Постанова 4824 № 759/24042/19

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 759/24042/19 Головуючий у суді І інстанції Ул`яновська О.В. Провадження № 22-ц/824/109/2021 Доповідач у суді ІІ інстанції Ігнатченко Н.В. П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 19 травня 2021 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Ігнатченко Н.В., суддів: Голуб С.А., Таргоній Д.О., за участю секретаря судового засідання - Войтенко О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 20 лютого 2020 року у справі за позовом комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, в с т а н о в и в: У грудні 2019 року комунальне підприємство виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» (далі - КП «Київтеплоенерго») звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 , в якому просило стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за комунальні послуги, а саме: борг за спожиті послуги з централізованого опалення у розмірі 11 508,09 грн; борг за спожиті послуги централізованого постачання гарячої води у розмірі 36 967,25 грн; інфляційну складову боргу у розмірі 1 315,51 грн та 3 % річних у розмірі 874,42 грн; а всього 50 665,27 грн заборгованості, а також судовий збір у розмірі 1 921,00 грн. На обґрунтування позовних вимог зазначено, щоу квартирі за адресою: АДРЕСА_1 проживає відповідач, який є споживачем послуг централізованого опалення та постачання гарячої води, однак він своєчасно не оплачував спожиті з 1 травня 2018 рокукомунальні послуги, в результаті чого утворилася заборгованість, яка станом на 1 вересня 2019 року складає 48 475,34 грн. Оскільки відносини між сторонами є грошовим зобов`язанням, то відповідач має сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та 3 % річних від простроченої суми, загальний розмір яких за розрахунками позивача складає 2 189,93 грн. Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 20 лютого 2020 року позовні вимоги задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь КП «Київтеплоенерго» заборгованість за спожиті з 1 травня 2018 року послуги централізованого опалення у розмірі 11 508,09 грн, заборгованість за спожиті з 1 травня 2018 року послуги централізованого постачання гарячої води у розмірі 36 967,25 грн, інфляційну складову боргу у розмірі 1 315,26 грн та 3 % річних у розмірі 874,42 грн, а всього 2 189,93 грн, що в загальній сумі складає 50 665,27 грн. Стягнути з ОСОБА_1 на користь КП «Київтеплоенерго» судовий збір по справі у розмірі 1 921,00 грн. Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, відповідач через представника - адвоката Черепахіна Д.С. подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати, з мотивів неповного з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, невідповідності висновків суду обставинам справи, неправильного застосування норм матеріального і порушення норм процесуального права, та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити у повному обсязі. Як на підставу своїх вимог посилається на те, що в оскаржуваному рішенні судом першої інстанції не досліджено наявність права вимоги позивача до відповідача, наявність зобов`язання з надання послуг та їх оплати, факт відсутні договірних відносин між сторонами, не досліджено докази фактичного надання послуг позивачем, в тому числі відсутність належного підтвердження фактичних обсягів наданих послуг, розрахунок позивача щодо заборгованості відповідача оцінено судом неправильно, а справа розглянута з порушенням процесуальних норм щодо належного повідомлення відповідача про дату, час та місце розгляду справи, що суттєво вплинуло на результат вирішення спору. У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача за довіреністю - Темченко М.Г. просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, посилаючись на його законність та обґрунтованість. Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення учасників справи, що з`явилися в судове засідання, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, а також відзиву на неї, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід частково задовольнити з таких підстав. За правилом частин першої, другої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Відповідно до вимог статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Таким вимогам закону ухвалене у справі судове рішення у повному обсязі не відповідає. Судом першої інстанції встановлено, що 11 жовтня 2018 року між публічним акціонерним товариством «Київенерго» та комунальним підприємством виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» укладено договір № 602-18 про відступлення права вимоги (цесії), відповідно до якого ПАТ «Київенерго» відступило право вимоги, а КП «Київтеплоенерго» набуло право вимоги до споживачів щодо зтягнення оплати спожитих до 1 травня 2018 року послуг з централізованого опалення та гарячого водопостачання станом на 1 серпня 2018 року з урахуванням оплат, що отримані ПАТ «Київенерго» за період з 1 серпня 2018 року до дати укладення цього договору та коригувань платежів. Перелік договорів (особових рахунків) споживачів та сум грошових зобов`язань (основний борг), право вимоги яких відступається за цим договором, зазначається у додатку № 1 та додатку № 2 до цього договору (а.с. 7-9). Зі змісту Статуту КП «Київтеплоенерго», затвердженого 13 травня 2016 року розпорядженням виконавчого органу Київради (КМДА) № 323, вбачається, що підприємство як юридична особа утворено (засновано) територіальною громадою м. Києва в особі Київської міської ради з метою отримання прибутку від провадження господарської діяльності, спрямованої на підвищення надійності енергопостачання споживачів м. Києва, забезпечення стабільних надходжень до бюджету м. Києва, належної експлуатації об`єктів електро-, теплопостачання, що належить до комунальної власності територіальної громади м. Києва, а предметом його діяльності є, зокрема, надання послуг з постачання теплової енергії, гарячої води та розподілу електричної енергії (а.с. 112-118). Розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) від 27 грудня 2017 року № 1693 «Про деякі питання припинення Угоди щодо реалізації проекту управління та реформування енергетичного комплексу м. Києва від 27 вересня 2001 року, укладеної між Київською міською державною адміністрацією та акціонерною енергопостачальною компанією «Київенерго», КП «Київтеплоенерго» визначено підприємством, за яким закріплено на праві господарського відання майно комунальної власності територіальної громади м. Києва, що повернуто з володіння та користування ПАТ «Київенерго». За розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) від 10 квітня 2018 року № 591 КП «Київтеплоенерго» видано ліцензію на право провадження господарської діяльності з виробництва та постачання теплової енергії споживачам (а.с. 91, 92). На виконання вимог частини сьомої статті 26 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», позивачем підготовлено та опубліковано договір про надання послуг з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води в газеті «Хрещатик» від 28 березня 2018 року № 34 (5085), зміст якого відповідає змісту типового договору, затвердженого Правилами надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення. Такі договори є договорами приєднання, тому може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, а друга сторона не може запропонувати свої умови (а.с. 123). Отже, починаючи з 1 травня 2018 року надання послуг з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води здійснювало КП «Київтеплоенерго», яке продовжило бути постачальником таких комунальних послуг після ПАТ «Київенерго». Встановлено, що ОСОБА_1 значиться зареєстрованим та є співвласником квартири за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 74,92 кв. м (а.с. 127, 165). Як свідчать матеріали справи, вищевказаний будинок підключений до мереж централізованого опалення та постачання гарячої води, відтак комунальні послуги надавалися до помешкання відповідача і споживалися ним (а.с. 12-89). Відповідно до розрахунку заборгованості від 20 листопада 2019 року за послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води за адресою споживача ОСОБА_1 по особовому рахунку № НОМЕР_1 , за період з 1 жовтня 2018 року по 31 жовтня 2019 року за відповідачем рахується заборгованість, загальний розмір якої становить 48 475,34 грн (а. с. 4). Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач, як мешканець квартири не здійснював оплату комунальних послуг, які надавалися позивачем, авідсутність письмово оформленого договору з позивачем на надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води не позбавляє відповідача обов`язку оплачувати надані йому послуги. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду з огляду на наступне. Згідно зі статтею 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна. Власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 322 ЦК України). Обов`язок щодо оплати власниками квартир та споживачами житлово-комунальних послуг, крім вищенаведених положень цивільного законодавства, закріплений також у статті 162 ЖК Української РСР. Правовідносини між сторонами регулюються нормами Закону України «Про житлово-комунальні послуги», Правилами надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, які затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року № 630 (далі - Правила). Вказані Правила регулюють відносини між суб`єктом господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальних послуг (далі - виконавець), і фізичною та юридичною особою (далі - споживач), яка отримує або має намір отримувати послуги з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення (далі - послуги). Частиною першою статті 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» визначено, що комунальні послуги - це результат господарської діяльності, спрямованої на задоволення потреби фізичної чи юридичної особи у забезпеченні холодною та гарячою водою, водовідведенням, газо- та електропостачанням, опаленням, а також вивезенням побутових відходів у порядку встановленому законодавством. Відповідно до статті 67 ЖК Української РСР плата за комунальні послуги (водопостачання, газ, теплова енергія та інші послуги) береться, крім квартирної плати, за затвердженими в установленому порядку тарифами. Згідно з статтями 19, 25 Закону України «Про теплопостачання» споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію і у разі відмови споживача оплачувати споживання теплової енергії теплопостачальної організації остання має право на стягнення заборгованості. Статтями 20, 21 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» визначені права та обов`язки споживача та виконавця житлово-комунальних послуг, за якими споживач, зокрема, має право одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг, та зобов`язаний оплачувати їх у строки, встановлені договором або законом. Пунктом 33 Правил передбачено що споживач зобов`язаний вчасно, у встановлений термін, оплачувати надані послуги. Відповідно до частини сьомої статті 26 вищевказаного Закону договір на надання послуг з централізованого опалення, послуг з централізованого постачання холодної води, послуг з централізованого постачання гарячої води, послуг з водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), що укладається виконавцем із споживачем - фізичною особою, яка не є суб`єктом господарювання, є договором приєднання. Статтею 714 ЦК України передбачено, що за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов`язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач зобов`язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання. Відповідно до пункту 8 Правил, послуги надаються споживачу згідно з договором, що оформлюється на основі типового договору про надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води. Згідно частини другої статті 638 ЦК України договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною. Положеннями частини другої статті 642 ЦК України передбачено, що якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом. 31 липня 2014 року на офіційному сайті ПАТ «Київенерго», а також в газеті «Хрещатик» від 6 серпня 2014 року № 111 (4511) було опубліковано договір про надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води населенню, розроблені для фізичних осіб, що є власниками/квартиронаймачами у багатоквартирному житловому будинку. Вказані договори були складені на підставі типового договору, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року № 630 та є договорами приєднання, а отже такий договір може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. ПАТ «Київенерго» було визначено обов`язковим виконавцем послуг з централізованого опалення та гарячого водопостачання для житлових будинків комунальної форми власності згідно Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення розрахунків за енергоносії» з 1 липня 2014 року. В подальшому його правонаступником стало комунальне підприємство виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго», яке підготувало та опублікувало договір про надання послуг з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води в газеті «Хрещатик» від 28 березня 2018 року № 34 (5085), зміст якого відповідає змісту типового договору, затвердженого Правилами. Наявність відносин між сторонами, отже і виникнення цивільних прав та обов`язків, підтверджується діями сторін: постачальник надає послуги з централізованого опалення та постачає гарячу воду, надсилає споживачу платіжні документи (рахунки) на оплату спожитої енергії, а споживач отримує послуги та має здійснювати оплату виставлених рахунків. Відповідно до пункту 11 Правил (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 18 серпня 2017 року № 633) у разі встановлення будинкових засобів обліку води у багатоквартирному будинку, де окремі (або всі) квартири обладнані квартирними засобами обліку, споживачі, які не зняли та не передали показання квартирного засобу обліку виконавцю та які не мають квартирних засобів обліку (у разі обладнання всіх квартир квартирними засобами обліку - споживачі, які не зняли та не передали показання квартирного засобу обліку виконавцю), оплачують послуги згідно з показаннями будинкових засобів обліку, не враховуючи витрати води виконавця, юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, які є власниками або орендарями приміщень у цьому будинку, та сумарних витрат води за показаннями всіх квартирних засобів обліку. Різниця розподіляється між споживачами, які не мають квартирних засобів обліку, та споживачами, які не зняли та не передали показання квартирного засобу обліку води виконавцю, пропорційно кількості мешканців квартири в разі відсутності витоків із загальнобудинкової мережі, що підтверджується актом обстеження, який складається виконавцем у присутності не менш як двох мешканців будинку. Згідно з пунктом 14 Правил показання будинкових засобів обліку знімаються представником виконавця один раз на місяць у присутності постачальника та представника споживачів. Показання квартирних засобів обліку знімаються споживачем щомісяця. Пунктом 20 Правил встановлено, що плата за надані послуги вноситься споживачем відповідно до показань засобів обліку води і теплової енергії або затверджених нормативів (норм) споживання на підставі платіжного документа (розрахункової книжки платіжної квитанції тощо) або відповідно до умов договору на встановлення засобів обліку. У платіжному документі передбачаються графи для зазначення поточних і попередніх показань засобів обліку води, теплової енергії, різниці цих показань або затверджених нормативів (норм) споживання, тарифу на даний вид послуг і суми, яка належить до сплати за надану послугу. За пунктом 21 Правил у разі відсутності у квартирі та на вводах у багатоквартирний будинок засобів обліку води і теплової енергії, плата за надані послуги справляється згідно з установленими нормативами (нормами) споживання: з централізованого постачання холодної та гарячої води і водовідведення - з розрахунку на одну особу та на ведення особистого підсобного господарства; з централізованого опалення - з розрахунку за 1 кв. метр (куб. метр) опалюваної площі (об`єму) квартири (будинку садибного типу) та з урахуванням фактичної температури зовнішнього повітря і фактичної кількості днів надання цієї послуги в місяці, який є розрахунковим. Встановивши, що відповідач є споживачем послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, які надає КП «Київтеплоенерго» та те, що ОСОБА_1 не проводилась повна оплата спожитих послуг (за централізоване опалення та централізоване постачання гарячої води), суд першої інстанції дійшов вірного висновку про необхідність стягнення з нього на користь позивача заборгованості за надані послуги з централізованого опалення у розмірі 11 508,09 грн та централізованого постачання гарячої води у розмірі 36 967,25 грн, що разом складає 48 475,34 грн. У даному конкретному випадку між позивачем та відповідачем склалися фактичні договірні відносини, за якими у належне ОСОБА_1 житло надавалися комунальні послуги, які він був зобов`язаний оплачувати, оскільки фактично користувався ними як власник квартири у багатоквартирному житловому будинку. При цьому відповідач від наданих позивачем послуг у встановленому законом порядку не відмовлявся, належних і допустимих доказів ненадання послуг або надання послуг неналежної якості, що б давало підстави для звільнення від їх оплати, відповідачем чи його представником не надано. Доводи апеляційної скарги про те, що обсяги наданих позивачем із 3 жовтня 2018 року послуг з теплової енергії до будинку за адресою АДРЕСА_2 не підтверджуються належними засобами обліку, які пройшли б державну повірку, тому наведений позивачем розрахунок наданих послуг та сума заборгованості по ним є помилковим та відхиляються колегією суддів як необґрунтовані, адже суду не представлено доказів встановлення у квартирі позивача засобів обліку теплової енергії, взятих на абонентський облік у період часу, за який позивач просив стягнути заборгованість за комунальні послуги, та щомісячного передання споживачем показників квартирних засобів обліку виконавцю, відтак нарахування плати за централізоване опалення та постачання гарячої води правомірно проводилося позивачем на підставі фактичних показників будинкового приладу обліку з розрахунку затверджених тарифів відповідно до пунктів 11, 14 Правил. Як вбачається з матеріалів справи, наданий суду розрахунок заборгованості містить відомості щодо наявності та відсутності лічильників, а саме: будинковий лічильник централізованого опалення - наявний; будинковий лічильник постачання гарячої води - наявний; квартирний централізованого опалення - відсутній; квартирний лічильник постачання гарячої води - наявний (а.с. 4). Разом з тим, із копії акту № 07-06/325 від 12 червня 2018 року, складеного представником позивача за участі представника споживача, відповідального за експлуатацію системи теплопостачання, вбачається, що за результатами обстеження прийняте рішення, що вузол комерційного обліку теплової енергії готовий до роботи в опалювальний період 2018-2019 років. Про те ж саме свідчить і акт № 07-07/380-21 від 23 липня 2019 року про готовність вузла комерційного обліку споживача до роботи в опалювальний період 2019-2020 років (а.с. 108-109). Заперечення споживача щодо суми заборгованості, нарахованої згідно з показаннями будинкових засобів обліку можуть бути визнані обґрунтованими виключно у випадку, коли споживач доведе, що за період нарахування спірної заборгованості облік спожитих послуг відбувався квартирним засобом обліку, який згідно із законом дозволяється застосовувати, тобто який пройшов повірку, що може бути підтверджено відповідним свідоцтвом про повірку. Наведене узгоджується з правовими висновками, викладеними Верховним Судом у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 27 березня 2019 року у справі № 229/1539/17 (касаційне провадження № 61-27909сво18). При цьому в пункті 18 Правил передбачено, що після отримання показань квартирних засобів обліку, якщо вони відрізняються від розрахованих за показаннями будинкових засобів обліку, виконавець здійснює коригування плати за надану послугу в наступному розрахунковому періоді шляхом зменшення або збільшення обсягів спожитої кожним споживачем послуги, що відображається в платіжному документі періоду, наступного за здійсненням коригування. В апеляційній скарзі представник відповідача безпідставно ставить під сумнів наявність права вимоги у позивача до відповідача на погашення боргу відповідно до договору про відступлення права вимоги (цесії) та додатків до нього з огляду на те, що позовні вимоги про стягнення заборгованості у даній справі фактично були заявлені за період з жовтня 2018 року по жовтень 2019 року включно, тобто вимоги позивача стосувалися лише тих послуг, постачання яких здійснювалося ОСОБА_1 безпосередньо КП «Київтеплоенерго» після 1 травня 2018 року. Посилання представника відповідача на відсутність укладеного між сторонами договору про надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води населенню, який би містив всі істотні умови договору та який би відповідав Правилам надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведенню, затверджених Постановою КМУ від 21 липня 2005 року № 630, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними, а факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі. Зазначене узгоджується з висновком, викладеним у постановах Верховного Суду України від 30 жовтня 2013 року у справі № 6-59цс13 та від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2951цс15. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 ЦК України, відповідно до якої цивільні права та обов`язки виникають з дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також з дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією продовжують цивільні права та обов`язки. Виходячи зі змісту статті 526 ЦК України, цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов`язання, що полягають у його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Це правило є універсальним і підлягає застосуванню як до виконання договірних, так і недоговірних зобов`язань. Недотримання умов виконання призводить до порушення зобов`язання. Розглядаючи спір, суд першої інстанції обґрунтовано вважав, що відсутність відповідного договору між споживачем житлово-комунальних послуг та їх виконавцем не є підставою для відмови у стягненні заборгованості з оплати комунальних послуг, оскільки згідно зі статтею 11 ЦК Україницивільні права та обов`язки виникають також із дій осіб, які породжують ці права та обов`язки, і такою дією є реальне надання послуг та їх отримання відповідачем. Неукладення договору про надання житлово-комунальних послуг між сторонами не є підставою для відмови у задоволенні позову про стягнення заборгованості за такі послуги, оскільки укладення договору на надання житлово-комунальних послуг є обов`язком споживача за умови, якщо запропонований виконавцем послуг договір відповідає типовому договору. Відмова споживача послуг від укладення договору в такому разі суперечить вимогам частини третьої статті 6, статтям 627, 630 ЦК України та статтям 19, 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» (в редакції Закону, чинної на час виникнення спірних правовідносин). Відповідач не надав суду доказів того, що він звертався до позивача із вимогою про укладення договору про постачання житлово-комунальних послуг та йому було безпідставно відмовлено, або з вимогою про відключення вказаної квартири від централізованої мережі опалення та/або гарячого водопостачання до компетентного органу. Та обставина, що ОСОБА_1 належить тільки 1/4 частка квартири за адресою: АДРЕСА_1 , і він може нести відповідальність тільки у розмірі своєї частки у майні на переконання колегії суддів не впливає на можливість стягнення з нього повної суми боргу за комунальні послуги з огляду на таке. Згідно з пунктом 5 частини третьої статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач зобов`язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом. Статтею 360 ЦК України передбачено, що співвласник відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності зобов`язаний брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна, у сплаті податків, зборів (обов`язкових платежів), а також нести відповідальність перед третіми особами за зобов`язаннями, пов`язаними із спільним майном. Боржник, який виконав солідарний обов`язок, має право на зворотну вимогу (регрес) до кожного з решти солідарних боржників у рівній частці, якщо інше не встановлено договором або законом, за вирахуванням частки, яка припадає на нього (частини четверта статті 544 ЦК України). Аналіз наведених норм права дає підстави зробити висновок, що кожен співвласник зобов`язаний брати участь у витратах щодо утримання майна, що є у спільній частковій власності, незалежно від того, хто здійснює фактичні дії, спрямовані на утримання спільного майна. Співвласник, який виконав солідарний обов`язок щодо сплати необхідних витрат на утримання майна, має право вимагати від іншого співвласника їх відшкодування (право зворотної вимоги - регрес). Якщо хтось із співвласників відмовляється брати участь у витратах, інші співвласники можуть здійснити їх самостійно і вимагати від цього співвласника відшкодування понесених витрат у судовому порядку або ж безпосередньо звернутись до суду з позовом про примусове стягнення з співвласника, який відмовився нести тягар утримання спільного майна, коштів для цієї мети. Аналогічні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі № 521/3743/17-ц та від 13 грудня 2018 року у справі № 592/3181/16-ц. Окрім того, з матеріалів справи слідує, що особовий рахунок № НОМЕР_1 відкрито саме на ім`я ОСОБА_1 . Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильних висновків щодо наявності боргових зобов`язань у відповідача перед позивачем за надані комунальні послуги і підстав для покладення на відповідача відповідати за пред`явленим позовом. Частиною другою статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Правовідносини, які склалися між сторонами, є грошовим зобов`язанням, в якому, серед інших прав і обов`язків сторін, на боржників покладено виключно певний цивільно-правовий обов`язок з оплати отриманих житлово-комунальних послуг, якому кореспондує право вимоги кредитора (частина перша статті 509 ЦК України) - вимагати сплату грошей за надані послуги. Виходячи з юридичної природи правовідносин сторін, як грошових зобов`язань, на них поширюється дія частини другої статті 625 ЦК України як спеціальний вид цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання зобов`язання. При цьому оплата житлово-комунальних послуг проводиться щомісячними платежами, тому інфляційні втрати та три проценти річних повинні обраховуватися, виходячи із суми заборгованості за кожний місяць окремо за заявлений період з жовтня 2018 року по жовтень 2019 року включно. Із долученого до позовної заяви розрахунку інфляційних втрат та 3 % річних боржника ОСОБА_1 вбачається, що вони обраховані позивачем по щомісячних сумах заборгованості відповідача окремо за весь період прострочення сплати коштів за надання послуг та складають 1 315,51 грн та 874,42 грнвідповідно (а. с. 15). Даний розрахунок перевірений судом першої інстанції, розмір та порядок нарахування не оспорюється відповідачем в апеляційній скарзі, а також не викликає сумнівів в колегії суддів в його правильності. Таким чином, висновок суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог позивача в частині стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних з відповідача як боржника, який прострочив виконання зобов`язання з оплати отриманих комунальних послуг є законним і обґрунтованим. Аргументи апеляційної скарги про те, що розглядаючи справу за правилами спрощеного провадження без повідомлення (виклику) сторін, суд першої інстанції порушив норми процесуального права та принцип рівності і змагальності учасників процесу не заслуговують на увагу з огляду на те, що відповідно до положень статей 19, 274 ЦПК України дана справа була віднесена судом до категорії малозначних в силу притаманних їй властивостей та ціни позову, відтак проводити її розгляд в судовому засіданні з повідомленням сторін є обов`язком суду лише в разі спростування існування однієї з умов, передбачених частиною шостою статті 279 ЦПК України, однак таких обставин не встановлено і представником відповідача не наведено. Сторони не заявляли окремих клопотань про перехід до розгляду справи за правилами загального позовного провадження, у повному обсязі реалізували свої процесуальні права та обов`язки під час апеляційного перегляду рішення суду першої інстанції у відкритому судовому засіданні, висловивши свою позицію щодо предмета спору. При цьому в судовому засіданні суду апеляційної інстанції представник відповідачаобґрунтованих пояснень чи належних доказів на спростування зроблених судом першої інстанції висновків не надав. На обґрунтування апеляційної скарги представник відповідача також вказав на помилки розрахунку суми заборгованості позивача, яка не відповідає заявленим позовним вимогам, що є підставою для зменшення основної суми боргу. Так, при дослідженні матеріалів справи встановлено, що в позовній заяві зазначено про виникнення у відповідача перед позивачем заборгованості за спожиті послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води у загальному розмірі 48 475,34 грн за період з 1 травня 2018 рокупо 1 вересня 2019 року, тоді як в розрахунку заборгованості за комунальні послуги періодом прострочення при незмінній сумі боргу є проміжок часу з 1 жовтня 2018 року по 31 жовтня 2019 року включно, а сам розрахунок складений станом на 20 листопада 2019 року. У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача вказав, що відповідач безпідставно вважає, що допущена в позовній заяві описка в датіможе бути підставою для зменшення основної суми боргу. В позовній заяві дійсно була допущена описка в даті, оскільки замість кінцевої дати боргу - 1 листопада 2019 року зазначено дату - 1 вересня 2019 року, проте сума заборгованості в будь-якому випадку становить 48 475,34 грн згідно наданого розрахунку заборгованості у вигляді таблиці, за яким заборгованість утворилась саме за період з жовтня 2018 року по жовтень 2019 року включно та обчислена станом на 1 листопада 2019 року. Відхиляючи вищевказані доводи відповідача, колегія суддів зауважує, що наданий позивачем у письмовій формі розрахунок заборгованості споживача ОСОБА_1 є належним, допустимим, достовірним та достатнім письмовим доказом (статті 76-80 ЦПК України), на підставі якого суд установив розмір боргу споживача за надані комунальні послуги. У вказаному розрахунку зазначено повний і чіткий розмір нарахувань за кожен місяць і по кожному виду послуг (централізоване опалення і постачання гарячої води) з урахуванням встановлених тарифів, площі житлового приміщення, об`ємів споживання (гкал, куб. м), тощо. Таким чином, незважаючи на допущену позивачем описку, судом першої інстанції правильно визначений розмір заборгованості за спірний період споживання відповідачем наданих йому позивачем послуг. За загальним правилом, встановленим у статтях 89, 264 ЦПК України обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів. Проте, вирішуючи питання щодо періоду стягнення з ОСОБА_1 на користь КП «Київтеплоенерго» заборгованості за спожиті послуги централізованого опалення та постачання гарячої води та погоджуючись із наданим позивачем розрахунком заборгованості, суд першої інстанції належним чином не дослідив матеріали справи та не врахував, що вказана сума боргу виникла саме з 1 жовтня 2018 року, а тому її стягнення починаючи з 1 травня 2018 року є таким, що суперечить дійсним обставинам справи та фактично заявленим позовним вимогам. За наведених обставин, коли загальна сума заборгованості за надані послуги узгоджується з матеріалами справи та вимогами чинного законодавства, однак зазначений в резолютивній частині період стягнення є неправильним, колегія суддів дійшла висновку про зміну оскаржуваного рішення суду, вказавши вірний період стягнення з 1 жовтня 2018 року по 31 жовтня 2019 року включно. У той же час, у випадку, якщо відповідач вважає, що наданий позивачем розрахунок невірний, зокрема, невірно розрахована кількість спожитої теплової енергії та обсяг використаної гарячої води, то згідно частиною третьою статті 12, частиною першою статті 81 ЦПК України, які покладають на сторону обов`язок довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, відповідач був зобов`язаний його спростувати, надавши свій контррозрахунок чи інші, передбачені статтею 76 ЦПК України докази, на його спростування. Колегія суддів враховує, що діюче процесуальне законодавство надає стороні широке коло можливостей для надання доказів чи спростування доказів, наданих іншою стороною, в тому числі згідно статті 106 ЦПК України відповідачу була надана можливість провести експертне дослідження за власним замовленням на спростування розміру заборгованості. За змістом частин другої, третьої статті 102 ЦПК України предметом висновку експерта може бути дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань. Висновок експерта може бути підготовлений на замовлення учасника справи або на підставі ухвали суду про призначення експертизи. Висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні (стаття 110 ЦПК України). За положеннями статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Відповідно до вимог статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. В суді апеляційної інстанції представник відповідач - адвокат Черепахін Д.С. надав суду висновок експерта ТОВ «Бюро інвентаризації оцінки та експертизи» за результатами проведення експертного економічного дослідження від 5 березня 2021 року № 20122020, відповідного до висновків якого розмір заборгованості ОСОБА_1 за послуги з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води за період з 1 травня 2018 року до 31 жовтня 2019 року включно за адресою АДРЕСА_1 перед КП «Київтеплоенерго», нормативно та долученими до позовної заяви документами, не підтверджується. Дослідити питання чи підтверджуються документально обсяги господарських операцій КП «Київтеплоенерго» з надання послуг з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води за період з 1 травня 2018 року до 31 жовтня 2019 року включно за адресою АДРЕСА_1 наданим первинним документам, не видається за можливе. Дослідити питання який дійсний розмір заборгованості ОСОБА_1 за послуги з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води за період з 1 травня 2018 року до 31 жовтня 2019 року включно за адресою: АДРЕСА_1 перед КП «Київтеплоенерго» не видається за можливе (а.с. 229-243). Колегія суддів не бере до уваги вказаний висновок експерта, адже за своїм змістом він фактично стосується дослідження питань, вирішення яких є компетенцією суду в частині оцінки наданих сторонами доказів та тлумачення норм матеріального права, а саме економічне дослідження виходить за рамки як такого, а також спірного періоду, за який проводилося нарахування боргу позивачем. Експертне дослідження не є достатньо обґрунтованим, проведене на підставі оцінки наданих представником матеріалів позовної заяви без виходу експерта за місцем проживання ОСОБА_1 , який є співвласником квартири, до якої надавалися послуги позивачем за спірний період, а як наслідок без дослідження квартирних і будинкових лічильників постачання гарячої води та централізованого опалення відповідно. Виходячи з викладеного, висновок суду першої інстанції про доведеність позивачем розрахунків суми заборгованості відповідача за надання послуг централізованого опалення та постачання гарячої води ґрунтується на наявних в матеріалах справи доказах та вимогах закону, а доводи апеляційної скарги вказаних висновків не спростовують та не дають підстав для звільнення відповідача від сплати встановленої суми боргу за спірний проміжок часу. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків районного суду, колегія суддів виходить з того, що у справі, яка переглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин (частина четверта статті 376 ЦПК України). За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню, а рішення Святошинського районного суду м. Києва від 20 лютого 2020 року відповідно до статті 376 ЦПК України - зміні шляхом зазначення в другому абзаці його резолютивної частини періоду стягнення заборгованості, що відповідає наведеним вище мотивам постанови. В іншій частині рішення суду першої інстанції необхідно залишити без змін на підставі положень статті 375 ЦПК України, оскільки воно ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права. Відповідно до вимог статей 141, 382 ЦПК України підстав для нового розподілу судових витрат у вигляді сплаченого відповідачем судового збору за подання апеляційної скарги в справі немає, оскільки рішення суду про задоволення позовних вимог щодо стягнення заборгованості залишається без змін, а змінюється період такого стягнення. Керуючись статтями 367 - 369, 372, 374, 376, 381 - 384 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Святошинського районного суду міста Києва від 20 лютого 2020 року в частині періоду стягнення з ОСОБА_1 на користь комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» заборгованості за спожиті послуги з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води, інфляційної складової боргу та трьох процентів річних, а саме з 1 травня 2018 року змінити, вказавши період стягнення з 1 жовтня 2018 року по 31 жовтня 2019 року включно. В іншій частині рішення Святошинського районного суду міста Києва від 20 лютого 2020 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України. Головуючий Н.В. Ігнатченко Судді: С.А. Голуб Д.О. Таргоній