Постанова 4801 № 127/10360/20

Справа № 127/10360/20 Провадження № 22-ц/801/914/2021 Категорія: 76 Головуючий у суді 1-ї інстанції Шаміна Ю.А. Доповідач:Міхасішин І. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 25 травня 2021 рокуСправа № 127/10360/20м. Вінниця Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з цивільних справ: головуючого: МіхасішинаІ.В., суддів: Войтко Ю.Б., Матківської М.В., за участю секретаря судового засідання: Безрученко Н.Р., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці цивільну справу № 127/10360/20 за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Український інститут із проектування і розвитку інформаційно-комунікаційної інфраструктури «Діпрозв`язок» про скасування наказу, зобов`язання до вчинення дій, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 22 лютого 2021 року, ухвалене у складі судді Шаміної Ю.А., ПОСТАНОВИВ: 14 травня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Приватного акціонерного товариства ПрАТ «Діпрозв`язок» (далі «Товариство») про визнання протиправним наказу. В заяві зазначав, що на виконання рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 08 липня 2016 року у цивільній справі № 128/616/16-ц відповідач видав наказ від 23 листопада 2016 року за № 98/1/К «Про внесення змін до наказу № 98/к від 13.03.2016» , в якому невірно вказав формулювання причини його звільнення «згідно частини 3 статі 38 КЗпП України». На думку позивача запис про звільнення мав бути іншого змісту, а саме «Звільнено на підставі судового рішення за власним бажанням у зв`язку з порушеннями, п. 3 ст. 38 КЗпП України». Наказ мав бути виданий не про внесення змін, а про доповнення. З наказом від 23 листопада 2016 року за № 98/1/К він не був ознайомлений. В наказі не вказано про внесення зміни дати та формулювання причини звільнення до трудової книжки, тобто рішення суду не виконане. Відповідач погоджувався з фактом порушення його прав, але наказу про виправлення в трудовій книжці так і не видав. Всі його звернення до відповідача з приводу належного виконання рішення суду від 08 липня 2016 року залишилися без реагування. Позивач вважає, що така бездіяльність відповідача зашкодила у працевлаштуванні, переоформлені пенсії чим завдано йому моральної шкоди. Причиною пропуску встановленого законом строку звернення до суду позивач вказав, що весь цей час сподівався на добровільне вирішення спору. Численні судові тяжби із відповідачем є підтвердженням того, що порушення його прав є триваючим. Просив поновити строк на звернення до суду із заявленими вимогами. Визнати формулювання підстави звільнення в графі № 3 трудової книжки ОСОБА_1 по п. 3 ст. 38 КЗпП України без причини звільнення невірною. Змінити формулювання звільнення ОСОБА_1 вказавши такий запис: «Звільнений за власним бажанням у зв`язку з порушенням власником законодавства про працю» п. 3 ст. 38 КЗпП України», або на припинення трудового договору з підстав ч. 3 ст. 38 КЗпП (внаслідок порушення власником законодавства про працю, умов колективного чи трудового договору). Зобов`язати відповідача скасувати наказ № 98/1/к від 23 листопада 2016 року. Зобов`язати відповідача виправити недоліки записів в трудовій книжці та змінити формулювання причини звільнення по день припинення порушень. Стягнути 203 183,24 грн. за час вимушеного прогулу за неможливість працевлаштуватись через затримку виправлень в трудовій книжці. Стягнути моральну шкоду у сумі 30 000 грн. Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 01 червня 2020 року прийнято заяву до розгляду та відкрито провадження у справі в частині вимог про зміну формулювання причин звільнення, скасування наказу, зобов`язання до вчинення дій. У відкриті провадження в частині вимог про оплату вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди відмовлено відповідно до п. 2 ч. 1 статті 186 ЦПК України (т. 1 а.с. 42-45; 88). Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 20 жовтня 2020 року провадження у справі № 127/10360/20 за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Український інститут із проектування і розвитку інформаційно-комунікаційної інфраструктури «Діпрозв`язок» про визнання протиправним наказу, у частині позовних вимог про зміну формулювання причин звільнення закрито на підставі п. 3 ч. 1 статті 255 ЦПК України (т. 2 а.с. 35). Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 22 лютого 2021 року в задоволення позову відмовлено (т. 2 а.с. 184-188). Відмовляючи у позові суд першої інстанції визнав наведені позивачем причини пропуску встановленого законом строку звернення до суду неповажними. В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_1 просить рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 22 лютого 2021 року скасувати і ухвалити нове по суті позовних вимог. В обґрунтування апеляційної скарги посилався на те, що суд першої інстанції не врахував, що спір з роботодавцем є тривалим, порушення продовжуються і на цей час. Вважає, що його позов є негаторним, а тому до таких вимог не застосовується позовна давність. Суд першої інстанції ухвалив рішення з порушенням норм матеріального і процесуального права. У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідача адвокат Івченко Н.В. просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін посилаючись на законність і обґрунтованість висновків суду. У відповіді на відзив на апеляційну скаргу позивач ОСОБА_1 просить суд не зважати на доводи відповідача, оскільки вони суперечать як матеріалам справи, так і вимогам закону. В судовому засіданні ОСОБА_1 апеляційну скаргу підтримав, просив суд її задовольнити з мотивів викладених в апеляційній скарзі. Представник відповідача Приватного акціонерного товариства «Український інститут із проектування і розвитку інформаційно-комунікаційної інфраструктури «Діпрозв`язок» - адвокат Івченко Н.В. заперечувала щодо задоволення апеляційної скарги, просила апеляційний суд залишити рішення суду першої інстанції без змін. Апеляційний суд переглянувши справу за наявними в ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги встановив наступне. Позивач ОСОБА_1 працював у ВАТ «Український інститут по проектуванню засобів та споруд зв`язку «Діпрозв`язок» на посаді провідного інженера з охорони праці. Наказом товариства від 14 грудня 2011 року № 288/к його звільнено в зв`язку зі скороченням штату. Рішенням Вінницького районного суду Вінницької області від 19 грудня 2012 року у справі № 203/180/12-ц ОСОБА_1 поновлений на роботі з виплатою середнього заробітку за час вимушеного прогулу в сумі 33 780 грн 45 коп., відшкодуванням моральної шкоди у розмірі 3 000 грн та 6 000 грн витрат на правову допомогу. На виконання зазначеного судового рішення наказом товариства від 02 січня 2013 року № 03/к його поновлено на посаді провідного інженера з охорони праці. Рішенням Вінницького районного суду Вінницької області від 03 грудня 2013 року у справі № 128/1539/13-ц з ПрАТ «Діпрозв`язок» на користь ОСОБА_1 стягнуто заборгованість із заробітної плати в сумі 9 896 грн 85 коп., 1 500 грн моральної шкоди та 1 000 грн витрат на правову допомогу, а всього 12 396 грн. Рішенням апеляційного суду Вінницької області від 21 січня 2014 року рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 03 грудня 2013 року змінено, стягнуто з ПрАТ «Діпрозв`язок» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі в сумі 5 988 грн 78 коп., відшкодування моральної шкоди в сумі 1 500 грн та витрати на правову допомогу у розмірі 1 000 грн, а всього 8 488 грн. Виконавче провадження № 43402483 з виконання виконавчого листа від 26 лютого 2014 № 128/1539/13-ц закінчено 24 листопада 2014 року у зв`язку з повним фактичним виконанням рішення суду. Рішенням Вінницького районного суду Вінницької області від 02 червня 2015 року у справі № 128/4727/14-ц зобов`язано ПрАТ «Діпрозв`язок» звільнити ОСОБА_1 з роботи на підставі частини третьої статті 38 КЗпП України шляхом видачі відповідного наказу після закінчення відпустки строком у 27 календарних днів із 20 травня 2013 року. Стягнуто з ПрАТ «Діпрозв`язок» на користь ОСОБА_1 відпускні в розмірі 3 365 грн 55 коп., вихідну допомогу в розмірі 9 195 грн 78 коп., середній заробіток за час затримки розрахунку в розмірі 62 200 грн 35 коп., компенсацію моральної шкоди в розмірі 1 000 грн, витрати на правову допомогу в розмірі 5 500 грн. Рішенням апеляційного суду Вінницької області від 21 липня 2015 року рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 02 червня 2015 року скасоване та ухвалене нове рішення про відмову ОСОБА_1 у задоволенні позову. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 січня 2016 року рішення апеляційного суду Вінницької області від 21 липня 2015 року скасовано, а рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 02 червня 2015 року залишено в силі. На виконання вищевказаного рішення суду, наказом Товариства від 13 квітня 2016 року № 98/к позивача звільнено з посади провідного інженера з охорони праці, служби з охорони праці № 07 з 20 травня 2013 року на підставі частини третьої статті 38 КЗпП України. Цим же наказом зобов`язано бухгалтерію здійснити виплати ОСОБА_1 через розрахунковий рахунок ВДВС Солом`янського РУЮ в місті Києві, а саме: компенсацію за 27 днів невикористаної відпустки; вихідну допомогу, оплату за затримку розрахунку за 499 днів та моральну шкоду. Крім того, відповідач направив на адресу виконавчої служби лист про самостійне виконання рішення Вінницького районного суду Винницької області від 02 червня 2015 року, на підтвердження чого йому видано платіжне доручення від 14 квітня 2016 року № 5033 «Про перерахування грошових коштів в розмірі 39 261 грн 68 коп. на розрахунковий рахунок ВДВС Солом`янського РУЮ в м. Києві за ВП № 50734168»; платіжне доручення від 15 квітня 2016 року № 5034 «Про перерахування грошових коштів в розмірі 42 000 грн на розрахунковий рахунок ВДВС Солом`янського РУЮ в м. Києві за ВП № 50734168», всього разом на суму 81 261 грн 68 коп. 18 квітня 2016 року Товариство цінним листом направило ОСОБА_1 оригінал трудової книжки, копії наказу про звільнення та платіжних доручень про перерахування коштів на виконання рішення суду від 02 червня 2015 року. 17 травня 2016 року позивач отримав їх особисто. Вказані обставини підтверджуються постановою державного виконавця Солом`янського РВДВС міста Київ ГТУЮ у місті Києві від 05 травня 2016 року про закінчення виконавчого провадження в зв`язку з повним виконанням рішення суду. Рішенням Вінницького районного суду Вінницької області від 08 липня 2016 року у справі № 128/616/16-ц, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Вінницької області 01 грудня 2016 року, ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 08 листопада 2017 року та постановою Верховного Суду України від 15 квітня 2020 року у справі № 128/3282/16-ц, зобов`язано ПрАТ «Діпрозв`язок» внести зміни до трудової книжки ОСОБА_1 . Стягнуто з ПрАТ «Діпрозв`язок» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки видачі трудової книжки та вимушеного прогулу за період із 20 травня 2013 року до дня повернення трудової книжки - 17 травня 2016 року в розмірі 91 617 грн 75 коп. із відрахуванням усіх належних виплат на обов`язкові платежі та збори, моральну шкоду в сумі 300 грн. 17 травня 2016 року ОСОБА_1 отримав трудову книжку, направлену йому ПрАТ «Діпрозв`язок» засобами поштового зв`язку, до ухвалення судом рішення у справі № 128/616/16-ц про зміну дати його звільнення з 20 травня 2013 року на 17 травня 2016 року. На виконання рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 08 липня 2016 року у справі № 128/616/16-ц ПрАТ «Діпрозв`язок» 23 листопада 2016 року видало наказ № 98/1/к про внесення змін до наказу від 13 квітня 2016 року № 98/к, викладено пункт 1 наказу в такій редакції: «Змінити дату звільнення з роботи ОСОБА_1 з 20.05.2013 року на 17.05.2016 року по день фактичного отримання ОСОБА_1 трудової книжки згідно з ч. 3 ст. 38 КЗпП України. Зобов`язати бухгалтерію здійснити виплати згідно з резолютивною частиною рішення суду від 08.07.2016 року через розрахунковий рахунок ВДВС Солом`янського РУЮ в м. Києві». Проте, Товариство не здійснило відповідні записи у трудовій книжці у зв`язку з її відсутністю на підприємстві, оскільки позивач ОСОБА_1 не надав її для заповнення. Викладені обставини були встановлені рішенням Вінницького районного суду Вінницької області від 08 липня 2016 року у справі № 128/616/16-ц, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Вінницької області 01 грудня 2016 року та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 08 листопада 2017 року, а також постановою Верховного Суду України від 15 квітня 2020 року у справі № 128/3282/16-ц (т.1 а.с. 149-148). Відповідно до частини четвертої статті 82 ЦПК України підставою звільнення від доказування є обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Отже зміни до наказу від 13 квітня 2016 року № 98/к, які вносились наказом від 23 листопада 2016 року за № 98/1/К «Про внесення змін до наказу № 98/к від 13.03.2016» на виконання рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 08 липня 2016 року стосувалися лише дати звільнення ОСОБА_1 , а не підстав його звільнення. Підстава звільнення ОСОБА_1 «частина 3 статті 38 КЗпП України» вказана Товариством у наказі від 13 квітня 2016 року № 98/к на виконання рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 02 червня 2015 року у справі № 128/4727/14-ц яким зобов`язано ПрАТ «Діпрозв`язок» звільнити ОСОБА_1 з роботи на підставі частини третьої статті 38 КЗпП України шляхом видачі відповідного наказу після закінчення відпустки строком у 27 календарних днів із 20 травня 2013 року. За встановлених обставин вимоги ОСОБА_1 про визнання протиправним наказу від 23 листопада 2016 року за № 98/1/К «Про внесення змін до наказу № 98/к від 13.03.2016» в частині формулювання причини його звільнення «згідно частини 3 статі 38 КЗпП України» та про зобов`язання відповідача виправити недоліки записів в трудовій книжці є безпідставною. Як на підставу своїх вимог в частині вимоги про зобов`язання відповідача виправити недоліки записів в трудовій книжці позивач ОСОБА_1 посилався на бездіяльність Товариства щодо неналежного заповнення трудової книжки після звільнення, внаслідок чого він був позбавлений можливості працевлаштуватися на іншу роботу та оформити право на отримання пенсії. Проте, як встановлено судом невнесення відповідного запису до трудової книжки позивача вказує на протилежне, оскільки в даному випадку відсутність відповідного запису у трудовій книжці є наслідком бездіяльності позивача, який не надав трудову книжку відповідачу, а факт відсутності такого запису сам по собі не може бути перешкодою у працевлаштуванні чи то оформлені пенсії. Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 26 вересня 2019 року у цивільній справі № 127/5951/19 в якій брали участь ті самі особи, встановлено що позивач ОСОБА_1 в судовому засіданні визнав, що не надав відповідачу свою трудову книжку для внесення до неї відповідних змін, оскільки спочатку вважав її втраченою під час пожежі у його будинку, а тепер не бажає цього робити, оскільки вважає наказ ПрАТ «Український інститут і з проектування і розвитку інформаційно-комунікаційної інфраструктури «Діпрозв`язок» від 23 листопада 2016 року № 98/1/к «Про внесення змін до наказу № 98/к від 13 березня 2016 року» незаконним (т. 1 а.с. 97-99). Згідно із частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до статті 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки. Встановлені статтею 233 КЗпП України строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. У кожному випадку суд зобов`язаний перевірити і обговорити причини пропуску цих строків, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити порушений строк. Тобто, перевірка дотримання вимог закону щодо строків звернення до суду за вирішенням трудового спору здійснюється судом за принципом ex officio, незалежно від того, чи заявляє відповідач про пропуск позивачем строку звернення до суду, на відміну від застосування позовної давності при вирішені судом цивільного спору, коли застосування позовної давності судом здійснюється тільки за заявою сторони у спорі (частина третя статті 267 ЦК України). Згідно з вимогами статті 234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки. У статті 234 КЗпП України не наведено переліку поважних причин для поновлення строку звернення з заявою про вирішення спору, оскільки їх поважність має визначається в кожному випадку, залежно від конкретних обставин. При цьому поважними причинами пропуску строку, встановленого в частині першій статті 233 КЗпП України, мають кваліфікуватися ті, які об`єктивно перешкоджали чи створювали труднощі для своєчасного звернення до суду та підтверджені належними доказами. Аналіз наведених норм трудового права дає підстави вважати, що встановлені статтею 233 КЗпП України строки звернення до суду застосовуються лише за наявності порушення права особи. Тобто, перш ніж вирішити питання про дотримання позивачем вимог закону щодо строків звернення до суду за вирішенням спору, суд має з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи були дійсно порушені, але звернення до суду має місце з пропуском встановленого законом строку без поважних причин (ст. 234 КЗпП), суд відмовляє в позові у зв`язку із пропуском строку звернення до суду. Суд першої інстанції не з`ясував та не зазначив в судовому рішенні, чи має місце порушення права або охоронюваного законом інтересу позивача, за захистом якого той звернувся до суду і в цій частині доводи апеляційної скарги заслуговують на увагу. З огляду на викладене, апеляційний суд дійшов висновку про недоведеність вимог позивача щодо порушення його прав Товариством, за захистом якого він звернувся до суду і що в позові слід було відмовити саме з цих підстав та за таких обставин вирішення питання судом першої інстанції про дотримання позивачем строків звернення до суду було передчасним. Доводи апеляційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини справи та у питаннях, що стосуються суті вимог є безпідставними. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE , № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року), (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Відповідно до пункту другого частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Згідно із частиною четвертою статті 376 ЦПК України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин. Отже, судом першої інстанції зроблено помилковий висновок щодо підстави відмови у позові, що відповідно до статті 376 ЦПК України є підставою для зміни оскаржуваного рішення суду в частині мотивів відмови у позові. Враховуючи наведене та керуючись статтями 367, 374, 376, 381, 382,383, 384 ЦПК України, апеляційний суд, - ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовільнити частково. Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 22 лютого 2021 року змінити в частині мотивів відмови у позові з підстав, викладених у мотивувальній частині цієї постанови. В іншій частині рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 22 лютого 2021 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення Головуючий І.В. Міхасішин Судді: Ю.Б. Войтко М.В. Матківська