Постанова 4801 № 127/5678/20

Справа № 127/5678/20 Провадження № 22-ц/801/807/2021 Категорія: 39 Головуючий у суді 1-ї інстанції Іщук Т. П. Доповідач:Ковальчук О. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 25 травня 2021 рокуСправа № 127/5678/20м. Вінниця Вінницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: судді-доповідача Ковальчука О. В., суддів: Сала Т. Б., Якименко М. М., за участі секретаря Ліннік Я. С. розглянувши цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_3 , про стягнення коштів, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області, ухвалене у цій справі 03 лютого 2021 року у м. Вінниці суддею цього суду Іщук Т. П., зі складанням його повного тексту 08 лютого 2021 року, В С Т А Н О В И В: В березні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_3 , про стягнення коштів, мотивуючи його тим, що позивач та відповідач є співвласниками ТОВ «Міжрегіональна машинно-технологічна станція Агро» та між ними з 2015 року існують фінансово-господарські відносини, у зв`язку з чим позивач надавав відповідачу кошти задля використання на власний розсуд у господарській діяльності цього товариства. Так, надання коштів за період з 2015 року по 2016 рік зафіксовано документом, написаним власноручно відповідачем «Протоколом узгодження вартості інвестицій відносно курсу валюти на момент надходження, згідно курсу валюти на міжбанківському ринку», відповідно до якого за період з 15 січня 2016 року до 19 лютого 2016 року у безготівковій формі передано 6 356 872,00 грн, що еквівалентно 249810,92 доларів США, 13 лютого 2016 року готівкою 75 500,00 грн, що еквівалентно 2849,06 доларів США, за період з 01 до 20 лютого 2016 року готівкою 25 000,00 доларів США.Вказані кошти мали бути повернуті до 01 березня 2017 року, а також до 01 грудня 2016 року мали бути повернуті відсотки в сумі 719 980,00 грн за користування позикою у 2015 році при річній ставці у гривні 25%.Отже, відповідно до вказаного протоколу загальна сума коштів, інвестованих під договір позики та готівкою станом на 11 березня 2016 року становить 277 659,98 доларів США. Вказані кошти повернуті не були, тому, з метою відтермінування виплат, 13 березня 2017 рокуміж позивачем та відповідачем, за участі ОСОБА_3 , був укладений документ «Угода про співпрацю», відповідно до якого строк повернення коштів встановлювався до 13 березня 2018 року. Пославшись на викладене та на те, що кошти у встановлений строк відповідачем повернуті не були, вимоги щодо повернення боргу він ігнорує, ОСОБА_1 просив суд стягнути з ОСОБА_2 на свою користь заборгованість в сумі 277 659,98 доларів США та 719 980,00 грн відсотків за користування позикою у 2015 році. Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 03 лютого 2021 року у задоволені позову відмовлено. Не погодившись із ухваленими рішеннями, позивач, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм процесуального та матеріального права, в апеляційній скарзі просить оскаржуване рішення скасувати та постановити нове, яким позовні вимоги задовольнити. У поданому на апеляційну скаргу відзиві відповідач зазначив, що оскаржуване рішення вважає законним та обґрунтованим, а тому просить апеляційний суд залишити його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. 25 травня 2021 року представник позивача адвокат Підлісний О. В. подав до апеляційного суду заяву про зупинення провадження у справі, мотивоване тим, що досудове розслідування, яке проводиться в межах кримінального провадження № 1202240070000707 від 07 липня 2020 року за ч. 2 ст. 190 КК України безпосередньо стосується відносин, які виникли між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 та є предметом розгляду у цій справі. Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 251 ЦПК України суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у разі об`єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду. Визначаючи наявність підстав, передбачених статтею 251 ЦПК України, за яких провадження у справі підлягає обов`язковому зупиненню, суд повинен, зокрема, враховувати, що така підстава для зупинення провадження у справі, визначена у пункті 6 частини першої цієї статті, застосовується у тому разі, коли в іншій справі можуть бути вирішені питання, що стосуються підстав, заявлених у справі вимог, чи умов, від яких залежить можливість її розгляду. Пов`язаність справ полягає у тому, що рішенням іншого суду, який розглядає справу, встановлено обставини, що впливають на збирання та оцінку доказів у даній справі, зокрема, факти, що мають преюдиційне значення для даної справи. Неможливість розгляду справи до вирішення іншої справи судом полягає в тому, що обставини, які розглядаються іншим судом, не можуть бути встановлені судом самостійно у цій справі через об`єктивні обставини. Кримінальний процесуальний кодекс України визначає досудове розслідування як стадію кримінального провадження, яка починається з моменту внесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань і закінчується закриттям кримінального провадження або направленням до суду обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, клопотання про звільнення особи від кримінальної відповідальності. З урахуванням наведеного, оскільки представником позивача не надано жодного доказу на підтвердження доводів заяви про зупинення провадження у справі, а підстави, які у ній наведені, не відносяться до підстав, передбачених статтею 251 ЦПК України, апеляційний суд дійшов висновку про відмову у задоволенні заяви про зупинення провадження у справі. Згідно зі ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повного і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Однак, рішення суду цим вимогам відповідає не в повній мірі, тому апеляційний суд, відповідно до вимог ст. 367 ЦПК України, перевіривши його законність і обґрунтованість не тільки у межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково з таких підстав. Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що «Протокол узгодження вартості інвестицій відносно курсу валюти на момент надходження, згідно курсу валюти на міжбанківському ринку» не містить відомостей про позичальника і умови договору не підтверджують, що дійсно ОСОБА_2 позичив кошти чи мав місце безпосередньо факт передачі йому коштів. Із такими висновками суду в повній мірі не можна погодитись з огляду на таке. Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Відповідно до ч. ч. 1-3 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Положеннями ст. 12 ЦПК України передбачено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Учасники справи зобов`язані: сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки; виконувати інші процесуальні обов`язки, визначені законом або судом (п. 2, п. 4, п. 6 п. 7 ч. 2 ст. 43 ЦПК України). Згідно з ч. ч. 1, 5-7 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України). Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом (ч. 1 ст. 78 ЦПК України). З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 (позикодавець) та ОСОБА_2 (позичальник) підписали «Протокол узгодження вартості інвестицій відносно курсу валюти на момент надходження згідно курсу валюти на міжбанківському ринку» (т. 1, а. с. 8), згідно якого визначені такі суми надходжень: «безготівково» з 15 січня 2016 року до 19 лютого 2016 року 6 356 872,00 грн, що еквівалентно 249810,92 дол. США; «готівкою»: 13 лютого 2016 року 75500,00 грн, що еквівалентно 2849,06 дол. США, з 01 до 20 лютого 2016 року 25000,00 дол. США. Всього інвестовано під договір позики та готівкою станом на 11 березня 2016 року 277 659,98 дол. США. Дана позика має бути повернута при умові максимальної реалізаційної ціни сільськогосподарської продукції, але не пізніше 01 березня 2017 року із можливістю дострокового повернення, з врахуванням депозитної ставки 8,25 % річних. Крім того, сторони домовилися провести донарахування процентної ставки у гривні за користування позикою в 2015 році в сумі 719980,00 грн при річній ставці у гривні 25% та провести сплату відсотків до 01 грудня 2016 року. 20 квітня 2015 року ОСОБА_1 (позикодавець) та Товариство з обмеженою відповідальністю «Міжрегіональна машинно-технологічна станція Агро», в особі директора Захарчука Володимира Михайловича, (позичальник) уклали договір позики, за умовами якого позикодавець надав у власність, а позичальник прийняв грошові кошти в сумі 960 000 грн строком до 10 вересня 2015 року. Вказана сума надана на зворотній основі (т. 1, а. с. 101). Відповідно до довідки № 48/5/50-39 від 13 квітня 2020 року, виданої Акціонерним товариством «Свербанк», на рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю «Міжрегіональна машинно-технологічна станція Агро» з рахунку ОСОБА_1 за період з 15 квітня 2015 року по 18 липня 2015 року було перераховано 719 980 грн безвідсоткової поворотної фінансової допомоги за договором від 20 квітня 2015 року (т. 1, а. с. 102-103). Згідно довідки № 47/5/50-39 від 13 квітня 2020 року, виданої Акціонерним товариством «Свербанк», з рахунку Товариства з обмеженою відповідальністю «Міжрегіональна машинно-технологічна станція Агро» на рахунок ОСОБА_1 за період з 20 листопада 2015 року по 25 листопада 2016 року було перераховано (повернено) 719 980 грн фінансової допомоги за договором від 20 квітня 2015 року (т. 1, а. с. 120). 15 січня 2016 року ОСОБА_1 (позикодавець) та Товариство з обмеженою відповідальністю «Міжрегіональна машинно-технологічна станція Агро», в особі директора Захарчука Володимира Михайловича, (позичальник) уклали договір позики, за умовами якого позикодавець надав у власність, а позичальник прийняв грошові кошти в сумі 8 000 000,00 грн, які останній зобов`язався повернути не пізніше 15 січня 2017 року. Вказана сума надана на зворотній безвідсотковій основі (т. 1, а. с. 52-53). Відповідно до довідки № 49/5/50-39 від 13 квітня 2020 року, виданої Акціонерним товариством «Свербанк», на рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю «Міжрегіональна машинно-технологічна станція Агро» з рахунку ОСОБА_1 за період з 15 січня 2016 року по 22 липня 2016 року було перераховано 7 691 572,00 грн безвідсоткової поворотної фінансової допомоги за договором від 15 січня 2016 року (т. 1, а. с. 54-55). Згідно довідки № 45/5/50-39 від 25 березня 2020 року, виданої Акціонерним товариством «Свербанк», з рахунку Товариства з обмеженою відповідальністю «Міжрегіональна машинно-технологічна станція Агро» на рахунок ОСОБА_1 за період з 03 серпня 2016 року по 27 січня 2017 року було перераховано (повернено) 7 691 572,00 грн фінансової допомоги за договором від 15 січня 2016 року (т. 1, а. с. 70-71). 06 вересня 2020 року Ружинським районним судом Житомирської області відкрито провадження у цивільній справі № 291/187/20 за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Міжрегіональна машинно-технологічна станція Агро» про стягнення боргу за договором позики від 15 січня 2016 року розмірі 8 000 000 грн (т. 1, а. с. 128-132). Відповідно до п. 1.4 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління НБУ від 21 січня 2004 року № 22 (далі - Інструкція) безготівкові розрахунки - перерахування певної суми коштів з рахунків платників на рахунки отримувачів коштів, а також перерахування банками за дорученням підприємств і фізичних осіб коштів, унесених ними готівкою в касу банку, на рахунки отримувачів коштів. Ці розрахунки проводяться банком на підставі розрахункових документів на паперових носіях чи в електронному вигляді. За приписами п. 1. 5 Інструкції учасники безготівкових розрахунків відкривають рахунки в порядку, що встановлюється нормативно-правовими актами Національного банку з питань відкриття і закриття рахунків, а також рахунки для обліку коштів у розрахунках за конкретними операціями Під час здійснення розрахунків можуть застосовуватись розрахункові документи на паперових носіях та в електронному вигляді. Ця Інструкція встановлює правила використання під час здійснення розрахункових операцій таких видів платіжних інструментів: меморіального ордера; платіжного доручення; платіжної вимоги-доручення; платіжної вимоги; розрахункового чека; інкасового доручення (п. 1. 13 Інструкції). Розрахункові документи складаються на бланках, форми яких наведені в додатках до цієї Інструкції (п. 2.1 Інструкції). В обґрунтування доводів позовних вимог ОСОБА_1 зазначав, що надав в борг відповідачу 6 356 872 грн у безготівковій формі, проте в порушення вимог ст. ст. 77, 81 ЦПК України не надав суду жодного належного та допустимого доказу здійснення безготівкових розрахунків з ОСОБА_2 за період з 15 січня 2016 року до 19 лютого 2016 року, отже апеляційний суд позбавлений можливості встановити факт передання вказаної грошової суми позичальнику. Згідно з ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. У ч. 1 ст. 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Статтею 1046 ЦК України передбачено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (ст. 1047 ЦК України). Частиною 1 ст. 1049 ЦК України передбачено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Відповідно до ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Статтею 530 ЦК України визначено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Статтею 202 ЦК України передбачено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво-чи багатосторонніми (договори). Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою. Розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей. Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладених договорів, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки. Таким чином, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов`язання, має містити умови отримання позичальником в борг грошей із зобов`язанням їх повернення та дати отримання коштів. Отже, за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов`язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. З метою забезпечення правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов. Аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року (провадження № 6-63цс13), від 02 липня 2014 року (провадження № 6-79цс14), від 13 грудня 2017 року (провадження № 6-996цс17) та постановах Верховного Суду від 20 березня 2019 року в справі № 383/976/15-ц (провадження № 61-10361св18), від 25 березня 2020 року в справі № 569/1646/14-ц (провадження № 61-5020св18). З урахуванням наведеного та встановлених у справі обставин, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 коштів, визначених у Протоколі як «безготівкові» в розмірі 6 356 872 грн, оскільки позивачем не надано суду жодних належних та допустимих доказів проведення безготівкових розрахунків з відповідачем, зокрема розрахункових документів, визначених положеннями Інструкції. Апеляційний суд звертає увагу, що в силу ст. 13 ЦПК України, саме позивач несе ризик наслідків невчинення ним у встановленому процесуальним законом порядку процесуальної дії, зокрема й щодо подання доказів на підтвердження обставин, на які він посилається як на підставу своїх вимог. Доводи позивача про те, що «Угода про співпрацю», укладена 13 березня 2017 року з ОСОБА_3 , укладена з метою відтермінування виплат сум, зафіксованих у Протоколі, і відповідно є додатковою угодою договору позики, апеляційний суд відхиляє, оскільки зі змісту цього документу не вбачається жодних посилань на такі погоджені сторонами умови. Водночас, дослідивши матеріали справи, оцінивши доводи позивача та відповідача, апеляційний суд вважає, що між сторонами існують правовідносини, що виникли з договору позики, оскільки «Протокол узгодження вартості інвестицій відносно курсу валюти на момент надходження згідно курсу валюти на міжбанківському ринку» містить інформацію про позикодавця та позичальника, факт отримання в борг коштів, які мають бути повернуті не пізніше 01 березня 2017 року, факт власноручного написання його тексту та його підписання відповідач не заперечував, він знаходиться у позивача, що свідчить про те, що борг не погашено. Разом з тим, при вирішенні спору має бути врахована заява відповідача про застосування строків позовної давності, зокрема пропуск позивачем строку позовної давності (т. 1, а. с. 137-138). Відповідно до ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. За змістом ч. 3 ст. 254 ЦК України строк, що визначений місяцями, спливає у відповідне число останнього місяця строку. Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України). Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність. Зокрема, ч. 2 ст. 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені). За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України). Відповідно до ч. 5 ст. 261 ЦК України за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. За зобов`язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред`явити вимогу про виконання зобов`язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку. Частиною 1 ст. 264 ЦК України визначено, що перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. Згідно ст. 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України). Встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього (зазначено в пункті 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі»). З матеріалів справи встановлено, що у «Протоколі узгодження вартості інвестицій відносно курсу валюти на момент надходження згідно курсу валюти на міжбанківському ринку» визначено строк виконання зобов`язання, а саме: отримані в борг кошти мають бути повернуті не пізніше 01 березня 2017 року, отже перебіг позовної давності почався зі спливом цього строку. Наявність підстав, передбачених статтею 264 ЦК України, для переривання перебігу позовної давності щодо пред`явлення позову по суті заявлених у цій справі вимог, які б дозволяли зробити висновок про дотримання ОСОБА_1 при поданні позову визначеного законом строку позовної давності, апеляційним судом не встановлено. За таких обставин, апеляційний суд дійшов висновку, що оскільки на момент звернення з цим позовом сплив строк позовної давності, позивач без поважних причин пропустив строк звернення до суду, проте в позові не заявив вимогу про його поновлення, причин поважності такого пропущення суду не навів, отже у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 щодо стягнення з ОСОБА_2 75500,00 грн, що еквівалентно 2849,06 дол. США та 25000,00 дол. США слід відмовити саме з цих підстав. На підставі викладеного вище, рішення суду першої інстанції, без урахування зазначеного вище, не можна визнати законним і обґрунтованим, а тому воно підлягає зміні з викладенням його мотивувальної частини в редакції цієї постанови. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. З урахуванням наведеного, оскільки суд першої інстанції за результатом розгляду позовних вимог дійшов правильного висновку про необхідність відмови у задоволенні позову, проте вказав невірні підстави для відмови у позові та не звернув належної уваги на пропуск позивачем строку звернення до суду із цим позовом, про застосування наслідків спливу якого заявлено відповідачем у справі, апеляційний суд вважає за необхідне рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 03 лютого 2021 року змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови. На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 382 - 384, 389 ЦПК України, апеляційний суд, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково, рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 03 лютого 2021 року змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови. Постанова набирає законної сили із дня її прийняття. Касаційна скарга на постанову може бути подана до Верховного Суду протягом тридцяти днів із дня складання повного тексту постанови. Головуючий О. В. Ковальчук Судді : Т. Б. Сало М. М. Якименко Повний текст постанови виготовлено 25 травня 2021 року.