Постанова 4807 № 216/2784/20

Дата документу 19.05.2021 Справа № 216/2784/20 ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Єдиний унікальний №216/2784/20 Головуючий у 1-й інстанції: Князєва Н.В. Провадження №22-ц/807/1450/21 Суддя-доповідач: Подліянова Г.С. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 19 травня 2021 рокум. Запоріжжя Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого, судді-доповідача суддів: за участю секретаря Подліянової Г.С., Гончар М.С., Маловічко С.В., Путій Д.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Інгулецького районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 06 листопада 2020 року про відмову у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особах: Центрально-Міського районного суду міста Кривого Рогу, Дніпровського апеляційного суду, Президента України, Омбудсмена України, Генерального прокурора України, третя особа Державна казначейська служба України, про визнання дій Держави Україна протиправними, визнання дій обмеженням права доступу до правосуддя, про відшкодування матеріальної та моральної шкоди,- ВСТАНОВИВ: В травні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Центрально- Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області з позовом до держави Україна, третя особа - Державна казначейська служба України, про визнання дій Держави Україна обмеженням права доступу до правосуддя, відшкодування матеріальної та моральної шкоди. Свої позовні вимоги ОСОБА_1 обгрунтовує тим, що він звернувся з позовом до суду 07 серпня 2019 року (справа №216/6719/19), однак у зв`язку з бездіяльністю Центрально-Міського районного суду м. Кривий Ріг, Дніпровського апеляційного суду, майже рік не може розпочатися розгляд справи. У зв`язку з тривалим розглядом справи суддею Центрально-Міського суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області він не може користуватися своєю власністю автомобілем, який має недоліки, які не усунуті Товариством з обмеженою відповідальністю «Хюндай Мотор Україна» у вказаній справі. Вважає, що вказані дії свідчать про порушення Державою Україна вимог, гарантованих ст. 1 Протоколу №1 до Конвенції. Крім того, вказані дії вказують про невиконання Державою Україна своїх професійних обов`язків Генерального Прокурора України (ст. 18,20 Закону України «Про зверненя громадян» (додатки 5,6), професійних обов`язків Омбудсмена України (ст. 6 Конвенції (додаток 9). Суд не реагує на вимогу імперативної норми ч.5 ст. 36 ЦПК України про відвід судді і розглядає справи за участю судді, якому не довіряє позивач. Апеляційний суд м. Кривий Ріг не реагує на апеляційні скарги щодо відновлення порушених прав людини, згідно вимог ст.6 Конвенції і ст. 9 Конституції України. ОСОБА_1 вважає, що вказане є штучним обмеженням Державою Україна доступу йому до правосуддя, чим завдано позивачу майнової та моральної шкоди, яка має бути відшкодована відповідно до ста. 56 Конституції України, ст. 1176 ЦК України. У зв`язку з тим, що Держава Україна не спроможна у розумні терміни публічно, без катування, залякування і страждань позивача з повагою до його прав, розглянути позовні заяви у справі №216/6719/19, ОСОБА_1 вважає, що наявні підстави для виплати йому маеріальної і моральної шкоди, завданої вказаними діями Держави Україна. Із урахуванням зазначеного, ОСОБА_1 просив суд: Визнати дії Держава Україна протиправними і такими, що не відповідають вимогам ст. 6 Європейської Конвенції: «розумні терміни» розгляду справи, «публічний розгляд апеляційної скарги», «відвід судді». Визнати дії Держава Україна обмеженням ОСОБА_1 права доступу до правосуддя ст. 6 Конвенції. Стягнути з Держави Україна на користь ОСОБА_1 матеріальні збитки в розмірі 625996,00 грн, моральні збитки в розмірі 1360 224,00 грн, моральну шкоду 23615,00 грн. Звернутися до Верховного Суду України стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо невиконання Державою Україна взятого на себе зобов`язання при приєднанні до Європейської конвенції з прав людини запровадити в Україні засобами правового захисту для запобігання порушенню прав,які захищає Європейська Конвенція, вирішення питання про конституційність якого належить до юрисдикції Конституційного Суду України. Ухвалою Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 25 травня 2020 року позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху з наданням строку на усунення недоліків. Зазначено строк виконання ухвали та попереджено про наслідки її невиконання. У липні 2020 року ОСОБА_1 надіслав до суду уточнену позовну заяву, в якій відповідачем зазначена держава Україна в особі: Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу, Дніпровського апеляційного суду, Президента України, Омбудсмена України, Генерального прокурора України. Розпорядженням виконуючого обов`язки голови Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу від 10 вересня 2020 року вказану цивільну справу направлено до Дніпровського апеляційного суду для визначення підсудності. Листом виконуючого обов`язки голови Дніпровського апеляційного суду від 21 вересня 2020 року вказану цивільну справу направлено до Верховного Суду для визначення підсудності. Ухвалою Верховного Суду від 07 жовтня 2020 року лист виконуючого обов`язки голови Дніпровського апеляційного суду від 21 вересня 2020 року про визначення підсудності вказаної цивільної справи повернуто. Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 26 жовтня 2020 року визначено підсудність цивільної справи № 216/2784/20 Інгулецькому районному суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області. Ухвалою Інгулецького районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 06 листопада 2020 року у відкритті провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 186 ЦПК України, відмовлено. Не погоджуючись із вказаною ухвалою суду першої інстанції, ОСОБА_1 звернувся до Дніпровського апеляційного суду з апеляційною скаргою, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, просив скасувати ухвалу Інгулецького районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 06 листопада 2020 року та відкрити провадження у справі. Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції при постановленні оскаржуваної ухвали було обмеженого його право доступу до справедливого правосуддя у розумні терміни. Відмова у відкритті провадження порушує його право на отримання відшкодування шкоди, завданої йому незаконними діями суду та доступу до правосуддя взагалі, яка повинна бути відшкодована Державою Україна. Суд не мав права відмовляти у відкритті провадження у справі, оскільки позови такого характеру розглядаються в порядку цивільного судочинства. Листом голови Дніпровського апеляційного суду від 01 лютого 2021 року вказану цивільну справу направлено до Верховного Суду для визначення підсудності. Ухвалою Верховного Суду від 15 лютого 2021 року, визначено підсудність цивільної справи №216/2784/20 за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особах: Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області, Дніпровського апеляційного суду, Президента України, Омбудсмена України, Генерального прокурора України, третя особа - Державна казначейська служба України, про визнання дій Держави Україна протиправними, визнання дій обмеженням права доступу до правосуддя, стягнення матеріальних та моральних збитків, відшкодування моральної шкоди, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Інгулецького районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 06 листопада 2020 року, Запорізькому апеляційному суду. 09 березня 2021 року справа за апеляційною скаргою ОСОБА_1 надійшла на адресу Запорізького апеляційного суду. Ухвалами Запорізького апеляційного суду від 12 березня 2021 року, 15 березня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Інгулецького районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 06 листопада 2020 року в цій справі прийнято до провадження та призначено до розгляду в Запорізькому апеляційному суді. (а.с. 109-111;12-113). Відповідно до відзивів на апеляційну скаргу Офіс Генерального прокурора, Уповноважений Верховної Ради з прав людини, зазначають, що судом зроблено правильний висновок про те, що відкриття провадження у зазначеній справі може мати ознаки втручання в здійснення правосуддя, порушення передбаченого ст. 126 Конституції України та ст. ст. 6, 48 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» принципу незалежності суддів. Зазначають, що судом постановлено обґрунтовану ухвалу про відмову у відкритті провадження у справі, а доводи апеляційної скарги є безпідставними та необгрунтованими. У зв`язку з наведеним, просять апеляційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції без змін. Учасники справи, будучи належним чином повідомленими про дату, час і місце розгляду справи, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень (а. с. 156-167) до апеляційного суду не з`явились, про причини неявки суд не повідомили. Згідно з ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Колегія суддів ухвалила здійснювати розгляд апеляційної скарги за відсутностіучасників справи, повідомлених належним чином про дату, час і місце розгляду справи, які не з`явилися в судове засідання, на підставі частини другої статті 372 ЦПК України. Заслухавши суддю - доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню. Згідно з ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до п. 6 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги на ухвалу суду першої інстанції має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Згідно ст. 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважав встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення норм матеріального чи процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання. Відповідно до частини першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Зазначеним вимогам закону оскаржувана ухвала суду першої інстанції не відповідає. Відмовляючи у відкритті провадження, суд першої інстанції виходив з того, що справа не підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства ( п. 1 ч. 1 ст. 186 ЦПК України). З такими висновками суду першої інстанції не погоджується колегія суддів, оскільки вони не відповідають вимогам закону та фактичним обставинам справи. Статею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. Свої позовні вимоги ОСОБА_1 обгрунтовує тим, що він 07 серпня 2019 року звернувся з позовом до Центрально- Міського районного суду м. Кривий Ріг про захист прав споживачів (справа №216/6719/19), однак у зв`язку з бездіяльністю судді Центрально-Міського районного суду м. Кривий Ріг, Дніпровського апеляційного суду, майже рік не може розпочатися розгляд справи. У зв`язку з тривалим розглядом справи суддею Центрально-Міського суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області він не може користуватися своєю власністю автомобілем, який має недоліки, які не усунуті Товариством з обмеженою відповідальністю «Хюндай Мотор Україна» , чим йому завдано майнової та моральної шкоди, яка повинна бути відшкодована державою Україна відповідно до статті 56 Конституції України, 1176 ЦК України. Позивач у справі, що розглядається, вважає відповідачем за його вимогою про відшкодування шкоди, завданої, на його думку, Центрально-міським районним судом міста Кривий Ріг, Дніпровським апеляційним судом, державу Україна. У відповідності до приписів частини другої статті 48 ЦПК України держава Україна може бути як позивачем, так і відповідачем у цивільній справі. За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Способами захисту особистих немайнових або майнових прав та інтересів, з якими особа має право звернутися до суду, зокрема, є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди. Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. Велика Палата Верховного Суду неодноразово доходила висновку, що позовні вимоги про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними діями чи бездіяльністю суду, можуть бути предметом розгляду у випадках, передбачених статтею 1176 ЦК України (див. пункт 68 постанови від 21 листопада 2018 року у справі №757/43355/16-ц, пункт 34 постанови від 18 грудня 2019 року у справі № 688/2479/16-ц). Вказана стаття регламентує відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом (частини перша та друга статті 1176 ЦК України). Шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок постановлення судом незаконного рішення в цивільній справі, відшкодовується державою в повному обсязі в разі встановлення в діях судді ( суддів), які вплинули на постановлення незаконного рішення, складу кримінального правопорорушення за обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили ( ч. 5 ст. 1176 ЦК України). За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України в інших випадках заподіяння шкоди органами, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудового розслідування, прокуратури і суду слід застосовувати частину шосту статті 1176 ЦК України, згідно з якою така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто, виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 ЦК України). При таких обставинах, у справі, що розглядається, суди мають встановити наявність або відсутність визначених статтею 1176 ЦК України та Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», підстав для відшкодування позивачеві з боку держави Україна шкоди. В даній справі ОСОБА_1 не ставиться питання щодо перевірки законності рішень чи дій суддів, та з огляду на викладене, колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що звернувшись з позовом до держави Україна з вимогою про відшкодування шкоди, позивач оскаржив процесуальні дії судді або суду під час здійснення правосуддя. При цьому слід ураховувати, що держава Україна зазначена ОСОБА_1 в якості єдиного відповідача у справі. Крім того, колегія суддів зазначає, що відмовляючи у відкритті провадження у справі, суд першої інстанції не врахував, що ОСОБА_1 , звертаючись з вказаним позовом, як на підстави для стягнення майнової та моральної шкоди з держави України, спричинені тривалим розглядом справи суддею Центрального міського суду м. Кривого Рога, посилається на підстави, визначені статтею 1176 ЦК України. Тому необґрунтованими є висновки суду першої інстанції про те, що заявлені до держави Україна вимоги позивача про відшкодування матеріальної і моральної шкоди не можна розглядати за правилами цивільного судочинства. За таких обставин, у суду не було достатніх підстав для відмови у відкритті провадження, у зв`язку з чим ухвалу суду першої інстанції про відмову у відкритті проваження, не можна визнати законною та обґрунтованою, тому відповідно ст.379 ЦПК України вона підлягає скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції. Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 379 ЦПК України суд апеляційної інстанції скасовує ухвалу суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направляє справу для продовження розгляду до суду першої інстанції, якщо вона постановлена з порушенням норм процесуального права чи неправильним застосуванням норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали. Аргументи апеляційної скарги частково є виправданими. Прохання апеляційної скарги про відкриття провадження у даній спраі не підлягає задоволенню, оскільки не входить до повноважень суду апеляційної інстанції, а належить виключно до повноважень суду першої інстанції. Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 379, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,-

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Ухвалу Інгулецького районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 06 листопада 2020 року у цій справі, скасувати. Справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення. Повна постанова складена 24 травня 2021 року. Головуючий, суддя Суддя Суддя Подліянова Г.С. Гончар М.С. Маловічко С.В.