Постанова 4857 № 260/755/20

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 12 травня 2021 рокуЛьвівСправа № 260/755/20 пров. № А/857/4414/21 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів: головуючого судді: Матковської З.М., суддів: Кузьмича С.М., Улицького В.З. при секретарі судового засідання: Герман О.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові в режимі відео конференції апеляційну скаргу Головного територіального управління юстиції у Закарпатській області на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 28 грудня 2020 року у справі №260/755/20 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного територіального управління юстиції у Закарпатській області, Південо-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу (головуючий суддя першої інстанції - Іванчулинець Д.В., час ухвалення - 15.50 год., місце ухвалення - м. Ужгород, дата складання повного тексту - 11.01.2021 р.),- В С Т А Н О В И В: ОСОБА_1 звернулася до суду з позовною заявою до Головного територіального управління юстиції у Закарпатській області, Південно - Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ), якою, враховуючи заяву про збільшення позовних вимог просить: 1) визнати протиправним та скасувати наказ Головного територіального управління юстиції у Закарпатській області від 26 лютого 2020 року № 14/4 про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника начальника Управління фінансового та матеріально-технічного забезпечення - начальника відділу планово-фінансової діяльності, бухгалтерського обліку та звітності Головного територіального управління юстиції у Закарпатській області від 26 лютого 2020 року відповідно до п. 1 1 ч. 1 ст. 87 Закону України «Про державну службу» у зв`язку з ліквідацією Головного територіального управління юстиції у Закарпатській області, з припиненням державної служби; 2) зобов`язати Головне територіальне управління юстиції у Закарпатській області провести звільнення ОСОБА_1 з посади заступника начальника Управління фінансового та матеріально-технічного забезпечення - начальника відділу планово-фінансової діяльності, бухгалтерського обліку та звітності Головного територіального управління юстиції у Закарпатській області за переведенням для подальшої роботи у Південно-Західному міжрегіональному управлінні Міністерства юстиції (місто Івано-Франківськ), згідно з п. 2 ч. 1 ст. 41 Закону України «Про державну службу» та п. 5 ст. 36 Кодексу законів про працю України; 3) зобов`язати Головне територіальне управління юстиції у Закарпатській області виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки, а саме невиплати належних їй, як звільненому працівникові сум, по день фактичного розрахунку; 4) зобов`язати відповідача - Головне територіальне управління юстиції у Закарпатській області провести виплату ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу; 5) зобов`язати відповідача - Південно-Західне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) призначити в порядку переведення ОСОБА_1 для подальшої роботи у Південно-Західному міжрегіональному управлінні Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) згідно п. 2 ч. 1 ст. 41 ст. 41 Закону України «Про державну службу» та п. 5 ст. 36 Кодексу законів про працю України. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 26 лютого 2020 року наказом Головного територіального управління юстиції у Закарпатській області № 14/4 ОСОБА_1 звільнено з посади заступника начальника Управління фінансового та матеріально-технічного забезпечення - начальника відділу планово-фінансової діяльності, бухгалтерського обліку та звітності Головного територіального управління юстиції у Закарпатській області відповідно до п. 11 ч. 1 статті 87 Закону України «Про державну службу» у зв`язку з ліквідацією Головного територіального управління юстиції у Закарпатській області, з припинення державної служби. Вказаний наказ вважає протиправним, оскільки відповідно до положень ст. 105 Цивільного кодексу України, право призначити комісію з припинення Головного територіального управління юстиції у Закарпатській області (ліквідаційну комісію) та голову Ліквідаційної комісії належало Кабінету Міністрів України, як органу яким було прийнято рішення про припинення вказаної юридичної особи. У порушення положень вказаної норми Цивільного кодексу України та конституційних вимог, які містяться у статтях 8, 19 Конституції України, Міністерство юстиції України наказом № 3173/5 від 16.10.2019 «Про утворення міжрегіональних територіальних органів» прийняло рішення, яке суперечить принципам юрисдикції, оскільки, повторюючи уже прийняте Кабінетом Міністрів України рішення та виходячи за межі наданих Міністерству юстиції повноважень, зроблена спроба, через нібито прийняте Міністерством рішення, про ліквідацію юридичних осіб публічного права та утворення юридичних осіб публічного права, узаконити призначення міністерством голів ліквідаційних комісій. Зазначає, що так як у даному випадку суб`єктом призначення наділеним Законом України «Про державну службу» повноваженням звільнити позивача з посади в державному органі являлося Головне територіальне управління юстиції у Закарпатській області в особі голови ліквідаційної комісії на ім`я якого було запропоновано і була подана заява, про звільнення позивача з посади в порядку переведення для подальшої роботи на посаді державної служби в державному органі, а суб`єктом призначення повноважним згідно вказаного Закону повноважним призначити позивача на відповідну посаду державної служби в державному органі являлось Південно-Західне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (місто Івано-Франківськ) в особі в.о. начальника п. Васильчук В.О. на ім`я якої позивачу було запропоновано і була подана заява про призначення на посаду державної служби в державному органі, то вказані обставини свідчать на наявність умов для припинення та продовження трудового договору з позивачем в порядку передбаченому п. 2 ч. 1 ст. 41 Закону України «Про державну службу». Крім того, звертає увагу, що суми, які належать до сплати позивачу від Головного територіального управління юстиції у Закарпатській області, були виплачені не 26 лютого 2020 року, а значно пізніше - 18 березня 2020 року. Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 28 грудня 2020 року позов задоволено частково. Стягнуто з Головного територіального управління юстиції у Закарпатській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 26 лютого 2020 року по 18 березня 2020 року в сумі 15 062,40 грн. У задоволенні решти позовних вимог - відмовлено. Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції відповідачем подана апеляційна скарга, в якій зазначає, що Головне територіальне управління юстиції у Закарпатській області вважає, що Закарпатським окружним адміністративним судом при прийнятті даного рішення в частині задоволених вимог, неправильно застосовано норми матеріального права. Суть доволів апелянта зводиться до того, що із трактування ч. 1 ст. 117 Кодексу законів про працю України випливає обов`язкова наявність факту вини власника або уповноваженого ним органу, що не було враховано судом першої інстанції при задоволенні позовної вимоги. Апелянт вказує на те, що необхідними складовими частинами настання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні є наявність належних звільненому працівникові сум при звільненні та вина роботодавця за невиплату (несвоєчасну виплату) працівникові цих сум, проте Головне територіальне управління юстиції у Закарпатській області вважає, що вини власника в даному випадку не було. З урахуванням наведеного просить рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог скасувати та в цій частині прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити. Позивачем поданий відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначає, що апеляційна скарга є необґрунтованою, такою що не підлягає задоволенню, а доводи, викладені у ній, не відповідають чинному законодавству України та реальним обставинам справи. В судовому засіданні апеляційного розгляду справи, представник відповідачів апеляційну скаргу підтримав з підстав, наведених у скарзі, просив рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог скасувати та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити повністю. Позивач проти вимог апеляційної скарги заперечила, просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне. Судом встановлено та з матеріалів справи слідує, що 22 жовтня 2019 року ОСОБА_1 була попереджена про припинення державної служби та звільнення із займаної посади не раніше ніж через два місяці з дня попередження, відповідно до пункту 11 частини 1 статті 87 Закону України «Про державну службу», у зв`язку із ліквідацією Головного територіального управління юстиції у Закарпатській області. 26 лютого 2020 року наказом Головного територіального управління юстиції у Закарпатській області № 14/4 від 26.02.2020 року ОСОБА_1 звільнено з посади заступника начальника Управління фінансового та матеріально - технічного забезпечення - начальника відділу планово - фінансової діяльності, бухгалтерського обліку та звітності Головного територіального управління юстиції у Закарпатській області відповідно до п. 11 ч. 1 ст. 87 Закону України «Про державну службу» у зв`язку з ліквідацією Головного територіального управління юстиції у Закарпатській області, з припинення державної служби. Підстава: постанова Кабінету Міністрів України від 09 жовтня 2019 року № 870 «Деякі питання територіальних органів Міністерства юстиції», попередження з відміткою про ознайомлення. Суд першої інстанції позов задовольнив частково з тих підстав, що законодавством не передбачено у разі ліквідації або реорганізації державного органу обов`язкового порядку переведення працівника у державний орган, якому передаються повноваження та функції такого органу, тому відсутні підстави для висновку про можливість скасування оспорюваного наказу від 26 лютого 2020 року № 14/4 із зобов`язанням відповідача призначити в порядку переведення позивача для подальшої роботи у Південно-Західному міжрегіональному управлінні Міністерства юстиції (м. Івано - Франківськ) на посаду державної служби, а позовна вимога про зобов`язання Головного територіального управління юстиції у Закарпатській області виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки, а саме невиплати належних їй, як звільненому працівникові сум, по день фактичного розрахунку підлягає задоволенню. Відповідно до частини 1 статті 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, тому відповідно апеляційним судом переглядається рішення суду в частині задоволених позовних вимог. Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Статтею 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом. Відповідно до частини 1 статті 47 Кодексу законів про працю України (надалі - КЗпП України) власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу. Згідно статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У відповідності до статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку настає відповідальність, передбачена статтею 117 КЗпП України. Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя. При цьому, виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо). Судом встановлено та з матеріалів справи слідує, що позивача було звільнено з посади 26 лютого 2020 року, відповідно до наказу Головного територіального управління юстиції у Закарпатській області № 14/4 від 26.02.2020 р. Належні позивачу суми при звільненні були виплачені ОСОБА_1 18 березня 2020 року, що підтверджується наявною в матеріалах справи відповідною випискою з рахунку позивача. У відповідності до пп. «л» п. 1 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 р. № 100 цей Порядок застосовується у інших випадках, коли згідно з чинним законодавством виплати провадяться, виходячи із середньої заробітної плати (далі - Порядок №100). Абз. 3 п. 2 Порядку передбачено, що у всіх інших випадках (крім випадків обчислення середньої заробітної плати для оплати щорічної відпустки) збереження середньої заробітної плати і середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час. Пунктом 3 цього Порядку встановлено, що при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження включаються: основна заробітна плата; доплати і надбавки (за надурочну роботу та роботу в нічний час; суміщення професій і посад; розширення зон обслуговування або виконання підвищених обсягів робіт робітниками-почасовиками; високі досягнення в праці (високу професійну майстерність); умови праці; інтенсивність праці; керівництво бригадою, вислугу років та інші); виробничі премії та премії за економію конкретних видів палива, електроенергії і теплової енергії; винагорода за підсумками річної роботи та вислугу років тощо. Премії включаються в заробіток того місяця, на який вони припадають згідно з розрахунковою відомістю на заробітну плату. Премії, які виплачуються за квартал і більш тривалий проміжок часу, при обчисленні середньої заробітної плати за останні два календарні місяці, включаються в заробіток в частині, що відповідає кількості місяців у розрахунковому періоді. У разі коли число робочих днів у розрахунковому періоді відпрацьовано не повністю, премії, винагороди та інші заохочувальні виплати під час обчислення середньої заробітної плати за останні два календарні місяці враховуються пропорційно часу, відпрацьованому в розрахунковому періоді. Усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі. За правилами п. 8 Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. Згідно наявної в матеріалах справи довідки Головного територіального управління юстиції у Закарпатській області від 17.12.2020 р. №75 за останні два місяці, що передували звільненню позивача, розмір її заробітної плати склав 42174, 64 грн. за 42 фактично відпрацьованих робочих днів. При цьому період затримки розрахунку при звільненні позивача з 26.02.2020р. по 18.03.2020р. склав 15 днів. З урахуванням наведених вище обставин справи та норм чинного законодавства України, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що з Головного територіального управління юстиції у Закарпатській області на користь позивача підлягає стягненню середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 15 062,40 грн. із розрахунку: 42174,64 грн. (заробіток за два місяці перед звільненням) / 42 фактично відпрацьовані робочі дні) х 15 (дні затримки розрахунку при звільненні). Що стосується доводів апелянта про те, що затримка виплати в повному обсязі нарахованих позивачу коштів сталася не з вини відповідачів, то апеляційний суд вважає такі необґрунтованими з наведених вище підстав та крім цього зазначає наступне. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13.05.2020 у справі № 810/451/17 зазначила, що умовами застосування частини першої статті 117 Кодексу законів про працю України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Також за правовою позицією, висловленою Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17 під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо). Закріплені у статтях 116, 117 Кодексу законів про працю України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства усіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку із працівником. Статтею 116 Кодексу законів про працю України на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов`язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 Кодексу законів про працю України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Вказаними нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку настає відповідальність, передбачена статтею 117 Кодексу законів про працю України. Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя. Отже, з урахуванням встановлених фактичних обставин справи, а саме непроведення повного розрахунку при звільненні позивача, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що така бездіяльність відповідача є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу законів про працю України. Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Інші доводи апеляційної скарги зроблених висновків не спростовують, та зводяться до переоцінки доказів та незгоди з ними і трактуванні їх на власний розсуд. Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводами апеляційної скарги висновки, викладені в судовому рішенні, не спростовуються і підстав для його скасування не вбачається. Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За таких підстав апеляційна скарга задоволенню не підлягає, підстав для скасування рішення суду першої інстанції колегія суддів не знаходить. Відповідно до ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати стягненню не підлягають. Керуючись статтями 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,- П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Головного територіального управління юстиції у Закарпатській області - залишити без задоволення, а рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 28 грудня 2020 року у справі №260/755/20 - без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Головуючий суддя З. М. Матковська судді С. М. Кузьмич В. З. Улицький Повне судове рішення складено 24.05.2021р.