Постанова 4851 № 440/5978/20

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 25 травня 2021 р. Справа № 440/5978/20 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Мінаєвої О.М., Суддів: Макаренко Я.М. , Калиновського В.А. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 19.03.2021 року, головуючий суддя І інстанції: Є.Б. Супрун, м. Полтава, повний текст складено 19.03.21 року у справі № 440/5978/20 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про зобов`язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ: Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (далі відповідач), в якому просив суд: - зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області здійснити виплату йому пенсії за вислугу років без обмеження її граничного розміру, виходячи з розрахунку 80% від суми місячної заробітної плати, відображеної у довідці прокуратури Полтавської області від 02.08.2018 №18-411 вих. №18, починаючи з 13.12.2019 р.; - зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області виплатити різницю однією сумою (без застосування постанови Кабінету Міністрів України від 22.08.2018 №649 "Питання погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішенням суду", якою затверджено "Порядок погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішенням суду", що визнаний не чинним постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 22.07.2020 №640/5258/19). Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 19.03.2021 у справі № 440/5978/20 у задоволенні вказаного адміністративного позову відмовлено. Позивач, не погодившись із вказаним рішенням, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 19.03.2021 у справі № 440/5978/20 та прийняти постанову, якою задовольнити позов. В обґрунтування доводів апеляційної скарги, позивач зазначає, що суд першої інстанції не врахував вимоги статті 58 Конституції України, тобто закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність осіб. Крім того, зазначає, що обмеження пенсій максимальним розміром застосовується до пенсій, які призначаються починаючи з 01 січня 2016 року. На підставі положень п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України справа розглянута в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Розглянувши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, колегія суддів апеляційної інстанції, переглядаючи судове рішення в межах доводів та вимог апеляційних скарг у відповідності до ч.1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, дійшла висновку, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що позивачу з 03.12.2010 р. призначено пенсію за вислугу років відповідно до статті 50-1 Закону України "Про прокуратуру" від 05.11.1991 №1789-ХІІ у розмірі 80% від суми місячної заробітної плати за посадою (а.с. 80). 02.08.2018 р. прокуратурою Полтавської області позивачу видана довідка №18-411/вих18 про розмір заробітної плати прокурора відділу станом на 06.09.2017 р. (а.с. 44). 18.09.2018 р. позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області із заявою про перерахунок пенсії на підставі зазначеної довідки, але отримав відмову вмотивовану посиланням на відсутність чинного порядку проведення перерахунку пенсії працівникам прокуратури. Не погодившись із цим рішенням, позивач оскаржив його до суду. Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 04.04.2019 відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_1 до Полтавського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області у справі №440/739/19 про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії повністю. Однак згодом, рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 27.01.2020 у справі №440/739/19, заяву ОСОБА_1 про перегляд судового рішення за виключними обставинами в адміністративній справі №440/739/19 задоволено частково. Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 04.04.2019 у справі № 440/739/19 скасовано. Позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області провести перерахунок раніше призначеної пенсії за вислугу років ОСОБА_1 з 13.12.2019 р., виходячи з розрахунку 80% від суми місячної заробітної плати, на підставі довідки прокуратури Полтавської області від 02.08.2018 №18-411вих.18, та здійснити відповідні виплати з урахуванням фактично сплачених сум. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. На виконання даного рішення суду Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області здійснено перерахунок пенсії позивачу, внаслідок чого її розмір з 13.12.2019 р. по 30.06.2020 р. склав 16380 грн, з 01.07.2020 р. по 30.11.2020 р. - 17120 грн, з 01.12.2020 р. - 17690 грн, як це видно з протоколу призначення пенсії від 12.05.2020 р. (а.с. 54). Розмір пенсії з 13.12.2019 р. обмежується граничним розміром у десять прожиткових мінімумів. Не погоджуючись із правомірністю такого обмеження, позивач звернувся до суду з позовом. Відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що обмеження максимального розміру пенсії прокурорських працівників десятьма прожитковими мінімумами для осіб, які втратили працездатність передбачене чинними нормативно-правовими актами, тобто ґрунтується на вимогах закону. Відповідне обмеження не призвело до звуження права позивача на належний соціальний захист, адже суду не надано доказів, що внаслідок перерахунку пенсії її розмір зменшився. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного. Відповідно до частини першої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Статтею 1 Закону України "Про пенсійне забезпечення" визначено, що громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв`язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом. На дату призначення позивачу пенсії питання пенсійного забезпечення працівників органів прокуратури було врегульоване положеннями статті 50-1 Закону України "Про прокуратуру" від 05.11.1991 №1789-ХІІ (надалі - Закон №1789-ХІІ), частина перша якої (в редакції, чинній на час призначення пенсії позивачу) встановлювала, що прокурори і слідчі зі стажем роботи не менше 20 років, у тому числі зі стажем роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 10 років, мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку. Пенсія призначається в розмірі 80 відсотків від суми їхньої місячної (чинної) заробітної плати, до котрої включаються всі види оплати праці, на які нараховуються страхові внески, одержуваної перед місяцем звернення за призначенням пенсії. За кожен повний рік роботи понад 10 років на цих посадах пенсія збільшується на 2 відсотки, але не більше 90 відсотків від суми місячного (чинного) заробітку. Підстави та порядок перерахунку пенсій прокурорам визначались частиною сімнадцятою цієї статті, відповідно до якої призначені працівникам прокуратури пенсії перераховуються у зв`язку з підвищенням заробітної плати відповідних категорій прокурорсько-слідчих працівників. Перерахунок призначених пенсій провадиться з першого числа місяця, що йде за місяцем, в якому настали обставини, що тягнуть за собою зміну розміру пенсії. Якщо при цьому пенсіонер набув права на підвищення пенсії, різницю в пенсії за минулий час може бути виплачено йому не більш як за 12 місяців. Перерахунок пенсій провадиться з урахуванням фактично отримуваних працівником виплат і умов оплати праці, що існували на день його звільнення з роботи. Обмеження виплати пенсії максимальним її розміром встановлено Законом України від 08 липня 2011 року № 3668-VI "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи" (далі - Закон № 3668-VI), який набрав чинності з 01 жовтня 2011 року та прийнятий з метою визначення заходів подальшого реформування пенсійної системи та збалансування солідарної системи пенсійного страхування. Відповідно до частини першої статті 2 Закону № 3668-VI максимальний розмір пенсії (крім пенсійних виплат, що здійснюються з Накопичувального пенсійного фонду) або щомісячного довічного грошового утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною), призначених (перерахованих) відповідно до, зокрема, Закону України "Про прокуратуру" не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність. Як встановлено пунктом 2 "Прикінцевих та перехідних положень" Закону № 3668-VI, обмеження пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) максимальним розміром, встановленим цим Законом, не поширюється на пенсіонерів, яким пенсія (щомісячне довічне грошове утримання) призначена до набрання чинності цим Законом (до 1 жовтня 2011 року). Також, Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02 березня 2015 року № 213-VIII, який набрав чинності з 01 квітня 2015 року, частину п`ятнадцяту статті 50-1 Закону № 1789-XII замінено чотирма частинами такого змісту, зокрема: "Максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність. У зв`язку з цим частини шістнадцяту - двадцяту вважати відповідно частинами дев`ятнадцятою - двадцять третьою". Проте, Закон №1789-XII втратив чинність з 25 квітня 2015 року (з набранням чинності Закону України "Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII) крім, частин третьої, четвертої, шостої та одинадцятої статті 50-1. Відтак, частина вісімнадцята статті 50-1 Закону № 1789-XII, яка застосовувалась субсидіарно з пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 08 липня 2011 року №3668-VI "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи" та врегульовувала питання виплати пенсій без обмежень, на час проведення перерахунку пенсії позивачу втратила чинність з набранням чинності Закону України "Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII, а тому до спірних правовідносин не застосовується. Пенсійне забезпечення працівників прокуратури врегульовано ст. 86 Закону України "Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII. Законом України від 02.03.2015 № 213-VIII Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення абзац шостий частини п`ятнадцятої статті 86 Закону України "Про прокуратуру" викладено в такій редакції: Максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, встановлених для осіб, які втратили працездатність". Згідно пунктів 1-3 Прикінцевих положень Закону України від 02.03.2015 № 213-VIII цей Закон набирає чинності з 1 квітня 2015 року, крім: пункту 15 розділу I цього Закону, який набирає чинності з 25 квітня 2015 року; абзаців другого, третього і дев`ятого пункту 17 розділу I цього Закону, які набирають чинності з 28 березня 2015 року. Порядок виплати пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) працюючим пенсіонерам, встановлений цим Законом, поширюється на пенсіонерів (отримувачів щомісячного довічного грошового утримання) незалежно від часу призначення пенсії. Обмеження щодо виплати пенсії, щомісячного довічного грошового утримання, передбачені цим Законом, не застосовуються протягом особливого періоду до пенсій, щомісячного довічного грошового утримання, що призначені особам, які проходять військову службу або перебувають на посадах у Міністерстві оборони України, Головному управлінні розвідки Міністерства оборони України, Міністерстві внутрішніх справ України, Національній поліції, Апараті Ради національної безпеки і оборони України, Державній спеціальній службі транспорту, Службі безпеки України, Службі зовнішньої розвідки України, Державній прикордонній службі України, Управлінні державної охорони України, Державній пенітенціарній службі України, Державній службі України з надзвичайних ситуацій, Державній службі спеціального зв`язку та захисту інформації України, Національній гвардії України, органах військової прокуратури або беруть участь в антитерористичних операціях, здійсненні заходів із забезпечення правопорядку на державному кордоні, відбитті збройного нападу на об`єкти, що охороняються військовослужбовцями, звільненні цих об`єктів у разі захоплення, відбитті спроб насильницького заволодіння зброєю, бойовою та іншою технікою; до пенсій, щомісячного довічного грошового утримання, що призначені відповідно до законів України "Про прокуратуру", "Про судоустрій і статус суддів", на період виконання особами, яким вони призначені, повноважень членів Вищої кваліфікаційної комісії суддів України та Вищої ради юстиції. Таким чином, вказаним Законом встановлено, що обмеження пенсії максимальним розміром не застосовуються протягом особливого періоду до пенсій, щомісячного довічного грошового утримання, що призначені особам, які проходять військову службу, перебувають на певних посадах або беруть участь в антитерористичних операціях, здійсненні заходів із забезпечення правопорядку на державному кордоні тощо. Між тим, у вказаному Законі не зазначено, що він не застосовується до пенсій, які були призначені до набрання ним чинності. Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 24 грудня 2015 року № 911-VIII, який набрав чинності з 01 січня 2016 року абзац 6 частини п`ятнадцятої статті 86 Закону № 1697-VII доповнено реченням щодо тимчасового обмеження максимального розміру пенсії у період з 01 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року. Тимчасовий характер цієї норми продовжено до 31 грудня 2017 року Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 06 грудня 2016 № 1774-VІІІ. Колегія суддів зазначає, що на момент виникнення у позивача права на перерахунок пенсії, так і на час здійснення такого перерахунку, чинна редакція частини п`ятнадцятої статті 86 Закону №1697-VII передбачала, що максимальний розмір пенсії прокурорських працівників не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, встановлених для осіб, які втратили працездатність. Отже, на момент проведення перерахунку пенсії позивачу, наведеними положеннями встановлюються тимчасові обмеження розміру виплачуваної пенсії, які мають імперативний характер, неконституційними не визнавались, є чинними та обов`язковими до виконання органами Пенсійного фонду України. Аналогічна правова позиція була висловлена Верховним Судом у постановах від 05 липня 2018 року у справі № 462/2937/16-а, 24 липня 2018 року № 757/55947/16-а, 27 вересня 2018 року у справі № 493/1306/16-а, 27 вересня 2018 року у справі № 493/1497/16-а та 17 жовтня 2018 року у справі № 234/4153/17, від 29.10.2018 року у справі №243/2495/16-а. Посилання на приписи статті 58 Конституції України не беруться до уваги, оскільки нові норми законодавства не поширюють свою дію на час до того, як вони набрали чинності. Крім того, суд зазначає, що відповідно до статей 147, 151-2 та 152 Конституції України Конституційний Суд України вирішує питання про відповідність Конституції України, законів України та у передбачених цією Конституцією випадках інших актів, здійснює офіційне тлумачення Конституції України; рішення та висновки, ухвалені Конституційним Судом України, є обов`язковими, остаточними і не можуть бути оскаржені. На сьогодні Конституційний Суд України у своїх рішеннях сформував чітку позицію стосовно запровадження, шляхом прийняття законів, нових механізмів перерозподілу Державного бюджету України та використання бюджету Пенсійного фонду України у соціальній сфері, спрямованих на досягнення розумного балансу між інтересами окремих осіб, суспільства та держави. У Рішенні від 08 жовтня 2008 року № 20-рп/2008 (пункт 5) Конституційний Суд України вказав, що види і розміри соціальних послуг встановлюються державою з урахуванням її фінансових можливостей. Конституційний Суд України, вирішуючи це питання, врахував положення актів міжнародного права. Так, згідно зі статтею 22 Загальної декларації прав людини розміри соціальних виплат і допомоги встановлюються з урахуванням фінансових можливостей держави, тобто кожна людина як член суспільства має право на соціальне забезпечення, здійснення необхідних для підтримання її гідності, вільного розвитку її особи прав у економічній, соціальній і культурній галузях за допомогою національних зусиль і міжнародного співробітництва, проте відповідно до структури і ресурсів кожної держави. У Рішенні від 26 грудня 2011 року № 20-рп/2011 (пункт 2.1) Конституційний Суд України зазначив, що розміри соціальних виплат залежать від соціально-економічних можливостей держави, проте мають забезпечувати конституційне право кожного на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім`ї, гарантоване статтею 48 Конституції України. Конституційний Суд України в рішенні від 25 січня 2012 року № 3-рп/2012 визначив, що однією з ознак України як соціальної держави є забезпечення загальносуспільних потреб у сфері соціального захисту за рахунок коштів Державного бюджету України виходячи з фінансових можливостей держави, яка зобов`язана справедливо і неупереджено розподіляти суспільне багатство між громадянами і територіальними громадами та прагнути до збалансованості бюджету України. При цьому рівень державних гарантій права на соціальний захист має відповідати Конституції України, а мета і засоби зміни механізму нарахування соціальних виплат та допомоги - принципам пропорційності і справедливості. В даному рішенні Конституційний Суд спирається на Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права 1966 року, який встановлює загальний обов`язок держав забезпечити здійснення прав, що передбачені цим пактом, у максимальних межах наявних ресурсів (пункт 1 статті 2). Отже, одним з визначальних елементів у регулюванні суспільних відносин у соціальній сфері є додержання принципу пропорційності між соціальним захистом громадян та фінансовими можливостями держави. Неприпустимим є встановлення такого правового регулювання, відповідно до якого розмір пенсій, інших соціальних виплат та допомоги буде нижчим від рівня, визначеного в частині третій статті 46 Конституції України, і не дозволить забезпечувати належні умови життя особи в суспільстві та зберігати її людську гідність, що суперечитиме статті 21 Конституції України. Зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими не ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист. Такі зміни нормативного регулювання перерахунку призначених пенсії працівникам органів прокуратури узгоджується із змістом статей 21, 22 Конституції України, позицією Конституційного Суду України викладеною у рішеннях від 08 жовтня 2008 року № 20-рп/2008, 26 грудня 2011 року № 20-рп/2011, 25 січня 2012 року № 3-рп/2012, 22 травня 2018 № 5-р/2018, практикою Європейського суду з прав людини викладеною у рішеннях від 20 липня 2006 року по справі "Сокуренко і Стригун проти України" №29458/04 та №29465/04, 26 червня 2014 року у справі № 68385/10 Суханов та Ільченко проти України, 09 жовтня 1979 року по справі "Ейрі проти Ірландії" (Airey v. Ireland № 6289/73), 12 жовтня 2004 року у справі "Кйартан Асмундсон проти Ісландії" (Kjartan Аsundsson v. Iceland № 60669/00), 14 лютого 2012 року по справі Аррас та інші проти Італії (Arras and Others v. Italy № 17972/07) та практикою Суду Європейського Союзу у рішенні від 13 червня 2017 року у справі № C-258/14 "Флореску та інші" (Eugenia Florescu and Others v Casa Judeteana de Pensii Sibiu and оthers, Case C-258/14, 13 June 2017). Зокрема, у рішенні Конституційного Суду від 22 травня 2018 року №5-р/2018 зазначено, що звуження змісту та обсягу існуючих конституційних прав і свобод людини є їх обмеженням. Верховна Рада України повноважна ухвалювати закони, що встановлюють обмеження, відповідно до таких критеріїв: "обмеження щодо реалізації конституційних прав і свобод не можуть бути свавільними та несправедливими, вони мають встановлюватися виключно Конституцією і законами України, переслідувати легітимну мету, бути обумовленими суспільною необхідністю досягнення цієї мети, пропорційними та обґрунтованими, у разі обмеження конституційного права або свободи законодавець зобов`язаний запровадити таке правове регулювання, яке дасть можливість оптимально досягти легітимної мети з мінімальним втручанням у реалізацію цього права або свободи і не порушувати сутнісний зміст такого права". Відповідно до пункту 1 частини першої статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються права і свободи людини, гарантії цих прав і свобод. Але, визначаючи їх, законодавець може лише розширювати, а не звужувати, зміст конституційних прав і свобод та встановлювати механізми їх здійснення. Отже, положення частини третьої статті 22 Конституції України необхідно розуміти так, що при ухваленні нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих конституційних прав і свобод людини, якщо таке звуження призводить до порушення їх сутності. На думку Конституційного Суду України, держава виходячи з існуючих фінансово-економічних можливостей має право вирішувати соціальні питання на власний розсуд. Тобто у разі значного погіршення фінансово-економічної ситуації, виникнення умов воєнного або надзвичайного стану, необхідності забезпечення національної безпеки України, модернізації системи соціального захисту тощо держава може здійснити відповідний перерозподіл своїх видатків з метою збереження справедливого балансу між інтересами особи та суспільства. Проте держава не може вдаватися до обмежень, що порушують сутність конституційних соціальних прав осіб, яка безпосередньо пов`язана з обов`язком держави за будь-яких обставин забезпечувати достатні умови життя, сумісні з людською гідністю. Суд також враховує інститут дії закону в часі, а саме, можливість впливу на права позивача змін внесених у Закон України Про прокуратуру № 1697-VII, саме з 15 липня 2015 року. У Рішенні від 09 лютого 1999 року № 1-рп/99 Конституційний Суд України зазначив, що за загальновизнаним принципом права, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та способом, передбаченими Конституцією та законами України. Відповідно до частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку. За встановлених обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для визнання неправомірними дій відповідача, що полягають у відмові здійснити перерахунок пенсії позивача без обмеження максимального розміру та зобов`язання його здійснити такий перерахунок. Щодо доводів апеляційної скарги позивача про те, що абзац 6 ч. 15 ст. 86 Закону України Про прокуратуру викладена у редакції Закону України від 24.12.2015 № 911-VIII, п. 2 Прикінцевих положень якого визначено, що дія цього Закону щодо визначення максимального розміру пенсії застосовуються до пенсій, які призначаються, починаючи з 01 січня 2016 року, колегія суддів зазначає наступне. Так, Законом України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України від 24.12.2015 № 911-VIII частину п`ятнадцяту статті 86 Закону України "Про прокуратуру" абзаци перший і другий викладено в такій редакції: Тимчасово, у період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року: особам (крім інвалідів I та II груп, інвалідів війни III групи та учасників бойових дій, осіб, на яких поширюється дія пункту 1 статті 10 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"), які працюють на посадах та на умовах, передбачених цим Законом, законами України "Про державну службу", "Про судоустрій і статус суддів", призначені пенсії / щомісячне довічне грошове утримання не виплачуються"; в абзаці четвертому цифри "2016" замінити цифрами "2017"; абзац шостий доповнити реченням такого змісту: "Тимчасово, у період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10740 гривень". З аналізу вищевказаних норм слідує, що Законом № 911-VIII було внесено зміни лише в частині зміни цифр, а саме цифри "2016" замінено цифрами "2017". Разом з тим, у п. 15 ст. 86 Закону України Про прокуратуру наявність обмеження максимальним розміром пенсії було передбачено ще до внесення змін Законом № 911-VIII, а саме Законом України від 02.03.2015 № 213-VIII за змістом прикінцевих положень якого не визначено обмеження щодо застосування його приписів до пенсій, які були призначені до набрання ним чинності, а тому колегія суддів відхиляє доводи позивача про розповсюдження обмеження максимальним розміром лише на пенсії, що призначені з 01.01.2016 року. Щодо доводів апеляційної скарги позивача про те, що приписи абзацу першого пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону №3668-VI застосовуються до пенсій, які призначаються, починаючи з 01 січня 2016 року, колегія суддів зазначає наступне. По перше, при застосуванні обмеження пенсії за вислугу років ОСОБА_1 максимальним розміром відповідач керувався чинними положеннями абзацу шостого частини п`ятнадцятої статті 86 Закону №1697-VII, а не приписами Закону №3668-VI. По друге, аналізуючи норми пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону №3668-VI суд зазначає, що вказані норми стосуються виплат пенсії, призначеної до 01.10.2011, та розмір якої на час призначення перевищував встановлений цим Законом її максимальний розмір. Виплата таких пенсій здійснюється без підвищень, доплат та інших перерахунків до того моменту, коли встановлений максимальний розмір пенсії відповідатиме розміру відповідної пенсії. Таким чином, вказану норму не можна тлумачити як підставу для скасування обмеження максимального розміру пенсій, призначених до набрання чинності Законом №3668-VI. В даному випадку ця норма не скасовує обмеження розміру пенсії позивача, а лише визначає, що до моменту, коли розмір пенсії не відповідатиме встановленому максимальному розміру, виплата такої пенсії здійснюється без підвищень, доплат та інших перерахунків. Колегія суддів звертає увагу на те, що пункт 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону №3668-VI не регулює питання обмеження максимальним розміром пенсії осіб, у яких на 01.10.2011 вона не досягала максимального розміру (десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність). Тобто, для осіб, яким призначено пенсію за законодавством, що не передбачало обмеження максимального розміру, законодавець передбачив лише збереження раніше призначеного розміру пенсії. Водночас право на здійснення перерахунку пенсії у розмірі, що перевищує максимально встановлений законом, законодавцем не передбачено. Вказані висновки відповідають висновкам Верховного Суду, викладеним у постанові Верховного Суду від 24.06.2020 у справі №580/234/19, від 17.09.2020 у справі №826/11471/18, від 24.09.2020 у справі №640/5854/19. Посилання позивача на те, що при обмеженні граничного розміру пенсії після проведення її перерахунку з 13.12.2019 року звужено обсяг його прав, суд відхиляє, адже матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що до проведення спірного перерахунку позивач отримував пенсію в більшому розмірі, аніж після її перерахунку. Підсумовуючи вищевикладене, колегія суддів зазначає, що обмеження максимального розміру пенсії прокурорських працівників десятьма прожитковими мінімумами для осіб, які втратили працездатність передбачене чинними нормативно-правовими актами, тобто ґрунтується на вимогах закону. Відповідне обмеження не призвело до звуження права позивача на належний соціальний захист, адже суду не надано доказів, що внаслідок перерахунку з 13.12.2019 р. пенсії ОСОБА_1 її розмір зменшився. Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що при прийнятті рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 19.03.2021 у справі № 440/5978/20 суд дійшов правильних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував норми матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги, з наведених підстав, висновків суду не спростовують. Керуючись ст. ст. 311, 315, 316, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 19.03.2021 у справі № 440/5978/20 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий суддя О.М. Мінаєва Судді Я.М. Макаренко В.А. Калиновський