Постанова 4809 № 388/1160/20

ПОСТАНОВА Іменем України 20 травня 2021 року м. Кропивницький справа № 388/1160/20 провадження № 22-ц/4809/663/21 Кропивницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: головуючого судді: Черненка В.В. суддів: Єгорової С.М., Чельник О.І. секретар Гончар В.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кропивницький без участі сторін цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» на рішення Долинського районного суду Кіровоградської області від 04.01.2021, суддя Степанов С.В., у справі за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, ВСТАНОВИВ: Акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк» (далі - Банк) звернувся у суд із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. На обґрунтування позовних вимог зазначив, що ОСОБА_1 звернулася до Банку з метою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим підписала заяву №б/н від 17.11.2011. Відповідач підтвердив свою згоду на те, що ця заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг», «Тарифами» складає між ними договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у заяві. У подальшому розмір кредитного ліміту збільшився до 21000 грн., що підтверджується Довідкою про зміну умов кредитування та обслуговування картрахунку. Позивач зазначив, що відповідач належним чином не виконує зобов`язання за кредитним договором, в результаті чого станом на 25.08.2020 року має заборгованість у розмірі 21743,68 грн., яку просив стягнути на свою користь із відповідача. Рішенням Долинського районного суду Кіровоградської області від 04.01.2021 у задоволенні позову відмовлено. В апеляційній скарзі ставиться питання про скасування рішення суду першої інстанції у зв`язку з порушенням норм процесуального та матеріального права. Зазначено, що активація відповідачем картки та користування картковим рахунком свідчать про укладення сторонами кредитного договору. Вказані обставини підтверджуються заявою відповідача, розрахунком заборгованості, довідками Банку про видані картки, про зміну умов кредитування та випискою по рахункам відповідача, яка має статус первинного документу. Ухвалою Кропивницького апеляційного суду від 24.02.2021 по справі відкрито апеляційне провадження. Ухвалою Кропивницького апеляційного суду від 22.03.2021 справу призначено до розгляду. Перевіривши доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що зазначені доводи не спростовують висновків суду першої інстанції. Відмовляючи у задоволені позову суд першої інстанції встановив, що згідно анкети - заяви між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 укладено кредитний договір, відповідно якого позичальнику надано кредит шляхом підписання анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у Приватбанку. До кредитного договору банк додав Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в Приватбанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті https://privatbank.ua/terms/ (а.с.13-39). Згідно розрахунку заборгованості станом на 25.08.2020 року за відповідачем рахується заборгованість за договором № б/н від 17.11.2011 р. в сумі - 21743,68 грн., яка складається із : 0.00 грн. - заборгованість за поточним тілом кредиту; 21743.68 грн. - заборгованість за простроченим тілом кредиту; 0.00 грн. - заборгованість за нарахованими відсотками; 0.00 грн. - заборгованість за простроченими відсотками; 0.00 грн. - заборгованість за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно ст.625; 0.00 грн. - нараховано пені; 0.00 грн. - нараховано комісії (а.с.9-10). Суд першої інстанції зазначив, що у заяві позичальника від 17.11.2011 року розмір наданого кредиту та процентна ставка не зазначена, крім того, у заяві відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру. Матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Витяг з Тарифів та Витяг з Умов розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг Приват Банку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування. Крім того, роздруківка із сайту позивача не може бути належним доказом, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи. Суд першої інстанції дійшов висновку, що позивачем не надано доказів на підтвердження розміру наданого відповідачу кредиту, а відповідно перевірити розмір нарахованих суми боргу, процентів та штрафних санкцій відповідачу не є можливим, доводи позивача щодо тіла кредиту, розміру нарахованих сум і самого факту надання кредиту не підтверджені належними доказами. Справа розглядалась судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження з викликом учасників справи. Згідно ч.1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Відповідно до ч.1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом. За загальними положеннями ЦПК України на суд покладено обов`язок під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позивача та якими доказами вони підтверджуються; перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки; оцінити подані сторонами докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів. Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у ст. 129 Конституції України. Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, у тому числі, у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи. Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів. Частиною 4 ст. 10 ЦПК України і ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права. Згідно із практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і докази не збирає. З матеріалів справи вбачається, що звертаючись у суд із позовом позивач надав на підтвердження позову, копію анкети-заяви №б/н від 17.11.2011. Позивач зазначає, що відповідач підтвердив свою згоду на те, що заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг», «Правилами користування платіжною карткою» та «Тарифами банку», які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua, складає між ним та банком договір, що підтверджується підписом у заяві. Позивач зазначив, що відповідно до частини другої статті 1054, частини другої статті 1050 ЦК України, наслідками порушення Боржником зобов`язання щодо повернення чергової частини суми кредиту є правом заявника достроково вимагати повернення всієї суми кредиту. Зазначено, що оскільки відповідач не виконав умови договору то відповідно станом на 25.08.2020 року за відповідачем рахується заборгованість за договором № б/н від 17.11.2011 р. в сумі - 21743,68 грн., яка складається із : 0.00 грн. - заборгованість за поточним тілом кредиту; 21743.68 грн. - заборгованість за простроченим тілом кредиту; 0.00 грн. - заборгованість за нарахованими відсотками; 0.00 грн. - заборгованість за простроченими відсотками; 0.00 грн. - заборгованість за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно ст.625; 0.00 грн. - нараховано пені; 0.00 грн. - нараховано комісії. На підтвердження позову позивач посилається, як на належні та допустимі докази: розрахунок заборгованості за договором №б/н від 17.11.2011 станом на 25.08.2020, копію анкети - заяви позичальника, довідку про зміну кредитування та обслуговування кредитної картки оформленої на ОСОБА_1 , довідку про видані картки, виписку за договором станом на 27.08.2020, Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна», Умови та Правила надання банківських послуг, копію документу, що посвідчує особу відповідача. Відповідно статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Статтею526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «Приватбанк»). Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. За змістом статті 1056-1 ЦК України розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Таким чином, в разі укладення кредитного договору, проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості, посилався на Умови та Правила надання банківських послуг як невід`ємні частини спірного договору. При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Умови та Правила надання банківських послуг розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг Приватбанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо порядку сплати процентів за користування кредитними коштами, збільшення процентної ставки в односторонньому порядку та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), комісії та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування. Матеріали справи не містять належних та допустимих доказів , що саме надані ним Умови є складовою кредитного договору і що саме ці Умови відповідач мав на увазі, підписуючи, та відповідно брав на себе саме на цих Умовах зобов`язання зі сплати винагороди та неустойки в разі порушення зобов`язання з повернення кредиту. Такі висновки відповідають правовій позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, провадження № 14-131цс19. Суд апеляційної інстанції встановив, що в матеріалах справи знаходяться: - розрахунок заборгованості за договором №б/н від 17.11.2011 станом на 25.08.2020, - копія анкети - заяви позичальника, - Умови та Правила надання банківських послуг, - довідка про зміну кредитування та обслуговування кредитної картки оформленої на ОСОБА_1 , - довідка про видані картки, - виписка за договором № б/н станом на 27.08.2020, - копія документу, що посвідчує особу відповідача. З матеріалів справи вбачається, що звертаючись у суд із позовом позивач надав на підтвердження позову копію анкети-заяви №б/н від 17.11.2011 (а.с. 13). Суд апеляційної інстанції перевірив зазначений доказ і встановив, що у заяві позичальника, яку ніби - то підписав відповідач зазначено, що ця заява разом з Пам`яткою клієнта «Умовами та правилами надання банківських послуг», «Тарифами Банку» становить між ним та Банком Договір про надання банківських послуг. Зазначена заява не містить прізвища особи, яка підписала заяву. В заяві-анкеті відсутня інформація, що відповідач визначився з типом платіжної картки, отримав картку, сторонами узгоджувався термін дії надання банківських послуг, зокрема термін дії картки. Встановлені обставини свідчать, що зазначений доказ не може бути визнаний як належний та допустимий на підтвердження позову. Позивач на підтвердження позову надав копію довідки про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки оформленої на ОСОБА_1 , з якої вбачається, що старт карткового рахунку розпочався 19.11.2015. Кредитний ліміт в подальшому змінювався (а.с.12). Суд апеляційної інстанції перевірив зазначений доказ і дійшов висновку, що зазначена довідка не є належним та допустимим доказом, оскільки з даної довідки вбачається, що старт карткового рахунку розпочався 19.11.2015 в той час як в позовній заяві зазначено, що заява про приєднання підписана відповідачем 17.11.2011 року. Встановлені обставини дають підстави зробити висновок, що старт карткового рахунку розпочався через декілька років після того як відповідач підписав заяву про приєднання. Інформація про період з 17.11.2011 року до 18.11.2015 року відсутня. З матеріалів справи вбачається, що сторони не узгоджували умови збільшення кредитного ліміту. Крім того, зазначена копія не завірена відповідно до норм діючого законодавства. Позивач приєднав до позовної заяви довідку про те, що між АТ КБ «Приватбанк» та відповідачем був підписаний кредитний договір № б/н, за яким було надано картки 19.11.2015, 19.04.2018 , 15.05.2018 (а.с. 11). Суд апеляційної інстанції перевірив зазначений доказ і дійшов висновку, що зазначена довідка не є належним та допустимим доказом на підтвердження позову. Зазначена довідка не підтверджує, що 17.11.2011р відповідач приєднався до Умов та Правил надання банківських послуг і йому було видано кредитну картку «Універсальна» з зазначенням терміну дії картки. Вбачається, що перша картка видана 19.11.2015 в той час як заява про приєднання підписана 17.11.2011р, тобто картка видана через декілька років після того, як підписана заява про приєднання. Крім того, зазначена копія довідки не завірена відповідно до норм діючого законодавства. Доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно вказаної норми Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо, безпосередньо після її закінчення. Розрахунок заборгованості, наданий позивачем на підтвердження позову не є належним та допустимим доказом, оскільки з матеріалів справи вбачається, що позивач по справі в односторонньому порядку змінив відсоткову ставку за користування кредитними коштами, відповідно розрахунок не відповідає первісним умовам договору. Крім того, наданий розрахунок не є документом первинного бухгалтерського обліку, а є одностороннім арифметичним розрахунком стягуваних сум, який повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку). Такий висновок щодо оцінки односторонніх документів банку відповідає висновку Великої Палати Верховного Суду в постанові від 03.07.2019 у справі №342/180/17 та Верховного Суду України в постанові від 11.03.2015 р. № 6-16цс15. Разом з тим, відповідно до пункту 5.6 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 18 червня 2003 року № 254 (втратила чинність на підставі Постанови Національного банку № 75 від 04.07.2018), виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту. Згідно п.50 Розділу 3 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України первинні документи складаються на бланках форм, затверджених відповідно до законодавства України. Документування операцій може здійснюватися з використанням бланків, виготовлених банком самостійно, які повинні містити обов`язкові реквізити чи реквізити форм, затверджених відповідно до законодавства України. Первинні та зведені облікові документи в паперовій/електронній формі повинні мати такі обов`язкові реквізити: 1) назву документа (форми); 2) дату складання; 3) найменування банку, від імені якого складений документ; 4) зміст та обсяг операції (підстави для її здійснення) та одиницю її виміру; 5) посади осіб, відповідальних за здійснення операції та правильність її оформлення; 6) особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні операції. Банк має право самостійно визначати інші додаткові реквізити первинних документів у паперовій/електронній формі (п. 51Розділу 3 Положення). П. 52 Положення вказує, що первинні документи, які не містять обов`язкових реквізитів, є недійсними і не можуть бути підставою для бухгалтерського обліку, а унесення виправлень до первинних документів не допускається (п. 53). Отже, аналіз зазначених норм дає підстави дійти висновку, що виписки по рахункам або касовий документ - заява про видачу готівки можуть бути належними доказами щодо заборгованості по тілу кредиту за кредитним договором, в разі, якщо останні відповідають вимогам первинних документів. У постанові Верховного Суду від 16.09.2020 (справа №200/5647/18) касаційний суд зазначив, що виписка по картковому рахунку, що міститься в матеріалах справи, може бути належним доказом щодо заборгованості відповідача за тілом кредиту, яка повинна досліджуватися судом апеляційної інстанції у сукупності з іншими доказами. Доводи апеляційної скарги про те, що відповідач згідно виписки за його рахунком користувався кредитними коштами, колегія суддів не приймає у сукупності з іншими доказами, оскільки відсутні підстави вважати, що рахунок, виписка, які надані позивачем, відкритий саме на підставі анкети-заяви від 17.11.2011. Суд апеляційної інстанції зазначає, що в постанові Верховного Суду у справі № 595/290/17 від 16.08.2019 звертається увага на те, що відсутність позову про визнання кредитного договору недійсним як оспорюваного правочину не може бути перешкодою для неврахування інтересів позичальника при вирішення справи за позовом банку до позичальника про стягнення заборгованості за кредитним договором. Тобто, той факт, що відповідач не висловив доводи на спростування тверджень позивача, не позбавляє Банк обов`язку обґрунтувати належними та достатніми доказами свої позовні вимоги. З матеріалів справи також вбачається, що позивачем не надані належні та допустимі докази на підтвердження, що сторонами визначалась відсоткова ставка за надані банківські послуги. Встановлені обставини дають підстави зробити висновок, що позивачем не надано належні та допустимі докази на підтвердження доводів викладених в апеляційній скарзі. Приймаючи до уваги встановлені обставини, суд апеляційної інстанції зробив висновок, що доводи викладені в апеляційній скарзі висновків суду першої інстанції не спростовують, оскільки не підтверджуються належними та допустимими доказами та суперечать фактичним обставинам справи та вимогам закону. Підстави для скасування або зміни рішення суду першої інстанції відсутні. Апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, рішення суду першої інстанції відповідно до ч.1 ст. 375 ЦПК України залишається без змін. Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 382, 383, 384 ЦПК України, Кропивницький апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк», залишити без задоволення. Рішення Долинського районного суду Кіровоградської області від 04.01.2021, залишити без змін. Повний текст постанови складено 24.05.2021. Постанова суду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках передбачених ст..389 ЦПК України. Головуючий: Судді: