Постанова 4818 № 642/3216/20

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ П О С Т А Н О В А іменем України 26 травня 2021 року м. Харків справа № 642/3216/20 провадження № 22-ц/818/2410/21 Харківський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: головуючого - Котелевець А.В., суддів Хорошевського О.М., Яцини В.Б., учасники справи: позивач ОСОБА_1 , відповідач ОСОБА_2 , розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 05 січня 2021 року в складі судді Ольховського Є.Б., у с т а н о в и в : 25 червня 2020 року ОСОБА_1 в особі свого представника ОСОБА_3 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання дитини та додаткових витрат. Позов, з урахуванням уточнень, мотивовано тим, що вони з відповідачем перебували у зареєстрованому шлюбі, який було розірвано рішенням Ленінського районного суду м. Харкова від 31 січня 2020 року. Під час шлюбу у них народився син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який після розлучення залишився проживати з матір`ю та перебуває на її утриманні. Відповідач нерегулярно та в різному обсязі надає грошову допомогу на утримання сина, якої недостатньо для належного утримання малолітньої дитини, оскільки дитина потребує лікування у зв`язку із наявністю затримки мовленнєвого розвитку. Вказувала, що відповідач працює адвокатом, тому має змогу надавати таку допомогу. Посилаючись на вказані обставини, ОСОБА_1 просила суд стягнути з відповідача на її користь аліменти на утримання малолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у твердій грошовій сумі у розмірі 10 000,00 грн щомісячно, починаючи з дати подачі позову до суду та до досягнення дитиною повноліття, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_2 . Стягнути з відповідача на її користь додаткові витрати на лікування малолітнього ОСОБА_4 у розмірі 11 841,00 грн. Рішенням Ленінського районного суду м. Харкова від 05 січня 2021 року позов ОСОБА_1 - задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання ОСОБА_4 в розмірі 5 000,00 грн щомісячно, починаючи з дня звернення до суду, тобто з 25 червня 2020 року, та до досягнення дитиною повнолітнього віку. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 додаткові витрати, понесені на лікування, в розмірі 11 841,00 грн. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір в розмірі 420,40 грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив із того, що у відповідності до статті 182 СК України, при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров`я та матеріальне становище дитини; стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних утриманців та інші обставини, що мають істотне значення. У зв`язку з тим, що відповідач має задовільний стан здоров`я, інших зобов`язань фінансового характеру за виконавчими листами не несе, суд першої інстанції вважав, що аліменти в розмірі 5 000,00 грн є справедливим балансом щодо захисту прав малолітньої дитини. Щодо задоволення вимог про стягнення додаткових витрат, то суд першої інстанції виходив із того, що дитина потребує постійного догляду та спеціального лікування, зокрема, прийому препаратів. Позивач понесла додаткові витрати на лікування сина, а саме: витрати на придбання ліків за направленням та витрати за відвідування Центра «Томатіс Україна», яке необхідно дитині, у розмірі 7 350,00 грн та 11 850,00 грн, що підтверджується чеками, наявними в матеріалах справи, тому суд першої інстанції вважав за доцільне стягнути з відповідача 50% від понесеної позивачем суми додаткових витрат. Додатковим рішенням Ленінського районного суду м. Харкова від 14 січня 2021 року заяву ОСОБА_3 представника ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати, понесені на правничу допомогу в розмірі 1500,00 грн. В іншій частині в задоволенні заяви відмовлено. Задовольняючи частково заяву про стягнення витрат на правничу допомогу, суд першої інстанції виходив із того, що позов задоволено частково, тому згідно зі статтею 141 ЦПК України стягненню підлягає сума, пропорційна до задоволених позовних вимог. 05 лютого 2021 року ОСОБА_2 звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, порушення норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, просив змінити рішення суду першої інстанції в частині стягнення аліментів в твердій грошовій сумі з 5 000,00 грн до 2 000,00 грн щомісячно, в частині стягнення додаткових витрат відмовити. Апеляційна скарга мотивована тим, суд першої інстанції не врахував його матеріальне становище, на даний час він не має змоги платити такий розмір аліментів у зв`язку з тим, що не отримує відповідних доходів, та має на утриманні батьків похилого віку, які є пенсіонерами та потребують матеріальної допомоги. Стосовно додаткових витрат, то відповідно до Міжнародної класифікації хвороб 10 - перегляду не існує такого діагнозу як затримка мовленнєвого розвитку. Дитина здорова, розвивається з особливостями, але не потребує постійного лікування. Надані позивачем докази про те, що витрати по проходженню курсу реабілітації в центрі «Томатіс Україна» не є витратами понесеними, у зв`язку з лікуванням. Крім того, позивачка на власний розсуд ініціювала дану реабілітацію дитини без погодження з батьком. Витрати на придбання ліків, не доведені призначенням лікарем саме цих препаратів. 07 квітня 2021 року ОСОБА_3 представник ОСОБА_1 подала відзив на апеляційну скаргу, в якому просила рішення суду першої інстанції залишити без змін. Відзив мотивовано тим, що оскаржуване рішення є законним та обґрунтованим, постановленим з дотриманням норм процесуального права, доводи, викладені в апеляційній скарзі, висновків суду першої інстанції не спростовують. Частиною третьою статті 3 ЦПК України встановлено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Суд апеляційної інстанції розглядає апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 05 січня 2021 року в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами на підставі частини першої статті 369 ЦПК України. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до вимог частини першої статті 367 ЦПК України в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав. Згідно з частинами першою, другою, четвертою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Рішення суду першої інстанції вказаними вимогам закону в повній мірі не відповідає. Матеріали справи свідчать, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі, який рішенням Ленінського районного суду м. Харкова від 31 січня 2020 року розірвано. Під час спільного проживання у сторін народився син - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який проживає разом з позивачкою. ОСОБА_4 перебуває на «Д» обліку лікаря-невролога з приводу затримки мовного розвитку. Відповідно до частин першої, другої статті 27 Конвенції Організації Об`єднаних Націй про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини. Частиною другою статті 141 СК України визначено, що розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини (крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу). Згідно з частиною другою статті 150 СК України визначено, що батьки зобов`язані піклуватись про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. За змістом статті 180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. Відповідно до частини третьої статті 181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів. Частина перша статті 182 СК України визначає, що при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров`я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення. Згідно з частиною другою та третьою статті 182 СК України розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Суд за заявою одержувача визначає розмір аліментів у твердій грошовій сумі (частина перша статті 184 СК України). Підпункт 3, пункту 17 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року №3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» роз`яснює, що, вирішуючи питання щодо розміру аліментів, суд повинен ураховувати: стан здоров`я, матеріальне становище дитини і платника аліментів; наявність у останнього інших неповнолітніх дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, повнолітніх дочки, сина; інші обставини, що мають істотне значення. 08 липня 2017 року набрав чинності Закон України від 17 травня 2017 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення захисту права дитини на належне утримання шляхом вдосконалення порядку стягнення аліментів», яким частину другу статті 182 СК України викладено в такій редакції: «Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку". Відповідно до положень статті 51 Конституції України батьки зобов`язані утримувати дітей до їх повноліття. Згідно з частинами першою, третьою статті 12, частиною першою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частина друга статті 77 ЦПК України). Задовольняючи позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивачки аліментів у твердій грошовій сумі, суд першої інстанції виходив із того, що відповідач має можливість сплачувати аліменти у сумі 5 000,00 грн щомісячно. Однак, з таким висновком суду погодитись не можна, оскільки ОСОБА_2 є адвокатом і не має постійного доходу. За таких обставин, колегія суддів вважає, що суму аліментів, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивачки, на утримання їх малолітнього сина слід зменшити з 5 000,00 грн до 3 000,00 грн, враховуючи, що розмір аліментів у більшій сумі ніж 3 000,00 грн в місяць поставить відповідача у скрутне матеріальне становище, що є недопустимим. Належних доказів на підтвердження того, що відповідач має доходи, які дають можливість сплачувати аліменти у твердій грошовій сумі у розмірі 10 000,00 щомісячно позивачем не надано і матеріали справи не містять. Доводи відповідача в апеляційній скарзі, що на його утриманні перебувають батьки пенсіонери, не можуть бути прийняті до уваги так як їх утримання відповідач здійснює добровільно, оскільки вони отримують державну пенсію, а тому вважаються такими, що не потребують матеріальної допомоги від ОСОБА_2 . Що стосується додаткових витрат на утримання малолітнього сина ОСОБА_4 , то колегія судів вважає за необхідне виключити із розрахунку частину вказаних витрат, оскільки вони не є тими витратами, які мають стягуватися з відповідача на користь позивачки на підставі статті 185 СК України. Згідно із частиною першою статті 185 СК України той з батьків, з кого присуджено стягнення аліментів на дитину, а також той з батьків, до кого вимога про стягнення аліментів не була подана, зобов`язані брати участь у додаткових витратах на дитину, що викликані особливими обставинами (розвитком здібностей дитини, її хворобою, каліцтвом тощо). За частиною другою статті 185 СК України розмір участі одного з батьків у додаткових витратах на дитину в разі спору визначається за рішенням суду, з урахуванням обставин, що мають істотне значення. Ці положення стосуються особливих обставин, приблизний перелік яких надається цією статтею. До таких особливих обставин закон відносить насамперед випадки, коли дитина, яка знаходиться на утриманні батьків, потребує додаткових витрат, у тому числі у зв`язку з розвитком певних її здібностей. Визначення таких особливих обставин відноситься до компетенції суду, і вони є індивідуальними в кожному конкретному випадку. Вирішуючи питання щодо розміру коштів, які підлягають стягненню на додаткові витрати, суди повинні враховувати, в якій мірі кожен із батьків зобов`язаний брати участь у цих витратах з огляду на матеріальне та сімейне становище сторін та інші інтереси й обставини, що мають істотне значення. У випадку, коли матеріальне становище батьків не дозволяє забезпечити повну оплату додаткових витрат, вони можуть бути компенсовані лише частково. Додаткові витрати не є додатковим стягненням коштів на утримання дитини. Аліменти необхідні, щоб забезпечити нормальні матеріальні умови для життя дитини. В окремих випадках за наявності особливих обставин, крім звичайних витрат на дитину вимагаються додаткові. Розмір додаткових витрат повинен визначатися залежно від передбачуваних або фактично понесених витрат на дитину. Визначення обставин, що можуть бути визнані істотними, закон відносить до компетенції суду. У будь-якому разі істотними є такі обставини, як стан здоров`я, матеріальне становище відповідача, наявність у нього інших неповнолітніх дітей, непрацездатних дружини, чоловіка, батьків, повнолітніх дітей тощо. Додаткові витрати на дитину можуть фінансуватися наперед або покриватися після їх фактичного понесення разово, періодично або постійно. Розмір додаткових витрат на дитину повинен обґрунтовуватись відповідними документами (наприклад, витрати на спеціальний медичний догляд - довідкою медичного закладу про вартість медичних послуг; витрати на лікування, на санаторно-курортне лікування - виписками з історії хвороби дитини, рецептами лікарів, довідками, чеками, рахунками, проїзними документами тощо). При стягненні коштів на додаткові витрати, які повинні бути понесені у майбутньому, суду необхідно надати розрахунок або обґрунтування необхідності майбутніх витрат. Наявність таких додаткових витрат має довести особа, що заявляє позовні вимоги про їх стягнення. Ці кошти є додатковими, на відміну від коштів, які отримуються одним з батьків на утримання дитини. У цих випадках ідеться про фактично зазнані або передбачувані витрати, тому їх необхідно визначати у твердій грошовій сумі. Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 10 травня 2018 року у справі № 61-15690св18. Отже, виходячи з аналізу статті 185 СК України додаткові витрати присуджуються на дитину за наявності в одного з батьків, з яким проживає дитина, додаткових витрат, викликаних особливими обставинами, зокрема необхідністю в розвитку дитини за наявності в неї здібностей, талантів, у зв`язку з її хронічною хворобою, лікуванням, каліцтвом тощо. Визначення таких особливих обставин відноситься до компетенції суду, і вони є індивідуальними в кожному конкретному випадку. Наявність таких витрат має довести особа, що заявляє позовні вимоги про стягнення додаткових витрат. З матеріалів справи вбачається, що позивачем на лікування сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , станом на 03 липня 2020 року понесені витрати, пов`язані з хворобою дитини, а саме: витрати на придбання ліків за направленням лікаря у розмірі 4 242,10,00 грн та витрати за відвідування Центра «Томатіс Україна» вартістю у розмірі 19 200,00 грн. Такі витрати позивачки підтверджені належними доказами: чеками за придбання ліків (а. с. 25 - 28), та квитанціями про сплату за послуги в Центрі «Томатіс Україна» від 12 червня 2020 року, від 16 червня 2020 року, від 18 червня 2020 року, від 23 червня 2020 року, від 29 червня 2020 року (а. с. 29-30, 55) про надання медичних послуг ОСОБА_4 . Сплачені суми за чеками від 13 березня 2020 року - 246,00 грн, від 03 лютого 2020 року 154,40 грн не можуть бути визнані додатковими витратами на дитину, оскільки за цими чеками придбані ліки, щодо яких відсутні відповідні рекомендації лікарів (а. с. 25-26). Отже, колегія суддів вважає, що доведеними належним чином додатковими витратами на утримання ОСОБА_4 є придбання ліків, призначених лікарем, на загальну суму 4 242,10 грн та витрати за відвідування Центра «Томатіс Україна» вартістю у розмірі 19 200,00 грн. Оскільки батьки дитини несуть рівний обов`язок по утриманню дитини, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню половина зазначених додаткових витрат на підставі статті 185 СК України, що становить 11 721,05 грн (23 442,1/2). Суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що витрати, які просить стягнути позивач є додатковими, оскільки викликані особливими обставинами - хворобою дитини та такими, що відповідають індивідуальній програмі реабілітації дитини з затримкою мовного розвитку, внаслідок відхилень у розвитку центральної нервової системи. Відповідно до пунктів 1, 4 частини першої статті 376 ЦПК України неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи та порушення норм процесуального права є підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення. Рішення суду першої інстанції підлягає зміні в частині стягнення зі ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 розміру аліментів з 5 000,00 грн до 3 000,00 грн та додаткових витрат у розмірі з 11 841,00 грн до 11 721,05 грн. Посилання в апеляційній скарзі на те, що позивачем не було надано достатніх доказів на підтвердження наявності захворювання та витрат, пов`язаних із названим позивачем діагнозом спростовуються доказами, долученими до матеріалів справи, а саме випискою із медичної картки амбулаторного (стаціонарного) хворого, відповідно до якої ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , перебуває на обліку у лікаря невролога з приводу затримки мовного розвитку, та згідно з висновком про комплексну психолого педагогічну оцінку розвитку дитини, потребує обстеження та лікування, що передбачає додаткові витрати. Доводи про те, що позивачка на власний розсуд ініціювала дану реабілітацію дитини без погодження з батьком, є необґрунтованими, оскільки з матеріалів справи вбачається наявність захворювання у ОСОБА_4 , яке потребує лікування у спеціалізованих установах, таких як Центр «Томатіс Україна» в м. Харкові, доказів щодо наявності відповідного лікаря у поліклініці за місцем проживання дитини, відповідачем не надано. Інші доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, зводяться до переоцінки доказів, яким судом першої інстанції надана належна оцінка. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України», № 63566/00, параграф 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Щодо стягнення судових витрат на правову допомогу, заявлених ОСОБА_3 представником ОСОБА_1 у відзиві на апеляційну скаргу, то слід зазначити таке. Згідно статей 15, 133, 137 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу. Витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; Пунктом 3 частиною другою статті 141 ЦПК України, передбачено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, у разі часткового задоволення позову покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Частиною 3 статті 141 ЦПК України передбачено, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися. Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. До суду на підтвердження витрат на правничу допомогу представником позивача надано наступні документи: копія додаткової угоди № 3 до договору № 86 про надання професійної правничої (правової) допомоги адвокатом від 10 червня 2020 року про продовження дії договору; додаток № 4 до договору у № 86 про надання професійної правничої (правової) допомоги по порядку обчислення та оплати послуг на правову допомогу; Ордер на представництво в суді апеляційної інстанції. Обсяги правової допомоги, наданої адвокатом клієнту визначено у акті прийому-передач, відповідно до якого адвокатом здійснено наступні дії з зазначенням кількості годин: підготовка відзиву на апеляційну скаргу у справі № 642/3216/20(н/п 2/642/1358/20), вартість послуг 2 500,00 грн. Відповідно до квитанції № 0.0.2090804455.1 від 16 квітня 2021 року за послуги, зазначені в акті наданих послуг № 3 від 07 квітня 2021 року ОСОБА_1 сплатила адвокатському об`єднанню «Гусарова і партнери» грошову суму в загальному розмірі 2 500,00 грн. Матеріали справи свідчать, що ці дії фактично вчинені представником позивача, про що нею зазначено у відзиві на апеляційну скаргу. Враховуючи, що позов ОСОБА_1 задоволено частково, то з ОСОБА_2 підлягають стягненню витрати на правничу допомогу в розмірі 1 034,25 грн, що є пропорційним розміру задоволених позовних вимог. Оскільки, ОСОБА_2 не заявило клопотання про зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, понесених позивачем, суд не має підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, що підлягають відшкодуванню. Відповідно до правової позиції, висловленої Касаційним цивільним судом Верховного суду у постанові від 03 лютого 2021 року у справі № 522/24585/17, суд, ураховуючи принципи дистозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи. Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (частина шоста статті 141 ЦПК України). В пункті 35 (абзац 3) постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2014 року № 10 «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» роз`яснено, що у разі якщо позивача, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача в дохід держави пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, якщо його також не звільнено від сплати цих витрат. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (частина тринадцята статті 141 ЦПК України). ОСОБА_1 звільнена від сплати судового збору на підставі пункту 3 частини першої статті 5 Українивід 08 липня 2011 року № 3674 VI «Про судовий збір». ОСОБА_2 за подання апеляційної скарги сплатив судовий збір в розмірі 1 261,20 грн, що документально підтверджується платіжним дорученням (а. с. 195). Зважаючи на те, що позов ОСОБА_1 задоволено частково (41,37%), з ОСОБА_2 в дохід держави підлягають стягненню витрати по сплаті судового збору в суді першої інстанції в розмірі 347,84 грн. Оскільки апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, то відповідно до пункту 3 частини першої статті 141 ЦПК України ОСОБА_2 має бути компенсовано за рахунок держави судовий збір у розмірі 739,43 грн, що є пропорційним розміру позовних вимог, які залишено без задоволення, виходячи з такого розрахунку: 1261,20 * (100%- 41,37%) Таким чином, ОСОБА_2 підлягає компенсації за рахунок держави судовий збір в розмірі 391,60 грн (739,43 грн 347,84 грн). Керуючись п. 1 ч. 4 ст. 274, ст. 367, п. 2 ч. 1 ст. 374, п. п. 1, 4 ч. 1 ст. 376, ст. ст. 381, 382, 384, 389 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - задовольнити частково. Рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 05 січня 2021 року змінити в частині визначення розміру аліментів та додаткових витрат. Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти у розмірі 3 000,00 грн (три тисячі грн). Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 додаткові витрати понесені на лікування у розмірі 11 721,05 грн (одинадцять тисяч сімсот двадцять одна грн 05 копійок). Стягнути зі ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1 034,25 грн (одна тисяча тридцять чотири грн 25 коп.) судових витрат на правничу допомогу. Компенсувати ОСОБА_2 за рахунок держави судовий збір в розмірі 391,60 грн (триста дев`яносто одна грн 60 коп.). Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду. Повне судове рішення складено 26 травня 2021 року. Головуючий А.В. Котелевець Судді О.М. Хорошевський В.Б. Яцина