Ухвала КЦС ВС № 226/1303/20

Ухвала 20 травня 2021 року м. Київ справа № 226/1303/20 провадження № 61-7734ск21 Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Коломієць Г. В. розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Димитровського міського суду Донецької області від 14 січня 2021 року та постанову Донецького апеляційного суду від 21 квітня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до акціонерного товариства «ДТЕК Донецькі електромережі», товариства з обмеженою відповідальністю «Донецькі енергетичні послуги» про захист прав споживачів, ВСТАНОВИВ: Рішенням Димитровського міського суду Донецької області від 14 січня 2021 року позовні вимоги ОСОБА_1 до акціонерного товариства «ДТЕК Донецькі електромережі» (далі - АТ «ДТЕК Донецькі електромережі»), товариства з обмеженою відповідальністю «Донецькі енергетичні послуги» (далі - ТОВ «Донецькі енергетичні послуги») про захист прав споживачів задоволено частково. Зобов`язано АТ «ДТЕК Донецькі електромережі» та ТОВ «Донецькі енергетичні послуги» укласти з ОСОБА_1 договори про надання послуг з розподілу (передачі) електричної енергії та постачання електричної енергії споживачу за адресою: АДРЕСА_1 . У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат. Постановою Донецького апеляційного суду від 21 квітня 2021 року апеляційну скаргу ТОВ «Донецькі енергетичні послуги» задоволено, рішення Димитровського міського суду Донецької області від 14 січня 2021 року у частині зобов`язання ТОВ «Донецькі енергетичні послуги» укласти з ОСОБА_1 договір про постачання електричної енергії споживачу скасовано, у частині розподілу судових витрат змінено. У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ТОВ «Донецькі енергетичні послуги» про зобов`язання укласти з ОСОБА_1 договір про постачання електричної енергії споживачу відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат. 11 травня 2020 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на постанову Донецького апеляційного суду від 21 квітня 2021 року, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати оскаржуване судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції. Подана касаційна скарга не може бути прийнята касаційним судом до розгляду та вирішено питання про відкриття касаційного провадження з огляду на наступне. Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Частиною другою статті 389 ЦПК України визначено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. У пункті 5 частини другої статті 392 ЦПК України передбачено, що у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 цього Кодексу підстави (підстав). У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні. У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду. Подання касаційної скарги на підставі пункту 4 частини другої статті 389 цього Кодексу, з посиланням на пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України, можливе за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу. Касаційна скарга ОСОБА_1 не відповідає зазначеним вище вимогам закону. У касаційній скарзі ОСОБА_1 посилається на пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України, та зазначає що підставою касаційного оскарження є відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах. Верховний Суд не може прийняти дане посилання, як підставу касаційного оскарження, оскільки воно є загальним та не відповідає вимогам викладених у ЦПК України. За таких обставин, відповідно до вимог частини другої, четвертої статті 392 ЦПК України, заявнику необхідно надати суду уточнену редакцію касаційної скарги з посиланням на підставу (підстави) касаційного оскарження, передбачену (передбачені) частиною другою статті 389 ЦПК України та надіслати копії уточненої редакції касаційної скарги і доданих до неї матеріалів відповідно до кількості учасників справи. Відповідно до вимог частин другої, третьої статті 393 ЦПК України у разі якщо касаційна скарга оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 392 цього Кодексу, застосовуються положення статті 185 цього Кодексу, про що суддею постановляється відповідна ухвала. Ураховуючи викладене, касаційну скаргу слід залишити без руху та надати заявнику строк для усунення їх недоліків. Керуючись статтями 185, 389, 392, 393 ЦПК України, Верховний Суд

УХВАЛИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Димитровського міського суду Донецької області від 14 січня 2021 року та постанову Донецького апеляційного суду від 21 квітня 2021 року залишити без руху та надати строк для виконання вимог ухвали до 21 червня 2021 року, але який не може перевищувати десяти днів з дня вручення цієї ухвали. У разі невиконання у встановлений строк вимог цієї ухвали настануть наслідки, передбачені законом. Ухвала оскарженню не підлягає. Суддя Г. В. Коломієць