Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 460/608/21

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 25 травня 2021 рокуЛьвівСправа № 460/608/21 пров. № А/857/4497/21 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів: головуючого судді Шавеля Р.М., суддів Довгої О.І. та Кузьмича С.М., розглянувши в порядку письмового провадження в м.Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на ухвалу Рівненського окружного адміністративного суду від 05.02.2021р. про повернення позовної заяви ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до Міністерства соціальної політики України, Костопільського управління праці та соціального захисту населення Костопільської районної державної адміністрації Рівненської обл. про визнання бездіяльності протиправною, відшкодування матеріальної та моральної шкоди (суддя суду І інстанції: Комшелюк Т.О.; час та місце постановлення ухвали суду І інстанції: 05.02.2021р. м.Рівне; дата складання повного тексту ухвали суду І інстанції: не зазначена),- В С Т А Н О В И В: Оскаржуваною ухвалою Рівненського окружного адміністративного суду від 05.02.2021р. повернуто без розгляду позивачам ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в порядку п.3 ч.4 ст.169 Кодексу адміністративного судочинства /КАС/ України їхню позовну заяву до Міністерства соціальної політики України, Костопільського управління праці та соціального захисту населення Костопільської районної державної адміністрації Рівненської обл. про визнання бездіяльності протиправною, відшкодування матеріальної та моральної шкоди (а.с.24-26). Не погодившись із вказаною ухвалою, її оскаржили позивачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , які в поданій апеляційній скарзі просять судову ухвалу скасувати, направити справу до суду першої інстанції для відкриття провадження у справі, покликаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення питання про повернення позовної заяви (а.с.31-49). Вимоги апеляційної скарги мотивують тим, що позивач ОСОБА_1 є інвалідом І групи, на даний час вона є лежачою хворою, за якою здійснює догляд її син ОСОБА_2 . Останній представляє інтереси ОСОБА_1 на підставі укладеного договору про надання правової допомоги та довіреності, посвідченої місцевим ЖЕКом. З огляду на викладене, позивач ОСОБА_2 правомірно здійснив надсилання позовної заяви, яка була власноручно підписана обома позивачами, зі скріпленням її своїм цифровим підписом через використання своєї електронної пошти, розміщеної на одному із модулів в системі «Електронний суд». Наведені обставини суд не дослідив, через що прийняв передчасне рішення, яким фактично позбавив позивачів права на судовий захист. Також згідно аналізу Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затв. рішенням Ради суддів України № 30 від 26.11.2010р., надсилати позовні заяви, скарги, матеріали до суду можна як з Електронного кабінету, так і з Електронної пошти Електронного суду; ці дві підсистеми є поєднані між собою умовами реєстрації, однак різняться за механізмом оформлення скерованих документів та кількістю накладних цифрових підписів. За таких обставин вхід по Паролю та Логіну є цілком законним та рівнозначний входу за Цифровим електронним підписом. Таким чином, позовна заява оформлена у відповідності до вимог чинного законодавства, підписана власноручно позивачами, зокрема, на підставі довіреності та договору про надання правової допомоги, оцифрована та надіслана ОСОБА_2 на електронну адресу суду з його офіційної електронної адреси, з додатковим накладенням цифрового підпису ОСОБА_2 . Інші учасники справи не подали до суду апеляційної інстанції відзиви на апеляційну скаргу в письмовій формі протягом строку, визначеного в ухвалі про відкриття апеляційного провадження, що не перешкоджає апеляційному розгляду справи. Розгляд справи в апеляційному порядку здійснено в порядку письмового провадження за правилами ст.311, ч.2 ст.312 КАС України без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та апеляційну скаргу в межах наведених у ній доводів, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, з наступних підстав. Як слідує з матеріалів справи, 01.02.2021р. до суду першої інстанції за допомогою засобів електронного зв`язку надійшла позовна заява ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до Міністерства соціальної політики України, Костопільського управління праці та соціального захисту населення Костопільської районної державної адміністрації Рівненської обл. про визнання бездіяльності протиправною, відшкодування матеріальної та моральної шкоди (а.с.1-12). Скерування позовної заяви і доданих до неї матеріалів, засвідчених електронно-цифровим підписом ОСОБА_2 , здійснено з електронної пошти цього позивача на електронну пошту суду (а.с.71). Згідно ухвали суду від 05.02.2021р. заявлений позов повернуто позивачам з мотивів, які викладені в п.3 ч.4 ст.169 КАС України. При цьому суд першої інстанції виходив з того, що наведена позовна заява надіслана на електронну адресу суду у формі електронного документа - скан-копії паперового примірника позову; у графі «Підпис» містяться графічні підписи та зазначено «Позивач 1 ОСОБА_1 », «Позивач 2 ОСОБА_2 ». Водночас, формування зазначеного позову в підсистемі «Електронний суд» не здійснено, що свідчить про використання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не передбаченого чинним процесуальним законодавством способу звернення до суду із вказаним позовом. Також матеріали позову не містять відомостей про підписання позовної заяви електронним цифровим підписом ОСОБА_1 із застосуванням посиленого сертифікату відкритого ключа та доказів перевірки електронного цифрового підпису, накладеного на позов із використанням підсистеми «Електронний суд». Крім того, в ході перевірки чинності електронного цифрового підпису, який накладено на електронний примірник позову, судом встановлено, що він належить Бовикіну С.М. Вказаний електронний цифровий підпис був накладений на скан-копію паперового примірника позову без використанням підсистеми «Електронний суд». Колегія суддів вважає наведені висновки суду першої інстанції вірними, виходячи з наступного. Згідно з частиною 1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Частиною 3 ст.3 КАС України передбачено, що провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи. Вимоги до форми та змісту позовної заяви визначені ст.160 КАС України, відповідно до частини другої якої, позовна заява подається у письмовій формі. Частинами 7, 8 ст.44 КАС України встановлено, що документи (в тому числі процесуальні документи, письмові та електронні докази тощо) можуть подаватися до суду, а процесуальні дії вчинятися учасниками справи в електронній формі з використанням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, за винятком випадків, визначених цим Кодексом. Процесуальні документи в електронній формі мають подаватися учасниками справи до суду з використанням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи шляхом заповнення форм процесуальних документів відповідно до Положення про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему. У п.15 частини 1 розділу VII «Перехідні положення» КАС України зазначено, що Єдина судова інформаційно-телекомунікаційна система починає функціонувати через 90 днів з дня опублікування Державною судовою адміністрацію /ДСА/ України у газеті «Голос України» та на веб-порталі судової влади оголошення про створення та забезпечення функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи. Оголошення про створення та забезпечення функціонування ЄСІТС було опубліковано ДСА України у газеті «Голос України» № 229 (6984) від 01.12.2018р. У подальшому в газеті «Голос України» (№ 42 (7048) від 01.03.2019р.) опубліковано повідомлення ДСА України, згідно якого (відповідно до рішення Вищої ради правосуддя № 624/0/15-19 від 28.02.2019р. та враховуючи результати обговорення з судами, іншими органами та установами системи правосуддя питання необхідності відтермінування початку функціонування ЄСІТС), ДСА України повідомила про відкликання оголошення, опублікованого в газеті «Голос України» (№ 229 (6984) від 01.12.2018р.). Разом з тим, наказом ДСА України № 628 від 22.12.2018р. запроваджено тестову експлуатацію підсистеми «Електронний суд» у всіх місцевих та апеляційних судах України, під час якої усі місцеві та апеляційні суди у ході тестового режиму експлуатації підсистеми зобов`язано дотримуватись вимог Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України № 30 від 26.11.2010р. у відповідній редакції (надалі Положення № 30). Відповідно до п.2.3 рішення Ради суддів України № 16 від 12.04.2018р. передбачено, що ряд норм Положення № 30, в тому числі і розділ XI (Підсистема «Електронний суд»), набирають чинності та можуть використовуватись у тестовому режимі виключно для судів, визначених пілотними згідно з відповідним наказом ДСА України. За визначеннями, наведеними у пп.14, 16 п.1 Положення № 30, електронний документ (далі - ЕД) - оригінал електронного документу з обов`язковими реквізитами, що надають йому юридичної сили, в тому числі з електронним цифровим підписом автора. Електронний цифровий підпис (далі - ЕЦП) - електронний цифровий підпис в форматі, що забезпечує можливість встановлення дійсності підпису у довгостроковому періоді (після закінчення строку чинності сертифіката), визначеному відповідно до вимог законодавства. ЕЦП використовується в АСДС для підписання та погодження (візування) інформаційних ресурсів в цілому або фіксування певних дій з ними (внесення зауважень, пропозицій, погодження частини тексту тощо). Для проекту будь-якого електронного документу, створеного в підсистемі електронного суду на всіх стадіях його формування забезпечується конфіденційність його змісту за допомогою шифрування із використанням ЕЦП автора проекту. Осіб, допущених до інформації, що захищається, визначає автор документу. З моменту переведення документу у стан «Оригінал» такий документ втрачає статус конфіденційного і перелік осіб, допущених до його змісту визначає адміністратор відповідно до вимог законодавства (пункт 5 розділу ХІ Положення № 30). Документи подаються за допомогою електронного кабінету в форматі ЕД та ЕКПД (електронна копія паперового документу). Суди та ОСП приймають подані ЕД як оригінали документів, а ЕКПД, як завірені копії оригіналів документів та можуть вимагати надання їх оригіналів для перевірки (пункт 6 розділу ХІ Положення № 30). Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що надсилання процесуальних документів в електронному вигляді передбачає використання сервісу «Електронний суд», розміщеному за посиланням://cabinet.court.gov.ua/login, відповідно з попередньою реєстрацією офіційної електронної адреси (Електронного кабінету) та з обов`язковим використанням власного електронного підпису. Отже, починаючи з 22.12.2018р., отримані всіма місцевими та апеляційними адміністративними судами заяви та інші процесуальні документи через підсистему «Електронний суд» мають реєструватися та розглядатися в установленому порядку. Зокрема, відповідно до п.14 розділу XI Положення № 30, всі електронні документи, що надходять до суду, автоматично розміщуються у відповідному реєстрі електронної кореспонденції автоматизованої системи документообігу суду. Їхня реєстрація здійснюється за загальними правилами реєстрації вхідної кореспонденції, визначеними відповідними інструкціями з діловодства. Отже, відповідно до п.1 Розділу ХІ Положення № 30, з 22.12.2018р. у всіх місцевих та апеляційних судах обмін електронними документами між судом, фізичними особами та учасниками судового процесу забезпечується засобами підсистеми «Електронний суд». Учасники судового процесу за допомогою зареєстрованого Електронного кабінету можуть надсилати копії електронних документів іншим учасникам судової справи, крім випадків, коли інший учасник не має зареєстрованого електронного кабінету, подавати позовні заяви та інші передбачені законом процесуальні документи, що подаються до суду і можуть бути предметом судового розгляду, а також отримувати судові рішення та інші електронні документи (п.2 Розділу ХІ Положення № 30). Електронний кабінет - захищений веб-сервіс, за допомогою якого забезпечується взаємодія авторизованого користувача з АСДС у режимі реального часу. Порядок реєстрації та роботи з електронним кабінетом встановлюється адміністратором (п.15 ч.1 Розділу ІІ Положення № 30). Згідно з вимогами розділу XI Положення № 30 обмін процесуальними документами в електронній формі повинен здійснюватися з офіційних електронних адрес (Електронних кабінетів), які вони мають створити в підсистемі «Електронний суд», розміщеній за посиланням: https://cabinet.court.gov.ua. Таким чином, апеляційний суд констатує, що відсутність факту початку повноцінного функціонування ЄСІТС не може бути перешкодою для роботи її підсистеми «Електронний суд» та відповідно, права особи на подання процесуальних документів через цю підсистему в електронній формі. Даний висновок узгоджується з правовою позицією, що міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 06.08.2019р. у справі № 2340/4648/18 та від 22.08.2019р. у справі № 520/20958/18. Отже, альтернативою звернення учасників справи до суду із позовними заявами, скаргами та іншими визначеними законом процесуальними документами, оформленими в паперовій формі та підписаними безпосередньо учасником справи або його представником, безумовно є звернення з процесуальними документами в електронній формі з обов`язковим їх скріпленням власним електронним підписом учасника справи через «Електронний кабінет». Обмеження, що пов`язанні з використанням підсистеми «Електронний суд», у тому числі щодо подачі процесуальних документів через «Електронний кабінет», є легітимними, пропорційними та не перешкоджають доступу до правосуддя. Перевіряючи матеріали позовної заяви ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на відповідність вимогам КАС України, судом першої інстанції встановлено, що наведена позовна заява надіслана на електронну адресу суду у формі електронного документа: скан-копії паперового примірника позову; у графі «Підпис» містяться графічні підписи та зазначено «Позивач 1 ОСОБА_1 », «Позивач 2 ОСОБА_2 ». Формування зазначеного позову в підсистемі «Електронний суд» не здійснено, що свідчить про використання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не передбаченого чинним процесуальним законодавством способу звернення до суду із вказаним позовом. Також матеріали позову не містять відомостей про підписання позовної заяви електронним цифровим підписом ОСОБА_1 із застосуванням посиленого сертифікату відкритого ключа та доказів перевірки електронного цифрового підпису, накладеного на позов із використанням підсистеми «Електронний суд». Крім того, в ході перевірки чинності електронного цифрового підпису, який накладено на електронний примірник позову, судом встановлено, що він належить ОСОБА_2 . Вказаний електронний цифровий підпис був накладений на скан-копію паперового примірника позову без використанням підсистеми «Електронний суд». Водночас, Закон України «Про електронний цифровий підпис», який визначав статус електронного цифрового підпису та прирівнював його до особистого підпису, втратив чинність 07.11.2018р. на підставі Закону України № 2155-VIII від 05.10.2017р. На даний час порядок використання електронного цифрового підпису врегульований Законом України № 2155-VIII від 05.10.2017р. «Про електронні довірчі послуги», який набрав чинності 07.11.2018р. Згідно з ч.2 ст.17 цього Закону електронна взаємодія фізичних та юридичних осіб, яка потребує відправлення, отримання, використання та постійного зберігання за участю третіх осіб електронних даних, аналоги яких на паперових носіях повинні містити власноручний підпис відповідно до законодавства, а також автентифікація в складових частинах інформаційних систем, в яких здійснюється обробка таких електронних даних та володільцями інформації в яких є органи державної влади, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації державної форми власності, повинні здійснюватися з використанням кваліфікованих електронних довірчих послуг. Отже, матеріали поданої позовної заяви не містять відомостей про підписання документа електронним цифровим підписом із застосуванням посиленого сертифікату відкритого ключа та доказів перевірки електронного цифрового підпису, накладеного на позовну заяву із використанням підсистеми «Електронний суд», що позбавляє суд можливості встановити дотримання позивачами вимог щодо обов`язкового підписання позовної заяви особою, яка її подає. Отже, суд першої інстанції був позбавлений технічної та процесуальної можливості встановити дотримання позивачами вимог щодо підписання позовної заяви особою, яка її подає, та прийняти позовну заяву в електронній формі без наявності власноручного підпису останніх. Незважаючи на те, що позовна заява засвідчена електронно-цифровим підписом Бовикіна С.М., проте подана на електронну пошту суду, вона не може вважатися позовною заявою, підписаною у встановленому законом порядку, тому така позовна заява вважається непідписаною та не приймається до розгляду і повертається особі, яка її подала. Колегія суддів враховує правову позицію, висловлену Верховним Судом по аналогічній категорії справ, зокрема, в постановах Касаційного адміністративного суду від 12.08.2020р. у справі № 160/1156/19, від 21.05.2020р. у справі № 420/6512/19, яка в силу приписів ч.5 ст.242 КАС України та ч.6 ст.13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» є обов`язковою для апеляційного суду під час вирішення наведеного спору. В частині підтверджень повноважень ОСОБА_2 , які підтверджуються довіреністю ЖЕКу та договором про надання правової допомоги, колегія суддів наголошує на наступному. За приписами ч.3 ст.131-2 Конституції України виключно адвокат здійснює представництво іншої особи в суді, а також захист від кримінального обвинувачення. Частина четверта цієї ж статті передбачає, що законом можуть бути визначені винятки щодо представництва в суді у трудових спорах, спорах щодо захисту соціальних прав, щодо виборів та референдумів, у малозначних спорах, а також стосовно представництва малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена. Таким спеціальним законом, серед інших, є КАС України, відповідно до частин 1, 2 ст.57 якого представником у суді може бути адвокат або законний представник. У справах незначної складності та в інших випадках, визначених цим Кодексом, представником може бути фізична особа, яка відповідно до частини другої статті 43 цього Кодексу має адміністративну процесуальну дієздатність. Відповідно до закріпленого в п.20 ч.1 ст.4 КАС України визначення адміністративна справа незначної складності (малозначна справа) - це адміністративна справа, у якій характер спірних правовідносин, предмет доказування та склад учасників тощо не вимагають проведення підготовчого провадження та (або) судового засідання для повного та всебічного встановлення її обставин. Згідно з п.10 ч.6 ст.12 КАС України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є, серед інших, справи, у яких суд дійде висновку про їх незначну складність, за винятком справ, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження. Пряме застереження щодо неможливості розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження міститься в частині четвертій цієї ж статті, за приписами якої виключно за правилами загального позовного провадження розглядаються справи у спорах: щодо оскарження нормативно-правових актів, за винятком випадків, визначених цим Кодексом; щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб`єкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; про примусове відчуження земельної ділянки, інших об`єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності; щодо оскарження рішення суб`єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; щодо оскарження рішень Національної комісії з реабілітації у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років»; щодо оскарження індивідуальних актів Національного банку України, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Міністерства фінансів України, Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, рішень Кабінету Міністрів України, визначених частиною першою статті 266-1 цього Кодексу. Таким чином, відповідно до положень чинного процесуального закону суд, проаналізувавши характер спірних правовідносин, предмет доказування, склад учасників справи тощо, має право на власний розсуд визнати адміністративну справу справою незначної складності (малозначною справою), крім прямо передбачених законом випадків. З матеріалів справи вбачається, що предметом заявленого позивача позову є отримання одноразової матеріальної допомоги непрацюючим малозабезпеченим особам, особам з інвалідністю, яка передбачена Порядком виплати одноразової матеріальної допомоги непрацюючим малозабезпеченим особам, особам з інвалідністю та дітям з інвалідністю, затв. постановою КМ України № 256 від 12.04.2017р. «Деякі питання використання коштів державного бюджету для виконання заходів із соціального захисту дітей, сімей, жінок та інших найбільш вразливих категорій населення», відшкодування матеріальної та моральної шкоди у відповідних розмірах. За такого правового регулювання та обставин справи суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що ця адміністративна справа є справою незначної складності (малозначною справою). Відповідно до правил ч.2 ст.57 КАС України у справах незначної складності та в інших випадках, визначених цим Кодексом, представником може бути фізична особа, яка відповідно до частини другої статті 43 цього Кодексу має адміністративну процесуальну дієздатність. Згідно вимог ч.ч.1 і 2 ст.59 КАС України повноваження представників сторін та інших учасників справи мають бути підтверджені такими документами: 1) довіреністю фізичної або юридичної особи; 2) свідоцтвом про народження дитини або рішенням про призначення опікуном, піклувальником чи охоронцем спадкового майна. Довіреність фізичної особи повинна бути посвідчена нотаріально або, у визначених законом випадках, іншою особою. Як слідує з приписів ч.4 ст.245 Цивільного кодексу України довіреність на одержання заробітної плати, стипендії, пенсії, аліментів, інших платежів та поштової кореспонденції (поштових переказів, посилок тощо) може бути посвідчена посадовою особою організації, в якій довіритель працює, навчається, перебуває на стаціонарному лікуванні, або за місцем його проживання. З наведеного слідує, що довіреність від місцевого ЖЕКу (а.с.50) не може передбачати повноважень на представництво інтересів особи в судових органах. Окрім цього, стаття 59 Конституції України гарантує кожному право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав. Згідно з пп.11 п.16-1 Перехідних положень Конституції України представництво відповідно до пункту 3 частини першої статті 131-1 та статті 131-2 цієї Конституції виключно прокурорами або адвокатами у Верховному Суді та судах касаційної інстанції здійснюється з 1 січня 2017 року; у судах апеляційної інстанції - з 1 січня 2018 року; у судах першої інстанції - з 1 січня 2019 року. Наведені положення Основного Закону до 01.01.2019р. гарантують кожному громадянину України, іноземцям та особам без громадянства, які перебувають на території України, право на правову допомогу та вибір захисника своїх прав - особу, яка є фахівцем у галузі права і на законних підставах має право надавати таку допомогу особисто. Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30.09.2009р. № 23-рп/2009, передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права. Отже, оскільки договір № 1 про надання правової допомоги укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 01.06.2019р., тому такий в розумінні ст.59 КАС України не підтверджує повноваження представника в суді (а.с.87-91). Надаючи оцінку доводам апелянтів про позбавлення їх доступу до правосуддя через застосування судом процесуальних вимог до прийнятності позовної заяви, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції під час застосування вищевказаних процесуальних норм не допустив надмірного формалізму через суворе трактування процесуальних правил, що вплинуло б на сутність права позивача. Таким чином, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 мали доступ до правосуддя, а рівень цього доступу був достатнім для забезпечення права особи на суд, проте останні звернулися до суду з порушенням встановленої процедури. Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 05.04.2018р. (справа «Зубац проти Хорватії» (Zubac v.Croatia), №40160/12) вказав, що право на доступ до суду не є абсолютним і може підлягати обмеженням, які дозволяються опосередковано, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою, і таке регулювання може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб та ресурсів суспільства та окремих осіб (див. «Станєв проти Болгарії» (Stanev v. Bulgaria) [ВП], №36760/06, п. 230, ЄСПЛ 2012) (п.78). Спосіб застосування пункту 1 статті 6 Конвенції до апеляційних та касаційних судів залежить від особливостей судового провадження, про яке йдеться, і необхідно враховувати всю сукупність процесуальних дій, проведених в рамках національного правопорядку, а також роль судів касаційної інстанції в них; умови прийнятності касаційної скарги щодо питань права можуть бути суворіші, ніж для звичайної скарги (п.82). В частині вимог апелянтів про визнання за ними права на надсилання документів на електронні адреси судів колегія суддів виходить з вимог ст.315 КАС України, якою визначено вичерпний перелік повноважень суду апеляційної інстанції з наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення, і не передбачено повноважень апеляційного суду під час розгляду апеляційної скарги вирішувати заявлені вимоги по суті. Стосовно решти покликань апелянтів колегія апеляційний суд виходить з того, що всі конкретні, доречні та важливі доводи позивачів, наведені в апеляційній скарзі, були перевірені та проаналізовані апеляційним судом та їм було надано належну правову оцінку. Право на вмотивованість судового рішення є складовою права на справедливий суд, гарантованого ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», параграфи 29 - 30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх. У рішенні «Петриченко проти України» (параграф 13) Європейський суд з прав людини вказував на те, що національні суди не надали достатнього обґрунтування своїх рішень, та не розглянули відповідні доводи заявника, навіть коли ці доводи були конкретними, доречними та важливими. Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Інші зазначені в апеляційній скарзі доводи та обставини, окрім вищеописаних, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин, норм матеріального та процесуального права, цитуванні положень Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та висновків Європейського Суду з прав людини, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування. Враховуючи наведене, суд апеляційної інстанції не встановив неправильного застосування норм матеріального та процесуального права при ухваленні судового рішення і погоджується з висновками суду першої інстанції у цій справі. За правилами ст.139 КАС України підстав для розподілу судових витрат у цій справі немає. З огляду на викладене, суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків ухвали суду, а тому підстав для скасування ухвали колегія суддів не вбачає і вважає, що апеляційну скаргу на неї слід залишити без задоволення. Керуючись ст.139, ч.4 ст.229, ст.ст.243, 311, 312, п.1 ч.1 ст.315, ст.316, ч.1 ст.321, ст.ст.322, 325, 329 КАС України, апеляційний суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на ухвалу Рівненського окружного адміністративного суду від 05.02.2021р. про повернення позовної заяви в адміністративній справі № 460/608/21 - залишити без задоволення, а згадану ухвалу суду без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, та може бути оскаржена у касаційному порядку згідно вимог ч.2 ст.328 КАС України шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя Р. М. Шавель судді О. І. Довга С. М. Кузьмич Дата складення повного тексту судового рішення: 26.05.2021р.