Постанова 4851 № 440/340/21

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 20 травня 2021 р.Справа № 440/340/21 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Перцової Т.С., Суддів: Жигилія С.П. , Русанової В.Б. , за участю секретаря судового засідання Севастьянової А.Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 10.03.2021, головуючий суддя І інстанції: А.Б. Головко, вул. м. Полтава, повний текст складено 15.03.21 року по справі № 440/340/21 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ ОСОБА_1 (далі по тексту ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (далі по тексту - ГУПФУ в Полтавській області, відповідач), в якому просив суд: - визнати протиправним та скасувати рішення Відділу перерахунків пенсій № 3 Управління пенсійного забезпечення Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про відмову ОСОБА_1 у перерахунку пенсії у зв`язку з переходом із пенсії по інвалідності на пенсію за віком на пільгових умовах за списком № 2 від 18.11.2020 року № 45; - зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області зарахувати позивачу трудовий стаж за періоди з 01.08.1983 року по 01.04.1986 року та з 01.01.1995 року по 31.12.1996 року до стажу роботи зі шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2, що дає право на пенсію на пільгових умовах зі зменшенням пенсійного віку; - зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області призначити позивачу пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до пункту 2 частини 2 статті 114 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" починаючи з 11.03.2020 року; - стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області на користь позивача судові витрати, а саме судовий збір у розмірі 908 грн. та витрати на правничу допомогу адвоката у розмірі 3000 грн. В обґрунтування позовних вимог зазначив про протиправність рішення відділу з питань призначення та перерахунків пенсій №1 ГУПФУ в Полтавській області №31 від 23.04.2020 року, яким за результатами розгляду заяви від 22.04.2020 року йому відмовлено у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до п.2 ч.2 ст. 114 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" у зв`язку з відсутністю пільгового стажу роботи, підтвердженого в установленому законодавством порядку, що не відповідає дійсності, оскільки стаж роботи зі шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 2 у нього достатній та складає 16 років 3 місяці, що підтверджується даними трудової книжки та наданими до відповідача архівними довідками. Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 10.03.2021 по справі № 440/340/21, адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (вул. Соборності, 66, м. Полтава, 36014; код ЄДРПОУ 13967927) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії - задоволено. Визнано протиправним та скасовано рішення Відділу перерахунків пенсій № 3 Управління пенсійного забезпечення Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області № 45 від 18.11.2020 року. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області зарахувати ОСОБА_1 трудовий стаж за періоди з 01.08.1983 року по 01.04.1986 року та з 01.01.1995 року по 31.12.1996 року до стажу роботи зі шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2, що дає право на пенсію на пільгових умовах зі зменшенням пенсійного віку. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до пункту 2 частини 2 статті 114 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" починаючи з 11.03.2020 року. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (вул. Соборності, 66, м. Полтава, 36014; код ЄДРПОУ 13967927) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 908 грн. (дев`ятсот вісім гривень) та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3000, 00 грн. (три тисячі гривень). Відповідач, не погодившись із вказаним рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення норм матеріального права, просить суд апеляційної інстанції рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 10.03.2021 по справі № 440/340/21 скасувати, ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги пояснив, що надані позивачем до пенсійного органу довідки (архівна довідка архівного відділу Адміністрації міста Нягань Тюменської області Російської Федерації від 29.01.2020 № 31, архівна довідка Адміністрації міського округу міста Октябрський від 27.01.2014 № 5404, архівні довідки про заробітну плату, видані Адміністрацією міського округу міста Октябрський від 27.01.2014 №№ 5405, 5405/1, від 28.01.2020 № 6-ф, архівним відділом Адміністрації міста Нягань Тюменської області від 29.01.2020 № 31/2, довідки про заробітну плату) не містять інформацію про зайнятість ОСОБА_1 протягом повного робочого дня на роботах зі шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, а тому періоди роботи з 01.08.1983 року по 01.04.1986 року та з 01.01.1995 року по 31.12.1996 року не були враховані Головним управлінням ПФУ в Полтавській області як робота із шкідливими і важкими умовами праці за Списком № 2 при обчисленні стажу, що дає право на пільгове пенсійне забезпечення, з огляду на відсутність їх документального підтвердження в установленому законодавством порядку. На дату звернення до Управління, тривалість пільгового стажу роботи ОСОБА_1 , підтвердженого в установленому законодавством порядку, становить 11 років 7 місяців 7 днів, що виключає можливість призначення йому пенсії за віком на пільгових умовах. Таким чином, на думку відповідача, покладені оскаржуваним рішенням на Головне управління ПФУ в Полтавській області зобов`язання, змушують відповідача, як суб`єкта владних повноважень, діяти всупереч встановленому законом порядку, що в свою чергу суперечить вимогам ч. 2 ст. 19 Конституції України. Позивач, в надісланому до суду відзиві на апеляційну скаргу, просив залишити її без задоволення, а рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 10.03.2021 без змін. Пояснив, що не згоден з доводами відповідача, оскільки з наданих відповідачу архівних довідок адміністрації міського округу міста Октябрський № 6-ф від 28.01.2020 року з додатками, № 5404 від 27.01.2014 року з додатками, архівного відділу адміністрації міста Нягань № 31 та № 31/2 від 29.01.2020 року, вбачається, що ОСОБА_1 працював на посадах слюсаря по ремонту і обслуговуванню технологічних установок в діючих цехах газопереробних заводів в ремонтно-налагоджувальному управлінні Глинсько-Розбишевської ділянки та вишкомонтажником в Закритому акціонерному товаристві «Бурова інтернаціональна компанія». У довідках вказано, що учбові відпустки, відпустки без збереження заробітної плати, а також інші дані, які б спростовували повну зайнятість ОСОБА_1 в особистих картках форми Т-2 та кадрових наказах відсутні. Тобто зазначено первинні документи, на підставі яких видані такі довідки. Вказані документи в силу положень ст.ст. 1,6,8,11 Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992р. та ст. 4 Угоди «Про співробітництво в галузі трудової міграції та соціального захисту трудящих-мігрангів» від 15 квітня 1994 року повинні прийматись на території України без легалізації. Крім того, зауважує, що в рішенні Полтавського окружного адміністративного суду від 07.07.2020 року, що набрало законної сили 18.09.2020, суд прийшов до висновку про безпідставність тверджень відповідача про відсутність у позивача документів підтверджуючих в установленому законом порядку роботу у період з 01.07.1982 по 01.04.1986 та з 02.04.1995 по 31.12.1996 із шкідливими і важкими умовами праці. Встановлені судом обставини, в силу приписів ч. 4 ст. 78 КАС України, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Таким чином стверджує, що всі викладені вище факти підтверджують, що на момент звернення (22.04.2020 року) за призначенням пенсії за віком на пільгових умовах ОСОБА_1 досяг 55 років, мав стаж роботи більше 32 років, з них більше 16 років стажу на роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2, що є достатнім для призначення пенсії за віком на пільгових умовах, відповідно до п.2 ч.2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Сторони в судове засідання не прибули, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином. Від представника позивача надійшло клопотання, в якому вона, посилаючись на високий рівень захворюваності на COVID-19 в Полтавській та Харківській областях, просила розглядати адміністративну справу за відсутності позивача та його представника. Зазначила, що апеляційну скаргу ГУ ПФУ в Полтавській області позивач та його представник не визнають та просять відмовити у її задоволенні. Від представника відповідача також надійшло клопотання, в якому заявник просила провести судове засідання за відсутності представника ГУ ПФУ в Полтавській області. У відповідності до ч.2 ст.313 КАС України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. З огляду на наведену норму, беручи до уваги, що сторони належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, враховуючи можливість розгляду справи за наявними у ній матеріалами, з метою дотримання строку розгляду справи, встановленого ст.309 КАС України, колегія суддів вважає за можливе розглянути адміністративну справу без участі сторін. Згідно з ч. 4 ст.229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах апеляційної скарги рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено, що 22 квітня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області із заявою про перехід з пенсії по інвалідності на пенсію за віком на пільгових умовах за списком № 2. 23 квітня 2020 року Відділом з питань перерахунків пенсій № 1 Управління застосування пенсійного законодавства Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області прийнято рішення № 31, яким відмовлено ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах у зв`язку з відсутністю необхідного пільгового стажу 12 років 6 місяців, підтвердженого в установленому порядку. ОСОБА_1 не погодився із рішенням Відділу з питань перерахунків пенсій Управління застосування пенсійного законодавства Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області № 31 від 23.04.2020 року та оскаржив його до суду. Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 07.07.2020 року у справі № 440/2647/20 позов ОСОБА_1 задоволено частково; визнано протиправним та скасовано рішення № 31 від 23.04.2020 року. 18 листопада 2020 року на виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 07.07.2020 року у справі № 440/2647/20 Відділом з питань перерахунків пенсій № 1 Управління застосування пенсійного законодавства Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області прийнято рішення № 45, яким відмовлено ОСОБА_1 у перерахунку пенсії у зв`язку з переходом із пенсії по інвалідності на пенсію за віком на пільгових умовах за списком № 2 у зв`язку з відсутністю необхідного пільгового стажу 12 років 6 місяців, підтвердженого в установленому порядку, оскільки додаткових документів не надано, а рішення суду не містить зобов`язань щодо призначення пенсії або врахування періодів роботи до пільгового стажу. Не погодившись з вказаним рішенням відповідача про відмову у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах, позивач звернувся до суду з цим позовом про його скасування. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з наявності у ОСОБА_1 з 11.03.2020 року права на пенсію на пільгових умовах зі зменшенням пенсійного віку за періоди роботи зі шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 з 01.08.1983 року по 01.04.1986 року та з 01.01.1995 року по 31.12.1996 року. Обираючи належний та ефективний спосіб захисту порушеного права позивача, суд першої інстанції, враховуючи наявність усіх необхідних умов, визначених частиною 2 пункту 2 статті 114 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", вважав за необхідне зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах у відповідності до пункту 2 частини другої статті 114 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" з 11.03.2020 року. Задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача судових витрат, суд першої інстанції, посилаючись на приписи ч.1 ст. 139 КАС України, зважаючи на розмір витрат на оплату адвоката та його співмірність зі складністю справи та виконаними адвокатом роботами (наданими послугами), часом, витраченим адвокатом на їх виконання (надання), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, а також з ціною позову, дійшов висновку про необхідність стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу в сумі 3000 грн. та витрат зі сплати судового збору в розмірі 908 грн. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з наступних підстав. Згідно з частиною першою статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Відповідно до пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України. Частиною першою статті 114 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" №1058-IV від 09 липня 2003 року (далі по тексту Закон №1058-IV, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають особи, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком N 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком N 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, а пенсії за вислугу років - на умовах, зазначених у частині четвертій цієї статті. Розміри пенсій для осіб, визначених цією статтею, обчислюються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону. Відповідно до пункту 2 частини другої цієї статті на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком N 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах. За відсутності страхового стажу, встановленого абзацом першим цього пункту, у період до 1 квітня 2024 року пенсія за віком на пільгових умовах призначається за наявності на дату досягнення віку, встановленого абзацами першим і третім - тринадцятим цього пункту, страхового стажу: з 1 квітня 2020 року по 31 березня 2021 року - не менше 28 років у чоловіків і не менше 23 років у жінок. Зі змісту наведених норм слідує, що умовами для призначення пенсії за віком на пільгових умовах з підстави, визначеної пунктом 2 частини другої статті 114 "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" є: 1) зайнятість повний робочий день на роботах зі шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та проведення атестації робочих місць; 2) досягнення 55 років; 3) наявність страхового стажу для чоловіків, які звернулися за призначенням пенсії за віком на пільгових умовах у період з 1 квітня 2020 року по 31 березня 2021 року - не менше 28 років, у тому числі на роботі із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників не менше 12 років 6 місяців. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 на момент звернення із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах 22.04.2020 року досяг 55 років (а.с.15) та відповідно до розрахунку страхового стажу, проведеного відповідачем, його страховий стаж на дату звернення за призначенням пенсії за віком на пільгових умовах становить 32 роки 10 місяців 18 днів. Отже, позивачем дотримано умови для призначення пенсії за віком на пільгових умовах з підстави, визначеної пунктом 2 частини другої статті 114 "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", щодо досягнення пенсійного віку (55 років) та наявності необхідного загального страхового стажу не менше ніж 28 років. Виходячи зі змісту оскаржуваного рішення, підставою для відмови ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах стало непідтверження в установленому законодавством порядку пільгового стажу роботи, який має становити не менше 12 років 6 місяців, а саме спірним є зарахування періодів з 01.08.1983 року по 01.04.1986 року та з 01.01.1995 року по 31.12.1996 року до стажу роботи зі шкідливими і важкими умовами праці за списком №

2. Статтею 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" № 1788-XII від 05 листопада 1991 року визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України. Пунктами 1 та 2 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 637 від 12 серпня 1993 року (далі по тексту Порядок №637), передбачено, що за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. Пунктом 20 Порядку № 637 встановлено, що у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток №5). У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до якого включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка. Із системного аналізу наведених вище положень законодавства можна зробити висновок, що документами, які підтверджують наявність у особи трудового (в тому числі пільгового) стажу, є трудова книжка та/або інші документи (документи, що видані за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами; уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників тощо). Водночас, аналіз наведених норм права свідчить про те, що законодавством України встановлено пріоритетність записів у трудовій книжці перед відомостями у первинних документах. Такий висновок суду апеляційної інстанції узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постановах від 09.07.2019 по справі № 204/2194/17. Так, відповідно до записів №№1-5, 10-15 у трудовій книжці позивача серії НОМЕР_2 (а.с. 18-20) ОСОБА_1 у періоди: - з 01.08.1983 року по 01.04.1986 року працював слюсарем по ремонту і обслуговуванню технологічних установок в діючих цехах газопереробних заводів ремонтно - налагоджувального управління Глинсько-Розбишевської ділянки (наразі Башкортостан, Російська Федерація; - з 01.01.1995 року по 28.03.1995 року вишкомонтажником на ТОВ "Сєвєр", Російська Федерація; - з 01.04.1995 року по 31.12.1996 року вишкомонтажником, бригадиром вишкомонтажної бригади в ЗАТ "Бурова інтернаціональна компанія" Російська Федерація. Отже, наведеними відомостями трудової книжки позивача підтверджується факт його роботи з 01.08.1983 року по 01.04.1986 року на посаді слюсаря по ремонту і обслуговуванню технологічних установок в діючих цехах газопереробних заводів та з 01.01.1995 року по 31.12.1996 року на посаді вишкомонтажника. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що професії (посади), за якими позивач працював на вказаних вище підприємствах у спірний період, зокрема, передбачені Списками № 2, чинними на час роботи позивача. Так, згідно пункту 8 Порядку застосування Списків N 1 і N 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 18.11.2005 року N 383, при визначенні права на пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до статті 100 Закону України "Про пенсійне забезпечення" (1788-12) застосовуються "Список N 1 производств, цехов, профессий и должностей на подземных работах, на работах с вредными условиями труда и в горячих цехах, работа в которых дает право на государственную пенсию на льготных условиях и в льготных размерах" "Список N 2 производств, цехов, профессий и должностей, работа в которых дает право на государственную пенсию на льготных условиях и в льготных размерах", затверджені постановою Ради Міністрів СРСР від 22.08.56 N 1173. Відповідно до підпункту "а" пункту 1 розділу ХІІІ постанови Ради Міністрів СРСР від 22.08.1956 року № 1173 робота вишкомонтажника відноситься до робіт із шкідливими умовами праці Списку № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, а також робота слюсаря по ремонту і обслуговуванню технологічних установок в діючих цехах газопереробних заводів відповідно до підпункту "а" підпункту 1 пункту 3 розділу ХІІІ віднесена до вказаного Списку № 2, затвердженого постановою Ради Міністрів СРСР від 22.08.1956 року № 1173. Матеріалами справи підтверджено, що разом з копією трудової книжки, на підтвердження обставин наявності у позивача права на призначення пенсії на пільгових умовах, останнім надано відповідачу також архівну довідку Адміністрації міського округу міста Октябрський № 5404 від 27.01.2014 року, в якій зазначено, що з 01.08.1983 року робочому Глінсько-Розбишевської дільниці ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , присвоєно 2 розряд слюсаря по ремонту та обслуговуванню технологічних установок в діючих цехах газопереробних заводів (наказ №96/к від 05.08.83 р.), відповідно до особової картки форми Т-2 відомості про навчальні відпустки, відпустки без збереження заробітної плати та інших відволікань від роботи відсутні (а.с.116); архівну довідку Адміністрації міста Нягані № 31, 31/2 від 29.01.2020 року, в якій вказано, що наказом від 31.03.1995 № 1-к ОСОБА_1 з 01.04.1995 був прийнятий вишкомонтажником 5 розрядку до вишкомонтажного будівельного цеху ЗАТ «Бурова інтернаціональна компанія» та 31.12.1996 на підставі наказу від 25.11.1996 № 85-к був звільнений у зв`язку з набранням чинності указу Президента РФ «Про залучення та використання іноземної робочої сили в РФ» ч.2 ст. 254 КЗпП РФ, адміністративні відпустки, відпустки без збереження заробітної плати, навчальні відпустки не вказані. Документів, які спростовують повну зайнятість не виявлено, а також наведено відомості щодо отримуваної ОСОБА_1 , заробітної плати на ЗАТ «Бурова інтернаціональна компанія» за 1995 та 1996 роки (а.с. 144). За прписами пункту 22 Порядку № 637 стаж роботи громадян України за її межами підтверджується документами, легалізованими відповідно до законодавства (крім роботи на території колишнього СРСР і держав, з якими колишнім СРСР було укладено угоди про соціальне забезпечення, до укладення відповідних двосторонніх угод). Відповідно до ч. 4 ст. 1 Закону України «Про пенсійне забезпечення» у тих випадках, коли договорами (угодами) між Україною та іншими державами передбачені інші правила, ніж ті, які містяться в цьому законі, то застосовуються правила за цими договорами (угодами). В силу положень ст.6 Міжнародної Угоди "Про гарантії прав громадян держав-учасників Співдружності Незалежних держав в галузі пенсійного забезпечення" від 13.03.1992 р., яка чинна в Україні та в Російській Федерації, призначення пенсій громадянам держав-учасників Угоди відбувається за місцем проживання. Для встановлення права на пенсію, у тому числі пенсій на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав-учасників Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набирання чинності цієї Угоди. Обчислення пенсій проводиться із заробітку (доходу) за періоди робота, які зараховуються в трудовий стаж. Згідно зі ст. 1 вказаної Угоди пенсійне забезпечення громадян держав - учасників даної Угоди та членів їх сімей здійснюється за законодавством держави, на території якої вони проживають. Відповідно до статті 4 Угоди "Про співробітництво в галузі трудової міграції та соціального захисту трудящих-мігрантів" від 15 квітня 1994 року, підписаної Урядами Азербайджанської Республіки, Республіки Вірменія, республіки Білорусь, Республіки Грузія, Республіки Казахстан, Киргизької Республіки, Республіки Молдова, Російської Федерації, Республіки Таджикистан, Туркменістаиу, Республіки Узбекистан, України, передбачено, що кожна із сторін визнає (без легалізації) дипломи, свідоцтва про освіту, належні документи про присвоєння звання, розряду, кваліфікації та інші необхідні для трудової діяльності документи і завірений в установленому на території Сторони виїзду порядку їх переклад на державну мову Сторони працевлаштування або російську мову. Трудовий стаж, зокрема стаж на пільгових підставах і за спеціальністю, взаємно визнається Сторонами. З аналізу наведених норм міжнародних угод, підписаних Україною та Російською Федерацією, вбачається, що пільговий стаж, набутий на території однієї з цих двох держав, визнається іншою державою. Призначення пенсії проводиться за поданням потрібних документів, які підтверджують право на неї згідно з законодавством держави проживання. Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом, зокрема у постановах від 14 листопада 2019 року у справі №676/6166/16-а та від 16 квітня 2020 року у справі № 555/2250/16-а. Враховуючи встановлені у справі фактичні обставини та беручи до уваги норми права, які слід застосувати при вирішенні спірних відносин, зазначені у вказаних вище архівних довідках відомості щодо роботи позивача у спірний період (з 01.08.1983 року по 01.04.1986 року та з 01.01.1995 року по 31.12.1996) на території Російської Федерації на посадах слюсаря по ремонту та обслуговуванню технологічних установок в діючих цехах газопереробних заводів та вишкомонтажником, якими, зокрема, підтверджується зайнятість позивача на вказаних роботах протягом повного робочого дня, мали бути враховані пенсійним органом, разом з відомостями трудової книжки, при розрахунку пільгового стажу ОСОБА_1 . Крім того, в рішенні Полтавського окружного адміністративного суду від 07.07.2020 року по справі № 440/2647/20 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, яке набрало законної сили 18.09.2020 (а.с 64), суд зазначив про безпідставність тверджень Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області щодо відсутності у ОСОБА_1 документів, які підтверджуюють в установленому законом порядку роботу у період з 01.07.1982 по 01.04.1986 та з 02.04.1995 по 31.12.1996 із шкідливими і важкими умовами праці. Враховуючи, що відомостями зазначеними в трудовій книжці позивача та у вказаних архівних довідках адміністрації міського округу міста Октябрський № 5404 від 27.01.2014 та адміністрації міста Нягані № 31, 31/2 від 29.01.2020 року, які в силу наведених норм, визнаються Україною та є належними документами, які підтверджують стаж роботи, що дає право на пенсію на пільгових умовах зі зменшенням пенсійного віку, а також висновки Полтавського окружного адміністративного суду, викладені в рішенні від 07.07.2020 року по справі №440/2647/20, колегія суддів вважає, що періоди роботи позивача з 01.08.1983 року по 01.04.1986 року та з 01.01.1995 року по 31.12.1996 року підлягають зарахуванню до пільгового стажу за Списком №

2. У зв`язку з чим, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, та вважає за необхідне визнати протиправним та скасувати рішення Відділу перерахунків пенсій № 3 Управління пенсійного забезпечення Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області № 45 від 18.11.2020 року та зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області зарахувати ОСОБА_1 трудовий стаж за періоди з 01.08.1983 року по 01.04.1986 року та з 01.01.1995 року по 31.12.1996 року до стажу роботи зі шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2, що дає право на пенсію на пільгових умовах зі зменшенням пенсійного віку. Щодо позовних вимог в частині зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області призначити позивачу пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до пункту 2 частини 2 статті 114 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" починаючи з 11.03.2020 року, колегія суддів зазначає наступне. Так, спосіб відновлення порушеного права позивача має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення. Зазначена позиція повністю кореспондується з висновками Європейського суду з прав людини, відповідно до яких, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати на його ефективність з точки зорустатті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)). Отже, "ефективний засіб правого захисту" в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату. Згідно з положеннями Рекомендації Комітету ОСОБА_4 Європи № R (80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом ОСОБА_4 11 березня 1980 року під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин. Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов`язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб`єкта. На законодавчому рівні поняття "дискреційні повноваження" суб`єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення. Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку. Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким. У справі, що переглядається, умови, за наявності яких пенсійний орган зобов`язаний призначити пенсію, визначені п. 2 ч. 2 ст. 114 Закону № 1058-IV. Якщо такі умови наявні, орган повинен призначити пенсію. Ці повноваження та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу призначити пенсію або відмовити у її призначенні. За законом у цього органу немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями. Так, як встановлено вище, станом на час звернення до пенсійного органу 22.04.2020 року ОСОБА_1 , виповнилося 55 років, його загальний страховий стаж складав понад 30 років, а пільговий стаж позивача за Списком № 2 згідно вищенаведених висновків суду - понад 12 років 6 місяців, а не 11 років 7 місяців 7 днів, як розрахував відповідач, а тому наявні всі умови, передбачені частиною 2 пункту 2 статті 114 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", необхідні для призначення пенсії за віком на пільгових умовах. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 45 Закону №1058-IV пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку. З огляду на викладене, враховуючи наявність усіх необхідних умов, визначених частиною 2 пункту 2 статті 114 Закону №1058-IV, а також враховуючи звернення позивача за пенсією 22.04.2020, що з огляду на дату досягнення ним пенсійного віку (10.03.2020), відповідає строку, визначеному вказаною нормою, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що належним та ефективним способом захисту порушеного права позивача буде зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах у відповідності до пункту 2 частини другої статті 114 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" з 11.03.2020 року. Слід відмітити, що Головним управлінням Пенсійного фонду України в Полтавській області рішенням від 23.04.2020 № 31 вже було відмовлено ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах у зв`язку з відсутністю необхідного пільгового стажу 12 років 6 місяців, підтвердженого в установленому законодавством порядку. З урахуванням викладеного, зобов`язання відповідача лише повторно розглянути питання про призначення пенсії за віком на пільгових умовах без призначення такої пенсії призведе до повторної відмови. В даному випадку зобов`язання призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах є обґрунтованим способом захисту порушеного права позивача. Щодо позовних в частині стягнення з Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області на користь позивача судових витрат, а саме судового збору у розмірі 908 грн. та витрати на правничу допомогу адвоката у розмірі 3000 грн., колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до ч. 1, п. 1 ч. 3 ст. 132 Кодексу адміністративного судочинства України (далі по тексту - КАС України) судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу. За приписами ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву (ч.7 ст.139 КАС України). Відповідно ч. 3, 4 ст.143 КАС України, якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог. Для вирішення питання про судові витрати суд призначає судове засідання, яке проводиться не пізніше п`ятнадцяти днів з дня ухвалення рішення по суті позовних вимог. Частинами 3, 4 статті 134 КАС України визначено, що для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що розмір суми витрат на правничу допомогу адвоката визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу та вартості виконаних робіт, витрати на проведення яких понесені в межах розгляду конкретної судової справи. При цьому розмір витрат має бути співмірним із складністю виконаних адвокатом конкретних робіт та часом, витраченим на виконання цих робіт. Принцип співмірності витрат на оплату послуг адвоката запроваджено у частині п`ятій статті 134 КАС України. Так, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч.5 ст.134 КАС України). Згідно з ч.6 ст.135 КАС України у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч.7 ст.135 КАС України). З аналізу положень статті 134 КАС України вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі. Сторона, яка хоче компенсувати судові витрати, повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, пов`язаних безпосередньо з розглядом певної судової справи, а інша сторона може подати заперечення щодо неспівмірності розміру таких витрат. Тобто, питання розподілу судових витрат пов`язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження). Згідно з пунктом 4 частини першої статті першої Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. Статтею 19 цього Закону визначено такі види адвокатської діяльності, як надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами. Отже, правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо, а договір про надання правової допомоги укладається на такі види адвокатської діяльності як захист, представництво та інші види адвокатської діяльності. Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (пункт 9 частини першої статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність"). Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність"). Відповідно до статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час. На підтвердження понесених витрат позивачем надано до матеріалів справи договір про надання професійної правничої допомоги від 04.01.2021, укладений між позивачем та Адвокатським бюро "Катерини Григоренко", акт виконаних робі від 15.01.2021 року відповідно до якого позивачу було надано послуги з аналізу судової практики у справах про оскарження відмови в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 (500 грн) та зі складання і подання до суду позовної заяви про визнання відмови в призначенні пенсії протиправною та зобов`язання вчинити певні дії (2500 грн), а також квитанцію про оплату послуг від 15.01.2021 на суму 3000 грн. Отже, враховуючи складність та обсяг виконаних адвокатом робіт, значення справи для сторони та задоволення позовних вимог у повному обсязі, колегія суддів вважає, що сума витрат на правничу допомогу у вигляді представництва інтересів позивача адвокатом Григоренко К.І. в розмірі 3000 грн підтверджена належними і допустимими доказами. Колегія суддів зауважує, що наведені вище положення законодавства покладають обов`язок доведення неспівмірності понесених витрат на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. З огляду на це, відповідач, у разі заперечення зазначеного позивачем розміру витрат на оплату правничої допомоги, зобов`язаний був навести обґрунтування та надати відповідні докази на підтвердження його доводів щодо неспівмірності заявлених судових витрат із заявленими позовними вимогами. Водночас, відповідачем не подано заперечень з приводу заявленого до відшкодування розміру судових витрат, не наведено жодного доводу, який би свідчив про неспівмірність заявленої позивачем суми витрат на правничу допомогу зі складністю справи, характером та обсягом виконаних адвокатом робіт або непідтвердження вимоги про стягнення на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу належними та допустимими доказами. Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. З огляду на викладене, враховуючи досліджені судом докази на підтвердження понесених позивачем витрат, які містять детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних за умовами відповідного договору, що відображено в акті виконаних робіт, колегія суддів, погоджується з висновком суду першої інстанції та вважає за необхідне стягнути відповідача на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу в сумі 3000 грн. та витрати зі сплати судового збору в розмірі 908 грн. (підтверджується наявним в матеріалах справи дублікатом квитанції № 0.0.1981148879.1 від 18.01.2021). Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду в цій частині не спростовують. Керуючись ч.4 ст.229, ч.4 ст.241, ст.ст.243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 326-329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, - ПОСТАНОВИВ Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області залишити без задоволення. Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 10.03.2021 по справі № 440/340/21 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий суддя Т.С. Перцова Судді С.П. Жигилій В.Б. Русанова Повний текст постанови складено 24.05.2021 року