Постанова 4857 № 460/146/21

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 19 травня 2021 рокуЛьвівСправа № 460/146/21 пров. № А/857/6732/21 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого-судді Курильця А.Р., суддів Затолочного В.С., Мікули О.І., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 15 лютого 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинення певних дій,- суддя в 1-й інстанції Недашківська К.М., час ухвалення рішення 15.02.2021 року, місце ухвалення рішення м. Рівне, дата складання повного тексту рішення 15.02.2021 року, в с т а н о в и в : У січні 2021 року ОСОБА_1 (далі позивач) звернувся з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (далі відповідач) про визнання протиправною бездіяльність відповідача щодо непризначення пенсії по віку на пільгових умовах зі зменшенням пенсійного віку на 4 роки та зобов`язати призначити та виплачувати з 14.11.2020 року пенсію за віком на пільгових умовах зі зменшенням пенсійного віку на 4 роки згідно із ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 року № 796-XII (далі Закон № 796) як особі, яка потерпіла внаслідок Чорнобильської катастрофи та постійно проживала у зоні гарантованого добровільного відселення та станом на 01.01.1993 року прожила в цій зоні не менше трьох років. Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 31 липня 2020 року позов задоволено повністю. Визнано протиправною бездіяльність відповідача щодо непризначення пенсії позивачу у відповідності до ст. 55 Закону № 796 зі зниженням пенсійного віку. Зобов`язано відповідача призначити позивачу пенсію зі зниженням пенсійного віку у відповідності до ст. 55 Закону № 796 з 14.11.2020 року. Не погоджуючись з таким рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та невстановлення всіх обставин справи, просить оскаржуване рішення скасувати і прийняти нову про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі. Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що у позивача відсутні документи, які б підтверджували необхідний термін проживання або роботи в зоні гарантованого добровільного відселення, а тому підстав для призначення пільгової пенсії немає. Крім того, позивач в період з 13.03.1985 року по 04.08.1986 року, з 12.02.1987 року по 10.11.1989 року, з 19.08.1991 року по 18.11.1992 року працював в Племзаводі «Гащунський» Ростовської області (Російська Федерація), а тому надана ним довідка про постійне проживання в с. Сопачів суперечить відомостям про роботу та не може братись до уваги. Учасники справи в судове засідання на виклик суду не з`явилися, хоча належним чином були повідомленні про місце та час розгляду справи, а тому колегія суддів вважає можливим розглянути дану справу згідно з п.2 ч.1 ст. 311 КАС України. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та проаналізувавши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до переконання, що подана апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав. Згідно ст. 15 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 року № 1788-ХІІ (далі - Закон № 1788) умови, норми та порядок пенсійного забезпечення громадян, які постраждали від Чорнобильської катастрофи, визначаються Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» або надається їм право на одержання пенсій на підставах, передбачених цим Законом. Норми ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» визначають, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - не менше 26 років, з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - не менше 27 років. Відповідно до ст. 55 Закону № 796 особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого ст. 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу. Потерпілим від Чорнобильської катастрофи, особам, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 3 років, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку на 3 роки та додатково 1 рік за 2 роки проживання, роботи, але не більше 6 років. Початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період. Призначення та виплата пенсій названим категоріям провадиться відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» і цього Закону. Згідно зі ст. 65 Закону № 796 учасникам ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС та потерпілим від катастрофи видаються посвідчення, виготовлені за зразками, затвердженими Кабінетом Міністрів України. Посвідчення «Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС» та «Потерпілий від Чорнобильської катастрофи» є документами, що підтверджують статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надають право користування пільгами, встановленими цим Законом. Таким чином, документом, що підтверджує статус громадянина, який постраждав внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надає право користування пільгами, встановленими Законом № 796, у тому числі призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку, є посвідчення «Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС» або «Потерпілий від Чорнобильської катастрофи». Відповідно до ст. 15 Закону № 796 довідка про період проживання, роботи на цих територіях є підставою для визначення статусу потерпілих від Чорнобильської катастрофи, які проживають або працюють на забруднених територіях. Отже, єдиним документом, що підтверджує статус громадянина, який постраждав внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надає право користування пільгами, встановленими Законом № 796, зокрема призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку, встановленого для одержання державних пенсій, є посвідчення «Учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС» або «Потерпілий від Чорнобильської катастрофи». Видача посвідчень проводиться спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською і Севастопольською міськими державними адміністраціями за поданням районних державних адміністрацій. Порядок видачі посвідчень встановлюється Кабінетом Міністрів України. Судом встановлено, що згідно копії посвідчення Серії НОМЕР_1 , позивач має статус потерпілого від Чорнобильської катастрофи (а.с. 11). Таке посвідчення позивачу видане уповноваженим на те державним органом (Рівненська ОДА), який при видачі зазначеного посвідчення перевіряв достовірність поданих позивачем документів. Отже, позивач має посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи категорія 3, відповідно до якого має право на пільги та компенсації, встановлені Законом № 796 для осіб, які постійно проживають та постійно працюють у зонах безумовного (обов`язкового) відселення та гарантованого добровільного відселення. Крім того, на виконання вимог Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затв. Постановою правління Пенсійного фонду України № 22-1 від 25.11.2005 року (із наступними змінами, далі - Порядок №22-1) позивач надав органу Пенсійного фонду України довідку органу місцевого самоврядування про період (періоди) проживання (роботи) в зоні гарантованого добровільного відселення, що не заперечується відповідачем. Колегія суддів звертає увагу, шо належним доказом підтвердження періоду проживання особи на територіях радіоактивного забруднення, евакуацію, відселення, самостійне переселення є, у тому числі, довідка органу місцевого самоврядування. Згідно довідки Сопачівської сільської ради від 07.10.2019 року № 1631 позивач проживав в с. Сопачів Володимирецького району Рівненської області, яке відноситься до 3-ї зони радіоактивного забруднення внаслідок аварії на ЧАЕС в період з 13.11.1964 року по 15.01.1990 року. Довідка видана на підставі погосподарської книги, особового рахунку (а.с. 5). Таким чином, судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що позивач проживав у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 року більше 3 років. У листопаді 2020 року позивач звертався до відповідача із заявою про призначення пенсії із зменшенням пенсійного віку, проте листом № 1700-0702-8/39714 від 08.12.2020 року позивачу відмовлено у призначенні пенсії зі зниженням пенсійного віку у зв`язку з відсутністю документів, які підтверджують факт постійного проживання або постійної роботи в зоні гарантованого добровільного відселення не менше 3 років станом на 01.01.1993 року. Крім того, відповідачем зазначено, що в період з 13.03.1985 року по 04.08.1986 року, з 12.02.1987 року по 10.11.1989 року, з 19.08.1991 року по 18.11.1992 року позивач працював в Племзаводі «Гащунський» Ростовської області (Російська Федерація), а тому цей час не може враховуватись для встановлення періоду постійного проживання в зоні гарантованого добровільного відселення (а.с. 13-14). Колегія суддів звертає увагу, що саме відсутність у позивача (на думку відповідача) необхідної тривалості проживання (роботи) в зоні гарантованого добровільного відселення стало підставою для відмови у призначенні пенсії. Інші обставини (досягнення необхідного віку, наявність стажу) сторонами не оспорюється. Справді, згідно із записів трудової книжки НОМЕР_2 , в період з 13.03.1985 року по 04.08.1986 року, з 12.02.1987 року по 10.11.1989 року, з 19.08.1991 року по 18.11.1992 року позивач працював в Племзаводі «Гащунський» Ростовської області (Російська Федерація) (а.с. 16-28). Працюючи у Російській Федерації вахтовим методом, позивач був зареєстрованим і постійно проживав в с. Сопачів. Підтвердженням цього є те, що під час роботи за кордоном, він 14.10.1989 року уклав шлюб з ОСОБА_2 , який було зареєстровано Сопачівською сільською радою Володимирецького району Рівненської області (а.с. 10). За таких умов вірним є висновок суду першої інстанції, що позивач має право на встановлення початкової величини зниження пенсійного віку на 3 роки та додатково на 1 рік (за 2 роки проживання), тобто на зниження пенсійного віку на 4 роки, і, як наслідок, на призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку відповідно до ст. 55 Закону №

796. Суд першої інстанції також було вірно визначено дату, з якої позивачу має бути призначена пенсія, з врахуванням норм ст. 45 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування". Враховуючи той факт, що у позивача наявні всі необхідні умови для призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку (відповідачем оспорювалось лише відсутність необхідних 4 років проживання чи праці в зоні гарантованого добровільного відселення), перешкод для призначення йому пенсії відповідно до ст. 55 Закону № 796 немає. Судові витрати розподілу не підлягають. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З огляду на викладене колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, доводами апеляційної скарги висновки, викладені в судовому рішенні не спростовуються і підстав для його скасування немає. Враховуючи вищевикладене, апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Керуючись ст.ст. 308,311,315,316,321,322,325,328,329 КАС України, суд, - п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області залишити без задоволення, а рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 15 лютого 2021 року у справі № 460/3814/20 без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного суду лише з підстав, визначених ст. 328 КАС України, протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя А. Р. Курилець судді В. С. Затолочний О. І. Мікула Повне судове рішення складено 19 травня 2021 року.