Постанова КЦС ВС № 501/2015/16-ц

Постанова Іменем України 20 травня 2021 року м. Київ справа № 501/2015/16-ц провадження № 61-7795св20 Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Стрільчука В. А., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , публічне акціонерне товариство «Національна акціонерна страхова компанія «Оранта», приватне акціонерне товариство страхова компанія «Галицька», розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційні скарги ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на постанову Одеського апеляційного суду від 24 березня 2020 року в складі колегії суддів: Погорєлової С. О., Заїкіна А. П., Таварткіладзе О. М., ВСТАНОВИВ:

Описова частина Короткий зміст позовних вимог У серпні 2016 року ОСОБА_1 , яка діє в інтересах малолітніх ОСОБА_4 та ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої смертю потерпілого. Позовна заява мотивована тим, що 02 грудня 2014 року в межах Біляївського району Одеської області, водій ОСОБА_2 , керуючи автомобілем «ВАЗ-2107», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 скоїв наїзд на пішохода ОСОБА_5 . Після цього ОСОБА_5 відкинуло на смугу зустрічного руху, де його переїхав автомобіль «YUELIN NJ1028DA», державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_3 . Від отриманих у зв`язку із цим тілесних ушкоджень ОСОБА_5 помер. 22 грудня 2014 року у Єдиному реєстру досудових розслідувань зареєстровано кримінальне провадження № 12014160000001239 за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 286 Кримінального кодексу України (далі - КК України) за фактом дорожньо-транспортної пригоди за участю водіїв ОСОБА_3 та ОСОБА_2 . Згідно висновку проведеної на досудовому слідстві в рамках зазначеного кримінального провадження комплексної судово-медичної, транспортно-трасологічної експертизи № 456 від 20 квітня 2015 року, встановлено, що смерть ОСОБА_5 знаходиться у прямому причинному зв`язку із отриманими ним поєднаною травмою голови, тулуба, верхніх та нижніх кінцівок, спричиненою йому внаслідок ДТП 02 грудня 2014 року. Відповідно до постанови старшого слідчого СУ ГУНП в Одеській області від 12 липня 2016 року, кримінальне провадження за № 12014160000001239 закрито на підставі пункту 2 частини першої статті 284 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України), у зв`язку із відсутністю в діях водіїв ОСОБА_3 та ОСОБА_2 складу кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 286 КК України. ОСОБА_5 на день смерті перебував у шлюбі з ОСОБА_1 та на його утримані знаходились малолітні діти - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Тобто, на думку позивача, право на відшкодування матеріальної та моральної шкоди у звязку із смертю ОСОБА_5 мають дружина та діти померлого. Разом із цим, відсутність складу злочину при заподіянні шкоди джерелом підвищеної небезпеки не звільняє їх володільців ( ОСОБА_3 та ОСОБА_2 ) від цивільно-правової відповідальності. На момент ДТП публічне акціонере товариство «Національна акціонерна страхова компанія «Оранта» (далі - ПАТ «НАСК «Оранта») було страховиком, а ОСОБА_2 - страхувальником за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АІ/1762697. Приватне акціонерне товариство страхова компанія «Галицька» (далі - ПрАТ СК «Галицька») на час ДТП було страховиком, а водій ОСОБА_3 був особою, яка на законній підставі керувала транспортним засобом, і відповідальність якого була застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АС/9268896. ОСОБА_1 зазначала, що в разі виплати страховиком одноразової виплати в розмірі ліміту відповідальності, який в даному випадку складає 100 000,00 грн, зобов`язання страховика є припиненими. Оскільки на думку позивача, спричинена сукупна шкода є більшою, ніж 100 000,00 грн, то страховиком підлягає сплаті страхова виплата в розмірі 100 000,00 грн, із яких: 12 400,00 грн витрати на поховання; 14 616,00 грн - моральна шкода (по 1/3 частині кожному з позивачів, тобто по 4 872,00 грн) при загальному розмірі шкоди 150 000,00 грн, із яких 135 384,00 грн (по 45 128,00 грн кожному із трьох позивачів) покладається на осіб, що спричинили шкоду; 72 974,00 грн (в рівних частках на кожного утриманця по 36 487,00 грн) шкоди у зв`язку з втратою годувальника (в межах залишку ліміту відповідальності 100 000,00 грн за мінусом вищевказаних витрат на поховання та моральну шкоду). З урахуванням вказаних обставин, понесених матеріальних збитків та моральних страждань у зв`язку із втратою близької особи та годувальника, ОСОБА_1 просила суд: стягнути солідарно з ПАТ «НАСК «Оранта» та ПрАТ СК «Галицька» на свою користь 12 400,00 грн витрат на поховання; стягнути солідарно з ПАТ «НАСК «Оранта» та ПрАТ СК «Галицька» на користь малолітніх ОСОБА_4 та ОСОБА_4 по 36 487,00 грн кожному у зв`язку з втратою годувальника; стягнути солідарно з ПАТ «НАСК «Оранта» та ПрАТ СК «Галицька» на користь ОСОБА_1 та малолітніх ОСОБА_4 і ОСОБА_4 на відшкодування моральної шкоди по 4 872,00 грн кожному; стягнути солідарно із ОСОБА_3 та ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 та малолітніх ОСОБА_4 і ОСОБА_4 на відшкодування моральної шкоди по 45 128,00 грн. кожному. Короткий зміст судових рішень Рішенням Іллічівського міського суду Одеської області від 19 квітня 2018 року позов ОСОБА_1 , як діє в інтересах малолітніх дітей ОСОБА_4 , ОСОБА_4 , задоволено частково; стягнуто солідарно з ПАТ «НАСК «Оранта» та ПрАТ СК «Галицька» на користь ОСОБА_1 витрати на поховання у розмірі 12 400,00 грн; стягнуто солідарно з ПАТ «НАСК «Оранта» та ПрАТ СК «Галицька» на користь ОСОБА_4 та ОСОБА_4 , у зв`язку із втратою годувальника, по 36 487,00 грн кожному; стягнуто солідарно з ПАТ «НАСК «Оранта» та ПрАТ СК «Галицька» на користь ОСОБА_1 , ОСОБА_4 та ОСОБА_4 моральну шкоду по 4 872,00 грн кожному; в задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що сама по собі відсутність в діях водія забезпеченого транспортного засобу, складу кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 286 КК України, не дає підстав вважати, що страховий випадок відсутній. Згідно із статтею 27 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі - «Закон») страхове відшкодування (регламентна виплата) виплачується, якщо смерть потерпілого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди настала протягом одного року після дорожньо-транспортної пригоди та є прямим наслідком цієї дорожньо-транспортної пригоди. Страховик здійснює відшкодування шкоди, заподіяної смертю потерпілого, на умовах, встановлених статтею 1200 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), кожній особі, яка має право на таке відшкодування, рівними частинами. Загальний розмір страхового відшкодування (регламентної виплати) утриманцям одного померлого не може бути меншим, ніж 36 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законом на день настання страхового випадку. Страховик відшкодовує моральну шкоду, заподіяну смертю фізичної особи, її чоловіку (дружині), батькам (усиновлювачам) та дітям (усиновленим). Загальний розмір такого відшкодування стосовно одного померлого становить 12 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених на день настання страхового випадку, і виплачується рівними частинами. Страховик здійснює відшкодування особі, яка здійснила витрати на поховання та на спорудження надгробного пам`ятника, за умови надання страховику документів, що підтверджують такі витрати, та пред`явлення оригіналу свідоцтва про смерть. Загальний розмір такого відшкодування стосовно одного померлого не може перевищувати 12 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законом на день настання страхового випадку. Відшкодування шкоди, пов`язаної із смертю потерпілого, може бути виплачено у вигляді одноразової виплати. Загальний розмір усіх здійснених страхових відшкодувань (регламентних виплат) за шкоду, заподіяну життю та здоров`ю однієї особи, не може перевищувати страхову суму за таку шкоду. Тобто, максимальний розмір відшкодування страховиком втраченого заробітку (доходу) окремо не обмежується, а має здійснюватись в межах загальної суми ліміту відповідальності за всіма видами відшкодування (100 000,00 грн). ОСОБА_1 доведено належними доказами необхідність стягнення із страховиків понесених нею витрат на поховання у розмірі 12 400,00 грн та необхідність відшкодування страховими компаніями шкоди, завданої внаслідок смерті чоловіка, а саме: з врахуванням частки самого потерпілого, частка втраченого доходу кожного з дітей складає по 1/3 частці мінімальної заробітної плати щомісячно (406,00 грн), починаючи з 01 січня 2015 року до досягнення дітьми повноліття: на користь ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , - до ІНФОРМАЦІЯ_3 (в разі навчання - до закінчення навчання, але не більше, ніж до 04 січня 2034 року), на користь ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , - до 02 травня 2032 року (в разі навчання - до закінчення навчання, але не більше, ніж до 02 травня 2037 року). Крім того, з урахуванням того що внаслідок ДТП чоловік позивача помер, у зв`язку чим вона та діти померлого перенесли моральні страждання, суд, виходячи у тому числі з принципу справедливості та розумності, вважав, що вимоги позивача щодо стягнення моральної шкоди мають бути задоволені частково, шляхом стягнення із страхових компаній моральної шкоди у розмірі 4 872,00 грн кожному. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог щодо стягнення солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 моральної шкоди по 45 128,00 грн кожному, суд виходив із того, що шкода, яка була завдана здоров`ю чоловіка позивача, сталася внаслідок настання обставин непереборної сили, у зв`язку з чим дії відповідачів не можна вважати неправомірними, а тому відсутні підстави для задоволення даних позовних вимог позивачів. Постановою Одеського апеляційного суду від 24 березня 2020 року апеляційні скарги ПАТ «НАСК «Оранта» та ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 19 квітня 2018 року змінено в частині солідарного стягнення з ПАТ «НАСК «Оранта» та ПрАТ СК «Галицька» витрат на поховання, шкоди у зв`язку із втратою годувальника та моральної шкоди: стягнуто з ПАТ «НАСК «Оранта» на користь ОСОБА_1 6 200,00 грн витрат на поховання; стягнуто з ПрАТ СК «Галицька» на користь ОСОБА_1 6 200,00 грн витрат на поховання; стягнуто з ПАТ «НАСК «Оранта» на користь ОСОБА_4 та ОСОБА_4 36 487,00 грн у зв`язку з втратою годувальника; стягнуто з ПрАТ СК «Галицька» на користь ОСОБА_4 та ОСОБА_4 36 487,00 грн у зв`язку з втратою годувальника; стягнуто з ПАТ «НАСК «Оранта» на користь ОСОБА_1 , ОСОБА_4 та ОСОБА_4 моральну шкоду у розмірі 7 308,00 грн; стягнуто з ПрАТ СК «Галицька» на користь ОСОБА_1 , ОСОБА_4 та ОСОБА_4 моральну шкоду у розмірі 7 308,00 грн. Рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 19 квітня 2018 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про стягнення моральної шкоди, спричиненої смертю потерпілого, скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення, яким дані позовні вимоги задоволено частково; стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 , ОСОБА_4 та ОСОБА_4 моральну шкоду по 25 000,00 грн кожному; стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 , ОСОБА_4 та ОСОБА_4 моральну шкоду по 20 000,00 грн кожному. Рішення апеляційного суду мотивовано тим, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, завжди є неправомірною та передбачає безвинну відповідальність власника такого джерела. Незалежно від вини фізичної особи, завдана нею шкода відшкодовується, зокрема, якщо шкоду завдано ушкодженням здоров`я, життю внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки. Завдавачі шкоди застрахували свою цивільно-правову відповідальність у ПАТ «НАСК «Оранта» та ПрАТ СК «Галицька», а тому з останніх має бути стягнута моральна та матеріальна шкода відповідно до умов договору страхування. Однак, суд першої інстанції зробив необгрунтований висновок про солідарну відповідальність страхових компаній. На момент ДТП, цивільно-правова відповідальність водія ОСОБА_2 була застрахована у ПАТ НАСК «Оранта» за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АІ/1762697, а відповідно цивільно-правова відповідальність водія ОСОБА_3 на момент ДТП була застрахована у ПрАТ СК «Галицька» за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АС/9268896. Відтак, кожен зі страховиків діє в межах укладеного ним договору, і є самостійним об`єктом цивільно-правових відносин. Однак, солідарна відповідальність, передбачена статтею 541 ЦК України, до страховиків при стягненні страхового відшкодування не може бути застосована, оскільки у статті 36 Закону передбачено, що у разі, якщо відповідальними за заподіяння неподільної шкоди взаємопов`язаними, сукупними діями є декілька осіб, розмір страхового відшкодування (регламентної виплати) за кожну з таких осіб визначається шляхом поділу розміру заподіяної шкоди на кількість таких осіб. Таким чином, є помилковим висновок суду першої інстанцій про стягнення солідарно з відповідачів - ПАТ «НАСК «Оранта» та ПрАТ СК «Галицька» грошової суми у зв`язку зі втратою годувальника та витрат на поховання. Апеляційний суд дійшов висновку, що вказані суми є обґрунтованими, підтвердженими належними та допустимими доказами, однак, оскільки неподільна шкода заподіяна двома особами, то кожний зі страховиків, в яких застрахована цивільно-правова відповідальність власників наземних транспортних засобів, має виплатити на користь позивача суму страхового відшкодування у розмірі Ѕ частки заподіяної матеріальної шкоди. Суд першої інстанції правильно визначив розмір моральної шкоди, яка підлягає стягненню зі страховиків у загальній сумі 14 616,00 грн, однак, враховуючи вищезазначене, дійшов помилкового висновку про необхідність стягнення моральної шкоди із страховиків в солідарному порядку. У зв`язку із цим, відповідна сума моральної шкоди підлягає стягненню з кожної страхової компанії на користь позивачів по Ѕ частці, тобто по 7 308,00 грн. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи частково позовні вимоги про стягнення моральної шкоди з відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 апеляційний суд вказував, що дані особи здійснювали діяльність, яка є джерелом підвищеної небезпеки, а тому повинні нести відповідальність за завдану моральну шкоду незалежно від наявності їх вини. При цьому, відповідачами не було доведено, що шкоду було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого. Визначаючи розмір завданої моральної шкоди суд керувався засадами розумності та справедливості, врахував глибину фізичних та душевних страждань позивачів, відсутність вини відповідачів, їх матеріальний та сімейний стан, перебування загиблого у нетверезому стані. Короткий зміст вимог касаційної скарги 10 травня 2020 року представник ОСОБА_2 - ОСОБА_6 , надіслала засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Одеського апеляційного суду від 24 березня 2020 року, в якій посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову Одеського апеляційного суду від 24 березня 2020 року, в частині стягнення грошових коштів з ОСОБА_2 , та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог до цього відповідача. 14 травня 2020 року ОСОБА_3 надіслав засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Одеського апеляційного суду від 24 березня 2020 року, в якій посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати постанову Одеського апеляційного суду від 24 березня 2020 року, в частині стягнення з нього суми грошових коштів, та залишити в силі рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 19 квітня 2018 року. Рух справи в суді касаційної інстанції Верховний Суд ухвалою від 21 травня 2020 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_3 на постанову Одеського апеляційного суду від 24 березня 2020 року. Ухвалою від 01 липня 2020 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 на постанову Одеського апеляційного суду від 24 березня 2020 року. 24 березня 2021 року Верховним Судом постановлено ухвалу про зупинення виконання постанови Одеського апеляційного суду від 24 березня 2020 року до закінчення її перегляду в касаційному порядку. Аргументи учасників справи Доводи особи, яка подала касаційну скаргу Касаційна скарга ОСОБА_2 мотивована тим, що апеляційний суд не звернув уваги на те, що ДТП сталася внаслідок вини пішохода ОСОБА_5 , який порушив правила дорожнього руху та перебував при цьому у нетверезому стані. В його діях, як водія, відсутня вина у вчиненні ДТП та смерті пішохода, а тому відповідно відсутні підстави для відшкодування моральної шкоди. У касаційній скарзі він зазначає, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду: від 12 червня 2019 року в справі № 450/1523/14-к, від 20 листопада 2019 року в справі № 296/2509/16-ц. Підставами касаційного оскарження зазначено пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України). Касаційна скарга ОСОБА_3 обґрунтована тим, що суд апеляційної інстанції не врахував належним чином, що ДТП сталася внаслідок неправомірних дій ОСОБА_5 , який порушив правила дорожнього руху. В діях ОСОБА_3 відсутня вина у вчиненні ДТП та смерті пішохода, а тому відповідно відсутні підстави для відшкодування ним моральної шкоди. У касаційній скарзі заявник зазначає, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 20 листопада 2019 року в справі № 296/2509/16-ц. Підставами касаційного оскарження зазначено пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України. Позиція інших учасників справи Відзиви на касаційні скарги від інших учасників справи до суду не надходили. Фактичні обставини справи, встановлені судами 02 грудня 2014 року близько 20:30 год, на 17 км + 780 м автодороги «Одеса-Кучургани» М-16 в межах Біляївського району Одеської області, водій ОСОБА_2 , керуючи автомобілем «ВАЗ-2107» державний реєстраційний номер НОМЕР_1 з бортовим причепом марки «МАЗ-81021» державний реєстраційний номер НОМЕР_3 , рухаючись в напрямку села Кучургани, скоїв наїзд на пішохода ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , який в нетверезому стані знаходився на проїзній частині дороги, спричинивши йому тілесні ушкодження. Після скоєння наїзду, ОСОБА_5 відкинуло на смугу зустрічного руху, де його переїхав автомобіль «YUELIN NJ1028DA» державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , що рухався в зустрічному напрямку під керуванням водія ОСОБА_3 . За даним фактом 22 грудня 2014 року у Єдиному реєстрі досудових розслідувань зареєстровано кримінальне провадження №12014160000001239 за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 286 КК України. Згідно висновку проведеної на досудовому слідстві у рамках кримінального провадження №12014160000001239 комплексної судово-медичної, транспортно-трасологічної експертизи № 456 від 20 квітня 2015 року, смерть ОСОБА_5 знаходиться у прямому причинному зв`язку із отриманими ним поєднаною травмою голови, тулуба, верхніх та нижніх кінцівок, спричиненою йому внаслідок дорожньо-транспортної пригоди 02 грудня 2014 року. Визначена експертами частина тілесних ушкоджень спричинена від контактування з автомобілем «ВАЗ-2107», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , а частина - від контактування з автомобілем «YUELIN NJ1028DA», державний реєстраційний номер НОМЕР_2 . Однак, оскільки смерть потерпілого наступила від травматичного шоку, то до неї призвели всі пошкодження в сукупності і розмежувати тілесні пошкодження по ступеню тяжкості роздільно з експертної точки зору не уявляється можливим. Для проведення авто-технічної експертизи в рамках відповідного кримінального провадження, виходячи з пояснень ОСОБА_2 про перебування ним в стані осліплення до моменту ДТП, та результатів слідчого експерименту, слідчим були надані вихідні дані в декількох варіантах, що відрізняються по тривалості часу руху в «засліпленому» стані водія. На підставі вихідних даних, за висновком авто-технічної експертизи № 3942 від 21 серпня 2015 року за одних вихідних даних ОСОБА_2 мав технічну можливість запобігти наїзду на пішохода (тобто водієм допущені порушення пункт 19.3. Правил дорожнього руху, згідно яких у разі засліплення водій має зупинитись не змінюючи руху), при інших вихідних даних водій не мав технічної можливості запобігти наїзду або ж не можливо встановити чи мав водій технічну можливість запобігти наїзду. За таких обставин досудове слідство вважало неможливим достовірно встановити наявність чи відсутність в діях водія ОСОБА_2 ознак кримінального правопорушення. Згідно із висновком цієї ж авто-технічної експертизи, водій ОСОБА_3 не мав технічної можливості запобігти наїзду на потерпілого. Постановою старшого слідчого СУ ГУНП в Одеській області Омельченко З. В. від 12 липня 2016 року кримінальне провадження за №12014160000001239 закрито на підставі пункту 2 частини першої статті 284 КПК України, у зв`язку з відсутністю в діях водіїв ОСОБА_3 та ОСОБА_2 складу кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 286 КК України. На час смерті ОСОБА_5 перебував у шлюбі з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 та на його утримані знаходились неповнолітні діти - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 і ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . На момент ДТП ПАТ «НАСК «Оранта» було страховиком, а водій ОСОБА_2 - страхувальником за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АІ/1762697. ПрАТ СК «Галицька» на час ДТП було страховиком, а водій ОСОБА_3 особою, яка на законній підставі керувала транспортним засобом, і відповідальність якої була застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АС/9268896.

Мотивувальна частина Позиція Верховного Суду Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Відповідно до касаційних скарг рішення апеляційного суду, визначене у пункті 1 частини першої статті 389 ЦПК України, оскаржується на підставі пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України. Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу. Відповідно до частин першої та другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Верховний суд вважає, що касаційні скарги в частині оскарження рішення суду апеляційної інстанції щодо стягнення з відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 сум моральної шкоди, з урахуванням їх доводів підлягають залишенню без задоволення з таких підстав. Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права Відповідно до частин першої, другої, п`ятої статті 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого. При завданні шкоди джерелом підвищеної небезпеки на особу, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, не може бути покладено обов`язок з її відшкодування, якщо вона виникла внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого (частина п`ята статті 1187 ЦК України). Під непереборною силою слід розуміти, зокрема, надзвичайні або невідворотні за даних умов події (пункт 1 частини першої статті 263 ЦК України), тобто ті, які мають зовнішній характер. Під умислом потерпілого слід розуміти, зокрема, таку його протиправну поведінку, коли потерпілий не лише передбачає, але і бажає або свідомо допускає настання шкідливого результату (наприклад, суїцид). Якщо груба необережність потерпілого сприяла виникненню або збільшенню шкоди, то залежно від ступеня вини потерпілого (а в разі вини особи, яка завдала шкоди, - також залежно від ступеня її вини) розмір відшкодування зменшується, якщо інше не встановлено законом (частина друга статті 1193 ЦК України). Питання про те, чи є допущена потерпілим необережність грубою у кожному конкретному випадку має вирішуватись з урахуванням фактичних обставин справи (характеру дії, обставин завдання шкоди, індивідуальних особливостей потерпілого, його стану тощо). Врахувавши наведені обставини та норми матеріального права, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, що відповідачі, як особи, які здійснювали діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, повинні нести відповідальність за моральну шкоду, завдану таким джерелом, незалежно від наявності їх вини. Відповідно до вимог частини другої статті 1167 ЦК України моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала, якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки. Моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім`єю (частина друга статті 1186 ЦК України). Згідно зі статтею 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом. Реалізація принципу змагальності сторін у цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України. Згідно з частиною третьою статті 12, частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (стаття 76 ЦПК України). Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування (стаття 77 ЦПК України). Статтею 78 ЦПК України передбачено, що суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Відповідно до статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України). Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц). Ураховуючи наведене колегія суддів погоджується із висновками апеляційного суду про наявність підстав для відшкодування позивачам моральної шкоди, завданої загибеллю чоловіка ОСОБА_1 та батька малолітніх ОСОБА_4 і ОСОБА_4 . При визначенні розміру моральної шкоди апеляційний суд виходив із засад розумності та справедливості, з урахуванням глибини фізичних та душевних страждань позивачів та з урахуванням матеріального та сімейного стану відповідачів, тих обставин, що вони не мали технічної можливості уникнути наїзду на пішохода, перебування потерпілого у нетверезому стані. Аргументи касаційних скарг про те, що судом не досліджено обставини наявності вини загиблого не спростовують висновки апеляційного суду, оскільки у даному випадку наявність або відсутність вини потерпілого у ДТП не можуть впливати на звільнення від відповідальності щодо відшкодування моральної шкоди згідно вимог статей 1187, 1193 ЦК України. Разом із цим, відповідачами не доведено наявність підстав для звільнення їх від відповідальності у зв`язку із тим, що завдання шкоди сталося внаслідок обставин непереборної сили або умислу потерпілого. Що стосується доводів касаційної скарги про застосування апеляційним судом норм права без врахуванням висновку щодо їх застосування, викладеного у постановах Верховного Суду: від 12 червня 2019 року в справі № 450/1523/14-к, від 20 листопада 2019 року в справі № 296/2509/16-ц, то вони не заслуговують на увагу, оскільки у наведених рішеннях (розгляд справ про: притягнення пішохода до кримінальної відповідальності за порушення ним чинних на транспорті правил, що убезпечують рух; стягнення шкоди із пішохода у зв`язку із виникненням ДТП відповідно) та в оскаржуваному рішенні апеляційного суду установлено різні фактичні обставини у справах на підставі наданих доказів. Інші доводи касаційних скарг зводяться до незгоди із судовим рішенням та не спростовують мотиви та висновки Одеського апеляційного суду, викладені у постанові від 24 березня 2020 року, не є підставами для скасування оскаржуваного судового рішення, оскільки вони ґрунтуються на неправильному розумінні заявниками норм матеріального та процесуального права і зводяться до переоцінки встановлених судом обставин, що в силу вимог статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Європейський суд з прав людини зазначив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду. Цей принцип наголошує, що жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового рішення суду просто тому, що вона має на меті добитися нового слухання справи та нового її вирішення. Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду. Перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Винятки із цього принципу можуть мати місце лише за наявності підстав, обумовлених обставинами важливого та вимушеного характеру (справа «Пономарьов проти України» (CASE «PONOMARYOV v. UKRAINE»), рішення від 03 квітня 2008 року). Ураховуючи зазначене, Верховний Суд вважає, що судом апеляційної інстанції правильно застосовано норми матеріального та процесуального права на підставі наданих доказів та ухвалено законне і обґрунтоване судове рішення. Відповідно до частини третьої статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії). Оскільки виконання постанови Одеського апеляційного суду від 24 березня 2020 року зупинене ухвалою Верховного Суду від 24 березня 2021 року, то у зв`язку із залишенням цього рішення без змін необхідно поновити його виконання. Висновки за результатом розгляду касаційних скарг Згідно частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційні скарги залишити без задоволення, а судові рішення першої та апеляційної інстанцій залишити без змін. Керуючись статтями 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ: Касаційні скарги ОСОБА_2 , ОСОБА_3 залишити без задоволення. Постанову Одеського апеляційного суду від 24 березня 2020 року в оскаржуваній частині залишити без змін. Поновити виконання постанови Одеського апеляційного суду від 24 березня 2020 року. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Судді: В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко В. А. Стрільчук