Ухвала КГС ВС № 910/1931/19

УХВАЛА 25 травня 2021 року м. Київ справа № 910/1931/19 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Булгакової І.В. (головуючий), Банаська О.О. і Селіваненка В.П., за участю секретаря судового засідання - Крапивної А.М., учасники справи: позивач - Міністерство оборони України, представник позивача - Кривошея Д.А. (у порядку самопредставництва), відповідач - державне підприємство "Львівський державний авіаційно-ремонтний завод", представник відповідача - Зінко Т.А. (у порядку самопредставництва); Козак В.Г. (у порядку самопредставництва), третя особа - державний концерн "Укроборонпром", представник третьої особи - Павленко О.В. (у порядку самопредставництва), за участю Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Західного регіону, представник прокуратури - Гавловська А.В., прокурор відділу ОГП, розглянув касаційну скаргу заступника керівника Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Західного регіону на постанову Північного апеляційного господарського суду від 27.01.2021 (головуючий Гаврилюк О.М., судді: Грек Б.М. і Верховець А.А.) у справі № 910/1931/19 за позовом заступника військового прокурора Західного регіону України (після зміни найменування Спеціалізована прокуратура у військовій та оборонній сфері Західного регіону; далі - Прокуратура) в інтересах держави в особі Міністерства оборони України (далі - Міністерство) до державного підприємства "Львівський державний авіаційно-ремонтний завод" (далі - Підприємство) третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - державний концерн "Укроборонпром" (далі - Концерн), про стягнення 7 143 770,84 грн. За результатами розгляду касаційної скарги Касаційний господарський суд ВСТАНОВИВ: Прокуратура звернулась до господарського суду міста Києва в інтересах держави в особі Міністерства з позовом до Підприємства за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Концерна, про стягнення 7 143 770,84 грн штрафних санкцій за порушення виконання зобов`язань за контрактом від 26.03.2018 № 403/1/18/15 (далі - Контракт). Позовні вимоги обґрунтовані тим, що всупереч вимогам статей 526, 530 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та умовам Контракту Підприємство свої зобов`язання належним чином не виконало, оскільки вироби-1, 2 поставило з простроченням на 23 та 35 днів відповідно. Рішенням господарського суду міста Києва від 11.06.2019 позовні вимоги задоволені частково. Стягнуто з Підприємства на користь Міністерства 2 857 508,32 грн штрафних санкцій. Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що: - висновки Львівської торгово-промислової палати № 07-07/3050 від 23.10.2018, № 07-07/3265 від 12.11.2018, № 06-24/3623-1 від 13.12.2018 на підтвердження обставин непереборної сили не є документами в розумінні статті 617 ЦК України та Закону України "Про торгово-промислові палати", що підтверджують наявність форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили); - встановлені у сертифікаті № 8337 обставини не мають безумовного невідворотного характеру, що об`єктивно унеможливлює виконання зобов`язань за Контрактом, отже, не є підставою для звільнення Підприємства як від обов`язку своєчасного виконання зобов`язання, так і від відповідальності за прострочення його виконання; - беручи до уваги ступінь виконання основного зобов`язання, поведінку Відповідача та вжиття ним всіх можливих заходів до виконання зобов`язання за Контрактом, яке виконано у межах дії Контракту та з незначним простроченням, суд дійшов висновку про наявність підстав для зменшення розміру заявлених штрафних санкцій до 40 %. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 11.09.2019 рішення господарського суду міста Києва від 11.06.2019 скасовано та прийнято нове рішення, яким відмовлено у задоволенні позовних вимог. Постанова суду апеляційної інстанції обґрунтована тим, що встановлені Львівською торгово-промисловою палатою у Сертифікаті № 8337 обставини, а саме заборона (обмеження) імпорту, період дії форс-мажорних обставин: 21.06.2018 та тривають на 21.11.2018, мають безумовний характер невідворотних обставин, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами Контракту. Навіть якщо сторони протягом їх дії здійснювали розрахунки за Контрактом, проводили спільні наради щодо виконання робіт, це не свідчить про те, що сторони, зокрема відповідач, знали чи могли знати, що форс-мажорні обставини будуть продовжуватись до 21.11.2018 включно, а тому наявні підстави для звільнення Підприємства від відповідальності за неналежне виконання зобов`язання за Контрактом. Постановою Верховного Суду від 08.10.2020 постанова Північного апеляційного господарського суду від 11.09.2019 скасована, а справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Скасовуючи рішення суду апеляційної інстанції, Верховний Суд вказав, що суд апеляційної інстанції, пославшись на те, що зазначені у сертифікаті № 8337 обставини мають безумовний характер невідворотних обставин, які об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами Контракту, належну оцінку цьому сертифікату не надав та не з`ясував, який саме обов`язок за Контрактом не міг бути виконаний або не був виконаний, внаслідок яких саме обставин непереборної сили та не встановив, який період їх дії. Також суд апеляційної інстанції, вказавши на підтвердження факту виконання робіт, послався на листи Підприємства щодо надання та оформлення документації від 28.11.2018 № 403/2/2/9405 та від 30.11.2018 № 403/2/2/9554, при цьому зміст зазначених листів не дослідив та належної оцінки цим документам не надав. Встановлені судами обставини у цій справі також не містять висновків щодо оцінки приймально-здавальних актів апаратів після ремонту від 14.12.2018 № 539-18 та від 26.12.2018 № 550-18, а також актів технічного стану військового майна виробів від 14.12.2018 № 540-18 та від 26.12.2018 № 551-18. Під час нового розгляду справи Північним апеляційним господарським судом 27.01.2021 прийнято постанову, якою рішення господарського суду міста Києва від 11.06.2019 скасовано та прийнято нове рішення, яким відмовлено у задоволенні позовних вимог. Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що відповідно до частини п`ятої статті 310 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) висновки суду касаційної інстанції, у зв`язку з якими скасовано судові рішення, є обов`язковими для суду першої чи апеляційної інстанції під час нового розгляду справи, тому апеляційний суд врахував висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 08.10.2020, та надав правову оцінку доказам у справі, які за вказівками суду касаційної інстанції були залишені судом апеляційної інстанції під час попереднього розгляду справи. Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції, Прокуратура звернулась до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на те, що апеляційним судом при прийнятті оскаржуваної постанови не враховано висновки Верховного Суду, Верховного Суду України та Вищого господарського суду України, викладені у постановах, які прийняті в інших справах у подібних правовідносинах, просить скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 27.01.2021, а рішення господарського суду міста Києва від 11.06.2019 залишити в силі. Касаційна скарга обґрунтована тим, що апеляційний суд в оскаржуваній постанові не врахував висновки, викладені у постановах: Верховного Суду від 11.07.2019 у справі № 910/3701/18, від 16.07.2019 у справі № 917/1053/18, від 23.05.2018 у справі № 910/15492/17, від 17.12.2020 у справі № 913/785/17, від 14.08.2019 у справі № 264/273/17; Верховного Суду України від 11.10.2017 у справі № 911/1173/16; Вищого господарського суду України від 04.05.2016 у справі № 910/14139/14, щодо надання належної оцінки доказам, якими підтверджуються форс-мажорні обставини у подібних правовідносинах. Підприємство подало відзив на касаційну скаргу, в якому, посилаючись на законність і обґрунтованість оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції, просить залишити її без змін, а касаційну скаргу - без задоволення. Також Концерн подав відзив на касаційну скаргу, в якому, посилаючись на законність і обґрунтованість оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції, просить відмовити у задоволенні касаційної скарги, а оскаржувану постанову залишити без змін. Від Міністерства відзив на касаційну скаргу не надходив. Перевіривши матеріали справи та касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про закриття касаційного провадження з огляду на таке. За приписами пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку. Прокуратура у касаційній скарзі посилається на те, що суд в оскаржуваній постанові не врахував висновки, викладені у постановах: Верховного Суду від 11.07.2019 у справі № 910/3701/18, від 16.07.2019 у справі № 917/1053/18, від 23.05.2018 у справі № 910/15492/17, від 17.12.2020 у справі № 913/785/17, від 14.08.2019 у справі № 264/273/17; Верховного Суду України від 11.10.2017 у справі № 911/1173/16 щодо надання належної оцінки доказам, якими підтверджуються форс-мажорні обставини у подібних правовідносинах. Водночас у даній справі № 910/1931/19 суд апеляційної інстанції, ухвалюючи оскаржувану постанову, відповідно до частини п`ятої статті 310 ГПК України врахував висновки суду касаційної інстанції та виходив з того, що Підприємством не був виконаний обов`язок щодо ремонту у зв`язку з відсутністю необхідних запасних частин, а обставиною непереборної сили є заборона (обмеження) імпорту необхідних частин шляхом накладення санкцій на виробників відповідних запасних частин Указом Президента України від 21.06.2018 № 176/2018 "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 21.06.2018 "Про застосування та внесення змін до персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)", період дії з 21.06.2018, та ці обставини продовжили тривати на момент складення сертифікату Львівською торгово-промисловою палатою від 21.11.2018 № 8337 та на момент настання строку виконання Контракту. Разом з тим, ні Міністерство, ні Прокуратура не надали суду належних та допустимих доказів того, що сертифікат № 8337 містить неправдиві відомості чи має інші недоліки, які б могли бути підставою для його відхилення як належного та допустимого доказу у справі. У свою чергу, лише після 12.10.2018 (вступ у дію та взяття на облік конструкторської документації) Підприємство змогло використати деталі, виготовлені на підприємствах України. Крім того, після звернення Підприємства до Міністерства з повідомленням про готовність виробів листами від 04.12.2018 та від 20.12.2018 роботи були прийняті лише 14.12.2018 та 26.12.2018, тобто через 10 та 6 днів відповідно. З урахуванням існування форс-мажорних обставин апеляційний суд зазначив, що прострочення Підприємством зобов`язань за Контрактом, на яке посилається Прокуратура, не є значним, по виробу 1 - 23 дні, а по виробу 2 - 35 днів, при цьому зволікання Міністерства у прийнятті робіт на 10 та 6 днів фактично призвело до збільшення штрафних санкцій, які заявлено до стягнення, за відсутності вини відповідача. Враховуючи наведені обставини справи в їх сукупності, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що наявність форс-мажорних обставин, про які Підприємство (виконавець) повідомило Міністерство (замовника), які доведені належними та допустимими доказами, і з урахуванням всіх вжитих Підприємством заходів дали змогу виконати умови Контракту з незначним запізненням, є підставою для звільнення Підприємства від відповідальності за несвоєчасне виконання Контракту, а тому наявні підстави для відмови у задоволенні позову повністю. Про те, що наявність форс-мажорних обставин може бути підставою для звільнення від відповідальності за неналежне виконання зобов`язання, зокрема, зазначено у постановах Верховного Суду: від 09.10.2019 у справі № 910/23489/17 та від 16.07.2019 у справі № 911/1897/18. При цьому у справах: - № 910/3701/18 суди, розглядаючи позовні вимоги про стягнення коштів, які обґрунтовані, зокрема тим, що відповідачем не дотримано строків поставки продукції за державним контрактом від 14.06.2017 № 403/1/17/36, що стало підставою для нарахування 9 107 585,74 грн пені та 5 402 805,10 грн штрафу, встановили, що форс-мажорна обставина виникла після спливу строку на поставку товару; - № 917/1053/18 Верховний Суд, направляючи справу на новий розгляд, вказав про те, що суд апеляційної інстанції не з`ясував, чи містять наведені у сертифікаті ТПП України №8168 від 26.06.2018 обставини непереборної сили ознаки надзвичайності та невідворотності, що об`єктивно унеможливили належне виконання відповідачем свого обов`язку за договором поставки; - № 913/785/17 Верховний Суд, направляючи справу на новий розгляд, вказав про те, що судами не надано оцінки доводам відповідача щодо настання/відсутності форс-мажорних обставин, зокрема сертифікату ТПП; - № 910/15492/17 суди, розглядаючи позовні вимоги про стягнення заборгованості, які обґрунтовані, зокрема, неналежним виконанням Товариством своїх зобов`язань за договором від 16.04.2014 № 52-14-14 щодо повної та своєчасної оплати поставленого позивачем товару, встановили, що наявність заборгованості за договором доведено позивачем належними та допустимими доказами і відповідачем не спростовано, а існування форс-мажорних обставин, на які посилається відповідач як на підставу для звільнення його від відповідальності у вигляді стягнення пені або для її зменшення, а також відстрочення виконання рішення суду чи відмови у задоволенні позову у повному обсязі, матеріалами справи не підтверджується; - № 264/273/17 суди, розглядаючи позовні вимоги про стягнення заборгованості з виплати заробітної плати, компенсації втрати частини доходів у зв`язку з затримкою їх виплати, індексації заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та відшкодування моральної шкоди, які обґрунтовані, зокрема тим, що при звільненні позивача 10.02.2015 за власним бажанням роботодавець при проведенні розрахунку не виплатив йому заборгованість з заробітної плати за період з липня 2014 року до серпня 2014 року у розмірі 4 005,03 грн, встановили, що сертифікатом Донецької торгово-промислової палати від 18.08.2016 № 6695 засвідчено настання для Донецького державного університету управління форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили); - № 911/1173/16 суди, розглядаючи позовні вимоги про стягнення 397 789 609 грн, у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем зобов`язань з оплати поставленого газу за договором купівлі-продажу природного газу від 04.01.2013 № 13-222-ВТВ, встановили, що зазначені Торгово-промисловою палатою у сертифікаті від 17.02.2016 № 5850 обставини не є підставою для звільнення відповідача як від виконання основного зобов`язання щодо оплати природного газу, так і від відповідальності за його невиконання. Тобто у кожній із зазначених справ судами досліджувались різні за змістом докази, які подавались сторонами, та на підставі встановлених судами різних за змістом обставин приймалися відповідні судові рішення, що, у свою чергу, не може свідчити про подібність правовідносин, оскільки під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де подібними (тотожними, аналогічними) є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. З`ясування подібності правовідносин у рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається з урахуванням обставин кожної конкретної справи. Що ж до визначення подібності правовідносин, то Верховний Суд враховує правову позицію, викладену в мотивувальних частинах постанов Великої Палати Верховного Суду (справи № 305/1180/15-ц, № 922/2383/16, № 757/31606/15-ц). Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в ухвалі від 27.03.2020 у справі № 910/4450/19 зазначила, що подібність правовідносин в іншій аналогічній справі визначається за такими критеріями: суб`єктний склад сторін спору, зміст правовідносин (права та обов`язки сторін спору) та об`єкт (предмет). Отже, колегія суддів Верховного Суду зазначає, що подібність правовідносин визначається за їхніми елементами, зокрема суб`єктами, об`єктами та змістом (правами й обов`язками суб`єктів правовідносин) у конкретній справі, що, у свою чергу, не може свідчити про подібність правовідносин. Крім того, у справах № 910/3701/18, № 917/1053/18 та № 913/785/17 рішення попередніх судових інстанцій були скасовані Верховним Судом повністю з передачею справ на новий розгляд, що не означає остаточного вирішення спору у такій справі, а, отже, й остаточного формування правового висновку Верховного Суду у справі. Слід також зазначити, що за результатами нового розгляду справи фактично-доказова база в ній може істотно змінитися, адже направлення справи на новий розгляд стало наслідком недостатнього дослідження у ній обставин і доказів, і така зміна, у свою чергу, вплине на правові висновки, які будуть зроблені в ній. Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Суду як джерело права. Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Також Верховий Суд зазначає, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження. При цьому самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначається підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України (що визначено), покладається на скаржника. Що ж до посилань Прокуратури у касаційній скарзі на постанову Вищого господарського суду України від 04.05.2016 у справі № 910/14139/14, то таким посиланням Верховним Судом не надається правова оцінка, оскільки відповідно до пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку. Тобто процесуальним законодавством передбачено неврахування судом висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові саме Верховного Суду, а не Вищого господарського суду України. Відповідно до пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними. Керуючись статтею 234 та пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України, Касаційний господарський суд П О С Т А Н О В И В : Закрити касаційне провадження за касаційною скаргою заступника керівника Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Західного регіону на постанову Північного апеляційного господарського суду від 27.01.2021 у справі № 910/1931/19. Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню не підлягає. Суддя І. Булгакова Суддя О. Банасько Суддя В. Селіваненко