Постанова 4851 № 480/3821/20

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Головуючий І інстанції: Глазько С.М. 19 травня 2021 р. Справа № 480/3821/20 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Мельнікової Л.В., Суддів: Рєзнікової С.С. , Бегунца А.О. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Міністерства оборони України на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 04 вересня 2020 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання протиправним та скасування пункту протоколу, зобов`язання вчинити дії, - В с т а н о в и в: ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Міністерства оборони України (далі по тексту - відповідач), в якій просить: - визнати протиправним та скасувати пункт 24 протоколу засідання Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 17.04.2020 №46, яким відмовлено ОСОБА_1 у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги; - зобов`язати Міністерство оборони України призначити та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу у розмірі 250-кратного прожиткового мінімуму встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня 2019 року. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що під час проходження військової служби в збройних силах України, 07.09.2014 він отримав травму. 05.06.2015 під час первинного огляду позивача органами МСЕК, було встановлено 20% втрати працездатності, внаслідок травми, пов`язаної з виконанням обов`язків військової служби. 08.05.2019 позивачу первинно встановлено III групу інвалідності внаслідок травми, пов`язаної із захистом Батьківщини, після чого ним було подано заяву про виплату одноразової грошової допомоги. Однак, 21.06.2019 комісією Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, позивачу відмовлено у виплаті одноразової грошової допомоги у зв`язку з тим, що між первинною втратою працездатності, яка визначалась у відсотках та втратою працездатності у вигляді встановлення III групи інвалідності пройшов термін понад 2 роки. Вказана відмова відповідача була оскаржена позивачем до суду. Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 02.12.2019 по справі № 480/3034/19, визнано протиправним та скасовано рішення Міністерства оборони України, оформлене пунктом 52 протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатом грошової допомоги та компенсаційних сум від 21.06.2019 щодо відмови ОСОБА_1 у виплаті одноразової грошової допомоги. Зобов`язано Міністерство оборони України повторно розглянути заяву ОСОБА_1 щодо призначення йому одноразової грошової допомоги. На виконання вказаного рішення суду відповідач повторно розглянув заяву позивача та з тих самих підстав, оскаржуваним у даній справі рішенням, яке оформлено протоколом, відмовив позивачу у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги. Позивач вважає вказане рішення протиправним, оскільки відповідачем невірно застосовано норми матеріального права, що регламентують порядок здійснення відповідних виплат, а саме, застосовано норму, яка не поширюється на спірні правовідносини, оскільки позивачу первинно встановлено інвалідність виключно у 2019 році. Відповідач не погодився з доводами позову та надав відзив на позов, в якому просив відмовити в задоволенні позову посилаючись на те, що 08.05.2019 (тобто у строк понад два роки після встановлення позивачу 20% втрати працездатності - 05.06.2015) під час повторного огляду органами МСЕК, позивачу було підвищено відсоток втрати працездатності, що дало можливість встановити ІІІ групу інвалідності. Оскільки п. 4 ст. 16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» встановлено дворічний термін протягом якого у разі підвищення відсотка втрати працездатності особа має право на доплату одноразової грошової допомоги і у разі перевищення цього терміну, доплата одноразової грошової допомоги не здійснюється, то позивач не має права на доплату одноразової грошової допомоги. Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 04.09.2020 року по справі № 480/3821/20, прийнятим в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін, адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано протиправним та скасовано пункт 24 протоколу засідання Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 17.04.2020 №46, яким відмовлено ОСОБА_1 у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги. Зобов`язано Міністерство оборони України призначити та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу у розмірі 250-кратного прожиткового мінімуму встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня 2019 року, з урахуванням проведених виплат. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що твердження відповідача про те, що позивач не має права на отримання одноразової грошової допомоги з підстав, визначених у абз.2 п.4 ст. 16-3 Закону №2011-ХІІ та п.8 Порядку №975, є помилковими, оскільки у даному випадку йдеться не про виплату такої допомоги у зв`язку із зміною групи інвалідності, а про її призначення і виплату саме у зв`язку із встановленням позивачу третьої групи інвалідності внаслідок травм, поранення, пов`язаних із захистом Батьківщини, що є окремою підставою для виплати одноразової грошової допомоги. Відповідач, не погодившись із вказаним рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 04.09.2020 року по справі № 480/3821/20 та винести постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Аргументи, наведені відповідачем в обґрунтування вимог апеляційної скарги, фактично аналогічні наведеним у відзиві на позов. Позивач не погодився з доводами апеляційної скарги та подав відзив на неї, в якого посилався на обґрунтованість рішення суду першої інстанції та необґрунтованість апеляційної скарги з огляду на наявність права позивача на отримання одноразової грошової допомоги, встановленого у постанові Другого апеляційного адміністративного суду від 02.12.2019 по справі № 480/3034/19. Письмове провадження - розгляд і вирішення адміністративної справи або окремого процесуального питання в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції без повідомлення та (або) виклику учасників справи та проведення судового засідання на підставі матеріалів справи у випадках, встановлених цим Кодексом (п. 10 ч. 1 ст. 4 КАС України). За приписами ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги (ч. 1 ст. 308). Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язкової підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 2 ст. 308). За приписами ч. 1 ст. 78 КАС України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників. Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши судове рішення в межах доводів і вимог апеляційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а судове рішення відповідно до положень ст. 316, 317 КАС України скасуванню або зміні не підлягає, з огляду на наступне. Судом встановлено, що 05.06.2015 під час первинного огляду органами МСЕК ОСОБА_1 встановлено 20% втрати працездатності внаслідок травми, пов`язаної з виконанням обов`язків військової служби (довідка МСЕК серія 10 ААА № 121175 від 05.06.2015). 08.05.2019 під час огляду МСЕК ОСОБА_1 визнано особою з інвалідністю ІІІ групи внаслідок травми, пов`язаної із захистом Батьківщини (довідка МСЕК серія 12ААА №944996 від 20.05.2019). Згідно з копією Витягу з протоколу засідання Військово-лікарської комісії Північного регіону по встановленню причинного зв`язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв у колишніх військовослужбовців № 166 від 11.04.2019 - травма, так, пов`язана із захистом Батьківщини. Після встановлення позивачу інвалідності, ним було подано заяву про виплату одноразової грошової допомоги. Рішенням Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, вказаному у пункті 52 протоколу № 82 від 21.06.2019, відмовлено позивачу у виплаті одноразової грошової допомоги у зв`язку з тим, що між первинною втратою працездатності, яка визначалася у відсотках та втратою працездатності у вигляді встановлення III групи інвалідності пройшов термін понад 2 роки. Крім того, вказано, що допомога у зв`язку з встановленням 20% втрати працездатності виплачена в сумі 17052 грн. З вказаним рішенням комісій позивач не погодився та оскаржив його до Сумського окружного адміністративного суду у позовній заяві, у якій просив: - визнати протиправним та скасувати рішення відповідача, оформлене пунктом 52 протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатом грошової допомоги та компенсаційних сум від 21.06.2019 щодо відмови позивачу у виплаті одноразової грошової допомоги; - зобов`язати відповідача виплатити позивачу одноразову грошову допомогу у зв`язку з встановленням інвалідності III групи відповідно до п. б ч. 1 ст. 16-2 Закону «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» №2011-XII від 20.06.1991. Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 16.09.2019 у справі №480/3034/19 позивачу було відмовлено в задоволенні позову. Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 02.12.2019 вищевказане рішення суду було скасовано з прийняттям нового судового рішення про часткове задоволення позову. Так, вказаною постановою суду було визнано протиправним та скасовано рішення Міністерства оборони України, оформлене пунктом 52 протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатом грошової допомоги та компенсаційних сум від 21.06.2019 щодо відмови ОСОБА_1 у виплаті одноразової грошової допомоги. Зобов`язано Міністерство оборони України повторно розглянути заяву ОСОБА_1 щодо призначення йому одноразової грошової допомоги. В іншій частині позовних вимог відмовлено. У вказаній постанові колегія суддів зазначила, що на позивача не розповсюджується дія положень п. 4 ст. 16-3 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та п. 8 Порядку № 975, оскільки у 2019 році йому первинно було встановлено групу інвалідності. Застосування даної норми (з урахування прямої дії норм цього Закону) можливе лише у разі повторного встановлення інвалідності позивачу більшої групи після первинного встановлення інвалідності або у випадку якщо б позивачу було встановлено більший відсоток втрати працездатності після первинного встановлення меншого відсотка працездатності. Колегія суддів зауважила на тому, що 01.01.2017 набрав чинності Закон України від 06.12.2016 № 1774-VІІІ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України", яким було доповнено ч. 4 ст. 16-3 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" абзацом 2, відповідно до якого у разі зміни групи інвалідності, її причини або ступеня втрати працездатності понад дворічний термін після первинного встановлення інвалідності виплата одноразової грошової допомоги у зв`язку зі змінами, що відбулися, не здійснюється. Колегія суддів зазначила, що застосування даної норми в чинній редакції можливе лише у разі повторного встановлення інвалідності позивачу або у випадку, якщо б позивачу було встановлено більший відсоток втрати працездатності. Ухвалою Верховного Суду від 27.01.2020 відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Міністерства оборони України на постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 02 грудня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії. У подальшому, рішенням Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, вказаному у пункті 24 протоколу № 46 від 17.04.2020, на виконання постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 02.12.2019 по справі №480/3034/19, скасовано пункт 52 протоколу № 82 від 21.06.2019 та повторно відмовлено у виплаті одноразової грошової допомоги у зв`язку з тим, що між первинною втратою працездатності, яка визначалася у відсотках та втратою працездатності у вигляді встановлення III групи інвалідності пройшов термін понад 2 роки. Крім того, вказано, що допомога у зв`язку з встановленням 20% втрати працездатності виплачена в сумі 17052 грн. Надаючи оцінку правомірності прийняття вказаного рішення, колегія суддів зазначає таке. Частиною п`ятою статті 17 Конституції України визначено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей. Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку із виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни здійснюється відповідно до Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" від 25.03.1992 №2232-ХІІІ (далі - Закон №2232). Згідно із ст.41 Закону №2232 виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів під час виконання ними обов`язків служби здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 №2011-ХІІ (далі - Закон №2011-XII). Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців, зокрема права військовослужбовців, визначені розділом II вказаного Законом. Відповідно до ч.1 ст.16 Закону №2011-ХІІ одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі одноразова грошова допомога), це гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання. Постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року №975, затверджено Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - Порядок №975). Частиною 2 пункту 3 Порядку №975 встановлено, що днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є у разі встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності - дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії. Згідно з п.4 ч.2 ст.16 Закону №2011-ХІІ одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі встановлення військовослужбовцю (крім військовослужбовців строкової служби) інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов`язків військової служби або внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням ним обов`язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому підпункті. Відповідно до ч.1 ст.16-2 Закону №2011-ХІІ одноразова грошова допомога призначається і виплачується у розмірі: б) 400-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності I групи, 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності II групи, 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності III групи (підпункт 4 пункту 2 статті 16 цього Закону). Водночас пунктом четвертим статті 16-3 Закону України №2011-ХІІ визначено, що якщо протягом двох років військовослужбовцю, військовозобов`язаному або резервісту після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено вищу групу інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає їм право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата провадиться з урахуванням раніше виплаченої суми. У разі зміни групи інвалідності, її причини або ступеня втрати працездатності понад дворічний термін після первинного встановлення інвалідності виплата одноразової грошової допомоги у зв`язку із змінами, що відбулися, не здійснюється. Системний аналіз вищезазначених положень закону дає підстави для висновку про те, що встановлене абз.2 п. 4 ст.16-3 Закону №2011-ХІІ та п. 8 Порядку №975 обмеження щодо виплати одноразової грошової допомоги поширюється винятково на випадки, коли під час повторного огляду у понад дворічний строк: 1) змінилася група інвалідності після первинного встановлення інвалідності, або 2) змінився відсоток ступеня втрати працездатності без встановлення групи інвалідності. Отже, системний аналіз положень чинного законодавства свідчить про те, що закон пов`язує підстави для відмови у здійсненні виплати одноразової грошової допомоги, в цьому випадку, виключно з моментом саме первинного встановлення інвалідності. У той же час абз.2 п.4 ст.16-3 Закону №2011-XII не містить подібних часових обмежень після первинного встановлення часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності. Судом встановлено, що 08.05.2019 під час огляду МСЕК ОСОБА_1 визнано особою з інвалідністю ІІІ групи внаслідок травми, пов`язаної із захистом Батьківщини (довідка МСЕК серія 12ААА №944996 від 20.05.2019), вказаний факт встановлено первинно, тобто вперше. 05.06.2015 позивачу було визначено ступінь втрати професійної працездатності 20% без встановлення інвалідності, що також свідчить про те, що позивачеві інвалідність з 08.05.2019 встановлена вперше. З огляду на викладене, твердження відповідача про те, що позивач не має права на отримання одноразової грошової допомоги з підстав, визначених у абз.2 п.4 ст. 16-3 Закону №2011-ХІІ та п.8 Порядку №975, є помилковими, оскільки у даному випадку йдеться не про виплату такої допомоги у зв`язку із зміною групи інвалідності, а про її призначення і виплату саме у зв`язку із встановленням позивачу третьої групи інвалідності внаслідок травм, поранення, пов`язаних із захистом Батьківщини, що є окремою підставою для виплати одноразової грошової допомоги. Також колегія суддів зазначає, що вказане твердження вже було спростовано у постанові Другого апеляційного адміністративного суду від 02.12.2019 по справі № 480/3034/19, а підстави для відмови у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги у зв`язку з тим, що між первинною втратою працездатності, яка визначалася у відсотках та втратою працездатності у вигляді встановлення III групи інвалідності пройшов термін понад 2 роки визнані протиправними. Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивач, як інвалід третьої групи, внаслідок травм, пов`язаних із захистом Батьківщини, має право на отримання одноразової грошової допомоги відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" у розмірі 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на день встановлення йому 3-ї групи інвалідності - 08.05.2019. Таким чином, пункт 24 протоколу засідання Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 17.04.2020 №46, яким відмовлено ОСОБА_1 в призначені та виплаті одноразової грошової допомоги є очевидно протиправним та підлягає скасуванню. Аналогічна правова позиція викладеними у постановах Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №240/10786/19 та від 28.05.2020 у справі №240/10373/19, тощо, які в силу приписів ч. 5 ст. 242 КАС України є обов`язковими для врахування судом апеляційної інстанції. Одночасно колегія суддів не приймає до уваги посилання відповідача на правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 21.08.2019 по справі №806/2187/18 та від 20.02.2020 №806/714/18, з таких підстав. Так, у рішенні у справі №806/2187/18 позивач просив виплатити одноразову грошову допомогу після повторного огляду та встановлення вищої групи інвалідності (з III на II групу), а у рішенні у справі №806/714/18 - після зміни причини, встановлення ІІІ групи інвалідності після повторного огляду МСЕК, проте в даній справі, позивачу змінено ступінь втрати працездатності (20% втрати) без встановлення інвалідності на III групу інвалідності первинно (08.05.2019). Таким чином, висновки Верховного Суду, викладені у вказаних відповідачем постановах, зроблені судом касаційної інстанції за інших фактичних обставин справ та у відмінних від цієї справи правовідносинах, через що не можуть бути застосованими у цій справі. Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Відповідачем, як суб`єктом владних повноважень не доведено, що приймаючи спірне рішення він діяв в межах повноважень, на підставі та у спосіб, визначений чинним законодавством, з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія). Щодо позовних вимог про зобов`язання Міністерства оборони України призначити та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу у розмірі 250-кратного прожиткового мінімуму встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня 2019 року, колегія суддів вважає за необхідне зазначити про те, що спосіб відновлення порушеного права позивача має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення. Зазначена позиція повністю кореспондується з висновками Європейського суду з прав людини, відповідно до яких, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)). Засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути «ефективним» як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що або запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося. Навіть якщо якийсь окремий засіб юридичного захисту сам по собі не задовольняє вимоги статті 13, задоволення її вимог може забезпечуватися за допомогою сукупності засобів юридичного захисту, передбачених національним законодавством(рішення від 15.10.2009 у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України», п. 64). Засіб юридичного захисту має бути «ефективним» в теорії права та на практиці, зокрема, в тому сенсі, що можливість його використання не може бути невиправдано ускладнена діями або бездіяльністю органів влади держави-відповідача(рішення від 18.12.1996 у справі «Аксой проти Туреччини» (Aksoy v. Turkey), п. 95). При оцінці ефективності необхідно враховувати не тільки формальні засоби правового захисту, а й загальний правовий і політичний контекст, в якому вони діють, й особисті обставини заявника(рішення від 24.07.2012 у справі «Джорджевич проти Хорватії», п. 101; рішення від 06.11.1980 у справі «Ван Остервійк проти Бельгії», п.п. 36-40). Отже, ефективність засобу захисту оцінюється не абстрактно, а з урахуванням обставин конкретної справи та ситуації, в якій опинився позивач після порушення. Відповідно до ч. 1 ст. 124 Конституції України, правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. При цьому за своєю суттю правосуддя визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 п. 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 № 3-рп/2003). Питання ефективності правового захисту аналізувалося у рішеннях національних судів. Зокрема, у рішенні від 16.09.2015 у справі № 21-1465а15 Верховний Суд України дійшов висновку, що рішення суду, у випадку задоволення позову, має бути таким, яке б гарантувало дотримання і захист прав, свобод, інтересів позивача від порушень з боку відповідача, забезпечувало його виконання та унеможливлювало необхідність наступних звернень до суду. Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення. Верховний Суд у своїй практиці неодноразово посилався на те, що «ефективний засіб правового захисту» у розумінні ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод має забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату. Винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації - не відповідає зазначеній нормі Конвенції.(Постанова Великої палати Верховного Суду від 28.03.2018 року у справі № 705/552/15-а, постанови Верховного Суду від 18.04.2018 року у справі № 826/14016/16 СМ, від 11.02.2019 року у справі № 2а-204/12). З огляду на необхідність обрання найбільш ефективного способу захисту порушеного права, колегія суддів відзначає наступне. Частиною 4 ст. 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному п. 4 ч. 2 цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. За приписами вказаної правової норми слідує, що у разі, якщо суб`єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками розгляду звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб`єктом звернення дотримано усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти певне рішення. Такий підхід, встановлений процесуальним законодавством, є прийнятним не тільки при розгляді вимог про протиправну бездіяльність суб`єкта владних повноважень, але і у випадку розгляду вимог про зобов`язання вчинити дії після скасування його адміністративного акту. В даному випадку, враховуючи що відповідач, незважаючи на висновки викладені у постанові Другого апеляційного адміністративного суду від 02.12.2019 по справі №480/3034/19 (яка набрала законної сили), повторно протиправно відмовив позивачеві у призначені одноразової грошової допомоги з підстав, яким вже була надана юридична оцінка у вказаному рішенні від 02.12.2019 по справі №480/3034/19, колегія суддів дійшла висновку, що необхідним та ефективним способом захисту позивача у спірних відносинах є зобов`язання Міністерства оборони України призначити та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу у розмірі 250-кратного прожиткового мінімуму встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня 2019 року. Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи судом апеляційної інстанції, спростовані зібраними по справі доказами та встановленими обставинами, з наведених підстав висновків суду не спростовують. Інші доводи апеляційної скарги висновків суду апеляційної інстанції не спростовують. При цьому, колегія суддів враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (№ 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (№ 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v.Spain) серія A. 303-A; пункт 29). Відповідно до 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін. Враховуючи те, що справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження, рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 292, 293, 308, 310, 315, 316, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, - ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Міністерства оборони України - залишити без задоволення. Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 04.09.2020 року по справі № 480/3821/20 - залишити без змін. Постанова Другого апеляційного адміністративного суду набирає законної сили з дня її проголошення та касаційному оскарженню не підлягає, окрім випадків встановлених п. 2 ч. 5 ст. 325 Кодексу адміністративного судочинства України. Головуючий суддя Л.В. Мельнікова Судді С.С. Рєзнікова А.О. Бегунц