Постанова 4855 № 826/9175/18

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 826/9175/18 Суддя (судді) першої інстанції: Шевченко Н.М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 26 травня 2021 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі: Головуючого судді: Чаку Є.В., суддів: Коротких А.Ю., Федотова І.В., за участю секретаря Ковтун К.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду апеляційну скаргу Громадської організації "ЕКОПАРК ОСОКОРКИ" на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 березня 2021 року у справі за адміністративним позовом Громадської організації "ЕКОПАРК ОСОКОРКИ" до Державної архітектурно-будівельної інспекції України, треті особи, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору: Товариство з обмеженою відповідальністю "Контактбудсервіс", Товариство з обмеженою відповідальністю "Будеволюція", Департамент культури виконавчого органу Київської міської ради (КМДА), Державна служба з питань національної культурної спадщини Міністерства культури і туризму України, Виконавчий орган Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація), Управління екології та природних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради Київської міської державної адміністрації, Державне агентство водних ресурсів України, Комунальне підприємство "Плесо", Департамент охорони культурної спадщини виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), Міністерство енергетики та захисту довкілля України про скасування дозволу на будівництво, - В С Т А Н О В И В : Громадська організація «Екопарк Осокорки» звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Державної архітектурно-будівельної інспекції України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: Товариство з обмеженою відповідальністю «Контактбудсервіс», Товариство з обмеженою відповідальністю «Будеволюція», Департамент культури виконавчого органу Київської міської ради (КМДА), Державна служба з питань національної культурної спадщини Міністерства культури і туризму України, Виконавчий орган Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація), Управління екології та природних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), Державне агентство водних ресурсів України, Комунальне підприємство «Плесо», Департамент охорони культурної спадщини виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), Міністерство енергетики та захисту довкілля України про скасування дозволу на будівництво. Представником позивача було подано заяву про забезпечення позову шляхом заборони Товариству з обмеженою відповідальністю «Контактбудсервіс», Товариству з обмеженою відповідальністю «Будеволюція», а також будь-яким третім особам виконувати будь-які будівельні роботи на земельній ділянці з кадастровим номером 8000000000:96:001:0008; зупинення дії дозволу на виконання будівельних робіт «Комплексна забудова території об`єктами житлового призначення мікрорайонів 1, 2, 2а житлового будівництва «Осокорки-Центральні» у Дарницькому районі міста Києва. 2 черга будівництва. Коригування» № ІУ 113181171313 від 27.04.2018, виданого Державною архітектурно-будівельною інспекцією України ТОВ «Контактбудсервіс», ТОВ «Будеволюція» до вирішення спору по суті. Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 березня 2021 року у задоволені заяви позивача про забезпечення позову відмовлено. Не погоджуючись з таким судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 березня 2021 року. На думку апелянта, ухвалу суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення питання про забезпечення позову. Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а ухвалу суду необхідно залишити без змін, з наступних підстав. Відповідно до статті 150 КАС України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю (частина друга статті 150 КАС України). Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що заходи забезпечення позову можуть вживатися виключно у випадках, коли невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю. Згідно з положеннями частини першої статті 151 КАС України, позов може бути забезпечено, крім іншого, шляхом: зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; забороною відповідачу вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору. Згідно роз`яснень Постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року № 9 «Про практику застосування судами процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» при розгляді заяв про забезпечення позову суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитись, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам. Згідно Рекомендації № R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятій Комітетом Ради Європи 13.09.1989 року, рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов`язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов`язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акта; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв`язку з оскарженням адміністративного акта. Тобто, інститут забезпечення адміністративного позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення прийнятого в адміністративній справі. При цьому заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами. Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії. Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу. Аналогічна правова позиція міститься, зокрема, у постанові Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 826/8556/17. При цьому, в ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у справі, а також вказати, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов`язані з відновленням прав будуть значними. Так, в обґрунтування заяви про забезпечення позову позивач зазначив, що існує реальна загроза настанню незворотних негативних наслідків для екологічної ситуації, зелених зон загального користування, земель водного фонду та озера Небреж, що знаходиться в межах земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:96:001:0008. У апеляційній скарзі апелянт зазначив, що його побоювання збулися, і саме після винесення оскаржуваної ухвали, починаючи з 20.03.2021 забудовник почав засипати сміттям озеро Небреж та встановлювати незаконні зародження, перешкоджаючи доступ людей до озера Небреж, що підтверджується журналістськими публікаціями. Апелянт наголосив, що лише супротивом людей, які вийшли і перешкодили подальшому незаконному засипанню сміттю озера Небреж і його прибережної смуги. Вдалось зупинити безконтрольне знищення озера і зелених зон навколо нього. По факту встановлення паркану було складено відповідний припис №2010100. На переконання апелянта якщо не зупинити дію оскаржуваного Дозволу до вирішення спору по суті, то на момент набрання у справі законної сили історичний ландшафт, який є зеленою зоною загального користування і є еко простором для величезної кількості рослин, птахів, тварин, комах, збереження яких є обов`язком держави, буде спотворений незворотньо. Відшкодування збитків винною стороною не зможе відновити природу. Проте, колегія суддів зазначає, що предметом судового розгляду у справі є акт індивідуальної дії, яким надано дозвіл на здійснення будівельних робіт. Відповідно до частини 1 статті 41 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" державний архітектурно-будівельний контроль - це сукупність заходів, спрямованих на дотримання замовниками, проектувальниками, підрядниками та експертними організаціями вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, стандартів і правил під час виконання підготовчих та будівельних робіт. Державний архітектурно-будівельний контроль здійснюється органами державного архітектурно-будівельного контролю в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Державний архітектурно-будівельний контроль здійснюється на об`єктах будівництва у порядку проведення планових та позапланових перевірок за територіальним принципом. Водночас заходи державного архітектурно-будівельного контролю не проводились. Колегія суддів зазначає, що у справі, яка розглядається, позов не може бути забезпечений у спосіб, заявлений позивачем, оскільки такий спосіб фактично підміняє собою судове рішення у справі та вирішує позовні вимоги до розгляду справи по суті. Правова оцінка питань правомірності спірних рішень має надаватися судами під час розгляду справи по суті. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 11.11.2020 у справі № 500/75/20. З аналізу положень пункту 2 частини другої статті 150 КАС України випливає, що особа, яка звертається із заявою про забезпечення позову повинна довести, яким чином оскаржуваним нормативно-правовим актом порушуються її права, тобто вказати на безпосередні, конкретні права, які мають бути реальними та індивідуально вираженими. Посилання особи на можливе порушення її прав в майбутньому, не може визнаватись достатнім для вжиття заходів забезпечення позову за викладених позивачем доводів та обставин цієї справи. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 29 квітня 2021 року у справі № 420/12710/20. Колегія суддів вважає, що в даному випадку позивачем не наведено будь-яких прийнятних та переконливих обґрунтувань того, що існує очевидна небезпека заподіяння шкоди його правам, свободам та інтересам або захист цих прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття заходів забезпечення позову після набрання законної сили рішенням в адміністративній справі, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат. Посилання апелянта на журналістські публікації, як на доказ того, що забудовник почав засипати сміттям озеро Небреж та встановлювати незаконні загородження, перешкоджаючи доступ людей до озера Небреж, не приймається судом до уваги, оскільки такі публікації не містять у собі доказів вчинення саме зазначених апелянтом дій (засипання сміттям озеро Небреж), а також відомостей, що такі дії були вчинені саме забудовником. Щодо доводів на обґрунтування задоволення заяви про забезпечення позову з підстави очевидності ознак протиправності рішення суб`єкта владних повноважень слід зазначити таке. Вирішуючи заяву, суд повинен проаналізувати та оцінити ці доводи заявника щодо «очевидності» ознак протиправності рішення та порушення прав позивача, при цьому, пропри те, що такі ознаки не мають окреслених меж, йдеться насамперед про їх «якість»: вони повинні свідчити про протиправність оскаржуваного рішення поза обґрунтованим сумнівом. Суд, який застосовує заходи забезпечення позову з підстав очевидності ознак протиправності оскарженого рішення, на основі наявних у справі доказів повинен бути переконаний, що рішення явно суперечить вимогам закону за критеріями, передбаченими частиною другою статті 2 КАС України, порушує права, свободи або інтереси позивача і вжиття заходів забезпечення позову є способом запобігання істотним та реальним негативним наслідкам цього порушення. Твердження про «очевидність» порушення до розгляду справи по суті є висновком, який свідчить про правову позицію суду наперед. Тому застосування заходів забезпечення позову з цієї підстави допускається у виключних випадках. Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 26.12.2019 у справі №640/13245/19. У даному контексті, колегія суддів зауважує, що зазначені позивачем обставини не дають підстав для переконання в тому, що оскаржуване рішення відповідача явно суперечить вимогам закону за критеріями, передбаченими частиною другою статті 2 КАС України, порушують права, свободи або інтереси позивача і вжиття заходів забезпечення позову є способом запобігання істотним та реальним негативним наслідкам цього порушення. З огляду на зазначені обставини та вказані правові норми, колегія суддів прийшла до висновку про відсутність підстав для задоволення заяви Громадської організації "ЕКОПАРК ОСОКОРКИ" про вжиття заходів забезпечення позову. Згідно з п.

30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя . Однак, згідно з п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи. Колегія суддів апеляційної інстанції приходить до висновку, що інші доводи апелянта не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, а тому судом до уваги не приймаються. Згідно ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Відповідності до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст.150, 242, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, суд ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Громадської організації "ЕКОПАРК ОСОКОРКИ" залишити без задоволення. Ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 березня 2021 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги до Верховного Суду. Головуючий суддя: Є.В. Чаку Судді: А.Ю. Коротких І.В. Федотов