Постанова Сумський апеляційний суд № 592/241/21

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 25 травня 2021 року м.Суми Справа №592/241/21 Номер провадження 22-ц/816/831/21 Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Ткачук С. С. (суддя-доповідач), суддів - Криворотенка В. І. , Левченко Т. А. з участю секретаря судового засідання - Кияненко Н.М., сторони справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 17 березня 2021 року в складі судді Шияновської Т.В., постановлене у м. Суми, повне судове рішення складено 19 березня 2021 року, в с т а н о в и в: Звернувшись до суду з позовом у січні 2021 року, ОСОБА_1 просила визнати ОСОБА_2 , ОСОБА_3 такими, що втратили право користування квартирою АДРЕСА_1 . Свої вимоги мотивувала тим, що їй на праві приватної власності належить вказана квартира, у якій, крім неї, зареєстровані також її колишній чоловік ОСОБА_2 , донька ОСОБА_4 , та мати позивача ОСОБА_5 . Зазначає, що відповідач під час шлюбу не заперечував проти придбання нею вищезазначеної квартири та реєстрації вказаної нерухомості на неї, оскільки квартира була придбана за належні їй грошові кошти, в зв`язку з чим після розлучення в 2017 році відповідач не ставив питання щодо поділу квартири. Він задовго до офіційного розлучення створив нову сім`ю та, забравши свої речі, виїхав зі спірної квартири, проте місце реєстрації не змінив. Їхня донька ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , також п`ять років тому назад забрала всі свої особисті речі та виїхала за кордон. Таким чином, відповідачі більше п`яти років не проживають в квартирі, їхні речі та майно відсутні, вони не беруть участі в утриманні житла та не вносять плату за комунальні послуги. Наявність реєстрації відповідачів змушує позивачку сплачувати зайві грошові кошти, унеможливлює оформлення субсидії. Рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми від 17.03.2021 року позов задоволено частково. Визнано ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , такою, що втратила право користування квартирою АДРЕСА_1 . В іншій частині позовних вимог відмовлено. Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив з того, що під час розгляду справи встановлено, що відповідачі тривалий час ніяких витрат по утриманню квартири не несуть, грошові кошти за комунальні послуги не сплачують, доказів того, що вони намагалася вирішити питання про вселення до спірної квартири, суду надано не було, що свідчить про те, що квартирою вони не цікавляться протягом тривало часу. Однак, враховуючи що спірна квартира було придбана в шлюбі, питання щодо поділу майна подружжя не вирішувалось, тому відповідач ОСОБА_2 має рівне з позивачем право на володіння, користування і розпоряджання квартирою, тому не підлягає визнанню таким, що втратив право користування даним житлом. Не погоджуючись з вказаним рішенням в частині відмови в задоволенні вимог позову, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, просить скасувати рішення в цій частині та ухвалити нове про визнання ОСОБА_2 таким, що втратив право користування квартирою. Доводи апеляційної скарги мотивує тим, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відмову у задоволені позову в цій частині, оскільки відповідно до ст. 72 СК України до вимог про поділ майна, заявленої після розірвання шлюбу, застосовується позивна даність у три роки, а після рішення суду про розірвання шлюбу з відповідачем пройшло більше трьох років. Вказує, що відповідач задовго до офіційного розлучення створив нову сім`ю, переїхав на нове місце проживання, забравши всі свої речі, а реєстрація останнього створює позивачу перешкоди в отриманні субсидії. В іншій частині рішення суду не оскаржується, тому на підставі ч. 1 ст. 367 ЦПК України в апеляційному порядку не переглядається. Відзиву на апеляційну скаргу відповідачами не направлено. Позивач доводи апеляційної скарги підтримала та просила задовольнити. Відповідачі в судове засідання не з`явилися, але про час та місце його проведення повідомлені належним чином. Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі з 13.05.1989 року, який був розірваний 15.12.2017 року на підставі рішення Ковпаківського районного суду м. Суми. Від шлюбу мають доньку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 12). ОСОБА_1 на праві приватної власності належить квартира АДРЕСА_1 , що підтверджується договором купівлі-продажу квартири від 24.07.2012 року, витягом з реєстру правочинів від 24.07.2012 року та витягом про державну реєстрацію прав, виданим КП «Сумське міське бюро технічної інвентаризації» від 03.08.2012 року (а.с.4,10,11). Відповідно до довідки про склад сім`ї або зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб, виданої Управлінням «Центр надання адміністративних послуг у м. Суми» СМР, №14.03-08/72550 від 04.01.2021 року, у квартирі АДРЕСА_1 , крім позивача ОСОБА_1 , зареєстровані також: її колишній чоловік відповідач ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , донька ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та мати позивача ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.с. 5). Також встановлено, що відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 добровільно залишили спірну квартиру, на даний час в ній не проживають близько п`яти років, належні їй речі там відсутні. Конституцією України передбачено захист права власності та захист права на житло. Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Вказані положення кореспондуються у статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною 17.07.1997 року, у якій закріплено право кожної фізичної або юридичної особи на мирне володіння своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше, як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Реалізація встановлених конституційних гарантій, поряд з іншими, відображається в збереженні житла за його власниками без обмежень. Відповідно до статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду. Звертаючись до суду із позовом про визнання ОСОБА_2 таким, що втратив право на користування житловим приміщенням, ОСОБА_1 посилалась на те, що її колишній чоловік, який зареєстрований в спірній квартирі, понад п`ять років не проживає у квартирі, що відповідно до положень статті 405 ЦК України є підставою для втрати права його користування цим житлом. Відповідно до ч. 2 ст. 405 ЦК України член сім`ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі його відсутності без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом. Аналіз статті 405 ЦК України дає підстави для висновку, що саме власник має право вимагати від осіб, які є членами його сім`ї та не є власниками цього житла, усунення порушення його прав шляхом визнання їх такими, що втратили право користування. Можливість визнання такими, що втратили право користування житлом власника/співвласника законодавством не передбачена та є виключною в силу наявних конституційних гарантів захисту права власності, його непорушності та збереження за власником. У справі, що переглядається, судом першої інстанції встановлено, що спірна квартира була придбана у період шлюбу, тому в силу положень ст. 60 СК України, презюмується як спільна сумісна власність подружжя. Частинами першою, другою статті 319 ЦК України (тут і надалі - в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, тобто придбання спірної квартири) передбачено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства. Держава не втручається у здійснення власником права власності. Відповідно до статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Примусове відчуження об`єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості, крім випадків, встановлених частиною другою статті 353 цього Кодексу. Статтею 346 ЦК України врегульовані підстави припинення права власності, а саме: відчуження власником свого майна; відмови власника від права власності; припинення права власності на майно, яке за законом не може належати цій особі; знищення майна; викуп пам`яток культурної спадщини; примусове відчуження земельних ділянок приватної власності, інших об`єктів нерухомого майна, що на них розміщені, з мотивів суспільної необхідності відповідно до закону; звернення стягнення на майно за зобов`язаннями власника; реквізиція; конфіскація; припинення юридичної особи чи смерті власника. Вирішуючи вимоги щодо наявності підстав для визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, суд першої інстанції, правильно виходив із того, що відповідач ОСОБА_2 не втратив право власності на вказану квартиру в силу вимог статей 319, 321 ЦК України. Доказів, які б свідчили про припинення права власності ОСОБА_2 на належну йому частку в спірній квартирі в розумінні статей 346, 365 ЦК України не надано, а тому суд першої інстанції обґрунтовано вважав відсутніми правові підстави для задоволення позовних вимог в цій частині, оскільки положення ч. 2 ст. 405 ЦК України не розповсюджуються на спірні правовідносини. Доводи апеляційної скарги з приводу спливу строків позовної давності при поділі майна подружжя не приймаються до уваги, оскільки вказані обставини не є предметом та підставою даного позову. Інші доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржуване рішення суду першої інстанцій ухвалено з порушенням норм матеріального і процесуального права та фактично зводяться до переоцінки доказів наданої судом першої інстанції без посилення на обставини, які не були враховані при вирішенні справи. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, й міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення («Серявін та інші проти України» (Seryavin and Others v. Ukraine) від 10.02.2010 року, заява №4909/04). Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За таких обставин, колегія суддів визнає, що суд першої інстанції всебічно і повно з`ясував, обставини, що мають значення для справи і доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про порушення судом норм матеріального чи процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи в оскарженій частині. Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-382 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 17 березня 2021 року в оскарженій частині залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і на неї може бути подана касаційна скарга безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повне судове рішення складено 26 травня 2021 року. Головуючий - С.С. Ткачук Судді: В.І. Криворотенко Т.А. Левченко