Постанова 4873 № 910/1948/20

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "20" квітня 2021 р. Справа№ 910/1948/20 Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого: Разіної Т.І. суддів: Тарасенко К.В. Іоннікової І.А. Секретар судового засідання: Припутніцька Ю.В. За участю представників учасників процесу: згідно протоколу судового засідання від 20.04.2021 р. Розглянув у відритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "ОТІС" на рішення Господарського суду міста Києва від 17.11.2020 у справі № 910/1948/20 (суддя Маринченко Я.В. м. Київ, повний текст рішення складено 07.12.2020) за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "СП "АТАД К" до Приватного акціонерного товариства "ОТІС" про зобов`язання виконати умови договору та стягнення 19 450,80 грн За результатами розгляду апеляційної скарги Північний апеляційний господарський ВСТАНОВИВ: Короткий зміст позовних вимог Товариство з обмеженою відповідальністю "СП "АТАД К" (далі - позивач/ ТОВ"СП "АТАД К") звернулось до Господарського суду міста Києва із позовною заявою до Приватного акціонерного товариства "ОТІС" (далі - відповідач/ПрАТ "ОТІС") про зобов`язання виконати умови Договору на поставку та монтажно-налагоджувальні роботи ліфтового обладнання №D2N12350 від 03.08.2011 та стягнення 19 450,80 грн. Позовні вимоги мотивовані на неналежне виконання відповідачем умов укладеного між сторонами Договору на поставку та монтажно-налагоджувальні роботи ліфтового обладнання №D2N12350 від 03.08.2011, в частині своєчасного виконання монтажно-налагоджувальних робіт, які були оплачені позивачем. У зв`язку з чим, позивач просить зобов`язати відповідача виконати умови вищезазначеного договору. Окрім того, позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача штрафу у розмірі 19 540,80 грн. Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його ухвалення Рішенням Господарського суду міста Києва від 17.11.2020 у справі №910/1948/20 позовні вимоги задоволено повністю. Зобов`язано ПрАТ "ОТІС" виконати умови Договору D2N12350 на поставку та монтажно-налагоджувальні роботи ліфтового обладнання від 03.08.2011 укладеного з ТОВ "СП "АТАД К" в частині: - підготувати та надати Замовнику усю необхідну конструкторську документацію на обладнання, яке відповідає українським вимогам, одночасно з обладнанням яке постачається (п. 5.1.2. Договору); - якісно та вчасно провести монтажно-налагоджувальні роботи згідно з Договором та Додатком №1 ( п. 5.1.4. Договору); - після підписання акту технічної готовності зареєструвати обладнання в органі Держнаглядохоронпраці, підготувати необхідні документи, організувати комісію по прийомці в експлуатацію і забезпечити її участь їх повному технічному обстеженні (п. 5.1.5. Договору); - здійснити акти вимірів та технічної готовності (п. 5.1.7. Договору). Стягнуто з ПрАТ "ОТІС" на користь ТОВ "СП "АТАД К" 19 540,80 грн штрафу, а також витрати по сплаті судового збору в розмірі 4 204,00 грн та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 26 448,80 грн. Обґрунтовуючи своє рішення, із посилання на ст.ст. 525, 526, 530, 546, 547, 549, 629, 837, 849 Цивільного кодексу України та ст.ст. 193, 230 Господарського кодексу України, суд встановив, що позивач виконав свої зобов`язання за Договором на поставку та монтажно-налагоджувальні роботи ліфтового обладнання №D2N12350 від 03.08.2011 в частині розрахунку із відповідачем, проте відповідач не виконав взяті на себе зобов`язання за вказаним правочином (відповідачем не надано доказів виконання робіт передбачених третім етапом), тому прийшов до висновку про задоволення позовних вимог ТОВ "СП "АТАД К" у повному обсязі. Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів Не погодившись із вказаним рішенням ПрАТ "ОТІС" (далі - скаржник) звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 17.11.2020 у справі № 910/1948/20 та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог. Апеляційна скарга ПрАТ "ОТІС" обґрунтована порушенням місцевим господарським судом норм матеріального права, зокрема - ст.ст. 525, 526, 530, 610, 628, 662, 666, 712,837, 846 Цивільного кодексу України та ст.ст. 216, 218 Господарського кодексу України, а також порушенням норм процесуального права, а саме: ст.ст. 73, 74, 76, 77, 78, 79, 126 Господарського процесуального кодексу України. Узагальнені доводи апеляційної скарги ПрАТ "ОТІС" зводяться до того, що: - судом першої інстанції не встановлено дату з якої у відповідача виник обов`язок здійсними монтажно-налагоджувальні роботи за Договором на поставку та монтажно-налагоджувальні роботи ліфтового обладнання №D2N12350 від 03.08.2011, строк протягом якого відповідач повинен був здійснити монтажно- налагоджувальні роботи та дату з якої розпочалося прострочення виконання монтажно- налагоджувальних робіт відповідачем, що призвело до передчасного висновку щодо порушення умов Договору на поставку та монтажно-налагоджувальні роботи ліфтового обладнання №D2N12350 від 03.08.2011 ПрАТ "ОТІС"; - місцевим господарським судом було залишено поза увагою положення п.п. 3.2., 5.2.2., 5.2.3., 5.2.4., 5.2.6, 5.4., 6.5. Договору на поставку та монтажно-налагоджувальні роботи ліфтового обладнання №D2N12350 від 03.08.2011; - судом першої інстанції не враховано ту обставину, що в порушенням зобов`язань, які визначені у п. 5.2. Договору на поставку та монтажно-налагоджувальні роботи ліфтового обладнання №D2N12350 від 03.08.2011 позивач не надав жодних креслень будівельної частини ліфта, не надав актів будівельних робіт згідно з проектною документацією; - поза увагою суду першої інстанції залишено той факт, що позивач не викликав представника монтувальної організації для обстеження готовності будівельної частини ліфта, а також сторонами не складалося жодного акта готовності будівельної частини ліфта для виконання робіт з монтування, у відповідності до п. 5.1.2. ДСТУ 7310:2013; - місцевим господарським судом не враховано положення п. 1 Додатку № 1 до Договору на поставку та монтажно-налагоджувальні роботи ліфтового обладнання №D2N12350 від 03.08.2011, тому фактично обов`язку підрядника з виконання монтажно- налагоджувальних робіт не настало, оскільки жодних документів, які б підтверджували виконання позивачем обов`язків, які визначені п. 5.2. зазначеного правочину матеріали справи не містять. - судом першої інстанції залишено поза увагою той факт, що під час прийняття замовником обладнання, що поставлялося, замовником (позивачем) жодних зауважень до обладнання та документів висловлено не було, а також позивач не повідомляв відповідача про відсутність конструкторської документації до поставленого товару. Вказана інформація свідчить про належне виконання відповідачем взятих на себе договірних зобов`язань; - позивач зобов`язаний здійснити приймання робіт за Договором на поставку та монтажно-налагоджувальні роботи ліфтового обладнання №D2N12350 від 03.08.201, але позивач безпідставно та без жодного обгрунтування відмовився підписувати акт № 5 приймання виконаних робіт від 30.08.2019 та акт № 6 приймання виконаних робіт від 30.08.2019. Позивач не встановив жодних порушень у виконаних роботах чи взагалі їх невиконання, оскільки представники відповідача не викликалися для огляду виконаних/не виконаних робіт та жодних документів стосовно невиконання/не належного виконання відповідачем монтажно-налагоджувальних робіт сторонами не складалося; - наявність актів приймання виконаних робіт підтверджують факт належного виконання відповідачем монтажно-налагоджувальних робіт, а докази на підтвердження невиконання таких робіт у матеріалах справи відсутні, а отже докази надані відповідачем на підтвердження виконання робіт є більш вірогідними; - заявлені позивачем судові витрати на правничу допомогу не відповідають критеріям співмірності та розумності. Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу Відзив на апеляційну скаргу від позивача до суду апеляційної інстанції у встановлений строк не надходив. Частиною 3 ст. 263 Господарського процесуального кодексу України, що відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Суд апеляційної інстанції зазначає, що позивач не був обмежений у своїх процесуальних правах надати відзив на апеляційну скаргу через канцелярію суду або шляхом їх направлення на адресу суду поштовим відправленням. Відтак, приймаючи до уваги, що позивач у строк, встановлений судом апеляційної інстанції, не подав відзиву на апеляційну скаргу, суд дійшов висновку, що неподання позивачем відзиву не перешкоджає вирішенню справи по суті за наявними в ній матеріалами. Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.01.2021 апеляційну скаргу ПрАТ "ОТІС" у справі № 910/ 1948/20 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Разіна Т.І., судді: Іоннікова І.А., Тарасенко К.В. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 16.01.2021 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ПрАТ "ОТІС" на рішення Господарського суду міста Києва від 17.11.2020, справу №910/1948/20 призначено до розгляду на 16.02.2021. Проте у зв`язку з перебуванням судді Тарасенко К.В., яка входить до складу суду у відпустці, судове засідання, призначене на 16.02.2021, не відбулося. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 17.02.2021 розгляд апеляційної скарги ПрАТ "ОТІС" на рішення Господарського суду міста Києва від 17.11.2020 у справі №910/1948/20 призначено на 23.03.2021. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 23.03.2021 розгляд справи №910/1948/20 відкладено на 20.04.2021. Явка представників сторін У судове засідання 20.04.2021 з`явився уповноважений представник відповідача. Позивач у судове засідання не з`явився, про причини неявки суд не повідомив, про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги був повідомлений належним чином, що підтверджується наявними у матеріалах справи повідомленнями про вручення поштових відправлень. Заяв/клопотань про відкладення розгляду апеляційної скарги від позивача через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду не надходило. Відповідно до ч. 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. З огляду на те, що позивач належним чином повідомлений про дату, час та місце проведення судового засідання у даній справі, явка представників сторін судом апеляційної інстанції обов`язковою не визнавалась, а участь в засіданні суду є правом, а не обов`язком сторони (ст. 42 ГПК України), зважаючи на відсутність від позивача клопотань/заяв про відкладення розгляду справи з поданням відповідних доказів, а також враховуючи положення ч. 12 ст. 270 ГПК України, суд апеляційної інстанції прийшов до висновку про можливість розгляду справи за відсутності позивача. Позиція представників сторін у справі Представник скаржника у судовому засіданні вимоги апеляційної скарги підтримав з викладених у ній підстав та просив апеляційну скаргу задовольнити. Рішення Господарського суду міста Києва від 17.11.2020 у справі №910/1948/20 скасувати та прийняти нове, яким у задоволені позову відмовити повністю. Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції Як убачається із матеріалів справи та встановлено місцевим господарським судом, 03.08.2011 між ПрАТ "ОТІС", як підрядником та ТОВ "СП "АТАД К", як замовником було укладено Договір на поставку та монтажно-налагоджувальні роботи ліфтового обладнання №D2N12350 (далі -Договір), відповідно Розділу 1.1. якого (предмет Договору), підрядник зобов`язується виготовити, поставити та провести монтажно-налагоджувальні роботи ліфтового обладнання для офісно-житлового будинку по вул. Саксаганського, 80 м. Київ - офісна частина: ліфт № 1 в/п 1000 кг на 8 зупинок, кількістю одна одиниця, ліфт № 2 в/п 400 кг на 8 зупинок, кількістю одна одиниця, житлова частина: ліфт № 3 в/п 1000 кг на 11 зупинок, кількістю одна одиниця (далі - "обладнання"), на умовах викладених у цьому договорі, а замовник зобов`язується провести прийомку поставленого від підрядника обладнання у відповідності до умов розділу 4 та сплатити підряднику вартість обладнання та робіт, за ціною, визначеною цим Договором Загальна вартість договору з урахуванням ПДВ складає 1437600 грн, яка включає в себе вартість обладнання, вартість транспортування на об`єкт, вартість монтажно-налогоджувальних робіт, ПДВ (п. 1.2. Договору). Розрахунки за у відповідності із п. 2.2. Договором здійснюються шляхом поетапної оплати:. 1-й етап - 60 % вартості обладнання, протягом 5 (п`яти) банківських днів після підписання Договору. 2-й етап - 40 % вартості обладнання за два тижні до відвантаження обладнання. 3-й етап - 50 % вартості монтажно -налагоджувальних робіт, протягом 5 (п`яти) банківських днів після прибуття обладнання на об`єкт монтажу . Подальші розрахунки - 50% вартості монтажно- налагоджувальних робіт здійснюються замовником щомісяця на підставі акта (форми КБ-2В, КБ-3) підписаного уповноваженими представниками сторін. Акт виконаних робіт готує підрядник і передає для підписання уповноваженому представнику замовника в термін не пізніше 27 числа звітного місяця. Уповноважений представник замовника протягом трьох робочих днів перевіряє обґрунтованість акта та підписує його в частині фактично виконаних робіт Згідно з п. 3.1. Договору, виконання робіт по договору здійснюється в 2 етапи: 1 - поставка ліфтового обладнання, що оформлюється видатковою накладною; 2 - виконання робіт, що оформлюється актом прийомки виконаних робіт. У п. 3.2. Договору сторони визначили, що постачання ліфтового обладнання та монтажні роботи здійснюються у термін, який зазначено у Додатку №1 після оплати першого етапу Договору згідно з п. 2.2. та після повного погодження замовленої технічної документації, наданої згідно п. 5.2. При невиконання умов п. .2.2, п. 5.2., підрядник переносить термін постачання ліфтового обладнання та виконання робіт на час затримки оплати. Пунктами 5.1.1., 5.1.2., 5.1.4., 5.1.6., 5.1.7 Договору передбачено, що підрядник зобов`язується поставити все необхідне обладнання згідно із специфікацією, зазначеною у Додатку №1 для офісно-житлового будинку по вул. Саксаганського, буд. 80, м. Київ; Підготувати та надати замовнику усю необхідну конструкторську документацію на обладнання, яка відповідає українським вимогам, одночасно з обладнанням, яке постачається; Якісно та вчасно провести монтажно-налагоджувальні роботи, згідно з Договором та Додатком №1; після підписання акта технічної готовності зареєструвати обладнання в органі Держнаглядохоропраці, підготувати необхідні документи, організувати комісію по прийомці в експлуатацію і забезпечити її участь в їх повному технічному обстеженні; Здійснити акти вимірів та технічної готовності. У п. 6.5. Договору сторони визначили, що при порушення терміну виконання робіт з вини підрядника, підрядник сплачує замовнику штраф у розмірі 0,2% від вартості незакінчених робіт за кожний день прострочення, але не більше 5% від загальної вартості Договору. Відповідно до п. 12.1. Договір набуває сили з дати його підписання повноважними представниками сторін та припиняється після виконання прийнятих зобов`язань. У п. 1 Додатку №1 до Договору сторони погодили терміни постачання та виконання робіт, також у п. 2 даного Додатку погоджену технічну специфікацію обладнання. Додатком № 2 до Договору сторонами розподілена відповідальність при виконанні підготовчих, монтажних, оздоблювальних та пусконалагоджувальних робіт. З матеріалів справи вбачається, між позивачем та відповідачем було підписано акти приймання виконання будівельних робіт №1 за червень 2017 рік на суму 56 080,00 грн, №2 за червень 2017 року на суму 43 960,00 грн, №3 за червень 2017 на суму 29 480,00 грн та №4 за червень 2017 на суму 29 480,00 грн, що в сукупності складає 159 000,00 грн. Позивач зазначає, що вищезазначені послуги були ним оплачені, що також підтверджується копіями платіжних доручень, які долучені матеріалів справи, зокрема, №39 від 22.06.2017 на суму 149 000,00 грн, №40 від 22.06.2017 на суму 53 100,00 грн та №1438 від 24.10.2014 на суму 10 000,00 грн, що в сукупності складає 212 100,00 грн. Однак, відповідачем не було виконано зобов`язань в частині монтажно-налагоджувальних робіт. Окрім того, відповідачем не було виконано зобов`язань за договором в частинні передання позивачу конструкторської документації на обладнання, реєстрації обладнання в органі Держнаглядохоронпраці, підготовки необхідних документів та не організовано комісію по прийомці в експлуатацію і забезпеченню її участі у повному технічному обстеженні. У зв`язку з невиконанням відповідачем своїх зобов`язань за вищезазначеним договором, позивач звернувся з листом №02/05 від 02.05.2019, в якому повідомив, що відповідачем не виконано у повному обсязі зобов`язання відповідно до укладеного між сторонами договору, який було отримано відповідачем 06.05.2019, що підтверджується копією платіжного доручення. Проте, відповіді від відповідача не надходило, взяті на себе зобов`язання у встановленому Договором порядку не було виконано. Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови У відповідності до вимог ч. 1 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, заслухавши пояснення представника відповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшов висновку, що апеляційна скарга відповідача не підлягає задоволенню, а оскаржене рішення місцевого господарського суду не підлягає зміні чи скасуванню, виходячи з наступних підстав. Відповідно до ч. 2 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Підставою виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини (п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України). До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України (п. 2 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України). Згідно із ст. 6 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 Цивільного кодексу України). За змістом положень ст.ст. 626, 627, 628 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Положеннями ст. 629 Цивільного кодексу України встановлено обов`язковість договору для виконання сторонами. Судом встановлено, що за своїм змістом та правовою природою укладений між сторонам Договір є змішаним договором, який поєднує умови договорів підряду та поставки. Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товари у власність покупця для виконання його підприємницької діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар та сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ч. 1 ст. 655 Цивільного кодексу України) За договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові (ст. 837 Цивільного кодексу України). Із аналізу зазначеної статті вбачається, що сторонами договору підряду є замовник та підрядник. Як вже зазначалось вище, 03.08.2011 між ПрАТ "ОТІС", як підрядником та ТОВ "СП "АТАД К", як замовником було укладено Договір на поставку та монтажно-налагоджувальні роботи ліфтового обладнання № D2N12350. Статтею 849 Цивільного кодексу України встановлено, що замовник має право у будь-який час перевірити хід і якість роботи, не втручаючись у діяльність підрядника. Якщо підрядник своєчасно не розпочав роботу або виконує її настільки повільно, що закінчення її у строк стає явно неможливим, замовник має право відмовитися від договору підряду та вимагати відшкодування збитків. Якщо під час виконання роботи стане очевидним, що вона не буде виконана належним чином, замовник має право призначити підрядникові строк для усунення недоліків, а в разі невиконання підрядником цієї вимоги - відмовитися від договору підряду та вимагати відшкодування збитків або доручити виправлення роботи іншій особі за рахунок підрядника. Замовник має право у будь-який час до закінчення роботи відмовитися від договору підряду, виплативши підрядникові плату за виконану частину роботи та відшкодувавши йому збитки, завдані розірванням договору. Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов`язковим до виконання сторонами. Відповідно до ч. 2 ст.530 Цивільного кодексу України якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства. Як вбачається із матеріалів справи, позивачем на виконання умов договору було перераховано грошові кошти у розмірі 1 384 500,00 грн, що підтверджується долученими до матеріалів справи копіями платіжних доручень, зокрема №539 від 16.08.2011, №644 від 20.01.2012, №1438 від 24.10.2014, №39 від 22.06.2017 та №40 від 22.06.2017 у зв`язку з чим, у відповідача виник обов`язок щодо виготовлення, поставки та проведення монтажно-налагоджувальних робіт. Однак, відповідач у супереч умовам договору не виконав взяті на себе зобов`язання у повному обсязі, зокрема, відповідачем виконано перший та другий етап робіт, проте, доказів щодо виконання робіт передбачених третім етапом матеріали справи не містять. Посилання відповідача на те, що позивачем порушено умови Договору в частині передачі актів готовності будівельної частини для проведення робіт правомірно було відхилено місцевим господарським судом, з огляду на те, що у поданому відзиві відповідач зазначає, що роботи обумовлені Договором виконані у повному обсязі, тому відповідач мав можливість виконати монтажно-налагоджувальні роботи та третій етап в цілому. Водночас матеріали справи містять договори підряду позивача з субпідрядниками та акти приймання виконаних робіт з підготовки будівельної частини будинку. Крім того, матеріали справи не містять жодних доказів, якими підтверджується факт передачі ліфтів та конструкторської документації позивачу, яка передбачена п. 7.1.3. Наказом Державного комітету України з промислової безпеки, охорони праці та гірничого нагляду "Про затвердження Правил будови і безпечної експлуатації ліфтів" №190 від 01.09.2008, зокрема відсутні документи, які б підтверджували, що ліфти комплектуються вказаними документами. Відповідно до п 2.2. Договору визначено, що розрахунок здійснюється шляхом поетапної оплати : 1 етап - 60% вартості обладнання, протягом 5 банківських днів після підписання договору; 2 етап - 40% вартості обладнання за два тижні до відвантаження обладнання; 3 етап - 50% вартості монтажно-налагоджувальних робіт, протягом 5 банківських днів після прибуття обладнання на об`єкт монтажу. Подальші розрахунки - 50% вартості монтажно-налагоджувальних робіт здійснюється замовником щомісяця на підставі акту (форми КБ-2в, КБ-3), підписаного уповноваженими представниками сторін. Суд апеляційної інстанції зазначає, що оскільки матеріали справи не містять належних та допустимих доказів виконання відповідачем третього етапу робіт у повному обсязі, обов`язок щодо повного розрахунку позивачем за даним договором не настав, тому посилання відповідача на дану обставину є безпідставними. Враховуючи вищевикладене суд апеляційної інстанції, суд вважає, що відповідач у супереч умовам укладеного Договору, не виконав взяті на себе зобов`язання за Договором на поставку та монтажно-налагоджувальні роботи ліфтового обладнання №D2N12350 від 03.08.2011. Таким чином, суд апеляційної інстанції погоджується із висновком суду першої інстанції про задоволення позовних вимог в частині зобов`язання відповідача виконати умови Договору, у зв`язку з їх доведеністю та обґрунтованістю. Щодо заявленої позивачем вимоги щодо стягнення з відповідача штрафу в розмірі 19 450,80 грн, суд апеляційної інстанції зазначає наступне. Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання (ч.1 ст. 230 Господарського кодексу України). Виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком ( ст. 546 Цивільного кодексу України). Згідно ч. 1-2 ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Частиною 1 ст. 547 Цивільного кодексу України визначено, що правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі. У п. 6.5. Договору сторони погодили, що при порушення терміну виконання робіт з вини підрядника, підрядник сплачує замовнику штраф у розмірі 0,2% від вартості незакінчених робіт за кожний день прострочення, але не більше 5% від загальної вартості Договору. Перевіривши наданий позивачем розрахунок штрафу судом апеляційної інстанції встановлено, що вказане нарахування проведено позивачем у відповідності до положень укладеного між сторонами договору та вимог чинного законодавства. Отже, суд апеляційної інстанції погоджується із висновком місцевого господарського суду про те, що стягненню з відповідача на користь позивача підлягає сума штрафу в розмірі 19 450,80 грн. Стосовно вимог щодо стягнення з відповідача судових витрат на професійну правову допомогу у розмірі 26 448,80 грн суд апеляційної інстанції зазначає таке. Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу. Частиною 2 ст. 126 ГПК України закріплено, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Відповідно до ч. 3 ст. 126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. За змістом статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону). Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом ( ст. 16 ГПК України). Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч. 3 статті 2 зазначеного Кодексу). Водночас за змістом ч. 4 ст. 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Як убачається із матеріалів справи, позивачем, на підтвердження факту надання правничої допомоги до матеріалів справи додано копію додатка №1 до Договору про надання правової допомоги №27/01 від 27.01.2020 (розрахунок суми гонорару адвоката за надання правової допомоги у господарській справі) від 03.02.2020 укладеного між позивачем та ОСОБА_1 та попередній розрахунок витрат на правову допомогу, що підлягають виплаті адвокату за надання правничої допомоги у справі за позовом ТОВ "СП "АТАД К" до ПрАТ "ОТІС" від 11.02.2020. Дослідивши подані позивачем докази, суд прийшов до висновку, що позивачем належними та достатніми доказами доведено розмір витрат на правничу допомогу по справі №916/220/21 та заявлена до стягнення сума витрат на правничу допомогу, враховуючи ціну позову, є співмірною. У відповідності до ч.5, 6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Разом з тим, суд апеляційної інстанції зазначає, що відповідачем клопотання/заява про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката та заперечень стосовно розміру заявлених позивачем витрат на правничу допомогу, понесених у зв`язку із розглядом справи №910/1948/20, не надходило. У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у ч. 4 ст. 126 ГПК України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, - яка вказує на неспівмірність витрат, - доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям. Таких доказів або обґрунтувань, у тому числі розрахунків, які свідчили б про неправильність розрахунку витрат або про неналежність послуг адвоката до справи, відповідач не надав. Враховуючи надані адвокатом послуги, ціну позову, обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, суд апеляційної інстанції погойдується із висновком суду першої інстанції про обґрунтованість вимог позивача в частині стягнення з відповідача витрат на правничу допомогу адвоката в загальній сумі 26 448,80 грн. Мотиви прийняття або відхилення аргументів, викладених відповідачем в апеляційній скарзі Суд апеляційної інстанції вважає твердження заявника апеляційної скарги про те, що заявлені позивачем судові витрати на правничу допомогу не відповідають критеріям співмірності та розумності необґрунтованими, з огляду на наступне. Відповідно до ч.4 ст. 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч.ч.5, 6 ст.126 Кодексу). За змістом ст. 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (ст. 30 зазначеного Закону). Разом із тим згідно зі ст. 15 ГПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо. Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (ст. 16 ГПК України). Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч. 3 ст. 12 зазначеного Кодексу). Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору. Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи: 1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (ст. 124 ГПК України); 2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (ст. 126 ГПК України): - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу. 3) розподіл судових витрат (ст. 129 ГПК України). Згідно зі ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду. Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Разом із тим розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (ч. 8 ст. 129 ГПК України). Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 126 цього Кодексу). Водночас за змістом ч. 4 ст. 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 5 ст. 125 ГПК України). У розумінні положень ч. 5 ст. 126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи. Загальне правило розподілу судових витрат визначене в ч. 4 ст. 129 ГПК України. Разом із тим, у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення. Зокрема відповідно до ч. 5 ст. 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись. При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат. Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого ч. 4 ст. 129 ГПК України, визначені також положеннями ч.ч. 6, 7, 9 ст. 129 цього Кодексу). Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог ч. 4 ст. 129 ГПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони. При цьому, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (ч.ч. 5-6 ст. 126 ГПК України). Таку правову позицію щодо права суду зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони, викладено в постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19, у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.11.2019 у справі № 902/347/18. Крім того, у пункті 44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц, судом зазначено, що саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони. З огляду на викладене, посилання заявника на неспівмірність та розумність витрат на професійну правничу допомогу з предметом позову, саме як на підставу зменшення таких витрат, - є необґрунтованим, оскільки відповідна дія щодо зменшення відповідних витрат є можливою за сукупності обставин щодо наявності клопотання іншої сторони та за наявності належних, допустимих доказів в розумінні ст.ст. 76,77 ГПК України спростування обґрунтованості розміру понесених витрат. При цьому, враховуючи те, що відповідне клопотання в розумінні вимог процесуального закону (зокрема, ст.ст. 14, 169 ГПК України) - відповідачем не заявлялось, враховуючи співмірність та обґрунтованість вимог позивача щодо понесених витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 26 448,80 грн та їх документальне підтвердження, відсутність належних, допустимих доказів в розумінні ст.ст. 76,77 ГПК України спростування обґрунтованості розміру понесених витрат саме в розмірі 26 448,80 грн, суд першої інстанції за наслідками розгляду позовної заяви, дійшов вірного висновку, що з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 26 448,80 грн. Інші доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків місцевого господарського суду, викладених в оскаржуваному рішенні. Суд апеляційної інстанції зазначає, що Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України). Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Згідно зі ст.ст. 73, 74 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Відповідно до ч. 2 ст. 86 ГПК України жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Таким чином, виходячи із фактичних обставин справи, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду про відмову у задоволення позовних вимог, у зв`язку з їх недоведеністю та необґрунтованістю. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Частиною 1 ст. 276 ГПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Також, відсутні підстави для скасування чи зміни оскаржуваного рішення суду в розумінні ст. 277 ГПК України, з викладених в апеляційній скарзі обставин. З огляду на викладене, Північний апеляційний господарський суд зазначає, що рішення місцевого господарського суду прийняте з повним і достовірним встановленням всіх фактичних обставин, а також з дотриманням норм матеріального та процесуального права, у зв`язку з чим, суд апеляційної інстанції не вбачає підстав для зміни або скасування рішення Господарського суду міста Києва від 17.11.2020 у справі № 910/1948/20 та, відповідно, апеляційна скарга ПрАТ "ОТІС" є необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню. Розподіл судових витрат Керуючись ст.ст. 124, 129-1 Конституції України, ст.ст. 8, 11, 74, 129, 240, 267-270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "ОТІС" залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 17.11.2020 у справі № 910/1948/20 залишити без змін.

3. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

4. Справу № 910/1948/20 повернути до Господарського суду міста Києва. Постанову може бути оскаржено у касаційному порядку відповідно до вимог ст.ст. 286-289 Господарського процесуального кодексу України Повний текст постанови складено та підписано 24.05.2021 після виходу суддів із відпусток. Головуючий суддя Т.І. Разіна Судді К.В. Тарасенко І.А. Іоннікова