Постанова 4851 № 480/6719/20

Головуючий І інстанції: А.Б. Діска ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 20 травня 2021 р. Справа № 480/6719/20 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді Чалого І.С., суддів: Катунова В.В. , Ральченка І.М. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Сумського апеляційного суду на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 29.12.2020, м. Суми, повний текст складено 29.12.20 по справі № 480/6719/20 за позовом ОСОБА_1 до Сумського апеляційного суду, треті особи: Державна судова адміністрація України , Головне управління Державної казначейської служби України у Сумській області про визнання дій протиправними , зобов`язання вчинити дії, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 (надалі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з позовом до Сумського апеляційного суду, треті особи - Державна судова адміністрація України, Головне управління Державної казначейської служби України у Сумській області, в якому просить визнати протиправними дії Сумського апеляційного суду щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року із застосуванням обмеження, встановленого ст. 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік"; зобов`язати Сумський апеляційний суд нарахувати та виплатити ОСОБА_1 суддівську винагороду (з урахуванням раніше виплачених сум) за період з 18 квітня по 27 серпня 2020 року (за винятком днів відпустки) без застосування обмеження, встановленого статтею 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік". Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 29.12.2020 позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено. Визнано протиправними дії Сумського апеляційного суду щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 18.04.2020 по 27.08.2020 із застуванням обмеження, встановленого ст. 29 Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік". Зобов`язано Сумський апеляційний суд (40003, м. Суми, вул. Г.Кондратьєва, 28, код ЄДРПОУ 42267878) провести перерахунок суддівської винагороди ОСОБА_1 за період з 18.04.2020 по 27.08.2020 (включно) (за винятком днів відпустки), обчисливши її відповідно до ст. 130 Конституції України та ст. 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та виплатити недоотриману частину із відрахуванням обов`язкових податків та платежів. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги вказав, що задовольняючи позов, суд першої інстанції не надав належної оцінки обґрунтуванням відповідача щодо правомірності своїх дій як державного органу та розпорядника бюджетних коштів нормами бюджетного законодавства, які він при здійснення своїх функцій має неухильно дотримуватися. Стверджує, що частина недоотриманої суддівської винагороди, що була обмежена, в силу діючого на той час закону, який в послідуючому був визнаний неконституційним, має бути виплачена судді, однак не погоджується з тим, що дії Сумського апеляційного суду носили протиправний характер, оскільки всі нарахування, в тому числі і суддівської винагороди здійснювалися у відповідності до вимог діючого на той час законодавства. На думку відповідача щодо протиправності дій суб`єкта владних повноважень можна робити висновок в тому випадку, коли зовнішня форма поведінки (діяння) цього органу, яка полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов`язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб`єкта владних повноважень, були об`єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені. Відповідач як розпорядник бюджетних коштів не мав правових підстав для невиконання вимоги ст. 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" про застосування обмеження максимального розміру, у тому числі суддівської винагороди 10 мінімальними заробітними платами, так і надалі нараховувати і виплачувати суддівську винагороду всупереч вказаній нормі. Вказує, що після рішення Конституційного Суду України, відповідачем було повністю виконано вимоги останнього, зокрема здійснено нарахування і виплату позивачу суддівської винагороди відповідно до статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів". Таким чином, на думку відповідача питання про те, чи була бездіяльність компетентного органу протиправною та які її причини, суд може встановити лише за результатами притягнення відповідних осіб до відповідальності. Також наголошує на тому, що суд першої інстанції помилково розглянув справу в порядку спрощеного позовного провадження. Позивач правом подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався. Відповідно до приписів ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) справа розглядається в порядку письмового провадження. Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними у ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що Постановою Верховної Ради України "Про обрання суддів" від 22.12.2005 ОСОБА_1 обрано безстроково на посаду судді апеляційного суду Сумської області (а.с. 11-13). Наказом Апеляційного суду Сумської області від 17.01.2006 № 7 ОСОБА_1 зараховано на посаду судді апеляційного суду Сумської області шляхом переведення з Краснопільського районного суду Сумської області з 17.01.2006 (а.с. 14). Наказом від 12.12.2018 № 3-ОСГ ОСОБА_1 зараховано в порядку переведення з апеляційного суду Сумської області до штату Сумського апеляційного суду на посаду судді з 12.12.2018 (а.с. 15). Учасниками справи не заперечується та обставина, що за період з 18 квітня по 27 серпня 2020 року позивачу нараховано суддівську винагороду з урахуванням суми обмеження суддівської винагороди максимальним розміром 47230 грн на місяць, що підтверджується копією довідки Сумського апеляційного суду від 05.10.2020 (а.с. 17). Не погодившись з діями відповідача щодо нарахування та виплати суддівської винагороди за період з18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року із застосуванням обмеження, позивач звернувся до суду з цим позовом. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що нараховуючи та виплачуючи позивачу суддівську винагороду із застосуванням ст. 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" відповідач діяв з порушенням вимог ст. 130 Конституції України та ст. 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", що призвело до порушення прав позивача та гарантій незалежності судді Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на таке. Статтею 8 Конституції України визначено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Статтею 130 Конституції України визначено, що держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій. З цією конституційною нормою співвідносяться норми частини першої статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", які у поєднанні (системному зв`язку) дають чітке розуміння, що єдиним нормативно-правовим актом, яким повинен і може визначатися розмір суддівської винагороди є закон про судоустрій. Частиною 1 статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" визначено, що суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами, що повністю узгоджується з приписами ч. 2 ст. 130 Конституції України. Зазначені конституційні запобіжники мають на меті унеможливлення свавільного встановлення або зміни законодавцем розміру винагороди судді, використовуючи свої повноваження як інструмент впливу на судову владу через інші законодавчі акти. Відповідно до частини 2 статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці. Частиною 9 статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" визначено, що обсяги видатків на забезпечення виплати суддівської винагороди здійснюються за окремим кодом економічної класифікації видатків. Отже, розмір суддівської винагороди визначено у статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", який з огляду як на свою назву, так і сферу правового регулювання (означену в преамбулі) є законом про судоустрій в значенні частини другої статті 130 Конституції України. За таких обставин, з огляду на приписи ч. 2 ст. 130 Конституції України та ч. 1 ст. 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" розмір суддівської винагороди, зокрема і граничний розмір останньої можуть визначатись виключно Законом України "Про судоустрій і статус суддів". Колегія суддів акцентує увагу, що зміни до цього Закону в частині, яка регламентує розмір суддівської винагороди у спірний період не вносилися, отже законних підстав для обмеження її виплати (десятьма прожитковими мінімумами) не було. Натомість, 12 березня 2020 року набрала чинності Постанова Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19", якою з 12 березня 2020 року на всій території України встановлено карантин, кінцева дата якого з урахуванням внесених до вказаної Постанови змін неодноразово змінювалася, збільшуючи строк дії карантину. 18 квітня 2020 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Закону України Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 13 квітня 2020 року № 553-IX (надалі - Закон № 553-ІХ), яким Закон України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" доповнено статтею 29 такого змісту: "Установити, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. При цьому у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки. Зазначене обмеження не застосовується при нарахуванні заробітної плати, грошового забезпечення особам із числа осіб, зазначених у частині 1 цієї статті, які безпосередньо задіяні у заходах, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та які беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, у тому числі в операції Об`єднаних сил (ООС). Перелік відповідних посад встановлюється Кабінетом Міністрів України. Обмеження, встановлене у частині першій цієї статті, застосовується також при нарахуванні заробітної плати, суддівської винагороди, грошового забезпечення відповідно народним депутатам України, суддям, суддям Конституційного Суду України, членам Вищої ради правосуддя, членам Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, прокурорам, працівникам, службовим і посадовим особам Національного банку України, а також іншим службовим і посадовим особам, працівникам, оплата праці яких регулюється спеціальними законами (крім осіб, встановлених у переліку, затвердженому Кабінетом Міністрів України відповідно до частини другої цієї статті)". Колегія суддів з цього приводу зазначає, що Закон України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" не є Законом про судоустрій, виключно яким відповідно до ч. 2 ст. 130 Конституції України може встановлюватись розмір винагороди судді, а тому у відповідача були відсутні правові підстави для застосування його положень при нарахуванні та виплаті суддівської винагороди, яка, як одна із складових гарантій незалежності суддів, не може бути змінена чи врегульована іншим законом, ніж змінами до Закону України "Про судоустрій і статус суддів". При цьому, розбіжність між нормами (різних) законів щодо регулювання одних правовідносин (розміру суддівської винагороди), яка виникла у зв`язку з набранням чинності Законом № 553-ІХ, має вирішуватися на користь Закону України "Про судоустрій і статус суддів". Нормотворчі колізії є непоодиноким явищем всередині системи права, тому якщо усе ж склалася ситуація із суперечливим правовим регулюванням, як-от як у цій справі, її вирішення, на думку колегії суддів, має ґрунтуватися на підході, відповідно до якого перевагу у застосуванні має спеціальна правова норма, якщо її видання передбачено актом вищої юридичної сили. Отже, для спірних правовідносин спеціальними є норми статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", які попри те, що в часі цей закон прийнятий раніше, мають пріоритет стосовно пізніших положень Закону № 553-ІХ. На такий аспект законодавчого регулювання та правозастосування звернув увагу Верховний Суд у постанові від 03 березня 2021 року у справі № 340/1916/20. За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що набрання 18 квітня 2020 року чинності Законом № 553, яким Закон України "Про Державний бюджет України на 2020 рік "доповнено статтею 29 зазначеного вище змісту, не змінило правове регулювання правовідносин з нарахування та виплати суддівської винагороди, а тому у відповідача були відсутні законні підстави для обмеження розміру суддівської винагороди. Натомість, відповідач всупереч приписам ч. 2 ст. 130 Конституції України та ч. 1 ст. 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" застосував до спірних правовідносин положення статті 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік", якими ці відносини, як зазначалось вище, не регулюються, внаслідок чого безпідставно обмежив розмір суддівської винагороди позивача та в період з 18 квітня по 27 серпня 2020 року виплачував зазначену винагороду в обмеженому розмірі. З наведених вище підстав, колегія суддів відхиляє доводи заявника апеляційної скарги, адже набрання 18 квітня 2020 року чинності Законом № 553 не змінило правового регулювання правовідносин з нарахування та виплати суддівської винагороди, оскільки Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" розмір винагороди судді за приписами ч. 2 ст. 130 Конституції України не регулюється, а тому розмір суддівської винагороди станом як на 18 квітня 2020 року, так і в подальшому у період існування спірних правовідносин повинен був визначатися виключно за положеннями статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів". Відповідач навіть після набрання чинності Законом № 553 та доповненням Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" статтею 29 повинен був діяти виключно в межах приписів ч. 2 ст. 130 Конституції України, тобто застосовувати для обчислення розміру винагороди судді виключно положення Закону України "Про судоустрій і статус суддів". Натомість, останній жодних норм стосовно можливості обмеження розміру винагороди судді не містить. З огляду на викладене, апеляційний суд погоджується із висновком суду першої інстанції, що при нарахуванні та виплаті суддівської винагороди відповідач мав керуватися виключно Законом України "Про судоустрій та статус суддів", при цьому застосування вимог статті 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" прямо суперечить статті 130 Конституції України. Доводи відповідача в апеляційній скарзі про те, що суд першої інстанції не надав належної оцінки обґрунтуванням відповідача щодо правомірності своїх дій як державного органу та розпорядника бюджетних коштів нормами бюджетного законодавства, які він при здійснення своїх функцій має неухильно дотримуватися, колегія суддів відхиляє, адже суд першої інстанції в рішенні належним чином мотивував відхилення таких аргументів відповідача. За правилами частин третьої, четвертої статті 148 Закону № 1402-VIII, ДСА України здійснює функції головного розпорядника бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення усіх інших судів, окрім Верховного Суду та вищих спеціалізованих судів; функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління ДСА України. Відповідно до статті 149 Закону № 1402-VIII суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України. Зважаючи на наведені положення статей 148, 149 Закону № 1402-VIII можна дійти висновку, що виплата суддівської винагороди здійснюється в межах бюджетних призначень, головним розпорядником яких (зокрема щодо Сумського апеляційного суду) є ДСА України. Відповідач як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня здійснює свої повноваження в межах асигнувань, які ДСА України затвердила у його кошторисі (на 2020 рік). Так, на запит суду апеляційної інстанції згідно ухвали суду від 06.04.2021 Державною судовою адміністрацією України повідомлено, що зміни до кошторису Сумського апеляційного суду стосовно зменшення бюджетних асигнувань за КЕКВ 2111 "Заробітна плата" Державною судовою адміністрацією не вносились. В даному випадку саме Сумський апеляційний суд як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня є відповідальним за виплату суддівської винагороди, адже доказів того, що у зв`язку з прийняттям Закону № 553-ІХ ДСА України, який є головним розпорядником бюджетних коштів, внесено зміни до кошторису Сумського апеляційного суду шляхом зменшення бюджетних асигнувань на виплату суддівської винагороди до суду не надано. Отже, в ситуації, коли ДСА України виділила відповідачу кошти для виплати суддівської винагороди (зокрема й позивачу) з урахуванням вимог статті 135 Закону № 1402-VIII (затвердивши відповідний кошторис), але відповідач - Сумський апеляційний суд, натомість розпорядився цими коштами з урахуванням обмежень, які встановлені статтею 29 Закону № 294-ІХ (зі змінами, внесеними Законом № 553-ІХ), дає підстави для висновку, що невиплата позивачу суддівської винагороди в повному обсязі, як наслідок виникнення заборгованості з її виплати (перед позивачем), є результатом дій/рішень відповідача, які мають бути визнані в судовому порядку протиправними. Варто також зазначити, що, обмежуючи розмір суддівської винагороди шляхом внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік", всупереч вимогам частини другої статті 130 Конституції України та статті 135 Закону № 1402-VIII, а також юридичній позиції Конституційного Суду щодо незалежності суддів, законодавець зумовив ситуацію, з огляду на яку розпорядники бюджетних коштів, серед яких і відповідач у цій справі, виконуючи вимоги Бюджетного кодексу України та Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік", вимушені вчиняти дії, що порушують права та гарантії суддів. Однак, необхідність виконання відповідачем, як розпорядником бюджетних коштів нижчого рівня, вимог чинного законодавства, не змінює правової природи таких дій, що за своєю суттю мають ознаки протиправності, оскільки порушують конституційні гарантії суддів. Аргументи апеляційної скарги про те, що положення Закону України „Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 14 листопада 2019 року № 294-ІХ зі змінами, Закону України "Про внесення змін до Закону України „Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 13 квітня 2020 року №553-ІХ, визнані неконституційними та втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення, а тому після рішення Конституційного Суду України, відповідачем було повністю виконано вимоги останнього, зокрема здійснено нарахування і виплату позивачу суддівської винагороди відповідно до статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", колегія суддів уважає помилковими. З цього приводу суд зазначає, що питання обрахунку та розміру суддівської винагороди регламентовано виключно статтею 130 Конституції України та статтею 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", що в свою чергу виключає можливість до правовідносин стосовно суддівської винагороди застосовувати інші Закони. Від так ухвалення Конституційним Судом України рішення, яким визнано неконституційним положення Закону України "Про внесення змін до Закону України „Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 13 квітня 2020 року №553-ІХ, ще раз підтверджує правомірність висновків суду про протиправність дій відповідача в обмеженні виплати суддівської винагороди, але до спірних правовідносин в цій справі необхідно застосовувати спеціальне законодавство (статтю 135 Закону № 1402-VIII) та норми Конституції України як прямої дії. Крім того, щодо посилання в апеляційній скарзі на порушення судом першої інстанції норм процесуального права з огляду на те, що суд розглянув за правилами спрощеного позовного провадження справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження, зазначаючи при цьому, що справа має істотне значення для сторін та становить значний суспільний інтерес, то колегія суддів відхиляє посилання скаржника та зазначає таке. Згідно положень ч.2 ст.257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті. Відповідно до положень ч.4 ст. 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах: 1) щодо оскарження нормативно-правових актів, за винятком випадків, визначених цим Кодексом; 2) щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб`єкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 3) про примусове відчуження земельної ділянки, інших об`єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності; 4) щодо оскарження рішення суб`єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Оскільки дана справа не належить до категорій справ, визначених ч.4 ст. 257 КАС України, а також враховуючи те, що судом першої інстанції не встановлено обставин, які відповідно до приписів ч.3 ст. 257 КАС України свідчили б про наявність підстав для розгляду даної справи за правилами загального позовного провадження, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про можливість розгляду даної справи в порядку спрощеного позовного провадження. Окрім того, наведений вище висновок суду першої інстанції про можливість розгляду даної справи в порядку спрощеного позовного провадження також узгоджується з правовою позицією Верховного Суду в схожих правовідносинах по справі №340/1916/20. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Згідно зі статтею 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення із додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскільки доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому оскаржуване рішення слід залишити без змін. Зважаючи на результати апеляційного перегляду оскарженого судового рішення та положення статті 139 КАС України, у справі відсутні підстави для розподілу судових витрат. Керуючись ст. ст. 243, 250, 312, 315, 316, 321 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Сумськогой апеляційного суду - залишити без задоволення. Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 29.12.2020 по справі № 480/6719/20 залишити без змін . Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Суддя-доповідач І.С. Чалий Судді В.В. Катунов І.М. Ральченко