Постанова 4855 № 756/226/21

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 756/226/21 Суддя (судді) першої інстанції: Белоконна І.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 26 травня 2021 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді-доповідача Глущенко Я.Б., суддів Пилипенко О.Є., Черпіцької Л.Т., секретаря Ткаченка В.В., розглянувши у порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Головного інспектора з паркування відділа інспекції з паркування Подільського району управління (інспекції) з паркування Департамента інфраструктури Виконавчого органа Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) Серяка Євгенія Михайловича про скасування постанови, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Оболонського районного суду міста Києва від 15 квітня 2021 року, - В С Т А Н О В И В: 12 січня 2021 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернулась у суд з позовом до Головного інспектора з паркування відділа інспекції з паркування Подільського району управління (інспекції) з паркування Департамента інфраструктури Виконавчого органа Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) Серяка Євгенія Михайловича (далі - відповідач, Головний інспектор Серяк Є.М.), в якому просила скасувати постанову про притягнення до адміністративної відповідальності за частиною 3 статті 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення її матір - ОСОБА_2 . В обґрунтування позову зазначає, що відповідачем безпідставно притягнуто до відповідальності ОСОБА_2 , оскільки у момент складання спірної постанови саме ОСОБА_1 керувала транспортним засобом. До того ж, позивач правил дорожнього руху не порушувала та не здійснювала зупинку транспортного засоба ближче 10 метрів від пішохідного перехода. Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 15 квітня 2021 року в задоволенні позову відмовлено. Не погоджуючись із рішенням суду, позивач подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування обставин справи, порушення нора матеріального та процесуального права, просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити. В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що судом першої інстанції не надано правової оцінки діям відповідача в частині не виконання покладених на нього обов`язків щодо з`ясування відомостей про належного користувача транспортного засобу. Також поза увагою суду залишилось те, що відповідачем не вчинено дій по заміру відстані від автомобіля до пішохідного перехода, а тому докази вчинення адміністративного правопорушення відсутні. Відзив на апеляційну скаргу не надходив. Розгляд справи здійснюється у порядку письмового провадження на підставі пункта 2 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду - без змін, з таких підстав. Судом установлено, що 22 грудня 2020 року відповідачем складено постанову, якою ОСОБА_2 притягнуто до адміністративної відповідальності за частиною 3 статті 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП) та накладено штраф у розмірі 510 грн 00 коп. за порушення пункта 15.9 (г) Правил дорожнього руху України, а саме: транспортний засіб зупинено ближче 10 метрів від пішохідного перехода. Не погоджуючись з таким рішенням відповідача, позивач звернулась з позовом до суду. Постановляючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не є учасником спірних правовідносин, а право на оскарження постанови про накладення адміністративного стягнення належить особі, яку притягнуто до відповідальності. Колегія суддів з наведеним висновком суду першої інстанції погоджується з огляду на таке. Згідно із частинами 2, 6 статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань. Разом з тим, Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання тлумачення частини 2 статті 55 Конституції України (пункт 1 резолютивної частини Рішення № 6-зп від 25 листопада 1997 року; пункт 1 резолютивної частини Рішення № 9-зп від 25 грудня 1997 року та пункт 1 резолютивної частини Рішення №19-рп/2011 від 14 грудня 2011 року). Так, у рішенні № 19-рп/2011 від 14 грудня 2011 року Конституційний Суд України зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст та спрямованість діяльності держави (частина 2 статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист. Відтак, системний аналіз статті 55 Конституції України дозволяє дійти висновку, що частина 2 цієї правової норми гарантує кожному захист своїх прав, які були порушені органами державної влади, місцевого самоврядування, посадовими і службовими особами. Саме в такому значенні сформульовано частини 3, 5 та 6 статті 55 Конституції України. Обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражені права чи інтереси особи, яка стверджує про їх порушення. Відповідно до статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси. Адміністративне судочинство спрямоване на захист саме порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин; вирішуючи спір суд повинен встановити, що у зв`язку з прийнятим рішенням, вчиненням дії чи допущенням бездіяльності суб`єктом владних повноважень порушуються права, свободи чи інтереси особи у сфері публічно-правових відносин; при цьому, обставини дійсного (фактичного) порушення відповідачем прав, свобод чи інтересів має довести належними та допустимими доказами саме позивач. Розгляду та задоволенню в адміністративному судочинстві підлягають лише ті вимоги, які відновлюють порушені права чи інтереси особи в сфері публічно-правових відносин. При зверненні до суду позивачу необхідно обирати такий спосіб захисту, який би міг відновити його становище та захистити порушене, на його думку, право. Застосування конкретного способу захисту права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулась особа, так і від характеру його порушення. З цією метою суд повинен з`ясувати характер спірних відносин (предмет та підстави позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб. Так, відповідно до положень Кодексу адміністративного судочинства України особа має право звернутись до адміністративного суду з позовом у разі, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача порушено її права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин. При цьому, обставину щодо фактичного порушення суб`єктом владних повноважень - відповідачем його прав, свобод чи інтересів має довести, саме, позивач належними і допустимими доказами. У розумінні Кодексу адміністративного судочинства України захист прав, свобод та інтересів осіб завжди є наступним, тобто, передбачає наявність встановленого судом факту їх порушення, при цьому, задоволенню підлягають лише ті вимоги, які відновлюють порушені права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин. Отже, право на судовий захист має лише та особа, яка є суб`єктом (носієм) порушених прав, свобод чи інтересів. Тож для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право, свободу чи інтерес, і це право, свобода чи інтерес порушені відповідачем в момент здійснення ним оскаржуваних дій чи рішень. При цьому, неодмінною ознакою порушення права особи є зміна стану її суб`єктивних прав та обов`язків, тобто припинення чи неможливість реалізації її права та/або виникнення додаткового обов`язку. Тобто, рішення суб`єкта владних повноважень є такими, що порушують права і свободи особи в тому разі, якщо, по-перше, такі рішення прийняті владним суб`єктом поза межами визначеної законом компетенції, а, по-друге, оспорюванні рішення є юридично значимими, тобто такими, що мають безпосередній вплив на суб`єктивні права та обов`язки особи шляхом позбавлення можливості реалізувати належне цій особі право або шляхом покладення на цю особу будь-якого обов`язку. Як убачається із матеріалів справи та зазначає позивач, метою звернення до суду є скасування постанови про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_2 , яка є власником транспортного засобу, що перебуває у користуванні позивача. Отже, спірне рішення суб`єкта владних повноважень має безпосередній вплив на суб`єктивні права саме ОСОБА_2 , а не позивача. Відповідно до положень частини 1 статті 48 Кодексу адміністративного судочинства України суд першої інстанції, встановивши, що з позовом звернулася не та особа, якій належить право вимоги, може за згодою позивача та особи, якій належить право вимоги, допустити заміну первинного позивача належним позивачем, якщо це не потягне за собою зміни підсудності адміністративної справи. Згідно матеріалів справи позов поданий за місцем проживання позивача - ОСОБА_1 . Тим часом, ОСОБА_2 проживає у місті Гайсин, що не належить до територіальної підсудності Оболонського районного суду міста Києва. Отже, місцевий суд був позбавлений можливості провести заміну позивача. Підсумовуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду про відсутність підстав для задоволення позову. Відповідно до пункта 1 частини 1 статті 315 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Приписи статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України визначають, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції судове рішення ухвалено з дотриманням норм чинного матеріального та процесуального права і підстави для його скасування відсутні. Керуючись статтями 33, 34, 243, 272, 286, 311, 316, 321, 322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Оболонського районного суду міста Києва від 15 квітня 2021 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає. Головуючий суддя Я.Б. Глущенко Судді О.Є. Пилипенко Л.Т. Черпіцька