Постанова 4855 № 640/10536/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/10536/19 Суддя (судді) першої інстанції: Шулежко В.П. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 18 травня 2021 року м. Київ Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі: судді-доповідача Аліменка В.О., суддів Бєлової Л.В., Кучми А.Ю. за участю секретаря Юрковець А.П., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державного бюро розслідувань на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 16 березня 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державного бюро розслідувань, директора Державного бюро розслідувань Труби Романа Михайловича про визнання протиправними дій, визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,- В С Т А Н О В И Л А: ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Державного бюро розслідувань, директора Державного бюро розслідувань Труби Романа Михайловича, в якому просив: - визнати протиправними дії директора Державного бюро розслідувань Труби Романа Михайловича з прийняття рішення про звільнення позивача та винесення наказу від 28.05.2019 №145-ос «Про звільнення ОСОБА_1 »; - визнати протиправним та скасувати наказ Державного бюро розслідувань від 28.05.2019 №145-ос «Про звільнення ОСОБА_1 », поновити позивача на посаді, стягнути з бюджетних асигнувань відповідача заробітну плату за час вимушеного прогулу. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що в порушення вимог Закону України «Про державне бюро розслідувань», Закону України «Про державну службу» та Кодексу законів про працю України позивача звільнено з державної служби без ознайомлення з письмовим попередженням про звільнення та за відсутності на те правових підстав, оскільки позивача призначено на посаду з випробувальним терміном на шість місяців, а наказ про звільнення виданий з пропуском строку випробування. Крім того, позивач зазначив, що відповідачем протиправно видано оскаржуваний наказ за відсутності подання Конкурсної комісії та погодження з першим заступником Директора ДБР та заступника Директора ДБР. 24 лютого 2020 року Державного бюро розслідувань подало до суду першої інстанції клопотання про закриття провадження у справі на підставі пункту 8 частини першої статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України, в обґрунтування якого подано копію наказу від 20.02.2020 №112-ос, яким скасовано наказ від 28.05.2019 №145-ос «Про звільнення ОСОБА_1 » та поновлено позивача на посаді. Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 березня 2020 року закрито провадження у справі в частині позовних вимог про визнання протиправними дій, визнання протиправним та скасування наказу від 28.05.2019 №145-ос «Про звільнення ОСОБА_1 », поновлення ОСОБА_1 на посаді. Таким чином, в межах даної справи залишились не вирішеними позовні вимоги в частині стягнення з бюджетних асигнувань відповідача заробітної плати за час вимушеного прогулу. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 березня 2020 року адміністративний позов задоволено. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Державного бюро розслідувань на користь ОСОБА_1 заробітну плату за час вимушеного прогулу за період з 28 травня 2019 року по 20 лютого 2020 року. Суд першої інстанції задовольняючи позовні вимоги про стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, виходив з того, що на час розгляду справи відсутні підстави для вирішення питання щодо поновлення позивача на посаді в судовому порядку, оскільки оскаржувані порушення були виправлені відповідачем самостійно, чим відновлено порушене право позивача, а вимога позивача про стягнення на його користь заробітної плати за час вимушеного прогулу у зв`язку з протиправним звільненням є обґрунтованою та підлягає задоволенню. Не погоджуючись з вказаним рішенням Державне бюро розслідувань звернулось із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення, як таке, що прийняте із порушенням норм матеріального і процесуального права, та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю. Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 06 жовтня 2020 року апеляційну скаргу Державного бюро розслідувань задоволено, рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 16 березня 2020 року скасовано, у задоволенні позову відмовлено. Постановою Верховного Суду від 08 квітня 2021 року постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 06 жовтня 2020 року скасовано, а справу направлено на новий розгляд до Шостого апеляційного адміністративного суду. Згідно протоколу автоматизованого розподілу справ від 12.04.2021 року для розгляду даної справи визначено колегію суддів у складі головуючого Аліменка В.О. та суддів Бєлову Л.В. та Кучму А.Ю. Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 19 квітня 2021 року колегією суддів було прийнято вказану справу до свого провадження та призначено розгляд справи у відкритому судовому засіданні на 18 травня 2021 року о 11:10. Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, повно та всебічно дослідивши обставини справи, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, виходячи з наступного. Як вбачається з матеріалів справи та було встановлено судом першої інстанції, Державним бюро розслідувань відповідно до пункту 9 частини першої статті 12, частини третьої статті 14, пункту 3 та 6 статті 20 Закону України «Про Державне бюро розслідувань», статті 35 Закону України «Про державну службу», постанови Кабінету Міністрів України від 25.03.2016 № 229 «Про затвердження Порядку обчислення стажу державної служби» видано наказ 27.12.2018 №247-ос «Про призначення ОСОБА_1 » на посаду керівника Управління планово-фінансової діяльності, бухгалтерського обліку, звітності - головного бухгалтера Державного бюро розслідувань, як обраного за конкурсом з 28.12.2018 з випробувальним строком 6 місяців. За результатами аналізу професійної діяльності позивача на вказаній посаді відповідачем 1 встановлено, що рівень професійної підготовки ОСОБА_1 є недостатнім для виконання завдань та обов`язків керівника Управління планово-фінансової діяльності, бухгалтерського обліку, звітності управління Директором Державного бюро розслідувань складено на ім`я позивача повідомлення від 21.05.2019 про звільнення. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу» та у зв`язку з виявленою невідповідністю ОСОБА_1 займаній посаді, на яку він прийнятий зі строком випробування 6 місяців, Директором Державного бюро розслідувань видано наказ від 28.05.2019 № 145-ос «Про звільнення ОСОБА_1 », яким його звільнено з посади керівника Управління планово-фінансової діяльності, бухгалтерського обліку, звітності - головного бухгалтера Державного бюро розслідувань 28.05.2019 як такого, що не відповідає займаній посаді протягом строку випробування. Не погоджуючись з вищевказаними діями відповідача, позивач звернувся до суду першої інстанції з даним адміністративним позовом. З матеріалів справи вбачається, що у подальшому, в.о. Директора Державного бюро видав наказ від 20.02.2020 №112-ос, яким скасовано наказ від 28.05.2019 №145-ос «Про звільнення ОСОБА_1 » та поновлено останнього на посаді керівника Управління планово-фінансової діяльності, бухгалтерського обліку, звітності - головного бухгалтера Державного бюро розслідувань. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що вимога позивача про стягнення на його користь заробітної плати за час вимушеного прогулу у зв`язку з протиправним звільненням є обґрунтованою та підлягає задоволенню Колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції та вважає доводи апелянта безпідставними, враховуючи наступне. Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Статтею 235 КЗпП України зокрема передбачено, що у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу. Колегія суддів звертає увагу, що Верховним Судом у справі № 294725/19 (постанова від 17 лютого 2021 року) було висловлено позицію, щодо вимушеного прогулу. Верховний Суд зазначив, що системний аналіз та тлумачення положень статті 235 КЗпП України дає підстави для висновку про те, що вимушений прогул - це час, упродовж якого працівник з вини роботодавця не мав змоги виконувати трудові функції. При цьому причиною виникнення вимушеного прогулу може стати звільнення без законної підстави, що перешкоджає виконанню працівником трудової функції, обумовленої трудовим договором, неправильне формулювання причини звільнення у трудовій книжці чи затримка видачі з вини роботодавця трудової книжки, що перешкоджає працівникові реалізувати своє право на працю в іншого роботодавця. Аналіз положень КЗпП України та постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» дозволяє окреслити випадки, в яких може мати місце вимушений прогул, а саме у разі: незаконного звільнення працівника; незаконного переведення працівника на іншу роботу; затримки видачі трудової книжки з вини власника чи уповноваженого ним органу; затримки виконання рішення про поновлення на роботі; необґрунтованої відмови в прийнятті на роботу; несвоєчасного укладення трудового договору; унаслідок неправильного формулювання причин звільнення у трудовій книжці, що перешкоджало подальшому працевлаштуванню працівника. Вказані висновки свідчать про те, що вимушеності прогулу надають протиправні дії чи бездіяльність роботодавця, унаслідок яких працівник позбавляється права виконувати трудові обов`язки й отримувати за це заробітну плату. Тобто, працівник не може вийти на роботу та реалізовувати належне йому право на працю й оплату праці через винні дії (бездіяльність) роботодавця. Отже, вимушений прогул визначають як час, протягом якого працівник з вини роботодавця був позбавлений можливості працювати, тобто виконувати трудові функції, обумовлені трудовим договором. Таким чином, виплата середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу законодавцем пов`язується з певним діянням роботодавця, наслідком яких стала неможливість працівника належним чином реалізовувати своє право на працю. Як вбачається з матеріалів справи, Верховний Суд у постанові від 08 квітня 2021 року зазначив, що позивач має право на оплату зазначеного вимушеного прогулу відповідно до положень статті 235 КЗпП України, оскільки час, упродовж якого ОСОБА_1 з вини ДБР не працював, є вимушеним прогулом в розумінні трудового законодавства. Крім того, Верховний Суд зазначив, що поновлення (суб`єкт владних повноважень виправив допущене ним порушення) незаконно звільненого ОСОБА_1 , не може слугувати підставою для позбавлення особи права на отримання гарантованих трудовим законодавством виплат. Направляючи справу на новий розгляд Верховний Суд зазначив, що суду апеляційної інстанції необхідно перевірити законність рішення суду першої інстанції в частині, зокрема, періоду, за який належить стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу, що належить стягнути з роботодавця на користь працівника. На виконання вимог Верховного Суду викладених в постанові від 08 квітня 2021 року судом апеляційної інстанції проаналізовано наявні в матеріалах справи докази, враховано твердження та аргументи сторін, у зв`язку з чим колегія зазначає наступне. Як вбачається з матеріалів справи, згідно наказу від 28.05.2019 №145-ос ОСОБА_1 звільнено з посади керівника Управління планово-фінансової діяльності, бухгалтерського обліку, звітності - головного бухгалтера Державного бюро розслідувань 28.05.2019. Відповідно до наказу від 20.02.2020 №112-ос відповідачем 1 скасовано наказ від 28.05.2019 №145-ос «Про звільнення ОСОБА_1 » та поновлено ОСОБА_1 на посаді керівника Управління планово-фінансової діяльності, бухгалтерського обліку, звітності - головного бухгалтера Державного бюро розслідувань 20.02.2020. Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 ознайомився з вказаним наказом 21.02.2020 та приступив до виконання своїх обов`язків цього ж дня. Таким чином, враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що середній заробіток за час вимушеного прогулу має бути розраховано позивачу з 28.05.2019 по день поновлення позивача на службі, а саме 20.02.2020. Відповідно до частини 1 статті 27 Закону України від 24 березня 1995 року №108/95-ВР «Про оплату праці» (із змінами і доповненнями) порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України. Так, підпунктом «з» пункту 1 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 (далі - Порядок №100), встановлено, що вказаний Порядок обчислення середньої заробітної плати застосовується у випадку вимушеного прогулу. Пунктом 2 вказаного Порядку визначено, що обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час. Відповідно до пункту 5 цього Порядку нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати. Згідно з пунктом 8 цього ж Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. З огляду на викладене, розрахунок середньоденної заробітної плати проводиться шляхом ділення заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин). У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді. Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства. Таким чином, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а викладені в апеляційній скарзі доводи позицію суду не спростовують. Крім того, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що доводи апелянта щодо не обґрунтованості рішення суду першої інстанції в частині стягнення середнього заробітку на користь позивача, не заслуговують на увагу, оскільки, приймаючи наказ №112-ос від 20.02.2020 (яким скасовано наказ від 28.05.2019 №145-ос «Про звільнення ОСОБА_1 ») про поновлення ОСОБА_1 на посаді керівника Управління планово-фінансової діяльності, бухгалтерського обліку, звітності - головного бухгалтера Державного бюро розслідувань, Державне бюро розслідувань погодилося, що звільнення було передчасним, та позивача було поновлено на посаді. Отже, враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що період з 28.05.2019 по 20.02.2020 року є вимушеним прогулом, а тому, за цей період підлягає стягненню середній заробіток за час вимушеного прогулу. Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя . Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 року, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи. Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Враховуючи наведене колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, надав належну оцінку дослідженим доказам та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. У зв`язку з цим колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Приписи ст. 316 КАС України визначають, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст. 242, 308, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів, - П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу Державного бюро розслідувань - залишити без задоволення. Рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 16 березня 2020 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття. Касаційна скарга на рішення суду апеляційної інстанції подається безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України. Суддя-доповідач В.О. Аліменко Судді Л.В. Бєлова А.Ю. Кучма Повний текст постанови складено « 24» травня 2021 року.