Постанова Миколаївський апеляційний суд № 489/1393/21

24.05.21 22-ц/812/998/21 Єдиний унікальний номер судової справи 489/1393/21 Номер провадження 22-ц/812/998/21 Доповідач апеляційного суду Серебрякова Т.В. Постанова Іменем України 24 травня 2021 року місто Миколаїв Колегія суддів судової палати у цивільних справах Миколаївського апеляційного суду в складі: головуючого Серебрякової Т.В., суддів Лисенка П.П., Самчишиної Н.В., з секретарем судового засідання Пасечнюком І.П., переглянувши у відкритому судовому засіданні за апеляційною скаргою Національної академії внутрішніх справ ухвалу, яка постановлена Ленінським районним судом міста Миколаєва 22 березня 2021 року, під головуванням судді Коваленка І.В., в приміщені цього ж суду, у цивільній справі за позовом Національної академії внутрішніх справ до ОСОБА_1 про стягнення боргу за навчання з урахуванням трьох процентів річних та інфляційних втрат, УСТАНОВИЛА: У березні 2021 року Національна академія внутрішніх справ звернулась до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення боргу за навчання з урахуванням трьох процентів річних та інфляційних втрат. В обґрунтування позовних вимог зазначено, що з 28 серпня 2013 року ОСОБА_1 зараховано курсантом першого курсу денної форми навчання Національної академії внутрішніх справ. На підставі Типового договору про підготовку фахівця у вищому навчальному закладі Міністерства внутрішніх справ України, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 14 травня 2007 року №150, відповідач навчався за рахунок державних коштів і зобов`язувався після закінчення навчання відпрацювати не менше трьох років за місцем розподілу в органах внутрішніх справ, а у разі відмови - відшкодувати витрати пов`язані з утриманням у навчальному закладі. З 28 серпня 2013 року по 03 березня 2017 року відповідач перебував на державному забезпеченні харчуванням, речовим майном, грошовим утриманням та житлом із наданням комунальних послуг. Після закінчення навчання, відповідно до наказу Національної академії внутрішніх справ від 03 березня 2017 року №278 відповідачу видано диплом за напрямком підготовки «Правознавство» та направлено до місця проходження служби. Відповідно до наказу Головного Управління Національної поліції в Миколаївській області (далі - ГУНП в Миколаївській області) від 12 березня 2018 року №76о/с відповідача звільнено зі служби за власним бажанням до відпрацювання трирічного терміну після закінчення навчання. Посилаючись на викладені обставини, Національна академія внутрішніх справ просила стягнути на свою користь з ОСОБА_1 46 609 грн. 04 коп., з яких: 36 543 грн. 61 коп. - вартість витрат, пов`язаних з утриманням у навчальному закладі, 6 806 грн. 54 коп. - інфляційні втрати, 3 258 грн. 89 коп. - 3% річних. Ухвалою Ленінського районного суду міста Миколаєва від 22 березня 2021 року відмовлено у відкриті провадження за позовом Національної академії внутрішніх справ. Ухвала суду першої інстанції обґрунтована тим, що справи щодо проходження публічної служби від моменту прийняття особи на посаду і до її звільнення, зокрема й питання відповідальності за невиконання договору підготовки фахівця, що зумовлює відшкодування фактичних витрат, пов`язаних з утриманням у навчальному закладі, навіть якщо подання відповідного позову про відшкодування витрат відбувається після її звільнення з публічної служби, підлягають розгляду за правилами адміністративного судочинства. В апеляційній скарзі Національна академія внутрішніх справ, посилаючись на порушення районним судом норм процесуального права, просила ухвалу районного суду скасувати, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції. На думку особи, яка подала апеляційну скаргу, Велика Палата Верховного Суду, на правову позицію якої посилався районний суд, помилково зазначила, що спори про відшкодування витрат, пов`язаних з утриманням в начальному закладі, пов`язані з питаннями реалізації правового статусу особи, яка перебуває на посаді публічної служби. Спір виник між фізичною особою, яка виявила бажання отримати вищу освіту за державним замовленням (відповідач хоч і проходив публічну службу, проте не є суб`єктом владних повноважень) та юридичною особою - Національною академією внутрішніх справ, яка є державним вищим навчальним закладом, виступає стороною цивільно-правового договору і також не є суб`єктом владних повноважень та не здійснює публічно-владних управлінських функцій. На підтвердження своєї позиції позивач посилався на правові позиції Великої Палати Верховного Суду, висловлені у постановах: від 14 березня 2018 року у справі №461/5577/15-ц та від 31 жовтня 2018 року у справі № 820/5761/15. Колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав. Відповідно до ч.1 ст.2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Положення ст.12 ЦПК України передбачають, що учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків. Згідно з положеннями ч.1 ст.55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. За вимогами ч.1 ст.18 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення. Відповідно до ч.1. ст.19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Згідно з ч.1. ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень Пунктами 1,2 ч.1. ст.4 КАС України визначено, що адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи; Згідно з п.17 ч.1 ст.4 КАС України публічна служба - це діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування. Суб`єкти владних повноважень мають право звернутися до адміністративного суду виключно у випадках, визначених Конституцією та законами України (ч.1 ст.5 КАС України). Відповідно до ч.1 ст.19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби; спорах між суб`єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень. За змістом ст.9 Закону України від 20 грудня 1990 року №565-XII «Про міліцію» (чинного на час укладення договору про підготовку фахівця у вищому начальному закладі Міністерства внутрішніх справ України (Національній академії внутрішніх справ), на курсантів, слухачів, ад`юнктів, інших атестованих працівників, у тому числі й викладацького складу навчальних закладів Міністерства внутрішніх справ України, поширюються права і обов`язки, гарантії правового і соціального захисту та відповідальність працівників міліції. Відповідно до ч.1 ст.17 Закону України від 02 липня 2015 року №580-VIII «Про Національну поліцію» поліцейським є громадянин України, який склав Присягу поліцейського, проходить службу на відповідних посадах у поліції і якому присвоєно спеціальне звання поліції. Згідно з ч.1 ст.20 Закону України від 20 грудня 1990 року №565-XII «Про міліцію» (чинного на час укладення договору про підготовку фахівця у вищому начальному закладі Міністерства внутрішніх справ України (Національній академії внутрішніх справ), працівник міліції є представником державного органу виконавчої влади, а тому його служба є публічною. Відповідно до ст.18 Закону України від 20 грудня 1990 року №565-XII «Про міліцію» (чинного на час укладення договору про підготовку фахівця у вищому начальному закладі Міністерства внутрішніх справ України (Національній академії внутрішніх справ), підготовка фахівців у вищих навчальних закладах Міністерства внутрішніх справ України за державним замовленням здійснюється на підставі договору про навчання, який укладається між навчальним закладом, головним управлінням, управлінням Міністерства внутрішніх справ України в Автономній Республіці Крим, області, місті Києві або Севастополі чи на транспорті та особою, яка навчається. Типову форму договору затверджує Міністерство внутрішніх справ України за погодженням з центральним органом виконавчої влади у сфері освіти і науки. Курсанти вищих навчальних закладів Міністерства внутрішніх справ України у разі дострокового розірвання договору через небажання продовжувати навчання або через недисциплінованість чи в разі відмови від подальшого проходження служби на посадах начальницького складу органів внутрішніх справ після закінчення вищого навчального закладу, а також особи начальницького складу органів внутрішніх справ, які звільняються із служби протягом трьох років після закінчення вищого навчального закладу Міністерства внутрішніх справ України за власним бажанням, через службову невідповідність або за порушення дисципліни, відшкодовують Міністерству внутрішніх справ України витрати, пов`язані з їх утриманням у вищому навчальному закладі, в порядку, установленому Кабінетом Міністрів України. У разі відмови від добровільного відшкодування витрат таке відшкодування здійснюється в судовому порядку. Відповідно до ст.74 Закону України «Про Національну поліцію» підготовка фахівців за державним замовленням у вищих навчальних закладах із специфічними умовами навчання, які здійснюють підготовку поліцейських, проводиться на підставі контракту про здобуття освіти, який укладається між навчальним закладом, відповідним органом поліції та особою, яка навчається. Особи, які навчаються за державним замовленням у вищих навчальних закладах із специфічними умовами навчання, які здійснюють підготовку поліцейських, у разі дострокового розірвання контракту про здобуття освіти з будь-яких підстав, крім звільнення зі служби в поліції на підставі підпунктів 2, 4 ч.1 ст.77 Закону України «Про Національну поліцію», а також поліцейські, звільнені зі служби в поліції протягом трьох років після закінчення вищезазначених навчальних закладів з будь-яких підстав, крім звільнення зі служби в поліції на підставі підпунктів 2, 4 частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію», відшкодовують Міністерству внутрішніх справ України витрати, пов`язані з їх утриманням у вищому навчальному закладі, в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. За такого, суд першої інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про відмову у відкритті провадження на підставі п.1 ч.1 ст.186 ЦПК України у справі за позовом Національної академії внутрішніх справ до ОСОБА_1 про відшкодування витрат, пов`язаних з утриманням у навчальному закладі, оскільки правовідносини, які виникли між сторонами у справі, є адміністративно-правовими, справа підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства, у межах цивільного судочинства суд не може досліджувати та встановлювати правомірність дій, рішень чи бездіяльності службовця або посадовця, оскільки така можливість передбачена лише в адміністративному судочинстві, якою охоплюється питання прийняття на публічну службу, її проходження та звільнення. У своїх постановах від 12 грудня 2018 року у справі №804/285/16 (провадження № 11-699апп18) та від 13 березня 2019 року у справі № 723/18/17 (провадження № 14-563цс18) Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, за аналогічних обставин справ, що спори, пов`язані з питаннями реалізації правового статусу особи, яка перебуває на посаді публічної служби, від моменту її прийняття на посаду і до звільнення з публічної служби, зокрема, й питаннями відповідальності за невиконання договору підготовки фахівця, що призвели до відшкодування фактичних витрат, пов`язаних з утриманням у навчальному закладі, навіть якщо подання відповідного позову про відшкодування витрат, відбувається після її звільнення з державної служби, підлягають вирішенню в порядку адміністративного судочинства. Відповідно до ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Отже, доводи апеляційної скарги про те, що спори про відшкодування витрат, пов`язаних з утриманням в навчальному закладі, підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства та не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, не знайшли свого підтвердження. Доводи апеляційної скарги про помилковість висновків Великої Палати Верховного Суду фактично зводяться до незгоди з висловленою нею позицією та суб`єктивного тлумачення позивачем норм права, що не може бути підставою для скасування оскаржуваних судових рішень. Посилання позивача в апеляційній скарзі на правові позиції Великої Палати Верховного Суду, висловлені у постановах: від 14 березня 2018 року у справі №461/5577/15-ц та від 31 жовтня 2018 року у справі №820/5761/15, безпідставні, оскільки Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 12 грудня 2018 року у справі №804/285/16 (провадження №11-669апп18) відступила від викладених у них висновках з метою встановлення чіткого критерію визначення юрисдикції спорів щодо відшкодування вартості навчання особою, яка перебуває або перебувала на посадах, віднесених до державної або публічної служби, за позовом суб`єкта владних повноважень. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року). Судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення. Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст.367,374,375,381,382 ЦПК України, колегія суддів ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу Національної академії внутрішніх справ - залишити без задоволення. Ухвалу Ленінського районного суду міста Миколаєва від 22 березня 2021 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення у випадках та з підстав, передбачених ст.389 ЦПК України. Головуючий Т.В. Серебрякова Судді: П.П. Лисенко Н.В. Самчишина Повний текст судового рішення складено 24 травня 2021 року