Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 826/5734/18

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 826/5734/18 Суддя (судді) першої інстанції: Григорович П.О. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 24 травня 2021 року м. Київ Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі: судді-доповідача - Єгорової Н.М. , суддів - Коротких А.Ю., Федотова І.В., розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Черкасиобленерго" на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 грудня 2019 року у справі за адміністративним позовом Публічного акціонерного товариства "Черкасиобленерго" до Головного управління Державної податкової служби у Черкаській області та Державної фіскальної служби України про визнання протиправними та скасування вимоги про сплату боргу і рішення про результати розгляду скарги,- ВСТАНОВИЛА: У квітні 2018 року позивач звернувся до суду із адміністративним позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Черкаській області та Державної фіскальної служби України, в якому просив суд: - визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДФС у Черкаській області від 17 січня 2018 року № Ю 5915-17 про сплату боргу (недоїмки); - визнати протиправним та скасувати рішення Державної фіскальної служби України від 02 березня 2018 року № 7590/6/99-99-11-02-02-25 про результати розгляду скарги. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 грудня 2019 року в задоволенні позову відмовлено повністю. При цьому суд першої інстанції виходив з того, що борг зі сплати ЄСВ, штраф та пеня за несвоєчасне перерахування єдиного внеску - визначені позивачу після запровадження мораторію у справі про банкрутства та щодо несвоєчасно самостійно виконаних грошових зобов`язань, які не відносяться, як до конкурсних так і до поточних вимог, отже, не є кредиторськими вимогами в розумінні Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом". Наголосив, що невірність суджень посадових чи службових осіб контролюючого органу при застосуванні норм законодавства, що регулюють процедуру нарахування і сплати ЄСВ, зроблених ними на основі фактичних даних, на думку суду, не може бути достатньою підставою для висновку про порушення прав чи інтересів платника, який в цьому випадку не позбавлений права оскаржити в судовому порядку вимогу про сплату боргу (недоїмки). Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. При цьому посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права і неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи. Вказує на те, що за положеннями Закону України від 14 травня 1992 року № 2343-VI «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (далі - Закон № 2343-VI), які діяли на час введення мораторію, штраф та пеня за неналежне виконання зобов`язань щодо сплати страхових внесків на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не застосовується. У відзиві на апеляційну скаргу ГУ ДФС у Черкаській області просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Свої доводи обгрунтовує тим, відповідно до положень Закону № 2464 єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника. Зауважує, що зобов`язання із сплати єдиного внеску виконуються в першу чергу і мають пріоритет перед усіма іншими зобов`язаннями. Крім того, відповідачем заявлено клопотання про заміну відповідача у справі - Головного управління ДФС у Черкаській області його правонаступником - Головним управлінням ДПС у Черкаській області. Розглянувши заявлене клопотання, суд вважає за необхідне зазначити наступне. Відповідно до ст. 52 КАС України у разі вибуття або заміни сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд допускає на будь-якій стадії судового процесу заміну відповідної сторони чи третьої особи її правонаступником. Усі дії, вчинені в адміністративному процесі до вступу правонаступника, обов`язкові для нього в такій самій мірі, у якій вони були б обов`язкові для особи, яку він замінив. Зі змісту постанови Кабінету Міністрів України від 19 червня 2019 року № 537 «Про утворення територіальних органів Державної податкової служби» випливає, що територіальні органи Державної податкової служби є правонаступниками майна, прав та обов`язків територіальних органів Державної фіскальної служби, що реорганізуються згідно з пунктом 2 цієї постанови, у відповідних сферах діяльності. Згідно додатку 2 до вказаної постанови Головне управління ДФС у Черкаській області реорганізується шляхом приєднання до Головного управління ДПС у Черкаській області. З урахуванням наведеного суд вважає за можливе задовольнити клопотання апелянта та допустити заміну Головного управління ДФС у Черкаській області його правонаступником - Головним управлінням ДПС у Черкаській області. Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, виходячи з наступного. Вирішуючи вказаний спір, суд першої інстанції встановив, що Головним управлінням Державної фіскальної служби у Черкаській області було винесено податкову вимогу від 17 січня 2018 року №Ю-5915-17 відокремленому структурному підрозділу публічного акціонерного товариства «Черкасиобленерго» - Черкаському району електричних мереж за несплату єдиного внеску на суму 626713,79 грн. Публічне акціонерне товариство «Черкасиобленерго» не погоджуючись з даною вимогою звернулось зі скаргою до Державної фіскальної служби України. Рішенням Державної фіскальної служби України від 02 березня 2018 року №7590/6/99-99-11-02-02-25 про результати розгляду скарги, вимогу про сплату боргу від 17 січня 2018 року №Ю-5915-17 залишено без змін, а скаргу Публічного акціонерного товариства «Черкасиобленерго» - без задоволення. На підставі встановлених вище обставин суд першої інстанції прийшов до висновку про те, що викладені в позовній заяві доводи позивача є необґрунтованими, а вимоги такими, що задоволенню не підлягають. З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів не може не погодитися з огляду на наступне. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України. Пунктом 2 частини першої статті 1 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08 липня 2010 року № 2464-VI (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 2464-VI) визначено, що єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності, відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами. Пунктом 1 частини другої статті 6 Закону № 2464-VI передбачено, що платник єдиного внеску зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок. Частиною четвертою статті 8 Закону № 2464-VI визначено, що порядок нарахування, обчислення і сплати єдиного внеску визначається цим Законом, в частині адміністрування - Податковим кодексом України, та прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику. Відповідно до частин п`ятої, восьмої статті 9 Закону № 2464-VI сплата єдиного внеску здійснюється у національній валюті шляхом внесення відповідних сум єдиного внеску на рахунки органів доходів і зборів, відкриті в центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, для його зарахування, крім єдиного внеску, який сплачується в іноземній валюті розташованими за межами України підприємствами, установами, організаціями (у тому числі міжнародними) за працюючих у них громадян України та громадянами України, які працюють або постійно проживають за межами України, відповідно до договорів про добровільну участь у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування (далі - договір про добровільну участь). Платники єдиного внеску, крім платників, зазначених у пунктах 4 і 5 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 20 числа наступного місяця, крім гірничих підприємств, які зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 28 числа наступного місяця. Єдиний внесок сплачується шляхом перерахування платником безготівкових коштів з його банківського рахунку. Платники, зазначені в абзацах третьому та четвертому пункту 1 частини першої статті 4 цього Закону, які не мають банківського рахунку, сплачують внесок шляхом готівкових розрахунків через банки чи відділення зв`язку (частина сьома статті 9 Закону № 2464-VI). Відповідно до пункту 1 розділу VII Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20 квітня 2015 року № 449 (далі - Інструкція № 449), за порушення норм законодавства про єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування до платників, на яких згідно із Законом № 2464-VI покладено обов`язок нараховувати, обчислювати та сплачувати єдиний внесок, застосовуються фінансові санкції (штрафи та пеня) відповідно до цього Закону. Частинами одинадцятою, дванадцятою статті 9 Закону № 2464-VI визначено, що у разі несвоєчасної або не в повному обсязі сплати єдиного внеску до платника застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про збір та ведення обліку єдиного внеску, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом. Єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника. Відповідно до пункту 6 частини першої статті 13 Закону № 2464-VI органи доходів і зборів мають право застосовувати фінансові санкції, передбачені цим Законом. Відповідно до частини десятої статті 25 Закону № 2464-VI передбачено, що на суму недоїмки нараховується пеня з розрахунку 0,1 відсотка суми недоплати за кожний день прострочення платежу. Пунктом 2 частини другої розділу VII Інструкції № 449 передбачено, що відповідно до частини одинадцятої статті 25 Закону № 2464-VI до платників, визначених підпунктами 1-4 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, органи доходів і зборів застосовують штрафні санкції в таких розмірах: за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску на платників, які допустили зазначене порушення в період до 01 січня 2015 року, накладається штраф у розмірі 10 відсотків своєчасно не сплачених сум. За несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску на платників, які допустили зазначене порушення, починаючи з 01 січня 2015 року накладається штраф у розмірі 20 відсотків своєчасно не сплачених сум. Разом з тим, колегія суддів звертає увагу на те, що 19 січня 2013 року набрав чинності Закон України від 22 грудня 2011 року № 4212-VI «Про внесення змін до Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (далі - Закон № 4212-VI), яким Закон № 2342-ХІІ викладено в новій редакції. Пунктом 1-1 розділу Х «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 4212-VI (цим пунктом розділ Х «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 4212-VI доповнено згідно із Законом України від 02 жовтня 2012 року № 5405-VI) встановлено, що його положення застосовуються господарськими судами під час розгляду справ про банкрутство, провадження в яких порушено після набрання чинності цим Законом. Питання щодо запровадження мораторію та його правового режиму в Законі № 2343-ХІІ у редакції, чинній до 19 січня 2013 року, регулювалися нормами статей 1 і

12. Так, згідно з абзацом двадцять четвертим статті 1 цього Закону мораторій на задоволення вимог кредиторів - це зупинення виконання боржником, стосовно якого порушено справу про банкрутство, грошових зобов`язань і зобов`язань щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов`язань та зобов`язань щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), застосованих до прийняття рішення про введення мораторію. Відповідно до абзацу четвертого частини четвертої статті 12 цього ж Закону протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів не нараховуються неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов`язань і зобов`язань щодо сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, податків і зборів (обов`язкових платежів). Після 19 січня 2013 року правовий режим мораторію на задоволення вимог кредиторів регулювався статтею 19 Закону № 2343-ХІІ (у редакції Закону № 4212-VI). Згідно з положеннями частин першої, другої цієї статті мораторій на задоволення вимог кредиторів - зупинення виконання боржником грошових зобов`язань і зобов`язань щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов`язань та зобов`язань щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), застосованих до дня введення мораторію. Абзацами третім, четвертим частини третьої статті 19 Закону № 2343-ХІІ (у редакції Закону № 4212-VI) встановлено, що протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів забороняється виконання вимог, на які поширюється мораторій, не нараховується неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші фінансові санкції за невиконання чи неналежне виконання зобов`язань із задоволення всіх вимог, на які поширюється мораторій. Окремо в частині п`ятій цієї статті застережено, що дія мораторію на задоволення вимог кредиторів не поширюється, зокрема, на вимоги поточних кредиторів. Як вбачається з матеріалів справи, ПАТ «Черкасиобленерго» перебуває у процедурі банкрутства, порушеній згідно з ухвалою Господарського суду Черкаської області від 14 травня 2004 року у справі № 01/1494, якою одночасно введено мораторій на задоволення вимог кредиторів. Згідно з обліковими відомостями інформаційної системи органу доходів і зборів на підставі поданої позивачем звітності щодо суми нарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування загальна сума заборгованості позивача станом на 31 грудня 2017 року становить 626713,79 грн. При цьому, статті 1 і 12 Закону № 2343-ХІІ у редакції, чинній до 19 січня 2013 року, у їх системному зв`язку свідчать про те, що встановлена наведеними нормами заборона щодо застосування штрафних (фінансових) санкцій стосується грошових зобов`язань і зобов`язань щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), на які поширюється мораторій (термін виконання яких настав до дня введення мораторію, співпадає з днем порушення судом справи про банкрутство боржника). Мораторій вводиться господарським судом одночасно з порушенням справи про банкрутство, і стосується тих вимог, які мали місце на дату прийняття відповідного рішення судом. Висновок щодо строку дії мораторію на задоволення вимог кредиторів, накладеного відповідно до статті 12 Закону № 2343-ХІІ (у редакції, яка діяла до 19 січня 2013 року), викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 5023/10655/11. Зокрема, за позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у вказаній справі, мораторій поширює свою дію на конкурсну заборгованість та не поширює на поточну. Поточні ж вимоги кредиторів боржника знаходяться у вільному правовому режимі до визнання боржника банкрутом (параграф 6.10). Водночас Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що правове регулювання застосування до боржника, стосовно якого порушено провадження про визнання банкрутом, штрафних (фінансових) санкцій за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов`язань і зобов`язань щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів) під час мораторію на задоволення вимог кредиторів з набранням чинності Законом № 4212-VI не змінилося. Передбачена частиною четвертою статті 12 Закону № 2343-ХІІ у редакції, чинній до 19 січня 2013 року, заборона щодо нарахування неустойки (штрафу, пені), інших санкцій за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов`язань і зобов`язань щодо сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, податків і зборів (обов`язкових платежів) не може застосовуватися безстроково, оскільки це буде суперечити самому визначенню поняття мораторій на задоволення вимог кредиторів, наведеному у статті 1 цього Закону. Доцільність такого застосування статті 12 Закону № 2343-ХІІ у редакції, чинній до 19 січня 2013 року, полягає в тому, що саме поняття мораторію на задоволення вимог кредиторів, наведене в загальній частині Закону № 2343-ХІІ (статті 1 цього Закону), становить правову основу для застосування всіх інших норм цього Закону. У зв`язку із зазначеним при застосуванні статті 12 Закону № 2343-ХІІ у редакції, чинній до 19 січня 2013 року, обов`язковому врахуванню підлягає і стаття 1 цього Закону. За такого правового регулювання спірних правовідносин судова колегія приходить до висновку про те, що заборона застосування санкцій протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів стосується невиконання чи неналежного виконання грошових зобов`язань і зобов`язань щодо сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, податків і зборів (обов`язкових платежів), термін виконання яких настав до дати введення мораторію, і не поширюється на поточні зобов`язання (зобов`язання, які виникли після цієї дати) боржника. Боржник, стосовно якого порушено провадження про визнання банкрутом і введено мораторій на задоволення вимог кредиторів, звільняється від відповідальності лише за невиконання зобов`язань, щодо яких запроваджено мораторій. За поточними зобов`язаннями боржник відповідає на загальних підставах до прийняття господарським судом постанови про визнання його банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 вересня 2020 року у справі № 826/3106/18. Таким чином, застосування до ПАТ «Черкасиобленерго» штрафних санкцій та нарахування пені згідно з вимогою про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску від 17 січня 2018 року № Ю-5915-17 є правомірним, а відтак правові підстави для скасування цієї вимоги відсутні. Надаючи оцінку доводам суду першої інстанії щодо відсутності правових підстав для визнання протиправним та скасування рішення Державної фіскальної служби України від 02 березня 2018 року № 7590/6/99-99-11-02-02-25, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне. Так, положеннями пунктів 56.1, 56.2 статті 56 Податкового кодексу України (далі - ПК України) встановлено, що рішення, прийняті контролюючим органом, можуть бути оскаржені в адміністративному або судовому порядку. У разі коли платник податків вважає, що контролюючий орган неправильно визначив суму грошового зобов`язання або прийняв будь-яке інше рішення, що суперечить законодавству або виходить за межі повноважень контролюючого органу, встановлених цим Кодексом або іншими законами України, він має право звернутися до контролюючого органу вищого рівня із скаргою про перегляд цього рішення. Згідно із пункту 56.4 статті 56 ПК України під час процедури адміністративного оскарження обов`язок доведення того, що будь-яке нарахування, здійснене контролюючим органом у випадках, визначених цим Кодексом, або будь-яке інше рішення контролюючого органу є правомірним, покладається на контролюючий орган. Обов`язок доведення правомірності нарахування або прийняття будь-якого іншого рішення контролюючим органом у судовому оскарженні встановлюється процесуальним законом. Контролюючий орган, який розглядає скаргу платника податків, зобов`язаний прийняти вмотивоване рішення та надіслати його протягом 20 календарних днів, наступних за днем отримання скарги, на адресу платника податків поштою з повідомленням про вручення або надати йому під розписку (п. 56.8 ст. 56 ПК України). Водночас, в розрізі приписів пункту 56.9 статті 56 ПК України керівник (його заступник або уповноважена особа) контролюючого органу може прийняти рішення про продовження строку розгляду скарги платника податків понад 20-денний строк, визначений у пункті 56.8 цієї статті, але не більше 60 календарних днів, та письмово повідомити про це платника податків до закінчення строку, визначеного у пункті 56.8 цієї статті. Якщо вмотивоване рішення за скаргою платника податків не надсилається платнику податків протягом 20-денного строку або протягом строку, продовженого за рішенням керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, така скарга вважається повністю задоволеною на користь платника податків з дня, наступного за останнім днем зазначених строків. Скарга вважається також повністю задоволеною на користь платника податків, якщо рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу про продовження строків її розгляду не було надіслано платнику податків до закінчення 20-денного строку, зазначеного в абзаці першому цього пункту. Рішення центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову і митну політику, прийняте за розглядом скарги платника податків, є остаточним і не підлягає подальшому адміністративному оскарженню, але може бути оскаржене в судовому порядку (п. 56.10 ст. 56 ПК України). Аналіз вищенаведених норм свідчить про те, що законодавцем чітко закріплено право платника податків на оскарження рішення податкового органу, прийнятого за результатами розгляду його скарги до суду. Аналогічний припис про можливість оскарження в судовому порядку міститься і в тексті рішення про результат розгляду скарги. Проте суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що конституційне право на судовий захист передбачає як невід`ємну частину такого захисту можливість поновлення порушених прав і свобод громадян, правомірність вимог яких встановлена в належній судовій процедурі і формалізована в судовому рішенні, і конкретні гарантії, які дозволяли б реалізовувати його в повному об`ємі і забезпечувати ефективне поновлення в правах за допомогою правосуддя, яке відповідає вимогам справедливості. Водночас згідно з частиною 1 статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист. Згідно підпункту 17.1.7 пункту 17.1 статті 17 ПК України платник податків має право оскаржувати в порядку, встановленому цим Кодексом, рішення, дії (бездіяльність) контролюючих органів (посадових осіб). Платниками податків до суду можуть бути оскаржені рішення, дії, бездіяльність суб`єктів владних повноважень, які порушують права, свободи та інтереси. Втім, задоволенню в адміністративному судочинстві підлягають лише ті позовні вимоги, які відновлюють фактично порушені права, свободи та інтереси особи у сфері публічно-правових відносин. Оскаржуване рішення Державної фіскальної служби України Державної фіскальної служби України від 02 березня 2018 року № 7590/6/99-99-11-02-02-25 про результати розгляду скарги саме по собі не є юридично значущим для позивача, оскільки не має безпосереднього впливу на суб`єктивні права та обов`язки позивача шляхом позбавлення його можливості реалізувати належне йому право або шляхом покладення на нього будь-якого обов`язку, а відтак безпосередньо не порушує права та інтереси позивача. Вказана правова позиція викладена в постановах Верховного Суду у справі від 11 червня 2019 року по № 826/45/18, від 24 червня 2019 року по справі № 826/11001/15. Підсумовуючи вищевикладене, судова колегія вважає відсутніми підстави для скасування рішення Державної фіскальної служби України Державної фіскальної служби України від 02 березня 2018 року № 7590/6/99-99-11-02-02-25 про результати розгляду скарги, оскільки останнє не створює жодних правових наслідків для позивача, на відміну від вимог Головного управління Державної фіскальної служби у Черкаській області про сплату боргу (недоїмки) єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, оцінка яким надана судом вище. Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Таким чином, судова колегія приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а викладені в апеляційній скарзі доводи позицію суду першої інстанції не спростовують. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Приписи ст. 316 КАС України визначають, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. ст. 242-244, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, колегія суддів, - ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Черкасиобленерго" - залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 грудня 2019 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів, з урахуванням положень ст. 329 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Суддя-доповідач Н.М. Єгорова Судді А.Ю. Коротких І.В. Федотов