Постанова 4813 № 947/8421/20

Номер провадження: 22-ц/813/4577/21 Номер справи місцевого суду: 947/8421/20 Головуючий у першій інстанції Калашнікова О. І. Доповідач Таварткіладзе О. М. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 18.05.2021 року м. Одеса Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Таварткіладзе О.М., суддів: Заїкіна А.П., Погорєлової С.О. за участю секретаря судового засідання: Томашевської К.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду м. Одеси від 10 вересня 2020 року по цивільній справі за позовом Одеської місцевої прокуратури №1 в інтересах держави в особі Одеської міської ради до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , державного реєстратора Комунального підприємства «Агенція державної реєстрації» Антінескул Юлії Василівни про визнання незаконними та скасування рішень державного реєстратора про державну реєстрацію права власності на машиномісця, В С Т А Н О В И В: У квітні 2020 року Одеська місцева прокуратура №1 в інтересах держави в особі Одеської міської ради звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , державного реєстратора Комунального підприємства «Агенція державної реєстрації» Антінескул Юлії Василівни про визнання незаконними та скасування рішень державного реєстратора про державну реєстрацію права власності на машиномісця за адресою: АДРЕСА_1 за ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_1 з тих підстав, що жодних правових підстав для проведення реєстраційних дій у державного реєстратора не було, оскільки зазначена земельна ділянка знаходиться у комунальній власності територіальної громади м.Одеси. Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 10 вересня 2020 року позов Одеської місцевої прокуратури №1 в інтересах держави в особі Одеської міської ради задоволено. Визнано протиправним та скасовано рішення про державну реєстрацію прав державного реєстратора Комунального підприємства «Агенція державної реєстрації» Антінескул Юлії Василівни : - про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер 42079692 від 16.07.2018 року про реєстрацію права власності ОСОБА_3 на машиномісце № НОМЕР_1 , загальною площею 13,3 кв.м. за адресою АДРЕСА_1 ; - про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер 42079953 від 16.07.2018 року про реєстрацію права власності ОСОБА_1 на машиномісце № НОМЕР_2 , загальною площею 10,7 кв.м. за адресою АДРЕСА_1 ; - про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер 42079823 від 16.07.2018 року про реєстрацію права власності ОСОБА_2 на машиномісце № НОМЕР_3 , загальною площею 10,3 кв.м. за адресою АДРЕСА_1 . Стягнуто з державного реєстратора Комунального підприємства «Агенція державної реєстрації» Антінескул Юлії Василівни на користь Прокуратури Одеської області витрати по сплаті судового збору в сумі 6306 грн. Не погоджуючись з таким рішенням суду, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій з урахуванням уточнення (т.3 а.с. 15-29) просить рішення Київського районного суду м. Одеси від 10 вересня 2020 року скасувати та закрити провадження у справі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Оскільки скарга подана та підписана ОСОБА_1 , яка діє від власного імені та у власних інтересах, рішення суду в апеляційному порядку переглядається в частині вирішення прав та обов`язків відповідача ОСОБА_1 . В іншій частині - щодо інших співвідповідачів рішення суду даними особами у встановленому законом порядку не оскаржується і тому в апеляційному порядку не переглядається. Заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення. Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Згідно ст. 263 ЦПК України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права, з дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні. Рішення суду першої інстанції усім зазначеним вимогам відповідає. Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що: - машиномісце, яке не входить у склад будівлі або іншої капітальної споруди, що має основні конструктивні елементи - не є нерухомим майном і у відповідності до положень статті 5 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» не підлягають державній реєстрації речові права та їх обтяження на машиномісця; -державний реєстратор КП «Агенція державної реєстрації» Антінескул Ю.В. в порушення ст. ст. 18, 24, 27 Закону та п. п. 18, 40, 41 Порядку, на підставі лише технічного паспорту та довідки, виданої СК «Автостоянка «Вимпел-11», без довідки про присвоєння адреси, без кадастрового номеру земельної ділянки, на якій розташовані спірні об`єкти та взагалі без відповідної правової підстави прийняла рішення про реєстрацію права власності на 3 машиномісця по АДРЕСА_1 . Такий висновок суду першої інстанції відповідає встановленим у справі обставинам та заснований на законодавстві. Судом встановлено, що: -земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_1 знаходиться у комунальній власності територіальної громади м. Одеси та рішенням Одеської міської ради від 27.08.2014 №5286-VI внесена до переліку спеціальних земельних ділянок, відведених для організації та провадження діяльності із забезпечення паркування транспортних засобів на території м. Одеси (спеціально відведених стоянок). Будь-яких рішень про відведення земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_2 (з урахуванням дробів та літер) іншим особам з метою забудови міською радою не приймалося; -згідно з інформацією Управління архітектури та містобудування Одеської міської ради №01- 15/238н від 21.06.2019, будівельні паспорти за адресою: АДРЕСА_1 не значаться. Управлінням 18.08.2016 було оформлено паспорт прив`язки №01-08/225 групи стаціонарних тимчасових споруд (існуючі) - павільйони АДРЕСА_1 , замовник - ФОП ОСОБА_4 ; -в АДРЕСА_1 на підставі технічного паспорту, виданого 10.07.2018 ТОВ «Профпроект» та довідки, виданої СК «Автостоянка «Вимпел-11» зареєстровано право власності на 111 машиномісць, загальною площею 1322,4 кв.м. за фізичними особами, в тому числі державним реєстратором КП «Агенція державної реєстрації» Антінескул Ю.В. 16.07.2018 року прийнято рішення №42079692 (з відкриттям розділу) про державну реєстрацію права власності на машиномісце № НОМЕР_1 , загальною площею 13,3 кв.м. за ОСОБА_3 ; рішення №42079953 (з відкриттям розділу) про державну реєстрацію права власності на машиномісце № НОМЕР_2 , загальною площею 10.7 кв.м. за ОСОБА_1 ; рішення №42079823 (з відкриттям розділу) про державну реєстрацію права власності на машиномісце № НОМЕР_3 , загальною площею 10.3 кв.м. за ОСОБА_2 . Колегія суддів виходить з такого. Відповідно до ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно» (надалі Закон) державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Статтею 10 Закону передбачено, що державний реєстратор перевіряє документи на наявність підстав для проведення реєстраційних дій, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення. Стаття 5 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачає, що у Державному реєстрі прав реєструються речові права та їх обтяження на земельні ділянки, а також на об`єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення, а саме: підприємства як єдині майнові комплекси, житлові будинки, будівлі, споруди (їх окремі частини), квартири, житлові та нежитлові приміщення. Якщо законодавством передбачено прийняття в експлуатацію об`єкта нерухомого майна, державна реєстрація прав на такий об`єкт проводиться після прийняття його в експлуатацію в установленому законодавством порядку. Відповідно до ч. 4 ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», державній реєстрації підлягають виключно заявлені права та їх обтяження за умови їх відповідності законодавству і поданим документам. Згідно із п. п. 6, 7,8 ч. 1 ст. 27 Закону, Державна реєстрація права власності та інших речових прав, проводиться на підставі: свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого до 1 січня 2013 року органом місцевого самоврядування або місцевою державною адміністрацією, чи його дубліката; рішення про закріплення нерухомого майна на праві оперативного управління чи господарського відання, прийнятого власником нерухомого майна чи особою, уповноваженою управляти таким майном; державного акта на право приватної власності на землю, державного акта на право власності на землю, державного акта на право власності на земельну ділянку або державного акта на право постійного користування землею, виданих до 1 січня 2013 року. Згідно ст. 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», у державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено у разі, якщо заявлене право не підлягає державній реєстрації відповідно до цього Закону; подані документи не відповідають вимогам, встановленим цим Законом, або не дають змоги встановити відповідність заявлених прав документам, що їх посвідчують. Особливості процедури державної реєстрації прав власності на нерухоме майно визначені Порядком державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженим постановою КМУ № 1127 від 25.12.2015 року, відповідно до якого державний реєстратор приймає рішення про державну реєстрацію прав лише після перевірки наявності необхідних для цього документів та їх відповідності вимогам законодавства. Колегія Міністерства юстиції України з розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єктів державної реєстрації, територіальних органів міністерства юстиції у висновку від 10.06.2020 року визнала обґрунтованою скаргу Одеської міської ради від 30.05.2019 року щодо неправомірних дій державного реєстратора КП «Агенція державної реєстрації» Антінескул Ю.В. з прийняття 16.07.2018 року рішень щодо державної реєстрації права власності на машиномісця, розташовані в АДРЕСА_1 . Дослідивши реєстраційні справи, врахувавши висновок колегії Міністерства юстиції України з розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єктів державної реєстрації, територіальних органів міністерства юстиції у висновку від 10.06.2020 року та вірно застосувавши положення законодавства, яке регулює підстави та порядок здійснення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, суд першої інстанції мотивовано зазначив, що державний реєстратор КП «Агенція державної реєстрації» Антінескул Ю.В. в порушення ст. ст. 18, 24,27 Закону та п. п. 18,40,41 Порядку, на підставі лише технічного паспорту та довідки, виданої СК «Автостоянка «Вимпел-11» прийняла рішення про реєстрацію права власності на машиномісце № НОМЕР_2 , загальною площею 10,7 кв. м. за адресою АДРЕСА_1 за ОСОБА_1 .. Встановивши зазначені обставини на набувши висновок про порушення державним реєстратором Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженим постановою КМУ № 1127 від 25.12.2015 року, суд першої інстанції обґрунтовано задовольнив вимоги, визнав протиправним та скасував рішення реєстратора Антінескул Ю.В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер 42079953 від 16.07.2018 року про реєстрацію права власності ОСОБА_1 на машиномісце № НОМЕР_2 , загальною площею 10,7 кв. м. за адресою АДРЕСА_1 . При цьому суд першої інстанції дослідив підстави правомірності подання позову прокурором в інтересах держави в особі Одеської міської ради та набув вірного висновку про те, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у зв`язку з порушенням її інтересів, оскільки в судовому порядку захист цих інтересів належним чином не здійснила Одеська міська рада, до компетенції якої віднесені відповідні повноваження. У даному випадку порушення інтересів держави полягає в незаконному позбавленні територіальної громади міста Одеси належної їй на праві власності земельної ділянки. Доводи апеляційної скарги про те, що прокурор у передбачених законом випадках має право подавати позов лише в інтересах держави, а не територіальної громади, є неспроможними, з огляду на таке. Відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу. Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк. Прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу. Зокрема, звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення. Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку звернення визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як значущість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо. Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого не звернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необгрунтованим. Водночас ч. 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" передбачає, що наявність підстав для представництва може бути оскаржена суб`єктом владних повноважень. Таке оскарження означає право на спростування учасниками процесу обставин, на які посилається прокурор у позовній заяві, поданій в інтересах держави в особі компетентного органу, для обґрунтування підстав для представництва. Такі висновки наведені у постанові Великої Палати Верховного суду від 26.05.2020 року у справі №912/2385/18. Встановивши, що протягом розумного строку після отримання інформації про перехід права власності, Одеської міською радою не вжито ефективні заходи щодо повернення в комунальну власність земельної ділянки, зокрема подання до суду відповідного позову, суд першої інстанції набув вірного висновку про відсутність підстав для висновку вважати звернення прокурора з даним позовом необгрунтованим. Доводи апеляційної скарги фактично засновані на невірному тлумаченні норм законодавства в контексті встановлених у справі хронологічних обставин. Доводи апеляційної скарги, що оформлення права власності на машиномісце відповідають критеріям охоронюваного законом інтересу та законодавству, висновок районного суду не спростовують і зведені лише до незгоди з висновком райсуду без наведення будь-яких обставин, які б ставили під сумнів набутий судом висновок по суті або свідчили б про невірну оцінку судом доказів, які надані сторонами та невірне застосування законодавства, яке регулює спірні правовідносини. Доводи апеляційної скарги про те, що у зв`язку зі скасуванням 31.07.2020 року державної реєстрації права власності на машиномісце на підставі висновку колегії Міністерства юстиції України з розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єктів державної реєстрації, територіальних органів міністерства юстиції у висновку від 10.06.2020 року, суд повинен був закрити провадження у зв`язку з відсутністю предмету спору є неспроможними у зв`язку з наступним. Згідно з пунктом 2 частини першої статті 255 ЦПК України, суд може закрити провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору, якщо встановить, що предмет спору був відсутній на час пред`явлення позову. Проте поняття «юридичного спору» має тлумачитися широко, виходячи з підходу Європейського суду з прав людини до тлумачення поняття «спір про право» (пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод). Зокрема, Європейський суд з прав людини зазначає, що відповідно до духу Конвенції поняття «спору про право» має розглядатися не суто технічно, йому слід надавати сутнісного, а не формального значення. Логічно-граматичне тлумачення словосполучення «відсутність предмета спору» в контексті наведеної правової норми дає підстави для висновку про те, що предмет спору має бути відсутній, тобто не існувати на час пред`явлення позову. Якщо предмет спору мав місце, але припинив своє існування (зник) після відкриття провадження у справі внаслідок тих чи інших обставин, зокрема у зв`язку з добровільним врегулюванням спору сторонами, виконанням відповідачем заявлених до нього вимог, фізичним знищенням предмета спору тощо, то провадження у справі не може бути закрите з наведеної правової підстави, оскільки вона полягає саме у відсутності предмета спору, а не у припиненні його існування (зникненні). Якщо предмет спору став відсутній після відкриття провадження у справі, то залежно від обставин, що призвели до зникнення такого предмета, та стадії цивільного процесу, на якій він припинив своє існування, сторони мають цілий ряд передбачених законом процесуальних можливостей припинити подальший розгляд справи, зокрема шляхом залишення позову без розгляду, відмови від позову або від поданих апеляційних чи касаційних скарг, визнання позову відповідачем, укладення мирової угоди тощо. Подібного правового висновку Верховний Суд дійшов у постановах: від 10 квітня 2019 року у справі № 456/647/18 (провадження № 61-2018св19), від 13 травня 2020 року у справі № 686/20582/19- ц (провадження № 61-1807св20), від 09 вересня 2020 року у справі № 750/1658/20 (провадження № 61-9658св20). Провадження в даній справі судом відкрито 13.05.2020 року, а скасування державної реєстрації права власності на підставі відповідного висновку колегії Міністерства юстиції України від 10.06.2020 року відбулось 31.07.2020 року. Тобто предмет спору став відсутній вже після відкриття провадження у справі і тому у суду першої інстанції не було підстав для закриття провадження у справі з підстав ч.2 ст. 255 ЦПК України. У Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, серед іншого (пункти 32-41), звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; для цього потрібно логічно структурувати рішення і викласти його в чіткому стилі, доступному для кожного; судові рішення повинні, у принципі, бути обґрунтованим; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на аргументи сторін та доречні доводи, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Зазначений Висновок також звертає увагу на те, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. У справі «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58) зазначено, що національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін. Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає у тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією (рішення у справі «Hirvisaari v. Finland», заява № 49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року). Отже, у рішеннях ЄСПЛ склалась стала практика, відповідно до якої рішення національних судів мають бути обґрунтованими, зрозумілими для учасників справ та чітко структурованими; у судових рішеннях має бути проведена правова оцінка доводів сторін, однак, це не означає, що суди мають давати оцінку кожному аргументу та детальну відповідь на нього. Тобто мотивованість рішення залежить від особливостей кожної справи, судової інстанції, яка постановляє рішення, та інших обставин, що характеризують індивідуальні особливості справи. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального та процесуального права при вирішенні справи, які є підставою для скасування рішення, не допустив, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують, внаслідок чого апеляційна скарга задоволенню не підлягає. На підставі викладеного і керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381, 383 ЦПК України, апеляційний суд, ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Київського районного суду м. Одеси від 10 вересня 2020 року - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови. Повний текст постанови складено 25.05.2021 року. Головуючий О.М. Таварткіладзе Судді: А.П. Заїкін С.О. Погорєлова