Постанова 4824 № 753/11869/18

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 19 травня 2021 року м. Київ Унікальний номер справи № 753/11869/18 Апеляційне провадження 22-ц/824/7611/2021 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді - доповідача Махлай Л.Д., суддів Немировської О.В., Ящук Т.І. при секретарі Гойденко Д.В. сторони позивач ОСОБА_1 відповідач Київська міська рада розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 15 лютого 2021 року, ухвалене під головуванням судді Волошина В.О., у справі за позовом ОСОБА_1 до Київської міської ради, треті особи: Головне територіальне управління юстиції у м. Києві, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про встановлення факту, що має юридичне значення, в с т а н о в и в : у червні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до Дарницького районного суду м. Києва з позовом до Київської міської ради, в якому просила встановити факт, що має юридичне значення для визнання за нею права на спадщину після смерті ОСОБА_4 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , а саме: проживання її зі спадкодавицею однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини. В обґрунтування позову зазначала, що вона та померла ОСОБА_4 проживали однією сім`єю майже 20 років до смерті останньої ІНФОРМАЦІЯ_1 . Вказувала, що її квартира та квартира померлої розташовані поруч в одному будинку АДРЕСА_1 . Вона та померла були пов`язані спільним побутом та мали взаємні права та обов`язки. За життя померлої, між ними склалися стосунки, як між матір`ю і донькою. Після смерті ОСОБА_4 вона здійснила поховання останньої і здійснює утримання спадкової маси, до якої належить квартира померлої. В установленому законом порядку, після смерті ОСОБА_4 звернулась із заявою про прийняття спадщини, як спадкоємець четвертої черги за законом, проте отримати свідоцтво про право на спадщину не в змозі, оскільки необхідно встановити факт її проживання зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини. Ухвалою судді Дарницького районного суду м. Києва від 04.07.2018 справу передано за підсудністю до Шевченківського районного суду м. Києва. Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 14.01.2021 позов залишено без задоволення. Не погоджуючись з даним рішенням суду, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги. Посилається на неправильне застосування норм матеріального права, неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи. А саме, суд не врахував, що під час розгляду іншої справи за її позовом показаннями свідків встановлено, що вона та померла ОСОБА_4 майже 20 років проживали однією сім`єю, вели спільне господарство, разом харчувались, вона надавала ОСОБА_4 допомогу та остання була на її утриманні. Суд не надав оцінку показам свідків, та долученим нею чекам, які підтверджують купівлю нею ліків, продуктів харчування, сплату за житлово - комунальні послуги. Після смерті ОСОБА_4 вона продовжує оплачувати житлово - комунальні послуги та підтримує квартиру у належному стані. Поховання ОСОБА_4 вона здійснила за власні кошти. Вважає висновки суду про те, що ОСОБА_4 перебувала на обслуговуванні в Територіальному центрі соціального обслуговування Дарницького району м. Києва помилковими, оскільки такі послуги соціального працівника надавалися до двох разів на тиждень. Крім того, на запит отримана інформація, що до Територіального центру соціального обслуговування надходила скарга від ОСОБА_4 на соціального працівника. У реєстраційно - контрольній карті зазначено, що соціальний працівник не виконувала свої обов`язки. Свідок ОСОБА_5 пояснила, що в силу своїх трудових обов`язків відвідувала двічі на тиждень за життя ОСОБА_4 за місцем її проживання, та їй відомо, що в побуті ОСОБА_4 допомагала ОСОБА_1 . Вважає, що покази свідка спростовують висновки суду про перебування померлої на державному забезпечені. У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_3 - ОСОБА_6 просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а судове рішення - без змін посилаючись на законність та обґрунтованість рішення. Зазначає, що позивач не довела належними доказами факт ведення спільного господарства та проживання у одній квартирі померлої та наявність спільних витрат, придбання майна для спільного використання та участі у витратах на утримання житла. Доводи апелянта щодо встановлення судом в іншій справі факту проживання однією сім`єю вважає безпідставними, оскільки зазначеним рішенням суду було встановлено, що за життя ОСОБА_4 перебувала на обслуговуванні територіального центру соціального обслуговування, як одинока, самотня й потребуюча надання соціальних послуг особа, що вказує на те, що померла за життя й по день смерті перебувала на забезпеченні держави. ОСОБА_1 зверталася до суду із позовом про визнання договору довічного утримання дійсним та визнання права власності на квартиру, та вказувала, що між нею та померлою існували фактичні договірні правовідносини із ознаками договору довічного утримання. Позивач не змогла пояснити суду, чому нею були змінені обставини при подачі даного позову та вказано уже про існування факту її проживання із спадкодавцем однією сім`єю не менше як п`ять років до часу відкриття спадщини. Із наданих квитанцій вбачається, що у 99 % з них платником є ОСОБА_4 . Чеки на купівлю ліків не вказують, що ці ліки придбавалися для ОСОБА_4 , а у чеках на купівлю продуктів харчування вказано жувальні гумки, попкорн, чіпси, цигарки, пиво напій пепсі, морозиво у великій кількості, що явно призначене не для 83 річної людини та позивачка визнала, що такі товари вона купувала для себе. Також зазначив, що свідки ОСОБА_7 та ОСОБА_8 проживають на різних поверхах, що позабавляє їх можливості бачити хто і коли та з якою періодичністю відвідував померлу. Поховання позивачкою ОСОБА_4 та утримання місця поховання не свідчить про проживання однією сім`єю з померлою. У судовому засідання позивачка та її представник ОСОБА_9 підтримали апеляційну скаргу та просили її задовольнити. Представник третьої особи ОСОБА_3 - ОСОБА_10 просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін посилаючись на його законність та обґрунтованість. Інші учасники справи у судове засідання не з`явилися, про день та час розгляду справи повідомлялися у встановленому законом порядку, у зв`язку з чим колегія суддів вважає за можливе розгляд справи у їх відсутності, за правилами ч. 2 ст. 372 ЦПК України. Вислухавши доповідь судді, пояснення осіб, які з`явилися у судове засідання, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . За життя остання була зареєстрована і проживала, у належній їй на праві приватної власності квартирі АДРЕСА_2 . Після смерті ОСОБА_4 відкрилася спадщина, в тому числі на вищезазначену квартиру. 02.06.2016 ОСОБА_1 звернулась до приватного нотаріуса КМНО Синиці Т.В. з заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 , як спадкоємиць четвертої черги за законом. З аналогічними заявами про прийняття спадщини звернулись також ОСОБА_3 та ОСОБА_2 01.03.2017 приватним нотаріусом КМНО Синицею Т.В. надіслано лист № 121/02-14, в якому повідомлено про відсутність правових підстав для видачі ОСОБА_1 , як спадкоємцю четвертої черги за законом свідоцтва про право на спадщину після смерті ОСОБА_4 , оскільки в матеріалах спадкової справи відсутнє рішення суду про встановлення факту проживання зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини. Допитана як свідок за її згодою, ОСОБА_1 пояснила, що була сусідкою ОСОБА_4 , та між ними виникли стосунки, як доньки та матері. За життя останньої здійснювала догляд за померлою та утримувала її квартиру, при цьому ОСОБА_4 обіцяла укласти з нею чи договір довічного утримання або скласти на її користь заповіт. Оскільки ОСОБА_4 мала хронічні захворювання, то вона здійснювала фінансування медичної допомоги, та догляд, якого померла потребувала. Також періодично здійснювала ремонт в квартирі померлої. Останні місяці життя ОСОБА_4 не в повній мірі розуміла значення своїх дій. Після смерті ОСОБА_4 , вона за власний рахунок здійснила поховання останньої. Свідок ОСОБА_7 суду пояснила, що є сусідкою позивачки, і була знайома з ОСОБА_4 з 1985 року. З третіми особами вона познайомилась після смерті ОСОБА_4 вказала, що позивачка за власний рахунок робила ремонт в квартирі ОСОБА_4 , здійснювала прибиранням в квартирі, прала речі, купувала продукти харчування для неї. За життя ОСОБА_4 повідомляла, що позивачка є її сім`єю, і називала її донькою. Свідок ОСОБА_5 суду пояснила, що працює соціальним працівником, в силу своїх трудових обов`язків відвідувала двічі на тиждень за життя ОСОБА_4 за місцем її проживання, приблизно за чотири роки до смерті останньої. Свідку відомо, що в побуті ОСОБА_4 допомагала позивачка, як сусідка по будинку та більшість робіт по господарству. За життя ОСОБА_4 зазначала, що позивачка є їй фактично за доньку. Свідок ОСОБА_8 суду пояснила, що є сусідкою позивачки. За життя ОСОБА_4 повідомляла свідку, що позивачка доглядає за нею, і вона вважає, її своєю донькою. Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 15.02.2017 у справі № 753/9989/16, яке набрало законної сили, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Київської міської ради, треті особи: Головне управління юстиції в м. Києві, Територіальний центр соціального обслуговування Дарницького району м. Києва, ОСОБА_3 про визнання договору довічного утримання дійсним та визнання права власності на квартиру, та у позові третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору - ОСОБА_3 до Київської міської ради, треті особи: Головне управління юстиції в м. Києві, ОСОБА_1 , приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Синиця Т.В. про визнання договору довічного утримання дійсним та визнання права власності на квартиру - відмовлено. Зазначеним рішенням суду встановлено, що за життя ОСОБА_4 перебувала на обслуговуванні територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) Дарницького району м. Києва згідно поданої нею заяви від 28.02.2012 як одинока, самотня й потребуюча надання соціальних послуг особа. Зазначений факт підтверджено свідком ОСОБА_5 (соціальний працівник), яка вказала, що ОСОБА_4 отримувала на дому соціальну допомогу від держави з лютого 2012 року й по день її смерті та соціальний працівник супроводжував її за необхідності до лікаря тощо. 22.03.2012 згідно наказу територіального центру Управління праці та соціального захисту населення Дарницького району м. Києва ОСОБА_4 прийнято на соціальне обслуговування (надання соціальних послуг) відділенням соціальної допомоги вдома «Ново-Дарницьке» з 22.03.2012 із забезпеченням ведення особової справи та контролю за якістю надання послуг працівниками відділення. Щодо неї розроблена карта визначення (оцінювання) індивідуальних потреб у соціальному обслуговуванні (наданні соціальних послуг), укладено з нею договір про соціальне обслуговування відділенням соціальної допомоги вдома одинокого (проживаючого самотньо) громадянина, розроблений індивідуальний план, комплексне визначення індивідуальних потреб соціальної послуги (догляду дома). Наказом територіального центру Управління праці та соціального захисту населення Дарницького району м. Києва від 25.04.2016 ОСОБА_4 припинено соціальне обслуговування (надання соціальних послуг) відділенням соціальної допомоги вдома «Ново- Дарницьке» у зв`язку з її смертю. Відповідно до доповідної записки соціального працівника ОСОБА_5 , її підопічна ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 у лікарні № 1 м. Києва. У задоволенні позову про визнання дійсним договору довічного утримання та визнання права власності на квартиру було відмовлено з тих підстав, що ОСОБА_4 з 22.03.2012 по день її смерті перебувала на соціальному обслуговуванні держави. Відмовляючи в задоволенні позову у даній справі суд першої інстанції виходив з недоведеності позовних вимог. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції виходячи з наступного. Відповідно до ч. 2 ст. 315 ЦПК України в судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначеного іншого порядку їх встановлення. Стаття 1222 ЦК України передбачає, що спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини. Відповідно до ст. 1268 цього Кодексу, спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. Згідно ст. 1223 ЦК України, право на спадкування мають особи визначені у заповіті, а у разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі не охоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 ЦК України. За змістом ст. 1264 ЦК України, у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини. Відповідно до ч. 2, 4 ст. 3 СК України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Подружжя вважається сім`єю і тоді, коли дружина та чоловік у зв`язку з навчанням, роботою, лікуванням, необхідністю догляду за батьками, дітьми та з інших поважних причин не проживають спільно. Дитина належить до сім`ї своїх батьків і тоді, коли спільно з ними не проживає. Сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства. Позивач не заперечувала, що не проживала спільно з ОСОБА_4 , а проживала у своїй квартирі АДРЕСА_3 , яка знаходиться поруч із квартирою ОСОБА_4 АДРЕСА_2 . При цьому ст. 3 СК України відносить до складу сім ї осіб, які спільно не проживають лише подружжя та дітей. При цьму останні мають бути пов`язані з батьками чи одним із них кровним спорідненням або бути усиновленими. Позивач не належить до даної категорії осіб, а відтак її окреме проживання з ОСОБА_4 не відповідає ознакам сім`ї. Крім того, звертаючись до суду з позовом про визнання дійсним договору довічного утримання ОСОБА_1 зазначала, що ОСОБА_4 через похилий вік та за станом здоров`я потребувала сторонньої допомоги та протягом останніх 20 років вона часто надавала їй таку допомогу. Остання запропонувала укласти договір довічного утримання. Позивачка зазначала, що між нею та ОСОБА_4 фактично відбувся договір довічного утримання, проте сторони не встигли оформити такий договір у встановленому законом порядку. Про будь - які обставини щодо проживання неї з ОСОБА_4 однією сім`єю позивачка не вказувала. При розгляді даної справи позивачка не могла пояснити суду, чому нею змінені обставини, враховуючи те, що спочатку вона стверджувала про існування фактичних договірних правовідносини, а надалі про існування факту її проживання зі спадкодавцем однією сім`єю. За життя ОСОБА_4 перебувала на обслуговуванні територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) Дарницького району м. Києва згідно поданої нею заяви від 28.02.2012 як одинока, самотня й потребуюча надання соціальних послуг особа. ОСОБА_4 протягом життя цю заяву не відкликала та не повідомляла, що має сім`ю. ОСОБА_4 отримувала на дому соціальну допомогу від держави з лютого 2012 і по день її смерті. За вказаних обставин суд першої інстанції дійшов правильних висновків про те, що позивач не надала належних та допустимих доказів, які б підтверджували факт її проживання з ОСОБА_4 однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини. Ухвалюючи рішення суд першої інстанції надав оцінку показам свідків у сукупності з іншими доказами та з урахуванням обставин, встановлених рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 15.02.2017 у справі № 753/9989/16, а тому доводи апеляційної скарги про те, що позовні вимоги підтверджено показаннями свідків не можна визнати обґрунтованими. Саме по собі надання допомоги ОСОБА_4 за життя останньої та її поховання не є доказом проживання однією сім`єю з нею за відсутності доказів спільного проживання, ведення спільного господарства, пов`язаності осіб спільним побутом, наявності взаємних прав та обов`язків. Надані позивачкою чеки та квитанції не підтверджують обставин спільного ведення господарства з ОСОБА_4 , як і не підтверджують за чиї саме кошти такі товари придбано та для кого вони придбавалися. Доводи апеляційної скарги щодо неналежного виконання територіальним центром соціального обслуговування обов`язків щодо надання ОСОБА_4 соціальних послуг не спростовують висновків суду, оскільки належне чи неналежне виконання працівниками територіального центру соціального обслуговування Дарницького району м. Києва своїх обов`язків не є доказом утворення між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 сімейних відносин. Утримання квартири після смерті ОСОБА_4 та догляд за місцем поховання останньої позивач здійснює на власний розсуд, проте такі дії не свідчать про проживання позивачки зі спадкодавцем ОСОБА_4 однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини. Тривале перебування на квартирному обліку та незадовільні житлові умови, про що заявлено позивачкою при розгляді справи в апеляційному порядку, не впливає на вирішення даного спору, оскільки такі обставини не є предметом даного судового розгляду. За таких обставин колегія суддів прийшла до висновку, що рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим і не може бути скасоване з підстав, викладених у апеляційній скарзі. Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-383 ЦПК України, суд, п о с т а н о в и в : апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 15 лютого 2021 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня проголошення постанови до Верховного Суду шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до цього суду з підстав, викладених у ст. 389 ЦПК України. Повний текст постанови виготовлений 19.05.2021 Головуючий Л. Д. Махлай Судді О. В. Немировська Т. І. Ящук