Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 580/3919/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 580/3919/20 Суддя (судді) першої інстанції: В.В. Гаращенко ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 24 травня 2021 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого - судді Мєзєнцева Є.І., суддів - Земляної Г.В., Сорочка Є.О., при секретарі Войтковській Ю.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Черкаського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 23 лютого 2021 року у справі за адміністративним позовом Черкаського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення адміністративно-господарських санкцій, ВСТАНОВИВ : Черкаське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулось до Черкаського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення адміністративно-господарських санкцій у розмірі 72457,14 грн., за незайняті робочі місця особами з інвалідністю у 2019 році та 2231,46 грн. пені за несвоєчасну сплату зазначених санкцій. Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 23 лютого 2021 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено. В апеляційній скарзі позивач, посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). З огляду на викладене, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши повноту встановлення окружним адміністративним судом фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступного висновку. Судом першої інстанції встановлено, що фізична особа-підприємець ОСОБА_1 направив до Черкаського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2019 рік за формою №10-ПІ від 06.02.2020, де вказав у рядку 01 "Середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу осіб" - 33 особи. У рядку 02 "Середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність (осіб)" звіту № 10-ПІ від 06.02.2020 зазначено, що у ФОП ОСОБА_1 працює 3 особи з інвалідністю. Листом №776/01-27 від 31.03.2020 позивач повідомив відповідача, що у звітах з ЄСВ відсутня інформація про працівників, за яких сплачено ЄСВ у розмірі меншому ніж 22 відсотки, а саме 8,41 відсотка, як передбачено пунктом 13 ст. 8 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування". Зазначене свідчить про наявність розбіжностей показників у звіті про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю, поданому до відділення Фонду, та звітів щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, поданими до територіального органу адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування. На підставі наведеного відповідачу повідомлено про незарахування 3 робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю до виконання нормативу таких робочих місць за звітний період 2019 рік. Листом №5 від 08.04.2020 ФОП ОСОБА_1 повідомив позивачу інформацію про осіб, які зазначені у звіті, зокрема: ОСОБА_2 (код НОМЕР_1 ), II група інвалідності довічно, довідка МСЕК №535822 від 17.01.2017, в трудових відносинах з 31.10.2016; ОСОБА_3 (код НОМЕР_2 ), II група інвалідності довічно, довідка МСЕК №088779 від 09.04.2013, в трудових відносинах з 31.08.2018; ОСОБА_4 (код. НОМЕР_3 ), III група інвалідності довічно, довідка МСЕК №457389 від 01.04.2019, в трудових відносинах з 29.04.2014. Також до листа №5 від 08.04.2020 відповідачем додано уточнений звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2019 рік за формою № 10-ПІ від 08.04.2020, де вказано у рядку 01 "Середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу осіб" - 35 осіб. Вважаючи, що відповідач не виконав нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю, позивач звернувся до суду з даним позовом. Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Спеціальним законом, який визначає основи соціальної захищеності інвалідів в Україні і гарантує їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість особам з інвалідністю ефективно реалізувати права та свободи людини і громадянина та вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними можливостями, здібностями і інтересами, є Закон України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" від 21 березня 1991 року №875-XII (далі - Закон № 875-XII). Статтею 18 Закону №875-XII визначено, що підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Приймаючи до уваги, що відповідач використовує працю найманих працівників, на нього розповсюджуються вимоги зазначеної статті Закону № 875-XII. Відповідно до ч. 1 ст. 19 Закону №875-XII для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб і інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця. Частиною 2 ст. 19 Закону №875-XII передбачено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування осіб з інвалідністю. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення. Згідно наданого позивачем розрахунку норматив працевлаштування осіб з інвалідністю для відповідача становить 1 особа (35х0,04=1,4), що не заперечується відповідачем. Згідно ч. 5 ст. 19 Закону №875-XII виконанням нормативу робочих місць у кількості, визначеній згідно з частиною першою цієї статті, вважається працевлаштування підприємством, установою, організацією, у тому числі підприємством, організацією громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичною особою, яка використовує найману працю, осіб з інвалідністю, для яких це місце роботи є основним. Також частинами 9, 10 статті 19 вказаного Закону передбачено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, в яких за основним місцем роботи працює 8 і більше осіб, реєструються у відповідних відділеннях Фонду соціального захисту інвалідів за своїм місцезнаходженням і щороку подають цим відділенням звіт про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю. Керівники підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, у разі незабезпечення виконання нормативів робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, неподання Фонду соціального захисту інвалідів звіту про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю несуть відповідальність у встановленому законом порядку. Таким чином, з огляду на викладені норми, відповідач зобов`язаний реєструватися у відповідному відділенні Фонду соціального захисту інвалідів за своїм місцезнаходженням і щороку подавати звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів. Частиною 1 ст. 20 Закону №875-XII передбачено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, де працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів. Згідно ч. 2, 4 ст. 20 Закону № 875-XII порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк. Адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону. При цьому до правовідносин із стягнення адміністративно-господарських санкцій, передбачених цим Законом, не застосовуються строки, визначені статтею 250 Господарського кодексу України. Отже, підставою для сплати адміністративно-господарських санкцій та пені є невиконання нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю. Перевіряючи фактичне виконання відповідачем вказаного нормативу, судом встановлено, що протягом 2019 року у позивача працевлаштовані такі особи з інвалідністю: - ОСОБА_2 (код НОМЕР_1 ), II група інвалідності довічно, довідка МСЕК №535822 від 17.01.2017, в трудових відносинах з 31.10.2016, що підтверджується наказом №14-к від 31.10.2016 та записом у трудовій книжці НОМЕР_4 ; - ОСОБА_3 (код НОМЕР_2 ), II група інвалідності довічно, довідка МСЕК №088779 від 09.04.2013, в трудових відносинах з 31.08.2018, що підтверджується наказом №20-к від 31.08.2018 та записом у трудовій книжці № НОМЕР_5 ; - ОСОБА_4 (код. НОМЕР_3 ), III група інвалідності довічно, довідка МСЕК №457389 від 01.04.2019, в трудових відносинах з 29.04.2014, що підтверджується трудовим договором від 29.04.2014, який зареєстрований 29.04.2014 за №23581400103 Корсунь-Шевченківським районним центром зайнятості та знятий з реєстрації 03.02.2020. Щомісячне нарахування заробітної плати вказаним особам у 2019 році підтверджується відповідними довідками про заробітну плату. Наявність розбіжності у звітності з Єдиного соціального внеску із поданим відповідачем звітом про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2019 рік за формою №10-ПІ від 06.02.2020 не є самостійною підставою для стягнення адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу працевлаштування інвалідів. Відповідно до ч. 8 ст. 19 Закону № 875-XII Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, з метою контролю за виконанням нормативу робочих місць, передбаченого частиною першою цієї статті, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, здійснює перевірки підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, щодо реєстрації у Фонді соціального захисту інвалідів, подання ними звітів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю, виконання нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі шляхом його зарахування. Отже, питання контролю виконання нормативу робочих місць працевлаштування інвалідів належить до повноважень Державної служби України з питань праці. Листом №776/01-27 від 31.03.2020 позивач повідомив відповідача листом про направлення до територіального органу Держпраці інформації щодо незарахування 3 робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю до виконання нормативу за 2019 рік. Станом на час розгляду спору позивач не надав доказів щодо проведених заходів контролю управлінням Держпраці у Черкаській області та встановлення за результатами таких заходів недотримання вищевказаного нормативу. Одночасно суд не бере до уваги посилання позивача на невідповідність інформації у звітах відповідача за 2016-2018 роки інформації, яка викладена ним у листах до Фонду, оскільки предметом спору є звітний період 2019 року. Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Частиною 2 статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Враховуючи вищевикладене, а також беручи до уваги, що позивач не надав належних та допустимих доказів порушення відповідачем нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю за 2019 рік, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність підстав для задоволення адміністративного позову. Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. Решта тверджень та посилань сторін судовою колегією апеляційного суду не приймається до уваги через їх неналежність до предмету позову або непідтвердженість матеріалами справи. За правилами ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись статтями 308, 311, 315, 316, 321, 322, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, - ПОСТАНОВИВ : Апеляційну скаргу Черкаського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів залишити без задоволення, а рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 23 лютого 2021 року - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. Головуючий суддя Є.І.Мєзєнцев cуддя Г.В.Земляна суддя Є.О.Сорочка