Постанова Другий апеляційний адміністративний суд № 480/7857/20

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 24 травня 2021 р. Справа № 480/7857/20 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Калиновського В.А., Суддів: Макаренко Я.М. , Кононенко З.О. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 08.02.2021, головуючий суддя І інстанції: С.М. Гелета, м. Суми, по справі № 480/7857/20 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Сумській області про зобов`язання вчинити дії, ВСТАНОВИВ: Позивач, ОСОБА_1 , звернулась до суду з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Сумській області, в якому просила суд: - визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Сумській області від 28.10.2020 № 18-33057/16-20-СГ про відмову в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою; - зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Сумській області видати наказ про затвердження документації із землеустрою та надання у власність земельної ділянки загальною площею 1,5506 га для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель сільськогосподарського призначення, яка розташована за межами населених пунктів на території Стецьківської сільської ради Сумського району Сумської області (кадастровий номер 5924787100:07:006:0211). Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 08.02.2021 в задоволенні позовних вимог відмовлено. Позивач, не погодившись із рішенням суду, подала апеляційну скаргу, в якій посилається на неправильне застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким задовольнити адміністративний позов. В апеляційній скарзі скаржник вказує на те, що відповідачем незаконно винесено наказ від 28.10.2020 №18-33057/16-20-СГ щодо відмови у затвердженні проектної документації. Зазначає, що недоліки в проекті землеутрою відсутні. Зазначає, що в нормативно-правових актах відсутні вимоги, що зазначені як недоліки в оскаржуваному наказі. Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому він, наполягаючи на законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції, просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення без змін. Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, , перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що 12.10.2020 позивач звернулась до ГУ Держгеокадастру із заявою від 08.10.2020 про затвердження проекту землеустрою та надання у власність земельної ділянки, до заяви було додано документацію із землеустрою, копія витягу із ДЗК. Наказом від 28.10.2020 №18-33057/16-20-СГ ГУ Держгеокадастру відмовило позивачу у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, розташованої за межами населених пунктів на території Стецьківської сільської ради з тих підстав, що під час дослідження проектної документації встановлено, що дана проектна документація не може бути затверджена, оскільки відповідно до п. 3.2 Інструкції про встановлення (віновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками, затвердженої наказом від 18.05.2010 №376 кожний межовий знак має номер, що складається з 14 символів, які розділяються між собою пунктиром, перші 6 з яких арабські цифри, що визначають рік та місяць встановлення межових знаків. При розгляді поданих матеріалів встановлено, що місяць встановлення межових знаків відсутній в кроках межових знаків земельної ділянки та списку межових знаків, переданих на зберігання. Вважаючи наказ протиправним, позивач звернулась за захистом своїх прав до суду. Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач правомірно відмовив позивачу в затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції про відмову в задово ленні позову з наступних підстав. Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до ч. 1 ст. 2 Земельного кодексу України (далі ЗК України) земельні відносини це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею. Підстави набуття права на землю із земель державної та комунальної власності визначенні у статті 116 Земельного кодексу України. Так, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування. Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом (ч.ч. 1, 2, 3 ст. 116 ЗК України). Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами визначений статтею 118 Земельного кодексу України. Відповідно до ч.ч. 6, 7 ст. 118 ЗК України, громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності, зокрема, для ведення особистого селянського господарства подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, який розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. З наведених норм вбачається, що проект землеустрою розробляється на підставі дозволу органу, до компетенції якого входить питання про передачу земельних ділянок громадянам. Відповідно до ч. 9 ст. 118 ЗК України, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність. Колегія суддів зазначає, що процес отримання земельної ділянки у власність передбачає декілька етапів, а саме: 1) отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність; 2) розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність; 3) затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність. Підстав для відмови у затвердженні належним чином погодженого Проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність законодавством не передбачено. З матеріалів справи вбачається, що на час подання заяви позивачем 12.10.2020 проектна документація містила недоліки в його оформленні, а саме місяць встановлення межових знаків відсутній в кроках межових знаків земельної ділянки та списку межових знаків, переданих на зберігання. Так, відповідно до п. 3.2 Інструкції про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками від 18.05.2010 N 376 передбачено, що кожний межовий знак має номер, що складається з чотирнадцяти символів, які розділяються між собою пунктиром за такою структурою ХХХХ.ХХ-ХХХ-ХХХХХ: перші шість - арабські цифри, що визначають рік та місяць встановлення межових знаків; другі три - арабські цифри, які відображають номер кадастрового кварталу; останні п`ять - арабські цифри, що визначають порядковий номер межового знака відповідно до документації із землеустрою. Номер на межовий знак наноситься виконавцем фарбою, що не змивається. Враховуючи те, що зазначена Інструкція є чинною, а тому підлягає застосуванню сертифікованим інженером-землевпорядником, який на замовлення позивача розробляє проектну документацію, оскільки визначає механізм встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками. Встановлення (відновлення) меж земельної ділянки здійснюється з метою визначення в натурі (на місцевості) метричних даних земельної ділянки, у тому числі місцеположення поворотних точок її меж та їх закріплення межовими знаками. Таким чином, в зв`язку з тим, що спірна проектна документація містила недоліки у її оформленні, відповідачем правомірно було відмовлено у її затвердженні. Наявність виявлених відповідачем недоліків в оформленні проектної документації підтверджується тим, що після отримання спірного наказу, зазначені недоліки позивачем були виправлені, подана нова заява від 20.11.2020, зареєстрована за №7274 від 23.11.2020, в якій позивачем зазначено, що зауваження попередніх наказів, в т.ч. і спірного наказу від враховано та виправлено. Тобто, після отримання спірного наказу від 28.10.2020, позивачем в добровільному порядку було усунено виявлені порушення. Також позивачем не доведено, що станом на день розгляду заяви від 08.10.2020 та прийнятті наказу від 28.10.2020 №18-33057/16-20-СГ відповідач зобов`язаний був затвердити проектну документацію, враховуючи наявні зауваження до оформлення проекту. Враховуючи вищевказане, колегія суддів вважає, що відповідачем правомірно прийнято рішення про відмову у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, що узгоджується із принципами та завданнями регулювання земельних відносин та порядком набуття права на землю громадянами та юридичними особами. Колегія суддів враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі Серявін та інші проти України (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29). Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. Суд першої інстанції належним чином оцінив надані докази і на підставі встановленого, обґрунтовано відмовив у задоволенні адміністративного позову. Отже, колегія суддів переглянувши рішення суду першої інстанції, вважає, що при його прийнятті суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи судом апеляційної інстанції, спростовані зібраними по справі доказами та встановленими обставинами, з наведених підстав висновків суду не спростовують. Відповідно до ч.1 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Згідно ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують. Керуючись ст. ст. 311, 315, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 08.02.2021 по справі № 480/7857/20 - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Головуючий суддя В.А. Калиновський Судді Я.М. Макаренко З.О. Кононенко