Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 640/10526/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/10526/20 Суддя (судді) першої інстанції: Пащенко К.С. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 18 травня 2021 року м. Київ Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі: Головуючий суддя: Черпіцька Л.Т. судді: Пилипенко О.Є. Собків Я.М. за участю секретаря: Зуєнка Д.П. за участю сторін: позивача ОСОБА_1 , представника позивача Шмагаревська Г.О., представника відповідача Стужук О.В., представника відповідача Халанчук О.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державного бюро розслідувань на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від "30" листопада 2020 р. у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державного бюро розслідувань про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення грошових коштів , В С Т А Н О В И Л А: ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою, в якій просив: - визнати протиправним та скасувати наказ виконувача обов`язків Директора Державного бюро розслідувань Соколова О. "Про звільнення працівників Державного бюро розслідувань" від 31 березня 2020 року № 223-ос в частині звільнення позивача з посади слідчого першого слідчого відділу Другого управління організації досудових розслідувань (Управління з розслідування злочинів, вчинених працівниками правоохоронних органів та у сфері правосуддя) Державного бюро розслідувань 02 квітня 2020 року у зв`язку зі скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури та штатного розпису з припиненням державної служби на підставі пункту 1 частини 1 статті 87 Закону України "Про державну службу" (п. 19 наказу); - поновити позивача на посаді, що є рівнозначною посаді слідчого першого слідчого відділу Другого управління організації досудових розслідувань (Управління з розслідування злочинів, вчинених працівниками правоохоронних органів та у сфері правосуддя) Державного бюро розслідувань в Головному слідчому управлінні Державного бюро розслідувань; - стягнути з Державного бюро розслідувань на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу з урахуванням проведених виплат; - допустити негайне виконання судового рішення в частині поновлення на посаді та стягнення на його користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми платежу за один місяць. У обґрунтування позову, зазначено, що позивача не повідомлено, які саме зміни відбулися у структурі Державного бюро розслідувань, зокрема, стосовно чисельності скорочення посад державної служби в цілому та посади державної служби, яку обіймав безпосередньо позивач, а також не було ознайомлено з наказами «Про затвердження структури центрального апарату Державного бюро розслідувань» та «Про затвердження та введення в дію штатного розпису центрального апарату Державного бюро розслідувань на 2020 рік». Також позивач стверджує, що фактично у структурі центрального апарату Державного бюро розслідувань відбулася зміна назви структурного підрозділу, отже, як свідчить затверджена організаційна структура Державного бюро розслідувань, посада начальника відділу Управління з розслідування кримінальних правопорушень, вчинених службовими особами не була скорочена як посада державної служби. Крім того, позивач повідомив, що при здійсненні попередження про наступне вивільнення від 03.03.2020 йому не запропоновано жодної рівнозначної посади або іншої посади згідно з новим штатним розписом на 2020 рік, враховуючи наявність таких посад в Державному бюро розслідувань. На думку позивача, відсутність пропозиції суб`єкта призначення або керівника державної служби про переведення працівника на рівнозначну посаду та/або іншу посаду та пропозиції державному службовцю будь-якої вакантної посади державної служби у тому самому державному органі не свідчить про скорочення посад державної служби внаслідок зміни структури, а лише свідчить про порушення відповідачем вимог законодавства, яким регулювано відносини, пов`язані зі вступом, проходженням і припиненням громадянами державної служби. Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 30 листопада 2020 року позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано наказ Виконуючого обов`язків Директора Державного бюро розслідувань Соколова О. "Про звільнення працівників Державного бюро розслідувань" від 31 березня 2020 року № 223-ос в частині звільнення позивача з посади слідчого першого слідчого відділу Другого управління організації досудових розслідувань (Управління з розслідування злочинів, вчинених працівниками правоохоронних органів та у сфері правосуддя) Державного бюро розслідувань 02 квітня 2020 року у зв`язку зі скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури та штатного розпису з припиненням державної служби на підставі пункту 1 частини 1 статті 87 Закону України "Про державну службу" (п. 19 цього Наказу). Поновлено позивача на посаді, що є рівнозначною посаді слідчого першого слідчого відділу Другого управління організації досудових розслідувань (Управління з розслідування злочинів, вчинених працівниками правоохоронних органів та у сфері правосуддя) Державного бюро розслідувань, а за відсутності такої посади - на інший рівнозначний посаді в цьому (або іншому) державному органі. Стягнуто з Державного бюро розслідувань на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу з урахуванням проведених виплат у розмірі 518 322,75 грн. Рішення в частині поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць звернуто до негайного виконання. Приймаючи рішення, суд першої інстанції зазначив, що кiлькiсть слiдчих вiддiлiв в оновленiй структурi центрального апарату Державного бюро розслідувань не зменшено, а отже, не скорочено посади слідчих цих структурних підрозділів. При цьому, доказів зміни правового статусу, обсягу завдань i основних функцій слідчого відділу, посаду якого займав позивач, відповідачем не надано. Наказ прийнято на підставі п. 1 ч. 1, 4 ст. 87 Закону України "Про державну службу", але дещо з відмінним формулюванням ніж закріплений в пункту 1 частини 1 статті 87 Закону України «Про державну службу», а саме зазначено: «у зв`язку зі скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури та штатного розпису з припиненням державної служби». Отже, оскаржуваний наказ прийнято на підставі не визначеній статтею 87 Закону України «Про державну службу». Також, суд першої інстанції зазначив, що оскаржуваний наказ підписано саме заступником Директора ДБР Соколовим О.В., а не першим заступником Директора ДБР Бабіковим О.П. Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, Державне бюро розслідувань подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права та недотриманням норм матеріального права, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Відповідач мотивує свої вимоги тим, що судом першої інстанції не взято до уваги та не досліджено організаційно-структурні зміни в системі Державного бюро розслідувань, які стали підставою скорочення посад слідчих центрального апарату Державного бюро розслідувань, що зумовлено зміною правового статусу Державного бюро розслідувань з центрального органу виконавчої влади на правоохоронний орган. Вказує, що суд не врахував, що Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо перезавантаження влади» від 19.09.2019 № 117-ІХ виключено абзац другий частини третьої статті 87 Закону України «Про державну службу», який передбачав процедуру вивільнення державних службовців на підставі пункту 1 частини першої цієї статті, що визначається законодавством про працю. Також суд першої інстанції, приймаючи рішення про поновлення позивача на посаді не врахував вимог закону, що фактично унеможливлює виконання судового рішення, адже ОСОБА_1 не проходив конкурс у встановленому порядку на посаду слідчого центрального апарату ДБР, які окрім іншого, станом на день прийняття рішення відносяться до іншої категорій посад - посад рядового та начальницького, які не є рівнозначними скороченим посадам слідчих, що належали до посад державної служби. Зазначив, що безпідставними та необґрунтованими є висновки суду першої інстанції про те, що спірний наказ про звільнення позивача підписано неуповноваженою особою. Крім того, вказав, що суд першої інстанції в порушення норм процесуального права розглянув дану справу в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін, тоді як дана категорія справ підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження. Позивач у відзиві на апеляційну скаргу просив скаргу залишити без задоволення. рішення суду - без змін. Також зазначив, що звільнення державних службовців, зокрема, у зв`язку зі зміною штатного розпису та необхідністю заміщення даних посад особами рядового і начальницького складу прямо суперечить пп. 3,4 п. 3 Прикінцевих і перехідних положень Закону № 305-ІХ. Зазначив, що в березні 2020 року (в період виникнення спірних правовідносин), інші працівники, які обіймали посади слідчих у різних підрозділах Центрального апарату Державного бюро розслідувань були призначені на посади згідно з новою організаційною структурою та штатним розписом Центрального апарату ДБР в порядку переведення на підставі ст. 14-3 Закону України «Про Державне бюро розслідувань» та п.1 ч. 1 ст. 41 Закону України «Про державну службу». Крім того, вказав, що Закон України «Про внесення змін до деяких законів У країни щодо відновлення проведення конкурсів на зайняття посад державної служби та інших питань державної служби» № 1285-ІХ, який набрав чинності 06 березня 2021 року, фактично повернув обов`язок суб`єкту призначення або керівнику державної служби одночасно з попередженням про звільнення на підставі пункту 1 частини першої статті 87 пропонувати державному службовцю іншу рівнозначну посаду державної служби або, як виняток, нижчу посаду державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей. При цьому зобов`язано враховувати переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством про працю, як це і було до моменту внесення Законом України від 19 вересня 2019 року № 117-ІХ змін та доповнень до Законів України № 3166-VI та № 889-VIII, і по суті законодавець усунув порушення гарантованих конституційних прав на працю відповідної категорії осіб, які були призначені на невизначений строк за процедурами до набрання чинності дискримінаційними змінами та доповненнями, а також чітко обмежив об`єм дискреційних повноважень компетентних органів та порядок їх здійснення. Відповідно до ч. 2 ст. 309 КАС України у виняткових випадках апеляційний суд за клопотанням сторони та з урахуванням особливостей розгляду справи може продовжити строк розгляду справи, але не більш як на п`ятнадцять днів, про що постановляє ухвалу. Пунктом 1 статті 6 ратифікованої Законом України № 475/97-ВР від 17.07.1997 року Конвенції про захист прав людини та основних свобод закріплено право вирішення спірного питання упродовж розумного строку. Згідно п. 26 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень ухвалення рішення в розумні строки відповідно до статті 6 Конвенції також можна вважати важливим елементом його якості. Проте можливе виникнення суперечностей між швидкістю проведення процесу та іншими чинниками, пов`язаними з якістю, такими як право на справедливий розгляд справи, яке також гарантується статтею 6 Конвенції. Оскільки важливо забезпечувати соціальну гармонію та юридичну визначеність, то попри очевидну необхідність враховувати часовий елемент слід також зважати й на інші чинники. З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про продовження строку розгляду апеляційної скарги відповідача на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 листопада 2020 року на розумний строк. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, оцінивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга відповідача підлягає частковому задоволенню, з огляду на таке. Як вбачається з матеріалів справи, наказом Директора Державного бюро розслідувань № 177-ос від 15.11.2018 позивача призначено на посаду слідчого першого слідчого відділу Другого управління організації досудових розслідувань (Управління з розслідування злочинів, вчинених працівниками правоохоронних органів та у сфері правосуддя) Державного бюро розслідувань як обраного за конкурсом, в порядку переведення з Генеральної прокуратури України з випробувальним строком 1 місяць. У подальшому, 03.03.2020 позивач отримав попередження про наступне вивільнення у зв`язку зі скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури Державного бюро розслідувань та відповідно до наказів Державного бюро розслідувань від 14.02.2020 № 42 «Про затвердження структури центрального апарату Державного бюро розслідувань» та від 27.02.2020 № 21 ДСК «Про затвердження та введення в дію штатного розпису центрального апарату Державного бюро розслідувань на 2020 рік». У попередженні зазначено про наступне скорочення посади слідчого першого слідчого відділу Другого управління організації досудових розслідувань (Управління з розслідування злочинів, вчинених працівниками правоохоронних органів та у сфері правосуддя) Державного бюро розслідувань, яку позивач обіймав, по закінченню 30 календарних днів з моменту вручення цього попередження (03.03.2020). Також, у попередженні вказано, що позивач буде звільнений на підставі п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону України «Про державну службу» з виплатою згідно з частиною четвертою цієї статті вихідної допомоги у розмірі двох середньомісячних заробітних плат. 27.03.2020 директором Територіального управління Державного бюро розслідувань у м. Полтава направлено на ім`я в.о. Директора Державного бюро розслідувань Соколова О.В. лист з проханням звільнити позивача в порядку переведення для подальшої роботи на посаді слідчого третього слідчого відділу слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань у м. Полтава. Однак, наказом в.о. Директора Державного бюро розслідувань Соколова О. «Про звільнення працівників Державного бюро розслідувань» від 31.03.2020 № 223-ос позивача звільнено з посади слідчого першого слідчого відділу Другого управління організації досудових розслідувань (Управління з розслідування злочинів, вчинених працівниками правоохоронних органів та у сфері правосуддя) Державного бюро розслідувань 02.04.2020 у зв`язку зі скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури та штатного розпису з припиненням державної служби на підставі пункту 1 частини 1 статті 87 Закону України «Про державну службу» (п. 19 Наказу). Позивач, вважаючи вищезазначений наказ протиправним та таким, що підлягає скасуванню, звернувся до суду за захистом своїх прав, свобод та законних інтересів. Надаючи правову оцінку обставинам справи, висновкам суду першої інстанції та доводам скаржника, колегія суддів зазначає таке. Відповідно до частини 1 статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до ст. ст. 38, 43 Конституції України громадяни мають право брати участь в управлінні державними справами, користуються рівним правом доступу до державної служби, до служби в органах місцевого самоврядування. Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, а держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності. При цьому, громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Як встановлено судом апеляційної інстанції, наказом Директора Державного бюро розслідувань № 177-ос від 15.11.2018 позивача призначено на посаду слідчого першого слідчого відділу Другого управління організації досудових розслідувань (Управління з розслідування злочинів, вчинених працівниками правоохоронних органів та у сфері правосуддя) Державного бюро розслідувань як обраного за конкурсом, в порядку переведення з Генеральної прокуратури України з випробувальним строком 1 місяць. Після призначення на посаду слідчого позивач прийняв Присягу державного службовця, отже позивач проходив службу в ДБР в порядку та на умовах визначених Законом України «Про державну службу». Правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях, регламентовані приписами Закону України "Про державну службу" (надалі - Закон №889-УШ). Відповідно до приписів частини 2 статті 5 вказаного Закону і№889-УШ -відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом. Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом (частина 3 статті 5 Закону N 889-VIII). За правилами частини 1 статті 34 Закону N889-VIII призначення на посаду державного службовця здійснюється безстроково, крім випадків, визначених цим та іншими законами України. 12.11.2015 Верховною Радою України прийнято Закон України «Про Державне бюро розслідувань», який визначає правові основи організації та діяльності Державного бюро розслідувань. Постановою Кабінету Міністрів України № 127 від 29.02.2016 утворено Державне бюро розслідувань. Наказом Державного бюро розслідувань вiд 21.12.2017 № 1 затверджено структуру Державного бюро розслідувань. Так, зокрема, до структури включено Перше управлiння органiзацiї досудових розслідувань (Управлiння з розслiдування злочинiв у сферi службової дiяльностi та корупцiї), Друге управління організації досудових розслiдувань (Управлiння з розслiдування злочинiв, вчинених працівниками правоохоронних органiв та у сферi правосуддя), Трете управлiння організації досудових розслідувань (Управлiння з розслiдування вiйськових злочинiв). Також, у структурi Центрального апарату Державного бюро розслiдувань передбачено такі первинні структурні підрозділи, як слідчі відділи. Слідчі відділи включені до складу вищезазначених Управлінь. Водночас, 03.12.2019 Верховною Радою України прийнято Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення діяльності Державного бюро розслідувань», який набрав чинності 27.12.2019 та яким внесено зміни до Закону України «Про Державне бюро розслідувань». Зокрема, змінено правовий статус Державного бюро розслідувань з центрального органу виконавчої влади на державний правоохоронний орган. Так, відповідно до статті 1 Закону України «Про Державне бюро розслідувань», Державне бюро розслідувань є державним правоохоронним органом, на який покладаються завдання щодо запобігання, виявлення, припинення, розкриття та розслідування злочинів, віднесених до його компетенції. Згідно з частиною 1 статті 9 Закону України «Про Державне бюро розслідувань», систему Державного бюро розслідувань складають центральний апарат, територіальні управління, спеціальні підрозділи, навчальні заклади та науково-дослідні установи. У складі Державного бюро розслідувань діють слідчі, оперативні підрозділи, підрозділи внутрішнього контролю та інші підрозділи. Організаційна структура Державного бюро розслідувань визначається Президентом України. Указом Президента України від 05 лютого 2020 року №41/2020 затверджено організаційну структуру Державного бюро розслідувань. Так, організаційна структура Державного бюро розслідувань, зокрема, включає в себе:

1. Центральний апарат, у якому створено Головне слідче управління;

2. Територіальні управління, до яких входить Територіальне управління, розташоване у місті Полтаві, що поширює свою діяльність на Дніпропетровську, Полтавську, Сумську, Харківську області. На виконання вимог Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення діяльності Державного бюро розслідувань» від 03.12.2019 наказом Державного бюро розслідувань «Про затвердження структури центрального апарату державного бюро розслідувань» від 14.02.2020 № 42 затверджено структуру центрального апарату Державного бюро розслідувань штатною чисельністю 730 осіб (т. 2 а.с. 19-20). У подальшому наказом Державного бюро розслідувань «Про затвердження Переліку посад у центральному апараті Державного бюро розслідувань, що підлягають заміщенню особами рядового та начальницького складу, граничних спеціальних звань за цими посадами» від 26.02.2020 № 47 затверджено найменування посад з відповідними граничними спеціальними званнями. У зв`язку із зміною організаційної структури Державного бюро розслідувань та утворенням Головного слідчого управління Державного бюро розслідувань наказом "Про затвердження Положення про Головне слідче управління Державного бюро розслідувань" від 03.03.2020 № 53 затверджено Положення про Головне слідче управління Державного бюро розслідувань. На підставі вищевказаних нормативно-правових актів та наказів, Державним бюро розслідувань видано наказ "Про затвердження та введення в дію штатного розпису центрального апарату Державного бюро розслідувань на 2020 рік" від 27.02.2020 № 21 ДСК, яким затверджено та введено в дію штатний розпис центрального апарату Державного бюро розслідувань на 2020 рік. Цими актами у структурi центрального апарату Державного бюро розслiдувань створено Головне слiдче управління до складу якого включенi чотири Управлiння, а саме: Управління з розслідування кримінальних правопорушень, вчинених службовими особами; Управління з розслідування кримінальних правопорушень, вчинених працівниками правоохоронних органів та суддями; Управління з розслідування кримінальних правопорушень, вчинених військовослужбовцями та Управління з організації досудових розслідувань. У кожне з зазначених Управлінь входять відділи, зокрема, до Управління з розслідування кримінальних правопорушень, вчинених працівниками правоохоронних органів та суддями, входять перший, другий та третій відділи, тобто новосформована структура (штатний розпис) є аналогічною попередній. Згідно штатного розпису на 2019 рік у центральному апараті Державного бюро розслідувань передбачалась 681 штатна посада, а згідно наказу т.в.о. Директора Державного бюро розслідувань №42 від 14.02.2020р. штатна чисельність центрального апарату Державного бюро розслідувань збільшилась до 730 осіб. З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що кiлькiсть слiдчих вiддiлiв в оновленiй структурi центрального апарату Державного бюро розслідувань не зменшено, а отже не скорочено посади слідчих цих структурних підрозділів. При цьому, доказів зміни правового статусу, обсягу завдань i основних функцій слідчого відділу, посаду якого займав позивач, відповідачем до суду не надано. Проте, матеріалами справи стверджується, що жодна з вказаних посад слідчих не була запропонована позивачу. Ця обставина апелянтом не заперечувалась. Позивачу не було надано жодної можливості такого переведення в системі Державного бюро розслідувань, хоча від переведення на іншу посаду позивач не відмовився, а навпаки погоджувався на переведення на посаду слідчого третього слідчого відділу слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань у м.Полтава, про що 27.03.2020р. на ім`я директора ДБР керівником ТУ ДБР у м.Полтава було скеровано відповідний лист (т.1, а.с.39). Як зазначено в абзаці першому пункту 19 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06 листопада 1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів», розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням за пунктом 1 статті 40 Кодексу законів про працю України, суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці. Відповідач на підтвердження своєї позиції в частині наявності скорочення посади позивача не надав до суду жодних належних та допустимих доказів. Отже, суд першої інстанції правильно зазначив про відсутність реального скорочення посади позивача. Колегія суддів зауважує, що зміна організаційно-штатної структури ДБР не може стати перешкодою на шляху до реалізації права позивачем на працю. Законодавець, відносячи Державне бюро розслідувань до державних правоохоронних органів, передбачив певні гарантії прав працівників - державних службовців, які були призначені за конкурсом на відповідні посади до набрання чинності змінами у Закон. Законодавча зміна статусу Державного бюро розслідувань із центрального органу виконавчої влади на державний правоохоронний орган не свідчить про необхідність припинення служби позивача в даному органі, оскільки згідно із підпунктом 1) пункту 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України № 305-ІХ від 03.12.2019 Державне бюро розслідувань як державний правоохоронний орган є правонаступником прав та обов`язків Державного бюро розслідувань як центрального органу виконавчої влади. Відповідно до підпункту 4 пункту 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення діяльності Державного бюро розслідувань», працівники Державного бюро розслідувань, які перемогли у конкурсах для призначення на посади слідчих, оперуповноважених, продовжують здійснювати свої повноваження до їх звільнення з посади або припинення повноважень на посаді відповідно до Закону України «Про Державне бюро розслідувань» з урахуванням внесених цим Законом змін, у тому числі у разі визначення цих посад посадами рядового і начальницького складу Державного бюро розслідувань (п. 4). Фактично даними нормами забезпечено збереження трудових відносин працівників ДБР в умовах зміни організаційно-штатної структури Бюро. Таким чином, при прийняті Закону № 305-ІХ законодавець передбачив гарантії продовження здійснення повноважень працівниками Державного бюро розслідувань, у тому числі у разі визнання цих посад посадами рядового і начальницького складу Державного бюро розслідувань. Позивач вказує на те, що в період виникнення спірних правовідносин інші працівники, які обіймали посади слідчих у різних підрозділах Центрального апарату Державного бюро розслідувань призначені на посади згідно з новою організаційною структурою та штатним розписом Центрального апарату ДБР в порядку переведення на підставі ст. 14-3 Закону України «Про Державне бюро розслідувань» та п.1 ч. 1 ст. 41 Закону України «Про державну службу» . Ця обставина апелянтом не була спростована. З цього приводу колегія суддів зазначає, що Законом України «Про державну службу» передбачено, що одним з її принципів є забезпечення рівного доступу до державної служби, який полягає у забороні всіх форм та проявів дискримінації, відсутності необґрунтованих обмежень або надання необґрунтованих переваг певним категоріям громадян під час вступу на державну службу та її проходження (ст. 4 цього Закону). Застосування різних процедур до працівників, які обіймали рівнозначні та ідентичні за змістом та обсягом службових обов`язків посади ставить їх у нерівне становище та свідчить про дискримінацію. У поєднанні з відсутністю визначених критеріїв, згідно з якими прийнято рішення про призначення на посади згідно з новою організаційною структурою та штатним розписом Центрального апарату ДБР одних працівників та звільнення з займаних посад інших, вказана обставина свідчить про те, що суб`єкт владних повноважень виходив виключно з суб`єктивних (особистих) міркувань та мотивів, застосовуючи необмежену і нерегламентовану дискрецію, приймаючи спірне рішення. Необхідно зазначити, що позивач, який призначався на відповідну посаду у порядку, визначеному положеннями Законів України № 3166-VI та № 889-VIII до набрання чинності вищенаведеними змінами та доповненнями, внесеними Законом України від 19 вересня 2019 року № 117-ІХ, що надавало йому певні соціальні гарантії, впевненість у майбутньому тощо, звільнений саме на підставі доповненої Законом України від 19 вересня 2019 року № 117-ІХ редакції Закону № 889-V1II, яка набрала чинності 25 вересня 2019 року та визначила додаткові підстави припинення державної служби окремих державних службовців за ініціативою суб`єкта призначення, що погіршило становище позивача, яке існувало до прийняття нової норми закону. Суд вважає, що норми Закону України від 19 вересня 2019 року № 117-ІХ, якими внесені зміни та доповнення до Законів України № 3166-VI та № 889-VIII, саме в частині розширення повноважень суб`єкта призначення щодо звільнення державних службовців з посад державної служби, не повинні ставити під загрозу гарантовані конституційні права на працю відповідної категорії осіб, які були призначені на невизначений строк за процедурами до набрання чинності вказаними змінами та доповненнями. З цього слідує, що законом має бути визначений об`єм будь-яких дискреційних повноважень компетентних органів та порядок їх здійснення з достатньою ясністю, беручи до уваги законну мету певного заходу, щоб забезпечити особі адекватний захист від свавільного втручання (Volokhy v. Ukraine № 23543/02, 02 листопада 2006 року, п. 49; Al-Nashif v. Bulgaria № 50963/99, 20 червня 2002, п. 119). При цьому, в контексті спірних правовідносин, а також викладеного вище, колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на наступне. Так, законодавцем самостійно виправлено відповідне законодавче положення, яке допускало свавільні звільнення державних службовців. Згідно з офіційною інформацією Урядового порталу, 23 лютого 2021 року Верховна Рада України схвалила проект Закону про внесення змін до деяких законів України щодо відновлення проведення конкурсів на зайняття посад державної служби (реєстр.№4531). Документом передбачається, зокрема, одночасно з попередженням про звільнення на підставі пункту 1 частини першої цієї статті суб`єкт призначення або керівник державної служби пропонує державному службовцю іншу рівнозначну посаду державної служби або, як виняток, нижчу посаду державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей. При цьому враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством про працю. Державний службовець звільняється на підставі пункту 1 частини першої цієї статті у разі, коли відсутня можливість запропонувати відповідні посади, а також у разі його відмови від переведення на запропоновану посаду (ч. 3 ст. 87 Закону України «Про державну службу»). Тобто, колегія суддів наголошує, що безпосередньо законодавцем було визнано той факт, що приписи Закону від 19 вересня 2019 року № 117-ІХ, які передбачали виключення з п.1 ч.1 ст. 87 Закону України «Про державну службу» норми щодо можливості пропозиції іншої рівноцінної посади державної служби, а в разі відсутності такої пропозиції - іншої роботи (посади державної служби) у цьому державному органі, є такими, що суперечить базовим гарантіям та принципам державної служби в цілому. Так, станом на 03 березня 2021 року Закон України № 1285-IX від 23 лютого 2021 року «Про внесення змін до деяких законів України щодо відновлення проведення конкурсів на зайняття посад державної служби та інших питань державної служби», яким включено, зокрема, положення статті ч. 3 ст. 87 Закону України «Про державну службу», підписано Головою Верховної Ради України. 05 березня 2021 року Закон України № 1285-IX від 23 лютого 2021 року «Про внесення змін до деяких законів України щодо відновлення проведення конкурсів на зайняття посад державної служби та інших питань державної служби» за № 42 було опубліковано в офіційному виданні Голос України. Таким чином, 06 березня 2021 року набрала чинності редакція ч. 3 ст. 87 Закону України «Про державну службу». У зв`язку викладеним, апеляційний суд доходить до висновку, що до позивача застосовані норми п. 1 ч.1 ст. 87 Закону України № 889-VIII від 10 грудня 2015 року «Про державну службу», яка суперечить самому Закону України «Про державну службу» та Конституції України, та які були в подальшому виключені самим законодавцем. Звільнення позивача на підставі положень п. 1 ч.1 ст. 87 Закону є протиправним, порушує принципи верховенства права, допускає дискримінацію та порушення базових принципів державної служби, а також суперечить висновкам Європейського суду з прав людини. Висновки суду першої інстанції про те, що оскаржуваний наказ прийнято на підставі не визначеній статтею 87 Закону України «Про державну службу» є помилковими, однак це не впливає на правильність прийнятого судом рішення про скасування оскаржуваного наказу. Також колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції, що оскаржуваний наказ підписано саме заступником Директора ДБР Соколовим О.В., а не першим заступником Директора ДБР Бабіковим О.П. Судом першої інстанції зазначено, що оскаржуваний наказ підписано Соколовим О.В. , який відповідно до відомостей з офіційного сайту Державного бюро розслідувань (https://dbr.gov.ua/management/sokolovov) є заступником Директора Державного бюро розслідувань, а відповідачем не надано до суду першої інстанції жодних законодавчо передбачених та документально підтверджених доказів відсутності станом на момент прийняття оскаржуваного наказу Директора Державного бюро розслідувань. Відповідно до частини 1 статті 13 Закону України "Про Державне бюро розслідувань" Директори територіальних управлінь Державного бюро розслідувань та їх заступники, керівники підрозділів центрального апарату Державного бюро розслідувань та їх заступники призначаються на посаду та звільняються з посади Директором Державного бюро розслідувань. Такі особи призначаються на посади Директором Державного бюро розслідувань за поданням конкурсних комісій, що проводять конкурс на зайняття посад працівників Державного бюро розслідувань у порядку, передбаченому частиною третьою статті 14 цього Закону. Згідно з частиною 4 статті 12 Закону України "Про Державне бюро розслідувань" у разі звільнення Директора Державного бюро розслідувань з посади, його смерті або відсутності відомостей про місце його перебування повноваження Директора Державного бюро розслідувань протягом 60 днів виконує його перший заступник, а в подальшому - почергово кожний із заступників і знову перший заступник з ротацією кожні 60 днів до того часу, доки не буде призначено нового Директора Державного бюро розслідувань у порядку, передбаченому цим Законом. Строк виконання повноважень розпочинається відповідно з дня, наступного за днем звільнення Директора Державного бюро розслідувань, або з дня, наступного за днем його смерті, або з дня, наступного за останнім днем, коли місце перебування Директора Державного бюро розслідувань було відомо. Колегія суддів критично ставиться до вищезазначених тверджень суду першої інстанції, оскільки, як вбачається з оскаржуваного наказу, останній підписано в.о. директора Соколовим О.В., а отже, в розумінні вищезазначених норм права, перший заступник має право виконувати обов`язки директора та підписувати накази на звільнення. Нормами ч. 2 ст. 5 КАС України передбачено, що захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно - правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Закон не наділяє орган, який розглядає трудовий спір, повноваженнями на обрання іншого способу захисту трудових прав, ніж зазначені в ч.1 ст.235, а отже, встановивши, що звільнення відбулось із порушенням установленого законом порядку, суд зобов`язаний поновити працівника на попередній роботі. Таким чином, з метою належного, повного та ефективного захисту прав позивача, суд першої інстанції цілком обґрунтовано та правильно поновив позивача на посаді, що є рівнозначною посаді слідчого першого слідчого відділу Другого управління організації досудових розслідувань (Управління з розслідування злочинів, вчинених працівниками правоохоронних органів та у сфері правосуддя) Державного бюро розслідувань, а за відсутності такої посади - на інший рівнозначний посаді в цьому (або іншому) державному органі. Частиною 2 ст. 235 КЗпП України передбачено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу. Таким, що відповідає обставинам справи, вимогам трудового законодавства та положенням Постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100, якою затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати, є рішення суду в частині стягнення з Державного бюро розслідувань на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу в розмірі 518 322,75 грн. Крім того, відповідач не наводив у апеляційній скарзі доводів про неправильні розрахунки та необґрунтоване стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Натомість, колегія суддів зазначає, що слушними є доводи апеляційної скарги про порушення судом першої інстанції норм процесуального права в частині розгляду цієї справи в порядку спрощеного провадження, в той час як вона підлягала розгляду в порядку загального позовного провадження. Колегія суддів виходить із того, що зміст позовних вимог дозволяє зробити висновок, що спір у цій справі виник з приводу звільнення з публічної служби. Положеннями статті 12 КАС України передбачено, що адміністративне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку позовного провадження (загального або спрощеного). Спрощене позовне провадження призначене для розгляду справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи. Загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні. Для цілей цього Кодексу відповідно до пункту 1 частини шостої статті 12 КАС України справами незначної складності є справи щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, окрім справ, в яких позивачами є службові особи, які у значенні Закону України "Про запобігання корупції" займають відповідальне та особливо відповідальне становище. Отже, при вирішенні питання за правилами якого позовного провадження судом розглядатиметься спір щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, необхідно встановлювати чи належить позивач до осіб, які займають відповідальне та особливо відповідальне становище відповідно до Закону України "Про запобігання корупції". В іншому випадку такий спір може бути розглянуто судом в порядку спрощеного позовного провадження. Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 02 грудня 2020 року у справі № 140/3564/19. Ухвалою суду першої інстанції від 29 травня 2020 року відкрито провадження у справі та вирішено здійснювати її розгляд в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Згідно з оскаржуваним рішенням суду справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження. Разом з тим, судом першої інстанції не враховано виключень, які містив пункт 1 частини шостої статті 12 КАС України, а саме: щодо справ позивачів, які у значенні Закону України "Про запобігання корупції" займають відповідальне та особливо відповідальне становище. Згідно примітки до статті 50 Закону України «Про запобігання корупції» особи, які займають відповідальне та особливо відповідальне становище. Тобто справи щодо звільнення з публічної служби не віднесені до справ незначної складності, а тому суд в силу вимог статті 259 і пункту 7 частини третьої статті 257 КАС України може розглянути таку справу у порядку спрощеного позовного провадження за наявності для того підстав, зокрема клопотання сторони про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження та після з`ясування думки сторін щодо можливості такого розгляду. Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 17 вересня 2020 року у справі № 300/64/19. З матеріалів справи слідує, що спірні правовідносини пов`язані із звільненням позивача зі служби з посади слідчого. Клопотання Державного бюро розслідувань щодо розгляду цієї справи за правилами спрощеного позовного провадження у матеріалах справи відсутнє. Отже, даний спір щодо звільнення позивача з публічної служби повинен був розглядатися за правилами загального позовного провадження. Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 06 серпня 2020 року у справі № 640/587/19. Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про необхідність розгляду даної справи в порядку спрощеного позовного провадження. У зв`язку з чим, судом першої інстанції допущено порушення норм процесуального права і невірно визначено провадження, в якому слід розглядати цю справу. Порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення та ухвалення нового рішення суду, якщо суд розглянув за правилами спрощеного позовного провадження справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження (п.7 ч. 3 ст. 317 КАС України). У контексті оцінки доводів апеляційної скарги апеляційний суд звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах "Проніна проти України" (пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. З огляду на такий підхід Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, суд вважає, що ключові аргументи апеляційної скарги отримали достатню оцінку. Відповідно до пункту другого частини першої статті 315 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення. З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно з`ясував обставини, що мають значення для справи, дотримався норм матеріального права під час вирішення справи, натомість, порушив норми процесуального права, що є підставою для скасування судового рішення та ухвалення нового рішення суду про часткове задоволенні позовних вимог. Керуючись ст.ст.241,242,310,317,321,322,325,329 КАС України, колегія суддів,- П О С Т А Н О В И Л А : Апеляційну скаргу Державного бюро розслідувань задовольнити частково. Рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 30 листопада 2020 року скасувати та ухвалити нову постанову, якою позов задовольнити. Визнати протиправним та скасувати наказ Виконуючого обов`язки Директора Державного бюро розслідувань Соколова О. "Про звільнення працівників Державного бюро розслідувань" від 31 березня 2020 року № 223-ос в частині звільнення ОСОБА_1 з посади слідчого першого слідчого відділу Другого управління організації досудових розслідувань (Управління з розслідування злочинів, вчинених працівниками правоохоронних органів та у сфері правосуддя) Державного бюро розслідувань 02 квітня 2020 року у зв`язку зі скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури та штатного розпису з припиненням державної служби на підставі пункту 1 частини 1 статті 87 Закону України "Про державну службу" (п. 19 цього Наказу). Поновити ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер - НОМЕР_1 ) на посаді, що є рівнозначною посаді слідчого першого слідчого відділу Другого управління організації досудових розслідувань (Управління з розслідування злочинів, вчинених працівниками правоохоронних органів та у сфері правосуддя) Державного бюро розслідувань, а за відсутності такої посади - на інший рівнозначній посаді в цьому державному органі. Стягнути з Державного бюро розслідувань (адреса: 01008, м. Київ, вул. Михайла Грушевського, буд. 12/2, ідентифікаційний код - 41760289) на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер - НОМЕР_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу з урахуванням проведених виплат у розмірі 518 322,75 грн. (п`ятсот вісімнадцять тисяч триста двадцять дві гривні 75 коп.). Рішення в частині поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць звернути до негайного виконання. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Повний текст постанови виготовлено 24 травня 2021 року. Головуючий суддя: Л.Т. Черпіцька судді: О.Є. Пилипенко Я.М. Собків