Постанова Львівський апеляційний суд № 462/7315/19

Справа № 462/7315/19 Головуючий у 1 інстанції: Палюх Н.М. Провадження № 22-ц/811/706/21 Доповідач в 2 інстанції: Шеремета Н.О. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17 травня 2021 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого: Шеремети Н.О. суддів: Ванівського О.М., Цяцяка Р.П. секретаря: Симець В.І. з участю: представника ОСОБА_1 ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , її представника ОСОБА_4 розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Залізничного районного суду м. Львова від 12 січня 2021 року,- ВСТАНОВИВ: у листопаді 2019 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя та стягнення грошової компенсації вартості 1/2 частини автомобілів. В обґрунтування позовних вимог, з врахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог, покликається на те, що 17 вересня 2014 року між нею та ОСОБА_1 зареєстровано шлюб, який рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 03 грудня 2019 року розірвано. Стверджує, що за час перебування у шлюбі ними набуто автомобіль марки «Renault Master», синього кольору, 2005 року випуску, номер кузова НОМЕР_1 та автомобіль марки «Renault Megan», чорного кольору, 2009 року випуску, номер кузова НОМЕР_2 , які, дізнавшись про її намір подати заяву про розірвання шлюбу, без її згоди та відома відповідач відчужив автомобіль марки «Renault Master» своєму другові, ОСОБА_5 , а автомобіль марки «Renault Megan» своїй мамі, ОСОБА_6 . Вказує, що на підставі технічних паспортів проведено оцінку вищезазначених транспортних засобів, за результатами якої встановлено, що вартість автомобіля марки «Renault Master», синього кольору, 2005 року випуску, номер кузова НОМЕР_1 становить 151 200 грн., а вартість автомобіля марки «Renault Megan», чорного кольору, 2009 року випуску, номер кузова НОМЕР_2 становить 183 300 грн. Вважає, що якщо один з подружжя здійснив відчуження спільного сумісного майна подружжя проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім`ї чи не на її потреби, таке майно або його вартість враховується при поділі. З наведених підстав просить: визнати спільним майном подружжя автомобіль марки «Renault Master», синього кольору, 2005 року випуску, номер кузова НОМЕР_1 та автомобіль марки «Renault Megan», чорного кольору, 2009 року випуску, номер кузова НОМЕР_2 ; зобов`язати ОСОБА_1 сплатити ОСОБА_3 167 250 грн., що становить 1/2 вартості вказаних автомобілів; стягнути з відповідача понесені судові витрати, а саме судовий збір та витрати на проведення оцінки вартості майна в розмірі 3000 грн., а також понесені витрати на професійну правничу допомогу. Рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 12 січня 2021 року позов ОСОБА_3 задоволено. Визнано автомобіль «Renault Master» синього кольору, 2005 року випуску, номер кузова НОМЕР_1 , та автомобіль «Renault Megan», чорного кольору, 2009 року випуску, номер кузова НОМЕР_3 спільним майном подружжя ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , набутим за час шлюбу. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 грошову компенсацію ринкової вартості: 1/2 частини автомобіля «Renault Master» синього кольору, 2005 року випуску, номер кузова НОМЕР_1 , та 1/2 частини автомобіля «Renault Megan», чорного кольору, 2009 року випуску, номер кузова НОМЕР_3 , в розмірі 167 250 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 1672,50 грн. судового збору та 3000 грн. витрат на проведення оцінки вартості майна, а всього 4672,50 грн. Зобов`язано Управління державної казначейської служби України у Залізничному районі м. Львова Львівської області повернути ОСОБА_3 надміру сплачену суму судового збору у розмірі 3097,50 грн., сплаченого згідно квитанції №0.0.1556273796.1 від 17.12.2019. Рішення суду оскаржив ОСОБА_1 , в апеляційній скарзі покликається на те, що рішення суду є незаконним та необгрунтованим, ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального та порушенням норм процесуального права, з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи. Апелянт стверджує, що автомобіль марки «Renault Master», синього кольору, 2005 року випуску, номер кузова НОМЕР_1 та автомобіль марки «Renault Megan», чорного кольору, 2009 року випуску, номер кузова НОМЕР_2 реалізовані під час перебування у шлюбі, а кошти від їх реалізації були частково розділені між подружжям відповідно до домовленості, а частково витрачені на потреби сім`ї. Зазначає, що оцінка вартості автомобілів проведена з порушенням вимог чинного законодавства, зокрема у звіті відсутнє посилання на будь-який договір, відповідно до якого вона проводилася, а експертом не проведено ознайомлення з об`єктами оцінки, він не звертався до теперішніх власників автомобілів про їх огляд. Вказує, що у звіті не враховано технічні, технологічні характеристики та особливості автомобілів, умови їхньої експлуатації, обслуговування та зберігання, відсутні відомості про відповідність номерів кузова, шасі та інших складових частин записам у свідоцтві про реєстрацію транспортного засобу, а також відомості про комплектність та укомплектованість транспортних засобів, показання одометра, наявність пошкоджень та раніше виконаних ремонтних робіт. Вважає, що він не повинен спростовувати легітимність звітів та клопотати про проведення оплатної експертизи, оскільки це суперечить основним засадам цивільного судочинства, зокрема змагальності сторін, оскільки кожна сторона зобов`язана довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень. З наведених підстав просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову повністю. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника ОСОБА_1 ОСОБА_2 на підтримання доводів апеляційної скарги, заперечення ОСОБА_3 та її представника ОСОБА_4 щодо задоволення апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних мотивів. Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно зі ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Частина 3 ст. 3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. (ч.1 ст. 13 ЦПК України). Частина 3 ст. 12 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно ч.1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Згідно з положеннями ч. ч. 1-4 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. Частина 1 ст. 81 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, а відповідно до ч.6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.(ч.1 ст. 89 ЦПК України). Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_3 суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем відчужено автомобілі, набуті під час шлюбу, які є спільною сумісною власністю подружжя, без згоди іншого з подружжя, і не в інтересах сім`ї, відтак, враховуючи рівність часток у спільному сумісному майні подружжя, з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 підлягає стягненню грошова сума в розмірі 167 250,00 грн., як грошова компенсація вартості 1/2 частини автомобілів. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на таке. Відповідно до ч. 1 ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (ч. 1 ст. 61 СК України). Згідно з ч. 1 ст. 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. Статтею 70 СК України передбачено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, ухилявся від участі в утриманні дитини (дітей), приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї. За рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування. Відповідно до п. 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21 грудня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства про розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійним та поділ спільного майна подружжя» вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК, ч. 3 ст. 368 ЦК), відповідно до частин 2, 3 ст. 325 ЦК можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. Спільною сумісною власністю подружжя, зокрема, можуть бути: квартири, жилі й садові будинки; земельні ділянки та насадження на них, продуктивна і робоча худоба, засоби виробництва, транспортні засоби; грошові кошти, акції та інші цінні папери, паєнакопичення в житлово-будівельному, дачно-будівельному, гаражно-будівельному кооперативі; грошові суми та майно, належні подружжю за іншими зобов`язальними правовідносинами, тощо. Відповідно до п. 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21 грудня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства про розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійним та поділ спільного майна подружжя» до складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї (ч. 4 ст. 65 СК). Судом першої інстанції встановлено, що рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 03 грудня 2019 року у справі №462/6684/19, яке набрало законної сили, розірвано шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , що був зареєстрований 17 вересня 2014 року у Міському відділі державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Львівського міського управління юстиції, актовий запис №2548. З матеріалів справи вбачається, що 25 листопада 2015 року за ОСОБА_1 зареєстровано автомобіль марки «Renault Megan», чорного кольору, 2009 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_4 , номер шасі (кузова,рами) НОМЕР_2 , що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_5 від 25.11.2015 року (а.с. 6-7). Свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_6 від 12.12.2018 року підтверджується, що 12 грудня 2018 року за ОСОБА_1 зареєстровано автомобіль марки «Renault Master», синього кольору, 2005 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_7 , номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_1 (а.с. 4-5). У сімейному законодавстві діє презумпція спільності майна подружжя, при цьому частини чоловіка та дружини є рівними. Спростувати цю презумпцію може сторона, яка надає докази протилежного, що мають відповідати вимогам належності та допустимості і це є її процесуальним обов`язком. Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 06 лютого 2018 року у справі № 235/9895/15-ц. Зважаючи на те, що автомобіль марки «Renault Megan» зареєстровано за ОСОБА_1 25 листопада 2015 року, а автомобіль марки «Renault Master» 12 грудня 2018 року, тобто під час перебування ОСОБА_1 та ОСОБА_3 в шлюбі, вищезазначені автомобілі є спільною сумісною власністю подружжя. На підставі договору купівлі-продажу № 7453/19/002376 від 13 серпня 2019 року, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 , власником автомобіля марки «Renault Master», синього кольору, 2005 року випуску, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_1 , став ОСОБА_5 , що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_8 від 13.08.2019 року (а.с. 44-45) та актом огляду реалізованого транспортного засобу № 7453/19/008219 від 13 серпня 2019 року (а.с. 42). 01 жовтня 2019 року власником автомобіля марки «Renault Megan», чорного кольору, 2009 року випуску, номер шасі (кузова,рами) НОМЕР_2 , стала ОСОБА_6 , що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_9 від 01.10.2019 (а.с. 94). Відповідно до ч. 3 ст. 65 СК України для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена. Однак, незважаючи на те, що вищезазначені автомобілі перебували у спільній сумісній власності ОСОБА_1 та ОСОБА_3 в матеріалах справи відсутні докази надання позивачкою згоди на відчуження спірних автомобілів. У випадку, коли при розгляді вимог про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один з них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім`ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 27 квітня 2015 року у справі № 6-486цс16. Згідно зі звітом про оцінку майна, складеного ФОП ОСОБА_7 відповідно до договору № 16/0320 від 11.03.2020 року про проведення оцінки майна, станом на 11 березня 2020 року вартість автомобіля марки «Renault Master», синього кольору, 2005 року випуску, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_1 становить 151 200 грн. (а.с. 54-75). Згідно зі звітом про оцінку майна, складеного ФОП ОСОБА_7 відповідно до договору № 16/0320 від 11.03.2020 року про проведення оцінки майна, станом на 11 березня 2020 року вартість автомобіля марки «Renault Megan», чорного кольору, 2009 року випуску, номер шасі (кузова,рами) НОМЕР_2 становить 183 300 грн. (а.с. 76-97). Відповідно до ч. 4 ст. 71 СК України присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України. Враховуючи те, що спірні автомобілі придбано за спільні кошти подружжя під час перебування у шлюбі, відтак такі є спільним майном подружжя, відповідачем відчужено автомобіль марки «Renault Master», синього кольору, 2005 року випуску, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_1 , вартість якого на час розгляду справи становить 151 200 грн., та автомобіль марки «Renault Megan», чорного кольору, 2009 року випуску, номер шасі (кузова,рами) НОМЕР_2 , вартість якого на час розгляду справи становить 183 300 грн., а в сумі 334 500 грн., без згоди позивача, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, ОСОБА_3 має право на відшкодування їй 1/2 частки вартості відчужених автомобілів, а саме 167 250 грн. Покликання апелянта на те, що кошти від продажу спірних автомобілів частково розподілені між подружжям, а частково витрачені на потреби сім`ї є голослівними і не підтверджуються матеріалами справи, спростовуються показаннями позивачки, які відповідачем не спростовані, про те, що автомобілі були відчужені в період часу, коли вони разом не проживали. Доводи апеляційної скарги про те, що оцінка вартості майна не відповідає вимогам чинного законодавства, а звіт про оцінку вартості майна не може вважатися належним та допустимим доказом, оскільки така проведена без огляду транспортних засобів станом на 11 березня 2020 року, а не 22 листопада 2019 року, тобто на час подання позову, не заслуговують на увагу з наступних мотивів. Відповідно до п. 22 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21 грудня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства про розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійним та поділ спільного майна подружжя» вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи. Правовідносини, які виникають у процесі здійснення оцінки майна, майнових прав, що належать фізичним та юридичним особам України на території України та за її межами, а також фізичним та юридичним особам інших держав на території України та за її межами, якщо угода укладається відповідно до законодавства України, використання результатів оцінки та здійснення професійної оціночної діяльності в Україні регулюються Законом України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в України» від 12 липня 2001 року № 2658-III. Відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в України» від 12 липня 2001 року № 2658-III практична діяльність з оцінки майна може здійснюватися виключно суб`єктами оціночної діяльності, визнаними такими відповідно до статті 5 цього Закону. Статтею 5 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в України» від 12 липня 2001 року № 2658-III визначено, що суб`єктами оціночної діяльності є: суб`єкти господарювання - зареєстровані в установленому законодавством порядку фізичні особи - суб`єкти підприємницької діяльності, а також юридичні особи незалежно від їх організаційно-правової форми та форми власності, які здійснюють господарську діяльність, у складі яких працює хоча б один оцінювач, та які отримали сертифікат суб`єкта оціночної діяльності відповідно до цього Закону; органи державної влади та органи місцевого самоврядування, які отримали повноваження на здійснення оціночної діяльності в процесі виконання функцій з управління та розпорядження державним майном та (або) майном, що є у комунальній власності, та у складі яких працюють оцінювачі. Таким чином, оцінка вартості транспортних засобів проведена відповідно до методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів порівняльним методом фізичною особою підприємцем ОСОБА_7 , який є суб`єктом оціночної діяльності, що підтверджується сертифікатом № 435/17, що діє з 15 травня 2017 року по 15 травня 2020 року (а.с. 73), а тому відсутні підстави для неврахування звітів про оцінку вартості автомобілів марки «Renault Master», синього кольору, 2005 року випуску, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_1 та «Renault Megan», чорного кольору, 2009 року випуску, номер шасі (кузова,рами) НОМЕР_2 , та визнання їх недопустимими доказами. Разом з тим, в супереч ч. 1 ст. 81 ЦПК України, відповідачем не надано доказів на спростування звітів про оцінку майна від 11.03.2020 року, складених ФОП ОСОБА_7 , як і не заявлено клопотання про призначення автотоварознавчої експертизи спірних транспортних засобів для визначення їх вартості ні в суді першої інстанції, ні в суді апеляційної інстанції. Крім того, спростовуються матеріалами справи і доводи апелянта про те, що оцінку вартості транспортних засобів в порушення вимог ст. 10 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в України» від 12 липня 2001 року № 2658-III без укладення відповідного договору лише на підставі адвокатського запиту без посилання на будь-який договір. Відповідно до ст. 10 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в України» від 12 липня 2001 року № 2658-III оцінка майна проводиться на підставі договору між суб`єктом оціночної діяльності - суб`єктом господарювання та замовником оцінки або на підставі ухвали суду про призначення відповідної експертизи щодо оцінки майна. З долучених до матеріалів справи звітів про оцінку майна від 11 березня 2020 року, складених ФОП ОСОБА_7 , вбачається, що оцінка транспортних засобів проведена на підставі договору № 16/0320 від 11 березня 2020 року. Інші доводи апеляційної скарги також не спростовують правильних висновків суду першої інстанції, які достатньо мотивовані. Європейський суд з прав людини вказує на те, що «пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зобов`язує суди давати вмотивування своїх рішень, хоч це не може сприйматись, як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо вмотивування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, може бути визначено лише у світлі конкретних обставин справи» (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» («Pronina v. Ukraine») від 18 липня 2006 року, заява № 63566/00, § 23). Відповідно до п.1 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Стаття 375 ЦПК України передбачає, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскільки оскаржуване рішення суду ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, апеляційна скарга не підлягає до задоволення. Керуючись ст.ст. 367, 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 375, 381-384 ЦПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Залізничного районного суду м. Львова від 12 січня 2021 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови. Повний текст постанови складено 25 травня 2021 року. Головуючий: Шеремета Н. О. Судді: Ванівський О.М. Цяцяк Р.П.