Постанова 4856 № 320/2432/20

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 320/2432/20 Головуючий суддя 1-ої інстанції - Лавренчук Ольга Володимирівна Суддя-доповідач - Іваненко Т.В. 26 травня 2021 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Іваненко Т.В. суддів: Граб Л.С. Сторчака В. Ю. , розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Київській області на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 14 серпня 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Київській області про визнання протиправною та скасування вимоги, В С Т А Н О В И В : в березні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС у Київській області, в якому просить визнати протиправним та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки), яка прийнята Головним управлінням ДПС у Київській області за №Ф-114871-53 від 06.02.2020, про сплату боргу в сумі 5473,90 грн. Ухвалою судді Київського окружного адміністративного суду від 16.03.2020 адміністративну справу №320/2432/20 передано за підсудністю до Житомирського окружного адміністративного суду. Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 14 серпня 2020 року позов задоволено. Не погоджуючись з вказаним рішенням Головне управління Державної податкової служби у Київській області звернулось із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення, як таке, що прийняте із порушенням норм матеріального і процесуального права, та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити. В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначено, що позивач зареєстрований Поліською РДА 26.08.2003 та перебуває на обліку як ФОП у Вишгородському управлінні ГУ ДПС у Київській області, Іванківсько-Поліська ДПІ. Зазначає, що оскільки інформація щодо позивача у реєстрі платників єдиного податку відсутня, відповідач вважає, що ОСОБА_1 перебуває на загальній системі оподаткування. У зв`язку з наявністю в ІКПП позивача за кодом бюджетної класифікації 71040000 заборгованості зі сплати ЄСВ га відповідно до ст. 25 Закону 2464 сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 06.02.2020 №Ф-114871-53 Від представника позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він зазначає, що в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань відсутня інформація про реєстрацію позивача, як ФОП. Тому, відповідач протиправно здійснює нарахування заборгованості по єдиному соціальному внеску. Крім того, звертає увагу на наявність рішень судів, в яких неодноразово досліджувалось питання щодо перебування позивача на обліку в ДПС. Також, разом із відзивом на апеляційну скаргу представник позивача заявив клопотання про стягнення з відповідача витрат на правову допомогу в розмірі 3000 грн. Враховуючи, що рішення суду першої інстанції ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, суд апеляційної інстанції в порядку п.3 ч.1 ст.311 КАС України розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах доводів апеляційної скарги законність та обґрунтованість судового рішення, повноту встановлення обставин справи, застосування норм матеріального і процесуального права, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке. З матеріалів справи встановлено, що ГУ ДПС у Київській області 06.02.2020 сформовано вимогу №Ф-114871-53 про сплату недоїмки зі сплати єдиного внеску в сумі 5473,90 грн, станом на 31.01.2020, у якій вказано місце проживання платника - ОСОБА_1 : АДРЕСА_1 . Зазначаючи, що не перебуває на обліку в податковому органі як фізична особа-підприємець та має обов`язку зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, позивач звернувся до суду із даним позовом. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивач не є страхувальником у розумінні Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" та не має обов`язку щодо сплати єдиного соціального внеску, а отже, вимога про сплату боргу прийнята стосовно позивача необґрунтовано та безпідставно. Колегія суддів Сьомого апеляційного адміністративного суду, за результатом апеляційного розгляду справи, погоджується з висновками суду першої інстанції. Даючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, апеляційний суд враховує наступне. Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначає Закон України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" від 08 липня 2010 року № 2464-VI (далі - Закон України № 2464-VI), відповідно до пункту 6 частини 1 статті 1 якого недоїмкою є сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена територіальними органами Пенсійного фонду України у випадках, передбачених цим Законом. Відповідно до статті 1 Закону №2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування - це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб та членів їхніх сімей на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування. Згідно пунктом четвертим частини першої статті 4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску є фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, та члени сімей цих осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності. Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 7 Закону № 2464-VI єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пункті 4 частини 1 статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску. Процедура державної реєстрації та припинення підприємницької діяльності фізичною особою передбачена Законом України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" від 15 травня 2003 року №755-IV (далі - Закон України №755-IV). Згідно пункту 4 частини 1 статті 1 цього Закону, державна реєстрація юридичних осіб, громадських формувань, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців (далі - державна реєстрація) - офіційне визнання шляхом засвідчення державою факту створення або припинення юридичної особи, громадського формування, що не має статусу юридичної особи, засвідчення факту наявності відповідного статусу громадського об`єднання, професійної спілки, її організації або об`єднання, політичної партії, організації роботодавців, об`єднань організацій роботодавців та їхньої символіки, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, зміни відомостей, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, про юридичну особу та фізичну особу - підприємця, а також проведення інших реєстраційних дій, передбачених цим Законом. Пунктом 7 частини 1 зазначеної правової норми закріплено, що Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (далі - Єдиний державний реєстр) - єдина державна інформаційна система, що забезпечує збирання, накопичення, обробку, захист, облік та надання інформації про юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадські формування, що не мають статусу юридичної особи. Відповідно до частини 1 статті 4 Закону України №755-IV державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців - засвідчення факту створення або припинення юридичної особи, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, а також вчинення інших реєстраційних дій, які передбачені цим Законом, шляхом внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру. Частиною 8 цієї правової норми передбачено, фізична особа - підприємець позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності цією фізичною особою. Аналіз наведених положень дає підстави для висновку, що особою, яка має статус фізичної особи-підприємця, є особа, яка в обов`язковому порядку визнана державою, тобто, зареєстрована державним реєстратором в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань. Апелянт в доводах апеляційної скарги зазначає, що позивач із 2003 року має статус фізичної особи-підприємця, а тому з урахуванням норм п. 2 ст. 18 Закону №755 не втратив статусу фізичної особи-підприємця, оскільки відсутні докази проведення державної реєстрації приниження підприємницької діяльності. Відповідачем до матеріалів справи долучено інформаційні дані, з яких вбачається взяття на податковий облік в Головному управлінні ДПС у Київській області, Вишгородське управління, Іванківсько-Поляська ДПІ, платника податків з 29.11.2006. При цьому, судом першої інстанції встановлено, що в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань відсутня інформація про внесення до реєстру запису про набуття або позбавлення статусу підприємця ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ). Обґрунтовуючи правомірність оскаржуваної податкової вимоги, апелянт зазначає, що позивач зареєстрований як фізична особа-підприємець з 2003 року, тобто до початку функціонування Єдиного державного реєстру. 01 липня 2010 року прийнято Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" № 2390-VI (далі - Закон України № 2390-VI), який набув чинності 03 березня 2011 року. Відповідно до підпунктів 2, 3 Розділу II Прикінцеві та перехідні положення цього Закону процес включення до Єдиного державного реєстру відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, завершується через рік, починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Усі юридичні особи та фізичні особи - підприємці, створені та зареєстровані до 1 липня 2004 року, зобов`язані у встановлений пунктом 2 цього розділу строк подати державному реєстратору реєстраційну картку для включення відомостей про них до Єдиного державного реєстру та для заміни свідоцтв про їх державну реєстрацію на свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка або для отримання таких свідоцтв. Пункт 3 цього Розділу у зв`язку із набранням чинності Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення процедури припинення юридичних осіб та підприємницької діяльності фізичних осіб - підприємців за їх рішенням" від 19 травня 2011 року №3384-VI (далі - Закон України №3384-VI) викладено в наступній редакції: "Усі юридичні особи та фізичні особи-підприємці, створені та зареєстровані до 1 липня 2004 року, зобов`язані у встановлений пунктом 2 цього розділу строк подати державному реєстратору реєстраційну картку для включення відомостей про них до Єдиного державного реєстру. Державний реєстратор при надходженні від юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців реєстраційної картки зобов`язаний, відповідно до вимог статті 19 цього Закону, провести включення відомостей про діючі юридичні особи та фізичних осіб - підприємців і видати їм виписку з Єдиного державного реєстру". Відповідно до пунктів 7, 8 Розділу II Закону України № 2390-VI спеціально уповноважений орган з питань державної реєстрації протягом місяця з дати завершення процесу включення до Єдиного державного реєстру відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, передає відомості про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, включених до Єдиного державного реєстру, органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування, які в межах своїх повноважень ведуть облік юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та/або проводять реєстрацію юридичних осіб будь-яких організаційно-правових форм та фізичних осіб-підприємців. Після закінчення передбаченого для включення відомостей до Єдиного державного реєстру строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, уповноважені органи у місячний строк проводять остаточне звірення даних відомчих реєстрів (баз даних реєстрів, журналів реєстрації, обліку тощо), за результатами якого готують аналітичну інформацію для передачі її тимчасовим міжвідомчим спеціальним комісіям, утвореним з метою проведення в Автономній Республіці Крим та відповідних областях інвентаризації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, відомості про яких до строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, не включені до Єдиного державного реєстру. Пунктом 4 та абзацом 2 пункту 8 Розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону № 2390-VI передбачено, що свідоцтва про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 1 липня 2004 року, після настання встановленого пунктом 2 цього розділу строку вважаються недійсними; за результатами проведеної тимчасовими міжвідомчими спеціальними комісіями роботи відомості про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, включаються до Єдиного державного реєстру з відміткою про те, що свідоцтва про їх державну реєстрацію, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 1 липня 2004 року, вважаються недійсними. Отже, наведеними положеннями Закону України №755-IV закріплено, що інформація про всіх юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців незалежно від дати їх реєстрації підлягає внесенню до Єдиного державного реєстру, в якому відомості про ОСОБА_1 ,, як фізичну особу-підприємця - відсутні, а отже останній не є страхувальником у розумінні Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" та не має обов`язку щодо сплати єдиного соціального внеску. Таким чином, колегія суддів вважає, що відсутність офіційного підтвердження в позивача статусу ФОП шляхом проходження реєстраційних процедур у порядку, визначеному Законом № 755-IV, виключає можливість законного здійснення підприємницької діяльності та отримання відповідних доходів. А за відсутності фактичних доказів протилежного, виключає і можливість формальної та фактичної участі позивача у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування за відповідним статусом. Відповідно до ч. 1 ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Апелянт не надав до суду належних доказів, що б підтверджували факт протиправності рішення суду першої інстанції. Посилання апелянта на правову позицію окружного адміністративного суду м.Києва, викладену в рішенні від 28.07.2020 у справі №640/12898/19, колегія суддів вважає безпідставним, оскільки вказане рішення було скасовано постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 26.10.2020. Отже, доводи апеляційної скарги спростовуються встановленими судом першої інстанції обставинами, наявними в матеріалах справи доказами та нормами права, зазначеними в мотивувальній частині оскаржуваного рішення суду. За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції надав належну оцінку наявним у справі доказам та зробив вірний висновок щодо задоволення позовних вимог. Відповідно до п.1 ч.1 ст.315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. На підставі викладеного судова колегія вважає, що суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку, прийняв законне і обґрунтоване рішення, висновки суду відповідають обставинам справи, а тому підстав для його скасування не вбачається. Щодо стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу, суд зазначає наступне. Частиною 1 ст. 139 КАС України визначено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Згідно п. 1 ч. 3 ст. 132 КАС України встановлено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу. Правові засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні визначено Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" від 05.07.2012 №5076-VI, відповідно до статті 1 якого адвокат - фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом; адвокатська діяльність - незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту; договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору; клієнт - фізична або юридична особа, держава, орган державної влади, орган місцевого самоврядування, в інтересах яких здійснюється адвокатська діяльність. Згідно зі статтею 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Частиною 7 статті 134 КАС України передбачено, що обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Оскільки суд першої інстанції дійшов вірного висновку про задоволення позову, судові витрати позивача підлягають відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача. На підтвердження понесених витрат на правничу допомогу представником позивача до клопотання додано ордер на надання правничої допомоги, Договір про надання юридичної (правової) допомоги від 01.12.2019, Акт надання послуг №5 від 01.03.2021, меморіальний ордер №@2PL724367 від 02.03.2021 Згідно із Актом надання послуг №5 від 01.03.2021 на підставі Договору про надання правової допомоги від 01.12.2019 адвокатом надано позивачу наступні послуги всього на суму 3000 грн: - відзив на апеляційну скаргу - 6 год. витраченого часу - 500 грн/год. В свою чергу відповідач надіслав до суду заперечення на подане клопотання про стягнення витрат на правову допомогу в розмірі 3000 грн, в якому зазначає, що оскаржувана вимога виставлена на суму 5473,90 грн, а розмір витрат на правову допомогу, який просить стягнути позивач становить 3000 грн, справа розглядалась в порядку спрощеного провадження, у зв`язку з малозначністю. Крім того, по даній категорії справ наявна усталена судова практика, у томі числі на рівні Верховного Суду. На підставі викладеного, відповідач вважає заявлену на відшкодування суму неспівмірною із складністю справи та завищеною, а тому просить суд відмовити в задоволенні клопотання. Перевіряючи обґрунтованість визначеної адвокатом у Акті надання послуг вартості наданих послуг (3000 грн), колегія суддів виходить з наступного. Суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням не тільки того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою. При цьому, як зазначалося вище, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт; обсягом наданих послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Отже, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої винесено рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та є неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг. Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Тож, на переконання колегії суддів, розмір, заявлений позивачем до відшкодування за надання послуг з а написання відзиву, є необґрунтованим та не співрозмірним з реальними затратами часу. На думку суду, неспіврозмірними є затрати 6 год. робочого часу для написання відзиву на апеляційну скаргу у даній справі з розрахунку 500 грн за 1 год. роботи, оскільки справа віднесена до категорії малозначних, при цьому представник позивача вказує на наявність інших судових рішень щодо позивача в аналогічних правовідносинах. Таким чином, проаналізувавши зроблені представником позивача розрахунки, виходячи із загальних засад законодавства щодо справедливості, добросовісності та розумності, принципу співмірності, враховуючи критерій обґрунтованості та доцільності понесених позивачами витрат, малозначимість даної справи, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для зменшення заявлених до відшкодування витрат на правову допомогу, які понесені позивачем під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції та вважає, що на користь позивача підлягає стягненню сума судових витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 1000 грн, які є достатніми та співмірними із часом витраченим адвокатом та обсягом наданих ним послуг. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Київській області залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 14 серпня 2020 року - без змін. Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 РНОКПП: НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Київській області (03151, м. Київ, вул. Народного ополчення, 5а, код ЄДРПОУ 43141377) 1000 (одна тисяча) грн судових витрат на професійну правову допомогу. Постанова суду набирає законної сили в порядку та в строки, передбачені ст. 325 КАС України. Головуючий Іваненко Т.В. Судді Граб Л.С. Сторчак В. Ю.