Постанова 4873 № 910/15450/20

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "18" травня 2021 р. Справа№ 910/15450/20 Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого: Зубець Л.П. суддів: Алданової С.О. Мартюк А.І. секретар судового засідання: Пастернак О.С. за участю представників учасників справи згідно з протоколом судового засідання від 18.05.2021 розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Кольєн" на рішення Господарського суду міста Києва від 27.01.2021 (повний текст складено - 01.02.2021) у справі №910/15450/20 (суддя - Сташків Р.Б.) за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Кольєн" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Метсервіс" про стягнення 145 393, 93 грн В С Т А Н О В И В: Товариство з обмеженою відповідальністю "КОЛЬЄН" (надалі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Метсервіс" (надалі - відповідач) про стягнення безпідставно набутих грошових коштів у сумі 145 393, 93 грн. Позовні вимоги обгрунтовано тим, що позивачем було перераховано на рахунок відповідача стягувану суму коштів, однак останнім не поставлено металопрокат позивачу згідно їх домовленостей. Рішенням Господарського суду міста Києва від 27.01.2021 у справі №910/15450/20 у задоволенні позову відмовлено. Судове рішення мотивоване тим, що наданими відповідачем доказами спростовується твердження позивача про те, що продукція не поставлена, оскільки наявна в матеріалах справи видаткова накладна №280 підтверджує отримання директором позивача за довіреністю №1 від 10.07.2020 продукції на суму 145 393, 93 грн. Відтак відповідач належним чином виконав свої зобов`язання по поставці продукції. Не погоджуючись із прийнятим рішенням, позивач (скаржник) звернувся до Північного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 27.01.2021 у справі №910/15450/20 та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що оскаржуване рішення прийняте при неповному з`ясуванні обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими, а також наявна невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, а тому судове рішення ухвалене із порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до того, що місцевим господарським судом не надано оцінки видатковій накладній №280, яка не відповідає вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність України». Також серед іншого скаржник зазначає, що судом першої інстанції не взято до уваги того, що податкова накладна не була зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних. Водночас, скаржником у тексті апеляційної скарги викладено наступні клопотання: - про поновлення пропущеного процесуального строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції, обґрунтоване отриманням повного тексту оскаржуваного рішення 11.02.2021; - про витребування у відповідача другого примірника нерозірваної видаткової накладної, яка була надана позивачем; - про прийняття в якості доказу акта на відпуск та акта-допуску за підписом позивача; - про вирішення питання про стягнення на користь позивача судових витрат; - про участь позивача у розгляді справи №910/15450/20 в режимі відеоконференції з використанням власних технічних засобів представника останнього. Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10.03.2021 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Кольєн" передано на розгляд колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуюча суддя (суддя-доповідач) - Зубець Л.П., судді: Владимиренко С.В., Мартюк А.І. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 15.03.2021 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Кольєн" на рішення Господарського суду міста Києва від 27.01.2021 у справі №910/15450/20 залишено без руху, надано скаржнику строк для усунення недоліків апеляційної скарги. 22.03.2021 через відділ забезпечення документообігу та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від скаржника надійшов лист на виконання вимог ухвали Північного апеляційного господарського суду від 15.03.2021, до якого останнім долучено докази сплати судового збору за апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 27.01.2021 у справі №910/15450/20 у розмірі 4 383, 00 грн (платіжне доручення №78 від 16.03.2021) та докази направлення апеляційної скарги відповідачу на адресу: 36014, Полтавська обл., місто Полтава, вул. Шведська, будинок

2. У зв`язку з перебуванням судді Владимиренко С.В., яка входить до складу колегії суддів та не є головуючим суддею (суддею-доповідачем), на лікарняному, відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01.04.2021 для розгляду апеляційної скарги у даній справі визначено колегію суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуюча суддя - Зубець Л.П., судді: Мартюк А.І., Алданова С.О. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 01.04.2021 відкрито апеляційне провадження у справі №910/15450/20 за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Кольєн" на рішення Господарського суду міста Києва від 27.01.2021. Клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Кольєн" про участь у розгляді справи №910/15450/20 в режимі відеоконференції з використанням власних технічних засобів представника скаржника задоволено. Розгляд апеляційної скарги призначено на 18.05.2021. Разом з тим, роз`яснено учасникам справи право та встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу, пояснень, заяв та клопотань до суду апеляційної інстанції. Відповідач, у порядку ст. 263 Господарського процесуального кодексу України своїм правом не скористався, до Північного апеляційного господарського суду відзиву на апеляційну скаргу не подав. У судове засідання 18.05.2021, яке проводилось в режимі відео конференції, з`явився представник позивача, відповідач представників не направив, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином. Відповідно до ч.ч. 12, 13 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Якщо суд апеляційної інстанції визнав обов`язковою участь у судовому засіданні учасників справи, а вони не прибули, суд апеляційної інстанції може відкласти апеляційний розгляд справи. При цьому, положеннями вказаної статті передбачено право, а не обов`язок суду відкласти апеляційний розгляд справи. За висновками суду неявка представника відповідача не перешкоджає розгляду апеляційної скарги за наявними у справі матеріалами. Судова колегія вважає за необхідне зазначити, що у випадку, коли представники сторін чи інші учасники судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Відтак, неявка учасника судового процесу у судове засідання за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду справи, не є безумовною підставою для відкладення розгляду справи. В силу приписів статті 2 Господарського процесуального кодексу України, завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Одним із основних принципів (засад) господарського судочинства є, зокрема, розумність строків розгляду справи. Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним вважається строк, який необхідний для вирішення справи у відповідності до вимог матеріального та процесуального законів. Судом також враховано, що в силу вимог частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку. Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини першої статті шостої даної Конвенції (§ 66, § 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі «Смірнова проти України»). Колегія суддів звертає увагу на те, що вжиття заходів для прискорення процедури розгляду є обов`язком не тільки для держави, а й усіх осіб, які беруть участь у справі. Так, Європейський суд з прав людини в рішенні від 07.07.1989 у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії" (Case of Union Alimentaria Sanders S.A. v. Spain) (заява № 11681/85) зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватись від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання. Враховуючи те, що в матеріалах справи мають місце докази належного повідомлення всіх учасників судового процесу про час та місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги, колегія суддів вважає можливим здійснити перевірку рішення суду першої інстанції у даній справі в апеляційному порядку за наявними матеріалами справи та без участі представника відповідача. У судовому засіданні 18.05.2021 представник позивача підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі, просив суд її задовольнити, оскаржуване рішення скасувати, прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог. Згідно із ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. У судовому засіданні 18.05.2021 оголошено вступну та резолютивну частини постанови суду. Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Північний апеляційний господарський суд дійшов наступних висновків. Як встановлено місцевим господарським судом та перевірено судом апеляційної інстанції, 09.07.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю "КОЛЬЄН" (покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ТОРГОВИЙ ДІМ "МЕТСЕРВІС" (постачальник) було укладено договір поставки №0220 (надалі - Договір). Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: договори та інші правочини. Згідно з ч. 1 ст. 202, ст. 205 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. У випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням. Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Згідно зі статтею 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору. Частинами 1, 2 ст. 180 Господарського кодексу України (надалі - ГК України) визначено, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. Відповідно до ч. 1 ст. 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. Згідно зі ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Статтею 662 ЦК України визначено, що продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи, що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства. У п. 1.1 Договору зазначено, що постачальник зобов`язується передати у власність покупця продукцію, а покупець зобов`язався своєчасно прийняти і сплатити продукцію в порядку і на умовах, обумовлених в цьому договорі. Відповідно до п. 1.2 Договору, найменування, асортимент, якість, кількість, одиниці виміру, ціна одиниці продукції, визначаються у рахунках-фактурах та/або у специфікаціях, які є невід`ємною частиною цього договору. Як вказано у п. 2.2 Договору покупець здійснює оплату за продукцію на підставі рахунку постачальника на умовах та в строки, визначені сторонами у відповідній специфікації. Покупець здійснює оплату за продукцію банківським переказом на поточний рахунок постачальника у вигляді 100 % передплати (п. 2.3 Договору). Договір діє з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін до 31.12.2020 (п. 3.1 Договору). Відповідно до ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. За приписами п. 1 ч. 1 ст. 693 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. Частиною 2 статті 693 ЦК України визначено, що якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати. Зі змісту зазначеної норми права вбачається, що умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов`язання зі своєчасного передання товару покупцю. А у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати. Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов Договору відповідачем було виставлено позивачу рахунок на оплату №2297 від 09.07.2020 у якому вказано перелік продукції та її вартість - 146 905, 60 грн з ПДВ. Зазначену суму позивачем було оплачено, що підтверджується платіжними дорученнями №133 від 09.07.2020 на суму 76 905, 60 грн та №148 від 15.07.2020 на суму 70 000, 00 грн. Відповідачем було поставлено позивачу продукцію на суму 145 393, 93 грн, що підтверджується наданою відповідачем видатковою накладною №280 від 17.07.2020, підписаною директором позивача. Різницю, а саме 1 511, 67 грн відповідач повернув позивачу, що підтверджується платіжним дорученням №6363 від 31.07.2020. Враховуючи вище викладене відповідач належним чином виконав свої зобов`язання по поставці продукції, обумовленої Договором, та наданими відповідачем доказами спростовується твердження позивача, що продукція не поставлена. При цьому, як вбачається зі змісту позовної заяви, вимоги позивача (покупця) мотивовані невиконанням відповідачем (постачальником) своїх зобов`язань з поставки товару, у зв`язку з чим позивач вважає, що сплачені ним грошові кошти утримуються відповідачем без достатньої правової підстави та підлягають поверненню. Колегія суддів зазначає, що загальні підстави для виникнення зобов`язання у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 ЦК України. Відповідно до ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи. Разом з тим, системний аналіз положень частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частини першої статті 177, частини першої статті 202, частин першої та другої статті 205, частини першої статті 207, частини першої статті 1212 ЦК України дає можливість дійти висновку про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей). Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в незаборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками вiдповiдних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов`язків. Зокрема, унаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені частиною другою статті 11 ЦК України. Загальна умова частини першої статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах, а отримане однією зi сторін у зобов`язанні підлягає поверненню iншiй стороні на пiдставi вказаної норми лише за наявності ознаки безпідставності такого виконання. Набуття однією зі сторін зобов`язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов`язання не є безпідставним. За таких обставин, у разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень частини першої статті 1212 ЦК України. Якщо ж зобов`язання не припиняється з підстав, передбачених статтями 11, 600, 601, 604-607, 609 ЦК України, до моменту його виконання, таке виконання має правові підстави (підстави, за яких виникло це зобов`язання). Набуття однією зі сторін зобов`язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов`язання не є безпідставним. Тобто у разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 ЦК України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі. Враховуючи, що відповідач набув майно (грошові кошти) за існування достатніх правових підстав, у спосіб, що не суперечить цивільному законодавству, колегія суддів відхиляє посилання позивача на те, що оспорювана сума вважається отриманою відповідачем безпідставно в розумінні статті 1212 ЦК України. При цьому, з огляду на те, що матеріали справи не містять доказів відмови позивача в односторонньому порядку від виконання договору, а сам договір в частині поставки товару виконано, то колегія суддів вважає, що кошти, які були попередньою оплатою за нібито непоставлений товар, не можуть бути витребувано відповідно до положень ст. 1212 ЦК України як безпідставне збагачення. Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Згідно з ч.ч. 1-3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Відповідно до ст.ст. 76-77 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Обов`язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи. При цьому, саме позивач повинен довести обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог та які підтверджують факт порушення/невизнання його права відповідачем. Відповідно до частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. З огляду на вищевикладене, враховуючи те, що позивач не довів ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх позовних вимог, зважаючи на відсутність правових підстав для застосування до спірних правовідносин статті 1212 ЦК України, колегія суддів погоджується із рішенням суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову. Посилання скаржника на відсутність реєстрації податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних, колегією суддів не береться до уваги, оскільки така нереєстрація має інші наслідки і не спростовує факт здійснення такої господарської операції, яка зокрема підтверджується відповідною видатковою накладною, що є належним та допустимим доказом на підтвердження факту здійснення відповідної поставки. Як зазначено у п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Колегія суддів також зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод. (рішення Суду у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03 від 28.10.2010). Європейський суд з прав людини у рішенні в справі «Серявін та інші проти України» вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Підсумовуючи все вищезазначене, колегія суддів дійшла висновку, що доводи заявника апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи судом апеляційної інстанції, а тому скарга задоволенню не підлягає. Наведені в апеляційній скарзі аргументи вичерпно спростовуються матеріалами справи. Згідно статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Відповідно до ст. 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Апеляційний господарський суд вважає, що рішення Господарського суду міста Києва від 27.01.2021 у справі №910/15450/20 прийнято з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги обґрунтованих висновків суду не спростовують, у зв`язку з чим оскаржуване рішення має бути залишеним без змін, а апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Кольєн" - без задоволення. Судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, з огляду на відмову в задоволенні апеляційної скарги, на підставі статті 129 ГПК України, покладаються на скаржника. Керуючись ст.ст. 267-271, 273, 275-276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, - П О С Т А Н О В И В:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Кольєн" на рішення Господарського суду міста Києва від 27.01.2021 у справі №910/15450/20 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 27.01.2021 у справі №910/15450/20 залишити без змін.

3. Судовий збір за подачу апеляційної скарги залишити за Товариством з обмеженою відповідальністю "Кольєн".

4. Матеріали справи №910/15450/20 повернути до Господарського суду міста Києва. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у господарських справах, яким є Верховний Суд, протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення, відповідно до ст. 287-291 Господарського процесуального кодексу України. Повний текст постанови складено - 24.05.2021. Головуючий суддя Л.П. Зубець Судді С.О. Алданова А.І. Мартюк