Постанова Північно-західний апеляційний господарський суд № 902/1112/20

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД 33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 20 травня 2021 року Справа № 902/1112/20 Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючий суддя Філіпова Т.Л., суддя Бучинська Г.Б. , суддя Василишин А.Р. секретар судового засідання Гладка Л.А. за участю представників сторін: позивача: Оніщук Є.О. відповідача: Томашук М.С. відповідача за зустрічним позовом: не з`явився розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма "Поділля" на рішення Господарського суду Вінницької області від 10.02.2021 р. у справі №902/1112/20, ухвалене суддею Тварковським А.А., повний текст рішення складено 22.02.2021 р. за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Цефей-Еко" (вул. Шосейна, буд. 5-А, с. Броники, Новоград-Волинський район, Житомирська область, 11772) до: Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма "Поділля" (вул. Миру, село Голодьки, Хмільницький район, Вінницька область, 22064) про стягнення 10 531 849,07 грн, та за зустрічним позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма "Поділля" (вул. Миру, село Голодьки, Хмільницький район, Вінницька область, 22064) до: Товариства з обмеженою відповідальністю "Євростандарт" (вул. Гастелло, буд. 52/1, м. Одеса, 65033) до: Товариства з обмеженою відповідальністю "Цефей-Еко" (вул. Шосейна, буд. 5-А, с. Броники, Новоград-Волинський район, Житомирська область, 11772) про визнання договору недійсним Товариством з обмеженою відповідальністю "Цефей-Еко" подано позов до Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма "Поділля" про стягнення 10 531 849,07 грн, з яких: 9 212 976 грн основного боргу, 527 250,16 грн - пеня; 210 958,87 грн - інфляційні втрати; 580 664,04 грн - 13% річних (з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог). В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач вказує, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Цефей-Еко" відповідно до Договору №2020/2 про відступлення права вимоги (цесії) стало новим кредитором Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма "Поділля" у правовідносинах, що виникли на підставі Договору поставки нафтопродуктів №1365 від 05.03.2020, укладеного між відповідачем та Товариством з обмеженою відповідальністю "Євростандарт" (Постачальник). При цьому позивач посилається на неналежне виконання відповідачем своїх зобов`язань за Договором поставки нафтопродуктів №1365 від 05.03.2020 в частині оплати за поставлений товар, внаслідок чого Товариством з обмеженою відповідальністю "Цефей-Еко" заявлено до стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма "Поділля" основного боргу. В свою чергу, Товариство з обмеженою відповідальністю Фірма "Поділля" звернулося до Господарського суду Вінницької області із зустрічним позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Євростандарт" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Цефей-Еко" про визнання недійсним Договору поставки нафтопродуктів №1365 від 05.03.2020. Рішенням Господарського суду Вінницької області від 10.02.2021 р. у справі №902/1112/20 первісний позов задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма "Поділля" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Цефей-Еко" 9 212 976 грн - основного боргу; 522 328, 22 грн - пені; 577 040,91 грн - 13,5% річних та 154 685,18 грн - витрат на сплату судового збору. У стягненні за первісним позовом 4921,94 грн - пені; 3623,13 грн - 13,5% річних та 210958,87 грн - інфляційних втрат відмовлено, у зв`язку з чим витрати на сплату судового збору в сумі 3292,57 грн залишено за Товариством з обмеженою відповідальністю "Цефей-Еко". У задоволенні зустрічного позову відмовлено повністю. Не погоджуючись з прийнятим судом першої інстанції рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю Фірма "Поділля" звернулося до Північно-західного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить апеляційну скаргу задовольнити, рішення Господарського суду Вінницької області від 10.02.2021 р. скасувати та постановити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити. Разом з тим, скаржником подано клопотання про призначення у справі судово-почеркознавчої експертизи документів, проведення якої доручити експертам Вінницького відділення Київського науково-дослідного інституту судових експертиз (21007, м.Вінниця, вул.Батозька,1). Ухвалами Північно-західного апеляційного господарського суду від 21.04.2021 р., відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма "Поділля" на рішення Господарського суду Вінницької області від 10.02.2021 р. у справі №902/1112/20 та призначено справу до розгляду. 11.05.2021 р. в системі «Електронний суд» представником Товариства з обмеженою відповідальністю "Цефей-Еко" сформовано заяву про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів. Разом з тим, представник повідомив, що зареєстрований з використанням електронного цифрового підпису та просить суд використати систему відеоконференцзв`язку "EasyCon". Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 11.05.2021 р. клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Цефей-Еко" (в особі представника Оніщука Є.О.) в судовому засіданні в режимі відеоконференції у справі №902/1112/20 - задоволено. 13.05.2021 р. в системі «Електронний суд» представником Товариства з обмеженою відповідальністю "Цефей-Еко" сформовано відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач просить залишити апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма "Поділля" на рішення Господарського суду Вінницької області від 10.02.2021 р. по справі №902/1112/20 без задоволення, а рішення Господарського суду Вінницької області від 10.02.2021 р. по справі №902/1112/20 без змін. Також, позивачем надіслано заперечення на клопотання про призначення судової почеркознавчої експертизи у справі №902/1112/20. 17.05.2021 р. на адресу апеляційного господарського суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "Євростандарт" надійшов відзив на апеляційну скаргу в якому, Товариство просить залишити апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма "Поділля" на рішення Господарського суду Вінницької області від 10.02.2021 р. по справі №902/1112/20 без задоволення, а рішення Господарського суду Вінницької області від 10.02.2021 р. по справі №902/1112/20 без змін. Також, представником Товариства подано заперечення на клопотання про призначення судової почеркознавчої експертизи. 17.05.2021 р. на електронну адресу суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "Євростандарт" надійшла заява про розгляд апеляційної скарги без участі представника Товариства. Колегія суддів розглянувши в судовому засіданні клопотання апелянта про призначення судової почеркознавчої експертизи, колегія суддів зазначає наступне. Згідно з ч.1 ст.99 ГПК України, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи призначає експертизу у справі для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо. Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). На підставі вищевикладеного колегія суддів вважає, що суд самостійно визначає обсяг необхідних йому доказів для повного та всебічного розгляду справи по суті. Водночас рішення приймається судом на підставі всебічної, повної, об`єктивної оцінки всієї сукупності наявних в матеріалах справи доказів. Таким чином, розглянувши заявлене апелянта клопотання про призначення судової почеркознавчої експертизи, дослідивши матеріали справи та заслухавши позицію представників сторін, колегія суддів дійшла висновку про відмову у задоволенні, оскільки вважає достатніми для вирішення спору наявні в справі матеріали. У судовому засіданні представник відповідач підтримав доводи апеляційної скарги та надав додаткові пояснення на обґрунтування своєї правової позиції. Вважає, що рішення Господарського суду Вінницької області від 10.02.2021 р. прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, тому просить рішення Господарського суду Вінницької області від 10.02.2021 року по справі №902/1112/20 скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову. Представник позивача заперечив проти доводів апеляційної скарги та надав додаткові пояснення на обґрунтування своєї правової позиції. Вважає, що рішення Господарського суду Вінницької області від 10.02.2021 р. прийняте з дотриманням норм матеріального та процесуального права, тому просить рішення Господарського суду Вінницької області від 10.02.2021 року по справі №902/1112/20 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Представник відповідача за зустрічним позовом не реалізував процесуальне право на участь у судовому засіданні, хоча про дату час та місце розгляду апеляційної скарги були повідомленні належним чином. Розглянувши доводи апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, Північно-західний апеляційний господарський суд ВСТАНОВИВ: 1.Зміст рішення суду першої інстанції. Рішенням Господарського суду Вінницької області від 10.02.2021 р. у справі №902/1112/20 позов задоволено частково та відмовлено в задоволенні зустрічного позову. Задовольняючи позов частково суд першої інстанції дійшов висновку, що з огляду на сукупність наявних у матеріалах справи доказів судом встановлено наявність договірних відносин між ТОВ "Євростандарт" та ТОВ Фірма "Поділля" щодо поставки товару та факт поставки товару відповідачу. При цьому в порушення прийнятих на себе зобов`язань за Договором ТОВ Фірма "Поділля" не було здійснено оплати вартості поставленого ТОВ "Євростандарт" Товару, доказів протилежного матеріали справи не містять. Крім того, перевіривши здійснений позивачем розрахунок пені та відсотків річних, визначивши вірні періоди нарахування в межах заявлених позовних вимог, суд дійшов висновку про обґрунтованість вимог щодо стягнення пені в сумі 522 328, 22 грн та 13,5 річних в сумі 577 040,91 грн та, відповідно, про задоволення вказаних вимог у визначених судом сумах. При цьому у стягненні з Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма "Поділля" 4921,94 грн - пені та 3623,13 грн - 13,5% річних суд відмовив, позаяк такі суми заявлено безпідставно. Також місцевий суд дійшов висновку, що вимога про стягнення з відповідача за первісним позовом 210 958,87 грн інфляційних втрат є необґрунтованим та задоволенню не підлягає. Щодо зустрічного позову суд першої інстанції дійшов висновку, про відсутність підстав для його задоволення, оскільки невідповідність спірного Договору нормам законодавства судом не встановлено. 2.Узагальнені доводи апеляційних скарг та заперечення щодо них інших учасників справи. Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, Товариство з обмеженою відповідальністю Фірма "Поділля" стверджує про порушення судом першої інстанції при розгляді справи норм матеріального та процесуального права, у зв`язку з чим рішення Господарського суду Вінницької області підлягає скасуванню, виходячи з наступного. Скаржник акцентує увагу на тому, існувала необхідність проведення експертизи підписів представників ТОВ Фірма "Поділля" та відбитку печатки, які проставлені на Договорі поставки нафтопродуктів №1365 від 05.03.2020р., видаткових накладних, довіреностях та товарно-транспортних накладних. Крім того, ТОВ Фірма «Поділля» не укладало із Товариством з обмеженою відповідальністю "Євростандарт" Договір поставки. Апелянт звертає увагу апеляційного суду на те, що відповідно до умов Договору від імені ТОВ Фірма «Поділля» договір підписано його директором ОСОБА_1 , який обіймав посаду директора до 20.05.2020р.. На даний час ОСОБА_1 відповідно до наказу №21К виконує обов`язки заступника директора по виробництву ТОВ Фірма «Поділля» та не припинив трудові відносини із ТОВ Фірма «Поділля». Відповідно до його пояснень, він не підписував від імені ТОВ Фірма «Поділля» Договору поставки нафтопродуктів №1365 від 05.03.2020р. та не отримував за вказаним договором нафтопродукти . Вказаний договір підписано від імені ТОВ Фірма «Поділля» не особисто його директором ОСОБА_1 , а іншою особою та містить ознаки підробки. Скаржник звертає увагу суду на той факт, що зразок факсиміле підпису ОСОБА_1 не відповідає оригіналу підпису ОСОБА_1 на вказаному вище Наказі від 15.07.2005р. та не відповідає зразкам підпису на самому Договорі, оскільки Договір мав би бути підписаний особисто Залуцьким Л.В., що додатково свідчить про ознаки підробки підпису директора ТОВ Фірма «Поділля». Також, скаржник в апеляційні скарзі стверджує, що ТОВ Фірма «Поділля» не надавало жодних довіреностей на отримання від Товариства з обмеженою відповідальністю "Євростандарт" товару - нафтопродуктів та не складались і не підписувались видаткові накладні та товарно - транспортні накладні, товар не отримувався. З пояснень ОСОБА_2 , який працює в ТОВ Фірма «Поділля», йому взагалі не відомо про те, що ТОВ Фірма «Поділля» видавало на його ім`я довіреність на отримання від Товариства з обмеженою відповідальністю "Євростандарт" нафтопродуктів, жодних документів він не підписував. Під час огляду фотокопій накладних та товарно-транспортних накладних Побережний С.В. повідомив, що на вказаних документах міститься не його підпис, а всі підписи від його імені виконані іншими особами а не ним особисто. Також, звертають увагу суду на те, що ТОВ Фірма «Поділля» в травні 2020р. було втрачено печатку товариства відбиток якої міститься на оскаржуваному Договорі, видаткових накладних та товарно-транспортних накладних та довіреностях. Мотивуючи заперечення на апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Цефей-Еко" та Товариство з обмеженою відповідальністю "Євростандарт" звертають увагу суду на те, що твердження відповідача, що директор ТОВ Фірма «Поділля» не підписував договору поставки і договір не укладений не підтверджено жодним доказом, а є лише припущенням представника відповідача. Не надано відповідачем і будь-яких доказів того, що представники відповідача не підписували видаткових накладних та товарно-транспортних накладних. Заперечуючи проти позову та обгрунтовуючи необхідність задоволення апеляційної скарги, відповідач вказує на те, що договір поставки та первинні документи підроблені, тобто невідомими особами вчинено кримінальне правопорушення. В той же час, у матеріалах справи відсутній вирок суду в кримінальному провадженні, який би набрав законної сили щодо факту вчинення кримінального правопорушення посадовими або іншими особами у зв`язку із підробленням документів тобто відсутній належний та допустимий доказ, який може підтверджувати такі обставини підробки. Отже, відповідно до ч.6 ст.75 ГПК України, відповідачем не доведено обставини фальсифікації документів, а обставини на які посилається відповідач як на підстави задоволення апеляційної скарги та необхідність відмовити у позові є лише припущенням та недоведені. Окрім того, на договорі, видаткових та товарно-транспортних накладних, в рамках візуального порівняння підписів, останні виконані однаковим стилем та їх розчерк не суперечить один одному, що не викликає будь-яких сумнівів у підписанні договору саме цією особою. Знову ж таки варто відмітити, що відповідачем не надано доказів протилежного. Щодо аргументів про відсутність в матеріалах справи копій довіреностей та їх оригіналів, додатково варто відмітити, що відповідно до ст.74, 77 ГПК України, позивачем подано докази, які на його думку підтверджують обставини на які позивач посилається в позові, зокрема договір, підписані та скріплені печатками сторін видаткові накладні і товарно-транспортні накладні. При цьому, для отримання товару Залуцьким Л.В. відсутня необхідність у видачі довіреності, оскільки останній був повноважним керівником відповідача на момент отримання товару. Аргументи відповідача про те, що печатка, яка використовувалась ТОВ Фірма «Поділля» втрачена, не заслуговують на увагу, а поданий наказ від 20.05.2020 не є належним доказом втрати такої печатки, яка використовувалась раніше, до 20.05.2020, та проставлена в тому числі на договорі поставки від 05.03.2020, видаткових накладних і товарно-транспортних накладних, оскільки ТОВ Фірма «Поділля» не подано доказів того, що третім особам було доведено факт зміни печатки, зокрема оголошення в засобах масової інформації про втрату печатки, оголошення про розшук такої печатки, повідомлення (звернення) до третіх осіб, контрагентів ТОВ Фірми «Поділля» про зміну печатки, звернення до правоохоронних органів про втрату, підробку або викрадення печатки. 3.Обставини справи, встановлені апеляційним судом 05.03.2020 між ТОВ "Євростандарт" (постачальник) та ТОВ Фірма "Поділля" (Покупець) укладено Договір поставки нафтопродуктів №1365 (Договір), відповідно до п.1.1. якого Постачальник зобов`язується поставити, а Покупець - прийняти та сплатити Постачальнику його вартість на умовах і в строки, передбачені цим Договором. Асортимент, кількість, ціна, умови поставки партії Товару визначаються у видатковій накладній або акті прийому-передачі, які є невід`ємною частиною цього Договору. Згідно з пунктом 3.1. Договору Покупець гарантує, що на момент укладання даного Договору, він, зокрема, має право укладати даний Договір і виконувати свої зобов`язання за ним, оскільки є всі необхідні для цього повноваження від співвласників (засновників, учасників), будь-яких інших третіх осіб і відсутні будь-які обставини, які обмежують його право укласти й виконати даний Договір. Ціна на Товар встановлюється у гривневому еквіваленті по курсу гривні до долара США на міжбанківському ринку України на дату поставки Товару. Якщо оплата Товару здійснюється Покупцем пізніше строку, зазначеного в п.5.3. Договору, ціна Товару підлягає зміні з урахуванням умов пункту 5.4. Договору. Ціна Товару зазначається в рахунку на оплату Товару і є дійсною на протязі строку, зазначеного в цьому рахунку, але не більше одного робочого дня з дати складання рахунку. Ціна Товару також фіксується у видатковій накладній або в акті прийому передачі Товару, які є невід`ємною частиною цього Договору (п.5.1. Договору). За умовами п.5.3. Договору Покупець зобов`язується здійснити оплату за Товар у розмірі 100% не пізніше 1-го календарного дня з моменту поставки Товару. Інші умови оплати можуть обумовлюватися сторонами у Додаткових угодах. Пунктом 5.4. Договору сторони передбачили, що якщо на день оплати поставленого Товару, або, на вибір Постачальника, у день пред`явлення Постачальником вимоги до Покупця про оплату поставленого Товару, курс гривні до долара США на міжбанківському ринку України збільшився по зрівнянню з курсом гривні до долара США на міжбанківському ринку України на дату поставки Товару Покупець зобов`язаний доплатити Постачальнику суму коштів, яка виникла в зв`язку із збільшенням курсу гривні до долара США, що визначається відповідно до формули: Z = (Р*К1)/К2, де: "Z" - ціна за одиницю поставленого Товару, яка отримана в результаті перерахунку у зв`язку із збільшенням курсу гривні до долара США на міжбанківському ринку України на дату оплати Товару або на дату пред`явлення вимоги про оплату) поставленого Товару (на вибір Постачальника); "P" - ціна за одиницю поставленого Товару на дату його поставки; "К1" - курс гривні до долара США на міжбанківському ринку України на дату оплати Товару або на дату пред`явленню вимоги про оплату поставленого Товару (на вибір Постачальника). "К2" - курс гривні до долара США на міжбанківському ринку України на дату поставки Товару; Джерелом для встановлення курсу гривні до долара США на міжбанківському ринку України є курс, визначений на вебсайті https://ibc.ua/ в розділі "Межбанк Онлайн" в стовбці "Offer сред.". Підпунктом 5.4.1. Договору сторони погодили, що умови пункту 5.4. Договору регулюють компенсацію інфляційних втрат Постачальника. Сторони погодили, що у разі порушення термінів оплати Покупець сплачує Постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, визначеної від вартості неоплаченого Товару, за кожен день прострочення платежу. За прострочення виконання грошового зобов`язання по оплаті поставленого Товару більш ніж на сім календарних днів, Покупець сплачує Постачальнику суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь термін прострочення, а також 13,5% річних від простроченої суми заборгованості, відповідно до ст.625 ЦК України (пункти 7.1., 7.2. Договору). Разом з тим за умовами пунктів 7.6., 7.7. Договору сторони дійшли згоди, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання грошових зобов`язань здійснюється за весь час прострочення без обмеження, передбаченого ч.6 ст.232 Господарського кодексу України. За всіма грошовими зобов`язаннями за Договором та штрафними санкціями (неустойка - штраф, пеня; відсотки) застосовується збільшена позовна давність тривалістю у 5 (п`ять) років. Договір підписано з використанням факсимільного відтворення підписів керівників сторін, що обумовлено п.10.4 Договору. При цьому Договір скріплено печатками сторін. Договір набуває чинності з моменту його підписання Сторонами і діє до 31 грудня 2020 року, а в частині виконання зобов`язань до повного їх виконання обома сторонами. Якщо після закінчення строку Договору, сторони не виявили бажання його розірвати, Договір автоматично продовжується на один календарний рік (п.8.1. Договору). Факт поставки нафтопродуктів (дизельного палива) за Договором Товариству з обмеженою відповідальністю Фірма "Поділля" на загальну суму 9 212 976 грн підтверджується видатковими накладними: № 2257 від 13.03.2020 (на суму 251 250 грн); № 3749 від 16.04.2020 (на суму 291 600 грн); №4096 від 24.04.2020 (на суму 461 900 грн); №4642 від 06.05.2020 (на суму 458 800 грн); №6687 від 11.06.2020 (на суму 310 800 грн); №7783 від 29.06.2020 (на суму 464 960 грн); №7786 від 29.06.2020 (на суму 496 000 грн); №8046 від 02.07.2020 (на суму 512 250 грн); №8047 від 02.07.2020 (на суму 491 360 грн); №8063 від 02.07.2020 (на суму 465 440 грн); №8237 від 04.07.2020 (на суму 529 706 грн); №8361 від 06.07.2020 (на суму 528 710 грн); №8559 від 09.07.2020 (на суму 657 400 грн); №8560 від 09.07.2020 (на суму 519 000 грн); №8696 від 10.07.2020 (на суму 657 400 грн); №8871 від 14.07.2020 (на суму 657 400 грн); №10385 від 31.07.2020 (на суму 562 650 грн); №10460 від 31.07.2020 (на суму 562 650 грн); №10570 від 04.08.2020 (на суму 326 700 грн). Разом з тим 12.08.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Євростандарт" (Первісний кредитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Цефей-Еко" (Новий кредитор) укладено Договір №2020/2 про відступлення права вимоги (цесії), згідно з п.1.1. якого Первісний кредитор оплатно передає (відступає) належне йому право вимоги за Договором поставки №1365 від 05.03.2020 року на суму 9 212 976,00 (дев`ять мільйонів двісті дванадцять тисяч дев`ятсот сімдесят шість гривень 00 копійок) грн з ПДВ., укладеним між ТОВ Фірма "Поділля" (ЄДРПОУ: 13338404) (надалі - "Боржник") і Первісним кредитором (надалі - "Основний договір"), а Новий кредитор на умовах цього Договору приймає право вимоги, що належить Первісному кредитору за Основним договором. За умовами цього Договору від Первісного кредитора переходять до Нового кредитора усі права та обов`язки Первісного кредитора, що виникли з Основного договору, в обсязі та на умовах, що існують на момент укладення даного Договору (1.2. Договору №2020/2 про відступлення права вимоги (цесії) від 12.08.2020). За актом приймання передачі документів до Договору про відступлення права вимоги (цесії) №2020/2 від 12.08.2020 ТОВ "Цефей Еко" як Новий кредитор отримав документи на засвідчення права вимоги, а саме Договір поставки №1365 від 05.03.2020 та відповідні видаткові накладні на підтвердження заборгованості в сумі 9212 976 грн. Внаслідок несплати ТОВ "Поділля" вартості поставленого дизельного палива за умовами п.5.3. Договору ТОВ "Цефей Еко" як Новий кредитор звернувся із відповідним позовом до суду щодо стягнення 10 531 849,07 грн, з яких: 9 212 976 грн - основний борг; 527 250,16 грн - пені; 210 958,87 грн - інфляційних втрат та 580 664,04 грн - 13% річних. Рішенням Господарського суду Вінницької області від 10.02.2021 р. у справі №902/1112/20 первісний позов задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма "Поділля" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Цефей-Еко" 9 212 976 грн - основного боргу; 522 328, 22 грн - пені; 577 040,91 грн - 13,5% річних та 154 685,18 грн - витрат на сплату судового збору. У стягненні за первісним позовом 4921,94 грн - пені; 3623,13 грн - 13,5% річних та 210958,87 грн - інфляційних втрат відмовлено. 4.Правові норми, які застосовуються апеляційним судом до спірних правовідносин. За приписами ч.1 ст.638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Істотні умови договору поставки визначені статтями 266-271 Господарського кодексу України та статтями 669-692 Цивільного кодексу України. Згідно зі ст.712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст. 655 Цивільного кодексу України). Як передбачено п. 2 ч. 1 ст. 664 ЦК України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін (ст.632 ЦК України). Згідно з ч. 1 ст. 693 ЦК України якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. У разі невиконання покупцем обов`язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення статті 538 цього Кодексу. Відповідно до ч. 3 ст. 538 ЦК України у разі невиконання однією із сторін у зобов`язанні свого обов`язку або за наявності очевидних підстав вважати, що вона не виконає свого обов`язку у встановлений строк (термін) або виконає його не в повному обсязі, друга сторона має право зупинити виконання свого обов`язку, відмовитися від його виконання частково або в повному обсязі. В силу положень ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Статтями 610, 612 ЦК України встановлено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Як встановлено статтею 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Згідно зі ст. 526 ЦК України, ст. 193 Господарського кодексу України (ГК України) зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України, ч.7 ст. 193 ГК України). Відповідно до ст. 527 ЦК України боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

5. Правова позиція апеляційного суду стосовно обставин справи і доводів апеляційної скарги. Оцінивши в сукупності матеріали справи, проаналізувавши вимоги чинного законодавства, що регулює спірні правовідносини, врахувавши доводи і обґрунтування апеляційної скарги, Північно-західний апеляційний господарський суд вважає за необхідне зазначити наступне. Відповідно до ст.269 ГПК України, переглядаючи в апеляційному порядку судові рішення, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Враховуючи вищевикладене, а також доводи та вимоги апеляційної скарги, Північно-західний апеляційний господарський суд в даному випадку переглядає рішення Господарського суду Вінницької області від 10.02.2021 р. у справі №902/1112/20 лише в частині позовних вимог про стягнення 10 531 849,07 грн, з яких: 9 212 976 грн - основний борг; 527 250,16 грн - пені; 210 958,87 грн - інфляційних втрат та 580 664,04 грн - 13% річних, оскільки апелянтом не оскаржується зустрічний позов про визнання договору недійсним. Як вбачається з матеріалів справи спірна заборгованість виникла за Договором поставки нафтопродуктів №1365 від 05.03.2020. Враховуючи дотримання форми та змісту щодо визначення істотних умов договору відсутні підстави вважати неукладеним Договір поставки нафтопродуктів №1365 від 05.03.2020. Матеріалами справи підтверджено наявність договірних відносин між ТОВ "Євростандарт" та ТОВ Фірма "Поділля" щодо поставки товару та факт поставки товару відповідачу. При цьому в порушення прийнятих на себе зобов`язань за Договором ТОВ Фірма "Поділля" не було здійснено оплати вартості поставленого ТОВ "Євростандарт" Товару, доказів протилежного матеріали справи не містять. В свою чергу, з матеріалів справи вбачається, відповідач у встановлені Договором поставки строки не виконав свої грошові зобов`язання. Відтак, наявні підстави для стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма "Поділля" заборгованості по Договору поставки в розмірі 9 212 976,00 грн. Що стосується розбіжностей у нумерації довіреності, виданої на ім`я Побережного С.В. та посилання на неї у накладних, то колегія суддів виходив із того, що в матеріалах справи наявна належним чином оформлена довіреність від 01.05.2020 №4 (дійсна до 31.12.2020), інформація у якій щодо об`ємів продукції відповідає фактично отриманим об`ємам ОСОБА_2 по видатковим накладним. При цьому також наявні відповідні довіреності на отримання товару керівником Залуцьким Л.В. (№1 від 05.03.2020, №2 від 01.04.2020, №3 від 01.05.2020, які дійсні до 31.12.2020). При цьому враховуючи сукупність та більшої вірогідності доказів, які вказують що відповідні господарські операції з поставки товару мали місце, вважає, що недоліки щодо не зазначення у деяких акцизних накладних реквізитів щодо адреси поставки є незначними та не впливають на суть вирішення спору. Передання права вимоги (цесія) є заміною кредитора в зобов`язанні шляхом передання ним своїх прав іншій особі за правочином (ч.1 ст.512 ЦК України). Відповідно до ч.1 ст. 514 ЦК України внаслідок вчинення правочину новий кредитор отримує всі права первісного кредитора за зобов`язаннями, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом Згідно з ч. 1 ст. 513 ЦК України договір відступлення права вимоги укладається в такій самій формі, що й договір, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові. Враховуючи дотримання вищезазначених законодавчих приписів, відповідно до Договору №2020/2 про відступлення права вимоги (цесії) ТОВ "Цефей Еко" стало новим кредитором Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма "Поділля" у правовідносинах, що виникли на підставі Договору поставки нафтопродуктів №1365 від 05.03.2020. Оскільки позивачем за первісним позовом також заявлено до стягнення з ТОВ Фірма "Поділля" 527 250,16 грн - пені; 210 958,87 грн - інфляційних втрат та 580 664,04 грн - 13% річних, колегія суддів враховує наступне. Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. У відповідності до п.3 ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки. За змістом ч.1 ст. 546 Цивільного кодексу України та ст. 230 Господарського кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися, крім іншого, неустойкою. У відповідності до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Згідно з ч.1 ст. 550 Цивільного кодексу України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання. Статтею 230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання. Частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано. Сторони погодили, що у разі порушення термінів оплати Покупець сплачує Постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, визначеної від вартості неоплаченого Товару, за кожен день прострочення платежу. За прострочення виконання грошового зобов`язання по оплаті поставленого Товару більш ніж на сім календарних днів, Покупець сплачує Постачальнику суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь термін прострочення, а також 13,5% річних від простроченої суми заборгованості, відповідно до ст. 625 ЦК України (пункти 7.1., 7.2. Договору). Окрім того, за умовами пунктів 7.6., 7.7. Договору нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання грошових зобов`язань здійснюється за весь час прострочення без обмеження, передбаченого ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України. За всіма грошовими зобов`язаннями за Договором та штрафними санкціями (неустойка - штраф, пеня; відсотки) застосовується збільшена позовна давність тривалістю у 5 (п`ять) років. Перевіривши здійснений позивачем розрахунок пені та відсотків річних, визначивши вірні періоди нарахування в межах заявлених позовних вимог, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про обґрунтованість вимог щодо стягнення пені в сумі 522 328, 22 грн та 13,5% річних в сумі 577 040,91 грн та, відповідно, про задоволення вказаних вимог у визначених судом сумах. При цьому у стягненні з Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма "Поділля" 4921,94 грн - пені та 3623,13 грн - 13,5% річних судом першої інстанції відмовлено правомірно, оскільки такі суми заявлено безпідставно. Щодо заявлених до стягнення інфляційних втрат, то у випадку порушення грошового зобов`язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквівалента в іноземній валюті, інфляційні нарахування, передбачені частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, не стягуються. В такому випадку втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлюються еквівалентом іноземної валюти (постанова Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2020 у справі № 296/10217/15-ц). При цьому підпунктом 5.4.1. Договору сторони погодили, що умови пункту 5.4. Договору регулюють компенсацію інфляційних втрат Постачальника, тобто такий пункт містить пряму вказівку на компенсацію інфляційних втрат за рахунок курсової різниці. З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що вимога про стягнення з відповідача за первісним позовом 210 958,87 грн інфляційних втрат є необґрунтованою та задоволенню не підлягає. Дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів зазначає наступне. В апеляційній скарзі скаржник заперечує підписання директором ТОВ Фірма "Поділля" Договору поставки нафтопродуктів №1365 від 05.03.2020, видаткових накладних, товарно-транспортних накладних та використання у своїй діяльності факсиміле підпису директора Залуцького Л.В.. Скаржник, також вказує на те, що договір поставки та первинні документи підробленні, тобто невідомими особами вчинено кримінальне правопорушення. В той же час, колегія суддів акцентує увагу на те, що у матеріалах справи відсутній вирок суду в кримінальному провадженні, який би набрав законної сили щодо факту вчинення кримінального правопорушення посадовими або іншими особами у зв`язку із підробленням документів - тобто відсутній належний та допустимий доказ, який може підтверджувати такі обставини підробки. Отже, відповідно до ч.6 ст.75 ГПК України, скаржником не доведено обставини фальсифікації документів, а обставини на які посилається скаржник як на підстави задоволення апеляційної скарги та необхідність відмовити у позові є лише припущенням та недоведені. Окрім того, на договорі, видаткових та товарно-транспортних накладних, в рамках візуального порівняння підписів, останні виконані однаковим стилем та їх розчерк не суперечить один одному, що не викликає будь-яких сумнівів у підписанні договору саме цією особою. Знову ж таки варто відмітити, що скаржником не надано доказів протилежного. Щодо аргументів про відсутність в матеріалах справи копій довіреностей та їх оригіналів, додатково варто відмітити, що для отримання товару Залуцьким Л.В. відсутня необхідність у видачі довіреності, оскільки останній був повноважним керівником відповідача на момент отримання товару. Крім того, відсутність довіреності за наявності інших первинних документів, що підтверджують здійснення господарської операції з передачі товару, не може заперечувати таку господарську операцію. Саме такий висновок викладено Верховним Судом України в постанові від 29 квітня 2015 року по справі №903/679/14. Відсутність довіреності за наявності інших первинних документів, що підтверджують здійснення господарської операції з передачі товару, не спростовує господарську операцію, виходячи із умов договору. Даний факт повинен оцінюватися в сукупності з іншими доказами у справі, оскільки вибіркова оцінка доказів не відповідає приписам процесуального законодавства (п.47 постанови Верховного Суду від 02.05.2018 у справі №908/2507/15-г). Разом з тим, у разі дефектів первинних документів та невизнання стороною факту постачання спірного товару, сторони не позбавлені можливості доводити постачання товару іншими доказами, які будуть переконливо свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару, що також враховано судом першої інстанції під час ухвалення оскаржуваного рішення (Вказані висновки зроблені Верховним Судом в постанові від 29.11.2019 року по справі №914/2267/18 та в постанові 04.11.2019 року по справі №905/49/15). Крім того, як вже зазначено вище, всі видаткові накладні та товарно-транспортні накладні скріплені печатками сторін, що належним чином встановлено судом першої інстанції. Згідно зі ст. 62 ГК України, підприємство є юридичною особою, має відокремлене майно, самостійний баланс, рахунки в установах банків та може мати печатки. Таким чином, відтиск печатки підприємства, наявний зокрема на первинних документах, є свідченням участі такого підприємства, як юридичної особи, у здійсненні певної господарської операції. Аргументи скаржника про те, що печатка, яка використовувалась ТОВ Фірма «Поділля» втрачена, не заслуговують на увагу, а поданий наказ від 20.05.2020 не є належним доказом втрати такої печатки, яка використовувалась раніше, до 20.05.2020 та проставлена в тому числі на договорі поставки від 05.03.2020, видаткових накладних і товарно-транспортних накладних, оскільки ТОВ Фірма «Поділля» не подано доказів того, що третім особам було доведено про факт зміни печатки, зокрема шляхом оголошення в засобах масової інформації про втрату печатки, оголошення про розшук такої печатки, повідомлення (звернення) до третіх осіб, контрагентів ТОВ Фірми «Поділля» про зміну печатки, звернення до правоохоронних органів про втрату, підробку або викрадення печатки. Відхиляючи аргументи скаржника про втрату печатки, суд першої інстанції слушно зазначив, що наказ товариства про затвердження нового зразка печатки є актом внутрішньої діяльності товариства, натомість не наведено жодного доказу на підтвердження про засвідчення цього факту третіми особами. ТОВ Фірма "Поділля" не надано також доказів, зокрема журналів реєстрації вихідних документів товариства, які б підтверджували, що наказ видано саме 20.05.2020, а не в будь-який інший час. За наведених обставин, відсутні достатні підстави вважати доведеною обставину втрати відповідної печатки ТОВ Фірма "Поділля", доказів звернення до правоохоронних органів у зв`язку з втратою чи викраденням печатки матеріали справи не містять. Таким чином, відповідачем не надано достатнього обґрунтування, що печатка товариства використовувалась неправомірно. Відхиляючи наведені доводи, апеляційний суд використовує позицію касаційного господарського суду, який зазначає, що печатка відноситься доданих, які дають змогу ідентифікувати юридичну особу, яка брала участь у здійсненні відповідних правовідносин. Так у постанові від 23.07.2019 у справі № 918/780/18 касаційний суд зазначає, що дійшовши висновку про наявність на оскаржуваному договорі печатки товариства та враховуючи той факт, що позивач не довів протиправності використання своєї печатки та факту її втрати , так само не надав і доказів звернення до правоохоронних органів у зв`язку з втратою чи викраденням печатки, суди дійшли обґрунтованого висновку про відсутність підстав вважати, що печатка використовувалась проти волі товариства. Аналогічний правовий висновок зроблено Верховним Судом також у постанові від 28 січня 2020 року у справі №914/1019/16. Стосовно доводів скаржника про відсутність відображення вказаних ТОВ «Цефей-Еко» операцій в бухгалтерському обліку ТОВ Фірма «Поділля», на підтвердження чого ТОВ Фірма «Поділля» подано копії податкових декларацій з податку на додану вартість за травень та червень місяць 2020 року, колегія суддів не вважає їх такими, що заслуговують на увагу, враховуючи наступне. Статтею 47 Податкового кодексу України визначено осіб, які несуть відповідальність за складення податкової звітності, серед іншого, відповідно до підпункту 47.1. відповідальність за неподання, порушення порядку заповнення документів податкової звітності, порушення строків їх подання контролюючим органам, недостовірність інформації, наведеної у зазначених документах, несуть юридичні особи, резиденти або нерезиденти України, які відповідно до цього Кодексу визначені платниками податків, а також їх посадові особи. З наведеного випливає, що обов`язок ведення податкового обліку, складання документів податкової звідності, подання податкових декларацій, зокрема і з податку на додану вартість, є обов`язком і сферою відповідальності юридичної особи та її посадових осіб. Скаржником подано декларації лише за травень та червень місяць 2020 року, а поставки здійснювались протягом березня, квітня, травня, червня, липня та серпня 2020 року. При цьому, згідно доданої до відзиву скаржника квитанції №2, податкову декларацію за червень місяць 2020 року зареєстровано ТОВ Фірма «Поділля» лише 22 вересня 2020 року, в той час як кінцевий строк такої реєстрації 20.07.2020, що також зазначено у цій квитанції. Крім того, згідно Наказу Міністерства фінансів України від 28.01.2016 №21 про затвердження форм та Порядку заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість, у разі придбання товару у платників податку, в графі 10.1. податкової декларації вказується обсяг придбання товару з основною ставкою (20%). У разі реєстрації продавцем податкових накладних до Податкової декларації заповнюється Додаток 5 «Розшифровки податкових зобов`язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів (Д5)» Разом з тим, в графі 10.1. податкової декларації ТОВ Фірма «Поділля» за травень 2020 року вказано обсяг придбання (без ПДВ) товару вартістю 249 680 грн. Однак, до відзиву на позов скаржником не додано Додатку 5 до податкових декларацій з податку на додану вартість «Розшифровки податкових зобов`язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів Д5)», з відомостями про нарахування податкового кредиту за операціями з придбання товару у контрагентів. Оцінюючи наведені обставини, апеляційний суд приймає до уваги позиції Верховного Суду , висловлені у постанові від 04.11.2019 року у справі №905/45/15, що суд, оцінюючи податкові накладні у сукупності з іншими доказами, повинен врахувати положення Податкового кодексу України та фактичні дії як постачальника так і покупця щодо відображення ними в податковому та бухгалтерському обліку постачання спірного товару. Відтак вказані обставини, на які посилається скаржник, можуть свідчити лише про неналежне ведення ТОВ Фірма «Поділля» бухгалтерського та податкового обліку, і не спростовують обставин поставки товару, а оскільки податкові накладні зареєстровані, на підтвердження чого додано квитанції ДПС, жодних скарг відносно реєстрації вказаних податкових накладних не надходило, податкові перевірки за цими скаргами не проводились, реєстрацію податкових накладних не скасовано. Скаржник отримав право на нарахування податкового кредиту, базою для визначення якого була вартість поставленого товару, яка вказана позивачем, відповідно до п.188.1 ст.188, ст.201 ПКУ, що свідчить про визнання факту поставки з боку ТОВ Фірма «Поділля». Крім того, постачальником зареєстровані акцизні накладні на кожну поставку по договору. З наведеного вбачається висновок, що часткове, неповне або несвоєчасне подання податкових декларації і відображення тих чи інших господарських операцій в бухгалтерському та податковому обліку одним з учасників господарської операції само по собі не може свідчити про те, що операція не була здійснена. Такий висновок може бути здійснено судом лише за умови повної оцінки усієї сукупності наявних доказів, з урахуванням критеріїв, встановлених ст.86 ГПК України. Верховний Суд у ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово наголошував на необхідності застосування категорій стандартів доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зазначений принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Подібний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17. Такий підхід узгоджується із судовою практикою Європейського суду з прав людини, який у рішенні від 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" зазначив, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом" ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри". Враховуючи наведене, апеляційним судом підтримується висновок суду першої інстанції про наявність підстав для часткового задоволення позову про стягнення з ТОВ "Поділля" вартості поставленого дизельного палива. 6.Висновки за результатами апеляційного розгляду. Таким чином, у апеляційній скарзі не наведено достатніх та переконливих доводів, на підставі яких колегія суддів могла б прийти до висновку про помилковість рішення суду першої інстанції. Виходячи з положень статті 11 ГПК України, апеляційний суд виходить з того, що як зазначено у рішенні Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін. Відтак, застосовуючи наведену практику європейського суду, апеляційний суд вважає що, враховуючи зміст статті 269 ГПК України, надавши оцінку основним доводам апеляційної скарги, а також не встановивши у рішенні суду першої інстанції неправильного застосування норм матеріального права в сукупності з відсутніми порушеннями норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, прийшла до висновку про відсутність таких доводів, які б були оцінені як переконливі і достатні для скасування рішення суду. З огляду на вищевикладене, колегія суддів за наслідком апеляційного перегляду приходить до висновку, що доводами апеляційної скарги висновків господарського суду не спростовано, підстав скасування чи зміни рішення, передбачених ст.277-279 Господарського процесуального кодексу України не встановлено, а відтак апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, рішення господарського суду - без змін. Судові витрати зі сплати судового збору за розгляд апеляційної скарги покладаються на апелянта згідно ст.129 ГПК. Керуючись ст.ст.269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма "Поділля" на рішення Господарського суду Вінницької області від 10.02.2021 р. у справі №902/1112/20 - залишити без задоволення, рішення Господарського суду Вінницької області - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції в порядку ст.284 Господарського процесуального кодексу України набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у строк та в порядку встановленому статтями 287-289 ГПК України. Справу №902/1112/20 повернути Господарському суду Вінницької області. Повний текст постанови складений "26" травня 2021 р. Головуючий суддя Філіпова Т.Л. Суддя Бучинська Г.Б. Суддя Василишин А.Р.