Постанова Полтавський апеляційний суд № 554/1337/20

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 554/1337/20 Номер провадження 22-ц/814/602/21Головуючий у 1-й інстанції Гольник Л. В. Доповідач ап. інст. Карпушин Г. Л. П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 25 травня 2021 року м. Полтава Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого (судді-доповідача): Карпушина Г.Л., суддів: Гальонкіна С.А., Кузнєцової О.Ю., при секретарі судового засідання: Ряднині І.В., - розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за апеляційною скаргою Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Полтавській області на рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 01 грудня 2020 року (ухвалене суддею Гольник Л.В.) у справі за позовом Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Полтавській області до ОСОБА_1 про зміну формулювання причини звільнення, В С Т А Н О В И В : У лютому 2020 року Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Полтавській області звернулося до Октябрського районного суду м. Полтави з позовом до ОСОБА_1 про зміну формулювання причини звільнення. У своїй позовній заяві зазначив, що позивач є правонаступником припиненого внаслідок реорганізації шляхом злиття управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в Полтавській області (далі - Управління ВД ФССНВ), у трудових відносинах з яким по 03.07.2017 року перебував ОСОБА_1 , обіймаючи посаду начальника відділу кадрової та юридичної роботи. Наказом начальника Управління ВД ФССНВ від 03.07.2017 року ОСОБА_1 був звільнений року із займаної посади 03.07.2017 року на підставі ч. З ст. 38 КЗпП України згідно його заяви від 29.06.2017 року, в якій останній зазначав про порушення його трудових прав через неналежне повідомлення про зміну істотних умов праці листом від 20.06.2017 року № 27/22, що на думку відповідача не відповідає вимогам ст. 32, ст. 36 КЗпП України. Позивач вважає, що формулювання причин звільнення відповідача у наказі Управління ВД ФССНВ від 03.07.2017 року щодо порушення роботодавцем або уповноваженим органом трудового законодавства та неналежне повідомлення відповідача про зміну істотних умов праці є необґрунтованим, а тому просить визнати неправильним вказане у наказі від 03.07.2017 року № 4-к начальника Управління ВД ФССНВ формулювання причин звільнення ОСОБА_1 з посади згідно поданої ним заяви на підставі ч. З ст. 38 КЗПП України та визнати ОСОБА_1 звільненим з посади начальника кадрової та юридичної роботи Управління ВД ФССНВ за власним бажанням, згідно із ч. 1 ст. 38 КЗпП України. Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 01 грудня 2020 року у задоволенні позовних вимог Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Полтавській області до ОСОБА_1 про зміну формулювання причини звільнення - відмовлено. З вказаним рішенням суду не погодилось Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Полтавській області та подало на нього апеляційну скаргу, в якій прохає рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 01 грудня 2020 року скасувати та ухвалити нове рішення яким вимоги позивача задовольнити. Апелянт вважає, що рішення суду першої інстанції є незаконним, необґрунтованим, а також таким, що прийняте з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Посилається на те, що судом неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, а висновки суду не відповідають обставинам справи. Зокрема вказує, що причини вказані у заяві Відповідача, не були достатніми для його звільнення саме за ч.3 ст. 38 КЗпП України. Однак Управління ВД ФССНВВ, як роботодавець Відповідача, не мало право на час спірних відносин ні відмовити у розірванні трудового договору, ні змінити правову підставу його розірвання із вказаної Відповідачем на іншу. Посилається на те, що до 20.06.2018 року роботодавці були зобов`язані звільняти працівника за його ініціативою згідно ч.3 ст.38 КЗпП України, навіть в тому разі, якщо вказані цим працівником порушення законодавства про працю, колективного чи трудового договору не підтверджувалися. Однак, вказані обставини не були враховані судом під час постановлення оскаржуваного судового рішення. Тому враховуючи відсутність зі сторони власника або уповноваженого органу порушень законодавства про працю, на які Відповідач вказував у заяві про звільнення від 29.06.2017, та той факт, що Відповідачем була виявлена ініціатива на звільнення із посади начальника відділу кадрової та юридичної робота Управління ВД ФССНВВ, формулювання причин звільнення відповідача має бути зміненим на ч.1, ст.38 КЗпП України. Від відповідача ОСОБА_1 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній спростовуючи доводи, які викладені в апеляційній скарзі та підтримуючи рішення суду першої інстанції прохав апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін Від представника Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Полтавській області надійшла відповідь на відзив на апеляційну скаргу, в якому останні спростовуючи доводи викладені у відзиві на апеляційну скаргу, прохали апеляційну скаргу задовольнити. На дану відповідь відповідачем подано заперечення. Судове засідання проводилося в порядку спрощеного позовного провадження за участі сторін та інших осіб по справі. На моменту розгляду справи був присутній представник позивача, інші особи по справі будучи належним чином та завчасно повідомленими про час та місце слухання справи в судове засідання не з`явилися. Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, що з`явилися, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів, приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення виходячи з наступних підстав. У відповідності з ч.1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Згідно вимог ст. 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Відповідно п.1 ч.1 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Згідно ч.1 ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, що відповідач ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах з Управлінням ВД ФССНВ, обіймаючи посаду начальника відділу кадрової та юридичної роботи. 30.05.2017року ОСОБА_1 отримав попередження про те, що після закінчення 2-х місячного терміну з моменту одержання персонального попередження «підлягатиме переведенню на роботу до іншої установи до 01.08.2017 року», за його згодою згідно вимог ст. 32 КЗпП (а.с. 11). 20.06.2017року за № 27/22 Управління ВД ФСС запропонувало відповідачу перейти на роботу до вказаного Управління на посаду головного спеціаліста відділу юридичної роботи з 01.08.2017 року та попереджено, що в разі незгоди на переведення на нову роботу, рішення про припинення трудового договору буде прийматися згідно з вимогами, встановленими КЗпП, отримавши яке 27.06.2020 року відповідач ОСОБА_1 вказав, що дане повідомлення не відповідає вимогам КЗпП (а.с.7). Наказом начальника Управління ВД ФССНВ від 03.07.2017 року ОСОБА_1 був звільнений 03.07.2017 року із займаної посади на підставі ч.3 ст. 38 КЗпП України згідно його заяви від 29.06.2017 року, в якій він зазначав про порушення його трудових прав через неналежне повідомлення про зміну істотних умов праці листом від 20.06.2017 року № 27/22, що на думку відповідача не відповідає вимогам ст. 32, ст. 36 КЗпП України. Відмовляючи позивачу у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що звільнення відповідача ОСОБА_1 відповідно до його заяви від 29.06.2017 року у зв`язку із порушенням роботодавцем законодавства про працю відповідно до ч.3 ст.38 КЗпП України, свідчить про те, що роботодавець погодився з підставою звільнення відповідача, що знайшло своє підтвердження у постанові Верховного Суду від 22.01.2020 року у справі № 554/5594/17 (а.с. 61-65). Тому суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог. Розглядаючи спір, судова колегія вважає, що суд першої інстанції повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин. Згідно з частиною першою статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Отже, під час розгляду спору суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні. Матеріалами справи встановлено, що відповідач ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах з Управлінням ВД ФССНВ, обіймаючи посаду начальника відділу кадрової та юридичної роботи. Відповідно до абз. 4 п. 4 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» управління та відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України припиняються шляхом приєднання до робочих органів виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України. Постановами правління Фонду соціального страхування України від 08.02.2017 року «Про затвердження граничної чисельності працівників Фонду соціального страхування України, структури органів Фонду та створення робочих органів Фонду» та від 24.05.2017 року «Деякі питання реорганізації фондів соціального страхування» встановлено, що начальники управлінь виконавчої дирекції фонду соціального страхування України мали в строк до 30.06.2017 року запропонувати працівникам робочих органів виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України посади у робочих органах виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України. Пунктом 1.3 Постанови правління Фонду соціального страхування від 24.05.2017 № 34 «Деякі питання реорганізації фондів соціального страхування» встановлено комісіям з реорганізації Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності забезпечити попередження працівників Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності та їх робочих органів про зміну істотних умов праці до 01.06.2017 року (а.с. 8). Наказом ВД Фонду соціального страхування від нещасних випадків від нещасних випадків на виробництві від 26.05.2017 року № 711 «Про припинення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків від нещасних випадків на виробництві України в Полтавській області» припинено юридичну особу Управління ВД ФССНВ шляхом реорганізації - приєднання до Управління ВД ФСС, п. 4.3 якого передбачено вжиття заходів щодо попередження в установленому порядку працівників Управління про припинення шляхом приєднання та забезпечення дотримання їх соціально-трудових гарантій у порядку, визначеному законодавством (а.с. 9). Положеннями КЗпП України визначаються вимоги стосовно обов`язковості дотримання строків повідомлення працівника про зміну істотних умов праці, про запровадження нових або зміну діючих умов оплати праці. Згідно ч.3 ст.32 КЗпП України, у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці допускається зміна істотних умов праці при продовженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою. Про зміну істотних умов праці - систем та розмірів оплати праці, пільг, режиму роботи, встановлення або скасування неповного робочого часу, суміщення професій, зміну розрядів і найменування посад та інших - працівник повинен бути повідомлений не пізніше ніж на два місяці. З матеріалів справи вбачається, що 30.05.2017 року ОСОБА_1 отримав попередження про те, що після закінчення 2-х місячного терміну з моменту одержання персонального попередження «підлягатиме переведенню на роботу до іншої установи до 01.08.2017року», за його згодою згідно вимог ст. 32 КЗпП (а.с. 11). 20.06.2017року за № 27/22 Управління ВД ФСС запропонувало відповідачу перейти на роботу до вказаного Управління на посаду головного спеціаліста відділу юридичної роботи з 01.08.2017 року та попереджено, що в разі незгоди на переведення на нову роботу, рішення про припинення трудового договору буде прийматися згідно з вимогами, встановленими КЗпП, отримавши яке 27.06.2020 року відповідач ОСОБА_1 вказав, що дане повідомлення не відповідає вимогам КЗпП (а.с.7). Наказом начальника Управління ВД ФССНВ від 03.07.2017 року ОСОБА_1 був звільнений 03.07.2017 року із займаної посади на підставі ч.3 ст. 38 КЗпП України згідно його заяви від 29.06.2017 року. Так, Верховний Суд в постанові від 15.11.2018 року по справі №761/18805/17 вказав, що для визначення правової підстави розірвання трудового договору значення має сам лише факт порушення законодавства про працю, що спонукало працівника до розірвання трудового договору з власної ініціативи, а не поважність чи неповажність причин такого порушення та істотність порушення трудових прав працівника. Згідно із ч.1 ст.38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. Відповідно до ч.3 ст. 38 КЗпП України працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору. Скориставшись своїм правом, відповідач 29.06.2017 року подав заяву на ім`я начальника Управління ВД ВСС від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Полтавській області ОСОБА_2 про звільнення його з роботи з 03.07.2017 року за власним бажанням у зв`язку з порушенням ч.3 ст.38 КЗпП України (а.с.6). Як правильно було встановлено судом першої інстанції, що Наказом начальника управління від 03.07.2017 року №4-к звільнено ОСОБА_1 з 03.07.2017 року з посади начальника відділу кадрової та юридичної роботи управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Полтавській області згідно поданої заяви на підставі ч.3 ст.38 КЗпП України (а.с. 5). Статтею 38 КЗпП України визначено підстави для розірвання трудового договору, укладеного на невизначений строк, з ініціативи працівника. Відповідно до ч. 1 ст. 38 КЗпП України, працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною з інвалідністю; догляд за хворим членом сім`ї відповідно до медичного висновку або особою з інвалідністю І групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник. Частиною 3 ст. 38 КЗпП України визначено, що працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору. За змістом статті 38 КЗпП України працівник має право з власної ініціативи в будь- який час розірвати укладений з ним на невизначений строк трудовий договір. При цьому строк розірвання трудового договору і його правові підстави залежать від причин, які спонукають працівника до його розірвання і які працівник визначає самостійно. У разі, якщо вказані працівником причини звільнення - порушення роботодавцем трудового законодавства (частина третя статті 38 КЗпП України) - не підтверджуються або роботодавцем не визнаються, останній не має права самостійно змінювати правову підставу розірвання трудового договору на звільнення за власним бажанням без посилання на частину третю статті 38 КЗпП України. Для визначення правової підстави розірвання трудового договору за частиною третьою статті 38 Кодексу законів про працю України значення має сам лише факт порушення роботодавцем законодавства про працю, що спонукало працівника до розірвання трудового договору з власної ініціативи, а не поважність чи неповажність причини такого порушення та його істотність. (Постанова Верховного Суду від 13.06.2018 року по справі №741/1128/17, постанова Верховного Суду України від 22.05.2013 року № 6-34цс13). Однак, у вказаній справі роботодавець погодився з підставою звільнення відповідача ОСОБА_1 відповідно до його заяви від 29.06.2017 року у зв`язку із порушенням роботодавцем законодавства про працю відповідно до ч. З ст. 38 КЗпП України. Враховуючи вказане вище, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що позовні вимоги позивача про зміну формулювання причини звільнення із: «звільнений за власним бажанням у зв`язку з невиконанням законодавства про працю, відповідно до частини третьої ст. 38 КЗпП України» на «звільнений за власним бажанням за частиною першою ст. 38 КЗпП України» не підлягають задоволенню, через відсутність підстав для їх задоволення. Такий висновок суду викладений у постанові Верховного Суду від 22.01.2020 року у справі № 554/5594/17, який у відповідності до вимог п.6 ст.13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», враховується іншими судами при застосуванні таких норм права. Таким чином, приведені в апеляційній скарзі доводи про те, що суд не дав оцінки наданих ним доказам не можуть бути прийняті до уваги, оскільки вони зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх оцінці, та особистого тлумачення апелянтом норм матеріального та процесуального права. Відповідно до вимог ст.89 ЦПК України оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена. Крім цього, зазначене також узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини, відповідно до якої пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року). Тому, вирішуючи даний спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, обставини по справі, перевірив доводи і дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджені письмовими матеріалами справи та поясненнями учасників процесу. За таких обставин, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи, а тому задоволенню вони не підлягають. Керуючись ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, - ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Полтавській області - залишити без задоволення. Рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 01 грудня 2020 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня набрання нею законної сили. Повний текст постанови виготовлено 25 травня 2021 року. Головуючий суддя : ___________________ Г.Л. Карпушин Судді: ________________ С.А. Гальонкін _________________ О.Ю. Кузнєцова