Постанова 4824 № 756/7377/17

П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 21 травня 2021 року м. Київ справа № 756/7377/17 провадження № 22-ц/824/1/2021 Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах: Іванової І.В. (суддя-доповідач), Сліпченка О.І., Сушко Л.П. сторони : позивач - Акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк» відповідач - ОСОБА_1 розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Оболонського районного суду міста Києва від 08 вересня 2020 року у складі судді Андрійчука Т.В., повний текст складений 15.09.2020 року, в с т а н о в и в: У травні 2017 року позивач ПАТ КБ «Приватбанк», правонаступником якого є АТ КБ «Приватбанк», звернувся до суду із позовом до ОСОБА_1 та просив стягнути з останнього заборгованість за кредитним договором б/н від 27 вересня 2011 року. Позовні вимоги мотивовані тим, що ОСОБА_1 звернувся до позивача з метою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим підписав заяву б/н від 27 вересня 2011 року, згідно якої отримав кредит у розмірі 8 000 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з Умовами та правилами надання банківських послуг та Тарифами банку складає між ним та банком Договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у заяві. В наслідок невиконання відповідачем своїх зобов`язань за договором утворилась заборгованість, яку банк просив стягнути на свою користь. Заперечуючи проти задоволення позовних вимог відповідач зазначив, що позивач не надав жодного доказу того, що надані ним Умови і правила надання банківських у Приватбанку та Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» являються складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору, враховуючи, що вони не підписувались клієнтом, а пам`ятка клієнта, що за твердженням позивача є складовою договору, взагалі відсутня. Також відповідач просив застосувати до спірних правовідносин строк позовної давності. Заочним рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 05 грудня 2017 року позов ПАТ КБ «Приватбанк» задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «Приватбанк» борг у розмірі 18 346,36 грн., а також судовий збір у розмірі 1 600 грн. Ухвалою Оболонського районного суду міста Києва від 18 травня 2020 року заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення Оболонського районного суду м. Києва від 05 грудня 2017 року задоволено. Скасовано заочне рішення Оболонського районного суду м. Києва від 05 грудня 2017 року у даній справі та призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження. Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 08 вересня 2020 рокупозов АТ КБ «Приватбанк» задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «Приватбанк» заборгованість за кредитним договором б/н від 27 вересня 2011 року у сумі 4 129, 35 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат. Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення скасуватив частині задоволення позовних вимог АТ КБ «Приватбанк» через неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, порушення норм матеріального і процесуального права, та постановити нове рішення про відмову в позові банку. В обґрунтування доводів апеляційної скарги відповідач посилається на те, що позовні вимоги банку про стягнення з нього кредитних коштів в розмірі 4 129, 35 грн. є недоведеними, оскільки останнім не надано належних та допустимих доказів передачі (отримання) вказаних грошових коштів у кредит, конкретної дати передачі таких коштів, не надано доказів про отримання ним платіжної (кредитної) картки, не надано відомостей про строк дії такої кредитної картки, відсутні будь-які підписи позичальника про отримання кредитної (платіжної) картки, а надана позивачем анкета-заява не містить жодних відомостей про суму кредиту, дату видачі кредиту, а також не містить підтвердження передачі грошових коштів. Апелянт зауважує, що будь-яких первинних документів АТ КБ «Приватбанк», які підтверджують факт передачі кредитних коштів і які мали бути складені банком під час здійснення господарської операції, або безпосередньо після її закінчення, позивачем не надано. Також, ОСОБА_1 вважає, що долучений банком до позовної заяви розрахунок заборгованості не може бути належним та допустимим доказом надання позики та наявності заборгованості, оскільки нічим не підтверджується та його правильність неможливо перевірити. У відзиві на апеляційну скаргу АТ КБ «Приватбанк» зазначає, що суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про часткове задоволення позовних вимог, оскільки такі є обґрунтованими та доведеними. Обставини, що спростовують позовні вимоги, судом не встановлені. Розрахунків, які спростували наявність заборгованості відповідача перед банком до суду не надано, як і не надано до апеляційної скарги. Отже, на підставі викладених обставин, АТ КБ «Приватбанк» просить апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін. У відповіді на відзив відповідач просить відмовити у задоволенні позовних вимог АТ КБ «Приватбанк» про стягнення з нього кредитних коштів у розмірі 4 129, 35 грн., посилаючись на те, що матеріали справи не містять жодного доказу про отримання ним кредиту. Згідно ч. 1 ст. 369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. За таких обставин апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, відповідно до приписів ч.13 ст.7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Відповідно ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Рішення суду в частині відмови у задоволенні позову про стягнення відсотків пені та штрафівне оскаржується, а, відтак, апеляційним судом не переглядається. Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Відповідно до ч.ч.1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд виходив з того, що відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань. Однак, враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку АТ КБ «Приватбанк» не повернуті, а також вимоги частини другої статті 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, та що він вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов`язання виконати боржником обов`язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного. Звертаючись до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, позивач посилається на те, що, що 27 вересня 2011 року між сторонами було укладено кредитний договір № б/н, відповідно до умов якого відповідач отримав від АТ КБ «Приватбанк» кредит у розмірі 8 000 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Згідно розрахунку, наданого АТ КБ «Приватбанк», заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором № б/н від 27 вересня 2011 року станом на 26 квітня 2017 року складає 18 346,36 грн., з яких: тіло кредиту - 4 129,35 грн., нараховано відсотків за користування кредитом - 5 580,12 грн., пені - 7 287,06 грн., а також штрафи відповідно до пункту 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг: 500 грн. (фіксована частина), 849,83 грн. (процентна складова) (а.с. 8-9). Відповідно до ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною 1 статті 638 ЦК України визначено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Згідно з ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Частиною 2 статті 1054 ЦК України визначено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Обґрунтовуючи свої позовні вимоги, банк надав до суду анкету-заяву про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг (а.с. 10), розрахунок заборгованості (8-9), Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» (а.с. 11), Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в Приватбанку (а.с. 12-26), копію паспорту громадянина України - відповідача (а.с. 27). З наданих документів вбачається, що 27 вересня 2011 року відповідач ОСОБА_1 підписав Анкету-заяву про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг у Приватбанку (а.с 10). Відповідно до змісту вказаної Анкети-заяви відповідач ОСОБА_1 підтвердив свою згоду на те, що підписана ним заява разом з Умовами та правилами надання банківських послуг, а також Тарифами становить між ним та банком договір про надання банківських послуг. З розрахунку заборгованості за договором б/н від 27 вересня 2011 року станом на 26 квітня 2017 року видно, що відповідач здійснював витрати кредитних коштів та періодично вносив кошти на погашення кредиту. Згідно з ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ст.76 ЦПК України). Статтею 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. З огляду на викладене, матеріали справи свідчать про те, що за договором від 27 вересня 2011 року ОСОБА_1 отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Позичальником використовувалися кредитні кошти, проте в добровільному порядку у строки, передбачені договором, АТ КБ «Приватбанк» не повернуті. Колегія суддів вважає безпідставними доводи апеляційної скарги про те, що позивачем не доведено, що відповідач отримав кредитні кошти та факт передачі йому кредитної (платіжної) картки, з огляду на те, що заперечуючи вказані обставини, стороною відповідача, в порушення ч.ч. 5, 6 ст. 81 ЦПК України, не було надано будь-яких доказів на їх спростування. Відповідачем також не було спростовано розрахунок заборгованості за тілом кредиту, наданий позивачем. А тому, у суду апеляційної інстанції відсутні підстави ставити під сумнів розрахунок заборгованості за тілом кредиту в розмірі 4 129,35 грн. Інші доводи апеляційної скарги на правильність висновків суду не впливають та їх не спростовують. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Таким чином, суд першої інстанції, оцінюючи надані позивачем докази в їх сукупності, дійшов правильних висновків про наявність підстав для задоволення позовних вимог АТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_1 в частині стягнення заборгованості за тілом кредиту, оскільки фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку АТ КБ «Приватбанк» не повернуті. Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. ст. 374, 375, 381, 389 ЦПК України, Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах,- п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» залишити без задоволення. Рішення Оболонського районного суду міста Києва від 08 вересня 2020 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, окрім випадків передбачених ч.3 ст. 389 ЦПК України. Головуючий: Судді: