Постанова Північний апеляційний господарський суд № 910/2920/20 (910/14218/20)

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "20" травня 2021 р. Справа№ 910/2920/20 (910/14218/20) Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого: Полякова Б.М. суддів: Пантелієнка В.О. Верховця А.А. за участю секретаря судового засідання Михайлюченко О.Г. розглянувши апеляційні скарги Latica International Limited та Іноземного товариства з обмеженою відповідальністю "Бел-Обст" на ухвалу Господарського суду міста Києва від 13.01.2021 у справі № 910/2920/20 (910/14218/20) (суддя Мандичев Д.В.) за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Аенко Груп" до 1)Товариства з обмеженою відповідальністю "Промстройінновація" 2) Limited третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача -1 Іноземне товариство з обмеженою відповідальністю "Бел-Обст" про визнання недійсним договору поруки №DP 2018-1 від 16.07.2018 в межах справи №910/2920/20 за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Аенко груп" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Промстройінновація" про банкрутство за участю представників сторін відповідно до протоколу судового засідання від 20.05.2021 ВСТАНОВИВ: Ухвалою Господарського суду м. Києва від 11.03.2020 відкрито провадження у справі про банкрутство ТОВ "Промстройінновація". 18.09.2020 до Господарського суду м. Києва надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Аенко Груп" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Промстройінновація" та Latica International Limited про визнання недійсним договору поруки №DP 2018-1 від 16.07.2018 в порядку ст. 42 Кодексу України з процедур банкрутства Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.01.2021 позовні вимоги ТОВ "Аенко Груп" задоволено повністю. Визнано недійним Договір поруки №DP 2018-1 від 16.07.2018, укладений між ТОВ «Промстройінновація» та Latica International Limited. Ключовим мотивом ухвали є: - оспорюваний договір укладений ТОВ "Промстройінновація" менше ніж за три роки, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, договір поруки за своїм змістом суперечить вимогам закону - ч. ч. 1, 5 ст. 203 ЦК України, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків та відповідно до ст. 234 ЦК України є фіктивним. Не погоджуючись з прийнятою ухвалою, Latica International Limited та Іноземне товариство з обмеженою відповідальністю "Бел-Обст" звернулися до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просять скасувати ухвалу Господарського суду міста Києва від 13.01.2021 та ухвалити нове рішення, яким у позові відмовити. Ключовими аргументами скарг є: - Договір поруки міг бути визнаний недійним лише з підстав, передбачених ст. 42 КзПБ. Від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу. Ключовим аргументом відзиву є: - законодавством не заборонено в межах справи про банкрутство обґрунтовувати недійсність правочину і загальним нормам ЦК і ГК України. Відповідно до витягів з протоколів розподілу судової справи між суддями справа № 910/2920/20 (910/14218/20) передана на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя Поляков Б.М., судді Пантелієнко В.О., Верховець А.А. Зазначена колегія суддів сформована відповідно до рішення загальних зборів суддів Північного апеляційного господарського суду від 02.10.2018 зі змінами від 12.11.2019. Відтак, судова колегія зазначає, що визначений за допомогою автоматизованої системи розподілу судової справи склад колегії суддів є судом, встановленим законом, у розумінні ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Європейський суд з прав людини у рішенні у справі «Сокуренко і Стригун проти України» від 20 липня 2006 року вказав, що фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У рішенні у справі «Zand v. Austria», висловлено думку, що термін «судом, встановленим законом» у ч. 1 ст. 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів». Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 19.03.2021 відкрито апеляційне провадження за апеляційними скаргами Latica International Limited та Іноземного товариства з обмеженою відповідальністю "Бел-Обст" на ухвалу Господарського суду міста Києва від 13.01.2021 у справі № 910/2920/20 (910/14218/20), справу призначено до розгляду. Заслухавши пояснення учасників судового засідання, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи, проаналізувавши застосування судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню. В силу положень ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Єдиним доводом апеляційних скарг є те, що судом протиправно досліджено питання фіктивності договору поруки в межах даної справи про банкрутство, оскільки це виходить за межі ст. 42 Кодексу України з процедур банкрутства. Згідно з положеннями ст. 16 ЦК України визнання правочину недійсним є одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів і загальні вимоги щодо недійсності правочину передбачені ст. 215 ЦК. Відповідно до частини 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу. Приписи ст. 203 ЦК України передбачають, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин. Ч. ч. 1 та 2 ст. 42 КзПБ визначають, що правочини, вчинені боржником після відкриття провадження у справі про банкрутство або протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, можуть бути визнані недійсними господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора, якщо вони завдали збитків боржнику або кредиторам, з таких підстав: - боржник виконав майнові зобов`язання раніше встановленого строку; - боржник до відкриття провадження у справі про банкрутство взяв на себе зобов`язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов`язань перед іншими кредиторами повністю або частково стало неможливим; - боржник здійснив відчуження або придбав майно за цінами, відповідно нижчими або вищими від ринкових, за умови що в момент прийняття зобов`язання або внаслідок його виконання майна боржника було (стало) недостатньо для задоволення вимог кредиторів; - боржник оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів до боржника перевищувала вартість майна; - боржник узяв на себе заставні зобов`язання для забезпечення виконання грошових вимог. Правочини, вчинені боржником протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, можуть бути визнані недійсними господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора також з таких підстав: - боржник безоплатно здійснив відчуження майна, взяв на себе зобов`язання без відповідних майнових дій іншої сторони, відмовився від власних майнових вимог; - боржник уклав договір із заінтересованою особою; - боржник уклав договір дарування. Відтак, положення ст. 42 КзПБ розширюють визначені приписами ст. 215 ЦК України, підстави для визнання недійсними правочинів та надають можливість визнати недійсною угоду, яка відповідає вимогам Цивільного та Господарського законодавства, проте вчинена у період протягом трьох років, що передував відкриттю процедури банкрутства або після порушення справи про банкрутство, та вчинена на шкоду боржнику або його кредиторам. Отже, приписами ст. 2 КзПБ, якими визначено законодавство, що регулює провадження у справах про банкрутство, не встановлено обмежень для застосування норм ЦК України під час розгляду справ про банкрутство. Період часу з моменту виникнення грошового зобов`язання у боржника, у тому числі при загрозі неплатоспроможності або при надмірній заборгованості, до дня порушення справи про його банкрутство є підозрілим періодом, а правочини (договори, майнові дії) боржника, що вчинені у цей період часу є сумнівними. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 30.01.2019 року у справі № 910/6179/17. Як було зазначено вище, провадження у справі №910/2920/20 про банкрутство ТОВ "Промстройінновація" відкрито ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.03.2020 року. 05.05.2016 між Latica International Limited (позикодавець) та іноземним товариством з обмеженою відповідальністю «БЕЛ-ОБСТ» (позичальник) укладено договір позики № 1/16, відповідно до пунктів 1, 3 якого кредитор погоджується надати позичальнику позику в сумі 300 000,00 дол. США, яку останній погоджується отримати у тимчасове користування строком на 1 рік з дня укладення даного договору, до 04.05.2017. У подальшому до вказаного договору позики сторонами укладалися додаткові угоди, останньою з яких від 03.09.2019 № 3 погоджено строк надання позики до 01.03.2020. Відповідно до пункту 8 договору позики сума позики не може направлятися позикодавцем на оплату грошових зобов`язань позичальника, оминаючи його рахунок у банку. Повернення позики може здійснюватися тільки з банківського рахунку позичальника. Оспорюваний позивачем договір поруки № DP2018-1 було укладено 16.07.2018 між Latica International Limited (кредитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Промстройінновація" (поручитель), за умовами якого поручитель зобов`язується відповідати перед кредитором за виконання в повному обсязі всіх зобов`язань іноземного товариства з обмеженою відповідальністю «БЕЛ-ОБСТ», (надалі - позичальник), що виникли із Договору займу №1/16 від 05.05.2016, та додаткових угод до нього № 1 від 04.05.2017, №2 від 19.04.2018 та всіх додаткових угод, що будуть укладені в майбутньому (далі за тексом - договір займу), згідно з яким кредитор зобов`язався передати позичальнику у власність грошові кошти для ведення господарської діяльності в розмірі 300 000 доларів США, а позичальник зобов`язується на умовах визначених в договорі займу, повернути кредитору кредит не пізніше строку визначеного договором займу, та сплатити відсотки за фактичний термін користування кредитом, а також сплатити штрафи та пені, передбачені умовами договору займу та обраховані кредитором. Таким чином, договір поруки № DP2018-1 відбувся протягом трьох років до відкриття провадження у справі №910/2920/20 про банкрутство ТОВ "Промстройінновація" (підозрілий період), у зв`язку з чим такий правочин є сумнівним. Відповідно до ч. 1 ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником. Ч. ч. 1, 2 ст. 554 ЦК України передбачено, що у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. Поручитель має право на оплату послуг, наданих ним боржникові (ст. 558 ЦК України). Отже, з вищенаведених положень чинного законодавства слідує, що договір поруки може бути як оплатним, так і безоплатним. Водночас, однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (п. 6 ст. 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Згідно із ч. ч. 2 та 3 ст. 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. В обранні варіанта добросовісної поведінки боржник зобов`язаний піклуватися про те, щоб його юридично значимі вчинки були економічно обґрунтованими. Також поведінка боржника повинна відповідати критеріям розумності, що передбачає, що кожне зобов`язання, яке правомірно виникло, повинно бути виконано належним чином, а тому кожний кредитор вправі розраховувати, що усі існуючі перед ним зобов`язання за звичайних умов будуть належним чином та своєчасно виконані. Тому усі боржники мають на меті добросовісно виконати усі свої зобов`язання, а в разі неможливості такого виконання - надати справедливе та своєчасне задоволення прав та правомірних інтересів кредитора. Угоди, що укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Угода, що укладається "про людське око", таким критеріям відповідати не може. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 24.07.2019 року № 405/1820/17. Відповідно до змісту ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним. Для визнання правочину фіктивним суди повинні встановити наявність умислу в усіх сторін правочину. При цьому необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно. Отже, основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) іншого учасника або третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов`язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину. Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням ч. ч. 1 та 5 ст. 203 ЦК України, що за правилами ст. 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до ст. 234 ЦК України. Із матеріалів справи слідує, що 16.07.2018 ТОВ "Промстройінновація", як поручителем, в особі представника Куща О.В., який діяв на підставі довіреності від 23.06.2018, укладено оспорюваний договір поруки № DP2018-1 із Latica International Limited, як кредитором. Предметом спірного договору визначено надання поруки перед Latica International Limited (кредитор) за виконання в повному обсязі всіх зобов`язань іноземного товариства з обмеженою відповідальністю «БЕЛ-ОБСТ» (позичальник), що виникли із договору займу (позики) №1/16 від 05.05.2016, та додаткових угод до нього № 1 від 04.05.2017, №2 від 19.04.2018 та всіх додаткових угод, що будуть укладені в майбутньому, згідно з яким кредитор зобов`язався передати позичальнику у власність грошові кошти для ведення господарської діяльності в розмірі 300 000,00 доларів США, а позичальник зобов`язується на умовах визначених в договорі займу, повернути кредитору кредит не пізніше строку визначеного договором займу, та сплатити відсотки за фактичний термін користування кредитом, а також сплатити штрафи та пені, передбачені умовами договору займу та обраховані кредитором. Отже, ТОВ "Промстройінновація" поручилося за виконання зобов`язань іноземного товариства з обмеженою відповідальністю «БЕЛ-ОБСТ» перед Latica International Limited за договором позики №1/16 від 05.05.2016 із додатками, за яким мали бути передані грошові кошти в розмірі 300 000,00 доларів США. Водночас, матеріали справи не містять доказів вчинення сторонами дій щодо виконання умов договору позики від 05.05.2016 № 1/16, а саме перерахування Latica International Limited 300 000,00 доларів США Іноземному товариству з обмеженою відповідальністю "Бел-Обст" у позику. Натомість, п. 8 договору позики від 05.05.2016 № 1/16 передбачено, що сума позики не може направлятися позикодавцем на оплату грошових зобов`язань позичальника, оминаючи його рахунок у банку. Повернення позики може здійснюватися тільки з банківського рахунку позичальника. Разом із цим, жодних доказів на підтвердження фактичного перерахування Latica International Limited на користь Іноземного товариства з обмеженою відповідальністю "Бел-Обст" грошових коштів у розмірі 300 000,00 доларів США, зокрема, банківської виписки про рух коштів по рахунку Latica International Limited (позикодавця) або Іноземного товариства з обмеженою відповідальністю "Бел-Обст" (боржника), чи платіжних доручень на вказану суму матеріали справи не містять. Як передбачено п. 9 договору позики, останній регулюється законодавством Республіки Білорусь. На час укладення договору позики п. 18.8 Правил проведення валютних операцій, затверджених постановою Правління Національного банку Республіки Білорусь від 30.04.2004 № 72, передбачав необхідність отримання суб`єктами валютних операцій - резидентами, дозволів Національного банку в разі отримання кредитів та/або позик при наявності однієї, зокрема, з таких умов як перевищення процентною ставкою за користування кредитом (позикою) 14 % річних при проведенні операцій у доларах США, євро; перевищення процентною ставкою за користування кредитом (позикою) в разі прострочення повернення кредиту (позики) та розміром неустойки в сукупності 0,01 % за кожний день прострочення (3,65 % річних). У той же час, пункти 5, 6 договору позики встановлювали, що проценти за користування позикою становлять 2 % річних від неповернутої суми, та 3 % річних - пеня. Відтак, хоча за вищенаведеними умовами договору отримання дозволу Національного банку Республіки Білорусь не визначалося обов`язковим, однак про проведення відповідної валютної операції передбачалося подання повідомлень відповідно до пункту 20 Правил проведення валютних операцій, затверджених постановою Правління Національного банку Республіки Білорусь від 30.04.2004 №

72. Згідно з вимогами пункту 24 Інструкції про порядок видачі дозволів та подання повідомлень, необхідних для цілей валютного регулювання, затвердженої постановою Правління Національного банка Республіки Білорусь від 26.08.2015 № 514, суб`єкти валютних операцій - резиденти при проведенні валютної операції, пов`язаної з рухом капіталу, заповнюють та надають в банк повідомлення про проведення валютної операції, пов`язаної з рухом капіталу, за наведеною в додатку № 4 до Інструкції № 514 формою. Повідомлення про проведення валютної операції, пов`язаної з рухом капіталу, заповнюється до здійснення розрахунків суб`єктами валютних операцій - резидентами по валютній операції, пов`язаної з рухом капіталу, а повідомлення про проведення такої операції, що передбачає зарахування грошових коштів на рахунки суб`єктів валютних операцій - резидентів, - протягом 7 робочих днів з дати зарахування грошових коштів на рахунки. Проте, матеріали справи не містять доказів зарахування на рахунок Іноземного товариства з обмеженою відповідальністю "Бел-Обст" грошових коштів за договором позики №1/16 від 05.05.2016 та відповідного повідомлення про проведення зарахування грошових коштів, що мало бути подано до банку протягом 7 робочих днів з дати зарахування на рахунок грошових коштів. Отже, відсутність доказів перерахування грошових коштів у позику Іноземному товариству з обмеженою відповідальністю "Бел-Обст", а відтак і утворення фактичної заборгованості за таким договором позики, свідчить про забезпечення порукою грошового зобов`язання, докази існування якого, окрім самого договору, відсутні. Наведене призводить до штучного утворення обов`язку ТОВ "Промстройінновація", як поручителя, з повернення грошових коштів, щодо яких відсутні докази руху між кредитором та боржником. Також колегія враховує, що в матеріалах справи відсутні будь-які докази існування господарських взаємовідносин чи ведення перемовин, листування щодо надання забезпечення ТОВ "Промстройінновація" перед Latica International Limited за виконання зобов`язань Іноземного товариства з обмеженою відповідальністю "Бел-Обст". Тобто, при укладенні спірного договору поруки директор ТОВ "Промстройінновація" не звертався до кредитора чи боржника щодо надання інформації про забезпечуване зобов`язання, розміру чистих активів підприємства, його фінансового стану. Нездійснення таких дій може бути обґрунтовано розцінено колегією як недобросовісна поведінка при укладенні оспорюваного договору поруки, враховуючи його правову специфіку та відсутність доказів фінансової спроможності виконання договору при його укладенні. Поручитель, укладаючи договір поруки, не може не розуміти, що у випадку невиконання боржником зобов`язання, саме йому доведеться виконувати зобов`язання в повному обсязі за рахунок свого майна (шляхом передачі чи відчуження кредитору). Тим самим поручитель визначає долю належного йому майна на майбутнє. Вказану позицію висловив Верховний Суд у постанові від 28.05.2019 у справі № 922/3522/17. Додатково підлягає зазначенню також той факт, що відповідно до пункту 3.5 договору поруки останній припиняється 01.07.2021 або після повного погашення позичальником усіх сум заборгованості за договором про надання гарантії. Однак, відповідно до п. 1 договору поруки останньою забезпечено виконання зобов`язання за договором займу (позики), а не за договором про надання гарантії. Отже, визначення в договорі поруки строку його дії до погашення позичальником заборгованості за іншим договором, ніж забезпечений порукою, суперечить приписам ст. 559 ЦК України. При цьому, як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, що Latica International Limited, як кредитором за оспорюваним договором поруки, не вчинялися дії спрямовані на отримання виконання зобов`язання, наприклад, щодо пред`явлення претензій про виконання договору поруки чи подання позову про стягнення з поручителя та/або боржника заборгованості за неналежне виконання боржником зобов`язання перед кредитором. Відповідно до викладеної у постанові Верховного Суду від 04.04.2018 у справі № 912/2185/16 правової позиції, суд повинен дослідити чи вчинялися сторонами оспорюваного правочину дії спрямовані на належне виконання договору поруки, наприклад, подання позову про стягнення з поручителя заборгованості за неналежне виконання боржником зобов`язання перед кредитором. У той же час, додатковою угодою від 03.09.2019 № 3 до договору позики від 05.05.2016 № 1/16 погоджено строк надання позики до 01.03.2020, після настання якого Latica International Limited не вчиняла жодних дій з повернення заборгованості. Натомість, грошові вимоги за договором позики від 05.05.2016 № 1/16 пред`явлені Latica International Limited через оспорюваний договір поруки лише у межах справи про банкрутство поручителя - Товариства з обмеженою відповідальністю "Промстройінновація". Із наведеного слідує, що спірний договір поруки не був спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, та вчинений для створення штучної заборгованості Товариства з обмеженою відповідальністю "Промстройінновація", заявленої під час проведення його процедури банкрутства. (Що узгоджується з правовою позицією, викладену в постанові Верховного Суду від 28.05.2019 у справі № 922/3522/17). Стаття 3 ЦК України закріплює такі загальні засади цивільного законодавства, як принципи справедливості, добросовісності та розумності. Укладаючи угоду, сторони повинні керуватись внутрішнім критерієм - добросовісністю по відношенню до контрагента, та виходити з зовнішнього критерію - справедливості та розумності, що виражається в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності, тобто кожна сторона повинна дотримуватись такої поведінки по відношенню до своїх прав і обов`язків, яка б виключала необ`єктивні (неупереджені, несправедливі) дії сторін. З огляду на вищевикладене, враховуючи те, що цивільне законодавство саме обмежується презумпцією добросовісності та розумності поведінки особи при укладенні угоди, кредитор, вступаючи у відносини з юридичною особою та укладаючи договір поруки, повинен діяти добросовісно та розумно, зокрема, задля досягнення мети поруки достеменно переконатись про наявність фінансової спроможності потенційного поручителя на виконання ним зобов`язання за боржника, або проявити принаймні розумну обачність, знати про це. На підставі викладеного, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого суду, що укладений ТОВ "Промстройінновація" за три роки, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, договір поруки за своїм змістом суперечить вимогам закону - ч. ч. 1, 5 ст. 203 ЦК України, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків та відповідно до ст. 234 ЦК України є фіктивним. Внаслідок укладення такого договору поруки ТОВ "Промстройінновація" взяло на себе зобов`язання, у зв`язку з яким виконання його грошових зобов`язань перед іншими кредиторами повністю або частково стало неможливим, що у свою чергу можна розцінити як завдання збитків, зокрема, кредитору - ТОВ "Аенко Груп". Таким чином, оскаржуваний договір правомірно визнано судом першої інстанції недійсним. З приводу аргументу скаржників про те, що господарський суд міста Києва було порушено ст. 42 КзПБ, колегія судів апеляційного суду зазначає наступне. Чинним законодавством не забороняється в межах справи про банкрутство обґрунтовувати недійсність правочину як спеціальними нормами зокрема, підставами, передбаченими ст.42 Кодексу України з процедур банкрутства, так і загальними нормами законодавства зокрема, підставами, передбаченими ЦК чи ГК України. Не містить чинне законодавство і заборони об`єднувати як спеціальні, так і загальні підстави в одному процесуальному документі (в одній позовній заяві). Більш того, в багатьох випадках відповідні підстави неможливо та недоцільно роз`єднувати через їх взаємопов`язаність, спільну аргументацію та доказову базу. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в постанові від 08.09.2020 року у справі №923/1297/14 зазначив, що з огляду на сферу регулювання Кодексу з процедур банкрутства загалом і за змістом означеної норми ст. 42, є спеціальною по відношенню до загальних, установлених ЦК підстав для визнання правочинів недійсними, тобто ця норма передбачає додаткові, специфічні підстави для визнання правочинів недійсними, які характерні виключно для правовідносин, що виникають між боржником і кредитором у процесі відновлення платоспроможності боржника чи визнання його банкрутом. З огляду на те, що в своїй позовній заяві позивач обґрунтовував підстави недійсності Договору поруки і спеціальними нормами ст.42 Кодексу України з процедур банкрутства, і загальними нормами ст.234 ЦК України, то, відповідно, суд розглядав ці підстави комплексно, внаслідок чого не міг постановити окремо ухвалу і окремо - рішення, інакше б відповідні підстави позову були б штучно роз`єднані. При цьому, відповідно до ч. 1,2 ст. 2 ГПК України, завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі. Штучне роз`єднання підстав позову, спрямованих на досягнення єдиної мети - визнання Договору поруки недійсним, порушуватиме вимоги справедливості та своєчасності вирішення судом спору, адже, позивач буде нести додаткові витрати, і розгляд підстав недійсності Договору поруки окремо лише затягуватиме процес банкрутства. Окрім того, суд апеляційної інстанції також звертає увагу скаржників, що не може бути скасовано правильне по суті і законне судове рішення з мотивів порушення, яке не призвело і не могло призвести до неправильного вирішення справи. Як зазначив Верховний Суд у своїй постанові від 19.12.2019 року у справі №926/358/19 суперечність правозастосування щодо порядку розгляду спорів в межах справи про банкрутство, зумовлені нечіткістю правового регулювання та несталістю судової практики, не повинні мати наслідком порушення принципу правової визначеності у випадку забезпечення справедливого розгляду справи. Скасування судового рішення лише з підстав встановлення факту порушення, яке жодним чином не вплинуло та не могло вплинути на законність і обґрунтованість судового рішення, є відступом від принципу правової визначеності та проявом правого пуризму. У світлі обставин цієї справи це означає, що не можна скасовувати прийняте по суті рішення з мотивів порушення порядку розгляду позовних вимог (в окремому позовному провадженні чи в межах справи про банкрутство) зосередившись лише на аналізі суб`єктного складу учасників в контексті порушення щодо них провадження у справі про банкрутство без урахування предмету заявленого позову, змісту спірних правовідносин та фактичних обставин справи за відсутності в доводах скарги посипань на таке порушення. У такому разі відповідне рішення матиме ознаки видимої легітимності (дотримання ознак «форми»), та не забезпечуватиме гарантування передбаченого ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод права цій особі на доступ до суду і захист її порушених прав. Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла до висновку, що ухвалу місцевого господарського суду прийнято у відповідності до норм чинного законодавства, доводи скаржників, викладені в апеляційних скаргах, безпідставні та необґрунтовані, спростовуються матеріалами справи та правильності висновків суду першої інстанції не спростовують, з огляду на що, правових підстав для їх задоволення та скасування оскаржуваної ухвали не вбачається. Керуючись ст.ст. 2, 9 Кодексу України з процедур банкрутства, ст. ст. 253-255, 269, 276, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд П О С Т А Н О В И В:

1. Апеляційні скарги Latica International Limited та Іноземного товариства з обмеженою відповідальністю "Бел-Обст" на ухвалу Господарського суду міста Києва від 13.01.2021 у справі № 910/2920/20 (910/14218/20) залишити без задоволення.

2. Ухвалу Господарського суду міста Києва від 13.01.2021 у справі №910/2920/20 (910/14218/20) залишити без змін.

3. Судові витрати за розгляд апеляційних скарг покласти на скаржників.

4. Справу № 910/2920/20 (910/14218/20) повернути до Господарського суду міста Києва.

5. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок касаційного оскарження передбачено ст. 287 ГПК України. Головуючий суддя Б.М. Поляков Судді В.О. Пантелієнко А.А. Верховець Повний текст складено 25.05.2021