Постанова 4824 № 753/708/19

справа № 753/708/19 головуючий у суді І інстанції Коренюк А.М. провадження № 22-ц/824/3355/2021 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Мостова Г.І. ПОСТАНОВА Іменем України 12 квітня 2021 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді: Мостової Г.І., суддів: Сержанюка А.С., Сушко Л.П., за участю секретаря судового засідання: Сердюк К.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 09 грудня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа: ОСОБА_3 , про відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, що призвело до смерті особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки, - в с т а н о в и в : У січні 2019 року ОСОБА_2 звернулась до Дарницького районного суду міста Києва з позовом до ОСОБА_1 , третя особа: ОСОБА_3 , у якому просила стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 моральну шкоду у розмірі 2 000 000 грн. Позовні вимоги мотивовані тим, що 23 липня 2013 року о 12 год. 27 хв. на вулиці Садова та Лугова, що навпроти будинку № 14 по вулиці Лугова (мікрорайон Осокорки) у місті Києві, відповідач ОСОБА_1 , керуючи автомобілем «MERCEDES-BENZ ML 63», державний номерний знак НОМЕР_1 , вчинив наїзд на її малолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який проїжджав проїзну частину дороги на дитячому велосипеді «ARDIS», та внаслідок отриманих травм загинув на місці пригоди. Син ОСОБА_5 був єдиним її сином, після смерті якого, життя позивача було повністю порушене. Через передчасну смерть сина вона до цього часу не може отямитися і перебуває у постійній депресії. У неї різко погіршився стан здоров`я, порушився сон і вона не може ні про що думати, окрім смерті єдиного сина та тієї несправедливості, у якій живе горем останні роки. Навіть цей позов приносить їй душевний біль та страждання, бо потрібно знову й знову у помислах повертатися у ті страшні для неї часи. У зв`язку з погіршенням стану її здоров`я та переживанням, сильного психоемоційного стресу, за направленням лікаря вона була вимушена лікуватись у «Центрі первинної медико-санітарної допомоги № 4» амбулаторії загальної практики-сімейної медицини, і по цей час стан її здоров`я не відновився, до цього часу вона перебуває на «Д» обліку з приводу «астено-невротичного синдрому, остеохондрозу хребта, розповсюдженого з переважним ураженням поперековового відділу», й досі не може займатися своїми звичними заняттями та постійно перебуває у пригніченому стані, але її не покидає надія, що колись врешті скінчиться зухвале нахабство відповідача та винні будуть покарані, оскільки постановою слідчого НП ГУ НП у м. Києві від 26 жовтня 2018 року досудове розслідування у кримінальному провадженні, яке було внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за фактом дорожньо-транспортної пригоди за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 286 КК України щодо ОСОБА_1 закрито на підставі пункту 2 частини 1 статті 284 КПК України. Вважає, що саме діями відповідача ОСОБА_1 їй було завдано великої та непоправної моральної шкоди, яка полягає у тому, що втратила єдиного сина, та більше дітей мати не зможе. Втрата сина для неї це втрата всього життя. Вона завагітніла у 42 роки, син ОСОБА_5 був довгоочікуваною дитиною після довгих років лікування від безпліддя, й у одну мить сина не стало через дії відповідача. Завдана відповідачем моральна шкода з приводу трагічної смерті її малолітнього сина, якому на час дорожньо-транспортної пригоди було лише 9 років, полягає у тому, що вона страждала та страждає до сьогодні емоційно, додаються ще й моральні, психологічні переживання, які виразилися у душевному болі та депресії у зв`язку зі смертю єдиної дитини, оскільки дітей у неї більше не може бути за віковими показниками, порушенням нормальних життєвих та соціальних стосунків, через неможливість продовження активного життя із близькою людиною. Ситуація стала дуже психотравмуючою. Після смерті єдиного сина, подружнє життя позивача також зруйнувалося. На фоні трагедії у сім`ї позивача почастішали суперечки, які згодом переросли у відкриті конфлікти та, як наслідок, призвели до розлучення позивача із чоловіком. Наразі вона самотня. Душевних страждань завдає також і той факт, що відповідач, розуміючи наслідки вчиненої ним дорожньо-транспортної пригоди, жодним чином не намагався їх виправити, він просто самоусунувся, та навіть не вибачився, що тягне за собою необхідність нераціонального використання свого часу на юридичні способи поновлення порушених прав. Отже, діями відповідача їй як позивачу завдано немайнових втрат, спричинених моральними та фізичними стражданнями, які вплинули на негативні зміни у житті: щоденні думки та спогади про наслідки психотравмуючої події, негативні переживання, потреба в уникненні аналогічних обставин, насторога, тривога, емоційні та тілесні реакції при згадуванні, переживання фізичних незручностей та психологічного дискомфорту, довготривала відірваність від активного соціального життя, бажання його уникнути, самоусунутися, знижений та нестійкий настрій, порушення сну, емоційна напруга, нервозність та дратівливість. Після події позивач переживає й до нині важкий емоційний стрес. Внаслідок втрати вона й досі відчуває почуття приниженої гідності, образи, обурення поведінкою відповідача, переживає щодо своєї соціальної репутації, відношення родини та близьких до трагічних подій загибелі дитини. Наслідки події, що сталася, потягли за собою нераціональне витрачання свого часу, обумовили необхідність залучення значних фізичних, душевних та матеріальних ресурсів, дотепер вимагають компенсаційний можливостей задля їх подолання. Розмір заподіяної моральної шкоди визначити їй важко та такий розмір, зважаючи на безцінну втрату єдиної дитини, має компенсувати ті емоційні страждання, які довелося та доводиться переносити й донині, які вона оцінює у розмірі 2 000 000 грн., що й стало підставою звернення до суду з цим позовом. Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 09 грудня 2020 року позов ОСОБА_2 задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 2 000 000 грн моральної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави 9 605 грн судового збору. Суд першої інстанції обґрунтував свої висновки тим, що внаслідок дорожньо-транспортної пригоди під час керування відповідачем джерелом підвищеної небезпеки загинула людина - малолітній та єдиний син позивача, позивачу завдано моральної шкоди внаслідок втрати дитини, відповідно визначена судом сума моральної шкоди є співмірною до завданих позивачу душевних страждань. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Дарницького районного суду міста Києва від 09 грудня 2020 року та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову ОСОБА_2 . Апеляційна скарга мотивована тим, що в діянні відповідача відсутній склад кримінального правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 268 КК України, оскільки в діях водія ОСОБА_1 порушень Правил дорожнього руху України, які б виявлялися в причино-наслідковому зв`язку з виникненням цієї події, не вбачається. У рішенні суду першої інстанції безпідставно визначені норми Закону України «Про дорожній рух» і встановлено, що внаслідок дій водія ОСОБА_1 загинув малолітній син позивача. Зазначаючи дані норми Закону суд першої інстанції не визначив, які норми Закону або Правил дорожнього руху України порушив водій ОСОБА_1 , внаслідок яких відбулася дорожньо-транспортна пригода і загибель ОСОБА_4 і не зазначив, які докази підтверджують ці обставини. Пункт 1.5 Правил дорожнього руху України є загальними для виконання і не встановлюють причинний зв`язок між діями водія ОСОБА_1 та наслідками дорожньо-транспортної пригоди. Усвідомлюючи, що факт відсутності його вини у вказаній пригоді буде доведено слідством, він 25 липня 2013 року зустрівся з позивачем, попросив вибачення за те, що саме він опинився в той час у тому місці та передав їй 1 000 доларів США (еквівалент 8 000 грн.). Саме цю суму ОСОБА_2 визначила, як витрати на поховання сина, при передачі цієї суми були присутні свідки, як з боку позивача, так і з його боку. Додані до позовної заяви документи не містять даних з якого часу у позивача встановлено вказані діагнози та найголовніше не доведено причинний зв`язок між загибеллю сина та виникненням вказаних захворювань, саме тому у судовому рішенні відсутнє посилання на ці медичні документи, як на докази погіршення здоров`я позивача. Оскаржуване рішення суду не відповідає вимогам статті 265 ЦПК України, оскільки: в описовій частині не викладені заперечення відповідача; в мотивувальній частині рішення відсутні посилання на докази, на підставі яких суд встановив фактичні обставини; не визначені докази, відхилені судом, та мотиви їх відхилення (постанова про закриття кримінального провадження внесеного до ЄРДР за № 12013110000000787 від 23 липня 2013 року у частині відсутності доказів порушення ОСОБА_1 пунктів Правил дорожнього руху України); не зазначена мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи. Загалом мотивувальна частина рішення суду і встановлені судом обставини повністю відображають зміст позовної заяви викладеної в описовій частині. Порушення норм матеріального права стосується застосування судом першої інстанції положень пункту 1 частини 2 статті 23 ЦК України, оскільки позивачем у позовній заяві не наведені обставини отриманого фізичного болю та страждань, яких вона зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, внаслідок дорожньо-транспортної пригоди 23 липня 2013 року і загибеллю її сина. Позовна заява не містить посилання на докази, які підтверджують дані обставини і під час розгляду справи в суді першої інстанції не було надано доказів, що внаслідок дорожньо-транспортної пригоди 23 липня 2013 року ОСОБА_2 отримала каліцтво або інше ушкодження здоров`я, оскільки вона не була учасником цієї дорожньо-транспортної пригоди. Позивачем також не надано належних та допустимих доказів, що наявні у неї захворювання виникли внаслідок загибелі сина 23 липня 2013 року або відбулося значне погіршення наявних хвороб. Представник ОСОБА_2 - адвокат Кучерук М.В. подав відзив, у якому просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги та залишити оскаржуване рішення без змін, та зазначає, що відповідно до частини 2 статті 1167 ЦК України, моральна шкода відшкодовується незалежно від вини особи, зокрема, якщо шкоди завдано смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки. Виходячи із положень частини 5 статті 1187 ЦК України, згідно з якими особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоду було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого. Відсутність обвинувального вироку чи наявність постанови слідчого про відмову у порушенні кримінальної справи за статтею 286 КК України не звільняє відповідача від обов`язку доказування своєї невинуватості. Таким чином, закон містить вказівку на перерозподіл доказування та зобов`язує саме відповідача довести, що шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, було спричинено внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого, тобто не з вини відповідача. Разом із тим, шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, завжди є неправомірною та передбачає безвинну відповідальність власника такого джерела. Наявність постанови слідчого про закриття кримінального провадження не є підставою для звільнення від доказування. За таких обставин, рішення Дарницького районного суду міста Києва від 09 грудня 2020 року ґрунтується на засадах верховенства права, є законним і обґрунтованим. Інші учасники справи, повідомлені належним чином про розгляд справи у суді апеляційної інстанції, не скористались своїм процесуальним правом на подання відзиву на апеляційну скаргу, заперечень щодо змісту та вимог апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції не направили. Колегія суддів, вислухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, вивчивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке. Судом встановлено та з матеріалів справи вбачається, що 23 липня 2013 року о 12 год. 27 хв. на вулиці Садова та Лугова, що навпроти будинку № 14 по вулиці Лугова (мікрорайон Осокорки) у місті Києві, відповідач ОСОБА_1 , керуючи автомобілем «MERCEDES-BENZ ML 63», державний номерний знак НОМЕР_1 , власником якого була ОСОБА_3 , вчинив наїзд на малолітнього сина позивача ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 10 т. 1), який проїжджав проїзну частину дороги на дитячому велосипеді «ARDIS», та внаслідок отриманих травм загинув на місці пригоди (а.с. 11, 12, 42-53 т. 1). Відповідно до лікарського свідоцтва про смерть № 1904/2 від 27 липня 2013 року, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , помер у віці 9 років на місці аварії за адресою: Осокорки, вул. Садова, внаслідок відкритої черепно-мозкової травми (а.с.11 т. 1). По даному факту було внесено відомості про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань 23 липня 2013 року за № 2013110000000787 (а.с. 40,41 т. 1). Згідно з Висновку експерта за результатами проведення комісійної судової автотехнічної і транспортно-трасологічної експертизи № 14293/16-52/11182/18-52, 4612/4613, 4634/4658, 9842/12510, 12- 1/661 від 07 червня 2018 року: пункт

12. Оскільки в рамках даного дослідження неможливо в категоричній формі встановити наявність/відсутність технічної можливості у водія автомобіля «Mercedes-BENZ ML 63» уникнути зіткнення із велосипедом шляхом застосування екстреного гальмування з моменту виникнення небезпеки при наведеному вище діапазоні швидкостей руху автомобіля, то оцінити відповідність дій водія автомобіля «Mercedes-BENZ ML 63» згідно з вимог пунктів 12.3 та 12.4 ПДР, та відповідно, встановити причинний зв`язок між діями вказаного водія та виникненням ДТП - в категоричній формі неможливо. При цьому, якщо на момент скоєння ДТП автомобіль «Mercedes-BENZ ML 63» рухався зі швидкістю 100 км/год, то з причин викладених вище, в діях водія даного ТЗ вбачається невідповідність вимогам пункту 12.4 ПДР, які знаходяться у причинному зв`язку із виникненням ДТП. Оцінка відповідності дій водія автомобіля «Mercedes-BENZ ML 63» згідно із вимогами пунктів 1.7 та 2.3 «б» ПДР і встановлення їх причинного зв`язку із настанням даної ДТП не потребує застосування спеціальних знань в галузі автотехніки, а тому ще може бути зроблено слідством (судом) самостійно, керуючись відповідними вимогами ПДР та беручи до уваги даний висновок. пункт

13. Оцінка дій малолітнього велосипедиста у даній дорожній обстановці, та відповідно, встановлення причинного зв`язку між діями вказаного велосипедиста та виникненням ДТП не потребує застосування спеціальних знань, тому викладене може бути вирішене слідчим (судом) самостійно з врахуванням усіх зібраних по справі доказів, в тому числі і даного висновку, пункт

15. В технічному аспекті вирішення питання в даній дорожній обстановці, з технічної точки зору малолітній велосипедист своїм виїздом на велосипеді на проїзну частину в напрямку смуги руху автомобіля Mercedеs (поза межами пішохідного переходу) призвів до того, що для водія вказаного автомобіля була створена небезпечна ситуація, яка в подальшому переросла в аварійну діями водія автомобіля «Mercedes-BENZ ML 63», в частині, несвоєчасного застосування ним екстреного гальмування та (або) в частині недотримання водієм автомобіля швидкісного режиму в межах населеного пункту згідно вимог ПДР. Водночас, для того комплексу кількісних даних зближення обох ТЗ до місця зіткнення, при яких водій не мав технічну можливість уникнути зіткнення з моменту виникнення небезпеки (детально викладено вище), визначити чиїми діями була створена аварійна ситуація неможливо (а.с. 91,92 т. 2). пункт 9-14. В даній дорожньо-транспортній ситуації малолітній велосипедист ОСОБА_4 повинен був діяти у відповідності з вимогами пунктів 6.1 та 10.1 Правил дорожнього руху України. В даній дорожньо-транспортній ситуації технічна можливість уникнути зіткнення транспортних засобів для велосипедиста ОСОБА_4 визначалася шляхом виконання вимог пунктів 6.1 та 10.1 ПДР України, для чого у нього не було будь-яких перешкод технічного характеру. Дії малолітнього велосипедиста ОСОБА_4 в даній дорожньо-транспортній ситуації не відповідали вимогам пунктів 6.1 та 10.1 Правил дорожнього руху України та знаходилися, з технічної точки зору, в причинному зв`язку з виникненням даної дорожньо-транспортної пригоди. Кінцева оцінка дій малолітнього велосипедиста ОСОБА_4 може бути проведена слідчим (судом) самостійно з урахуванням того, що в такому віці діти не можуть правильно оцінити дорожню обстановку та недостатньо усвідомлюють, що вони своїми діями можуть створити небезпеку для подальшого руху іншим учасникам дорожнього руху. В даній дорожньо-транспортній ситуації водій автомобіля «Mercedes-BENZ ML 63» ОСОБА_1 повинен був діяти у відповідності з вимогами пунктів 1.7, 12.3 та дорожньої розмітки 1Л Правил дорожнього руху України. Якщо швидкість руху автомобіля «Mercedes-BENZ ML 63» перед дорожньо-транспортною пригодою становила близько 100 км/год, як це вказує свідок ОСОБА_6 , то в даній дорожньо-транспортній ситуації водій автомобіля «Mercedes-BENZ ML 63» ОСОБА_1 повинен був також не перевищувати встановлений швидкісний режим при русі в населеному пункті, тобто діяти у відповідності до вимог пунктів 12.4 та 12.9 «б» Правил дорожнього руху України. Відповідно до методичних рекомендацій по проведенню судових автотехнічних експертиз, в даній дорожньо-транспортній ситуації небезпека для подальшого руху водію автомобіля «Mercedes-BENZ ML 63» ОСОБА_1 виникає в момент виявлення ним малолітнього велосипедиста ОСОБА_7 , який рухався по тротуару без супроводу дорослих, в будь-який момент може змінити напрямок свого руху в сторону напрямок та виїхати на проїзну частину дороги. В даній дорожньо-транспортній ситуації технічна можливість уникнути зіткнення транспортних засобів для водія автомобіля «Mercedes-BENZ ML 63» ОСОБА_1 визначалася шляхом виконання ним вимог пунктів 1.7 та 12.3 Правил дорожнього руху України, для чого у нього не було будь-яких перешкод технічного характеру. Дії водія автомобіля «Mercedes-BENZ ML 63» ОСОБА_1 в даній дорожньо-транспортній ситуації не відповідали вимогам пунктів 1.7, 12.3 Правил дорожнього руху України та знаходилися, з технічної точки зору, у причинному зв`язку з виникненням даної дорожньо-транспортної пригоди. В даній дорожньо-транспортній ситуації небезпека для руху та небезпечна обстановка була створена діями неповнолітнього велосипедиста ОСОБА_4 . В даній дорожньо-транспортній ситуації аварійна обстановка була створена як діями малолітнього велосипедиста ОСОБА_4 , які не відповідали вимогам пунктів 6 1 та 10.1 Правил дорожнього руху України та знаходилися, з технічної точки зору, в причинному зв`язку з виникненням даної дорожньо-транспортної пригоди, так і діями водія автомобіля «Mercedes-BENZ ML 63» ОСОБА_1 , які не відповідали вимогам пунктів 1.7, 12.3 Правил дорожнього руху України та знаходилися, з технічної точки зору, в причинному зв`язку з виникненням даної дорожньо-транспортної пригоди (а.с. 106-107 т. 2). Відповідно до Постанови слідчого НП ГУ НП у місті Києві від 26 жовтня 2018 року, яка не оскаржувалася у встановленому законом порядку, кримінальне провадження за фактом дорожньо-транспортної пригоди за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 286 КК України, щодо ОСОБА_1 закрито на підставі пункту 2 частини 1 статті 284 КПК України за відсутності вини в його діянні. У вказаній Постанові зазначено наступне. Аналізуючи зібрані у даній кримінальній справі докази, та об`єктивні дані про механізм дорожньо-транспортної пригоди, слідство дійшло висновку, що головною причиною її виникнення явились необачні дії самого велосипедиста ОСОБА_4 на проїзній частині, які суперечать вимогам пунктів: 6.1; 6.7 та 11.14 Правил дорожнього руху України: · пункт 6.1: рухатися по дорозі на велосипедах, дозволяється особам, які досягли 14-річного віку; · пункт 6.7: велосипедисти повинні виконувати вимоги цих Правил, що стосується водіїв або пішоходів і не суперечать вимогам цього розділу; · пункт 11.14: рух по проїзній частині на велосипедах, мопедах, гужових возах (санях) і вершникам дозволяється лише в один ряд по правій крайній смузі якомога правіше, за винятком випадків, коли виконується об`їзд. Поворот ліворуч та розворот дозволяється на дорогах з однією смугою для руху в кожному напрямку і без трамвайної колії посередині. Дозволяється рух по узбіччю, якщо це не створить перешкод пішоходам. В ході досудового слідства не здобуто доказів, які б вказували, що на момент ДТП водій автомобіля «MERCEDES-BENZ ML. 63», ОСОБА_1 на момент ДТП рухався зі швидкість більшою ніж максимально дозволена на даному відрізку проїзної частини 60 км/год. Згідно з проведеної експертизи по відеозйомці встановлено, що по проїзній частині вул. Садової до ДТП ОСОБА_1 рухався зі швидкістю 91.5-104.8 км/год., однак зазначена швидкість була зафіксована на відстані 400 м перед зазначеною ДТП, а тому не можна стверджувати, що з такою ж швидкістю він рухався в момент події. Крім того, аналізуючи матеріали провадження можна зробити висновок, що на момент ДТП автомобіль «MERCEDES-BENZ ML 63», під керуванням водія ОСОБА_1 рухався зі швидкістю 60 км/год, оскільки згідно з схеми, яка складалася на місці пригоди від 23 липня 2013 року встановлено, що кінцеве положення автомобіля «MERCEDES-BENZ ML 63», знаходиться на відстані 32,8м. від краю вул. Лугова, 14, де найбільш ймовірніше місце застосування водієм ОСОБА_1 гальмування, враховуючи показання всіх свідків в тому числі показання неповнолітнього ОСОБА_6 , який вказує, що автомобіль «MERCEDES-BENZ ML 63», гальмував після контакту з велосипедом. Зазначена відстань, тобто 32.8 м співпадає з висновком автотехнічної експертизи № 2 ат від 12 лютого 2014 року, в якому зазначено, що повний зупиночний шлях автомобіля «MERCEDES-BENZ ML 63», в умовах даної дорожньо-транспортної пригоди, за умови його руху зі швидкістю 60 км/год становить 35,8 м., а при русі автомобіля «MERCEDES-BENZ ML 63», зі швидкістю 100 км/год мінімальна відстань для повної зупинки становила б 78.6 м, що не відповідає даним зібраних на місці пригоди. Крім того, показання водія ОСОБА_1 щодо швидкості його автомобіля 60 км/год., в момент ДТП підтверджуються показами свідків ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 . Під час досудового розслідування не доведено наявність в діях водія ОСОБА_1 порушень вимог Правил дорожнього руху України, які б знаходились в причинному зв`язку з даною дорожньо-транспортною пригодою, і вказували б на присутність в його діянні складу кримінального правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 286 КК України, тож слідство дійшло висновку, що в діянні водія ОСОБА_1 відсутній склад кримінального правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 286 КК України. На підставі вищевикладеного, приймаючи до уваги, що дана дорожньо-транспортна пригода сталася внаслідок порушення Правил дорожнього руху України з боку велосипедиста ОСОБА_4 , а в діях водія ОСОБА_1 , порушень Правил дорожнього руху України, які б знаходилися в причинно-наслідковому зв`язку з виникненням даної події не вбачається, тому відповідно відсутній в діянні склад кримінального правопорушення, передбаченого статтею 286 частина 2 КК України (а.с. 155-171 т. 1). Предметом позову у цій справі є вимоги ОСОБА_2 про відшкодування моральної шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки. Зі змісту частини 1 статті 1187 ЦК України, вбачається, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням транспортних засобів, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Відповідно до частини 2 статті 1187 ЦК України, шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Відповідно до пункту 4 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» № 4 від 01 березня 2013 року, розглядаючи позови про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, суди повинні мати на увазі, що відповідно до статей 1166, 1187 ЦК шкода, завдана особі чи майну фізичної або юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її завдала. Обов`язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її завдавача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, - незалежно від наявності вини. З огляду на викладене, колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги, про те, що постановою слідчого НП ГУ НП у місті Києві від 26 жовтня 2018 року встановлено відсутність вини відповідача в його діянні, а тому у нього відсутній обов`язок відшкодовувати моральну шкоду, оскільки, як зазначено вище, відповідач, як особа, яка керувала джерелом підвищеної небезпеки, повинна нести відповідальність за моральну шкоду, завдану таким джерелом, незалежно від наявності його вини. Разом з тим, відповідно до частини 5 статті 1187 ЦК України, особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого. При завданні шкоди джерелом підвищеної небезпеки на особу, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, не може бути покладено обов`язок з її відшкодування, якщо вона виникла внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого (частина 5 статті 1187 ЦК України). Під непереборною силою необхідно розуміти, зокрема, надзвичайні або невідворотні за даних умов події (пункт 1 частини 1 статті 263 ЦК України), тобто ті, які мають зовнішній характер. Під умислом потерпілого слід розуміти, зокрема, таку його протиправну поведінку, коли потерпілий не лише передбачає, але і бажає або свідомо допускає настання шкідливого результату (наприклад, суїцид). Якщо груба необережність потерпілого сприяла виникненню або збільшенню шкоди, то залежно від ступеня вини потерпілого (а в разі вини особи, яка завдала шкоди, - також залежно від ступеня її вини) розмір відшкодування зменшується, якщо інше не встановлено законом (частина 2 статті 1193 ЦК України). Як вбачається з матеріалів справи, заперечуючи проти позовних вимог у відзиві на позовну заяву, відповідач посилався на те, що шкоду було завдано внаслідок непереборної сили, оскільки відповідач не мав технічної можливості уникнути зазначеної дорожньо-транспортної пригоди. А також, відповідач вказував на те, що підставою для закриття кримінального провадження є висновок органу досудового розслідування про те, що головною причиною виникнення дорожньо-транспортної пригоди явились необачні дії велосипедиста ОСОБА_4 на проїзній частині, що суперечить вимогам пунктів 6.1, 6.7 та 11.14 Правил дорожнього руху України (а.с. 149-154 т. 1), що підтверджується Постановою про закриття кримінального провадження від 26 жовтня 2018 року (а.с. 155-171 т. 1). Колегія апеляційного суду, встановлюючи наявність/відсутність обов`язку відповідача з відшкодуванняшкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, враховує таке. Постанова про закриття кримінального провадження повинна містити: зміст обставин, які є підставами для прийняття постанови та мотиви прийняття постанови, їх обґрунтування (стаття 110 КПК України). Таке процесуальне рішення має відповідати встановленим матеріалами справи обставинам. У постанові викладається сутність заяви та відповіді на поставлені нею питання, які виключають провадження у справі та обумовлюють закриття. Якщо постанова про закриття кримінального провадження не оскаржена, містить встановлені у кримінальному провадженні факти, то є належним, допустимим та достовірним доказом. Відповідно до частини 6 статті 82 ЦПК України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою. Отже, зі змісту частини 6 статті 82 ЦПК України вбачається, що Постанова про закриття кримінального провадження від 26 жовтня 2018 року немає преюдиціального характеру, в тому числі і щодо обставин непереборної сили, та є доказом, який повинен досліджуватися та оцінюватися судом в сукупності з іншими доказами, наявними у матеріалах справи (аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 10 квітня 2020 року у справі №532/1374/18; від 01 лютого 2018 року у справі № 126/1439/17). Колегія апеляційного суду встановила, що висновки, викладені у постанові про закриття кримінального провадження, не узгоджуються з висновками експертів, наявних у кримінальному провадженні, зокрема, Висновку судової автотехнічної експертизи по факту дорожньо-транспортної пригоди з участю автомобіля Mercedes-Benz ML-63 НОМЕР_1 та велосипеда «ARDIS» від 27 липня 2015 року, наданого Столичним бюро судових експертиз, Висновку комплексної комісійної судової транспортно-трасологічної та автотехнічної експертизи № 211/5838 від 14 липня 2016 року, наданого Харківським науково-дослідним інститутом судових експертиз ім. Засл. проф. М.С. Бокаріуса, та Висновку за результатами проведення комісійної судової автотехнічної і транспортно-трасологічної експертизи №№ 14293/16?52/11182/18-52, 4612/4613, 4634/4658, 9842/12510, 12-1/661 від 07 червня 2018 року. Оцінивши докази в їх сукупності, колегія апеляційного суду встановила наявність у діях відповідача порушення Правил дорожнього руху України та причинно-наслідковий зв`язок між порушенням Правил дорожнього руху України, настанням дорожньо-транспортної пригоди та її наслідками у вигляді смерті велосипедиста ОСОБА_4 . Як вбачається з матеріалів справи, інших доказів на підтвердження обставин непереборної сили, відповідачем не надано. Врахувавши наведені обставини та норми матеріального права, суд першої інстанції, з висновками якого погоджується й колегія суддів, дійшов правильного висновку, що відповідач, як особа, яка керувала джерелом підвищеної небезпеки, повинна нести відповідальність за моральну шкоду, завдану таким джерелом, незалежно від наявності його вини, оскільки наявність обставин, передбачених частиною 5 статті 1187 ЦК України, щодо того, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили, належними та допустимими доказами, - відповідачем не доведено. Згідно зі статтею 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я. Відповідно до довідки Комунального некомерційного підприємства «Центр первинної медико-санітарної допомоги № 4» амбулаторії загальної практики сімейної медицини від 04 квітня 2014 року, ОСОБА_2 перебуває на «Д» обліку з приводу «астено-невротичного синдрому, остеохондрозу хребта, розповсюдженого з переважним ураженням поперековового відділу» (а.с. 13 т. 1 ). Відповідно до Медичної карти амбулаторного хворого ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ), позивач за період з 15 серпня 2013 року, після вказаної дорожньо-транспортної пригоди, до 08 серпня 2018 року, подання позову, 22 рази, тобто регулярно кожні 2-3 місяці, зверталася зі скаргами на погіршення здоров`я, спричиненого моральними стражданнями у зв`язку із трагічною смертю єдиного сина, та їй призначалося лікування (а.с. 14?38 т. 1). Відповідно до пункту 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року (із змінами внесеними постановою № 5 від 25 травня 2001 року) «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає незалежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При визначенні розміру відшкодування моральної шкоди мають враховуватись вимоги розумності справедливості, а також майнового стану цивільного відповідача. Колегія апеляційного суду вважає, що у зв`язку із загибеллю сина, позивач понесла й несе глибокі психо-емоційні страждання (душевні переживання), завдані трагічною смертю єдиного сина внаслідок дій відповідача, який керував джерелом підвищеної небезпеки, та внаслідок його дій загинув малолітній син позивачки. Отже, діями відповідача позивачу завдано немайнових втрат, спричинених моральними та фізичними стражданнями, які вплинули на негативні зміни у житті: щоденні думки та спогади про наслідки психотравмуючої події, негативні переживання, потреба в уникненні аналогічних обставин, насторога, тривога, емоційні та тілесні реакції при згадуванні, переживання фізичних незручностей та психологічного дискомфорту, довготривала відірваність від активного соціального життя, бажання його уникнути, самоусунутися, знижений та нестійкий настрій, порушення сну, емоційна напруга, нервозність та дратівливість. Відповідно до положень статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Однак, суд апеляційної інстанції, визначаючи розмір моральної шкоди, виходить із засад виваженості, розумності та справедливості, взявши до уваги, що згідно з частиною 1 статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю, врахував глибину фізичних, душевних страждань позивача, а також розмір відшкодованих відповідачем позивачу коштів, дійшов висновку про необхідність зменшення розміру моральної шкоди до 1 500 000 грн. При цьому, враховуючи вік позивача на момент дорожньо-транспортної пригоди та загибелі сина - 51 рік (а.с. 6 т. 1), свідоцтво про розірвання шлюбу від 22 жовтня 2013 року (а.с. 39 т. 1), колегія апеляційного суду вважає, що саме лише усвідомлення позивачем факту неможливості більше народити дитину у зареєстрованому шлюбі, свідчить про наявність причинного зв`язку між загибеллю сина та виникненням вказаних захворювань, інші доводи апеляційної скарги щодо відсутності причинного зв`язку між загибеллю сина та виникненням вказаних захворювань, - не спростовують висновків суду першої інстанції щодо наявності завданої відповідачем позивачу моральної шкоди, а лише зводяться до власного тлумачення норм матеріального права та необхідності переоцінки доказів у справі. Колегія апеляційного суду також відхиляє доводи апеляційної скарги про відсутність підстав для стягнення моральної шкоди у зв`язку з тим, що позивач не була учасником цієї дорожньо-транспортної пригоди, з огляду на положення статті 23 ЦК України. Відповідно до частини першої статті 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково, а рішення Дарницького районного суду міста Києва від 09 грудня 2020 року змінити у частині розміру моральної шкоди до 1 500 000 грн. Відповідно до частин 1, 13 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 382 ЦПК України у резолютивній частині постанови суду апеляційної інстанції зазначається новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування судового рішення, та розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Оскільки, апеляційну скаргу задоволено частково, то враховуючи розмір задоволених апеляційних вимог (25% ціни позову), розмір судового збору за розгляд справи у суді апеляційної інстанції, що підлягає стягненню з позивача на користь відповідача - становить 3 602 грн (14 407 грн 50 коп. - 14 407 грн 50 коп. * 75%). Оскільки, рішення суду першої інстанції підлягає зміні, а розмір задоволених позовних вимог становить 75% ціни позову, то розмір судового збору за розгляд справи у суді першої інстанції, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, становить - 7 204 грн (9 605 грн * 75%). Отже, всього слід стягнути з відповідача на користь позивача судовий збір у розмірі 3 602 грн (7 204 грн - 3 602 грн). Керуючись статтями 367, 369, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд, ­- п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Дарницького районного суду міста Києва від 09 грудня 2020 року змінити. Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_3 ) 1 500 000 грн моральної шкоди, завданої внаслідок ДТП та судовий збір за розгляд справи судом першої та апеляційної інстанцій у розмірі 3 602 грн. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення тексту повного судового рішення. Повний текст судового рішення складений 21 травня 2021 року. Головуючий Г.І. Мостова Судді А.С. Сержанюк Л.П. Сушко