Постанова 4851 № 520/7898/2020

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 11 травня 2021 р. Справа № 520/7898/2020 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Катунова В.В. суддів: Бершова Г.Є. , Ральченка І.М. за участю секретаря судового засідання Ігнатьєвої К.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління ДПС у Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 29.09.2020, суддя Єгупенко В.В., 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, повний текст складено 30.09.20 по справі № 520/7898/2020 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Харківбудмонтаж" до Головного управління ДПС у Харківській області про скасування податкових повідомлень-рішень, ВСТАНОВИВ: Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Харківбудмонтаж» звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС у Харківській області, в якому просив суд визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення-рішення № 00000350518, 00000360518 від 27.01.2020 року, винесені за підписом заступника начальника ГУ ДПС у Харківській області Сагайдак І.А. прийняті на підставі акту №950/20-40-05-18- 09/36625759 від 28.11.2019 року. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 29.09.2020 адміністративний позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкові повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Харківській області №00000350518, №00000360518 від 27.01.2020 року, прийняті на підставі акту №950/20-40-05-18- 09/36625759 від 28.11.2019 року. Стягнуто з Головного управління Державної податкової служби у Харківській області (код ЄДРПОУ 43143704, 61057, Харківська обл., місто Харків, вул. Пушкінська, будинок 46) за рахунок бюджетних асигнувань на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Харківбудмонтаж» (код ЄДРПОУ 36625759) судовий збір у розмірі 6389,02 грн. (шість тисяч триста вісімдесят дев`ять гривень 02 копійки). Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідачем подано апеляційну скаргу, згідно з якою апелянт просить суд скасувати оскаржуване рішення та прийняти постанову про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги, відповідач посилається на відсутність реального характеру господарських операцій між позивачем з контрагентами ДП «СДІ-Україна», ТОВ «Орланд Груп», ТОВ «Будімекс Плюс», ПАТ «Термолайф» з підстав та обставин, викладених в акті перевірки від 28.11.2019, у зв`язку з чим вважає прийняті ГУ ДПС у Харківській області податкові повідомлення-рішення № 00000350518, 00000360518 від 27.01.2020 року правомірними. Позивачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому він просить суд апеляційної інстанції залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. В судовому засіданні суду апеляційної інстанції 11.05.2021 представник позивача, Хан А.О., та представник відповідача, Лантушенко Г.В., підтримали свої правові позиції по справі. Колегія суддів заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши в межах доводів апеляційної скарги рішення суду першої інстанції вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що Головним управлінням ДПС у Харківській області було проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «БК «Харківбудмонтаж» з питань взаємовідносин з контрагентами-постачальниками за період 2016-2019 р.р. За результатами проведеної перевірки контролюючим органом було складено акт № 950/20-40-05-18-09/36625759 від 28.11.2019, згідно висновків якого встановлено порушення п.п.44.1 ст.44, п.185.1 ст.185, п.187.1 ст.187, п.201.7, п.201.10 ст.201 ПК України, в результаті чого підприємством завищено податкові зобов`язання на загальну суму ПДВ 2552 грн. за листопад 2017 року; п.п.44.1 ст.44, п.185.1 ст.185, п.187.1 ст.187, п.201.7, п.201.10 ст.201 ПК України, в результаті чого підприємством не нараховані податкові зобов`язання при реалізації товарів іншим особам на загальну суму ПДВ 2552 грн. за листопад 2017 року; п.185.1 ст.185 ПК України; п.198.1, п.198.2, п.198.3, ст.198, п.201.1, п.201.7, ст.201 ПК України, в результаті чого підприємством завищено податковий кредит на загальну суму 336005 грн., у т.ч. за листопад 2017 року 114532 грн., за грудень 2017 року 38668 грн., за квітень 2018 року 16240 грн., за травень 2018 року 14629 грн., за червень 2018 року 8357 грн., за жовтень 2018 року 57250 грн., за листопад 2018 року 47217 грн., за січень 2019 року 24360 грн., за квітень 2019 року 14572 грн. На підставі висновків, викладених в акті перевірки, відповідачем було прийняті податкові повідомлення рішення № 00000350518 від 27.01.2020; №00000360518 від 27.01.2020. Не погоджуючись із прийнятими податковими повідомленнями-рішеннями, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом. Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що податковим органом не було доведено належними і допустимими доказами обставин та фактів, на які він посилається в обґрунтування відповідності нормам чинного законодавства прийнятих ним податкових повідомлень-рішень №00000350518, №00000360518 від 27.01.2020. Колегія суддів погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції та зазначає наступне. Відповідно до пп. "а", "б" п. 185.1 ст. 185 ПК об`єктом оподаткування (податком на додану вартість) є операції платників податку з: а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з безоплатної передачі та з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю. Згідно із п. 187.1 ст. 187 ПК датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку. Відповідно до п.198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. Пунктом 198.2 ПК України встановлено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг, або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною. Згідно п. 198.3 ст. 198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг. Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду. Пунктом 198.6 ст. 198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів / послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п.201.11. ст. 201 цього Кодексу. Згідно п. 201.1 ст. 201 ПК України, на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений Податковим Кодексом термін. У відповідності до п. 201.7 ст. 201 ПК України податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс). Пунктом 201.10 статті 201 Податкового кодексу України встановлено, що податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. Податкова накладна та/або розрахунок коригування до неї, складені та зареєстровані після 1 липня 2017 року в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг достатньою підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту, та не потребує будь-якого іншого додаткового підтвердження. Відповідно до п. 44.1 ст. 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту. Відповідно до ст.1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Пунктами 1, 2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством. З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції. Необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності. Таким чином, предмет доказування у справі, що розглядається, становлять обставини, що підтверджують або спростовують реальність здійснення самої господарської операції, а відтак і обґрунтованість визначення податкового кредиту та витрат (доходу) позивача. Колегія суддів зазначає, що позивачем надано належним чином оформлені документи, які підтверджують факт реального здійснення господарських операцій з контрагентами. Так, у перевіряємому періоді ТОВ «БК Харківбудмонтаж» реалізувало послуги генпідряду на адресу ДП «СДІ-Україна», ТОВ «Орланд Груп», ТОВ «Будімекс Плюс», ПАТ «Термолайф». На підтвердження здійснення господарських операцій з ДП «СДІ-Україна», ТОВ «Орланд Груп», ТОВ «Будімекс Плюс», ПАТ «Термолайф» позивачем було надано договір підряду від 01.09.2016 №ТН, договір підряду від 01.09.2016 № 1, які укладені між позивачем та ТОВ «БК «Харківбудмонтаж», оборотно-сальдові відомості по рахунку, акти виконаних робіт, укладених між ДП «СДІ Україна» та ТОВ «БК «Харківбудмонтаж», а також відомості ресурсів (а.с.101-122, 123-218, том № 2); на підтвердження виконання договору підряду від 01.10.2017 №1327, який укладено між ТОВ «БК «Харківбудмонтаж» та ТОВ «Орланд Груп», позивачем було надано договір підряду від 01.10.2017 №1327, довідки про вартість виконаних робіт, акти виконаних робіт, відомості ресурсів (а.с.219-228, том №2); правовідносини позивача з ТОВ «Будімекс Плюс» та ПАТ «Термолайф» підтверджуються наявними в матеріалах справи первинними документами, зокрема договорами підряду, актами виконаних робіт, договором про розробку кошторисної документації, договірною ціною та додатком до договірної ціни, актами здачі-приймання за договором(а.с.229-250 том № 2; а.с.1-250 том № 1; а.с.1 3, 123-250 том № 2; а.с.1-250 том № 3; а.с.2-250 том № 4; а.с.1 45, том № 5 ). Судовим розглядом встановлено, що первинні документи по взаємовідносинах позивача з контрагентами оформлені належним чином та у відповідності до приписів чинного законодавства України, документи не мають дефекту форми, змісту або походження, які в силу положень ст.44 Податкового кодексу України, ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність", п.2.4. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1994 року № 88 спричиняють втрату первинними документами юридичною сили. На час укладання договорів вказані контрагенти позивача були зареєстровані як юридичні особи та були платниками податку на додану вартість. Отже, наявні у справі докази не містять жодних доказів наявності між позивачем та контрагентом позивача взаємоузгоджених спільних зловмисних дій, спрямованих на порушення існуючого в державі суспільного ладу або моральних засад. Таких доказів суду відповідачем не надано, а судом при виконанні вимог ст. 9 КАС України не виявлено. Вказане в повній мірі спростовує висновки акту перевірки та свідчить про правомірність дій позивача щодо формування витрат та податкового кредиту по взаємовідносинам з ДП «СДІ-Україна», ТОВ «Орланд Груп», ТОВ «Будімекс Плюс», ПАТ «Термолайф». При цьому, колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги, що надані акти виконаних робіт в порушення ч.2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 № 996-Х не містять ПІБ, посад підписантів, через що, на думку контролюючого органу, не можливо встановити ким саме підписувались документи, з огляду на наступне. Судовим розглядом встановлено, що на виконання договору № 23/16 від 01.11.2017 року розробка кошторисної документації на капітальний ремонт житлових будинків у м. Харкові укладеного між ТОВ «БК «Харківбудмонтаж» та ТОВ «Будімекс Плюс», складено акт здачі приймання № 1 від 20.11.2017 року, що містить ПІБ підписантів (акт підписано ОСОБА_1 ). На виконання договору № 1с від 02.03.2018 року розробка кошторисної документації на капітальний ремонт житлових будинків у м. Харкові укладеного між ТОВ «БК «Харківбудмонтаж» та ТОВ «НОРТЛЕЙК», складено акт здачі приймання № 1 від 02.03.2018 року що, містить ПІБ підписантів. На виконання договору № 1353 від 01.04.2018 року укладеного між ТОВ «БК «Харківбудмонтаж» та ТОВ «ЛАРІДАН», розробка кошторисної документації на капітальний ремонт житлових будинків у м. Харкові, складено акт здачі приймання № 1 від 01.04.2018 року, що містить ПІБ підписантів. На виконання договору № ТЛ від 01.09.2016 року виконання робіт по Карачівському шосе 44 в м. Харкові укладеного між ТОВ «БК «Харківбудмонтаж» та Дочірнє підприємство «СДІ Україна», складено акт приймання виконаних будівельних робіт № 1 від 26.09.2016 року. На виконання договору № 1 від 01.09.2016 року розробка кошторисної документації на капітальний ремонт житлових будинків у м. Харкові укладеного між ТОВ «БК «Харківбудмонтаж» та Дочірнє підприємство «СДІ Україна» складено акт здачі приймання № 1 від 26.09.2016 року, що містить ПІБ підписантів. На виконання договору № 1327 від 01.10.2017 року виконання робіт по Карачівському шосе 44 в м. Харкові укладеного між ТОВ «БК «Харківбудмонтаж» та ТОВ «ОРЛАНД ГРУП», складено акт приймання виконаних робіт № 1 від 15.11.2017 року за договором підряду 1327 від 01.10.2017 року. Також у апеляційній скарзі Головне управління ДПС у Харківській області вказує, що підставою для невизнання господарської операції реальною між ТОВ «БК «Харківбудмонтаж» та контрагентами є недолік, який перешкоджає можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, тому що видаткові накладні та акти прийому-передачі з боку покупців підписані особами, які повідомили про непричетність до реєстрації та ведення фінансово-господарської діяльності підприємств, довіреностей та жодних документів податкової та бухгалтерської звітності не складали, не підписували. Так, контролюючий орган посилається на отриманий від оперативного управління ГУ ДФС у Харківській області протоколу допиту громадянина ОСОБА_2 , в якому зазначено про його непричетність до договорів, укладених від імені ТОВ "Нортлейк". Колегія суддів зазначає, що відповідно до статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. Згідно зі статтею 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 75 КАС України). Приписи статті 76 КАС України встановлюють, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Крім цього, вимоги ч. 4 ст. 9 КАС України зобов`язують суд до активної ролі в судовому процесі, в тому числі до офіційного з`ясування всіх обставин справи і у відповідних випадках до витребування тих доказів, яких, на думку суду, не вистачає для належного встановлення обставин у справі, що розглядається. Подібні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 806/434/16, від 18 листопада 2019 року у справі № 815/1088/15, від 31 березня 2020 року у справі № 140/10/19, від 21 травня 2020 року у справі №560/391/19. За таких обставин, суд надає оцінку усім документам, наданим сторонами до матеріалів справи, в тому числі тим документам, що не були надані до перевірки. Колегія суддів зазначає, що відповідачем не надано ні до суду першої, ні до суду апеляційної інстанції вироків суду в кримінальному провадженні або ухвал про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності., які набрали законної сили, в силу приписів частини 6 статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України не є підставою для визнання спірних господарських операцій нереальними. Вказана позиція узгоджується із висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 21.01.2020 по справі № 826/9569/18, від 10.09.2020 по справі № 826/12919/16 від 04.09.2018 по справі № 826/18952/14, від 31.07.2018 по справі № 818/515/14 тощо. Також контролюючий орган зазначає, що у наданих правоохоронним органам поясненнях щодо непричетності до господарської діяльності ДП «СДІ-Україна» у рамках кримінального провадження від 30.07.2015 № 12015000000000461, копія яких міститься у матеріалах справи, ОСОБА_3 пояснив, що з 02.09.2016 перебуває у Київському слідчому ізоляторі. Згідно з ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 03.09.2016 у справі № 755/13415/16-к до ОСОБА_3 застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів, ухвалою від 28.11.2016 продовжено запобіжний захід ще на 30 днів, що унеможливлює підписання ним первинних бухгалтерських документів по взаємовідносинам з ТОВ «БК Харківбудмонтаж» від 26.09.2016. Разом з тим, під час розгляду справи відповідачем не подано до суду жодних доказів відкриття кримінальних проваджень відносно посадових (службових) осіб платника податків або за викладеними в акті фактами діяльності платника податків, наявності обвинувального вироку суду, рішення суду про стягнення одержаного за нікчемним правочином, наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх зобов`язань, адже, поняття "добросовісний платник", яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов`язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а саме: платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов`язань. При цьому, перебування директора ДП «СДІ-Україна» у слідчому ізоляторі не доводить неможливість підписання ним бухгалтерських, податкових документів та інших документів правового характеру. Крім того, виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит не ставиться у залежність від дотримання вимог податкового законодавства та сплатою податку до бюджету іншими суб`єктами господарювання. Якщо контрагент не виконав свого зобов`язання щодо декларування чи сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на формування податкового кредиту у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови та має необхідні документальні підтвердження його розміру. Таким чином, ймовірне порушення контрагентом податкового законодавства при фактичному здійсненні господарських операцій з позивачем не впливає на обов`язки ТОВ «Харківбудмонтаж». Варто зазначити, що сумнівність господарських операцій позивача обґрунтовується податковим органом інформацією, викладеною в інформаційних базах даних податкового органу. Разом з тим, така інформація не ґрунтується на фактах, які встановлені за результатами документальних перевірок контрагента позивача, а лише містить припущення податкового органу про неможливість здійснення ними господарської діяльності у зв`язку з відсутністю за місцезнаходженнями, відсутність трудових ресурсів та іншого майна, які економічно необхідні для виконання договорів. Разом з цим, як вже було зазначено колегією суддів, чинне законодавство не ставить умовою дійсності правочинів, а також виникнення податкових зобов`язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів, фактичного знаходження їх за місцем реєстрації та наявності чи відсутності основних фондів або спеціальних дозволів у останніх. Колегія суддів зазначає, що відповідачем не надано суду жодних доказів на підтвердження фактичної відсутності у контрагента позивача об`єктивної неможливості здійснення господарської діяльності з поставки товару та надання послуг, адже у комерційній діяльності поставка товару та надання послуг не завжди вимагають наявності власних основних засобів, значної кількості персоналу, оскільки наявна можливість укладення договорів найму тощо. Судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платника, яка передбачає економічну виправданість дій платника, що мають своїм наслідком отримання податкової вигоди, та достовірність у бухгалтерській та податковій звітності платника. Втім відповідачем не подано жодних належних доказів на підтвердження недобросовісності позивача як платника податку або можливої фіктивності його безпосередніх контрагентів (вироків по кримінальним справі щодо контрагента позивача, в якому досліджувались господарські операції позивача з ТОВ «БК Харківбудмонтаж» не наведено будь-яких доводів щодо здійснення позивачем розглядуваної операції за відсутності розумних економічних причин (ділової мети) та наміру одержати економічний ефект або інших відомостей, які можуть бути визначені як підстави та докази укладення угод з метою, що порушує публічний порядок). Також, колегія суддів при прийнятті рішення у даній справі приймає до уваги позицію Верховного суду, висловлену у постанові суду у справі № 804/4940/14 від 06.02.2018, зокрема, що наявність формально оформлених (складених) первинних документів та/або сплати грошових коштів не може слугувати підставою для формування даних податкового обліку за відсутності факту придбання відповідного активу. В той же час, сама собою наявність або відсутність окремих документів, а також недоліки в їх оформленні не можуть бути підставою для висновку про відсутність господарських операцій та відмови у формуванні податкового кредиту, якщо з інших даних вбачаються зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі платника у зв`язку з його господарською діяльністю. Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо. Господарські операції із контрагентами ДП «СДІ-Україна», ТОВ «Орланд Груп», ТОВ «Будімекс Плюс», ПАТ «Термолайф» відображено позивачем в податковій звітності; розбіжностей при декларуванні таких операцій позивачем та його контрагентом на момент подання податкових декларацій та проведення перевірки не виявлено. Доводи податкового органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника, зокрема, на формування податкового кредиту. Однак у справі, що переглядається, податковим органом не доведено існування таких обставин. Під час перевірки податковий орган не встановив обставин, які б свідчили про умисел позивача або його контрагента на укладення правочинів без наміру створити наслідки, які передбачені ним. Цих доказів не надано і під час судового розгляду справи, що свідчить про необґрунтованість висновків відповідача про відсутність реального характеру проведених господарських операцій між позивачем та контрагентами ДП «СДІ-Україна», ТОВ «Орланд Груп», ТОВ «Будімекс Плюс», ПАТ «Термолайф». Суд також зазначає, що контролюючий орган не проводив документальні перевірки контрагентів-постачальників позивача, позаяк висновки контролюючого органу про нереальність операцій ґрунтуються на припущеннях та не підтверджені посиланнями на будь-які первинні документи. Аналогічна позиція наведена у постанові Верховного Суду по справі К/9901/2558/18 від 16.01.2018, від 24 січня 2018 року у справі №824/942/13, від 14 березня 2018 року у справі №803/1198/16 де вказано, що акти про результати проведення податкових перевірок контрагентів позивача не доводять обставин, з якими відповідач пов`язує висновки акту перевірки позивача та прийняті на підставі нього спірні податкові повідомлення-рішення. Твердження податкового органу про відсутність у контрагентів позивача необхідної для ведення господарської діяльності кількості працівників, технічних, транспортних, інших виробничих ресурсів, відсутність за юридичною адресою на момент звірки не свідчить про безтоварність угод поставки з позивачем. Податкове законодавство не ставить у залежність податковий облік (стан) певного платника податку від дотримання його контрагентом податкової дисципліни та правильності ведення ним податкового або бухгалтерського обліку. Тобто, у разі реальності господарської операції, як у даній ситуації, платник не може відповідати за порушення, допущені контрагентом, якщо не буде доведено його безпосередню участь у зловживанні цієї особи. Згідно з п.36.5 ст.36 ПК України відповідальність за невиконання або неналежне виконання податкового обов`язку несе платник податків, крім випадків, визначених цим Кодексом або законами з питань митної справи. Таким чином Податковим кодексом України та судовою практикою закріплено принцип індивідуалізації відповідальності платника податків. Аналіз складеного контролюючим органом акту перевірки, не доводить, що на момент проведення господарських операцій контрагенти позивача були фіктивними підприємствами; вчиняли порушення в сфері оподаткування, документували безтоварні операції з метою формування фіктивного податкового кредиту для інших суб`єктів господарювання, та укладали нікчемні правочини, які завідомо порушують публічний порядок та суперечать інтересам держав і суспільства. Таким чином, доводи, що наведені в акті перевірки не є достатніми для притягнення позивача до фінансової відповідальності, оскільки не є належними та допустимими доказами порушення позивачем приписів податкового законодавства. Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Відповідачем в ході судового розгляду справи належним чином не доведено правомірність прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень № 00000350518, 00000360518 від 27.01.2020 року. Зважаючи на встановлені в ході судового розгляду фактичні обставини справи та враховуючи вищенаведені норми законодавства, якими урегульовано спірні відносини, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Харківбудмонтаж". У відповідності до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Згідно ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв законне і обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права. Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи судом апеляційної інстанції, спростовані зібраними по справі доказами та встановленими обставинами, з наведених підстав висновків суду не спростовують. Керуючись ст. ст. 245, 246, 250, 315, 321 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Харківській області - залишити без задоволення. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 29.09.2020 по справі № 520/7898/2020 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Головуючий суддя В.В. Катунов Судді Г.Є. Бершов І.М. Ральченко Постанова складена в повному обсязі 24.05.21. (у зв`язку з перебуванням судді Бершова Г.Є. у відпустці)