Постанова КЦС ВС № 759/2899/19

Постанова Іменем України 19 травня 2021 року м. Київ справа № 759/2899/19 провадження № 61-21766св19 Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Фаловської І. М., суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Мартєва С. Ю., Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , особа, яка не брала участі у справі в суді першої інстанції, - ОСОБА_4 , розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на ухвалу Київського апеляційного суду від 02 січня 2020 року у складі судді Пікуль А. А., ВСТАНОВИВ: Короткий зміст позовних вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій. У лютому 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики, посилаючись на те, що 12 жовтня 2016 року між сторонами у справі було укладено договір позики, за яким він надав ОСОБА_2 та ОСОБА_3 180 000 доларів США строком до 01 січня 2018 року, однак відповідачі не повернули кошти. Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просив стягнути на його користь солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 заборгованість за договором позики від 12 жовтня 2016 року в розмірі 180 000 доларів США. Разом із вказаним позовом ОСОБА_1 подав заяву про забезпечення позову, в якій просив накласти арешт на нерухоме майно, що належить ОСОБА_3 : квартиру АДРЕСА_1 ; квартиру АДРЕСА_2 ; квартиру АДРЕСА_3 . Заява мотивована тим, що невжиття заходів забезпечення позову в подальшому перешкоджатиме чи взагалі зробить неможливим виконання судового рішення, оскільки вказане майно може бути відчужене на користь інших осіб. Ухвалою Святошинського районного суду міста Києва від 18 лютого 2019 року у складі судді Сенька М. Ф. заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову задоволено. Накладено арешт на нерухоме майно: квартиру АДРЕСА_1 , яка належить на праві приватної власності ОСОБА_3 ; квартиру АДРЕСА_2 , яка належить на праві приватної власності ОСОБА_3 ; квартиру АДРЕСА_3 , яка належить на праві приватної власності ОСОБА_3 . Ухвала місцевого суду мотивована тим, що нерухоме майно, на яке позивач просив накласти арешт, належить відповідачу на праві приватної власності. Тому, враховуючи суть спору, розмір заявлених позовних вимог, заява є обґрунтованою і такою, що підлягає задоволенню. Заочним рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 10 квітня 2019 року у складі судді Сенька М. Ф. позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 90 000 доларів США на погашення заборгованості за договором позики від 12 жовтня 2016 року та 4 831,32 грн судового збору. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 90 000 доларів США на погашення заборгованості за договором позики від 12 жовтня 2016 року та 4 831,32 грн судового збору. В задоволенні решти вимог позову відмовлено. Рішення місцевого суду мотивоване тим, що наявність у позивача розписки вказує на те, що борг відповідачами не погашено, а відтак права позивача порушені і підлягають захисту. При цьому розписка не містить солідарного обов`язку позичальників щодо повернення позики, не встановлено такого обов`язку і законодавством щодо спірних правовідносин. Тому відповідачі мають повернути позику в рівних частках. У грудні 2019 року представник особи, яка не брала участі у справі, ОСОБА_4 - адвокат Заверуха І. Л. подав апеляційну скаргу на ухвалу Святошинського районного суду міста Києва від 18 лютого 2019 року. Ухвалою Київського апеляційного суду від 02 січня 2020 року у прийнятті до розгляду апеляційної скарги представника ОСОБА_4 - адвоката Заверухи І. Л. на ухвалу Святошинського районного суду міста Києва від 18 лютого 2019 року відмовлено. Апеляційну скаргу повернено особі, яка її подала. Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що в цій справі ОСОБА_4 оскаржує ухвалу Святошинського районного суду міста Києва від 18 лютого 2019 року про вжиття заходів забезпечення позову з посиланням на ту обставину, що 05 грудня 2019 року, тобто майже через 10 місяців після постановлення оскаржуваної ухвали, вона набула право власності на частину арештованого майна - квартиру АДРЕСА_1 . Тому відсутні підстави вважати, що при постановленні цієї ухвали суд першої інстанції вирішив питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки ОСОБА_4 . На час постановлення оскаржуваної ухвали ОСОБА_4 не мала жодного відношення до вказаної квартири і ця обставина є встановленою, зазначається особою, яка подала апеляційну скаргу, а тому не потребує додаткового встановлення в рамках відкритого апеляційного провадження. Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги. 29 січня 2020 року ОСОБА_4 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Київського апеляційного суду від 02 січня 2020 року, в якій, посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права, просила скасувати оскаржуване судове рішення та направити справу до Київського апеляційного суду для продовження розгляду. Касаційна скарга ОСОБА_4 мотивована тим, що вона не брала участі у справі в суді першої інстанції, тому апеляційний суд помилково застосував статтю 357 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) як підставу для повернення її апеляційної скарги та не врахував, що частина перша статті 352 ЦПК України передбачає право особи оскаржувати судове рішення, яким вирішено питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки незалежно від часу набуття нею таких прав, свобод чи інтересів. Крім того, в аналогічній ситуації в цій справі апеляційним судом було відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою особи, яка не брала участі у справі, ОСОБА_5 , який 09 квітня 2019 року придбав з прилюдних торгів квартиру АДРЕСА_3 , на ухвалу Святошинського районного суду міста Києва від 18 лютого 2019 року, а в подальшому скасовано цю ухвалу в частині накладення арешту на зазначену квартири. Рух справи в суді касаційної інстанції. Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 05 лютого 2020 року відкрито касаційне провадження в цій справі. 27 квітня 2020 року справа № 759/2899/19 надійшла до Верховного Суду. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 березня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду. Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. 08 лютого 2020 року набув чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ». Пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав. Забезпечення права на апеляційний перегляд справи є однією з основних засад судочинства (пункт 8 статті 129 Конституції України). При цьому забезпечення апеляційного оскарження рішення суду має бути здійснено судами з урахуванням принципу верховенства права і базуватися на справедливих судових процедурах, передбачених вимогами законодавства, які регулюють вирішення відповідних процесуальних питань. У статті 129 Конституції України однією із засад судочинства також проголошено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом. Статтею 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що учасники справи, яка є предметом судового розгляду, та інші особи мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення. Відповідно до частини першої статті 17 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення. Згідно з частиною третьою статті 18 ЦПК України обов`язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням вирішено питання про їхні права, свободи чи інтереси. Частиною першою статті 352 ЦПК України визначено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково. Звертаючись до апеляційного суду з апеляційною скаргою, представник ОСОБА_4 - адвокат Заверуха І. Л. посилався на те, що ОСОБА_4 не брала участі у справі в суді першої інстанції, однак ухвала Святошинського районного суду міста Києва від 18 лютого 2019 року стосується її прав, свобод та інтересів, оскільки цією ухвалою накладено арешт на квартиру АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_4 на праві власності. На обґрунтування апеляційної скарги представник ОСОБА_4 - адвокат Заверуха І. Л. зазначив, що 21 листопада 2019 року квартиру АДРЕСА_1 було реалізовано з прилюдних торгів, проведених Державним підприємством «СЕТАМ», що підтверджується протоколом № 446892 проведення електронних торгів, на підставі якого приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_6 видав ОСОБА_4 свідоцтво про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів від 05 грудня 2019 року № 7262, а також зареєстрував її право приватної власності на вказану квартиру в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Відповідно до частини п`ятої статті 357 ЦПК України апеляційна скарга не приймається до розгляду і повертається судом апеляційної інстанції також, якщо: 1) апеляційна скарга подана особою, яка не має процесуальної дієздатності, не підписана, або підписана особою, яка не має права її підписувати, або особою, посадове становище якої не зазначено; 2) до постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження особа, яка подала скаргу, подала заяву про її відкликання; 3) скаргу подано в інший спосіб, ніж до суду апеляційної інстанції; 4) скаргу подано на ухвалу, що не підлягає оскарженню окремо від рішення суду. За змістом пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у статті 6 Конвенції, якою передбачено право на справедливий суд, там, де існують, апеляційні або касаційні суди, гарантії, що містяться у вказаній статті, повинні відповідати також і забезпеченню ефективного доступу до цих судів (пункт 25 рішення у справі «Делькур проти Бельгії» від 17 січня 1970 року та пункт 65 рішення у справі «Гофман проти Німеччини» від 11 жовтня 2001 року). ЄСПЛ, розглядаючи справи щодо порушення права на справедливий судовий розгляд, тлумачить вказану статтю як таку, що не лише містить детальний опис гарантій, надаваних сторонам у цивільних справах, а й захищає у першу чергу те, що дає можливість практично користуватися такими гарантіями, - доступ до суду. Отже, право на справедливий судовий розгляд, закріплене в пункті 1 статті 6 Конвенції, необхідно розглядати як право на доступ до правосуддя. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги. Відмовляючи у прийнятті до розгляду і повертаючи апеляційну скаргу представника ОСОБА_4 - адвоката Заверухи І. Л. на ухвалу Святошинського районного суду міста Києва від 18 лютого 2019 року, апеляційний суд не врахував, що ОСОБА_4 звернулася до суду як особа, яка не брала участі у справі, вважаючи, що суд вирішив питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки (частина перша статті 352 ЦПК України), тому ці обставини підлягали перевірці апеляційним судом. Відповідно до пункту 3 частини першої статті 362 ЦПК України суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося. Тлумачення наведених норм процесуального права свідчить про те, що суд апеляційної інстанції лише в межах відкритого апеляційного провадження має процесуальну можливість зробити висновок щодо вирішення чи не вирішення судом першої інстанції питань про права та інтереси особи, яка не брала участі у розгляді справи судом першої інстанції. При цьому, якщо обставини про вирішення судом першої інстанції питання про права, інтереси та свободи особи, яка не була залучена до участі у справі, не підтвердились, апеляційне провадження підлягає закриттю. Тобто апеляційному суду необхідно було відкрити апеляційне провадження за апеляційною скаргою представника ОСОБА_4 - адвоката Заверухи І. Л. на ухвалу Святошинського районного суду міста Києва від 18 лютого 2019 року, а в разі з`ясування, що судовим рішенням не вирішувалося питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки ОСОБА_4 , закрити апеляційне провадження відповідно до пункту 3 частини першої статті 362 ЦПК України. Зазначене узгоджується з правовими висновками, викладеними в постановах Верховного Суду від 27 лютого 2019 року у справі № 175/1057/17-ц (провадження № 61-40711св18), від 22 січня 2020 року у справі № 2-4211/09 (провадження № 61-15860св19), від 29 січня 2020 року у справі № 2-1146/09 (провадження № 61-11399св19), від 20 травня 2020 року у справі № 200/22376/17 (провадження № 61-12592св19). Відповідно до статті 6 ЦПК України суд зобов`язаний здійснювати правосуддя на засадах рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом незалежно від будь-яких ознак. Згідно з частинами першою-третьою статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. У справі «Bellet v. France» («Белле проти Франції», рішення від 04 грудня 1995 року), ЄСПЛ зазначив, що стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним із аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права. ЄСПЛ у справі «Воловік проти України» (рішення від 06 грудня 2007 року) зазначив, що якщо апеляційне оскарження існує в національному правовому порядку, держава зобов`язана забезпечити особам під час розгляду справи в апеляційних судах, в межах юрисдикції таких судів, додержання основоположних гарантій, передбачених статтею 6 Конвенції, з урахуванням особливостей апеляційного провадження, а також має братися до уваги процесуальна єдність судового провадження в національному правовому порядку та роль в ньому апеляційного суду. Апеляційний суд не врахував вищевказаного та повернув апеляційну скаргу без належних правових підстав, що не відповідає принципу верховенства права, а також - порушив право заявника на апеляційне оскарження судового рішення як складової частини права на справедливий суд, передбаченого статтею 6 Конвенції. Відповідно до частини четвертої статті 406 ЦПК України у випадках скасування судом касаційної інстанції ухвал суду першої або апеляційної інстанцій, які перешкоджають провадженню у справі, справа передається на розгляд відповідного суду першої або апеляційної інстанції. Згідно з частиною шостою статті 411 ЦПК України підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі. З огляду на викладене у зв`язку з допущеними апеляційним судом вищенаведеними порушеннями норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали, наявні підстави для задоволення касаційної скарги та скасування оскаржуваної ухвали з направленням справи для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції (для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження). Керуючись статтями 400, 406, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити. Ухвалу Київського апеляційного суду від 02 січня 2020 року скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. ГоловуючийІ. М. Фаловська Судді:В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко С. Ю. Мартєв В. А. Стрільчук