Ухвала КЦС ВС № 2/1522/10425/11

Ухвала 21 травня 2021 року м. Київ справа № 2/1522/10425/11 провадження № 61-6959ск21 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Яремка В. В. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Ступак О. В., розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 10 червня 2019 року та постанову Одеського апеляційного суду від 05 листопада 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої у зв`язку з незаконною реконструкцією квартири, ВСТАНОВИВ: У серпні 2011 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , в якому просив стягнути з відповідачів на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди 10 000 грн. Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 10 червня 2019 року у задоволенні позову відмовлено. Постановою Одеського Апеляційного суду від 05 листопада 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Приморського районного суду м. Одеси від 10 червня 2019 року - без змін. У квітні 2021 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 , в якій заявник, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду. Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки касаційна скарга подана на судові рішення у малозначній справі, що не підлягають касаційному оскарженню. Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8 частини другої). Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, зазначених у цій же нормі ЦПК України. Відповідно до частини шостої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є: 1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 3) справи про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, якщо такі вимоги не пов`язані із встановленням чи оспорюванням батьківства (материнства); 4) справи про розірвання шлюбу; 5) справи про захист прав споживачів, ціна позову в яких не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Прожитковий мінімум для працездатних осіб вираховується станом на 01 січня календарного року, в якому подається скарга (частина дев`ята статті 19 ЦПК України). Ціна позову у цій справі становить 10 000 грн, яка станом на 01 січня 2021 року не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (2 270 грн х 100=227 000 грн). Отже, відповідно до пункту 1 частини шостої статті 19 ЦПК України справа є малозначною. Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію «суду права», що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення. Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково. Заявник зазначає, що справа у судах попередніх інстанцій розглядалась у загальному позовному провадження та не була визначена як малозначна, а враховуючи строк розгляду цього спору і наслідків невиконання відповідачами рішення Приморського районного суду м. Одеси від 24 грудня 2010 року, справа має для нього виняткове значення. Проте доводи касаційної скарги про наявність підстав, передбачених підпунктом «в» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, для відкриття касаційного провадження не заслуговують на увагу. Незгода заявника з оскаржуваними судовими рішеннями в цілому, за відсутності інших обставин, пов`язаних із правильністю застосування норм матеріального права, не може розглядатися як обставина, що впливає на визначення справи як такої, що має виняткове значення для учасника справи. Предметом спору у цій справі є відшкодування майнової та моральної шкоди у зв`язку з незаконною реконструкцією відповідачами квартири, а не за наслідками тривалого невиконання відповідачами рішення Приморського районного суду м. Одеси від 24 грудня 2010 року, про що зазначає заявник. Зі змісту оскаржених судових рішень випливає, що заявнику відмовлено у задоволенні позову у зв`язку з недоведеністю позову. Отже, зміст касаційної скарги не дає підстав для висновку про те, що справа має для позивача виняткове значення. Не заслуговують на увагу і доводи заявника про те, щосправа у судах попередніх інстанцій розглядалась у загальному позовному провадження та не була визначена як малозначна. Малозначною ця справа є такою відповідно до закону, чинного на час подання касаційної скарги, а також в силу своїх властивостей незалежно від того визнавав її такою суд першої чи апеляційної інстанції. Відповідно до вимог пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню. Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися щодо тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей. Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. При цьому право на суд не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг, і такі обмеження не можуть зашкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 36 рішення у справі «Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. the United Kingdom) від 21 лютого 1975 року та пункт 27 рішення у справі «Пелевін проти України» від 20 травня 2010 року. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року). З урахуванням наведеного, оскільки ОСОБА_1 подав касаційну скаргу на судові рішення у малозначній справі, що не підлягають касаційному оскарженню, є підстави для відмови у відкритті касаційного провадження. Керуючись частинами шостою, дев`ятою статті 19, пунктом 2 частини третьої статті 389, пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного

УХВАЛИВ: У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 10 червня 2019 року та постанову Одеського апеляційного суду від 05 листопада 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про відшкодування матеріальної шкоди завданої у зв`язку з незаконною реконструкцією квартири відмовити. Копію ухвали та додані до скарги матеріали надіслати заявникові. Ухвала суду касаційної інстанції оскарженню не підлягає. Судді: В. В. Яремко А. С. Олійник О. В. Ступак