Постанова 4873 № 911/2031/19

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "05" квітня 2021 р. Справа№ 911/2031/19 Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого: Тищенко А.І. суддів: Скрипки І.М. Разіної Т.І. секретар судового засідання: Бендюг І.В., за участю представників сторін: згідно з протоколом судового засідання від 05.04.2021, розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві апеляційні скарги Публічного акціонерного товариства "Укрпластик" на рішення Господарського суду Київської області від 26.08.2020 ( повний текст складено 11.09.2020) у справі № 911/2031/19 (суддя Черногуз А.Ф.) за позовом Публічного акціонерного товариства "Укрпластик" до Дочірнього підприємства "Шенкер" про стягнення збитків та штрафу, ВСТАНОВИВ: Короткий зміст позовних вимог У серпні 2019 року Публічне акціонерне товариство "Укрпластик" звернулось до Господарського суду Київської області з позовом до Дочірнього підприємства "Шенкер" та "Шенкер Акцієнгезельшафт" про стягнення 14750466,30 грн збитків та 677600,00 грн штрафу. Ухвалою Господарського суду Київської області від 06.04.2020 задоволено заяву ПАТ "Укрпластик" вх. № 7006/20 від 03.04.2020 про відмову від частини позовних вимог та прийнято відмову ПАТ "Укрпластик" від частини позовних вимог, а саме, вимог до "Шенкер Акцієнгезельшафт" (45130, Німеччина, м. Ессен, Альфредштрасе, 81, тел: +4357686210202, kurt.leidinger@dbschenker.com) про солідарне стягнення з Компанії "Шенкер Акцієнгезельшафт" (45130, Німеччина, м. Ессен, Альфредштрасе, 81, тел: +4357686210202, kurt.leidinger@dbschenker.com) на користь Публічного акціонерного товариства "Укрпластик" збитків у розмірі 14750466 гривень 30 копійок; про солідарне стягнення з Компанії "Шенкер Акцієнгезельшафт" (45130, Німеччина, м. Ессен, Альфредштрасе, 81, тел: +4357686210202, kurt.leidinger@dbschenker.com) на користь Публічного акціонерного товариства "Укрпластик" штрафу у розмірі 677600,00 гривень та про солідарне стягнення з Компанії "Шенкер Акцієнгезельшафт" (45130, Німеччина, м. Ессен, Альфредштрасе, 81, тел: +4357686210202, kurt.leidinger@dbschenker.com) на користь Публічного акціонерного товариства "Укрпластик" сплаченої суми судового збору в розмірі 231421,00 гривень. Судом постановлено розглядати позовні вимоги в наступній редакції: "1. Стягнути з Дочірнього підприємства "Шенкер" на користь Публічного акціонерного товариства "Укрпластик" збитки у розмірі 14750466 гривень 30 копійок.

2. Стягнути з Дочірнього підприємства "Шенкер" на користь Публічного акціонерного товариства "Укрпластик" штраф у розмірі 677600,00 гривень.

3. Стягнути з Дочірнього підприємства "Шенкер" на користь Публічного акціонерного товариства "Укрпластик" сплачену суму судового збору в розмірі 231421,00 гривень." Ухвалою Господарського суду Київської області від 07.04.2020 закрито провадження у справі в частині позовних вимог Публічного акціонерного товариства "Укрпластик" до "Шенкер Акцієнгезельшафт" (45130, Німеччина, м. Ессен, Альфредштрасе, 81, тел: +4357686210202, kurt.leidinger@dbschenker.com) про солідарне стягнення з "Шенкер Акцієнгезельшафт" (45130, Німеччина, м. Ессен, Альфредштрасе, 81, тел: +4357686210202, kurt.leidinger@dbschenker.com) на користь Публічного акціонерного товариства "Укрпластик" збитків у розмірі 14750466 гривень 30 копійок; про солідарне стягнення з "Шенкер Акцієнгезельшафт" (45130, Німеччина, м. Ессен, Альфредштрасе, 81, тел: +4357686210202, kurt.leidinger@dbschenker.com) на користь Публічного акціонерного товариства "Укрпластик" штрафу у розмірі 677600,00 гривень та про солідарне стягнення з "Шенкер Акцієнгезельшафт" (45130, Німеччина, м. Ессен, Альфредштрасе, 81, тел: +4357686210202, kurt.leidinger@dbschenker.com) на користь Публічного акціонерного товариства "Укрпластик" сплаченої суми судового збору в розмірі 231421,00 гривень. Позовні вимоги до Дочірнього підприємства "Шенкер" обґрунтовано порушенням умов договору відповідачем щодо несвоєчасної доставки вантажу та незаконного його утримання, що призвели до понесення позивачем істотних збитків, адже за відсутності недоставленої сировини, він був змушений вчиняти додаткові дії для попередження порушення власних зобов`язань з виготовлення продукції. Таким чином, між несвоєчасною доставкою вантажів та цими збитками існує прямий причинно-наслідковий зв`язок, а отже відповідач має відшкодувати понесені позивачем збитки та штрафні санкції відповідно до умов договору. Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та його мотиви Рішенням Господарського суду Київської області від 26.08.2020 у справі №911/2031/19 позовну заяву в частині вимог про стягнення з Дочірнього підприємства "Шенкер" на користь Публічного акціонерного товариства "Укрпластик" штрафу у розмірі 677600,00 грн залишено без розгляду. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено повністю. Залишаючи позов в частині стягнення з Дочірнього підприємства "Шенкер" на користь Публічного акціонерного товариства "Укрпластик" штрафу у розмірі 677600,00 грн без розгляду, суд першої інстанції з посиланням на частину 10 статті 81 Господарського процесуального кодексу України зазначив, що позбавлений можливості застосувати до правовідносин сторін умови договору, що викладені в наданій суду копії цього документу, з підстав відсутності можливості встановити відповідність копії оригіналу, оскільки останній суду на його вимогу не наданий та у позивача відсутній. Рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позову мотивоване тим, що позивачем не доведено усього складу цивільного правопорушення, а саме причинно-наслідкового зв`язку між діями відповідача та заподіяними збитками, а відтак і відсутні підстави для стягнення з останнього збитків заявлених позивачем. Короткий зміст вимог апеляційної скарги, письмових пояснень та узагальнення їх доводів Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Публічне акціонерне товариство "Укрпластик" звернулось до суду з апеляційною скаргою, просить скасувати рішення Господарського суду Київської області від 26.08.2020 у справі №911/2031/19 в частині відмови у задоволенні позовних вимог, ухвалити нове рішення, яким частково задовольнити позовні вимоги та стягнути з відповідача на користь позивача збитки у сумі 14750458,86 грн. Апелянт посилається на те, що висновки суду першої інстанції про відсутність причинно-наслідкового зв`язку між порушенням відповідачем строків доставки сировини і збитками, які поніс позивач внаслідок відсутності цієї сировини, є необґрунтованим та зроблений на підставі нез`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеністю обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; не відповідністю висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи. Скаржник вважає, що збитки, які він поніс підтверджуються висновком експертів №067/20 за результатами проведення комісійної судово-економічної експертизи в рамках справи №911/2031/19 від 30.03.2020, який необґрунтовано не прийнято судом до уваги. Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу та заперечень проти пояснень відповідача Заперечуючи проти вимог апеляційної скарги, Дочірнє підприємство "Шенкер" подало відзив, у якому просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін. Так, відповідач зазначає, що заявлені позовні вимоги в частині стягнення збитків обґрунтовані не порушенням відповідачем договірних зобов`язань,а економічними наслідками рішень, прийнятих позивачем при здійснення ним господарської діяльності. Обставини справи встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції Як підтверджено матеріалами справи, 14.09.2015 між Публічним акціонерним товариством "Укрпластик" (замовник) та Дочірнім підприємством "Шенкер" (експедитор) укладено договір транспортного експедирування №304 (далі - договір), відповідно до пункту 1.1. якого експедитор зобов`язується за плату і за рахунок замовника виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов`язаних з перевезенням вантажу. Даний Договір регулює взаємини сторін, пов`язані із наданням транспортно-експедиторських послуг з організації та забезпечення перевезень експортних, імпортних, транзитних або інших вантажів. Для виконання умов даного договору, експедитор діє від свого імені за плату та за рахунок замовника. Експедитор має право залучити до виконання свої обов`язків за цим договором інших осіб, залишаючись відповідальним перед замовником за результати їхньої роботи. Конкретні умови кожного транспортного експедирування узгоджуються сторонами в заявках на кожне перевезення, що є невід`ємними частинами даного договору. Типова форма заявки на перевезення визначається сторонами в додатку №1 до цього договору (п.п. 1.2. - 1.4. договору). Відповідно до Розділу 4 договору за здійснення передбачених цим договором транспортно-експедиційних послуг замовник виплачує експедитору грошові кошти в сумі, що погоджена сторонами в додатку №2. У випадку перевезення за маршрутом, який не передбачений у додатку №2, то його вартість погоджується сторонами у заявці. Сторони погодили встановити у заявці на перевезення постійну складову ціни перевезення, та змінну складову ціни перевезення, яка складається з витрат за межами території України (паливно-мастильні матеріали, транспортна документація, оплата за користування автобанами). Змінна складова ціни перевезення встановлюється у розмірі еквівалентному євро по міжбанківському середньому (avg) курсу EUR/UAH, опублікованому на інтернет- сайті www.bin.ua, визначеному на день, що передує даті надання довідки про транспортні витрати. Розрахунки між експедитором та замовником здійснюються у безготівковій формі в національній валюті України. Зазначена в п. 4.1. сума перераховується замовником на поточний рахунок експедитора протягом 45 (сорока п`яти) календарних днів з моменту доставки вантажу в пункт призначення згідно із заявкою та отримання замовником від експедитора належно оформлених оригіналів документів, зазначених у пунктах 2.9, 2.12, 2.14, та 2.15, цього договору. Підтвердженням повного виконання експедитором своїх зобов`язань щодо доставки вантажу, особі, визначеній у заявці, яка є невід`ємною частиною цього Договору, є товарно-транспортні документи: CRM (ТТН, видаткові накладні), які мають бути оформлені належним чином відповідно до умов цього договору та діючого законодавства України та своєчасно передані замовником. Відповідно до п. 8.3. договору цей договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31 грудня 2016 року, а в частині виконання грошових зобов`язань до повного їх виконання. Якщо жодна з сторін за 30 днів до закінчення терміну дії договору не повідомить іншу сторону у письмовій формі про розірвання цього договору, термін його дії автоматично продовжується на наступний рік, але не більше 3 років. Як встановлено судом першої інстанції, відповідно до умов договору за період з 04.06.2018 по 25.09.2018 позивачем було направлено відповідачу в загальній сукупності 59 заявок на доставку та перевезення вантажів. Звертаючись з позовом до суду, позивач зазначає, що відповідач в порушення умов договору та строків поставки, визначених в акцептованих ним заявках, систематично здійснював доставку вантажів із безпідставним затриманням, у сукупності за всіма заявками на 968 днів. Позивач також вказує, що не виконуючи умови договору щодо поставки вантажів, відповідач, в особі директора Вержбицького О.А. вимагав від позивача оплату за ще не виконане перевезення, що суперечить умовам договору. Вказані вимоги були безпідставними та не відповідали умовам договору, позаяк, на час висування директором вказаних вимог у позивача простроченої заборгованості перед відповідачем не існувало, отже, затримка доставки вантажів з підстав несплати позивачем коштів не спростовує наявності вини відповідача, яка виразилась у несвоєчасному виконанні зобов`язання перед позивачем. Предметом спору у даній справі є наявність обов`язку у відповідача відшкодувати позивачу збитки у розмірі 14750466,00 грн та сплатити штраф у розмірі 677600,00 грн, які виникли внаслідок порушення відповідачем зобов`язань за договором транспортного експедирування №304 від 14.09.2015. Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови Імперативними приписами статті 269 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши наведені в апеляційній скарзі доводи, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла до висновку щодо відсутності підстав для задоволення апеляційної скарги, з огляду на наступне. Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором перевезення, тож відносини, що з нього виникають, регулюються відповідними положеннями Цивільного кодексу України. Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами. Приписами статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Згідно зі ст. 908 Цивільного кодексу України перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення. Загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Відповідно до ст. 909 Цивільного кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами). Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору перевезення вантажу. У відповідності до ст. 920 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язань, що випливають із договору перевезення, сторони несуть відповідальність, встановлену за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами). Відповідно до умов договору №304 від 14.09.2015 транспортного експедирування ПАТ "Укрпластик" та ДП "Шенкер" з червня 2018 по вересень 2018 були оформлені заявки на перевезення вантажів з посиланням на вказаний договір (наявні в матеріалах справи, а.с. 8- 260, том І). Як вбачається з матеріалів справи, більшість з вказаних заявок підписана уповноваженими представниками сторін та скріплена печатками підприємств. У вказаних заявках міститься інформація (окрім загальної про замовника, перевізника, маршруту, найменування вантажу тощо) про дату та час поставки вантажу. Водночас, як встановлено судом першої інстанції, в матеріалах справи наявні копії електронних декларацій, заповнених позивачем за формою МД-2, у яких наявна дата проходження митного контролю доставленим товаром, інших доказів, з яких можна встановити дату доставки вантажу, сторони не надали. Відтак, оскільки відповідач не надав суду доказів, які б свідчили про більш ранішу дату доставки вантажу ніж та, якою визначено момент проходження митного контролю, суд розцінює дату проходження митного контролю як дату доставки вантажу відповідачем, а відтак з вказаних декларацій можливо встановити наявність прострочення відповідачем строку доставки вантажів. Місцевий господарський суд, дослідивши зазначені докази, встановив, що у даних правовідносинах мало місце прострочення відповідачем строків поставки вантажів. Водночас, відповідач у відзиві на позовну заяву лише частково спростовує факт несвоєчасного поставки вантажів, визнаючи частину заявленого штрафу у розмірі 251300 грн. Разом з тим, суд першої інстанції наголосив на тому, що у значній кількості заявок на перевезення вантажу дата оформлення самої заявки є пізнішою за дату доставки вантажу у місце призначення, тобто суд дійшов висновку, що на дату складання заявки вантаж вже мав бути поставленим, що унеможливлює поставку вантажу без прострочення строків доставки. Пунктом 5.4. договору сторони зокрема погодили, що у випадку несвоєчасної подачі автомобіля під завантаження або порушення строку доставки вантажу, експедитор виплачує за кожну почату добу порушення штраф у сумі 700 грн. Відповідно до статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання. Згідно з частиною 2 статті 549 Цивільного кодексу України штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Водночас, судом першої інстанції досліджено додану позивачем до матеріалів справи копію договору №304 від 14.09.2015 транспортного експедирування та встановлено, що підписи позивача та відповідача, якими засвідчено кожну сторінку вказаного договору суттєво відрізняються від підписів, які містяться на останній сторінці, а саме у п. 9 договору. При цьому, вказана відмінність підписів вбачається візуально, що не потребує спеціальних знань для визначення їх приналежності окремим особам та призначення почеркознавчої експертизи, проведення якої потребує наявність оригіналу досліджуваного документу. Наведене, на думку суду, ставить під сумнів те, що додана до позовної заяви копія договору є такою, що відповідає оригіналу та підписана в один і той самий момент та однією і тією ж особою та має автентичний з оригіналом зміст. Між тим, а ні позивачем, а ні відповідачем не надано суду жодних пояснень щодо різниці підписів наявних у копії договору. З цих підстав, оскільки саме позивач обґрунтовує умовами договору підставу для нарахування та стягнення штрафу, судом було витребувано у позивача оригінал договору №304 від 14.09.2015 транспортного експедирування для огляду у судовому засіданні та встановлення можливого факту розбіжності останнього з копією вказаного договору, що знаходиться в матеріалах справи. Разом з тим, позивачем, не подано до суду першої інстанції витребуваний оригінал договору, а натомість подано клопотання про неможливість подати витребуваний доказ (договір), що підтверджує наданий останнім лист №10/14-522 від 08.07.2020 про відсутність у позивача оригіналу договору. Пояснень особи, яка здійснювала посвідчувальний напис на копії договору, що поданий до суду позивачем, також не надано. Відповідно до частини 4 статті 74 Господарського процесуального кодексу України суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів. За приписами частини 10 статті 81 Господарського процесуального кодексу України у разі неподання учасником справи витребуваних судом доказів без поважних причин або без повідомлення причин суд, залежно від того, яка особа ухиляється від їх подання та яке ці докази мають значення, може визнати обставину, для з`ясування якої витребовувався доказ, або відмовити у її визнанні, або розглянути справу за наявними в ній доказами, а у разі неподання таких доказів позивачем - також залишити позовну заяву без розгляду. Відтак, суд першої інстанції зазначив, що наявні сумніви щодо автентичності копії договору №304 від 14.09.2015 транспортного експедирування у зв`язку з наведеними вище обставинами невідповідності підписів у різних частинах договору. При цьому, вказаний договір є безпосередньою правовою підставою для відповідальності відповідача у вигляді сплати штрафних санкцій за неналежне виконання зобов`язання, позаяк, у всіх заявках на перевезення вантажу наявні посилання на вказаний договір, а сам відповідач у судовому засіданні констатував факт відсутності погодження сторонами кінцевого варіанту умов договору, позаяк правовідносини оформлювались заявками. Отже, суд встановивши обставини наявності прострочення поставки вантажів відповідачем позбавлений можливості застосувати до правовідносин сторін умови договору, що викладені в наданій суду копії цього документу, з підстав відсутності можливості встановити відповідність копії оригіналу, оскільки останній суду на його вимогу не наданий, та у позивача відсутній. З викладених підстав, суд у відповідності до частини 10 статті 81 Господарського процесуального кодексу України залишив позовну заяву в частині вимог про стягнення з Дочірнього підприємства "Шенкер" на користь Публічного акціонерного товариства "Укрпластик" (штрафу у розмірі 677600,00 грн без розгляду. У зазначеній частині рішення суду першої інстанції не оскаржувалось, відтак, в силу приписів статті 269 Господарського процесуального кодексу України не підлягає перегляду у Північному апеляційному господарському суді. Отже, предметом розгляду у суді апеляційної інстанції є рішення Господарського суду Київської області від 26.08.2020 в частині відмови у задоволенні позову про стягнення збитків у розмірі 14750466,00 грн. Так, відповідно до статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним з способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди. За приписами частин 1,2 статті 22 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування збитків, які їй було завдано в результаті порушення її цивільного права. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Відповідно до частини 3 статті 22 Цивільного кодексу України збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Відшкодування майнової шкоди за своєю правовою природою є відшкодування позадоговірної шкоди, тобто деліктною відповідальністю. Згідно зі статтею 224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб`єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною. Відповідно до частини 1 статті 225 Господарського кодексу України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом. Для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування шкоди потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправна поведінка, збитки, причинний зв`язок між протиправною поведінкою боржника та збитками кредитора, вина боржника. Відсутність хоча б одного із вище перелічених елементів, утворюючих склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за порушення у сфері господарської діяльності, оскільки його поведінка не може бути кваліфікована як правопорушення. Саме на позивача покладається обов`язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяними збитками. При цьому, важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення причинного зв`язку між протиправною поведінкою заподіювача та збитками потерпілої сторони. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які завдано особі, - наслідком такої протиправної поведінки. Натомість відповідачу потрібно довести відсутність його вини у завданні збитків позивачу. Протиправна поведінка особи може виявлятися у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці (діях або бездіяльності). Протиправною у цивільному праві вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи. Під шкодою (збитками) розуміється матеріальна шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права, та (або) применшенні немайнового блага (життя, здоров`я тощо). Причинний зв`язок між протиправною поведінкою особи та завданою шкодою є обов`язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стала об`єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди (аналогічну правову позицію викладено у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.04.2020 у справі №904/3189/19, від 10.12.2018 у справі №902/320/17). Вирішуючи спори про стягнення заподіяних збитків, господарський суд повинен з`ясувати правові підстави покладення на винну особу зазначеної майнової відповідальності. Позивач повинен довести факт заподіяння йому збитків та їх розмір. При визначенні розміру збитків, заподіяних порушенням господарських договорів, береться до уваги вид (склад) збитків та наслідки порушення зобов`язань. Щодо збитків у вигляді оплати за безпідставне утримання вантажу, які поніс позивач внаслідок відмови у видачі вантажу з вини відповідача. Обґрунтовуючи позовні вимоги, ПАТ «Укрпластик» зазначає, що у зв`язку з систематичним порушенням відповідачем умов договору, позивач був змушений змінити маршрут доставки і кінцевого вантажоодержувача за заявками №10/18-4256, №10/18-4258, №10/18-4260, №10/18-4262, №10/18-4264, №10/18-4266, №10/18-4268, №10/18-4270, позивач прийняв рішення про укладення Договору з ТОВ "Хелльманн Східна Європа Оуверсіз" транспортного експедирування (№285 від 11.09.2018), у зв`язку з чим були складені заявки на перевезення вантажу позивача по маршруту Чорноморський рибний порт -м. Київ. Також позивач стверджує, що відповідач став навмисно утримувати вантаж, у зв`язку з чим ТОВ "Хелльманн Східна Європа Оуверсіз" не мав змоги виконати поставку вантажу на адресу призначення. У зв`язку з ситуацією, що склалась ТОВ "Хелльманн Східна Європа Оуверсіз" було змушене сплатити понаднормове зберігання контейнерів демередж у сумі 672248,59 грн "Мaersk", яку в подальшому позивачем було компенсовано ТОВ "Хелльманн Східна Європа Оуверсіз". Отже понесені відповідачем збитки внаслідок неправомірного утримання вантажів з вини відповідача складають 672248,59 грн. Водночас, в матеріалах справи наявний лист ДП "Шенкер" адресований позивачу №132 від 19.11.2018, у якому відповідач стверджує про те, що станом на 04.09.2018 дебіторська заборгованість позивача перед відповідачем складає 4009907,00 грн, з яких прострочена 2068915,24 грн, у зв`язку з чим відповідач скористався своїм правом у відповідності до статті 163 КТМ України та правил коносаменту щодо використання заставного права на вантаж. При цьому, позивачем жодним чином не спростовано, та не надано суду відповідних доказів, які б підтверджували відсутність у відповідача використання заставного права на вантаж. Також, позивачем не доведено наявність відсутності заборгованості перед відповідачем станом на дату укладання договору з третьою особою щодо поставлення вантажу та зміни адреси призначення, зокрема, позивачем для спростування викладених обставин не надано суду бухгалтерських документів (актів звірки, банківських виписок тощо) з яких суд міг бив становити наявність в діях відповідача порушень, які призвели до заподіяних збитків позивачем. Крім того, позивачем до справи не додано доказів оплати ТОВ "Хелльманн Східна Європа Оуверсіз" демереджу у сумі 672248,59 грн на користь лінії "Мaersk", на які у позові посилається позивач, позаяк позивачем надано лише докази сплати коштів на користь ТОВ "Хелльманн Східна Європа Оуверсіз" в той час як відомостей про те чи сплачував останній на користь "Мaersk" відповідні платежі позивачем не надано, а відтак не підтверджено саме понесення позивачем вказаних витрат. Разом з тим, підтвердження факту надання послуг стороною вбачається через оформлені належним чином акти виконаних робіт, які суду а ні позивач, а ні відповідач не були надані, водночас надані акти, які оформлені неналежним чином, тобто останні підписані з зауваженнями сторін та відповідно не схвалені останніми, у зв`язку з чим не можуть братись судом до уваги. Отже, позивачем не доведено всіма належними та допустимими доказами факту понесення збитків останнім, у зв`язку утриманням вантажу відповідачем. Щодо збитків, які настали внаслідок простою обладнання у зв`язку з відсутністю сировини з вини відповідача. Позивач зазначає, що внаслідок несвоєчасної доставки вантажів на виробництві позивача утворився брак сировини, що спричинило періодичний простій обладнання. Під час простою відповідач не виготовляв продукцію, проте все одно був змушений використати підтримку обладнання електроенергією, сплачувати заробітну плату працівникам, обладнання зазнавало амортизаційних втрат, що спричинило додаткові збитки для позивача. В підтвердження вказаним збитками позивач, зокрема, додає до позовної заяви копії актів виходу з ладу обладнання та збою виробничого процесу, утворення наднормових відходів (браку) (а.с. 132-154, том ІІ), водночас не додає доказів надходження замовлень від підприємств, які вказані у відповідних актах. Так, зокрема, в матеріалах справи наявний акт виходу з ладу обладнання та збою виробничого процесу, утворення наднормових відходів (браку) при виконанні замовлень №29513, 28323, 28571, 28470, 28552 для ошенс, Санвита Груп, КПД, Фабрика агрохими. При цьому позивачем не надано доказів (договори, угоди тощо), які б підтверджували наявність відповідних замовлень за підписами перелічених компаній та, відповідно, наявність зобов`язань перед вказаними третіми особами, з яких можливо було встановити факт наявності необхідності в завантаженні виробничих потужностей позивача, строки виконання зобов`язань, сировину з якої мала бути вироблена продукція та інше. Крім того, за відсутності в матеріалах справи вказаних замовлень (договорів, угод тощо) неможливо встановити специфікацію даних замовлень та, відповідно, встановити факт обов`язковості використання продукції, яка на момент простою обладнання не знаходилась на території позивача (ПЄТ - плівки, Fleхpet) та мала бути доставлена відповідачем. Також, позивачем не додано суду доказів того, що вказана продукція ПЄТ - плівка, Fleхpet) є унікальним продуктом, яку не можливо придбати на території України, або за її межами та поставити у стислі строки з метою усунення незапланованого простою виробництва та, що саме її використання було погоджено сторонами при виготовленні продукції в межах договорів, які укладались позивачем як виробником. Разом з тим, на підтвердження простою обладнання позивачем не додано суду жодних доказів того, що у зв`язку з невиконанням вказаних заявок від третіх осіб, позивач зазнав матеріальних втрат у зв`язку з простроченням виконання зобов`язання перед третіми особами (скарг, вимог, листів, наявності судових проваджень тощо). Відтак, позивачем не доведено, яким чином порушення умов договору відповідачем викликало простій обладнання та призвело до понесення ним значних збитків. Слід також зазначити, що амортизація обладнання, оплата вартості електричної енергії, заробітної плати мають здійснюватись позивачем у будь-якому разі, тобто, навіть порушення відповідачем зобов`язань за договором транспортного експедирування, яке намагається довести позивач, не могло створити нових (додаткових) підстав для зазначених витрат. Щодо збитків, які настали внаслідок виникнення необхідності наладки обладнання та внаслідок використання резервної сировини. ПАТ "Укрпластик" вказує, що після простою обладнання, з метою запобігання зриву строків виконання контрактів по виготовленню продукції із сировини, яка не була вчасно доставлена відповідачем, позивач був змушений використати матеріали стратегічних запасів інших розмірів, що призвело до вимушеної переналадки обладнання та устаткування. Таким чином, позивач поніс збитки у вигляді витрат по додатковій наладці обладнання, які склали 6311890,00 грн. Крім того, позивач наголошує, що порушення строків доставки сировини призвело до необхідності використання стратегічних запасів сировини ПЕТ та фольги, які були доставлені йому у період з 2017 по 2018 роки та зберігалося на його складах. Ця сировини була більшого за розміром формату та іншої товщини, ніж та, яка була затримана відповідачем. Це призвело до збільшення нормативних кромок зрізів фольги, ПЕТ, клею та ПЕ (поліетиленова плівка) на загальну суму 656737,00 грн. Так, позивач на підтвердження переналадки обладнання додає до позовної заяви акти виходу з ладу обладнання та збою виробничого процесу, утворення наднормових відходів (браку), стосовно виконання замовлень клієнтів. Водночас, як вже зазначалось судом раніше, позивач не додає специфікацій та докладних замовлень вказаних клієнтів, з яких суд міг би встановити, що у даний момент часу обов`язковим є використання саме тої сировини, поставку якої затримує відповідач на підтвердження того, що переналадка обладнання та устаткування є вимушеною та такою, що не може здійснювати наступні етапи виробництва продукції для уникнення збитків, у зв`язку з його переналадкою. Також, з наданих позивачем актів постачання-прийняття електричної енергії не можливо встановити понаднормовості використання електричної енергії обладнанням та устаткуванням позивача, оскільки у суду відсутня інформація про реальні обсяги використання електричної енергії позивачем в періоди використання саме тієї сировини, поставку якої було затримано. Між тим, додані позивачем до позовної заяви платіжні доручення про сплату електричної енергії не можуть вважатись доказом збитків понесених позивачем з тих підстав, що з вказаних доказів не вбачається конкретизації підвищення витрат електричної енергії пов`язаних з переналадкою саме того обладнання, яке понад нормовано використовувалось у зв`язку з непоставкою відповідачем потрібної сировини. З аналогічних підстав суд також не може брати до уваги і акти приймання-передачі природного газу. Водночас, слід звернути у вагу на ті обставини, що однією з підстав понесення збитків позивач вказував саме на простій обладнання на виробництві, в період непоставлення позивачем сировини, а отже, у зв`язку з нефункціонуванням відповідного обладнання, затрати на електроенергію мають бути відсутні. Стосовно, використання резервного запасу сировини, що спричинило надлишкові відходи, суд першої інстанції правильно зазначив, що позивачем не надано доказів того, що у вказаних складських резервах позивача у даний період часу була відсутня саме та сировина, поставка якої затримувалась і що отримані на виконання замовлення, вимагали використання конкретної сировини, позаяк належних доказів укладення договорів на виробництво продукції з вказаними позивачем контрагентами останній суду не надав. Приходні накладні (томи справи 4-8), які додаються позивачем в якості підтвердження наявності на складах позивача резервної сировини, у вигляді пакувальних матеріалів, не оформлені належним чином, тобто на останніх відсутні підписи уповноважених осіб та будь-які інші ідентифікуючі ознаки прийняття вказаного товару позивачем, позаяк суду надано копії бланків без підписів та печаток. Також, позивачем не доведено, що для виготовлення відповідного виду продукції (яка виготовлялась в даний момент для замовлень клієнтами), однією з незамінних складових повинна була використовуватись продукція, яка мала бути поставлена відповідачем, без використання її замінників, тобто позивачем не надано суду доказів, які б підтверджували безальтернативність використання сировини (яку не поставив відповідач) для виготовлення кінцевого продукту для замовника. До того ж, доказів виконання самих контрактів, на які посилається позивач, також суду не надано. Щодо збитків, які настали внаслідок замовлення аналогічної затриманій сировині. Позивач також зазначає, що у зв`язку з тривалим виконанням відповідачем зобов`язання по доставці вантажу, позивач був змушений звернутись у екстреному порядку до постачальника аналогічного товару, а саме Think Laboratory Co. LTD, Японія з проханням позаплановано здійснити поставку товару. Замовивши цю продукцію, позивачем було понесено збитки, які складаються з різниці між сплаченими за аналогічну продукцію та коштами, які були сплачені за невчасно доставлену сировину на суму 67040,73 грн. Позивач, стверджуючи про понесені збитків у вигляді підписання контракту з підприємством Think Laboratory Co. LTD на поставку відповідної сировини за ціною, яка є вищою за ту, що замовлена (не поставлена) позивачем раніше, не надає суду доказів, які б підтверджували наявність вказаної продукції у інших виробників за цінами які дорівнюють цінам за першим (не отриманим) замовленням. Таким чином, позивач не довів суду наявності вчинення всіх необхідних дій по уникненню обставин, які могли з його необачності призвести до понесення останнім збитків. Отже, суду не надано інформації щодо пропозицій на світовому ринку та України (прейскуранти, прайс листи) цін на аналогічну продукцію, яка б підтверджувала безвихідність дій позивача по замовленню більш дорожчого аналогічного товару. Разом з тим, як вже судом наголошувалось раніше, позивач не довів суду наявності гострої необхідності на замовлення товару у в період прострочення відповідачем строків доставки товарів, позаяк не надав суду доказів, що для виконання замовлень для клієнтів у даний момент необхідною була саме та сировина, яка була затримана відповідачем. Відтак, суд досліджуючи докази у даній справі приходить до висновків, що позивачем не доведено факту понесення збитків, у зв`язку з порушення умов договору відповідачем щодо своєчасної доставки вантажів. Щодо поданого позивачем висновку експертів №067/20 за результатами проведення комісійної судово-економічної експертизи в рамках справи №911/2031/19 від 30.03.2020, слід зазначити наступне. За приписами частини 1 статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Частина друга вказаної статті містить вичерпний перелік засобів, за допомогою яких судом встановлюються вказані дані, а саме: 1) письмові, речові і електронні докази; 2) висновки експертів; 3) показання свідків. Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Частиною 1 статті 98 ГПК України передбачено, що висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством. Згідно зі статтею 104 ГПК України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 86 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні. Системний аналіз змісту вказаних норм процесуального законодавства свідчить, що висновок експерта є рівноцінним засобом доказування у справі, наряду з іншими письмовими, речовими і електронними доказами, а оцінка його, як доказу, здійснюється судом у сукупності з іншими залученими до справи доказами за загальним правилом статті 86 ГПК України. З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції критично оцінює зазначений висновок експертів, оскільки останній здебільшого стосується правової оцінки обставин та правовідносин, що склалися між сторонами у справі та оцінки доказів, які подані до справи, що є виключною компетенцією суду, а відтак вказаний висновок не може бути покладений в основу судового рішення, оскільки суд самостійно надає оцінку поданим доказам та надає їм правову кваліфікацію. Водночас, судом встановлено, що порушення умов договору з боку відповідача відбувалось, проте, на думку суду відсутній причинно-наслідковий зв`язок такої поведінки із заподіяними збитками, тобто саме факту заподіяння шкоди саме відповідачем, що має бути обов`язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стала об`єктивним наслідком поведінки винної особи, позаяк дана обставина не доведена позивачем належними доказами. Підсумовуючи наведене, суд дійшов до висновку, що позивачем не доведено наявності факту заподіяння шкоди саме відповідачем, причинно-наслідкового зв`язку між шкодою та протиправною поведінкою заподіювана, відповідно і вини відповідача. Отже, відсутні усі складові елементи складу цивільного правопорушення, за наявності яких можливе настання відповідальності у вигляді стягнення збитків. Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги Відтак, враховуючи недоведення ПАТ «Укрпластик» складу цивільного правопорушення, відсутні підстави для стягнення збитків, як правового наслідку порушення зобов`язання, відповідно до статей 22, 611 Цивільного кодексу України та статей 224, 225 Господарського кодексу України. За вказаних обставин, позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають. Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному та повному і об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Колегія суддів також зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розцінюватись як вимога детально відповідати на кожний аргумент апеляційної скарги (рішення ЄСПЛ у справі Трофимчук проти України, № 4241/03, від 28.10.2010 р.). Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Враховуючи вищевикладене, апеляційний господарський суд погоджується із висновками місцевого суду як законними, обґрунтованими обставинами й матеріалами справи, детальний аналіз яких, як і нормативне обґрунтування прийнятого судового рішення наведено місцевим судом, підстав для скасування його не знаходить. Доводи апелянтів по суті їх скарг в межах заявлених вимог, як безпідставні й необґрунтовані не заслуговують на увагу, оскільки не підтверджуються жодними доказами по справі й не спростовують викладених в судовому рішенні висновків. Оцінюючи вищенаведені обставини, колегія приходить до висновку, що рішення Господарського суду Київської області від 26.08.2020 у справі №911/2031/19 обґрунтоване, відповідає обставинам справи і чинному законодавству, а отже, підстав для його скасування не вбачається, у зв`язку з чим апеляційні скарги не підлягають задоволенню. Враховуючи вищевикладене та керуючись статтями 129, 269, 270, 271, 273, пунктом 1 частини 1 статті 275, статтями 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Укрпластик" на рішення Господарського суду Київської області від 26.08.2020 у справі №911/2031/19 залишити без задоволення. Рішення Господарського суду Київської області від 26.08.2020 у справі №911/2031/19 залишити без змін. Матеріали справи №911/2031/19 повернути до Господарського суду Київської області. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у порядку, передбаченому статтями 286-291 Господарського процесуального кодексу України. Повний текст складено: 24.05.2021. Головуючий суддя А.І. Тищенко Судді І.М. Скрипка Т.І. Разіна