Постанова КЦС ВС № 478/1418/15-ц

Постанова Іменем України 19 травня 2021 року м. Київ справа № 478/1418/15-ц провадження № 61-15424св19 Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І., суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач), Тітова М. Ю., учасники справи: позивач -Акціонерне товариство «ОТП Банк», відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Миколаївського апеляційного суду від 11 липня 2019 року у складі колегії суддів: Самчишиної Н. В., Прокопчук Л. М., Царюк Л. М. ОПИСОВА ЧАСТИНА Короткий зміст позовних вимог У серпні 2015 року Публічне акціонерне товариство «ОТП Банк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , в якому просило стягнути в солідарному порядку з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 кредитну заборгованість у розмірі 610 605,41 грн та покласти на відповідачів судові витрати. Позовні вимоги мотивовані тим, що 30 листопада 2007 року між Закритим акціонерним товариством «ОТП Банк» (далі - ЗАТ «ОТП Банк»), правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «ОТП Банк» (далі - АТ «ОТП Банк», Банк), та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № ML-400/440/2007, відповідно до умов якого позичальнику надано кредит на придбання нерухомого майна у розмірі 37 887,41 швейцарських франків зі сплатою процентної ставки 4,49 % річних + FIDR, з остаточним терміном повернення кредиту 30 листопада 2027 року. Додатковими договорами № 1 від 30 січня 2009 року, № 2 від 22 квітня 2014 року, укладеними між ОСОБА_1 та позивачем, вносилися зміни до кредитного договору. У забезпечення належного виконання зобов`язань за кредитним договором 30 листопада 2007 року між АТ «ОТП Банк» та ОСОБА_2 , ОСОБА_3 укладено окремі договори поруки, до яких в подальшому внесені зміни. У зв`язку з неналежним виконанням позичальником кредитних зобов`язань станом на 07 липня 2015 року утворилась заборгованість у розмірі 27 187,39 швейцарських франків, що еквівалентно 610 605,41 грн, яка складається із: залишку за кредитом - 25 361,16 швейцарських франків, що еквівалентно 569 652,71 грн, та процентів за користування кредитом - 1 823,23 швейцарських франків, що еквівалентно 40 952,70 грн. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 22 січня 2019 року у задоволенні позову відмовлено. Суд першої інстанції виходив із того, що позивачем недоведений факт отримання і користування ОСОБА_1 грошовими коштами (швейцарськими франками), обумовленими у кредитному договорі. Відповідачі заперечували факт отримання позичальником кредитних коштів у швейцарських франках, а наявна в матеріалах справи копія кредитної заявки ОСОБА_1 від 30 листопада 2007 року на видачу кредиту у швейцарських франках не може бути належним доказом здійснення банком операції по видачі кредиту, оскільки не відповідає вимогам розділу 4 «Документування операцій в банках» Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 18 червня 2003 року № 254, а саме пунктів 4.8, 4.10, 5.1, 5.2 (не містить інформацію про посаду осіб, відповідальних за здійснення операції і правильність її оформлення, а також їх особистого підпису (електронного цифрового підпису), не санкціонована). Відповідно до експертного дослідження виписками (регістрами бухгалтерського обліку) по рахунках підтверджується лише облік кредитних коштів, нарахованих та сплачених відсотків, комісій, пені тощо за договором № ML-400/440/2007 від 30 листопада 2007 року, укладеним між Банком і ОСОБА_1 , у швейцарських франках. Щодо зазначених у заяві на видачу готівки № 2 від 30 листопада 2007 року грошових коштів у доларах США жодного правочину між позивачем та відповідачем не укладалось. Позовні вимоги про стягнення безпідставно отриманих відповідачем грошових коштів у доларах США не заявлялись. Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції Постановою Миколаївського апеляційного суду від 11 липня 2019 року зазначене рішення суду першої інстанції скасовано й ухвалено нове рішення, яким позовні вимоги задоволено частково. Стягнено у солідарному порядку з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь АТ «ОТП Банк», станом на 07 липня 2015 року заборгованість за кредитним договором № ML-400/440/2007 від 30 листопада 2007 року у загальній сумі 25 670,08 швейцарських франків, з якої: 24 956,29 швейцарських франків - залишок заборгованості за кредитом; 713,79 швейцарських франків - несплачені проценти за користування кредитом. Стягнено у солідарному порядку з ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на користь АТ «ОТП Банк», станом на 07 липня 2015 року заборгованість за кредитним договором № ML-400/440/2007 від 30 листопада 2007 року у загальній сумі 25 670,08 швейцарських франків, з якої: 24 956,29 швейцарських франків - залишок заборгованості за кредитом; 713,79 швейцарських франків - несплачені проценти за користування кредитом. Стягнено з ОСОБА_1 на користь АТ «ОТП Банк», станом на 07 липня 2015 року заборгованість за кредитним договором № ML-400/440/2007 від 30 листопада 2007 року у загальній сумі 1 517,31 швейцарських франків, з якої: 404,87 швейцарських франків заборгованості за кредитом, 1 112,44 швейцарських франків несплачених процентів за користування кредитом; 3 045 грн судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги. Стягнено в рівних частках з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь АТ «ОТП Банк», судовий збір у розмірі по 2 875,09 грн із кожного. Апеляційний суд керувався тим, що не зазначення у кредитній заявці ОСОБА_1 посади осіб, відповідальних за здійснення операції і правильність її оформлення, особистого підпису (електронного цифрового підпису) не спростовує надання позичальнику банком кредитних коштів, оскільки позичальник заперечувала не факт отримання кредитних коштів взагалі, а лише отримання нею кредиту готівкою у валюті (швейцарських франках). На підставі кредитної заявки ОСОБА_1 на видачу готівки у швейцарських франках, яка містить підпис позичальника, справжність якої сама позичальник не заперечувала, судовим експертом складено висновок про доведеність виконання банком зобов`язання за кредитним договором в частині надання позичальнику кредитних коштів. Вказаний висновок експерта не спростовує, а підтверджує виконання банком зобов`язання за кредитним договором, наявну заборгованість перед кредитодавцем, а також правильність її розрахунку. Зазначені у виписці банку за 30 листопада 2007 року по дебіту рахунку НОМЕР_1 щодо можливої конвертації коштів у іноземну валюту зазначених висновків не спростовує та є лише припущенням експерта. ОСОБА_1 на виконання умов кредитного договору здійснювалось поповнення рахунку за кредитним договором від 30 листопада 2007 року, що свідчить про визнання позичальником своїх зобов`язань за кредитним договором. Відповідачі визнали факт підписання кредитного договору позичальником та додатків № 1, 2 до нього, договорів поруки поручителями та додатків до них, отримання позичальником кредиту шляхом перерахування на поточний рахунок позичальника у валюті кредиту, придбання останнім за кредитні кошти квартири. Між банком та ОСОБА_1 укладено кредитним договір, що свідчить про наявність між вказаними сторонами кредитних правовідносин, надання банком позичальнику кредитних коштів у розмірі та валюті, передбачених кредитним договором, отримання кредитних коштів позичальником, а тому, враховуючи факт порушення позичальником зобов`язань по обумовленому договору, наявні підстави для задоволення позовних вимог позивача. Наведені у відзиві на апеляційну скаргу доводи щодо невідповідності дій банку нормативним актам, що регламентують діяльність банку з відкриття, використання і закриття рахунків, цих висновків суду не спростовують. Оскільки зобов`язання забезпечувалося поручителями ОСОБА_3 та ОСОБА_2 за різними самостійними договорами поруки, то вони не несуть солідарної відповідальності перед кредитором. Кредитор має право пред`явити вимогу до кожного з поручителів на підставі відповідного договору. Позовні вимоги АТ «ОТП» до поручителів у частині періодичних платежів до 27 березня 2015 року не підлягають задоволенню, оскільки ці вимоги пред`явлені банком до поручителів більше, ніж через шість місяців після настання строку їх сплати, а тому порука у цій частині є припиненою. З поручителів у солідарному порядку з боржником підлягає стягненню заборгованість, що утворилась з 27 березня 2015 року по 07 липня 2015 року (дата розрахунку заборгованості) у розмірі 25 670,08 швейцарських франків (а. с. 24, т. 1), з якої: 24 956,29 швейцарських франків, залишок заборгованості за кредитом; 713,79 швейцарських франків, за несплаченими процентами за користування кредитом (24 956,29 швейцарських франків (тіло кредиту) х 9,99 % / 360 = 6, 93 х х 103 (днів прострочення) = 713,79 швейцарських франків. Інша частина заборгованості за кредитним договором № ML-400/440/2007 від 30 листопада 2007 року у загальній сумі 1 517, 31 швейцарських франків (27187,39 - 25670,08), з якої: 404,87 (25361,16 - 24956,29) швейцарських франків заборгованості за кредитом та 1112,44 (1826,23 - 713,79) швейцарських франків - несплачених процентів за користування кредитом, підлягає стягненню з позичальника. Зазначену заборгованість, з огляду на умови пункту 1.1 кредитного договору (додатку № 1 до додаткового договору № 2 до кредитного договору) та вимоги позивача зазначені у позові, повинно бути стягнуто у валюті кредиту, а саме швейцарських франках, оскільки суд не може за власною ініціативою змінювати умови кредитного договору щодо валюти повернення кредиту. Аргументи учасників справи У серпні 2019 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та порушення норм процесуального права, просила скасувати оскаржену постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції, здійснити розподіл судових витрат. Касаційну скаргу мотивовано тим, що скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд з власної ініціативи змінив позовні вимоги Банку, який просив стягнути з відповідачів заборгованість у гривнях, та стягнув з відповідачів заборгованість у швейцарських франках. В оскарженій постанові суд помилково зазначив, що: «позичальник заперечувала не факт отримання кредитних коштів взагалі, а лише отримання нею кредиту готівкою у валюті (швейцарських франках)», оскільки вона заперечувала саме факт отримання кредиту та неодноразово вказувала на те, що відносно отриманих доларів США ніяких угод з позивачем не укладала та ніяких умов їх використання не погоджувала, що зафіксовано у письмових документах в матеріалах справи. Також апеляційний суд помилково зазначив, що: «поза увагою суду першої інстанції залишено те, що на підставі кредитної заявки ОСОБА_1 на видачу готівки у швейцарських франках, яка містить підпис позичальника, справжність якої сама позичальник не заперечувала», оскільки вона категорично заперечувала взагалі підписання такої заявки, у зв`язку із чим звернулася до суду першої інстанції із письмовою заявою про витребування у позивача оригіналу цієї кредитної заявки, який позивач так і не надав. Суди не досліджували копію договору купівлі-продажу іпотечної квартири та не врахували, що квартира придбана за кошти в гривнях, а не за кредитні кошти, як помилково зазначив апеляційний суд. Зі змісту позовних вимог можна лише припустити, шо предметом доказування у цій справі є доведення позивачем належними доказами факту надання відповідачу обумовлених кредитним договором грошових коштів у швейцарських франках, про що обов`язково повинно бути зазначено у позовній заяві з посиланням на відповідні докази. Проте зі змісту позовних вимог вбачається, що позивач лише мав намір надати їй кошти у швейцарських франках, про фактичне виконання наміру позивача у позовній заяві не зазначено. За відсутності доказів факту наявності у позивача підстави згідно з вимогами пункту 1.7.1 кредитного договору здійснити фактичну видачу обумовлених грошових коштів та відповідності умов кредитного договору умовам рішення Кредитного комітету Банку стверджувати про те, що Кредитний комітет погодив видачу заявлених у договорі грошових коштів, немає жодних підстав, що є суттєвою умовою кредитного договору. Доказів наявності таких підстав матеріали справи не містять. Тому за відсутності вказаних доказів суд помилково вважав, що у позивача були підстави здійснити видачу кредиту з дотриманням обов`язкових умов пункту 1.7.1 договору. Належні докази відкриття відповідачем позичкового та поточного рахунків у іноземній валюті; укладення між позивачем та нею договорів про відкриття позичкового та поточного рахунків в іноземній валюті відповідно до вимог Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 12 листопада 2003 року N 492, яка діяла на час укладення кредитного договору; звернення її до позивача із заявами про відкриття вказаних позичкового та поточного рахунків в іноземній валюті відсутні. Тому позивач не міг перерахувати швейцарські франки на невідкриті в установленому порядку позичковий та поточний рахунки в іноземній валюті, обумовлені кредитним договором, та належним чином виконати умови договору. Кредитна заявка від 30 листопада 2007 року не є належним доказом відкриття позичкового та поточного рахунків в іноземній валюті та свідчить лише про намір відповідача отримати вказану в ній суму, вона є копією невідомого походження, яка незавірена належним чином, не містить достовірних даних про погодження заявленого ліміту та транзакції, а також не містить інформацію про посаду та підпис відповідального виконавця, що є обов`язковою вимогою до такого документу. З доданої до позову копії виписки по рахунку НОМЕР_1 за період з 01 листопада 2007 року по 09 листопада 2015 року неможливо встановити, який саме санкціонований первинний документ став підставою для обліку зазначеної за 30 листопада 2007 року операції по зарахуванню швейцарських франків на вказаний рахунок. Зазначена виписка не містить жодної вказівки про те, що підставою для зазначених 30 листопада 2007 року операцій дебет/кредит стала кредитна заявка від 30 листопада 2007 року, й обов`язкових реквізитів. Суд апеляційної інстанції не взяв до уваги висновки у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 травня 2019 року у справі № 539/1582/16-ц (провадження № 61-33362св18). Відзив на касаційну скаргу іншими учасниками справи не подано. Рух справи Ухвалою Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі. Відповідно до пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ», який набрав чинності 08 лютого 2020 року, касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. У січні 2021 року справу передано судді-доповідачеві Краснощокову Є. В. Ухвалою Верховного Суду від 11 травня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА Позиція Верховного Суду Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав. Судами встановлено, що 30 листопада 2007 року між ЗАТ «ОТП Банк», правонаступником якого є АТ «ОТП Банк», та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № ML-400/440/2007, відповідно до умов якого позичальникові надано кредит на придбання нерухомого майна у розмірі 37 887,41 швейцарських франків зі сплатою процентної ставки 4,49 % річних + FIDR. Дата остаточного повернення кредиту - 30 листопада 2027 року. Відповідно до пунктів 4, 5 кредитного договору погашення заборгованості має здійснюватися шляхом сплати позичальником платежів, що зменшуються рівними частинами протягом всього строку дії кредитного договору згідно з графіком платежів (додаток № 1). З метою отримання, обслуговування та погашення кредиту банк відкриває позичальнику поточний рахунок № НОМЕР_1 (пункт 2 частини № 1 та пункт 1.1.1 частини № 2 кредитного договору) (а. с. 4 - 12, 19 - 26, т. 1). Додатковими договорами № 1 від 30 січня 2009 року, № 2 від 22 квітня 2014 року, укладеними між ОСОБА_1 та позивачем, вносилися зміни до кредитного договору. У забезпечення належного виконання зобов`язань за кредитним договором, 30 листопада 2007 року між АТ «ОТП Банк» та ОСОБА_2 , ОСОБА_3 укладені окремі договори поруки, до яких в подальшому внесено зміни (а. с. 13 - 18, т. 1). 30 листопада 2007 року ОСОБА_1 звернулася до АТ «ОТП Банк» з кредитною заявкою, відповідно до якої просила видати кредит у розмірі - 37 887,41 швейцарських франків, шляхом перерахування кредитних коштів у повній сумі з кредитного рахунку на поточний рахунок № НОМЕР_1 , відкритий у Банку на її ім`я; видачу здійснити 30 листопада 2007 року. Відповідно до виписки з банку за період з 01 листопада 2007 року по 09 листопада 2015 року з кредитного рахунку на рахунок клієнта ОСОБА_1 № НОМЕР_1 АТ «ОТП Банк» 30 листопада 2007 року перераховано кредит 37 887,41 швейцарських франків (літерний код СНF), що еквівалентно 170 847,78 грн (а. с. 13 - 102, т. 2). За розрахунком банку, у зв`язку з неналежним виконанням позичальником кредитних зобов`язань, станом на 07 липня 2015 року утворилась заборгованість у розмірі 27 187,39 швейцарських франків, що еквівалентно 610 605,41 грн, яка складається із: залишку за кредитом - 25 361,16 швейцарських франків, що еквівалентно 569 652,71 грн, та процентів за користування кредитом - 1 826,23 швейцарських франків, що еквівалентно 40 952,70 грн (а. с. 27, т. 1). Відповідно до висновку судово-економічної експертизи № 26 від 10 травня 2017 року, проведеної судовим експертом Манжосіною О. В., наявний у матеріалах справи розрахунок заборгованості позичальника (по сплаті процентів за кредит та погашення основної суми боргу) перед АТ «ОТП Банк» відповідає умовам укладеного між вказаними сторонами кредитного договору № ML-400/440/2007 від 30 листопада 2007 року та розрахунковим документам щодо видачі та погашення кредиту за цим кредитним договором. Заявлений у позовних вимогах розмір заборгованості ОСОБА_1 перед АТ «ОТП Банк» станом на 07 липня 2015 року документально та нормативно підтверджується. Видача кредитних коштів готівкою в швейцарських франках за угодою № ML-400/440/2007 від 30 листопада 2007 року, укладеною між АТ «ОТП Банк» та ОСОБА_1 , первинними документами та регістрами (виписками по рахунках) не підтверджується. Виписками (регістрами бухгалтерського обліку) по рахунках підтверджується облік кредитних коштів, нарахованих та сплачених процентів, комісій, пені тощо за договором № ML-400/440/2007 від 30 листопада 2007 року, укладеним між Банком та ОСОБА_1 , в швейцарських франках (а. с. 90 - 183, т. 4). Позичальник з 20 листопада 2014 року припинив вносити щомісячні платежі. З позовом про дострокове стягнення заборгованості банк звернувся до суду 27 серпня 2015 року. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом (частина друга статті 12 ЦПК України). Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності (частини перша, третя статті 13 ЦПК України). Згідно з частиною другою статті 264 ЦПК України при ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог. Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. У постанові Верховного Судуу складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 березня 2020 року у справі № 446/155/16-ц (провадження № 61-40461св18) зроблено висновок про застосування частин першої, третьої статті 13 ЦПК України та зазначено, що «кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, а також предмет та підстави позову, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів. Суд не вправі змінювати заявлені позивачем вимоги, предмет та підстави позову. З огляду на вищевикладене, оскільки вимог про стягнення процентів за користування вкладом у розмірі 19 572,60 доларів США позивачем не заявлялось, а лише ставилося питання щодо стягнення процентів у розмірі 4 667 доларів США, суди вийшли за межі заявлених позивачем вимог, самостійно змінивши предмет позову, що є неприпустимим». У постанові Верховного Судуу складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 квітня 2021 року у справі № 295/18103/14-ц (провадження № 61-4481св20) зазначено, що: «звертаючись до суду з даним позовом ПАТ «Фідобанк» просили стягнути в солідарному порядку з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 заборгованість по кредитному договору, яка станом на 17 жовтня 2014 року становить 396 698,52 грн. […] Задовольняючи позовні вимоги та стягуючи заборгованість за кредитним договором в сумі 800 460,76 грн, суд першої інстанції керувався вимогами частини 2 статті 533 ЦК України, згідно якої якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. На день ухвалення рішення курс валюти - долара США, що визначений Національним банком України, становить 26,3357 грн - 1 долар США. При зміні рішення суду першої інстанції апеляційний суд вважав, що позика отримана у іноземній валюті і позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику. Суди першої та апеляційної інстанції не з`ясували обставини справи, зміст позовних вимог та дійшли передчасного висновку про наявність підстав для стягнення заборгованості в зазначеному вище розмірі, чим вийшли за межі заявлених позивачем вимог, самостійно змінивши предмет позову, що є неприпустимим». Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Європейський суд з прав людини зауважує, що принцип «процесуальної рівності сторін» передбачає, що у випадку спору, який стосується приватних інтересів, кожна зі сторін повинна мати розумну можливість представити свою справу, включаючи докази, в умовах, які не ставлять цю сторону в істотно більш несприятливе становище стосовно протилежної сторони (DOMBO BEHEER B. V. v. THE NETHERLANDS, № 14448/88, § 33, ЄСПЛ, від 27 жовтня 1993 року). Аналіз матеріалів справи свідчить, що позивач звернувся до суду з позовною заявою, в якій просив стягнути в солідарному порядку з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 кредитну заборгованість у розмірі 610 605,41 грн; ціну позову зазначено у розмірі 610 605,41 грн (а. с. 49 - 53, т. 1). Суд апеляційної інстанції за апеляційною скаргою позивача, який просив рішення суду першої інстанції скасувати й ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог (а. с. 49 - 53, т. 5), рішення суду першої інстанції скасував та ухвалив нове рішення, яким позов задоволено частково: стягнув у солідарному порядку з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 заборгованість за кредитним договором у загальній сумі 25 670,08 швейцарських франків; стягнув у солідарному порядку з ОСОБА_1 та ОСОБА_3 заборгованість за кредитним договором у загальній сумі 25 670,08 швейцарських франків; стягнув з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором у загальній сумі 1 517,31 швейцарських франків. За таких обставин суд апеляційної інстанції не з`ясував зміст позовних вимог та зробив передчасний висновок про наявність підстав для стягнення заборгованості в зазначеному розмірі; вийшов за межі заявлених позивачем вимог, самостійно змінивши предмет позову; не вказав обставин, передбачених частиною четвертою статті 367 ЦПК України, для виходу за межі доводів апеляційної скарги. Суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, з огляду на положення статті 400 ЦПК України. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що постанова апеляційного суду ухвалена без додержання норм матеріального та процесуального права. У зв`язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити частково, оскаржене судове рішення скасувати з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Щодо судових витрат Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України у постанові суду касаційної інстанції має бути зазначено про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції. Порядок розподілу судових витратвирішується за правилами, встановленими в статтях 141-142 ЦПК України. У частинах першій, тринадцятій статті 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. У постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року в справі № 530/1731/16-ц (провадження № 61-39028св18) зроблено висновок, що: «У разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Разом із тим, у випадку, якщо судом касаційної інстанції скасовано судові рішення з передачею справи на розгляд до суду першої/апеляційної інстанції, то розподіл суми судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює остаточне рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат». Аналогічної позиції дотримується і Велика Палата Верховного Суду (див. постанови від 27 листопада 2019 року у справі № 242/4741/16-ц (провадження № 14-515цс19), від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19)). Тому розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, здійснюється тим судом, який ухвалює (ухвалив) остаточне рішення у справі, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат. Керуючись статтями 400, 402, 411 416 ЦПК України (у редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року), Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Постанову Миколаївського апеляційного суду від 11 липня 2019 року скасувати. Справу № 478/1418/15-цпередати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції постанова Миколаївського апеляційного суду від 11 липня 2019 року втрачає законну силу та подальшому виконанню не підлягає. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуючий В. І. Крат Судді: Н. О. Антоненко І. О. Дундар Є. В. Краснощоков М. Ю. Тітов