Постанова 4824 № 754/2180/20

справа № 754/2180/20 головуючий у суді І інстанції Бабко В.В. провадження № 22-ц/824/4876/2021 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Мостова Г.І. ПОСТАНОВА Іменем України 20 травня 2021 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді: Мостової Г.І., суддів: Сержанюка А.С., Суханової Є.М., розглянувши у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» на рішення Деснянського районного суду міста Києва від 28 травня 2020 року у справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний Банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, - в с т а н о в и в : У лютому 2020 року АТ КБ «Приватбанк» звернулося до Деснянського районного суду міста Києва з позовом до ОСОБА_1 , у якому просило стягнути з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «Приватбанк» заборгованість за кредитним договором № б/н від 19 серпня 2010 року у розмірі 79 310 грн 23 коп. та судові витрати у справі у розмірі 2 102 грн. Позовні вимоги мотивовані тим, що ОСОБА_1 з метою отримання банківських послуг, підписав анкету-заяву № б/н від 19 серпня 2010 року, згідно з якої отримав кредит у розмірі 25 000 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг» та «Тарифами банку», які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua, складає між ним та банком договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом заяві. У зв`язку з неналежним виконанням зобов`язань за кредитним договором утворилася заборгованість, яка станом на 15 грудня 2019 року становить 79 310 грн 23 коп., з яких: 53 753 грн 64 коп. - заборгованість за простроченим тілом кредиту, 9 317 грн 48 коп. - заборгованість за відсотками, нарахованими на прострочений кредит згідно з статтею 625 ЦК України, 11 986 грн 25 коп. - нарахована пеня, штрафи відповідно до пункту 2.1.1.7.6. Умов та правил надання банківських послуг: 500 грн - штраф (фіксована частина); 3 752 грн 87 коп. - штраф (процентна складова). У зв`язку з чим АТ КБ «Приватбанк» просило стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором станом на 15 грудня 2019 року у розмірі 79 310 грн 23 коп. та витрати зі сплати судового збору. Рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 28 травня 2020 року у задоволенні позову АТ КБ «Приватбанк» відмовлено. Суд першої інстанції обґрунтував свої висновки тим, що анкета-заява від 19 серпня 2010 року містить лише анкетні дані відповідача, його контактну інформацію, відомості про майновий стан та трудову діяльність. Заява не містить даних про умови кредитування. У анкеті-заяві відсутні строк дії цієї картки, який рахунок відкривається на ім`я відповідача та дані про видачу відповідачу пам`ятки клієнта. Судом першої інстанції зазначено, що посилання позивача в позовній заяві на пункт 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг, як нарахування штрафів не знайшов свого підтвердження, оскільки Умови та правила надання банківських послуг які приєднані до позовної заяви взагалі не містять такого пункту. Крім того, суд першої інстанції звернув увагу, що банком не надано доказів отримання відповідачем кредитних карток, про які зазначає позивач. Розрахунок заборгованості, на який посилається позивач не є доказом, який підтверджує надання кредиту та наявність кредитних правовідносин, оскільки сам по собі розрахунок заборгованості без надання доказів отримання кредитних коштів відповідачем не є підтвердженням наявності заборгованості. Будь-яких доказів перерахування кредитних коштів 19 серпня 2010 року на картку чи на рахунок відповідача позивачем не надано. З виписки про рух коштів по рахункам ОСОБА_1 , наданого банком, також не вбачається користування кредитними коштами з 2010 року, що позбавляє суд встановити відповідність заборгованості на яку посилається позивач, згідно з анкети-заяви від 19 серпня 2010 року. Виходячи із встановлених фактичних обставин справи, вимог чинного законодавства, оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність та взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд першої інстанції дійшов висновку, що у задоволенні позовних вимог слід відмовити повністю. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, АТ КБ «Приватбанк» подало апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Деснянського районного суду міста Києва від 28 травня 2020 року та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги АТ КБ «Приватбанк» у повному обсязі. Апеляційна скарга мотивована тим, що оскаржуване рішення ухвалене без повного, всебічного та об`єктивного дослідження всіх обставин справи, без належної оцінки доказів по справі та з порушенням норм процесуального і матеріального права Судом першої інстанції відмовлено у задоволенні позовних вимог через їх недоведеність. Такі висновки суду першої інстанції безпідставні та не ґрунтуються на матеріалах справи. АТ КБ «Приватбанк» вказує, що з моменту підписання відповідачем заяви, між банком та клієнтом був укладений договір у порядку частини 1 статті 634 ЦК України шляхом приєднання клієнта до запропонованого банком договору. Після підписання анкети-заяви відповідачу було відкрито картковий рахунок та видано кредитну картку «Універсальна, 55 днів пільгового періоду», на яку встановлено початковий кредитний ліміт. Згідно з тарифу обслуговування кредитних карт «Універсальна, 55 днів пільгового періоду» на момент оформлення кредиту банком встановлено поточну процентну ставку, вказано розміри комісій та штрафів, розмір щомісячного платежу тощо, тобто, сторонами при укладенні кредитного договору були досягнуті усі істотні умови договору. АТ КБ «Приватбанк» вказує, що кредитний договір, що укладений між сторонами у справі, повністю відповідає вимогам частини 2 статті 208, частини 1 статті 207 ЦК України, якими встановлено вимоги для письмової форми правочину. Кредитний договір є публічним договором, умови якого відповідно до частини 2 статті 633 ЦК України є однаковими для всіх споживачів аналогічних банківських послуг, що надаються банком. Апелянт зазначає, що свідченням визнання угоди відповідачем є факт користування картрахунку та використання кредитних коштів, так як згідно з частини 2 статті 642 ЦК України якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору, яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом. Також апелянтом надано довідку про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна, 55 днів пільгового періоду» від 19 серпня 2010 року з підписом відповідача, яка до суду першої інстанції не подавалась. Вказує, що зазначений доказ підтверджує ознайомлення відповідача з умовами кредитування та тарифами банку, які були долучені до позову. Вивчивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке. Судом першої інстанції встановлено, що 19 серпня 2010 року між ПАТ КБ «Приватбанк», правонаступником якого є АТ КБ «Приватбанк», та ОСОБА_1 укладено кредитний договір б/н, шляхом підписання анкети-заяви. При цьому, відповідач погодився, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг» та «Тарифами Банку, що викладено на банківському сайті www.privatbank.ua, складає договір (а.с. 20). З наданого позивачем розрахунку заборгованості вбачається, що станом на 15 грудня 2019 року у відповідача утворилася заборгованість у розмірі 79 310 грн 23 коп., з яких: 53 753 грн 64 коп. - заборгованість за простроченим тілом кредиту, 9 317 грн 48 коп. - заборгованість за відсотками, нарахованими на прострочений кредит згідно з статтею 625 ЦК України, 11 986 грн 25 коп. - нарахована пеня, штрафи відповідно до пункту 2.1.1.7.6. Умов та правил надання банківських послуг: 500 грн - штраф (фіксована частина); 3 752 грн 87 коп. - штраф (процентна складова) (а.с. 6-19). За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною 1 статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина 1 статті 1048 ЦК України). Частиною 2 статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). Згідно із частиною 1 статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «Приватбанк»). Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. За змістом частини 2 статті 1056-1 ЦК України, розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору. Відповідно до частини 1 статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Частинами 1, 2 статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Згідно із частиною 1 статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Таким чином, в разі укладення договору кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). Частиною 1 статті 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Позивач просив суд стягнути з відповідача 79 310 грн 23 коп. заборгованості за кредитом. Як правильно встановлено судом першої інстанції, при підписанні вказаної анкети-заяви ОСОБА_1 погодився з тим, що дана заява разом із Пам`яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг і тарифами складають між ним і банком договір про надання банківських послуг. Разом з тим, вказані документи не підтверджують наявність між сторонами кредитних відносин та наявність заборгованості. Надані до позовної заяви витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку не містять підпису ОСОБА_1 . Крім того, як правильно зазначено судом першої інстанції, анкета-заява від 19 серпня 2010 року містить лише анкетні дані відповідача, його контактну інформацію, відомості про майновий стан та трудову діяльність. Заява не місить даних про умови кредитування. У анкеті-заяві відсутні строк дії картки, який рахунок відкривається на ім`я відповідача та дані про видачу відповідачу пам`ятки клієнта. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивачем не надано доказів на підтвердження видачі відповідачеві кредитної картки та розміру наданого ОСОБА_1 кредиту, тому, відповідно, у суду відсутня можливість перевірити розмір нарахованих суми боргу, процентів та штрафних санкцій відповідачу, отже доводи позивача щодо розміру нарахованих сум не підтверджені належними доказами. Наданий позивачем розрахунок кредитної заборгованості не є належним, допустимим, достовірним та достатнім доказом існування між сторонами договірних відносин та розміру боргу. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 27 березня 2020 року у справі № 703/3063/18. Законом обов`язок доказування покладений на учасників справи. Законом визначено, що доказування не може ґрунтуватись на припущеннях. Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом. За таких обставин, вимога про стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 79 310 грн 23 коп. правомірно не задоволена судом першої інстанції. Щодо наданої апелянтом до суду апеляційної інстанції довідки про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна, 55 днів пільгового періоду» від 19 серпня 2010 року з підписом відповідача, то слід зазначити таке. Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Частиною 3 цієї статті передбачено, що докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. При цьому, апелянтом не надано доказів щодо неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього, а лише зазначено, що позивачу стало відомо про необхідність подання цих доказів лише після ухвалення судового рішення про відмову у задоволенні позову, тому колегія суддів дійшла висновку про відмову в прийнятті цих доказів. З огляду на викладене, колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що сторонами при укладенні кредитного договору були досягнуті усі істотні умови договору. Також суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що судом першої інстанції правильно зазначено, а апелянтом не спростовано, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів щодо надання відповідачу зазначених позивачем кредитних карток. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободзобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа «Серявін проти України» рішення від 10 лютого 2010 року). Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права (стаття 375 ЦПК України). Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що доводи апеляційної скарги є необґрунтованими, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення Деснянського районного суду міста Києва від 28 травня 2020 року - без змін. Керуючись статтями 367, 369, 374, 375, 381-384, 389 ЦПК України, суд, - п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» залишити без задоволення. Рішення Деснянського районного суду міста Києва від 28 травня 2020 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і не може бути оскаржена в касаційному порядку крім випадків, передбачених статтею 389 ЦПК України. Головуючий Г.І. Мостова Судді А.С. Сержанюк Є.М. Суханова