Постанова 4803 № 185/5316/20

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/3622/21 Справа № 185/5316/20 Головуючий у першій інстанції: Шаповалова І. С. Суддя-доповідач: Красвітна Т. П. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 12 травня 2021 року колегія суддів Судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду у складі: головуючого - Красвітної Т.П., суддів: Свистунової О.В., Єлізаренко І.А, при секретарі Догоновій О.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу по апеляційній скарзі Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 21 грудня 2020 року по справі за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа - Служба у справах дітей Павлоградської міської ради Дніпропетровської області, про визнання дій неправомірними та позбавлення права користування житловим приміщенням, - ВСТАНОВИЛА: У липні 2020 року АТ КБ «ПриватБанк» звернулось до суду з даним позовом, посилаючись на те, що згідно укладеного договору від 27 грудня 2007 року відповідач отримав кредит у розмірі 21000,00 доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 11,04% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 27 грудня 2027 року. В забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором 27 грудня 2007 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та відповідачем був укладений договір іпотеки, згідно якого відповідач ОСОБА_1 надав в іпотеку квартиру, розташовану за адресою по АДРЕСА_1 . 28 жовтня 2013 року банк звернувся з позовом до відповідачів про звернення стягнення на предмет іпотеки. В порушення п. 18.12 договору іпотеки, у вказаній квартирі зареєстровані також ОСОБА_4 , 2004 року народження, ОСОБА_2 , 1972 року народження, ОСОБА_3 , 1991 року народження, чим порушено вимоги договору іпотеки. Тому позивач просив припинити дії, які порушують право сторони договору, шляхом визнання дій ОСОБА_1 щодо реєстрації у предметі іпотеки ОСОБА_4 , 2004 року народження, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 неправомірними та вчиненими з порушенням законодавства; позбавити права користування житловим приміщенням за адресою по АДРЕСА_1 неправомірно зареєстрованих осіб, а саме ОСОБА_4 , 2004 року народження, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , які зареєстровані та проживають у вказаній квартирі зі зняттям з реєстраційного обліку. Рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 21 грудня 2020 року в задоволенні позову відмовлено. В апеляційній скарзі АТ КБ «ПриватБанк», посилаючись на недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, ставить питання про скасування оскаржуваного рішення та ухвалення нового судового рішення про задоволення позовних вимог. Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія не знаходить підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування оскаржуваного рішення, виходячи з наступного. Встановлено судом та стверджується зібраними у справі доказами, що 27 грудня 2007 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №DNQ0GK00000206 у вигляді непоновлювальної лінії на суму 21000,00 доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 11,04% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 27 грудня 2027 року (а.с. 4-5). В забезпечення виконання зобов`язань за вказаним вище кредитним договором, 27 грудня 2007 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 був укладений договір іпотеки квартири, що посвідчений нотаріусом Першої павлоградської державної нотаріальної контори за №1-7016, згідно якого відповідач ОСОБА_1 надав в іпотеку квартиру, розташовану за адресою по АДРЕСА_1 (а.с. 6-8). За положеннями пункту 18.12 договору іпотеки квартири від 27 грудня 2007 року, іпотекодавець ( ОСОБА_1 ) зобов`язується не надавати документи у відповідні держоргани з метою реєстрації будь-яких осіб у предметі іпотеки без письмової згоди на це іпотекодержателя (АТ КБ «ПриватБанк»). Згідно пункту 33.3 договору іпотеки від 27 грудня 2007 року, предмет іпотеки належить ОСОБА_1 на праві власності на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого Першою павлоградською державною нотаріальною конторою за реєстровим №1-7014 та зареєстрованому в Державному реєстрі правочинів за №2614362 згідно витягу №5252293 від 27.12.2007 року. Рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 26 серпня 2014 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 02 грудня 2014 року, у справі №185/10990/13-ц, відмовлено в задоволенні позову ПАТ КБ«ПриватБанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки - квартиру по АДРЕСА_1 (а.с. 56-58). Як вбачається з матеріалів справи, квартира АДРЕСА_2 є предметом іпотеки, виступає як забезпечення зобов`язання громадянина України ОСОБА_1 за споживчим кредитом, наданим йому ПАТ КБ «ПриватБанк» в іноземній валюті - доларах США; площа цієї квартири складає 74,10 кв.м. Згідно копії довідки про склад сім`ї №26 від 25.06.2020 року, виданої Відділом реєстрації та обліку громадян виконавчого комітету Павлоградської міської ради, у квартирі по АДРЕСА_1 зареєстровані з 18.07.2008 року ОСОБА_1 (власник), ОСОБА_2 (дружина), ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (донька), та з 27.01.2011 року ОСОБА_3 (донька) (а.с. 9). Також встановлено, що рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 26 серпня 2014 року у справі №185/8410/15-ц позов ПАТ КБ "ПриватБанк" до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено. Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , ОСОБА_5 заборгованість за кредитним договором №DNQ0GK00000206 від 27 грудня 2007 року на користь ПАТ КБ "ПриватБанк" в розмірі 87641,88 дол. США, з яких: 21601,36 доларів США - заборгованість за тілом кредиту, 17107,58 доларів США - заборгованість зі сплати відсотків, 3192 долари США - заборгованість по комісії за користування кредитом, 41552,23 доларів США - пеня за прострочення сплати чергових платежів, 11,85 доларів США - фіксована частина штрафу, 4172,86 доларів США - процентна складова штрафу. Стягнуто з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , ОСОБА_5 на користь ПАТ КБ "ПриватБанк" судові витрати у сумі 1351,33 грн., з кожного. Відповідно до довідки Павлоградського міськрайонного ВДВС Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) від 19.11.2020 року №34/94981, станом на 19.11.2020 року у відділі відкрито виконавче провадження №51680354 з примусового виконання виконавчого листа Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області №185/8410/15-ц від 04.05.2016 про стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» боргу в розмірі 2304592,56 грн.; з28.07.2016 року утримання коштів здійснюється із заробітної плати боржника; залишок боргу станом на 01.10.2020 року складає 2192757,75 грн. (а.с. 55). За положеннями ст. 47 Конституції України кожен має право на житло Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону та рішення суду. Сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою (ст. 51 Конституції України). Правила, за якими визначається місце проживання фізичної особи, в тому числі дитини, передбачені ст. 29 ЦК України. Нормами сказаної статті Кодексу передбачено, зокрема, що місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я, в якому вона проживає. Згідно абз. 2 ст. 18 Закону «Про охорону дитинства» діти - члени сім`ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем. Право на свободу пересування і вибір місця проживання як невід`ємне право кожної людини закріплено Загальною декларацією прав людини 1948 року (пункт 1 статті 13), Міжнародним пактом про громадянські і політичні права 1966 року (стаття 12), Протоколом N4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (стаття 2). Згідно з Конституцією України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом (частина перша статті 33). Частиною 1 статті 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» передбачено, що реєстрація - це внесення відомостей до паспортного документа про місце проживання або місце перебування із зазначенням адреси житла особи та внесення цих даних до реєстраційного обліку відповідного органу спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань реєстрації. Відповідно до статті 405 ЦК України члени сім`ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником. Член сім`ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім`ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом. Згідно із статтями 150, 156 Житлового кодексу Української РСР громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди. Члени сім`ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням. Відповідно положень Конвенції ООН про права дітей від 20 листопада 1989 року (ратифікована Україною Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 р. №789-X11) дитина, з огляду на його фізичну й розумову незрілість вимагає спеціального захисту й турботи, включаючи належний правовий захист, як до, так і після народження. Таким чином, необхідність реєстрації малолітніх дітей за місцем проживання батьків є обов`язком батьків або їх законних представників. Статтею Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян та безпритульних дітей» передбачено, що держава охороняє і захищає права та інтереси дітей під час вчинення правочинів щодо нерухомого майна. Неприпустиме зменшення або обмеження прав та інтересів дітей під час вчинення будь-яких правочинів щодо жилих приміщень. Органи опіки та піклування здійснюють контроль за дотриманням батьками та особами, які їх замінюють, житлових прав і охоронюваних законом інтересів дітей відповідно до закону. Для вчинення будь-яких правочинів щодо нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування, що надається відповідно до закону. Згідно ст. 6 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» батьки або інші законні представники зобов`язані зареєструвати місце проживання новонародженої дитини протягом трьох місяців з дня державної реєстрації її народження. Статтею 1 Закону України «Про іпотеку» встановлено, що іпотека - вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом. Приписами ст. 9 Закону України «Про іпотеку», передбачено, що іпотекодавець має право володіти та користуватись предметом іпотеки відповідно до його цільового призначення, якщо інше не встановлено цим Законом. Іпотекодавець має право виключно на підставі згоди іпотекодержателя: зводити, знищувати або проводити капітальний ремонт будівлі (споруди), розташованої на земельній ділянці, що є предметом іпотеки, чи здійснювати істотні поліпшення цієї земельної ділянки; передавати предмет іпотеки у наступну іпотеку; відчужувати предмет іпотеки; передавати предмет іпотеки в спільну діяльність, лізинг, оренду, користування. Системний аналіз перелічених вище норм права дає підстави для висновку, що норми статті 9 Закону України «Про іпотеку», а також положення договору іпотеки від 27 грудня 2007 рокуне можуть тлумачити як такі, що обмежують право спільного проживання батька-іпотекодавця та його дітей у житлі, яке виступає предметом іпотеки. Законодавство не обумовлює реалізацію цього права батьків і дітей отриманням дозволу третіх осіб. В даному випадку неповнолітня ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , не мала і не має права власності на житло. Вона набула право користування зазначеним нерухомим майном як член сім`ї власника відповідно до ст. 405 ЦК України, ст. 18 Закону України «Про охорону дитинства» та зберігає це право протягом часу перебування будинку в іпотеці. Умовами укладеного 27 грудня 2007 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 договору іпотеки не передбачено заборони проживання дітей разом з батьками, а реєстрація місця проживання дитини є обов`язком батьків. Згідно з частиною четвертою статті 9, частинами першою, четвертою статті 156 ЖК Української РСР ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом. Члени сім`ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням. До членів сім`ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу. Частиною другою статті 64 ЖК Української РСР передбачено, що до членів сім`ї власника будинку (квартири) належать дружина власника, їх діти і батьки. Відповідно до частини 1 статті 405 ЦК України члени сім`ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає (частина четверта статті 29 ЦК України). Згідно з частинами 2, 3 статті 11 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків. Частиною 1 статті 6 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» встановлено обов`язок батьків або інших законних представників зареєструвати місце проживання новонародженої дитини протягом трьох місяців з дня державної реєстрації її народження. За згодою власника будинку (квартири) член його сім`ї вправі вселяти в займане ним жиле приміщення інших членів сім`ї. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей згоди власника не потрібно (частина 2 статті 156 ЖК Української РСР). Крім того, відповідно до ч.1 ст.12 Закону України «Про іпотеку», у разі порушення іпотекодавцем обов`язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов`язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Частиною 1 статті 33 Закону України «Про іпотеку» встановлено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених ст.12 цього Закону. Згідно ч.3 ст.33 Закон, у звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя. Суду не представлено доказів наявності, на час вирішення судом даного спору, судового рішення або виконавчого напису нотаріуса щодо звернення стягнення на предмет іпотеки. Відповідно до ст. 39 Закону України «Про іпотеку», одночасно з рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки суд за заявою іпотекодержателя виносить рішення про виселення мешканців за наявності підстав, передбачених законом, якщо предметом іпотеки є житловий будинок або житлове приміщення. Згідно ст. 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» зняття з реєстрації місця проживання особи здійснюється на підставі, зокрема, судового рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, про виселення, про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою. За загальним правилом, сформульованим у абз. 1 ст. 40 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом. Аналіз вказаних законодавчих норм дає підстави для висновку, що у правовідносинах між іпотекодавдержателем та іпотекодавцем і членами його сім`ї, останні підлягають зняттю з реєстрації місця проживання, яке є предметом іпотеки, за наявності такого, що набрало рішення суду про виселення або добровільно. Як встановлено вище, рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 26 серпня 2014 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 02 грудня 2014 року, у справі №185/10990/13-ц, в задоволенні позову ПАТ КБ«ПриватБанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки - квартиру по АДРЕСА_1 , відмовлено (а.с. 56-58). Доказів перегляду, скасування чи зміни вказаних судових рішень в касаційному порядку не надано, клопотань про витребування відповідних доказів судом - не заявлено, що підтверджується письмовими матеріалами справи, протоколом судового засідання. Позивачем не доведено, що реєстрація у квартирі по АДРЕСА_1 членів сім`ї іпотекодавця, одним з яких є малолітня дитина, порушує права позивача, перешкоджає йому у реалізації, у передбачений законом спосіб, прав іпотекодержателя. Колегія також звертає увагу, що ні Цивільний кодекс України, ні Закон України «Про іпотеку» не містять норм, які б обмежували право членів сім`ї власника житла на користування жилим приміщенням у разі передання його в іпотеку. Виходячи з викладеного, надавши належної оцінки представленим у справі доказам, у їх сукупності, колегія приходить до висновку про відсутність підстав для визнання дій ОСОБА_1 щодо реєстрації у вищевказаній квартирі, яка є предметом іпотеки, членів сім`ї - ОСОБА_4 , 2004 року народження, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 неправомірними та позбавлення вказаних осіб права користування житловим приміщенням - квартирою АДРЕСА_2 , зі зняттям їх з реєстраційного обліку. Також позивачем не обґрунтовано та не доведено порушення його прав реєстрацією іпотекодавцем ОСОБА_1 у квартирі, яка є предметом іпотеки та єдиним житлом відповідачів, членів своєї сім`ї - ОСОБА_4 , 2004 року народження, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 . Колегія звертає увагу, що, відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, ОСОБА_4 , 2004 року народження, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 житлового нерухомого майна у власності не мають. У власності ОСОБА_1 перебуває лише вказана вище квартира АДРЕСА_2 ; іншого нерухомого майна вказаний відповідач у власності не має. Отже, доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування районним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а лише зводяться до переоцінки доказів. Суд звертає увагу, що, відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Згідно ст. 89 ЦПК України, виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Таким чином, колегія приходить до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін. Колегія наголошує, що АТ КБ «ПриватБанк» не позбавлене можливості звернутись до суду, на захист своїх прав та законних інтересів, з іншим позовом, за іншого обґрунтування. Керуючись ст.ст. 259, 268, 367, 375, 381-383 ЦПК України, колегія суддів, - ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» - залишити без задоволення. Рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 21 грудня 2020 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та протягом тридцяти днів може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги до Верховного Суду. Головуючий Судді