Постанова 4821 № 705/5819/16-ц

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 25 травня 2021 року м. Черкаси Справа № 705/5819/16-ц Провадження № 22-ц/821/987/21 категорія: 351000000 Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого: Єльцова В.О. суддів: Василенко Л.І., Нерушак Л.В. учасники справи: позивач: ОСОБА_1 відповідач: ОСОБА_2 розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 26 березня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про порядок відкритого користування спільним майном з компенсацією за його порушення,- в с т а н о в и в : До Уманського міськрайонного суду Черкаської області звернувся ОСОБА_1 з позовом до ОСОБА_2 про порядок відкритого користування спільним майном з компенсацією за його порушенням. У позові вказано, що згідно договору дарування від 1994 позивачу та ОСОБА_2 в рівних долях належить 1/3 частина житлового будинку по АДРЕСА_1 . Позивач зазначає, що одним із об`єктів їхньої спільної часткової власності є квартира АДРЕСА_2 з характеристиками по внутрішнім обмірам, що наведені в технічному паспорті БТІ. В період 1994-2004 роки порядок користування, встановлений дарувальницею витримувався, але з 2004 року ОСОБА_2 самовизначила свою частку квартири по зовнішнім обмірам на підставі рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 02.07.2004 по порядку користування. Частка квартири стала її особистою приватною власністю, яку вона перепланувала з влаштуванням додаткових внутрішніх перегородок і знесенням капітальних стін. Внаслідок нелегального розподілу частка позивача зменшилась на 9,8 кв.м. і з того моменту він не має змоги користуватися відокремленою площею. Додатково ОСОБА_2 стала здавати її в оренду і найом, як хостел. Позивач посилається на те, що його частка знаходиться в межах спільної кімнати 1-5 (техпаспорт 1994р.), до якої у нього не має доступу, що потребує відновлення вільного проходу. За період з 2013-2015рр. ОСОБА_2 отримала неправомірну вигоду в зв`язку з передачею спільної житлової площі іншим особам, що вимагає відшкодування. Вартість будинку на базовий місяць листопад 2012 року становить 408856 грн., а 1/6 (одна шоста) - 68143 грн. Загальна площа земельної ділянки під квартирою 128,6 кв.м. Початковий розмір орендної плати за базовий місяць буде 0,35 грн. за добу при застосуванні методики розрахунку плати за оренду мийна міської комунальної власності, тобто за три роки загальна сума відшкодування складає 3756 грн. Позивач у позові просив суд зобов`язати ОСОБА_3 надати ОСОБА_4 відкрите користування спільним житловим приміщенням шляхом відновлення за власний рахунок дверного проходу в міжкімнатній перегородці з дати закінчення судового розгляду; висловити ОСОБА_2 осуд за приховане закрите користування спільним майном і зобов`язати сплатити ОСОБА_5 компенсацію в сумі 3756 грн. за порушення порядку користування і передачу його стороннім особам з метою отримання незареєстрованих прибутків за 2013-2015 рік, що продовжуються в 2016 році; при відсутності прогресу по усуненню ОСОБА_6 перешкод і незручностей закритого одноосібного користування спільним майном без узаконеної згоди з ОСОБА_1 про передачу їй прав власності на цю частку, програму відновлення порядку користування провести любими засобами дозволеними діючим законодавством; судовий збір стягнути з відповідача. 15.12.2017 на адресу суду позивач ОСОБА_1 подав заяву про збільшення позовних вимог, в якій просив стягнути з ОСОБА_2 на його користь 10 000 грн. на відшкодування моральної шкоди та встановити на період розгляду справи заборону на відчуження квартири по договору дарування 1994 року. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 26 березня 2021 року відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 . Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач повинен був довести за допомогою належних та допустимих доказів, з урахуванням положень ЦПК України та з посиланням на матеріально-правову підставу своїх вимог, зазначені ним обставини. Однак таких доказів він не надав і не ставив питання в судовому засіданні про їх витребування, відповідно до процедури врегульованої ЦПК України. Таким чином, при викладених обставинах, у зв`язку з тим, що позивач не довів тих обставин, на які він посилається в своїй позовній заяві - позов не підлягає задоволенню. Також суд зазначив, що ОСОБА_2 є неналежним відповідачем у справі, оскільки, згідно довідки № 649/01-16, в якій вказано, що 29.08.2017 приватним нотаріусом Уманського міського нотаріального округу Роголь Г.І. за реєстровим номером 3948 був посвідчений від імені ОСОБА_2 договір дарування 1/6 частки житлового будинку АДРЕСА_1 . При цьому, позивачем ОСОБА_1 не заявлялося клопотань про заміну неналежного відповідача у справі. Виходячи із диспозитивності цивільно-процесуального судочинства, суд позбавлений можливості вийти за межі позовних вимог та вирішити спір, який пред`явлений до неналежного відповідача, та застосувати інші, ніж заявлені позивачем, правові підстави позову. Короткий зміст вимог апеляційної скарги У квітні 2021 року ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення 1 інстанції та ухвалити нове рішення про залишення позову без розгляду за ст.ст. 187, 257 ЦПК України. Аргументи учасників справи Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу Апеляційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що Уманський міськрайонний суд Черкаської області повинен був за власною ініціативою залишити позовну заяву без розгляду згідно ч.11, 13 ст. 187 ЦПК України і додатково за ст. 257 ЦПК України. Надходження апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції Ухвалою Черкаського апеляційного суду від 27 квітня 2021 року відкрито апеляційне провадження. Ухвалою Черкаського апеляційного суду від 13 травня 2021 року справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження без виклику сторін в судове засідання. Фактичні обставини справи, встановлені судом першої інстанції Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до договору дарування, що був укладений 27 травня 1994 року та посвідчений державним нотаріусом Уманської міської державної нотаріальної контори, зареєстрований в реєстрі за № 2-1577, ОСОБА_7 подарувала, а ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , прийняли в дар кожен в рівних долях належну ОСОБА_7 1/3 частину житлового будинку з відповідною частиною надвірних споруд, що знаходиться в АДРЕСА_1 , який розташований на присадибній ділянці розміром 2035 кв.м. У технічному паспорті на житловий будинок індивідуального житлового фонду за адресою: АДРЕСА_3 , крім інших власників будинку, вказані ОСОБА_2 -1/6 частка та ОСОБА_1 1/6 частка. Рішенням Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 02.07.2004, визначено порядок користування земельною ділянкою, що розташована по АДРЕСА_1 між співвласниками будинку. 28.09.2009 позивачем ОСОБА_1 та відповідачем ОСОБА_2 підписано акт до порядку виконання судового рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 02.07.2004 згідно узгодженого розподілу квартири АДРЕСА_1 між власниками будинку ОСОБА_1 та відповідачем ОСОБА_2 25.02.2010 рішенням виконавчого комітету Уманської міської ради № 91 погоджено ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перепланування частини житлового будинку по АДРЕСА_1 з метою влаштування двох ізольованих квартир з добудовою веранди та влаштуванням окремого входу. 24.01.2013 рішенням виконавчого комітету Уманської міської ради № 16, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 погоджено перепланування частини житлового будинку по АДРЕСА_1 з метою влаштування двох ізольованих квартир з добудовою веранди та влаштуванням окремого входу. Позивач посилається на те, що ОСОБА_2 самовизначила свою частку квартири по зовнішнім обмірам на підставі рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 02.07.2004 по порядку користування. Частка квартири стала її особистою приватною власністю, яку вона перепланувала з влаштуванням додаткових внутрішніх перегородок і знесенням капітальних стін. Внаслідок нелегального розподілу частка позивача зменшилась на 9,8 кв.м. і з того моменту він не має змоги користуватися відокремленою площею. Мотивувальна частина Позиція Апеляційного суду Згідно зі статтею 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, а відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими. Відповідно до частини першої статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково. Перевіривши доводи апеляційної скарги, Черкаський апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_1 не підлягає до задоволення. Мотиви, з яких виходить Апеляційний суд, та застосовані норми права Згідно із частиною 1 статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Частиною 13 статті 7 ЦПК України передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. У зв`язку з наведеним, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. За правилами ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі, якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснюється. Датою постановлення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, відповідно до ч. 5 ст. 268 ЦПК України, є дата складення повного судового рішення. Відповідно до ст. 263 ЦПК України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Зазначеним вимогам закону рішення суду 1 інстанції відповідає. Відповідно до ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст.61 цього Кодексу. У відповідності до вимог статей 76-81 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Частина 2 статті 83 ЦПК України визначає, що позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. У відповідності до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Як вбачається з договору дарування, що був укладений 27 травня 1994 року та посвідчений державним нотаріусом Уманської міської державної нотаріальної контори, зареєстрований в реєстрі за № 2-1577, ОСОБА_7 подарувала, а ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , прийняли в дар кожен в рівних долях належну ОСОБА_7 1/3 частину житлового будинку з відповідною частиною надвірних споруд, що знаходиться в АДРЕСА_3 , який розташований на присадибній ділянці розміром 2035 кв.м. У технічному паспорті на житловий будинок індивідуального житлового фонду за адресою: АДРЕСА_3 , крім інших власників будинку, вказані ОСОБА_2 -1/6 частка та ОСОБА_1 1/6 частка. Рішенням Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 02.07.2004, визначено порядок користування земельною ділянкою, що розташована по АДРЕСА_1 між співвласниками будинку. 28.09.2009 позивачем ОСОБА_1 та відповідачем ОСОБА_2 підписано акт до порядку виконання судового рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 02.07.2004 згідно узгодженого розподілу квартири АДРЕСА_1 між власниками будинку ОСОБА_1 та відповідачем ОСОБА_2 25.02.2010 рішенням виконавчого комітету Уманської міської ради № 91 погоджено ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перепланування частини житлового будинку по АДРЕСА_1 з метою влаштування двох ізольованих квартир з добудовою веранди та влаштуванням окремого входу. 24.01.2013 рішенням виконавчого комітету Уманської міської ради № 16, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 погоджено перепланування частини житлового будинку по АДРЕСА_1 з метою влаштування двох ізольованих квартир з добудовою веранди та влаштуванням окремого входу. У якості підстави своїх позовних вимог позивач посилається на те, що ОСОБА_2 самовизначила свою частку квартири по зовнішнім обмірам на підставі рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 02.07.2004 по порядку користування. Частка квартири стала її особистою приватною власністю, яку вона перепланувала з влаштуванням додаткових внутрішніх перегородок і знесенням капітальних стін. Внаслідок нелегального розподілу частка позивача зменшилась на 9,8 кв.м. і з того моменту він не має змоги користуватися відокремленою площею. ОСОБА_2 30.08.2017 приватним нотаріусом Уманського міського нотаріального округу Роголь Г.І. видано довідку № 649/01-16, в якій вказано, що 29.08.2017 приватним нотаріусом Уманського міського нотаріального округу Роголь Г.І. за реєстровим номером 3948 був посвідчений від імені ОСОБА_2 договір дарування 1/6 частки житлового будинку АДРЕСА_1 . Розглядаючи спір, суд першої інстанції, встановлюючи обставини по справі, взяв до уваги вищезазначені факти та, в сукупності з наданими сторонами доказами, оцінив їх під час постановлення своїх висновків. Таким чином, суд 1 інстанції вірно дійшов висновку, що належними є сторони, які є суб`єктами спірних правовідносин. Належним є відповідач, який дійсно є суб`єктом порушеного, оспорюваного чи невизнаного матеріального правовідношення. Належність відповідача визначається, перш за все, за нормами матеріального права. Відтак, неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати по пред`явленому позову при наявності даних про те, що обов`язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві. При цьому, позивачем ОСОБА_1 не заявлялося клопотань про заміну неналежного відповідача у справі. Суд не має права з власної ініціативи здійснювати заміну неналежного відповідача на належного, оскільки відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Згідно ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Згідно частини першої ст. 78 ЦПК України, суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Відповідно до вимог ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 82 ЦПК України. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. На позивача покладений обов`язок довести в суді ті обставини, що позивач уповноважений звертатися до суду з відповідним позовом і відповідно, що є підстави до застосування до спірних правовідносин відповідних положень цивільного законодавства України. Тобто, позивач повинен був довести за допомогою належних та допустимих доказів, з урахуванням положень ст.ст. 76-83 ЦПК України, зазначені ним обставини. Однак таких доказів він не надав. Таким чином, при викладених обставинах, у зв`язку з тим, що позивач не довів тих обставин, на які він посилається в своїй позовній заяві - позов не підлягає задоволенню. Такі висновки суду 1 інстанції ґрунтуються на матеріалах справи і відповідають вимогам закону. Доводи апелянта про те, що суд першої інстанції повинен був за власною ініціативою залишити його позовну заяву без розгляду згідно ст. 257 ЦПК України, є помилковим, виходячи з наступного. Верховний Суд у постанові від 05 лютого 2020 року (справа №761/17393/19) зазначив, що положення ч. 10 ст. 84 ЦПК містять альтернативні варіанти дій суду першої інстанції в разі ухилення від виконання учасником справи вимог щодо надання доказів. Залишення позову без розгляду є лише одним з них і може застосовуватися тільки в разі неможливості здійснення судом розгляду справи за відсутності таких доказів. Системне тлумачення п. 9 ч.1 ст. 257 ЦПК свідчить, що його слід застосовувати у взаємозв`язку з положеннями ч.ч. 7 - 10 ст. 84 ЦПК, а залишення позову без розгляду можливе лише у випадку неподання позивачем витребуваних доказів без поважних причин, тобто коли позивач володіє певними доказами, які необхідні для повного і всебічного з`ясування обставин справи, але свідомо ухиляється від надання їх суду. В іншому випадку суд, виходячи з принципу диспозитивності цивільного судочинства, зобов`язаний розглянути справу по суті на підставі тих доказів, які надані учасниками справи. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції та не дають підстав для висновку про порушення судом 1 інстанції норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи. Крім того, наведені у апеляційній скарзі доводи зводяться лише до незгоди з висновком суду першої інстанції щодо їх оцінки. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення. Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Суд першої інстанції правильно визначився з правовідносинами, що виникли в даному випадку та застосував закон, що їх регулює. За наслідком апеляційного перегляду порушень матеріального чи процесуального закону судом першої інстанції не встановлено. Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що постановлене у справі судове рішення є законним та обґрунтованим і підстав для його зміни чи скасування за наведеними у скарзі доводами колегія суддів не вбачає, оскільки їх доводи суттєвими не являються, носять суб`єктивний характер, не відповідають обставинам справи і правильності висновків суду не спростовують. Керуючись ст.ст. 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд, - п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 26 березня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про порядок відкритого користування спільним майном з компенсацією за його порушення, залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови, лише у випадку якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково. Головуючий: Судді: