Ухвала КАС ВС № 500/1689/20

УХВАЛА 20 травня 2021 року м. Київ справа № 500/1689/20 адміністративне провадження № К/9901/15886/21 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Губської О.А., суддів: Білак М.В., Мельник-Томенко Ж.М., перевіривши касаційну скаргу Тернопільської обласної прокуратури на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 31 березня 2021 року у справі №500/1689/20 за позовом ОСОБА_1 до Прокуратури Тернопільської області, Тернопільської місцевої прокуратури про визнання протиправною відмови у наданні інформації та зобов`язати надати інформацію, в с т а н о в и в : ОСОБА_1 звернувся з позовом до Прокуратури Тернопільської області (далі відповідач 1), Тернопільської місцевої прокуратури (далі відповідач 2) про визнання протиправною відмову відповідача 1 у наданні інформації чи повідомлявся в період з 02.08.2017 року по 28.04.2020 року прокурор про заведення оперативно-розшукових справ відносно позивача та про дату таких повідомлень у разі їх наявності. Зобов`язання відповідача 1 надати інформацію чи повідомлявся в період з 02.08.2017 року по 28.04.2020 року прокурор про заведення оперативно-розшукових справ відносно позивача та про дату таких повідомлень у разі їх наявності. Визнання протиправною відмову відповідача 2 у наданні інформації чи повідомлявся в період з 02.08.2017 року по 28.04.2020 року прокурор про заведення оперативно-розшукових справ відносно позивача та про дату таких повідомлень у разі їх наявності. Зобов`язання відповідача 2 надати інформацію чи повідомлявся в період з 02.08.2017 року по 28.04.2020 року прокурор про заведення оперативно-розшукових справ відносно позивача та про дату таких повідомлень у разі їх наявності. Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 03 грудня 2020 року в задоволенні позову відмовлено. Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 31 березня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 03 грудня 2020 року у справі № 500/1689/20 скасовано та прийнято постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправною відмову Прокуратури Тернопільської області у наданні інформації щодо повідомлення в період з 02.08.2017 року по 28.04.2020 року прокурора про заведення оперативно-розшукових справ відносно ОСОБА_1 та про дату таких повідомлень у разі їх наявності. Визнано протиправною відмову Тернопільської місцевої прокуратури у наданні інформації щодо повідомлення в період з 02.08.2017 року по 28.04.2020 року прокурора про заведення оперативно-розшукових справ відносно ОСОБА_1 та про дату таких повідомлень у разі їх наявності. Зобов`язано Прокуратуру Тернопільської області повторно розглянути адвокатський запит № 17 від 02.06.2020 року та надати відповідь з врахуванням висновків суду, викладених у рішенні. Зобов`язано Тернопільську місцеву прокуратуру повторно розглянути адвокатський запит № 17/1 від 02.06.2020 року та надати відповідь з врахуванням висновків суду, викладених у рішенні. Не погоджуючись із постановою суду апеляційної інстанції, Тернопільською обласною прокуратурою подано касаційну скаргу, яка надійшла до суду касаційної інстанції 05 травня 2021 року. За правилами частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі. Пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення. Наведеним конституційним положенням кореспондує стаття 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів». Згідно з частиною першою статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом. Водночас пунктом 2 частини п`ятої цієї ж норми процесуального закону обумовлено, що не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково. У свою чергу, за змістом пункту 2 частини шостої статті 12 КАС України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є, зокрема, справи щодо оскарження бездіяльності суб`єкта владних повноважень або розпорядника інформації щодо розгляду звернення або запиту на інформацію. Предметом спору цій справі є визнання протиправною відмови у наданні інформації, зобов`язання надати інформацію. Відкриваючи провадження у цій справі, суд першої інстанції дійшов висновку про розгляд цієї справи за правилами спрощеного позовного провадження. Разом з тим, скаржник зазначає, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики. У даному випадку слід зазначити, що питання права, які мають фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, можуть охоплювати правові явища, що є найбільш суттєвими для такої практики та формування її однаковості. До таких явищ можна віднести систематичне порушення державою норм матеріального та процесуального права які зачіпають інтереси великого кола осіб, що супроводжуються чималою кількістю оскарження таких рішень у подібних справах, тощо. Однак, скаржником не надано будь-яких доказів на підтвердження вказаних обставин та не обґрунтовано в чому саме полягає фундаментальне значення саме даної справи для формування єдиної правозастосовчої практики із зазначенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше ґрунтовно не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розуміння та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб`єктів правовідносин. Доводи скаржника в касаційній скарзі стосуються встановлення фактичних обставин справи та переоцінки доказів у ній, між тим як відповідно до частини другої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. Аналіз доводів касаційної скарги в сукупності з відображеними в судових рішеннях судів першої й апеляційної інстанцій обставинами справи не дають підстав для висновку про наявність у даному випадку обставин, наведених у підпунктах «а»-«г» пункту 2 частини 5 статті 328 КАС України. Правила, запроваджені законодавцем щодо обмеження права на касаційне оскарження, відповідають статті 129 Конституції України, згідно з пунктом 8 частини другої якої, основними засадами судочинства є, зокрема, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та, у визначених законом випадках, на касаційне оскарження судового рішення. Відповідно до практики Європейського суду з прав людини умови прийнятності касаційної скарги можуть бути більш суворими ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у цьому суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах "Леваж Престасьон Сервіс проти Франції" ("Levages Prestations Services v. France") від 23 жовтня 1996 року, заява № 21920/93; "Гомес де ла Торре проти Іспанії" ("Brualla Gomes de la Torre v. Spain") від 19 грудня 1997 року, заява 26737/95). На підставі викладеного суд зазначає, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем "розумних обмежень" в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню. Керуючись статтями 328, 333 КАС України, Суд у х в а л и в : У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Тернопільської обласної прокуратури на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 31 березня 2021 року у справі №500/1689/20 за позовом ОСОБА_1 до Прокуратури Тернопільської області, Тернопільської місцевої прокуратури про визнання протиправною відмови у наданні інформації та зобов`язати надати інформацію відмовити. Копію цієї ухвали разом із касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами направити особі, яка її подала. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач О. А. Губська Судді М. В. Білак Ж. М. Мельник-Томенко