Постанова 4807 № 329/1057/20

Дата документу 25.05.2021 Справа № 329/1057/20 ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 22-ц/807/1697/21 Головуючий у 1-й інстанції: Ломейко В.В. Є.У.№ 332/1057/20 Суддя-доповідач: Кочеткова І.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 25 травня 2021 року м. Запоріжжя Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з цивільних справ: головуючого: Кочеткової І.В., суддів: Кримської О.М., Дашковської А.В., секретар: Волчанова І.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за скаргою ОСОБА_1 на бездіяльність державного виконавця, заінтересована особа: ОСОБА_2 , за апеляційною скаргою Чернігівського районного відділу державної виконавчої служби Південно-Східного Міжрегіонального управління юстиції (м.Дніпро) на ухвалу Чернігівського районного суду Запорізької області від 04 березня 2021 року, В С Т А Н О В И В: У грудні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вищевказаною скаргою, в якій просив визнати дії державного виконавця Чернігівського РВ ДВС Нечипоренка О.Г. неправомірними; скасувати постанову про закриття виконавчого провадження № 63139894 від 18.11.2020; відкрити виконавче провадження згідно виконавчого листа № 329/593/19 виданого 16.09.2020; стягнути з Чернігівського РВ ДВС у Запорізькій області на його користь судові витрати. В обґрунтування скарги зазначив, що згідно виконавчому листу, виданому на підставі рішення Чернігівського районного суду Запорізької області від 26.11.2020, державним виконавцем відкрито виконавче провадження № 63139894. Боржниця відмовилася виконувати рішення суду. Державним виконавцем на ОСОБА_2 накладено штраф, а також направлено повідомлення до правоохоронних органів про притягнення до кримінальної відповідальності боржника та 18.11.2020 винесено постанову про закінчення виконавчого провадження. У зв`язку з тим, що рішення суду не виконане, а виконавче провадження вже закрито, він не має можливості зберегти права на побачення зі своєю малолітньою дитиною. Ухвалою Чернігівського районного суду Запорізької області від 04 березня 2021 року скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано дії державного виконавця Чернігівського районного відділу державної виконавчої служби Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) щодо винесення постанови про закінчення виконавчого провадження неправомірними. Зобов`язано Чернігівський районний відділ державної виконавчої служби Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) відновити виконавче провадження № 63139894. В іншій частині скарги відмовлено. Не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції. Чернігівський районний ВДВС Південно-Східного Міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись напорушення норм матеріального та процесуального права, просить ухвалу суду скасувати, постановити нову, якою відмовити у задоволені скарги. Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що в порушення вимог ЗУ «Про виконавче провадження» суд першої інстанції зобов`язав відновити виконавче провадження, яке закрите з підстав невиконання рішення суду боржником як таке, що не може бути виконано за відсутності боржника та у зв`язку з чим відновленню не підлягає. Ухвала про відкриття апеляційного провадження та копія апеляційної скарги були направлені сторонам у справі та отримані ними 11 травня 2021 року. У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 зазначає, що оскаржуване рішення є законним і обґрунтованим, а доводи апеляційної скарги неспроможними. Зазначає, що судовим рішенням визначено порядок його участі у вихованні дитини, графік побачення з сином. З 2019 року рішення суду не виконується, виконавчою службою не вживаються заходи до його примусового виконання. Верховний суд у постанові від 29 січня 2020 року по справі №127/2606/17 зазначив, що факт неможливості або ухилення від виконання рішення суду боржником не є підставою для закінчення виконавчого провадження. В засідання апеляційного суду належним чином повідомлений про час і місце розгляду справи державний виконавець не з`явився, причини неявки суду не повідомив. Суд визнав причини його неявки неповажними і такими, що не перешкоджають розгляду справи по суті. Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, доводи ОСОБА_1 , який підтримав апеляційну скаргу і просив про її задоволення, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Відповідно до п.1 ч. 1 ст. 374, ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Апеляційний суд залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань. Статтею 447 ЦПК України визначено, що сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи. Відповідно до частини п`ятої статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України. У пункті 9 частини третьої статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов`язковість рішень суду. Згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Європейський суд наголосив, що відповідно до усталеного прецедентного права, пункт 1 статті 6 гарантує кожному право на звернення до суду або арбітражу з позовом стосовно будь-яких його цивільних прав та обов`язків. Таким чином, ця стаття проголошує «право на суд», одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов з приводу цивільно-правових питань до суду. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система Договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін. Важко собі навіть уявити, щоб стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, - а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо вбачати у статті 6 тільки проголошення доступу до судового органу та права на судове провадження, то це могло б породжувати ситуації, що суперечать принципу верховенства права, який Договірні держави зобов`язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію. Отже, для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина «судового розгляду» (пункт 40 рішення від 19 березня 1997 року у справі «Горнсбі проти Греції» (Case of Hornsby v. Greece)). Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, на момент виникнення спірних правовідносин були врегульовані Законом України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV «Про виконавче провадження». Так, у статті 1ЗаконуУкраїни «Про виконавче провадження» визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Частково задовольняючи скаргу ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 обґрунтовано вимагає визнання неправомірними дій державного виконавця. Суд врахував наявність у скаржника реальної перешкоди у спілкуванні з дитиною та відсутність подальшої можливості ефективно реалізувати своє право на зустріч із сином і спілкування з ним. Суд обґрунтовано визнав, що державним виконавцем не вжиті усі передбачені законом заходи до примусового виконання рішення суду першої інстанції. Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, оскільки він відповідає фактичним обставинам справи, зібраним доказам і нормам матеріального та процесуального права, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин. Встановлено, що на підставі рішення Чернігівського районного суду Запорізької області від 26.11.2019 судом першої інстанції 16.09.2020 видано виконавчий лист по справі № 329/593/19 про визначення ОСОБА_1 способу участі у вихованні сина ОСОБА_3 (а.с. 47). Постановою державного виконавця від 25.09.2020 відкрито виконавче провадження (а.с. 48) з примусового виконання виконавчого листа № 329/593/19 виданого 16.09.2020. 25.09.2020 боржникові направлено виклик державного виконавця про зобов`язання з`явитися до відділу ДВС (а.с. 49) та направлено вимогу боржнику від 25.09.2020 (а.с. 50), якою зобов`язано останню виконати рішення суду та надати пояснення щодо причин його невиконання. За невиконання рішення суду начальником відділу ДВС 20.10.2020 винесена постанова про накладення на боржника ОСОБА_2 штрафу у розмірі 1 700 грн. (а.с. 51). За повторне невиконання рішення суду начальником відділу ДВС 29.10.2020 винесена постанова про накладення на ОСОБА_2 3400 грн. штрафу (а.с.52). 30.10.2020 начальником відділу ДВС до суду направлено подання про тимчасове обмеження боржника у праві виїзду за межі України (а.с.53). 30.10.2020 начальником відділу ДВС винесена постанова про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві керування транспортними засобами (а.с.54-55) та цього ж дня на адресу Чернігівського ВП Бердянського ВП ГУНП в Запорізькій області направлено повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення (а.с. 56). За повідомлення слідчого відомості про кримінальне правопорушення внесені до ЄРДР 30.10.2020 за № 12020080360000164 за ч.1 ст. 382 КК України та розпочато досудове розслідування (а.с.57). 18.11.2020 державним виконавцем Чернігівського районного відділу державної виконавчої служби Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) Нечипоренко О.Г. винесено постанову про закінчення виконавчого провадження ВП № 63139894, на підставі п.11 ч.1 ст.39 Закону України «Про виконавче провадження» з примусового виконання виконавчого листа № 329/593/19 виданого 16.09.2020 року про визначення ОСОБА_1 способу участі у вихованні сина ОСОБА_3 (а.с. 58). Рішення винесене з мотивів невиконання рішення суду. У справах щодо здійснення одним із батьків прав на спілкування стаття 8 Конвенції передбачає батьківське право на вжиття заходів з метою возз`єднання зі своєю дитиною та обов`язок національних органів влади сприяти такому возз`єднанню настільки, наскільки інтереси дитини передбачають, що має бути зроблено все для збереження особистих стосунків, і, за необхідності, «відновлення» сім`ї; обов`язок держави полягає не у досягненні результату, а у вжитті заходів (див. рішення у справі «Кацпер Новаковський проти Польщі», заява № 32407/13, пункт 74, від 10 січня 2017 року, з подальшими посиланнями). Адекватність вжитих заходів має оцінюватись оперативністю їхнього виконання, оскільки плин часу може мати непоправні наслідки для відносин між дитиною та тим із батьків, хто з нею не проживає; не можна виключати застосування санкцій у випадку неправомірної поведінки того з батьків, з яким проживають діти (див. рішення у справах «Пріцция проти Угорщини», заява № 20255/12, пункти 36 та 37, від 11 червня 2013 року, з подальшими посиланнями; а також «Феррарі проти Румунії», заява № 1714/10, пункт 49, від 28 квітня 2015 року). Статтею 64 1 ЗУ «Про виконавче провадження» визначений порядок виконання рішення суду про встановлення побачення з дитиною, рішення про усунення перешкод у побаченні з дитиною. Згідно вказаної статті виконання рішення про встановлення побачення з дитиною полягає у забезпеченні боржником побачень стягувача з дитиною в порядку, визначеному рішенням. Державний виконавець здійснює перевірку виконання боржником цього рішення у час та місці побачення, визначених рішенням, а у разі якщо вони рішенням не визначені, то перевірка здійснюється у час та місці побачення, визначених державним виконавцем. У разі невиконання без поважних причин боржником рішення державний виконавець складає акт та виносить постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі, визначеному частиною першою статті 75 цього Закону. У постанові зазначаються вимога виконувати рішення та попередження про кримінальну відповідальність. У разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення державний виконавець складає акт, виносить постанову про накладення на боржника штрафу в подвійному розмірі, надсилає до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення, звертається з поданням про тимчасове обмеження боржника у праві виїзду за межі України до суду за місцезнаходженням органу державної виконавчої служби, виносить вмотивовану постанову про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві керування транспортними засобами (із врахуванням обмежень, передбачених частиною десятою статті 71 цього Закону) та вживає інші заходи примусового виконання рішення, передбачені цим Законом. У разі виконання рішення боржником виконавець складає акт та виносить постанову про закінчення виконавчого провадження. Якщо боржник у подальшому перешкоджає побаченням стягувача з дитиною, стягувач має право звернутися до державного виконавця із заявою про відновлення виконавчого провадження. Після відновлення виконавчого провадження державний виконавець повторно здійснює заходи, передбачені цією статтею. Рішення про усунення перешкод у побаченні з дитиною виконується у порядку, встановленому статтею 63 цього Закону. Державний виконавець зобов`язаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб (частина перша статті 6 Закону України «Про виконавче провадження»). Аналіз вищевикладеного свідчить про те, що державним виконавцем використані не всі можливі заходи для виконання судового рішення, а небажання боржника добровільно виконувати судове рішення, відсутність законодавчого врегулювання поновлення виконавчого провадження в даному випадку, не є підставою для закриття виконавчого провадження. Докази та обставини, на які посилається заявник в апеляційній скарзі, були предметом дослідження суду першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом першої інстанції були дотримані норми матеріального та процесуального права. За вказаних обставин доводи апеляційної скарги про невідповідність висновків суду першої інстанції вимогам закону є безпідставними. Отже, апеляційний суд вважає, що рішення суду ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляції, не вбачається. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Керуючись ст. ст. 374, 375, 382 ЦПК України, апеляційний суд, - ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Чернігівського районного відділу державної виконавчої служби Південно-Східного Міжрегіонального управління юстиції (м.Дніпро) на ухвалу Чернігівського районного суду Запорізької області від 04 березня 2021 року залишити без задоволення. Ухвалу Чернігівського районного суду Запорізької області від 04 березня 2021 року у цій справі залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту цієї постанови, лише у випадку якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до ЦПК України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково. Повний текст постанови складено 26 травня 2021 року. Головуючий: І.В. Кочеткова Судді: А.В. Дашковська О.М. Кримська