Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 500/3042/20

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 25 травня 2021 рокуЛьвівСправа № 500/3042/20 пров. № А/857/4730/21 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі: головуючого судді Святецького В.В. суддів Гудима Л.Я., Довгополова О.М., розглянувши в порядку письмового провадження у м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 13 січня 2021 року у справі №500/3042/20 (головуюча суддя Мірінович У.А., м. Ужгород, повне судове рішення складено 18 січня 2021 року) за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про зобов`язання вчинити дії, - ВСТАНОВИВ: У жовтні 2020 року ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області, в якому просила зобов`язати відповідача здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 20.02.2019 №124 ,,Питання проведення індексації пенсій у 2019 році, з урахуванням раніше виплачених сум. Рішенням від 13 січня 2021 року Тернопільський окружний адміністративний суд позов задовольнив повністю. Зобов`язав Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 20.02.2019 №124 ,,Питання проведення індексації пенсій у 2019 році, з урахуванням раніше виплачених сум. Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції, Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області подало апеляційну скаргу, оскільки вважає, що рішення прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи. В обґрунтування апеляційної скарги скаржник вказує на те, що у 2019-му році позивачці здійснено перерахунок пенсії у зв`язку із зміною прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність станом на 01.12.2019. Постановою Кабінету Міністрів України від 26.06.2019 № 543 передбачено, що з 01 липня 2019 року в разі, коли щомісячний розмір пенсійних виплат з урахуванням передбачених законодавством надбавок, підвищень, додаткової пенсії, кільової грошової допомоги, сум індексації та інших доплат до пенсії (крім пенсії за особливі заслуги перед Україною) в осіб, які отримують пенсію, призначену відповідно до Закону з урахуванням страхового стажу, передбаченого абзацом першим частини першої статті 28 закону (30 років жінки та 35 років чоловіки), не досягає 2000 гривень, таким особам надається доплата до пенсії у сумі, що не вистачає до зазначеного розміру. Враховуючи те, що у позивачки підтверджений страховий стаж у 2019-му році становив 26 років 02 місяці 03 дні (при необхідному 30 років), а додаткові докази про наявність страхового стажу нею надано лише у лютому 2020 року, то відповідачем здійснено передбачену поставною КМУ від 26.06.2019 № 543 доплату лише з березня 2020 року. Відтак, вважає такі дії правомірними та просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити постанову, якою у задоволенні позову відмовити повністю. ОСОБА_1 подала відзив на апеляційну скаргу, в якому спростовує доводи відповідача про невідповідність рішення суду першої інстанції вимогам матеріального та процесуального права. На підставі пункту 1 частини 1 статті 311 КАС України розгляд справи проводиться в порядку письмового провадження. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи та доводи скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Суд встановив та матеріалами справи підтверджується, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 є пенсіонером, перебуває на обліку в Головному управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області та з 13.03.2001 року отримує пенсію за віком як матір особи з інвалідністю з дитинства згідно Закону України ,,Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування. Позивач є матір`ю ОСОБА_2 , яка народилася ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження від 03.06.1986 року НОМЕР_1 (арк. справи 8). Згідно з медичною карткою №01597 форми №025/У, затвердженої наказом МОЗ СРСР від 04.10.1980 року №1030, ОСОБА_2 діагностовано захворювання (арк. справи 51-52). Медичними висновками від 01.04.1990, від 01.05.1992 року та від 01.04.1994, ОСОБА_2 встановлено захворювання, з правом на отримання допомоги як особі з інвалідністю з дитинства відповідно до наказу МОЗ СРСР від 04.12.1979 року №1265 ,,О порядке выдачи медицинского заключения на детей-инвалидов с детства в возрасте до 16 лет (арк. справи 38-39). Згідно розрахунку стажу роботи ОСОБА_1 на момент призначення пенсії з 13.03.2001 року відповідачем позивачу зараховано до загального страхового стажу 26 років 11 місяць 07 днів (арк. справи 35). Після звернення позивача до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області із заявами від 11.02.2020 року, від 18.02.2020 року та додатковими документами, відповідач станом на березень 2020 року здійснив перерахунок стажу роботи ОСОБА_1 та зарахував до загального страхового стажу позивача 31 рік 06 місяць 08 днів (арк. справи 44). Відповідач у листі від 17.03.2020 року №499-498/К-02/8-1900/20 не заперечив розбіжність у страховому стажі ОСОБА_1 в розрізі ,,станом на березень 2001 року та ,,станом на березень 2020 року, однак обґрунтував її наявність тим, що Головним управлінням Пенсійного фонду України в Тернопільській області проведено перерахунок пенсії позивача із зарахуванням до загального страхового стажу періоду здійснення ОСОБА_1 догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку з 02.09.1987 по 14.03.1988 та періодів здійснення догляду за дитиною-інвалідом з 15.03.1988 по 30.04.1992 та з 12.05.1992 по 31.12.1999, лише після подання позивачем заяви від 18.02.2020 та додатково поданих документів, в тому числі акта-опитування №1 від 14.02.2020 та акта обстеження фактичних обставин здійснення догляду за дитиною з інвалідністю №01 від 14.02.2020 року. Додатково зазначає, що при первинному призначенні пенсії вищевказаний період роботи та періоди здійснення ОСОБА_1 догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та здійснення догляду за дитиною-інвалідом не враховані до її загального страхового стажу у зв`язку з тим, що нею не надавались документи, які підтверджували дані періоди (арк. справи 9-10). Зі змісту вказаного листа відповідача також слідує, що після проведеного перерахунку з 01.03.2020 розмір пенсійної виплати позивачки становить 2000,00 грн, яка включає: 835,35 грн - розмір пенсії за віком (4404,35*0,60211*0,31500 де 4404,35 - показник середньої заробітної плати, 0,60211- індивідуальний коефіцієнт заробітної плати період з 01.08.1980 по 31.07.1985, 0,31500 - коефіцієнт страхового стажу із врахуванням величини оцінки одного року страхового стажу 1%); 802,65 грн - доплата до прожиткового мінімуму (до 1638,00 грн); 251,20 грн - доплата до мінімального розміру пенсії з 01.01.2020 (до 1889,20); 91,89 грн - доплата за понаднормативний стаж за 11 років (835,35*11%); 18,91 грн - доплата до 2000 грн. Вважаючи, що позивач мала право на перерахунок пенсії відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 20.02.2019 №124 ,,Питання проведення індексації пенсій у 2019 році ще у 2019 році, остання звернулася в суд з позовом. Задовольняючи повністю адміністративний позов, суд першої інстанції керувався тим, що у ОСОБА_1 підтверджений страховий стаж становить 31 рік 06 місяців 08 днів, що дає право на передбачену поставною КМУ від 26.06.2019 № 543, якою внесені зміни у постанову КМУ від 20.02.2019 № 124, доплату до призначеної пенсії як матері особи з інвалідністю з дитинства у 2019 році, в той час як неналежне виконання обов`язків органами Пенсійного фонду України щодо встановлення відповідного стажу позивача на момент призначення пенсії не може впливати на право особи на отримання пенсійних виплат у передбаченому законом розмірі. Надаючи правову оцінку обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, враховуючи межі перегляду, передбачені ст. 308 КАС України, апеляційний суд зазначає наступне. При вирішенні спору у даній справі необхідно встановити наявність у позивача необхідного страхового стажу 30 років станом на 2019 рік для застосування положень поставною КМУ від 26.06.2019 № 543, якою внесені зміни у постанову КМУ від 20.02.2019 № 124, що передбачають доплату до пенсії в сумі, що не вистачає до 2000 грн. Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень. Згідно з частиною першою статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Європейська соціальна хартія (переглянута) від 03.05.1996, ратифікована Законом України від 14.09.2006 № 137-V, яка набрала чинності з 01.02.2007 (далі - Хартія), визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист (пункт 23 частини І). Ратифікувавши Хартію, Україна взяла на себе міжнародне зобов`язання запроваджувати усіма відповідними засобами досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися права та принципи, що закріплені у частині І Хартії. Отже, право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується міжнародними зобов`язаннями України. Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначено Законом України ,,Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування від 09.07.2003 року №1058 (далі Закон №1058). Відповідно до частини 1 статті 26 Закону №1058, особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року, з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - не менше 26 років; Згідно частини 4 статті 24 Закону №1058, періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом. Відповідно до пункту 3 частити 1 статті 115 Закону №1058 право на призначення дострокової пенсії за віком мають жінки, які народили п`ятьох або більше дітей та виховали їх до шестирічного віку, матері осіб з інвалідністю з дитинства, які виховали їх до зазначеного віку, - після досягнення 50 років та за наявності страхового стажу не менше 15 років. При цьому до числа осіб з інвалідністю з дитинства належать також діти з інвалідністю віком до 16 років. Аналогічні за змістом норми містять ст. 17, 56 Закону України ,,Про пенсійне забезпечення (далі - Закон №1788). Аналіз вищенаведених норм законодавства дає підстави вважати, що час догляду за дитиною-інвалідом з дитинства зараховується до стажу роботи. При цьому, як правильно зазначив суд першої інстанції, визначення терміну ,,інвалід з дитинства не міститься ні в Законі № 875-ХІІ, ані в Законі № 2109-III. Однак за змістом абзацу 2 п. 26 Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 грудня 2009 року № 1317 (далі - Положення № 1317), інвалідність з дитинства розглядається як причина інвалідності. Згідно з пунктом 14 цього Положення причинний зв`язок інвалідності з хворобами, перенесеними у дитинстві, установлюється за наявності документів лікувально-профілактичних закладів, що свідчать про початок захворювання або травму, перенесену до вісімнадцятирічного віку. Зі змісту абзацу 4 пункту 3 розд. ХV ,,Прикінцеві положення Закону № 1058 вбачається, що пільга, пов`язана зі зменшенням жінкам пільгового віку та страхового стажу, установлювалася лише тим матерям інвалідів з дитинства та дітей інвалідів до 16 років, які виховували їх за підтвердженого стану інвалідності на момент досягнення дитиною 6 років. Отже, для призначення пенсії на підставі Закону № 1058 має значення не факт встановлення інвалідності, а термін (момент) настання інвалідності у дитини, що повинен мати місце протягом періоду життя дитини з моменту народження і до інвалідності у дитини до досягнення шестирічного віку, оскільки виховання дитини-інваліда у віці до 6 років створює для матері чи батька більше перешкод для участі у суспільно-корисній діяльності, наслідком якої є отримання заробітної плати і страхового стажу, що зумовлюється сплатою страхувальником єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування. Відповідно до частини 12 статті 7 Закону № 2961-ІV положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності медико-соціальними експертними комісіями та лікарсько-консультативними комісіями лікувально-профілактичних закладів затверджується Кабінетом Міністрів України. Серед повноважень лікарсько-консультативних комісій, визначених Положенням про лікарсько-консультативну комісію, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21 листопада 2013 року № 917, визначено надання висновку, що дитина мала медичні показання для визнання її дитиною-інвалідом до досягнення шестирічного віку. Тобто такий висновок дає можливість опосередковано підтвердити факт догляду матері чи батька за дитиною, яка мала право на отримання статусу дитини-інваліда до досягнення шестирічного віку, як це передбачено положеннями Закону № 1058. Така правова позиція відповідає висновку Верховного Суду України, викладеного в постанові від 12.11.2013 року у справі № 21-373а13. Суд першої інстанції в повній мірі дослідив обставини справи та встановив, що згідно з медичною карткою №01597 форми №025/У, затвердженої наказом МОЗ СРСР від 04.10.1980 року №1030, ОСОБА_2 поставлено відповідний діагноз (арк. справи 51-52). При цьому, медичними висновками від 01.04.1990, від 01.05.1992 року та від 01.04.1994, ОСОБА_2 встановлено захворювання, з правом на отримання допомоги як особі з інвалідністю з дитинства відповідно до наказу МОЗ СРСР від 04.12.1979 року №1265 ,,О порядке выдачи медицинского заключения на детей-инвалидов с детства в возрасте до 16 лет (арк. справи 38-39). Відповідно до пункту 10 Постанови Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 року №637 ,,Про затвердження Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі Порядок №637), час догляду за дитиною-інвалідом віком до 16 років встановлюється на підставі: - акта обстеження фактичних обставин здійснення догляду; - документів, що засвідчують перебування на інвалідності (для інвалідів I групи і дітей-інвалідів) і вік (для престарілих і дітей-інвалідів). Водночас, Порядком №637 встановлено, що, акт обстеження фактичних обставин здійснення догляду складається органами Пенсійного фонду України на підставі відомостей житлово-експлуатаційних або інших організацій за місцем проживання (реєстрації), сільських, селищних рад, опитування осіб, за якими здійснюється догляд, та їх сусідів, інших даних. Судом першої інстанції встановлено, в матеріалах пенсійної справи є, зокрема, Довідка №169 від 13.02.2001 року (арк. справи 58), видана виконкомом Миролюбівської сільської ради Тернопільського району Тернопільської області, зі змісту якої слідує, що ОСОБА_1 , що проживає в с. Лучка, Тернопільського району, Тернопільської області, народила та виховала до 8-річного віку інваліда з дитинства дочку ОСОБА_2 , 1986 року народження і є її опікуном, та медичний висновок №12 від 01.04.96 з приводу встановлення інвалідності ОСОБА_2 , опікуном якої зазначена позивач. Окрім того, в подальшому позивачем було подано і відповідачем долучено до матеріалів пенсійної справи медичний висновок №5 (арк. справи 5). Відтак, вказані документи були подані позивачем при первинному призначенні пенсії. При цьому, на переконання колегії суддів, наведені вище документи ще на момент призначення пенсії позивачу у повній мірі підтверджували факт догляду позивачем за дитиною до досягнення нею трирічного віку з 02.09.1987 по 14.03.1988 та періоди здійснення догляду за дитиною-інвалідом з 15.03.1988 по 30.04.1992 та з 12.05.1992 по 31.12.1999, проте такі необґрунтовано залишені поза увагою відповідача (а.с. 38). Щодо відсутності акта обстеження фактичних обставин здійснення догляду, який було складено лише у 2020 році після звернення позивача до пенсійного органу, то колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що такий, в порушення вимог пункту 10 Постанови Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 року №637 ,,Про затвердження Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, саме відповідачем первинно (при первинному призначені пенсії) не був складений. Зазначене вплинуло на зарахування позивачу страхового стажу при призначенні у березні 2001 року пенсії за віком як матері особи з інвалідністю з дитинства згідно Закону України ,,Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування в меншому розмірі. Відтак, підтверджений страховий стаж ОСОБА_1 становив 31 рік 06 місяців 08 днів, а не 26 років 11 місяців 07 днів, ще на момент призначення їй пенсії у 2001 році. Постановою Кабінету Міністрів України від 26.06.2019 № 543 ,,Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України (далі - Постанова №543) були внесені зміни в постанову Кабінету Міністрів України від 20.02.2019 № 124 ,,Питання проведення Індексації пенсій у 2019 році та доповнено пунктом 3-1, зі змісту якого слідує, що з 1 липня 2019 року в разі, коли щомісячний розмір пенсійних виплат з урахуванням передбачених законодавством надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, сум індексації та інших доплат до пенсії (крім пенсії за особливі заслуги перед Україною) в осіб, які отримують пенсію, призначену відповідно до Закону з урахуванням страхового стажу, передбаченого абзацом першим частини першої статті 28 Закону, не досягає 2000 гривень, таким особам надається доплата до пенсії у сумі, що не вистачає до зазначеного розміру. Враховуючи встановлені судами обставини справи, колегія суддів вважає правильним висновком суду першої інстанції про те, що позивач мала право на передбачену поставною КМУ від 26.06.2019 № 543, якою внесені зміни у постанову КМУ від 20.02.2019 № 124, доплату до призначеної пенсії як матері особи з інвалідністю з дитинства, оскільки її стаж у 2019 році становив понад 30 років. Натомість виплата такої доплати лише з березня 2020 року порушила право позивача на отримання пенсійних виплат у передбаченому законом розмірі. З урахуванням наведеного вище, суд першої інстанції обрав належний спосіб захисту, відновлення прав позивача за даних фактичних обставин шляхом зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 20.02.2019 №124 ,,Питання проведення індексації пенсій у 2019 році, з урахуванням раніше виплачених сум. Наведені вище обставини спростовують доводи апеляційної скарги про невідповідність рішення суду першої інстанції нормам матеріального та процесуального права, а тому апеляційний суд не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги. Інші, зазначені відповідачем в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування. Статтею 242 Кодексу адміністративного судочинства (КАС) України визначено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд визнає, що суд першої інстанції, вирішуючи даний публічно-правовий спір, правильно встановив обставини справи та ухвалив законне рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, рішення суду першої інстанції ґрунтується на повно, об`єктивно і всебічно з`ясованих обставинах, доводи апеляційної скарги їх не спростовують, а тому підстав для скасування рішення суду першої інстанції немає. Керуючись статтями 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 329 КАС України, суд,- П О С Т А Н О В И В: апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області залишити без задоволення, а рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 13 січня 2021 року у справі №500/3042/20 без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Головуючий суддя В. В. Святецький судді Л. Я. Гудим О. М. Довгополов Повне судове рішення складено 25.05.2021.