Постанова 4812 № 487/1448/20

24.05.21 22-ц/812/763/21 МИКОЛАЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 487/1448/20 Провадження № 22-ц/812/763/21 П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 24 травня 2021 року Миколаївський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах : головуючого Темнікової В.І., суддів Бондаренко Т.З., Крамаренко Т.В., із секретарем судового засідання Колосовою О.М., за участі - позивача ОСОБА_1 , його представника ОСОБА_2 , представника третьої особи Гур`єва Є.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Миколаєві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 05 лютого 2021 року, ухвалене під головуванням судді Сухаревич З.М., в приміщенні того ж суду, у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Державного агентства водних ресурсів України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Регіональний офіс водних ресурсів у Миколаївській області, про визнання недійсним контракту, визнання недійсним та скасування наказу про припинення трудового договору, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, - В С Т А Н О В И В : В березні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовною заявою до Державного агентства водних ресурсів України, в якій просив визнати контракт №11 від 01.02.2018 р. недійсним, а трудовий договір таким, що укладено безстроково; визнати незаконним та скасувати наказ № 28-ОС від 30.01.2020р. «Про звільнення ОСОБА_3 »; поновити ОСОБА_1 на посаді начальника Регіонального офісу водних ресурсів у Миколаївській області з 01.02.2020р.; стягнути з відповідача на користь позивача середню заробітну плату за час вимушеного прогулу за період роботи з 01.02.2020р. до дати постановлення рішення у даній справі; стягнути понесені судові витрати. В обґрунтування позову зазначав, що в березні 1997 року на підставі наказу Державного комітету України по водному господарству від 19.03.1997р. №30-л його було призначено на посаду начальника Миколаївського обласного виробничого управління меліорації і водного господарства. На підставі наказу Держводагентства № 48 від 06.05.2011р. Миколаївське обласне виробниче управління меліорації і водного господарства з 16.05.2011р. було перейменовано в Миколаївське обласне управління водних ресурсів. В подальшому Миколаївське обласне управління водних ресурсів з 16.11.2015р. було перейменовано в Південно-Бузьке басейнове управління водних ресурсів (наказ Держводагенства№138 від 16.11.2015р.). Згідно наказу Держводгоспу № 70 від 17.09.2018р. Південно-бузьке басейнове управління водних ресурсів з 29.12.2018р. було перейменовано у Регіональний офіс водних ресурсів у Миколаївської області. 31 січня 2020 року під час знаходження на стаціонарному лікуванні в медичному закладі (тимчасова непрацездатність) позивача було звільнено з посади начальника Регіонального офісу водних ресурсів у Миколаївській області у зв`язку із закінченням терміну дії контракту, відповідно до п.2. ч. 1 ст.36 КЗпП України та підпункту 1 пункту 21 Контракту, про що було видано наказ Державного агентства водних ресурсів України від 30.01.2020р. №28-ос «Про звільнення ОСОБА_3 » та наказ Регіонального офісу водних ресурсів у Миколаївській області від 31.01.2020р. №7-П «Про звільнення ОСОБА_3 ». Вважає, що наказ Державного агентства водних ресурсів України від 30.01.2020р. №28-ос «Про звільнення ОСОБА_3 » є незаконним, так як виданий з порушенням норм законодавства про працю, контракти №11 від 02.02.2009р. та від 01.02.2018р. є недійсними, і як наслідок наказ має бути скасований, а він поновлений на посаді з 01.02.2020р. з урахуванням наступних обставин. Відповідно до п. 1 Положення про Регіональний офіс водних ресурсів у Миколаївській області - Регіональний офіс водних ресурсів у Миколаївській області (далі - Офіс) є бюджетною неприбутковою організацією, яка належить до сфери управління центрального органу виконавчої влади, який реалізує державну політику у сфері розвитку водного господарства та гідротехнічної меліорації земель, управління, використання та відтворення поверхневих водних ресурсів - Державного агентства водних ресурсів України (далі - Держводагентство). Згідно п. 2 Положення про офіс - Офіс у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, нормативно - правовими актами центральних органів виконавчої влади, що мають міжгалузеве значення, рішеннями обласної та місцевих державних адміністрацій, наказами, рішеннями колегії та іншими нормативними документами і актами Держводагентства та цим Положенням. Згідно п.1 Положення про Державне агентство водних ресурсів України, затвердженого постановою КМУ від 20.08.2014р. №393, центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра енергетики та захисту довкілля і який реалізує державну політику у сфері розвитку водного господарства та гідротехнічної меліорації земель, управління, використання та відтворення поверхневих водних ресурсів є Державне агентство водних ресурсів України (Держводагентство). Держводагентство у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, іншими актами законодавства (п.2 Положення про Держводагентство). Відповідно до п.10 Положення про Державне агентство водних ресурсів України Держводагентство очолює Голова, який призначається на посаду та звільняється з посади Кабінетом Міністрів України за пропозицією Комісії з питань вищого корпусу державної служби. Підпунктом 17 пункту 11 Положення про Державне агентство водних ресурсів України визначено, що голова Держводагетнства утворює, ліквідовує, реорганізовує підприємства, установи та організації, затверджує їх положення (статути), в установленому порядку призначає на посаду та звільняє з посади їх керівників, здійснює у межах повноважень, передбачених законом, інші функції з управління об`єктами державної власності, що належать до сфери його управління. ОСОБА_1 вказує, що призначенням його в 1997 році на посаду начальника Миколаївського облводгоспу (з подальшими перейменуваннями юридичної особи) між ним та Держводагенством було укладено безстроковий трудовий договір. В подальшому, а саме 02.02.2009 року та 01.02.2018 року Державним агентством водних ресурсів України (Державним комітетом України по водному господарству) з ним з невідомих йому причин було укладено Контракти №11. Частина третя статті 21 КЗпП України визначає, що контракт є особливою формою трудового договору. Сфера застосування контракту визначається законами України. Постановою Кабінету Міністрів України від 19.03.1993р. №203 затверджено Положення про порядок укладання контракту з керівником підприємства, що є у державній власності, при прийманні на роботу. Державним комітетом України по водному господарству 08.01.2009р. було видано наказ №3 «Про затвердження Порядку укладення, переукладення та розірвання контракту з керівниками водогосподарських організацій, що належать до сфери управління Державного комітету України по водному господарству». В подальшому, Наказом Державного агентства водних ресурсів України від 16.05.2011р. за №53 «Про затвердження Порядку укладення, переукладення та розірвання контракту з керівниками водогосподарських організацій, що належать до сфери управління Державного агентства водних ресурсів України», наказ №3 від 08.01.2009р. було скасовано. Відповідно до ст.1 Указу Президента України «Про державну реєстрацію нормативно - правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади» від 03.10.1992р. №493/92 встановлено, що з 1 січня 1993 року нормативно-правові акти, які видаються міністерствами, іншими органами виконавчої влади, органами господарського управління та контролю і які зачіпають права, свободи й законні інтереси громадян або мають міжвідомчий характер, підлягають державній реєстрації. Пункт 2 Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших органів виконавчої влади, яке затверджено постановою КМУ від 28.12.1992р. №731, чітко визначає, що державній реєстрації підлягають нормативно-правові акти, які містять одну або більше норм, що зачіпають права, свободи, законні інтереси і стосуються обов`язків громадян та юридичних осіб, встановлюють новий або змінюють, доповнюють чи скасовують організаційно-правовий механізм їх реалізації, або мають міжвідомчий характер, тобто є обов`язковими для інших органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, а також юридичних осіб, що не належать до сфери управління суб`єкта нормотворення. Наказом Державного агентства водних ресурсів України від 16.05.2011р. №53 затверджено Порядок укладення, переукладення та розірвання контракту з керівниками водогосподарських організацій, що належать до сфер управління Держводагенства, а також Примірну форму контракту з керівниками, тобто встановлено новий організаційно-правовий механізм реалізації трудових відносин, та в свою чергу визначено нові норми, які зачіпають права, свободи, законні інтереси і стосуються обов`язків громадян та юридичних осіб. З урахуванням цього Наказ Державного агентства водних ресурсів України від 16.05.2011р. №53 є нормативно-правовим актом, що підлягає державній реєстрації відповідно до Указу Президента України «Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади» від 03.10.1992р. №493/92 та Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших органів виконавчої влади, яке затверджено постановою КМУ від 28.12.1992р. №731. Пунктом 15 Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших органів виконавчої влади чітко визначено, що міністерства, інші центральні органи виконавчої влади направляють для виконання нормативно-правові акти лише після їх державної реєстрації та офіційного опублікування. У разі порушення зазначених вимог нормативно-правові акти вважаються такими, що не набрали чинності, і не можуть бути застосовані. Крім того, як уже зазначалось вище, Держводагентство у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, іншими актами законодавства. Проте всупереч цьому, в наказі Державного агентства водних ресурсів України від 16.05.2011р. №53 ігноруються положення нормативно-правового акту, що має вищу юридичну силу - Постанови Кабінету Міністрів України. Так, зокрема, Постановою Кабінету Міністрів України від 09.10.2013р. №818 затверджено Порядок погодження з Головою Ради міністрів Автономної Республіки Крим, головами місцевих державних адміністрацій призначення на посади та звільнення з посад керівників підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління міністерств, інших центральних органів виконавчої влади (надалі - Порядок погодження). Згідно п.1 Порядку погодження Порядок визначає процедуру погодження з Головою Ради міністрів Автономної Республіки Крим, головами місцевих держадміністрацій призначення на посаду та звільнення з посади (крім звільнення за власним бажанням) керівників підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління міністерств, інших центральних органів виконавчої влади (далі - підприємство), крім керівників підприємств, установ, організацій Збройних Сил та інших військових формувань, МВС, а також керівників навчальних закладів, що призначаються на посаду за умовами конкурсу. Відповідно до п. 3 Порядку погодження, у пропозиції щодо погодження звільнення з посади керівника підприємства зазначаються прізвище, ім`я та по батькові, дата народження, громадянство, найменування займаної посади на час подання документів, підстава для звільнення. До зазначеної пропозиції додаються копія заяви про звільнення, біографічна довідка кандидата на посаду (з фотокарткою розміром 4x6 сантиметрів), засвідчена підписом керівника кадрової служби, який скріплений печаткою. Пропозиція щодо погодження звільнення з посади керівника підприємства, яке зареєстроване на території міста обласного і республіканського Автономної Республіки Крим значення, погоджується - відповідно з Головою Ради міністрів Автономної Республіки Крим, головою облдержадміністрації (п.4 Порядку погодження). Пунктом 6 Порядку погодження визначено, що повідомлення про погодження або вмотивовану відмову у погодженні призначення на посаду або звільнення з посади керівника підприємства разом з карткою погодження (вмотивованої відмови) призначення на посаду або звільнення з посади керівника підприємства не пізніше 5 днів після її надходження надсилається керівникові центрального органу виконавчої влади, які додаються до особової справи кандидата на посаду за місцем роботи. Згідно пункту 10 Порядку погодження у разі погодження Головою Ради міністрів Автономної Республіки Крим, головою місцевої держадміністрації пропозиції щодо погодження призначення на посаду та звільнення з посади керівника підприємства керівник центрального органу виконавчої влади видає у тижневий строк в установленому порядку наказ про призначення, а у дводенний строк наказ про звільнення. Копії наказу про призначення на посаду або наказу про звільнення з посади надсилаються протягом п`яти робочих днів після його видання до Ради міністрів Автономної Республіки Крим, відповідної місцевої держадміністрації. У разі звільнення керівника підприємства за власним бажанням відповідний центральний орган виконавчої влади інформує у триденний строк про це Голову Ради міністрів Автономної Республіки Крим, голову відповідної місцевої держадміністрації. Наказ Державного агентства водних ресурсів України від 16.05.2011р. №53 визначає, що у разі припинення контракту у зв`язку із закінченням строку дії контракту погодження місцевої державної адміністрації не потребується, що суперечить вищезазначеній постанові Кабінету Міністрів України. Міністерство праці та соціальної політики України у своєму листі «Щодо контрактної форми трудового договору та переліку законів, якими дозволено її застосування» від 6 травня 2000 року № 06/2-4/66 роз`яснює, що роботодавець може вимагати від працівника укладення контракту лише тоді, коли той належить до категорії працівників, які відповідно до законів працюють за контрактом. Укладення контракту у випадках, не передбачених законами України, не дозволяється, оскільки це знижує рівень соціальної захищеності працівників та суперечить вимогам Конвенції МОП № 158 про припинення трудових відносин з ініціативи роботодавця 1982 року, яка була ратифікована Україною Постановою Верховної Ради України від 4 лютого 1994 року № 3 93З-XII. Порушення цих вимог відповідно до статті 9 КЗпП може бути підставою для визнання недійсними умов праці за контрактом як таких, що погіршують становище працівника, а також притягнення винних посадових осіб до адміністративної відповідальності відповідно до статті 41 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Тобто в разі укладення контракту з працівником, що не належить до категорії працівників, з якими відповідно до законів може укладатися контракт, складений та підписаний сторонами письмовий документ з такою назвою не може набути правового режиму контракту. Однак він є підставою виникнення трудових правовідносин між працівником і роботодавцем. Такий контракт може бути визнано недійсним лише в тій частині, що погіршує становище працівника порівняно з чинним законодавством. Тобто, по суті, він має трансформуватися у звичайний трудовий договір, укладений на невизначений строк. При цьому мають бути збережені умови, що передбачають додаткові порівняно із законодавством трудові і соціально-побутові пільги для працівників. Таким чином, відповідних процедур, визначених законодавством України відповідачем проведено не було, або було проведено всупереч діючому законодавству з порушенням трудових та конституційних прав як людини та громадянина. Також звертає увагу на ту обставину, що в період з 29.01.2020р. до 07.02.2020р. він знаходився на стаціонарному лікуванні в Миколаївській центральній районній лікарні Миколаївської районної ради, що підтверджується листком непрацездатності АДН №054906 від 07.02.2020р. Відповідно до ч.3 ст.40 КЗпП України не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за п.5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці. Згідно ч. 1 ст. 235 КЗпП у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. Тобто, скасування наказу про звільнення працівника автоматично тягне за собою поновлення його на роботі та вирішення питання щодо відшкодування останньому середнього заробітку. Відповідно до п. 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995р., середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Також позивач вказує, що при визначенні середнього заробітку за час вимушеного прогулу потрібно врахувати Довідку №04/279 від 04.02.2020р. відповідно до якої середньоденна заробітна плата становить 2147,82 грн. (21583,50+68624,92/42р.д. (листопад, грудень 2019). Отже, позовні вимоги щодо стягнення заборгованості по виплаті середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу за період з 01.02.2020р. по 06.03.2020р. року вже становлять суму 53695,50 грн. Крім того, вказує, що попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести у зв`язку з розглядом справи: витрати, пов`язані з професійною правничою допомогою: година роботи адвоката (консультація, узгодження правової позиції) - 960,00 грн; підготовка позовної заяви - 4000,00 грн, участь у судових засіданнях (1 засідання/судодень-1600,00 грн.) - 4800,00; підготовка відповіді на відзив, клопотань, заяв та їх подача до суду (3x1000,00грн.) - 3000,00 грн., що в загальному становить орієнтовно 12760,00 грн. Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 05 лютого 2021 року позовні вимоги ОСОБА_1 до Державного агентства водних ресурсів України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Регіональний офіс водних ресурсів у Миколаївській області, про визнання недійсним контракту, визнання недійсним та скасування наказу про припинення трудового договору, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу задоволені частково. Змінено дату звільнення ОСОБА_1 з посади начальника Регіонального офісу водних ресурсів у Миколаївській області відповідно до пункту 2 частини 1 статті 36 КЗпП України, підпункту 1 пункту 21 контракту №11 від 01.02.2018 з 31 січня 2020 року на 08 лютого 2020 року. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Не погодившись із вказаним рішенням суду, ОСОБА_1 через свого представника звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення норм матеріального права, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги повністю. В апеляційній скарзі зазначає, що в мотивувальній частині оскаржуваного рішення суду зазначено, що наказом в.о. Голови Державного агентства водних України М. Хорєва від 30.01.2020 №28-ос ОСОБА_1 звільнено з посади начальника Регіонального офісу водних ресурсів у Миколаївській області з 31.01.2020 зв`язку із закінченням терміну дії контракту, відповідно до п.2 ч. 1 ст.36 КЗпП України, підпункту 1 пункту 21 контракту та припинено дію контракту від 01.02.2018 №11. Проте, в резолютивній частині оскаржуваного рішення Заводського районного суду м. Миколаєва суд вирішив: Змінити дату звільнення ОСОБА_1 з посади начальника Регіонального офісу водних ресурсів у Миколаївській області відповідно до пункту 2 частини 1 статті 36 КЗпП України, підпункту 1 пункту 21 контракту №11 від 01.02.2018 з 31 січня 2020 року на 08 лютого 2020 року. При цьому суд першої інстанції, на думку апелянта, помилково ототожнює поняття «звільнення», «розірвання» та «припинення дії» трудового контракту. Не змінюючи дати закінчення трудового контракту на іншу дату, ніж в ньому зазначено, не можливо звільнити працівника в зв`язку із закінчення дії контракту. Суд в оскаржуваному рішенні надаючи оцінку рішенню Конституційного Суду України від 09.07.1998 № 12-рп/98, в подальшому, на думку апелянта, дійшов до помилкових висновків, зокрема, коли посилається на те, що «.... пунктами 2,4 Положення про порядок укладання контракту з керівником підприємства, що є у державній власності, при найманні на роботу, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України №203 від 19.03.1993, визначено, що наймання на роботу керівника підприємства, що є у державній власності, здійснюється шляхом укладання з ним контракту відповідними міністерствами або іншими підвідомчими Кабінету Міністрів України органами виконавчої влади (органи управління майном). Відповідно до пункту 6 вказаного Положення, з керівником підприємства, раніше обраним чи призначеним на посаду, також укладається або переукладається контракт. У разі відмови органу управління майном укласти контракт з керівником підприємства, трудовий договір розривається на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України». Оскільки даним положенням не передбачено укладення контрактної форми з керівником бюджетної неприбуткової організації, яка належить до сфери управління центрального органу виконавчої влади, який реалізує державну політику у сфері розвитку водного господарства та гідротехнічної меліорації земель, управління, використання та відтворення поверхневих водних ресурсів - Державного агентства водних ресурсів України (п.1 Положення про Регіональний офіс водних ресурсів у Миколаївській області - Регіональний офіс водних ресурсів у Миколаївській області). Крім того, Конституційний Суд України в своєму рішенні від 09.07.1998 № 12- рп/98 чітко зазначив, що умови контракту, які погіршують становище працівника порівняно з чинним законодавством, угодами і колективним договором, вважаються недійсними. В рішенні Конституційного Суду України від 04 вересня 2019 року по справі № 2- 425/2018 (6960/18) вказано, що істотними умовами укладення контракту є передбачення строку його дії, підстав його припинення чи розірвання. Таким чином контракт укладається на строк, який встановлюється за погодженням сторін та містить чітке зазначення, коли розпочинається строк дії контракту та коли він закінчується. Проте наведене не може бути підставою для незастосування до працівників, які працюють відповідно до укладеного контракту, положень частини третьої статті 40 Кодексу, і такі працівники не можуть бути звільнені в день тимчасової непрацездатності або в період перебування у відпустці, оскільки це зумовить нерівність та дискримінацію цієї категорії працівників, ускладнить їх становище та знизить реальність гарантій трудових прав громадян, встановлених Конституцією і законами України. Положеннями ч.3 ст.40 Кодексу закріпленні гарантії захисту працівника від незаконного звільнення, що є спеціальними вимогами законодавства, які мають бути реалізовані роботодавцем для дотримання трудового законодавства. Однією з таких гарантій є, зокрема, сформульована у законодавстві заборона роботодавцю звільняти працівника, який працює за трудовим договором і на момент звільнення є тимчасово непрацездатним або перебуває у відпустці. Отже, нерозповсюдження такої вимоги на трудові правовідносини за контрактом є порушенням гарантій захисту працівників від незаконного звільнення та ставить їх у нерівні умови порівняно з працівниками інших категорій. За таких обставин, звільнення ОСОБА_1 під час тимчасової непрацездатності є грубим порушенням Конституції та законодавства про працю, а умови контракту № 11 від 01.02.2018р., укладеного між Головою Державного агентства водних ресурсів України та начальником Регіонального офісу водних ресурсів у Миколаївської області (Південно-Бузького басейнового управління водних ресурсів) ОСОБА_1 є недійсними в силу приписів ст. 9 КЗпП. Також звертає увагу на ту обставину, що Положення про Державне агентство водних ресурсів України не наділяє голову Держводагетнства повноваженнями укладати контракти з начальником Регіонального офісу водних ресурсів у Миколаївської області як бюджетною неприбутковою організацією, яка належить до сфери управління центрального органу виконавчої влади, який реалізує державну політику у сфері розвитку водного господарства та гідротехнічної меліорації земель, управління, використання та відтворення поверхневих водних ресурсів. Тому вважає, помилковим посилання в рішенні суду з урахуванням предмету спору в даній справі на пункт 4 частини 1 статті 6 Закону України «Про управління об`єктами державної власності», оскільки даною частиною статті 6 Закону України «Про управління об`єктами державної власності» визначаються права відповідних уповноважених органів управління (в різних сферах діяльності) на управління підприємств, установ та організацій, заснованих на державній власності (у різних сферах діяльності), тобто дані положення є загальними. Крім того, посилання відповідача на Лист Міністерства праці та соціальної політики України від 05.12.2007 №9086/0/14-07/06 (який має лише рекомендаційний характер) лише в черговий раз підтверджує загальну норму, визначену п.4 ч.1 ст.6 Закону України «Про управління об`єктами державної власності». Посилання відповідача на Наказ Міністерства юстиції України від 15.01.2009р. «Про визнання акта таким, що не підлягає державній реєстрації», відповідно до якого наказ Державного комітету України по водному господарству від 08.01.2009р. №3 «Про затвердження Порядку укладання, переукладання та розірвання контракту з керівниками водогосподарських організацій, що належать до сфери управління Державного комітету України по водному господарству» не підлягає державній реєстрації, ще раз підтверджує правову позицію позивача та безпідставність (незаконність дій) відповідача при укладені контрактів з ОСОБА_1 . Таким чином, наказ Державного комітету України по водному господарству від 08.01.2009р. №3 «Про затвердження Порядку укладання, переукладання та розірвання контракту з керівниками водогосподарських організацій, що належать до сфери управління Державного комітету України по водному господарству» не є нормативно-правовим актом, який встановлює нові права, або зачіпає свободи та законні інтереси громадян, зокрема і не визначає нові сфери застосування контрактної форми, в яких Державний комітет України по водному господарству має право укладати контракти. Також вказує, що будь якого посилання на п.4 ч. 1 ст.6 Закону України «Про управління об`єктами державної власності» ні наказ Міністерства юстиції України від 15.01.2009р. №50/5, ні Висновок Мінюсту від 15.01.2009р. не містить, що знову говорить про «загальність» даної норми права та безпідставність укладення контракту з ОСОБА_1 . Постановою Кабінету Міністрів України від 19.03.1993р. №203 затверджено Положення про порядок укладання контракту з керівником підприємства, що є у державній власності, при прийманні на роботу, а тому посилання відповідача на п.18 Положення, відповідно до якого за 2 місяці до закінчення строку дії контракту він може , бути за угодою сторін продовжений або укладений на новий чи інший строк, не узгоджується з позицією відповідача щодо підстави укладення контракту (сфери його застосування). Тому вважає, висновок суду щодо незастосування до процедури звільнення ОСОБА_1 положень Постанови Кабінету Міністрів України від 09.10.2013р. №818 є помилковим. З огляду на наведене, вважає, що під час розгляду справи суд першої інстанції не встановив всіх обставин необхідних для правильного застосування норм матеріального права, вибірково, на користь відповідача дослідив докази наявні в матеріалах справ, що в сукупності призвело до прийняття необґрунтованого рішення. Від Регіонального офісу водних ресурсів у Миколаївській області надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначен6о, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення від 05 лютого 2021 року по справі № 487/1448/20 з додержанням норм матеріального і процесуального права. З доводами апеляційної скарги Регіональний офіс водних ресурсів у Миколаївській області не згоден повністю, оскільки позивач (апелянт) у апеляційній скарзі не навів жодної правової підстави, зазначеної у ЦПК України, для скасування судового рішення. Посада начальника Південно-Бузького басейнового управління водних ресурсів та начальника Регіонального офісу водних ресурсів у Миколаївській області підпадає під вимоги відповідно до діючого законодавства для укладення трудового договору у вигляді письмового укладення контракту, в зв`язку з чим доводи позивача про відсутність підстав для укладання контракту з позивачем є такими, що не ґрунтуються на вимогах закону. Доводи позивача щодо недійсності контракту у зв`язку із відсутністю державної реєстрації нормативно-правого акту наказу Державного агентства водних ресурсів України №53 від 16.05.2011рн., оскільки вказаний наказ має відомчий характер та спрямований на організацію виконання рішень вищестоящих органів, а тому не є нормативно-правовим актом у розумінні пункту 2 Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших органів виконавчої влади, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.1992р. №731 є безпідставними. Позивач з власної згоди уклав контракт №11 від 02.02.2009р. з визначеним строком дії, про що свідчить його відповідна заява від 22.12.2008р., в подальшому на підставі його заяв дія контракту продовжувалась. Таким чином, позивач виявив своє бажання на укладання саме строкового трудового договору та погодився на його умови, в тому числі і на його строковий термін. В подальшому 18.01.2018р. позивач надав заяву, якою підтверджується його волевиявлення на продовження дії контракту на нових умовах, в зв`язку з чим між позивачем та Держводагентством було укладено контракт від 01.02.2018р. №11 строком до 31.01.2019р., який відповідно п.23 та додаткової угоди №1 від 31.01.2019р. продовжений до 31.01.2020р. Пунктом 2 частини 1 статті 36 КЗпП України визначено, що підставою припинення трудового договору є закінчення його строку (пункти 2 і 3 статті 23), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна з сторін не поставила вимогу про їх припинення. Відповідно до частини другої статті 39-1 КЗпП України трудові договори, що були переукладені один чи декілька разів, вважаються такими, що укладені на невизначений строк, за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 23 цього Кодексу. Якщо сторони при переукладенні контракту серед підстав його розірвання вказали закінчення строку, враховуючи, що працівник належним чином інформований про умови укладеного договору, контракт розглядається як встановлене законом виключення з правила частини другої статті 39-1 КЗпП України. Про таку правову позицію зазначено, у зокрема у постанові Верховного суду України по справі № 607/18964/18 від 22 січня 2020 року. Вважає, що суд першої інстанції вірно застосував у даній справі правову позицію, викладену Великою Палатою Верховного Суду у справі №205/4196/18 у постанові від 15.09.2020р., та рішення Конституційний Суд №6-(ІІ)/2019 від 04.09.2019р. Від відповідача також надійшов відзив на апеляційну скаргу позивача, в якому зазначено, що доводи, викладені в апеляційні скарзі, є необґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають, а рішення суду є таким, що прийнято згідно з нормами чинного законодавства України. Стосовно доводів апелянта щодо не застосування нормами чинного законодавства щодо контрактної форми трудового договору до трудових відносин між Держводагентством, як уповноваженим органом управління, та ОСОБА_1 , як керівником РОВР у Миколаївській області, Державне агентство водних ресурсів, вважає, що судом першої інстанції вірно встановлено, що посада начальника Південно-Бузького басейнового управління водних ресурсів та начальника Регіонального офісу водних ресурсів у Миколаївській області підпадає під вимоги діючого законодавства для укладення трудового договору у вигляді письмового укладення контракту. Крім того, судом першої інстанції встановлено, що укладенню контракту передували заяви апелянта, жодного разу позивачем не було висловлено будь-яких зауважень або пропозицій щодо контракту, а заяви про його пролонгацію свідчать про виявлення ініціативи позивачем у продовження саме строкового трудового договору (контракту). Також відповідач звертає увагу, що Регіональний офіс водних ресурсів у Миколаївській області є бюджетною неприбутковою організацією, що входить до сфери управління Державного агентства водних ресурсів, відповідно Держводагентства є уповноваженим органом управління РОВР у Миколаївській області. Вважає безпідставними доводи апелянта щодо відсутності законодавчих підстав для укладення саме строкового трудового договору (контракту) між апелянтом та Держводагентством. Посилається на те, що Законом України «Про управління об`єктами державної власності», зокрема статтею 6, визначено, що сферою застосування контрактної форми трудового договору є трудові відносини між уповноваженими органами управління (в даному випадку Держводагентством) та керівниками підприємств, установ та організацій (в даному випадку ОСОБА_1 ). Судом першої інстанції встановлено, що 02.02.2009р. укладено контракт №11 між Державним комітетом України по водному господарству, на який покладено функції з управління майном, що перебуває у державній власності, в особі його Голови ОСОБА_4 , з одного боку та ОСОБА_1 , з другого боку, відповідно до якого останній здійснює керівництво Миколаївським обласним виробничим управлінням меліорації і водного господарства, як начальник цієї організації з 02.02.2009р. по 31.01.2014р. включно. Контракт підписаний обома сторонами 02.02.2009р. Додатковими угодами №1, №3, №4 до контракту від 02.02.2009 №11 вносилися зміни до вказаного контракту, зокрема, в частині продовження строку його дії, які також були підписані сторонами. Додатковою угодою №4 до контракту від 02.02.2009р. №11, укладеною 19.01.2017р., продовжено строк дії контракту від 02.02.2009р. №11 з 01.02.2017р. по 31.01.2018р. включно. Наказом Державного агентства водних ресурсів України №85 від 03.07.2017р. затверджено Положення про Південно-Бузьке басейнове управління водних ресурсів. В заяві від 18.01.2018р. на ім`я Голови Держводагенства України ОСОБА_1 просив продовжити дію укладеного контракту на нових умовах, як з начальником Південно-Бузького басейнового управління водних ресурсів. 01.02.2018 року укладено контракт №11 між Головою Державного агентства водних ресурсів України Овчаренко І.І., з однієї сторони, та ОСОБА_1 , з іншої сторони, відповідно до якого останній був призначений на посаду начальника Південно - Бузького басейнового управління водних ресурсів. Контракт діє з 01.02.2018р. до 31.01.2019р. та підписаний сторонами 01.02.2018. Наказом Голови Державного агентства водних ресурсів України №704 від 17.09.2018р. перейменовано Південно-Бузьке басейнове управління водних ресурсів у Регіональний офіс водних ресурсів у Миколаївській області та затверджено Положення про Регіональний офіс водних ресурсів у Миколаївській області. На підставі заяви ОСОБА_1 від 18.01.2019р., між в.о. Голови Державного агентства водних ресурсів України Хорєвим М.Ю. та ОСОБА_1 31.01.2019р. укладено додаткову угоду №1 до контракту від 01.02.2018р. №11, предметом якої є продовження строку дії контракту від 01.02.2018р. №11, а саме з 01.02.2019р. по 31.01.2020 року. Отже, при укладенні контракту № 11 від 02.02.2009 року та додаткових угод № 1 та № 3 та 4 , а також контракту від 01.02.2018 № 11 та додаткової угоди № 1 до нього між Держводагентством та ОСОБА_1 мало місце не лише наявність вільного волевиявлення сторін на укладення контракту, як строкового трудового договору, а й визначена статтею 6 Закону України «Про управління об`єктами державної власності» сфера застосування контракту до трудових відносин між уповноваженими органами управління та керівниками підприємств, установ та організацій. Крім того, стосовно доводів апелянта щодо не застосування до спірних правовідносин постанови Кабінету Міністрів України від 19.03.1993 № 203 «Про застосування контрактної форми трудового договору з керівником підприємства, що є у державній власності», зазначає, що до правовідносин щодо звільнення керівника державної організації застосовуються норми постанови КМУ № 203 від 19.03.1993 р. «Про застосування контрактної форми трудового договору з керівником підприємства, що є у державний формі власності», а не постанови КМУ «Про впорядкування застосування контрактної форми трудового договору» № 170 від 19.03.1994 р., приміткою до якої визначено, що вона не застосовується до керівників державних підприємств. Проте з урахуванням історично-логічного методу тлумачення норм нормативно-правових актів слід розуміти, що законодавець мав на увазі, що постанова КМУ від 19.04.1994 р. № 170 не застосовується не лише до керівників державних підприємств, а й установ і організацій, оскільки постанова КМУ № 203 від 19.03.1993 р. «Про застосування контрактної форми трудового договору з керівником підприємства, що є у державний формі власності» прийнята на виконання Декрету КМУ від 15.12.1992 року «Про управління майном, що є у загальнодержавній власності». А згідно п. 1 вказаного декрету функції щодо управління майном здійснюється міністерствами та іншими підвідомчими КМУ органами державної виконавчої влади щодо управління майном, крім управління майнових комплексів підприємств, установ та організацій, управління якими здійснюють відповідні служби ВРУ, Президента, КМУ згідно з законодавчими актами. В п. 2 цього Декрету зазначено, що органи виконавчої влади приймають рішення про створення, реорганізацію, ліквідацію підприємств, установ та організацій, заснованих на загальнодержавній власності (далі - підприємства). Декрет втратив чинність 21.09.2006 р., проте під час його дії була прийнята постанова КМУ №170 від 19.04.1994 року «Про впорядкування застосування контрактної форми трудового договору» згідно примітки до якої вона не застосовується до керівників підприємств державної форми власності (за змістом декрету під підприємствами маються на увазі і установи і організації також). Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного суду від 03 квітня 2019 року по справі № 127/15146/17. Щодо тверджень апелянта про неправомірність звільнення у період тимчасової непрацездатності та за відсутності погодження керівника місцевої державної адміністрації, зауважує що звільнити працівника у зв`язку із закінченням строку трудового договору можна як у період тимчасової непрацездатності, так і в період перебування його у відпустці, оскільки частиною третьою статті 40 КЗпП України встановлено заборону щодо звільнення працівників у період тимчасової непрацездатності та перебування у відпустці лише з ініціативи роботодавця, тобто з підстав, передбачених у статтях 40, 41 КЗпП України. Наказ Державного агентства водних ресурсів від 30.01.2020 № 28-ос «Про звільнення ОСОБА_3 » видано не з ініціативи роботодавця, а у зв`язку із закінченням строку контракту. Окрім того, зазначає, що звільнення у зв`язку із закінченням дії контракту по суті не є розірванням трудового контракту, а є припиненням контракту у зв`язку із закінченням строку його дії. Крім того, як на одну із підстав для задоволення позовних вимог про визнання протиправним та скасування наказу Держводагентства від 30.01.2020 № 28-ос «Про звільнення ОСОБА_3 », апелянт посилається на перебування позивача на листку тимчасової непрацездатності під час винесення оскаржуваного наказу. Держводагентство вважає за необхідне звернути увагу, що позивачем по справі не було жодним із засобів зв`язку повідомлено Агентство, як орган управління, про перебування на листку тимчасової непрацездатності при прийнятті оскаржуваного наказу. Держводагентство вважає, що судом першої інстанції вірно застосовано до спірних правовідносин практику Великої Палати Верховного суду (постанова від 15.09.2020 по справі № 205/4196/18), яка визначає що належним способом захисту прав позивача по даній справі є зміна дати звільнення на перший робочий день після закінчення періоду тимчасової непрацездатності. Посилається, що відповідно до пункту 3 Порядку погодження з Головою Ради міністрів Автономної Республіки Крим, головами місцевих державних адміністрацій призначення на посади та звільнення з посад керівників підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 09.10.2013 №818, у пропозиції щодо погодження звільнення з посади керівника підприємства зазначаються прізвище, ім`я та по батькові, дата народження, громадянство, найменування займаної посади на час подання документів, підстава для звільнення. До зазначеної пропозиції додаються копія заяви про звільнення, біографічна довідка кандидата на посаду (з фотокарткою розміром 4x6 сантиметрів), засвідчена підписом керівника кадрової служби, який скріплений печаткою. Проте, припинення трудового договору по закінченню строку не потребує заяви чи якогось волевиявлення працівника. Свою волю на укладення трудового договору він вже виразив, коли підписав заяву про укладання контракту, одночасно виразивши свою волю на припинення такого трудового договору по закінченню строку, на який він був укладений. Таким чином, оскільки звільнення позивача відбулось з підстав закінчення строку дії контракту, а необхідність подання заяви працівника про припинення контракту у такому випадку не вимагається, відповідно відсутні законодавчі підстави для отримання погодження органу державної влади на звільнення керівника в зв`язку із закінченням строку дії контракту. Стосовно доводів апеляційної скарги щодо визнання контракту недійсним а трудового договору таким, що укладений безстроково, Державне агентство водних ресурсів, вважає що суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про відсутність підстав для визнання недійсним контракту №11 від 01.02.2018, а трудового договору таким, що укладено безстроково. Згідно з частиною другою статті 39-1 КЗпП України трудові договори, що були переукладені один чи декілька разів, за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 23, вважаються такими, що укладені на невизначений строк. Частина 2 статті 23 регламентує, що строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами. Застосування контрактної форми трудових відносин між уповноваженими органами управління та керівниками підприємств, установ та організацій визначена статтею 6 Законом України «Про управління об`єктами державної власності». Посилаючись на викладене, Державне агентство водних ресурсів України, вважає, що відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про поновлення на посаді начальника РОВР у Миколаївській області суд першої інстанції прийшов до вірного висновку. В судовому засіданні позивач та його представник підтримали доводи апеляційної скарги, просили її задовольнити, надавши пояснення аналогічні змісту апеляційної скарги та уточнивши, що позивач просить визнати недійсним не контракт, а умови контракту, які погіршують становище позивача як працівника. Представники відповідача та третьої особи не визнали доводи апеляційної скарги, просили залишити її без задоволення, а рішення суду- без змін, надавши пояснення аналогічні відомостям, викладеним в відзивах на апеляційну скаргу. Заслухавши доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду вважає, що скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Відповідно до ч.3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Згідно зі ст. 5 ЦПК України суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. А у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. Рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні ( ст.263 ЦПК України). Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин ( ст. 264 ЦПК України). Рішення суду зазначеним вимогам закону відповідає. Приймаючи рішення у справі, суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_1 з 19.03.1997р. був призначений на посаду начальника Миколаївського облводгоспу, яке з 16.05.2011р. перейменовано в Миколаївське обласне правління водних ресурсів. На підставі наказу голови Державного комітету по водному господарству №254 від 24.11.2008р. було запроваджено з 02.02.2009 року контрактну форму трудового договору з керівниками водогосподарських організацій, що належать до сферу управління Державного комітету України по водному господарству. З вказаним наказом ОСОБА_1 був ознайомлений особисто 28.11.2008р. та в той же день був ознайомлений з повідомленням - попередженням, яке містило пропозицію укладання контракту, як з керівником Миколаївського облводгоспу терміном на 5 років. Наказом №3 від 08.01.2009р. затверджено Порядок укладання, переукладання та розірвання контракту з керівниками водогосподарських організацій, що належать до сфери управління Державного комітету України по водному господарству. Наказом Міністра юстиції України №50/5 від 15.01.2009р. визнано наказ Державного комітету України по водному господарству від 08.01.2009р. №3, таким, що не підлягає державній реєстрації. Зі змісту висновку, затвердженого 15.01.2009р. заступником Міністра юстиції України, вбачається, що наказ №3 від 08.01.2009р. має відомчий характер та спрямований на організацію виконання рішень вищестоящих органів, зокрема Постанов Кабінету Міністрів України від 03.09.2008р. №777, від 02.08.1995р. №597,від 19.03.1993р. №203, а тому не підлягає державній реєстрації. З заяви від 22.12.2008р. на ім`я голови Держводгоспу України вбачається, що позивач просив укласти з ним контракт, як з керівником Миколаївського облводгоспу з 02.02.2009р. терміном на 5 років. 02.02.2009р. було укладено контракт №11 між Державним комітетом України по водному господарству, на який покладено функції з управління майном, що перебуває у державній власності, в особі його Голови ОСОБА_4 , з одного боку та позивачем з другого боку, відповідно до якого останній мав здійснювати керівництво Миколаївським обласним виробничим управлінням меліорації і водного господарства, як начальник цієї організації з 02.02.2009р. по 31.01.2014р. включно. Контракт підписаний обома сторонами 02.02.2009р. Додатковою угодою №1 до контракту від 02.02.2009 №11 внесено зміни до вказаного контракту, а саме у тексті контракту, укладеного 02.02.2009 №11, слова «Державний комітет України по водному господарству» замінено словами «Державне агентство водних ресурсів України» у відповідному відмінку, слова «Миколаївське обласне виробниче управління меліорації і водного господарства» замінено словами «Миколаївське обласне управління водних ресурсів» у відповідному відмінку. Угода діє до 31.01.2014р. включно. Додатковою угодою №3 до контракту від 02.02.2009р. №11, укладеною 20.11.2015р., було внесено зміни до вказаного контракту, а саме у тексті контракту укладеного 02.02.2009 №11 слова «Миколаївське обласне управління водних ресурсів» замінено словами «Південно-Бузьке басейнове управління водних ресурсів» у відповідному відмінку. Угода діє до 31.01.2017 включно та підписана сторонами. Додатковою угодою №4 до контракту від 02.02.2009р. №11, укладеною 19.01.2017р., продовжено строк дії контракту від 02.02.2009р. №11 з 01.02.2017р. по 31.01.2018р. включно. Угода діє до 31.01.2018р. включно та підписана сторонами. Наказом Державного агентства водних ресурсів України №85 від 03.07.2017р. затверджено Положення про Південно-Бузьке басейнове управління водних ресурсів. Заявою від 18.01.2018 на ім`я Голови Держводагенства України ОСОБА_1 просив продовжити дію укладеного контракту на нових умовах, як з начальником Південно-Бузького басейнового управління водних ресурсів. 01.02.2018р. було укладено контракт №11 між Головою Державного агентства водних ресурсів України ОСОБА_5 , з однієї сторони, та ОСОБА_1 , з іншої сторони, відповідно до якого останній був призначений на посаду начальника Південно-Бузького басейнового управління водних ресурсів. Контракт діє з 01.02.2018р. до 31.01.2019р. та підписаний сторонами 01.02.2018р. Наказом Голови Державного агентства водних ресурсів України №704 від 17.09.2018р. перейменовано Південно-Бузьке басейнове управління водних ресурсів у Регіональний офіс водних ресурсів у Миколаївській області та затверджено Положення про Регіональний офіс водних ресурсів у Миколаївській області. На підставі заяви ОСОБА_1 від 18.01.2019р., між в.о. Голови Державного агентства водних ресурсів України Хорєвим М.Ю. та ОСОБА_1 31.01.2019р. укладено додаткову угоду №1 до контракту від 01.02.2018р. №11, предметом якої є продовження строку дії контракту від 01.02.2018р. №11, а саме з 01.02.2019р. по 31.01.2020р. Наказом в.о. Голови Державного агентства водних ресурсів України М.Хорєва від 30.01.2020р. №28-ос позивача звільнено з посади начальника Регіонального офісу водних ресурсів у Миколаївській області 31.01.2020р. у зв`язку із закінченням терміну дії контракту, відповідно до п.2 ч.1 ст.36 КЗпП України, підпункту 1 пункту 21 контракту та припинено дії контракту від 01.02.2018р. №11. Положенням про порядок укладання контракту з керівником підприємства, що є у державній власності, при найманні на роботу, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України №203 від 19.03.1993, визначено, що наймання на роботу керівника підприємства, що є у державній власності, здійснюється шляхом укладання з ним контракту відповідними міністерствами або іншими підвідомчими Кабінету Міністрів України органами виконавчої влади (органи управління майном). Відповідно до пункту 6 вказаного Положення, з керівником підприємства, раніше обраним чи призначеним на посаду, також укладається або переукладається контракт. У разі відмови органу управління майном укласти контракт з керівником підприємства, трудовий договір розривається на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України. Відповідно до Положення про Державне агентство водних ресурсів України, затвердженого Постановою Кабінету міністрів №383 від 20.08.2014, Державне агентство водних ресурсів України (Держводагентство) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра захисту довкілля та природних ресурсів і який реалізує державну політику у сфері розвитку водного господарства та гідротехнічної меліорації земель, управління, використання та відтворення поверхневих водних ресурсів. Відповідно до статті 19 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади» та пункту 11 Положення про Державне агентство водних ресурсів України, Голова Держводагенства утворює, ліквідовує, реорганізовує підприємства, установи, організації, затверджує їхні положення (статути), в установленому порядку призначає на посади та звільняє з посад їх керівників, здійснює в межах своїх повноважень інші функції з управління об`єктами державної власності, що належать до сфери його управління. Пунктом 4 частини 1 статті 6 Закону України «Про управління об`єктами державної власності» визначено, що уповноважені органи управління відповідно до покладених на них завдань призначають на посаду та звільняють з посади керівників державних унітарних підприємств, у яких не утворено наглядову раду, установ, організацій та господарських структур, у статутному капіталі яких більше 50 відсотків акцій (часток) належать державі, та в яких не утворено наглядову раду, укладають і розривають з ними контракти, здійснюють контроль за дотриманням їх вимог. Відповідно до Положення про Південно-Бузьке басейнове управління водних ресурсів (Південно-Бузьке БУВР), затвердженого наказом Держводагенства від 03.07.2017 №85 Південно-Бузьке басейнове управління водних ресурсів є бюджетною неприбутковою організацією, що входить до сфери управління Державного агентства водних ресурсів України. Аналогічні приписи містяться у п.1 Положення про Регіональний офіс водних ресурсів у Миколаївській області, затвердженого наказом Державного агентства водних ресурсів України №704 від 17.09.2018. Пунктом 6.2 Положення про Південно-Бузьке БУВР визначено, що Державне агентство водних ресурсів України призначає на посаду та звільняє з посади начальника Південно-Бузького БУВР шляхом укладання та розірвання з ним контракту. Аналогічне викладено у п.10 Положення про Регіональний офіс водних ресурсів у Миколаївській області. З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що посада начальника Південно-Бузького басейнового управління водних ресурсів та начальника Регіонального офісу водних ресурсів у Миколаївській області підпадає під вимоги відповідно до діючого законодавства для укладення трудового договору у вигляді письмового укладення контракту, в зв`язку з чим доводи позивача про відсутність підстав для укладання контракту з ОСОБА_1 є такими, що не ґрунтуються на вимогах закону. Також суд першої інстанції вважав безпідставними доводи позивача та його представника щодо недійсності контракту в зв`язку із відсутністю державної реєстрації нормативно-правого акту наказу Державного агентства водних ресурсів України №53 від 16.05.2011р., оскільки вказаний наказ має відомчий характер та спрямований на організацію виконання рішень вищестоящих органів, а тому не є нормативно-правовим актом у розумінні пункту 2 Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших органів виконавчої влади, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.1992 №731. Крім того, з матеріалів справи вбачається, що позивач з власної згоди уклав контракт №11 від 02.02.2009 з визначеним строком дії, про що свідчить його заява від 22.12.2008р., в подальшому на підставі його заяв дія контракту продовжувалась. Таким чином, позивач виявив своє бажання на укладання саме строкового трудового договору та погодився на його умови, в тому числі і на його строковий термін. В подальшому 18.01.2018р. позивач надав заяву, якою підтверджується його волевиявлення на продовження дії контракту на нових умовах, в зв`язку з чим між позивачем та Держводагенством було укладено контракт від 01.02.2018р. №11 строком до 31.01.2019р., який відповідно п.23 та додаткової угоди №1 від 31.01.2019р. продовжений до 31.01.2020р. Встановленні обставини свідчать, що додаткова угода до контракту не є укладенням нового контракту, а є продовженням діючого контракту. Доводи позивача, що оскільки після укладення контракту 02.02.2009р. строком на 5 років були продовжені фактичні трудові відносини, то це є підставою для визнання договору таким, що укладений на невизначений строк, суд вважав безпідставними, оскільки 01.02.2018р. згідно умов контракту №11 сторони уклали новий контракт терміном на один рік. З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку про відсутність підстав для визнання недійсним контракту №11 від 01.02.2018, а трудового договору таким, що укладено безстроково. Вирішуючи позовні вимоги ОСОБА_1 в частині визнання незаконним та скасування наказу Державного агентства водних ресурсів України від 30.01.2020р. №28-ос суд виходив із того, що відповідно до пункту 3 Порядку погодження з Головою Ради міністрів Автономної Республіки Крим, головами місцевих державних адміністрацій призначення на посади та звільнення з посад керівників підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 09.10.2013 №818, у пропозиції щодо погодження звільнення з посади керівника підприємства зазначаються прізвище, ім`я та по батькові, дата народження, громадянство, найменування займаної посади на час подання документів, підстава для звільнення. До зазначеної пропозиції додаються копія заяви про звільнення, біографічна довідка кандидата на посаду (з фотокарткою розміром 4 x 6 сантиметрів), засвідчена підписом керівника кадрової служби, який скріплений печаткою. Проте, припинення трудового договору по закінченню строку не потребує заяви чи якогось волевиявлення працівника. Свою волю на укладення трудового договору він вже виразив, коли підписав заяву про укладання контракту, одночасно виразивши свою волю на припинення такого трудового договору по закінченню строку, на який він був укладений. Таким чином, оскільки звільнення позивача відбулось з підстав закінчення строку дії контракту, а необхідність подання заяви працівника про припинення контракту у такому випадку не вимагається, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність законодавчих підстав для отримання погодження органу державної влади на звільнення керівника в зв`язку із закінченням строку дії контракту. Посилання позивача на постанову Верховного Суду від 04.07.2018р. у справі №703/4198/16-ц, суд вважає безпідставними, оскільки у вказаній справі звільнення працівника відбулось на підставі п.8 ч.1 ст. 36 КЗпП України. Щодо звільнення позивача в період тимчасової непрацездатності, суд першої інстанції, зазначив що відповідно до положень частини 3 статі 40 КЗпП України не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці. Конституційний Суд в рішенні №6-(ІІ)/2019 від 04.09.2019 за конституційною скаргою ОСОБА_6 щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частини третьої статті 40 Кодексу законів про працю України дійшов висновку, що положення частини третьої статті 40 Кодексу є такими, що поширюються на усі трудові правовідносини та не суперечать Конституції України, зазначивши, що закінчення строку дії контракту не може бути підставою для незастосування до працівників, які працюють відповідно до укладеного контракту, положень частини третьої статті 40 Кодексу, і такі працівники не можуть бути звільнені в день тимчасової непрацездатності або в період перебування у відпустці, оскільки це зумовить нерівність та дискримінацію цієї категорії працівників, ускладнить їх становище та знизить реальність гарантій трудових прав громадян, встановлених Конституцією і законами України. Разом з цим, у разі порушення цієї гарантії та не встановлення судом інших підстав для скасування наказу про звільнення та поновлення на роботі, негативні наслідки слід усувати шляхом зміни дати звільнення позивача, визначивши датою припинення трудових відносин перший день після закінчення періоду тимчасової непрацездатності. Такого висновку дійшла Велика Палати Верховного Суду у справі №205/4196/18 постанова від 15.09.2020. Тому суд вважав можливим застосувати її у даній справі, оскільки в обох випадках припинення трудового договору відбулось відповідно до умов укладеного контракту. Не вбачав підстав для поновлення позивача на посаді начальника Регіонального офісу водних ресурсів у Миколаївській області суд також через те, що закінчення строку трудового договору (контракту) припиняє трудові відносини тоді, коли вимогу про звільнення заявила одна з сторін трудового договору - працівник чи власник або уповноважений ним орган. При такому волевиявленні однієї зі сторін друга сторона не може перешкодити припиненню трудових відносин. Оскільки власник не висловив своє бажання продовжувати трудові відносини із працівником після закінчення строку дії контракту, то звільнення ОСОБА_1 було проведено з додержанням вимог чинного законодавства у зв`язку з закінченням строку дії контракту. Чинне законодавство не передбачає можливості поновлення працівника на роботі після закінчення строку дії контракту в судовому порядку (правова позиція Верховного Суду відповідно до постанови від 11.04.2019р. у справі №401/2531/17). Позовна вимога ОСОБА_1 про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу є похідною від вимог про визнання контракту недійсним, скасування наказу про звільнення та поновлення на роботі, а тому, з урахуванням вищевикладених висновків суду про відсутність підстав для поновлення на роботі, задоволенню не підлягає. З матеріалів справи встановлено, що ОСОБА_1 відповідно до листка непрацездатності серії АДН №054906, виданого 07.02.2020, перебував на стаціонарному лікуванні з 29.01.2020 по 07.02.2020, стати до роботи 08.02.2020. Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції, вважає можливим часткового задовольнити позов лише в частині зміни дати звільнення ОСОБА_1 з 31.01.2020р. на 08.02.2020р., відмовивши в задоволенні іншої частини позовних вимог. Колегія суддів погоджується з висновками суду про відсутність підстав для задоволення позовних вимог. При цьому колегія суддів виходить з того, що відповідно до частини третьої статті 21 КЗпП України контракт є особливою формою трудового договору, в якому строк його дії, права, обов`язки відповідальність сторін (у тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть установлюватися угодою сторін. Виходячи з особливостей зазначеної форми трудового договору, спрямованої на створення умов для виявлення ініціативності та самостійності працівників з урахуванням їх індивідуальних здібностей і професійних навичок, закон надав право сторонам при укладенні контракту самим установлювати їхні права, обов`язки та відповідальність, зокрема як передбачену нормами КЗпП України, так і підвищену відповідальність керівника та додаткові підстави розірвання трудового договору. Згідно з рішенням Конституційного Суду України від 09 липня 1998 року № 12-рп/98 у справі за конституційним зверненням Київської міської ради професійних спілок щодо офіційного тлумачення частини третьої статті 21 КЗпП України (справа про тлумачення терміну «законодавство»), контракт, як особлива форма трудового договору, повинен спрямовуватися на створення умов для виявлення ініціативності та самостійності працівника, враховуючи його індивідуальні здібності й професійні навички, його правову і соціальну захищеність. Умови контракту, які погіршують становище працівника, порівняно з чинним законодавством, угодами і колективним договором, вважаються недійсними ( ст.9 КЗпП України) (абзац перший пункту 5 мотивувальної частини). На момент прийняття Конституційним Судом України Рішення від № 12-рп/98 положення частини третьої статті 21 Кодексу передбачали, що сфера застосування контракту визначається законодавством. Надаючи офіційне тлумачення цій нормі Конституційний Суд України зазначив, що терміном «законодавство» охоплюються закони України, чинні міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також постанови Верховної Ради України, укази Президента України, декрети і постанови Кабінету Міністрів України, прийняті в межах їх повноважень та відповідно до Конституції України і законів України. Законом України «Про управління об`єктами державної власності», зокрема статтею 6, визначено, що сферою застосування контрактної форми трудового договору є трудові відносини між уповноваженими органами управління (в даному випадку відповідачем) та керівниками підприємств, установ та організацій (позивачем). За змістом частин четвертої, п`ятої та шостої статті 65 ГК України у разі найму керівника підприємства з ним укладається договір (контракт), в якому визначаються строк найму, права, обов`язки і відповідальність керівника, умови його матеріального забезпечення, умови звільнення його з посади, інші умови найму за погодженням сторін. Керівник підприємства без доручення діє від імені підприємства, представляє його інтереси в органах державної влади і органах місцевого самоврядування, інших організаціях, у відносинах з юридичними особами та громадянами, формує адміністрацію підприємства і вирішує питання діяльності підприємства в межах та порядку, визначених установчими документами. Керівника підприємства може бути звільнено з посади достроково на підставах, передбачених договором (контрактом) відповідно до закону. Із викладеного слідує, що правовою підставою для укладення контракту з керівником юридичної особи незалежно від форм власності є також стаття 65 ГК України. Порядок укладення контрактів із керівниками підприємств, установ та організацій державної форми власності визначений постановою КМУ від 19 березня 1993 року № 203 «Про застосування контрактної форми трудового договору з керівником підприємства, що є у державній власності». Пунктом 3 зазначеної постанови КМУ передбачено, що з керівниками підприємств, раніше обраними чи призначеними на посаду, також укладаються або переукладаються контракти. У разі відмови міністерства або іншого підвідомчого Кабінету Міністрів України органу виконавчої влади укласти контракт з керівником підприємства, трудовий договір розривається на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України. У разі відмови керівника підприємства укласти контракт, трудовий договір з ним припиняється на підставі пункту 6 статті 36 КЗпП України. Позивачем протягом строку дії контрактів щорічно надавалися звіти про його виконання за відповідною формою. Процедурі укладення контрактів та їх пролонгації (продовження терміну дії) передували заяви позивача, у яких жодного разу позивачем не було висловлено будь-яких зауважень або пропозицій щодо контракту, а заяви про їх пролонгацію свідчать про виявлення ініціативи позивачем щодо продовження саме строкового трудового договору (контракту). Відповідно до Положення про Державне агентство водних ресурсів України, затвердженого Постановою Кабінету міністрів №383 від 20.08.2014, Державне агентство водних ресурсів України (Держводагентство) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра захисту довкілля та природних ресурсів і який реалізує державну політику у сфері розвитку водного господарства та гідротехнічної меліорації земель, управління, використання та відтворення поверхневих водних ресурсів. Відповідно до статті 19 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади» та пункту 11, зокрема, підпункту 17 пункту 11 Положення про Державне агентство водних ресурсів України, Голова Держводагенства утворює, ліквідовує, реорганізовує підприємства, установи, організації, затверджує їхні положення (статути), в установленому порядку призначає на посади та звільняє з посад їх керівників, здійснює в межах своїх повноважень інші функції з управління об`єктами державної власності, що належать до сфери його управління. Пунктом 4 частини 1 статті 6 Закону України «Про управління об`єктами державної власності» визначено, що уповноважені органи управління відповідно до покладених на них завдань призначають на посаду та звільняють з посади керівників державних унітарних підприємств, у яких не утворено наглядову раду, установ, організацій та господарських структур, у статутному капіталі яких більше 50 відсотків акцій (часток) належать державі, та в яких не утворено наглядову раду, укладають і розривають з ними контракти, здійснюють контроль за дотриманням їх вимог. Відповідно до п. 6.2 Положення про Південно-Бузьке БУВР, Державне агентство водних ресурсів України призначає на посаду та звільняє з посади начальника Південно-Бузького БУВР шляхом укладання та розірвання з ним контракту. Аналогічне передбачено у п.10 Положення про Регіональний офіс водних ресурсів у Миколаївській області, а саме те, що офіс очолює керівник(начальник), який призначається на посаду і звільняється з посади Головою Держводагенства шляхом укладення та розірвання з ним контракту за погодженням з місцевою державною адміністрацією. Аналіз викладено свідчить про те, що п. 6.2 Положення про Південно-Бузьке БУВР та п.10 Положення про Регіональний офіс водних ресурсів у Миколаївській області не протирічать підпункту 17 пункту 11 Положення про Державне агентство водних ресурсів України, оскільки підпункт 17 пункту 11 Положення про Державне агентство водних ресурсів України передбачає право Голови Держводагенства призначати на посади та звільняти в установленому порядку з посад керівників підприємства, установи, організації, які утворюються, ліквідовуються чи реорганізовуються Державним агентством водних ресурсів України, а Положення про Південно-Бузьке БУВР та Положення про Регіональний офіс водних ресурсів у Миколаївській області визначають форму реалізації такого права, зокрема, шляхом укладення контракту. З урахуванням викладеного, суд дійшов правильного висновку, що посада начальника Південно-Бузького басейнового управління водних ресурсів та начальника Регіонального офісу водних ресурсів у Миколаївській області підпадає під вимоги діючого законодавства щодо укладення трудового договору у вигляді контракту, в зв`язку з чим доводи позивача про відсутність підстав для укладання контракту з ОСОБА_1 є такими, що не ґрунтуються на вимогах закону. Правильно також суд першої інстанції вважав безпідставними доводи позивача та його представника щодо недійсності контракту в зв`язку із відсутністю державної реєстрації нормативно-правого акту наказу Державного агентства водних ресурсів України №53 від 16.05.2011р., оскільки вказаний наказ має відомчий характер та спрямований на організацію виконання рішень вищестоящих органів, а тому не є нормативно-правовим актом у розумінні пункту 2 Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших органів виконавчої влади, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.1992 №731. Відповідають матеріалам справи та нормам діючого законодавства і висновки суду щодо відсутності підстав вважати, що оскільки після укладення контракту 02.02.2009р. строком на 5 років фактичні трудові відносини були продовжені, то це є підставою для визнання договору таким, що укладений на невизначений строк. При цьому колегія суддів виходить з того, відповідно до пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є закінчення строку трудового договору (пункти 2, 3 статті 23), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна зі сторін не поставила вимогу про їх припинення. У вказаній нормі права передбачено підставу припинення трудового договору, що укладався на певний строк. А саме: у тих випадках, коли трудовий договір укладався до настання певного факту, такий договір вважається укладеним на певний строк. Тому настання обумовленого факту є підставою для припинення трудового договору у зв`язку з закінченням строку. Контракт від 02.02.2009р., у якому передбачено термін дії, строк дії якого неодноразово продовжувався, не вважається таким, що укладений на невизначений строк, оскільки згідно п.5.6 даного контракту передбачено, що за два місяці до закінчення строку дії контракту за згодою сторін його може бути продовжено або укладено на новий строк. Відповідно до частини другої статті 39-1 КЗпП України трудові договори, що були переукладені один чи декілька разів, вважаються такими, що укладені на невизначений строк, за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 23 цього Кодексу. Якщо сторони при переукладенні контракту серед підстав його розірвання вказали закінчення строку, враховуючи, що працівник належним чином інформований про умови укладеного договору, контракт розглядається як встановлене законом виключення з правила частини другої статті 39-1 КЗпП України. За такого відсутні підстави вважати, що оскільки після укладення контракту 02.02.2009р. строком на 5 років фактичні трудові відносини були продовжені, то це є підставою для визнання договору таким, що укладений на невизначений строк, оскільки після укладення контракту від 02.02.2009р., в який додатковими угодами неодноразово вносилися зміни щодо строку дії контракту і строк дії якого закінчувався 31.01.2018р. включно, сторони 01.02.2018р. уклали новий контракт з терміном дії з 01.02.2018р. до 31.01.2019р. Саме про таке застосування даних норм права йде мова у правову висновку, викладеному Верховним Судом у постанові від 06.03.2018р. у справі № 664/2284/16-ц. За такого доводи апеляційної скарги з цих питань колегією суддів відхиляються як такі, що не є підставою для скасування рішення суду. Не є підставою для скасування рішення суду також доводи апеляційної скарги щодо порушення порядку припинення трудових відносин з позивачем. Згідно пункту 23 контракту від 01 лютого 2018 року цей контракт може бути продовжений за згодою сторін відповідно до законодавства. За відсутності згоди між сторонами до дня закінчення строку дії контракту від 01 лютого 2018 року щодо продовження його дії на новий строк, роботодавець, на підставі умов контракту та у зв`язку з припиненням строку його дії правомірно припинив трудові правовідносини з позивачем на підставі пункту 2 частини першої статті 36 КзпП України. При цьому слід також враховувати, що Порядком укладення контракту визначено, що закінчення строку трудового договору (контракту) припиняє трудові відносини тоді, коли вимогу про звільнення заявила одна з сторін трудового договору - працівник чи власник або уповноважений ним орган. При такому волевиявленні однієї зі сторін друга сторона не може перешкодити припиненню трудових відносин. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 11 квітня 2019 року № 401/2531/17. Постановою Кабінету Міністрів України від 09.10.2013р. №818 затверджено Порядок погодження з Головою Ради міністрів Автономної Республіки Крим, головами місцевих державних адміністрацій призначення на посади та звільнення з посад керівників підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління міністерств, інших центральних органів виконавчої влади (надалі - Порядок погодження). Відповідно до пункту 3 Порядку погодження у пропозиції керівника центрального органу виконавчої влади щодо погодження звільнення з посади керівника підприємства зазначаються прізвище, ім`я та по батькові, дата народження, громадянство, найменування займаної посади на час подання документів, підстава для звільнення. До зазначеної пропозиції додаються копія заяви про звільнення, біографічна довідка кандидата на посаду (з фотокарткою розміром 4 x 6 сантиметрів), засвідчена підписом керівника кадрової служби, який скріплений печаткою. Пропозиція щодо погодження звільнення з посади керівника підприємства, яке зареєстроване на території міста обласного і республіканського Автономної Республіки Крим значення, погоджується - відповідно з Головою Ради міністрів Автономної Республіки Крим, головою облдержадміністрації (п.4 Порядку погодження). Пунктом 6 Порядку погодження визначено, що повідомлення про погодження або вмотивовану відмову у погодженні призначення на посаду або звільнення з посади керівника підприємства разом з карткою погодження (вмотивованої відмови) призначення на посаду або звільнення з посади керівника підприємства не пізніше 5 днів після її надходження надсилається керівникові центрального органу виконавчої влади, які додаються до особової справи кандидата на посаду за місцем роботи. Згідно пункту 10 Порядку погодження у разі погодження Головою Ради міністрів Автономної Республіки Крим, головою місцевої держадміністрації пропозиції щодо погодження призначення на посаду та звільнення з посади керівника підприємства керівник центрального органу виконавчої влади видає у тижневий строк в установленому порядку наказ про призначення, а у дводенний строк наказ про звільнення. Копії наказу про призначення на посаду або наказу про звільнення з посади надсилаються протягом п`яти робочих днів після його видання до Ради міністрів Автономної Республіки Крим, відповідної місцевої держадміністрації. У разі звільнення керівника підприємства за власним бажанням відповідний центральний орган виконавчої влади інформує у триденний строк про це Голову Ради міністрів Автономної Республіки Крим, голову відповідної місцевої держадміністрації. Необхідність погодження звільнення керівника Регіональний офіс водних ресурсів у Миколаївській області, передбачено також п. 10 Положення про Регіональний офіс водних ресурсів у Миколаївській області, згідно якого звільнення з підстав розірвання з ним контракту відбувається за погодженням з місцевою державною адміністрацією. Із системного аналізу зазначених нормативних актів випливає, що вони передбачають загальний порядок узгодження звільнення з посади керівника підприємства саме у разі його звільнення з посади за ініціативою роботодавця, в тому числі у випадку розірвання з ним контракту. Слід зазначити, що постановою КМУ від 09.10.2013р. №818 про затвердження Порядку погодження не було скасовано наказ Державного агентства водних ресурсів України від 16.05.2011р. за №53 «Про затвердження Порядку укладення, переукладення та розірвання контракту з керівниками водогосподарських організацій, що належать до сфери управління Державного агентства водних ресурсів України» та не зазначено про необхідність приведення будь-яких нормативних актів у відповідність до даної постанови КМУ. Тобто даний наказ діє наряду з постановою КМУ від 09.10.2013р. №818 і підлягає застосуванню в частині, що не суперечить положенням постанови КМУ від 09.10.2013р. №818. П.4.4 Порядку укладення, переукладення та розірвання контракту з керівниками водогосподарських організацій, що належать до сфери управління Державного агентства водних ресурсів України, затвердженого наказом Державного агентства водних ресурсів України від 16.05.2011р. за №53, передбачено, що звільнення керівника водогосподарської організації погоджується з відповідною місцевою державною адміністрацією, але у разі припинення контракту у зв`язку із закінченням строку дії контракту погодження місцевої державної адміністрації не потребується. Отже даний Порядок не суперечить Порядку погодження, а будучи спеціальною нормою права, тільки деталізує порядок звільнення у зв`язку із закінченням строку дії контракту. Колегія суддів вважає необхідним врахувати, що ст. 36 КЗпП України передбачає різні самостійні підстави припинення трудового договору, зокрема, закінчення строку ( пункти 2 1 3 ст. 23), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна з сторін не поставила вимогу про їх припинення; розірвання трудового договору з ініціативи працівника (статті 38,39), з ініціативи власника або уповноваженого ним органу (статті 40,41) або на вимогу профспілкового чи іншого уповноваженого на представництво трудовим колективом органу (стаття 45); підстави, передбачені контрактом (пункт 8). Звільнення у зв`язку із завершенням дії контракту, по суті, не є розірванням трудового контракту, а є припиненням контракту у зв`язку із закінченням строку його дії. Припинення трудового договору по закінченню строку не потребує заяви чи якогось волевиявлення працівника. Свою волю на укладення трудового договору він вже виразив, коли підписав заяву про укладання контракту, одночасно виразивши свою волю на припинення такого трудового договору по закінченню строку, на який він був укладений. Таким чином, оскільки звільнення позивача відбулось з підстав закінчення строку дії контракту, а не в зв`язку з необхідністю його розірвання до закінчення строку, то необхідність подання пропозиції керівника центрального органу виконавчої влади щодо погодження звільнення з посади керівника підприємства, яка повинна погоджуватися з відповідною місцевою державною адміністрацією, відсутня. За такого суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність законодавчих підстав для отримання погодження органу державної влади на звільнення керівника в зв`язку із закінченням строку дії контракту. Тому доводи апеляційної скарги про те, що суд помилково не застосував до процедури звільнення ОСОБА_1 положення Постанови Кабінету Міністрів України від 09.10.2013р. № 818 щодо погодження звільнення позивача з відповідною місцевою держадміністрацією, не є підставою для скасування рішення суду. Встановивши, що наказ про звільнення позивача був виданий відповідачем у період його тимчасової непрацездатності, суд правильно, не встановивши інших підстав для скасування наказу про звільнення та поновлення на роботі позивача, з урахуванням рішення Конституційного Суду №6-(ІІ)/2019 від 04.09.2019 за конституційною скаргою ОСОБА_6 щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частини третьої статті 40 Кодексу законів про працю України та постанови Велика Палати Верховного Суду від 15.09.2020 у справі №205/4196/18, дійшов висновку, що у разі порушення гарантії, передбаченої ч.3 ст. 40 КЗпП України, негативні наслідки слід усувати шляхом зміни дати звільнення позивача, визначивши датою припинення трудових відносин перший день після закінчення періоду тимчасової непрацездатності 08 лютого 2020р. З урахуванням викладеного, доводи апеляційної скарги, що припинення трудового договору з позивачем в період його тимчасової непрацездатності, є обов`язковою підставою для скасування наказу та поновлення його на роботі, не відповідає вимогам чинного законодавства. Приймаючи остаточне рішення у справі, суд апеляційної інстанції враховує, що, як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Руїз Торія проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain, серія A, N 303-A, § § 29-30)). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland, N 49684/99, § 2)). Тому, враховуючи, що інші доводи апеляційної скарги містять суб`єктивне тлумачення апелянтом як обставин справи, так і норм діючого законодавства, направлене на переоцінку доказів, яким суд першої інстанції дав належну правову оцінку, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що судом першої інстанції під час ухвалення рішення були належним чином оцінені надані сторонами докази, повно встановлені фактичні обставини справи, правильно визначений характер правовідносин між сторонами, вірно застосовано закон, що їх регулює. За таких обставин апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду без змін. Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, судова колегія,- П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 05 лютого 2021 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили негайно з дня її прийняття, але може бути оскаржена протягом 30 днів з дня складання її повного тексту до Верховного Суду у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України. Головючий Судді Повний текст постанови складено 25 травня 2021 року