Постанова 4819 № 658/5125/19

ХЕРСОНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 18 травня 2021 року м. Херсон справа № 658/5125/19 провадження № 22-ц/819/682/21 Херсонський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого ( судді-доповідача)Чорної Т.Г., суддів:Пузанової Л.В., Склярської І.В. секретарАвтонагова Ю.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Херсоні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Каховського міськрайонного суду Херсонської області від 19 січня 2021 року у складі судді Подіновської Г.В. у цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , треті особи на стороні відповідача, що не заявляють самостійних вимог на предмет позову: приватний нотаріус Каховського районного нотаріального округу Херсонської області Тоткало Ольга Анатоліївна, приватний нотаріус Каховського районного нотаріального округу Херсонської області Коршунова Людмила Анатоліївна про визнання правочинів частково недійсними, ВСТАНОВИВ: У грудні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , треті особи на стороні відповідача, що не заявляють самостійних вимог на предмет позову: приватний нотаріус Каховського районного нотаріального округу Херсонської області Тоткало Ольга Анатоліївна, приватний нотаріус Каховського районного нотаріального округу Херсонської області Коршунова Людмила Анатоліївна, про визнання правочинів частково недійсними. В обґрунтування позовних вимог зазначив, що рішенням Каховського міськрайонного суду Херсонської області від 09 грудня 2014 року у справі № 658/267/14-ц про поділ між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 подружнього майна, за ним визнано право особистої приватної власності на Ѕ частину домоволодіння АДРЕСА_1 . У квітні 2019 року при зверненні до відділу державної реєстрації Каховської міської ради з питань реєстрації свого права власності на вказану нерухомість, йому стало відомо, що у відповідності до договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Тоткало О.А., право власності на вищевказаний житловий будинок в цілому належить ОСОБА_4 08.08.2019 року під час розгляду справи у Каховському міськрайонному суді Херсонської області про визнання правочину недійсним, ОСОБА_4 надав суду договір купівлі-продажу № 2011 від 28.12.2016 року, у відповідності до якого у зазначеному договорі він є покупцем, а ОСОБА_3 продавцем. Тоді ж позивач дізнався, що відповідачка ОСОБА_2 ( ОСОБА_2 ), виступаючи у якості продавця, уклала з ОСОБА_3 договір купівлі-продажу, посвідчений приватним нотаріусом Коршуновою Л.А. 30.04.2015 року за реєстровим № 214, з якого вбачається, що позивач у відповідності до заяви дав погодження своїй колишній дружині ОСОБА_2 на відчуження вищевказаного житлового будинку. Даючи свою згоду на відчуження будинку, позивач вважав, що це стосується Ѕ частини будинку, яка залишилася відповідачці після рішення Каховського міськрайонного суду Херсонської області від 09.12.2014 року. Позивач вважає, що за наявності рішення Каховського міськрайонного суду Херсонської області від 09.12.2014 року про визнання за ним права особистої власності на Ѕ частину домоволодіння АДРЕСА_1 в порядку розділу майна, набутого подружжям за час шлюбу, нотаріус не у спосіб, передбачений законодавством України, вчинила правочин - договір купівлі-продажу № 214 від 30.04.2015 року на відчуження в цілому вищевказаного житлового будинку, оскільки він (позивач), повинен був бути стороною даного договору (продавцем). Крім того, за наявності його як власника Ѕ частини спірної нерухомості, сторони двох спірних правочинів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 не мали права відчужувати та набувати у власність частку позивача у нерухомому майні. Посилаючись на викладене, позивач просив суд визнати частково недійсним договір купівлі-продажу житлового будинку АДРЕСА_1 від 30.04.2015 року, реєстраційний номер 214, укладений між відповідачем ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Коршуновою Л.А., в частині Ѕ частки вказаного житлового будинку, яка на праві власності належить йому, позивачу ОСОБА_2 , а також визнати частково недійсним договір купівлі-продажу цього ж житлового будинку від 28.12.2016 року, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , посвідчений приватним нотаріусом Тоткало О.А., в частині Ѕ частки вказаного житлового будинку, яка на праві власності належить йому, ОСОБА_2 . Рішенням Каховського міськрайонного суду Херсонської області від 19 січня 2021 року у задоволенні позову відмовлено. В апеляційний скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права, просить рішення скасувати і ухвалити нове рішення, яким вимоги задовольнити в повному обсязі. В обґрунтування доводів апеляційної скарги ОСОБА_1 , зазначив, що розпорядження Ѕ частини домоволодіння можливе лише за наявності волевиявлення власника домоволодіння. Суд першої інстанції правильно встановив дійсні обставини, проте дійшов помилкового висновку про застосування позовної давності до вказаних правовідносин. У письмовому відозві на апеляційну скаргу приватний нотаріус Коршунова Л.А. доводи апелянта не визнала, зазначивши про те, що при посвідченні опореного правочину ОСОБА_2 підписав заяву про надання згоди своїй колишній дружині на продаж набутого в період зареєстрованого шлюбу спірного будинку, справжність підпису якого була засвідчена нотаріально та долучена до договору. Договір купівлі-продажу був посвідчений нотаріально з додержанням вимог чинного законодавства. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах, визначених статтею 367 ЦПК України, апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ зробив висновок про те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав. Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Згідно з пунктом 2 частини другої статті 16 ЦК України визнання правочину недійсним є способом захисту цивільних прав та інтересів. Відповідно до положень ст.. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. Згідно ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Відповідно до ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном. Відповідно до ст. 358 ЦК України, право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Відповідно до ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Згідно з ч. 1 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Статтею 204 ЦК України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Відповідно до ч.1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Частиною 3 ст. 215 ЦК України передбачено, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Згідно ч.1 ст. 216 ЦК недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. Згідно ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Судом встановлено, що рішенням Каховського міськрайонного суду Херсонської суду від 21.07.2008 року за ОСОБА_2 було визнано право власності на домоволодіння АДРЕСА_1 (а.с.89). Право власності на будинок було зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 11.11.2013 року, що підтверджувалося витягом №12560366 від 11.11.2013 року, номер запису про право власності 3320513 (а.с. 90). У відповідності до рішення Каховського міськрайонного суду Херсонської області від 09.12.2014 року про поділ майна подружжя, за позивачем ОСОБА_2 визнано право особистої приватної власності на Ѕ частину домоволодіння АДРЕСА_1 з надвірними будівлями в порядку розділу майна, набутого подружжям за час шлюбу (а.с. 7, 8). Згідно договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Каховського районного нотаріального округу Коршуновою Л.А. від 30.04.2015 року за реєстровим номером 214, відповідачка ОСОБА_2 , виступаючи у якості продавця, уклала з ОСОБА_3 договір купівлі-продажу будинку АДРЕСА_1 ( а.с.11-13). За умовами зазначеного вище правочину, житловий будинок належить продавцю на праві приватної власності на підставі рішення Каховського міськрайонного суду Херсонської суду від 21.07.2008 року, право власності на який зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності 11 листопада 2013 року, згідно з витягом № 12560366, номер запису про право власності 3320513, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 208381265235. Також в договорі зазначено, що колишній чоловік продавця ОСОБА_2 - ОСОБА_1 у своїй заяві, справжність підпису на якій засвідчено приватним нотаріусом Каховського районного нотаріального округу Коршуновою Л.А. 28.04.2015 року за реєстровим номером 210, надав згоду ОСОБА_2 на укладення цього договору. Зі змісту нотаріально посвідченої заяви ОСОБА_2 вбачається, що він надає свою згоду своїй колишній дружині ОСОБА_2 на укладання договору про продаж набутого ними в період зареєстрованого шлюбу житлового будинку АДРЕСА_1 за ціну та на умовах на її розсуд. При цьому заявник погоджується з тим, щоб умови договору купівлі-продажу майна ( у тому числі і сума договору) визначалися колишньою дружиною самостійно (а.с. 102-103). Станом на час укладення оспореного правочину від 30.04.2015 року право власності на вказаний будинок в цілому також було зареєстровано за ОСОБА_2 (а.с. 98-101). При цьому, сторони не повідомили нотаріуса про наявність рішення Каховського міськрайонного суду Херсонської області від 09.12.2014 року про поділ майна подружжя, яким за позивачем ОСОБА_2 визнано право особистої приватної власності на Ѕ частину домоволодіння АДРЕСА_1 з надвірними будівлями в порядку розділу майна, набутого подружжям за час шлюбу. Не було проведено і державну реєстрацію права власності позивача на належну йому Ѕ частину вказаного домоволодіння, як того вимагають положення Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» N 1952-IV від 01.07.2004 року (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин). Внаслідок недотримання позивачем вимог законодавства щодо реєстрації права власності на належну йому нерухомість, нотаріус при посвідченні договору купівлі-продажу від 30.04.2015 року була позбавлена можливості отримати актуальну інформацію щодо власників домоволодіння АДРЕСА_1 , тому за наявності заяви позивача ОСОБА_2 про надання згоди своїй колишній дружині - відповідачу ОСОБА_2 на продаж набутого в період зареєстрованого шлюбу вищевказаного житлового будинку, посвідчила спірний договір на підставі наданих відповідачкою документів та даних, що містилися в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно станом на 30.04.2015 року. Разом з тим, за наявності рішення Каховського міськрайонного суду Херсонської області від 09.12.2014 року про поділ майна подружжя, яким за позивачем ОСОБА_2 визнано право особистої приватної власності на Ѕ частину домоволодіння, суд прийшов до правильного висновку про те, що при продажу будинку відповідачкою, як одноособовим власником, всього домоволодіння, було порушено право позивача на розпорядження належною йому часткою нерухомого майна. Відповідачка ОСОБА_2 у відзиві заявила про застосування строків позовної давності, посилаючись на те, що позивач був обізнаний про продаж будинку з 30.04.2015 року, оскільки для продажу будинку скасував заходи забезпечення позову, застосовані у справі №658/267/14-к та підписав заяву про те, що не заперечує проти продажу усього будинку ( а.с. 59-61). Згідно зі статтею 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України). Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України). Відповідно до положень ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Пунктом 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2,4,7 та 11 до Конвенції» яка набрала чинності для України 11 вересня 1997 року, передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом. Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (п. 1 ст. 32 Конвенції), наголошує, що «позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконує кілька завдань, у тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу» (п. 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою № 14902/04 у справі ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»; п. 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»). Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 16 вересня 2015 року № 6-68цс15, яка є обов`язковою для всіх судів України. Доводи позивача ОСОБА_2 про те, що він не знав про продаж домоволодіння АДРЕСА_1 до квітня 2019 року, є безпідставними, так як позивач 28.04.2015 року, перед посвідченням договору від 30.04.2015 року, підписав заяву про надання згоди своїй колишній дружині - відповідачці ОСОБА_2 на продаж набутого в період зареєстрованого шлюбу вищевказаного житлового будинку за ціну та на умовах на її розсуд, справжність підпису на якій було засвідчено приватним нотаріусом Каховського районного нотаріального округу Коршуновою Л.А. Зі змісту вказаної заяви вбачається, що позивач надав згоду на продаж усього житлового будинку, набутого в період зареєстрованого шлюбу, а не на його частину. За вказаних обставин суд вважає, суд дійшов висновку, що позивач міг довідатися про факт продажу домоволодіння ще у 2015 році. До 24.04.2019 року - дати звернення до суду з позовом про визнання правочину недійсним (справа №658/1693/19) ОСОБА_2 за захистом своїх прав до суду не звертався. Позивач пропустив строк звернення до суду з позовною вимогою про визнання частково недійсним договору купівлі-продажу житлового будинку АДРЕСА_1 від 30.04.2015 року, укладеного між відповідачкою ОСОБА_2 ) та ОСОБА_3 , посвідченого приватним нотаріусом Коршуновою Л.А., в частині Ѕ частки вказаного житлового будинку, яка на праві власності належить позивачу ОСОБА_2 , оскільки звернувся до суду з позовом після спливу майже чотирьох років від дати укладення оспорюваного правочину. На підставі наведеного та приймаючи до уваги, що відповідно до ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у справі, є підставою для відмови у позові, суд дійшов правильного висновку, що у задоволенні позовної вимоги щодо визнання частково недійсним договору купівлі-продажу житлового будинку АДРЕСА_1 від 30.04.2015 року, реєстраційний номер 214, укладеного між відповідачкою ОСОБА_2 ( ОСОБА_2 ) та ОСОБА_3 , посвідченого приватним нотаріусом Коршуновою Л.А., в частині Ѕ частки вказаного житлового будинку, яка на праві власності належить позивачу ОСОБА_2 слід відмовити у зв`язку зі спливом позовної давності. Щодо вимоги про визнати частково недійсним договору купівлі-продажу житлового будинку АДРЕСА_1 від 28.12.2016 року, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , посвідченого приватним нотаріусом Тоткало О.А., в частині Ѕ частки вказаного житлового будинку, яка на праві власності належить позивачеві, суд правильно зазначив про те, не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину. У цьому разі майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача з підстав, передбачених у ч.1 ст.388 ЦК, проте таких вимог позивач не заявляв, а отже ним неправильно обраний спосіб захисту порушеного права. Разом з тим, враховуючи, що у задоволенні вимоги про визнання частково недійсним договору купівлі-продажу житлового будинку АДРЕСА_1 від 30.04.2015 року, укладеного між відповідачкою ОСОБА_2 ( ОСОБА_2 ) та відповідачкою ОСОБА_3 , відмовлено за пропуском строку позовної давності, колегія суддів вважає, що інші заявлені вимоги не мають юридичного значення, а тому задоволенню не підлягають. Доводи апеляційної скарги про те, що позовна давність була помилково застосована судом, а відтак, позовна вимога про визнання частково недійсним договору купівлі-продажу спірного будинку від 28.12.2016 року укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 підлягає задоволенню, колегія суддів до уваги не приймає, з наведених вище підстав. Інші висновки суду не вплинули на правомірність і правильність судового рішення у спірних правовідносинах, а тому не є підставою для скасування судового рішення. Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права і підстави для його скасування відсутні. Керуючись ст. 364, 374,375 ЦПК України, суд,

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Каховського міськрайонного суду Херсонської області від 19 січня 2021 року без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків передбачених п.2 ч.3 ст. 389 ЦПК України. Головуючий Т.Г.Чорна Судді: Л.В.Пузанова І.В.Склярська Повний текст постанови складено 24 травня 2021 року Суддя Т.Г. Чорна