Постанова 4855 № 620/5404/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 620/5404/20 Головуючий у І інстанції - Ткаченко О.Є. Суддя-доповідач - Мельничук В.П. П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 20 травня 2021 року м. Київ Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі: Головуючого-судді: Мельничука В.П. суддів: Лічевецького І.О., Оксененка О.М., при секретарі: Черніченко К.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду, згідно з ст. 229 КАС України, апеляційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України у Чернігівській області на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 27 січня 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України у Чернігівській області, треті особи: Головне управління Державної казначейської служби в Чернігівській області, Державна судова адміністрація України, Новгород-Сіверський районний суд Чернігівської області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії, - В С Т А Н О В И Л А: ОСОБА_1 звернувся до Чернігівського окружного адміністративного суду з позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України у Чернігівській області, треті особи: Головне управління Державної казначейської служби в Чернігівській області, Державна судова адміністрація України, Новгород-Сіверський районний суд Чернігівської області, в якому просив: - визнати протиправними дії щодо нарахування та виплати суддівської винагороди за період з 18.04.2020 по 28.08.2020 (за винятком днів відпустки, лікарняних) із застуванням статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік»; - зобов`язати провести перерахунок суддівської винагороди за період з 18.04.2020 по 28.08.2020 (за винятком днів відпустки, лікарняних), обчисливши її відповідно до статті 130 Конституції України та статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», та виплатити недоотриману частину. В обґрунтування позовних вимог Позивач зазначив, що він працював на посаді судді Новгород-Сіверського районного суду Чернігівської області, однак суддівську винагороду за спірний період йому нараховано та виплачено на підставі ст. 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», а не ст. 130 Конституції України та ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», що призвело до зменшення її розміру і, відповідно, порушення його прав та гарантій. Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 27 січня 2021 року адміністративний позов задоволено повністю. Визнано протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України у Чернігівській області щодо нарахування та виплати суддівської винагороди ОСОБА_1 за період з 18.04.2020 по 28.08.2020 (за винятком днів відпустки) із застуванням ст. 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік». Зобов`язано Територіальне управління Державної судової адміністрації України у Чернігівській області (вул. Кирпоноса, буд. 16, м. Чернігів, 14000, код ЄДРПОУ 26295412) провести перерахунок суддівської винагороди ОСОБА_1 за період з 18.04.2020 по 28.08.2020 (за винятком днів відпустки), обчисливши її відповідно до ст. 130 Конституції України та ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», та виплатити її недоотриману частину. Не погоджуючись з вказаним рішенням, Територіальне управління Державної судової адміністрації у Чернігівській області подало апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні адміністративного позову відмовити в повному обсязі. В апеляційній скарзі Відповідач посилається на порушення судом першої інстанції норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи по суті. Апеляційна скарга мотивована також тим, що в період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року не мав правових підстав для нарахування та виплат ОСОБА_1 суддівської винагороди поза мажами видатків державного бюджету та без застосувань обмежень, встановлених Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» (у редакції Закону № 553-ІХ). Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 05 квітня 2021 року року відкрито апеляційне провадження та враховуючи, що рішення у справі може вплинути на права та інтереси Новгород-Сіверського районного суду Чернігівської області та Державної судової адміністрації України, залучено вказані сторони до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору. Також, зазначеною ухвалою зобов`язано Державну судову адміністрацію України надати суду до 13 травня 2021 року письмові пояснення та їх документальне підтвердження щодо: - обсягу виділення коштів на виплату суддівської винагороди протягом періоду з 18.04.2020 року по 28.08.2020 року включно; - виділення бюджетних асигнувань для виплати суддівської винагороди у повному обсязі відповідно до вимог статті 130 Конституції України та статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" протягом періоду з 18.04.2020 року по 28.08.2020 року включно; - обсяг бюджетних асигнувань, призначених для виплати суддівської винагороди протягом періоду з 18.04.2020 року по 28.08.2020 року включно, Територіальному управлінню Державної судової адміністрації України у Чернігівській області; - обсягу бюджетних асигнувань, призначених для виплати суддівської винагороди протягом періоду з 18.04.2020 року по 28.08.2020 року включно, Новгород-Сіверському районному суду Чернігівської області. Зобов`язано Територіальне управління Державної судової адміністрації у Чернігівській області надати суду до 13 травня 2021 року письмові пояснення та їх документальне підтвердження щодо: - обсягів виділення коштів для Новгород-Сіверського районного суду Чернігівської області на виплату суддівської винагороди протягом періоду з 18.04.2020 року по 28.08.2020 року включно; - обсягів використаних коштів Новгород-Сіверським районним судом Чернігівської області на виплату суддівської винагороди протягом періоду з 18.04.2020 року по 28.08.2020 року включно, та їх залишків протягом зазначеного періоду. 22 квітня 2021 року на виконання ухвали Шостого апеляційного адміністративного суду від 05 квітня 2021 року Державною судовою адміністрацією України надано до суду пояснення по справі, в яких зазначено, що кошторисні призначення Територіального управління ДСА для місцевих загальних судів за кодом економічної класифікації видатків (далі - КЕКВ) 2111 «Заробітна плата» станом на 31.12.2020 становили 174 211,6 тис. гривень. Також, проінформовано, що зміни до кошторису Територіального управління ДСА стосовно зменшення бюджетних асигнувань за КЕКВ 2111 «Заробітна плата» Державною судовою адміністрацією України у 2020 році не вносились. Також, 07 травня 2021 року на виконання ухвали Шостого апеляційного адміністративного суду від 05 квітня 2021 року Територіальним управлінням Державної судової адміністрації України у Чернігівській області подано до суду письмові пояснення по справі та надано копію Витягу з розрахунку річного фонду суддівської винагороди Новгород-Сіверського районного суду за 2020 рік. Також у вказаних поясненнях зазанчено, що зміни до кошторису в частині зменшення фонду суддівської винагороди не проводились. Відзиву Позивача на апеляційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації у Чернігівській області до суду апеляційної інстанції не надходило, що не перешкоджає розгляду справи. Згідно з ч. 4 ст. 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що Указом Президента України «Про призначення суддів» від 17.03.2007 року № 212/2007, зокрема ОСОБА_1 призначено на посаду судді Новгород-Сіверського районного суду Чернігівської області строком на п`ять років. Наказом Новгород-Сіверського районного суду Чернігівської області «Про призначення ОСОБА_1 » від 21.03.2007 року № 4-ос Позивача зараховано до роботи на посаді Новгород-Сіверського районного суду Чернігівської області. Постановою Верховної Ради України «Про обрання суддів» від 22.03.2012 року № 4577-Vl, зокрема Позивача обрано на посаду судді Новгород-Сіверського районного суду Чернігівської області безстроково. Наказом Новгород-Сіверського районного суду Чернігівської області «Про встановлення щомісячної доплати за вислугу років судді Новгород-Сіверського районного суду Чернігівської області ОСОБА_1 » від 01.08.2016 року № 48-ос Позивачу встановлено щомісячну доплату за вислугу років з 03.08.2016 року у розмірі 50 відсотків посадового окладу судді Новгород-Сіверського районного суду Чернігівської області. Наказом Новгород-Сіверського районного суду Чернігівської області «Про призначення ОСОБА_1 на посаду голови суду» від 20.05.2019 року № 37-ос Позивач приступив до виконання обов`язків голови Новгород-Сіверського районного суду Чернігівської області на період з 20.05.2019 року по 19.05.2022 року включно та встановлено щомісячну доплату за адміністративну посаду голови Новгород-Сіверського районного суду Чернігівської області в розмірі 10% посадового окладу судді місцевого суду. За період з 01.01.2020 до 18.04.2020 Позивачу була нарахована суддівська винагорода, для визначення розміру якої використовувався посадовий оклад виходячи з 30 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01.01.2020, доплати за вислугу років в розмірі 50 відсотків від посадового окладу судді, та щомісячну доплату за адміністративну посаду голови Новгород-Сіверського районного суду Чернігівської області в розмірі 10% посадового окладу судді місцевого суду. Проте, за період з 18.04.2020 по 14.08.2020 (за винятком днів відпустки) суддівську винагороду Позивачу нараховано та виплачено не відповідно до положень ст. 130 Конституції України та ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», а в обмеженому розмірі згідно зі ст. 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» - у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 01.01.2020. Вказані обставини підтверджуються розрахунковими листами за квітень - серпень 2020 року. Враховуючи неправомірним обмеження нарахування та виплату суддівської винагороди за спірний період, Позивач звернувся з даним адміністративним позовом до адміністративного суду. Задовольняючи адміністративний позов суд першої інстанції виходив з того, що обмежуючи розмір суддівської винагороди шляхом застосування Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» із змінами згідно Закону України від 13.04.2020 №553-ІХ, всупереч вимогам частини другої статті 130 Конституції України та статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 2 червня 2016 року № 1402-VIII (далі - Закон №1402-VIII), у спірний період, Відповідач вчинив дії, що порушують права та гарантії незалежності судді, тобто Позивача у справі. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне. Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно зі статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Відповідно до статті 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій. Статтею 4 Закону № 1402-VIII визначено, що судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та законом. Зміни до цього Закону можуть вноситися виключно законами про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів». Відповідно до частини першої статті 135 Закону № 1402-VIII суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами. Отже, розмір суддівської винагороди, у тому числі будь-які його обмеження, можуть визначатися виключно Законом України «Про судоустрій і статус суддів». Разом з тим, 12.03.2020 року набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19», якою з 12.03.2020 року на всій території України встановлено карантин, кінцева дата якого з урахуванням внесених до вказаної Постанови змін неодноразово змінювалася, збільшуючи строк дії карантину. 18.04.2020 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Закону України Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13.04.2020 року № 553-IX, яким Закон України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» доповнено статтею 29 наступного змісту: «Установити, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. При цьому у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки. Зазначене обмеження не застосовується при нарахуванні заробітної плати, грошового забезпечення особам із числа осіб, зазначених у частині 1 цієї статті, які безпосередньо задіяні у заходах, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та які беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, у тому числі в операції Об`єднаних сил (ООС). Перелік відповідних посад встановлюється Кабінетом Міністрів України. Обмеження, встановлене у частині першій цієї статті, застосовується також при нарахуванні заробітної плати, суддівської винагороди, грошового забезпечення відповідно народним депутатам України, суддям, суддям Конституційного Суду України, членам Вищої ради правосуддя, членам Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, прокурорам, працівникам, службовим і посадовим особам Національного банку України, а також іншим службовим і посадовим особам, працівникам, оплата праці яких регулюється спеціальними законами (крім осіб, встановлених у переліку, затвердженому Кабінетом Міністрів України відповідно до частини другої цієї статті).». Колегія суддів звертає увагу, що відповідно частин 1-4 статті 7 КАС України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України. У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України. Якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії. У такому випадку суд після винесення рішення у справі звертається до Верховного Суду для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності закону чи іншого правового акта, що віднесено до юрисдикції Конституційного Суду України. Виходячи з наведених вимог процесуального права та враховуючи те, що ст. 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» в частині суддівської винагороди не відповідає Конституції України та нормам міжнародного права, то суд до спірних правовідносин застосовує норми Конституції України, як норми прямої дії. Разом з тим, рішенням Конституційного Суду України від 28.08.2020 №10-р/2020 визнано неконституційними вказані положення частини першої і третьої статті 29 Закону України від 14 листопада 2019 року № 294-IX «Про Державний бюджет України на 2020 рік»; абзацу дев`ятого пункту 2 розділу II «Прикінцеві положення» Закону України від 13 квітня 2020 року № 553-IX «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік». При цьому, Конституційний Суд України зазначив, що обмеження відповідних виплат є допустимим за умов воєнного або надзвичайного стану. Однак такого роду обмеження має запроваджуватися пропорційно, із встановленням чітких часових строків та в жорсткій відповідності до Конституції та законів України. Таке обмеження також може застосовуватися й до суддів, однак після закінчення терміну його дії підстави для їх застосування втрачені у зв`язку з цим обмеженням, а кошти необхідно компенсувати відповідними виплатами, оскільки суддівська винагорода є складовим елементом статусу судді, визначеного Конституцією України. Враховуючи вищевикладені обставини, колегія суддів робить висновок, що обмежуючи розмір суддівської винагороди, шляхом внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», всупереч вимогам ч. 2 ст. 130 Конституції України та ч. 1 ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 №1402-VIII, а також правовим позиціям Конституційного Суду України щодо незалежності суддів, законодавець створив ситуацію, з огляду на яку розпорядники бюджетних коштів, серед яких і відповідач у даній справі, виконуючи вимоги Бюджетного кодексу України, вимушені вчиняти дії, що порушують права та гарантії незалежності суддів, в тому числі Позивача по даній справі. Однак, необхідність виконання Відповідачем, як розпорядником бюджетних коштів, вимог чинного законодавства, не змінює правової природи таких дій, що за своєю суттю мають ознаки протиправності, оскільки порушують конституційні гарантії суддів. Відповідно до пункту 62 Висновку Консультативної ради європейських судів для Комітету Міністрів Ради Європи щодо стандартів незалежності судової влади та незмінюваності суддів від 1 січня 2001 року № 1 (2001) у цілому важливо (особливо стосовно нових демократичних країн) передбачити спеціальні юридичні приписи щодо убезпечення суддів від зменшення винагороди суддів, а також щодо гарантування збільшення оплати праці суддів відповідно до зростання вартості життя. З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про те, що при нарахуванні та виплаті суддівської винагороди Відповідач мав керуватися виключно Законом України «Про судоустрій та статус суддів», при цьому, застосування ст. 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» суперечить змісту ст. 130 Конституції України. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що нараховуючи та виплачуючи Позивачу суддівську винагороду із застуванням ст. 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», Відповідач діяв з порушенням вимог ст. 130 Конституції України та ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», що призвело до порушення прав Позивача та гарантій незалежності судді. Таким чином, обмеження виплати Позивачеві, починаючи з 18.04.2020 року, суддівської винагороди розміром, що не перевищує десять прожиткових мінімумів на підставі статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» з урахуванням змін, внесених Законом України «Про внесення змін до Закону України Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13.04.2020 року № 553-IX, було неправомірним, на чому також наголосив і Верховний Суд у постанові від 03.03.2021 року у справі № 340/1916/20. Так, Верховний Суд зазначив, що Закон №553-ІХ (яким внесено зміни до Закону № 294-ІХ, зокрема доповнено його ст. 29 (п. 10 розділу І Закону № 553-ІХ) не є законом про судоустрій, ним чи іншим законом не вносилися зміни до Закону № 1402-VIII (стосовно розміру суддівської винагороди), а тому такий закон не може встановлювати розміру винагороди судді. Розбіжність між нормами (різних) законів щодо регулювання одних правовідносин (розміру суддівської винагороди), яка виникла у зв`язку з набранням чинності Законом № 553-ІХ, має вирішуватися на користь Закону № 1402-VIII. Нормотворчі колізії є непоодиноким явищем всередині системи права, тому якщо усе ж склалася ситуація із суперечливим правовим регулюванням, як у цій справі, її вирішення, на думку колегії суддів, має ґрунтуватися на підході, відповідно до якого перевагу у застосуванні має спеціальна правова норма, якщо її видання передбачено актом вищої юридичної сили. Верховний Суд зазначив, що для спірних правовідносин спеціальними є норми ст. 135 Закону № 1402-VIII, які попри те, що в часі цей Закон прийнятий раніше, мають пріоритет стосовно пізніших положень Закону № 294-ІХ (у редакції Закону № 553-ІХ). Основний Закон України має найвищу юридичну силу, тож «спеціальність» Закону № 1402-VIII, зокрема його статті 135, що спирається передусім на конституційні положення ч. 2 ст. 130 і є своєрідним її «продовженням», у цьому випадку безапеляційно долає доктринальний принцип подолання колізії правових норм, за яким наступний закон з того самого питання скасовує дію попереднього (попередніх). Закон № 294-ІХ (у редакції Закону № 553-ІХ) має іншу сферу регулювання. Вимоги щодо його змісту містяться в ч. 2 ст. 95 Конституції України та деталізовані у Бюджетному Кодексі України. Вказаний закон не повинен містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні (виняткові) норми. Конституція України не надає Закону про Державний бюджет України вищої юридичної сили стосовно інших Законів. Зважаючи на вказане, Верховний Суд констатував, що обмеження виплати Позивачеві, починаючи з 18 квітня 2020 року, суддівської винагороди на підставі статті 29 Закону № 294-ІХ (зі змінами, внесеними Законом № 553-ІХ) було неправомірним. Враховуючи вищенаведене, Відповідач всупереч приписам ч. 2 ст. 130 Конституції України та ч. 1 ст. 135 Закону № 1402-VIII застосував до спірних правовідносин положення статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», якими ці відносини, як зазначалось вище, не регулюються, внаслідок чого безпідставно обмежив розмір суддівської винагороди Позивача та в період з 18 квітня до 28 серпня 2020 року виплачував зазначену винагороду в обмеженому розмірі, а тому, вказані дії є протиправними. Щодо доводів апеляційної скарги про те, що ТУ ДСА України в Чернігівській області, як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня, не мало правових підстав для невиконання вимоги ст. 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» про застосування обмеження максимального розміру, у т.ч. суддівської винагороди 10 мінімальними заробітними платами та і надалі нараховувати і виплачувати суддівську винагороду всупереч вказаній нормі, а також доводів апеляційної скарги про те, що у період з 18.04.2020 року по 27.08.2020 року норма про застосування обмеження суддівської винагороди 10 мінімальними заробітними платами була чинною та підлягала застосуванню, тому Відповідач, здійснюючи нарахування та виплату суддівської винагороди суддям, у т.ч. і Позивачу, за рахунок бюджетних коштів, не міг здійснювати її нарахування, ігноруючи норми бюджетного законодавства України, то колегія суддів вважає, що такі доводи є необґрунтованими, оскільки розмір суддівської винагороди у період існування спірних правовідносин мав визначатися саме приписами ст. 135 Закону № 1402-VIII. Більш того, Державною судовою адміністрацією України надано до суду апеляційної інстанції пояснення по справі, в яких зазначено, що кошторисні призначення Територіального управління ДСА для місцевих загальних судів за кодом економічної класифікації видатків (далі - КЕКВ) 2111 «Заробітна плата» станом на 31.12.2020 становили 174 211,6 тис. гривень. Також, проінформовано, що зміни до кошторису Територіального управління ДСА стосовно зменшення бюджетних асигнувань за КЕКВ 2111 «Заробітна плата» Державною судовою адміністрацією України у 2020 році не вносились. Крім того, 07 травня 2021 року на виконання ухвали Шостого апеляційного адміністративного суду від 05 квітня 2021 року Територіальним управлінням Державної судової адміністрації України у Чернігівській області подано до суду письмові пояснення по справі та надано копію Витягу з розрахунку річного фонду суддівської винагороди Новгород-Сіверського районного суду за 2020 рік. Також у вказаних поясненнях зазанчено, що зміни до кошторису в частині зменшення фонду суддівської винагороди не проводились. Отже, Державною судовою адміністрацією України та Територіальним управлінням Державної судової адміністрації України у Чернігівській області підтверджено, що зміни до кошторису на 2020 рік в частині зменшення суддівської винагороди не вносились та проводились. Враховуючи вищенаведене та перевіривши всі фактичні обставини справи, суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку, що оскаржувані дії, що вчинені Відповідачем як розпорядником бюджетних коштів, є протиправними, оскільки порушують норми частини другої статті 130 Конституції України та статті 135 Закону № 1402-VIII, з чим погоджується колегія суддів. Згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у даній справі. Положеннями ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Розглянувши доводи Територіального управління Державної судової адміністрації України у Чернігівській області, викладені в апеляційній скарзі, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства України, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав для його скасування не вбачається, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Керуючись ст. ст. 229, 241, 242, 243, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів - П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України у Чернігівській області залишити без задоволення, а рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 27 січня 2021 року - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Головуючий-суддя: В.П. Мельничук Судді: І.О. Лічевецький О.М. Оксененко Повний текст складено 25.05.2021 року.